Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
1. Перлівниця товстостінна - перловица толстая.
2. Слимак виноградний - улитка виноградная.
3. Коник товстун-степовий - толстун степной многобугорчатий.
4. Вусач великий дубовий - большой дубовий усач.
5. Красотіл пахучий - красотел пахуий.
6. Жук - олень - жук-олень.
7. Ведмедиця-господарка - медведица- хозяйка.
8. Бражник дубовий - бражник дубовьій.
9. Стерлядь - стерлядь.
10. Голуб-синяк - клинтух.
11. Сова болотна - сова болотная.
12. Черепаха болотна - черепаха болотная.
13. Борсук - барсук.
14. Бобер - бобер.
15. Хом’ячок сірий - хомячок серый.
Урбанізація – процес збільшення кількості міського населення. Вона розглядається, перед усім, як соціальне явище. Одночасно місто є також автономною екосистемою або ж елементом глобальної екосистеми, тобто частинкою біосфери. Отже, урбоекосистема - це міська екосистема,
а урбоекологія - це складова частина соціоекології, яка вивчає міські екосистеми з метою їх оптимізації.
Предметом урбоекології є вивчення закономірностей взаємодії міського населення та природи, а її задачами є гармонізація взаємовідносин населення міст з навколишнім середовищем у межах локальних, регіональних і, нарешті, глобальної екосистеми.
Наслідком урбанізації є виникнення гігантських житлових і промислових районів з населенням у мільйони і десятки мільйонів дюдей. Якщо до 1900 року єдиним у світі містом з населенням понад один мільйон осіб був Лондон, то на 1930 рік таких міст “мільйонерів“ стало вже 12, на початок другої світової війни - 42, у 1960 році - 88 , а зараз більше 100; у тому числі кілька мегаполісів з населенням понад 10 млн. осіб ( Мехіко, Токіо, Шанхай, Нью-Йорк, Москва тощо ). У таких країнах, як Бельгія, Голландія, Японія, щільність населення досягла вже 300-400 осіб на 1 кв. км., а в деяких районах Делі і Калькутти - астрономічної цифри - понад 150000 осіб на 1 кв. км., що інколи призводить до інфекційних спалахів та виникнення психічних захворювань.
Міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного, в якому тисячоліттями проходило їхнє життя в стані рівноваги і стабільної біологічної цілості. Деградоване, штучне міське середовище виявляє комплексну шкідливу дію на здоров’я населення внаслідок забруднення атмосферного повітря, дефіцити сонячного проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених напруженим ритмом життя, скупченістю населення, недостатністю зелених насаджень тощо. Усі ці фактори малої інтенсивності протягом життя людини викликають хронічну, кумулятивну та енергічну дію, можуть спричиняти захворювання, зменшують фізичний розвиток дітей, скорочують тривалість життя людини, а також змінюють структуру захворюванності і смертності.
Атмосферне повітря населених пунктів постійно забруднюється і за всіма параметрами докорінно відрізняється від повноцінного природного повітря, яке стимулює біологічні процеси. У дітей, які проживають у районах міст з інтенсивно забрудненим повітрям, є зміни показників імунобіологічного статусу організму. У водіїв і пасажирів автобусів змінюються показники розумової та фізичної працездатності.
У містах швидко зростає кількість захворювань на кон’юктивіт, екзему, фарингіт, ларингіт внаслідок забруднення атмосфери оксидом вуглецю, оксидом азоту, аміаком, вуглеводнями, сірчистим газом, які викликають отруєння, і , крім того, знижують імунобіологічні властивості організму.
Оксиди азоту викликають подразнення слухових, оболонок верхніх дихальних шляхів і в тяжких випадках можуть привести до смерті внаслідок набряку легенів. У Великобританії в результаті забруднення повітря сірчистим газом і оксидами азоту щорічно вмирає від бронхіту понад 30000 чоловік. Захворюваємість на пневмонію, інфаркт, алергічні хвороби, зокрема бронхіальну астму, також пов’язана із забрудненням повітря.
У комплексі проблем сучасного міста велике значення має проблема шуму. Його інтенсивність у розвинених країнах щорічно збільшується на 0,5-1 дБ, і це є однією з причин, яка веде до захворювань. Рівні шуму на міських вулицях досягають 85-87 дБ і зумовлюють значну зашумленість територій, що прилягають до магістралей.
До негативних фізичних факторів належить також вібрація. При дії механічної вібрації значної інтенсивності порушується регуляція тонусу периферичних кровоносних судин, що спричиняє порушення вазомоторної координації і вегетативний поліневрит.
Вплив електромагнітного поля радіочастотного діапазону спричиняє підвищення захворюваності населення неспецифічного характеру.
При побудові нових реконструкцій старих міст треба передбачати сучасні санітарно-гігієнічні заходи.
У теперішній час урбанізована територія займає більш 2% суші нашої планети і має тенденцію до зростання.
Проблема створення майбутньої архітектури полягає не в зведенні будівель безмежної висоти, а в комплексному підході до проблеми урбанізації в цілому, базуючись на екологічних законах.
Напрямками майбутньої урбанистики і архітектури є створення будинка-міста з електрифікованим транспортом; квартира з багатошаровими стінами від шуму і зміни об’єму; проект будинку із рухомих ( пересувних ) частин; будівництво під землею; проект міста у вигляді галерей на опорах; використання містом енергії Сонця і т. д.
Але всі ці гіпотези і проекти мають один спільний недолік - в них домінує ідея технічного характеру. А головним критерієм нового в урбаністиці повинна бути кореляція архітектурних пропозицій з соціальними вимогами людини.
Агробіогеоценози - молоді біогеоценози, що формуються в наш час, характеризуються видовою бідністю та одноманітністю ( часто наявністю головної монокультури ) й підтримуються людиною завдяки розробленій нею системі агротехнічних і агрохімічних заходів. Це вторинні, видозмінені людиною біогеоценози ( поля, городи, сади, підводні плантації мідій тощо ). У агробіогеоценозах регуляторні зв’язки дуже послаблені, що ризводить до різкого збільшення чисельності шкідників і збудників різних хвороб. Але агробіогеоценози дають людству 90% продуктів харчування.
Агробіогеоценози - результат екстенсивного розорювання земель, супер ірігацій і неграмотних меліорацій, активного випасу худоби, вирубки лісів, суперхімізації земель, а також тривалого вирощування тих самих культур на одних і тих же полях. Вони існують порівняно з природніми, дуже не тривалий час ( зернові агроценози - рік , садові - 30-40 років ).
Агробіогеоценози - наслідок антропогенного обміну речовин, який є екологічно дуже недосконалим, незамкненим, бо на вході цього обміну є природні ресурси, а на виході - агрохімічні, промислові та побутові відходи, які не повертаються на виробництво, не розкладаються, як це звичайно відбувається в біосфері мільйони років.
Пестициди залежно від об’єкту дії поділяються на:
1. Інсектициди - група органічних речовин для боротьби з комахами ( базудін, бі - 58 ( рагор, або фосфомід), ДДТ, діхлофос… ).
2. Гербіциди - група складних органічних речовин, що використовують для боротьби з бур’янами ( бетанал - 89, сімазін ).
3. Фунгіциди - речовини, що використовуються для боротьби з грибами ( формалін, хлорокис міді ).
Крім того існують акарецеди (для боротьби з кліщами ), зооциди (з тваринами шкідниками), альгоциди (з водоростями), бактерициди (з мікробами) тощо.
Меліорація - сукупність організаційно-господарських, технічних та біологічних заходів, спрямованих на тривале й докорінне поліпшення природних властивостей земель з метою отримання стійких високих врожаїв всіх сільськогосподарських та лісових культур.
За дією на грунт і рослини меліорації поділяють на кілька видів:
– агротехнічні меліорації – передбачають поліпшення агрономічних властивостей грунту шляхом оптимального обробітку;
– лісотехнічні – для поліпшення водного режиму та мікроклімату, захисту грунтів від ерозії, шляхом лісонасаджень на схилах, балках, ярах;
– хімічні – поліпшують агрохімічні та агрофізичні властивості грунтів шляхом використання вапна, гіпсу, дефекату, торфу, компостів, гною тощо;
– гідротехнічні – мають на меті регулювання водного режиму грунту. Одним з перспективних методів меліорації низькопродуктивних земель у майбутньому стане кольматаж.
Грунти являють собою органо-мінеральні утворення, що виникли в результаті тривалої взаємодії живих організмів і субстрату ( певного типу гірських порід - гранітів, базальтів, вапняків, глин, пісків, сланців тощо ), розкладу живих організмів, впливу природних вод і атмосферного повітря. Сукупність грунтів планети складає педосфету.
Ерозія - ушкодження, перенесення верхніх родючих шарів грунту під впливом природних ( водна, вітрова тощо) та антропогенних факторів.
Гідросфера - сукупність вод (океани, моря, річки, озера, болота, льодовики, сніговий покров, води підземні), які утворюють уривчасту водну оболонку Землі. Вона містить близько 1,4 млрд км куб. Води. До надземної частини гідросфери, що вкриває понад 70 % поверхні Земної кулі, належать океани, моря, озера, річки, а також льодовики, в яких вода перебуває у твердому стані. Підземна частина гідросфери охоплює грунтові, підгрунтові, міжпластові безнапірні й напірні води і води карстових порожнин у легкорозчинних гірських породах ( вапняках, гіпсах тощо ). Вода у біосфері перебуває у безпере-рвному русі, бере участь у геологічному та біологічному кругообігах речовин, у процесах ерозії, транспортуванні і відкладанні змитого уламкового матеріалу.
До основних видів забруднення поверхневих та підземних вод належать: фізичне, хімічне, бактеріальне, теплове і радіоактивне.
Біосфера має наступні функції:
- газову ( всі гази пов’язані з життям );
- окислювальну ( окислення більш бідних киснем сполук );
- кальцієву ( виділення кальцію у вигляді чистих солей );
- відновлювальну ( створення сульфатів );
- концентраційну ( скупчення окремих елементів );
- функцію руйнування ( розкладання органічних сполук з виділенням води і СО2, N2 ).
Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП) МСОП провiв ряд корисних заходiв: пiдготував проекти мiжнарод-них конвенцiй про охорону водно-болотних угiдь, видав мiжнародну “Червону книгу”.
Всесвiтня органiзацiя охорони здоров’я ( ВООЗ )
За визначенням російського академіка медичних наук В.П. Казначеєва, екологія людини – комплексний міждисциплінарний науковий напрям, що досліджує закономірності взаємодії популяцій людей з навколишнім середовищем, проблеми розвитку народонаселення у процесі цієї взаємодії, проблеми цілеспрямованого керування збереженням та розвитком здоров’я населення.
Виходячи з цього, головними завданнями екології людини є:
– вивчення стану здоров’я людей та соціально-трудового потенціалу популяцій;
– прогноз стану здоров’я майбутніх популяцій;
– розробка шляхів підвищення рівня здоров’я населення;
– створення антропоекологічного моніторингу – системи спостережень за змінами процесів життєдіяльності людей у зв’язку з дією на них різних факторів навколишнього середовища, спостережень та оцінок умов середовища, які впливають на здоров’я населення;
- визначення науково обгрунтованих значень гранично допустимих техногенних навантажень на людський організм.
До акустичних забруднень відносять шумові, інфразвукові та вібраційні забруднення. Шум – одна з форм фізичного забруднення природного середовища, що виникає внаслідок коливних змін тиску повітря. Шум – реальний забруднювач біосфери. Природний шумовий фон - 30-60 дБ.
Звуки з частотою вищою за 20000 Гц кваліфікуються як ультразвуки. Вони не сприймаються людиною як звуки, але мають негативний вплив на стан здоров’я.
Звуки з частотою нижчою за 20 Гц кваліфікуються як інфразвуки. Інфразвук викликає психологічний дискомфорт, жах, страх.
Норма сили звуку вночі – 10-20 дБ, вдень – 30-40 дБ.
Основні принципи раціонального харчування:
Перший принцип формулюється так: ”Енергетична цінність раціону харчування повинна відповідати енергетичним затратам організму”. Якщо калорійність їжі ïðîòÿãîì певного часу перевищує енерговитрати людини, зайві калорії перетворюються в жир, у людини з’являється надлишок ваги, що викликає порушення розвитку людини і є передумовою багатьох хвороб. Недостатність харчування може призвести до виснаження організму і розвитку тяжких патологічних змін.
Другий принцип – “відповідність хімічного складу їжі фізіологічним потребам організму в харчових речовинах”. Щодня для нормального розвитку та життєдіяльності організму людина повинна отримувати з їжею та водою близько 70 різноманітних інгредієнтів (складових речовин), багато з яких не синтезується в організмі і тому є життєво необхідними.
Третім принципом раціонального харчування є “різноманітність вживаних продуктів”.
Четвертий принцип – “оптимальний режим харчування”.
Екологія душі
Багато хто з нас досі недооцінюють всю важливість вміння “читати і розуміти” психологічні особливості людини. Хоча таке вміння вважається одним з головних показників нашої загальної культури. Ще у стародавньому Китаї відомий філософ і вчений Конфуцій говорив: “Не турбуйся про те, що не знають тебе, а турбуйся про те, що ти не знаєш людей”.
Сучасна наука довела вірність вчення стародавніх філософів, що перш за все, слід берегти духовне здоров’я людини, тому що від духовного стану залежить в значній мірі її фізичний розвиток. Власне духовність, як форма прояву морального потенціалу людини, спрямованого на доброзичливість, співучасть, безкорисливість, здатна врятувати суспільство і особу від варварства, агресивності та жорстокості. Ми повинні прагнути закидати в свої душі милосердя, доброту, справедливість, розуміння душі іншої людини, її енергетики, звичаїв своїх предків. Без душі немає особистості, без особистості немає прогресу цивілізації, без руху немає життя.
Духовність – це зв’язок між зовнішнім і внутрішнім світом людини і не просто зв’язок, а усвідомлення нерозривної причетності до живої та неживої природи, до зовнішнього макрокосмосу і внутрішнього мікрокосмосу.
Висока духовність – це мета всіх оздоровчих систем. Без духовності людина не може подолати хвороби, одужати, бути здоровою і щасливою.
Одна з головних відмінностей, що виділяє людину з живої природи і що має вплив на розвиток особливості, є Душа і здатність мислити. Людина розвивається в оточенні інших людей, в певних соціально-історичних умовах. Під впливом виховання, оточення і умов у людей формується світогляд, характер, які зумовлюють її поведінку і діяльність.
Під психічною енергією часто розуміють те, що в звичайному розумінні значиться як духовність і розвиток психічної енергії є, по суті, розвитком духовності, але не тієї духовності, яка у сучасної людини виражається у виконанні обрядів і в ходінні в храми, але цієї істинної, вищої духовності, яка полягає в залученні до Вищого світу; в розкритті в собі вищої свідомості, в розвитку собі, в оволодінні і свідомому користуванні цією силою, яка властива кожному із нас, для користі еволюції і для блага всього людства.
Однім із засобів оздоровлення душі і заспокоєння і гармонії, для концентрації розуму й волі на досягнення мети використовують медитацію.
Досвід тисячоліть свідчить про медитацію як про ефективну аутопсихологію, тобто спосіб впливу людини на свою психіку і управління нею для вирішення наступних завдань:
– зміцнення нервової системи, покращання психічного здоров’я;
– придбання впевненості в собі;
– гармонізація роботи лівої і правої півкулі і, тим самим, досягнення гармонійної взаємодії свідомості і підсвідомості;
– підвищення творчого натхнення.
Наші предки вважали, що духовне життя людини тримається на трьох китах. Перший кит – це десять біблейських заповідей; другій кит – сім смертних гріхів: (гоноровість, черевоугідництво, гнів, скупість, униння, заздрість, блуд); третій – Віра, Надія, Любов та Мудрість (Софія).
Література
Основна:
1. Акимова Т.А., Хаскин В.В. Экология. Человек. – Экономика. – Биото. – Среда: Учебник для вузов. – М.: Юнити – Дана, 2001. – 506с.
2. Бачинский Г.А. Социоэкология. – К., 1991. – 154с.
3. Бигон М., Харпер Дж., Таусенд К. Экология: Особи, популяции и сообщества. – М.: Мир, т. 1,2, 1989. - 667с.
4. Білявський Г.О., Бровдій .М. Поро класифікацію основних напрямів сучасної екології // Рідна природа. – 1995. – №2. – С. 4-7.
5. Бровдій В.М., Гаца О.О. Екологічні проблеми України (проблеми ноогеніки). – К.: НПУ, 2000. – 110с.
6. Вернадский В.И. Биосфера. – М. 1975
7. Вернадский В.И. Живое вещество биосферы. – М.: Наука, 1994. – 672с.
8. Вернадский В.И. Начало и вечность жизни. – М.: Советская Россия, 1982.
9. Вронский В.А. Прикладная экология: Учеб. пособие. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. – 512с.
10. Григорьев А.А. Экологические уроки прошлого и современности. – Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1991.
11. Дажо Р. Основы экологии. – М., 1975.
12. Дедю И.И. Экологический энциклопедический словарь. – Кишинев: Молод. Сов. энцикл., 1989. – 408с.
13. Микитюк О.М., Злотін О.З. Словник з екології: Українсько-російсько-англійсько-німецько-французький. – Харків: ХДПУ, 1995. – 668с.
14. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні. – К., 1992.
15. Пианка Э. Эволюционная экология. – М., 1984.
16. Реймерс Н.Ф. Природопользование. – М.: Мысль, 1990. – 593с.
17. Реймерс Н.Ф. Экология. Теории, законы, правила, принципы. – М.: Просвещение, 1994. – 362с.
18. Сухомлинов А.И., Сухомлинов И.А., Микитюк А.Н. и др. Экология и здоровье человека. – Харьков: ХГПУ, 1992. – 128с.
19. Сытник К.М., Брайон А.В., Городецкий А.В., Брайон А.П. Словарь-справочник по экологии. – К.: Наук. думка, 1994. – 667с.
20. Фарб П. Популярная экология/ Пер. с англ.. – М.: Мир, 1971. – 189с.
21. Федорова А.И., Никольская А.Н. Практикум по зоологии и охране окружающей среды: Учебн. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 288с.: ил.
22. Чернова Н.М., Биева О.М. Екологія. – К. Вища школа, 1986. – 227с.
Додаткова:
1. Андрианов В.В. Исторический прогресс: хозяйственно-культурные аспекты // Природа. – 1989. - № 3.
2. Биологический энциклопедический словарь. – М.: Сов. энцикл., 1986. – 932 с.
3. Боков В.А., Лущик А.в. Основы экономической безопасности. – Симферополь: Сонит, 1998. – 223 с.
4. Бочков Н.П., Захаров А.Ф., Иванов В.И. Медицинская генетика. – М.: Медицина, 1984. – 366 с.
5. Вавилов А.М. Экологическое последствие гонки вооружений. – М., 1988
6. Васильев В., Писарев В., Хозин Г. Экология и международные отношения. – М., 1976. – 239 с.
7. Владимиров В.В., Бочкарев Г.В., Савченко А.Б. Экологические аспекты урбанизанции // Охрана труда и воспроизводство природных ресурсов. – Итоги науки и тех. ВИНИТИ. – Т. 22; Охрана и улучшение городской среды. – 1986. – С. 7-22.
8. Владимиров В.В. Расселение и окружающая среда. – М.: Стройиздат, 1982. – 196 с.
9. Герасимов И.П. Экологические проблемы в прошлой, настоящей и будущей географии мира. – М., 1985. – 281 с.
10. Горелов А.А. Человек–гармония–природа. – М.: Наука, 1990. – 187 с.
11. Гумилев Л.Н. Изменение климата и миграции кочевников // Прирлода. – 1972. - № 4. – С. 19-32.
12. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. – Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1986. – 496 с.
13. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього середовища. – К.: Знання, 2000. – 203 с.
14. Дольник В.Р. Демографический взрів глазами биолога // Знание – сила. – 1990. - № 3.
15. Кислотные дожди // Курьер ЮНЕСКО. – 1985. – № 2. – С. 21-24.
16. Кондратьев К.Я. Глобальная экология. – С.-Пб.: Наука, С.-Петерб. отд-ние. – 1922.
17. Общество и природная среда. – М.: Знание, 1980. – 240 с.
18. Петров В.В. Правовая охрана природы в СССР. – М.: Юрид. лит., 1984.
19. Стамп Д. География жизни и смерти / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1967. – 160 с.
20. Хесле В. Филостфия и экология. – М.: Наука, 1993. – 205 с.
21. Чернова Н.М. Билова О.М. Екологія. – К.: Вища школа, 1986. – 231 с.
Дата: 2018-12-28, просмотров: 448.