Реальні та потенційні засоби, запаси, можливості, які можуть бути використані для досягнення політичних цілей називаються політичними ресурсами. До них належать матеріальні, людські, інформаційні, організаційні, фінансові та інші ресурси. До специфічних політичних ресурсів зараховують також авторитет (“неформальний” ресурс), посаду (“формальний”, або адміністративний ресурс), статус (“неформально-формальний” ресурс). Доступ до ресурсів – важлива складова політичної конкуренції. Матеріальні та нематеріальні ресурси, які використовують у виборчій кампанії називаються ресурсами виборчої кампанії. На підготовчому етапі дуже важливо розрахувати ресурси, необхідні для перемоги на виборах. Якщо розрахунки показують, що зібрати необхідні ресурси не вдасться, то краще за все зупинитися на цьому етапі або ж змінити головну мету кампанії: не перемога, наприклад, а позиціонування, проба сил та накопичення досвіду. Ресурси виборчої кампанії поділяються на базові (особистісні ресурси кандидата, ресурси часу, фінансові ресурси) та похідні (інформаційні ресурси, матеріально-технічні ресурси, організаційні ресурси, адміністративні ресурси, технологічні та спеціальні ресурси). Правильний підхід до розробки стратегії виборчої кампанії вимагає об’єктивної оцінки ресурсної бази з метою найбільш ефективного їх використання. Перед суб’єктом виборчого процесу завжди стоїть потрійне завдання: 1) максимальне кількісне накопичення ресурсів виборчої кампанії; 2) ефективне використання цих ресурсів; 3) нейтралізація ресурсів опонентів. Для ефективної побудови виборчої кампанії потрібний детальний аналіз своїх власних ресурсів виборчої кампанії і ресурсів суперників. Доволі ефективним є зіставлення наявних ресурсів виборчої кампанії (своїх і опонентів) із визначеним оптимальним набором ресурсів, який необхідний для перемоги на виборах. Залежно від характеру забезпечення виборчими ресурсами кампанії поділяються на: мінімальні, достатні та кампанії з додатковими гарантіями. Мінімальні кампанії – слабо забезпечені ресурсами. Шанси на виграш у таких кампаніях можна мати, лише застосовуючи “дешеві” стратегії. Вартість такої кампанії визначається мінімальним набором заходів, потрібних для реалізації обраної стратегії. Достатні кампанії дають змогу реалізувати оптимальну для певного кандидата виборчу стратегію. Кампанія з додатковими гарантіями – це та ж достатня кампанія, але з розширеним набором заходів, які забезпечують додаткові голоси порівняно з достатньою кампанією. Для такого типу кампаній оцінка вартості втрачає сенс: більше грошей – більше додаткових заходів і, отже, голосів. Залежно від наявності ресурсів виділяють кілька стратегій їх розподілу у часі: крейсерська стратегія, лідерська стратегія (стратегія ривка, прориву), стратегія великої події, “гребенева” стратегія, стратегія швидкого фіналу. Сукупність ресурсів і можливостей, які можуть бути використані та реалізовані партією в процесі її діяльності називається потенціалом партії. Виділяють два компоненти потенціалу партії: функціональний та організаційний. Функціональний визначають тими складовими ресурсів, від яких залежить виконання функцій партії. Кожна функція пов’язана зі своєю формою потенціалу. Суттєвим чинником функціонального потенціалу партії є її фінансовий стан, від якого залежить виконання нею більшості функцій. Фінансова складова потенціалу партії створює необхідну гнучкість загального потенціалу партії. Організаційний потенціал партії визначає її можливості діяти швидко та ефективно в умовах нестабільного та швидкозмінного середовища. Організаційний потенціал партії визначають керівники та члени партії, правильно розподілені в організаційній структурі партії. Організаційний потенціал складається з: організаційної структури партії, апарату партії, характеристик та особливостей лідерів і керівників партії. Організаційний потенціал партії підтримують інформаційні системи, організаційний клімат, рівень підготовки управлінського потенціалу, програмні системи підготовки інформації та підтримки прийняття рішень і т. п. Коли політичним партіям справді доводиться боротися за голоси виборців, організаційний потенціал партії відіграє суттєву роль. Потенціал партії складається з того, що по-перше, вона отримує від суспільства. Це люди, матеріальні та грошові ресурси, суспільна підтримка, інформація, зв’язки з соціальними рухами та організаціями, конкурентний статус партії. По-друге, з того, що партія віддає суспільству: рішення та дії, які виникають внаслідок діяльності партії та її лідерів, пов’язаних з нею структур та організацій. По-третє, це той імідж, який формується в результаті діяльності партії у індивідів, що складають суспільство. Можливості та засоби, які політичні партії здатні залучати для реалізації своїх політичних завдань називаються ресурсами партії. Партія володіє людськими, організаційними, фінансовими, технологічними, інтелектуальними, технічними та іншими ресурсами. Чим більшу кількість ресурсів зможе залучити партія – тим ефективнішою буде її діяльність. Готовність партії залучати відповідні ресурси на свою користь визначається її здатністю залучати і приводити в готовність сили, засоби, ресурси, внутрішні резерви для вирішення певного важливого завдання, проведення виборчої кампанії (мобілізаційний потенціал партії). Контроль партією ресурсів, необхідних для її функціонування як організації залежить від рівня автономії партії. Вони можуть залишатись під контролем самої партії, або інших зовнішніх організацій. БАЗОВІ РЕСУРСИ Оcобистісні ресурси кандидата – набір особистих якостей кандидата, які полегшують йому ведення виборчої кампанії. Відомий французький фахівець у галузі політичних комунікацій Ж. Сегела писав: “Щоб перемогти, досить вибрати того кандидата, який переможе.” Поставлений у центр виборчої кампанії кандидат стає головним чинником, який детермінує успіх на виборах. До особистісних ресурсів кандидата належать: моральні, вольові, емоційні, інтелектуальні й ділові якості; біографічні дані; особисті досягнення в житті й діяльності; фізичне здоров’я; сім’я; суспільно-значущі факти в його житті; організаторські, комунікативні, перцептивні та інтерактивні вміння; наявність первинної (до початку кампанії) упізнаваності й популярності кандидата у виборців (високий стартовий рейтинг); образ та імідж; зовнішній вигляд кандидата; досвід участі у виборчих кампаніях.