Людина в біосфері Землі виступила в ролі нової сили, нового фактора. Нині людина оволодіває і вже оволоділа величезними силами природи, і це поставило її перед найболіснішим питанням - про саму себе.

Хто ж вона, людина, яке її місце в світі ? Які її права і обов’язки щодо матері-природи й самої себе? Чи є межа цих прав? А якщо є, то де вона?

“ Людина вперше реально зрозуміла, - писав В.І. Вернадський, - що вона - житель планети й може, повинна мислити й діяти в новому аспекті, не лише окремої особи, сім’ї або роду, держав або їх союзів, але й в планетному аспекті“.

Зараз складаються зовсім нові взаємовідносини в системі людина-біосфера. Земля, що завжди здавалася людині неосяжною, безкраєю, величезною, сили якої викликали в неї благоговійний трепет, були грізним нагадуванням про слабкість homo sapiens, сьогодні такою вже не є. Хоча сліпі природні сили й нині не стали слабкішими й час від часу нагадують про себе руйнівними землетрусами або іншими стихійними лихами, але могутність людини здається просто безмежною. Людство стало провокувати справжні землетруси - за рахунок підземних ядерних вибухів, а також будівництва крупних водосховищ у сейсмічно небезпечних зонах. Сьогодні людина використовує не лише всі елементи таблиці Мендєлєєва, але й створила нові, яких раніше не було на Землі, наприклад, плутоній.

Усе, добуте з надр Землі, людина розсіює на поверхні, колосально прискорюючи переміщення хімічних елементів у біосфері Землі, порушуючи ті біогеохімічні цикли, що склалися протягом мільйонів років. Запаси енергетичної сировини, металів тощо, які природа накопичувала в своїх коморах протягом цілих геологічних періодів, людина розтрачує за лічені десятиліття. Натомість вона вносить у природу нові сполуки, здебільшого шкідливі для біосфери. На сьогодні за рахунок техногенної діяльності в біосферу потрапило вже близько 50000 нових хімічних речовин, не властивих природі й здебільшого шкідливих для живих істот. Люди продовжують і далі діяти в тому ж напрямі, не усвідомлюючи того очевидного факту, що Земля, на якій вони розвинулись до сучасного рівня, - це маленька планета з обмеженими ресурсами і дуже вразливим режимом. Вона вимагає до себе тим обережнішого і дбайливішого ставлення, чим ширше стають можливості людей порушувати цей режим.

Уже в перші роки ХХ століття В.І. Вернадський говорив про те, що вплив Людини на оточуючу Природу росте так швидко, що не за горами той час, коли вона обернеться в основну геологоутворюючу силу. І, як наслідок, вона неодмінно повинна буде прийняти на себе відповідальність за майбутній розвиток Природи. Розвиток оточуючого середовища і суспільства зробляться нерозривними. Біосфера перейде одного разу в сферу розуму - ноосферу. Відбудеться велике об’єднання, в результаті якого розвиток планети буде спрямованим силою Розуму. Помітимо, що сам термін “ноосфера“ В.І.Вернадському не належить. Він виник, мабуть, в 1924 році на семінарі Бергсона в Парижі під час обговорення доповіді В.І.Вернадського, в якому він викладав свою концепцію розвитку біосфери. Її запропонував французький дослідник Е.Леруа. Внаслідок він широко використовувався П.Тейяр-де-Шарденом. В.І.Вернадський став використовувати термін “ ноосфера “ тільки в останні роки свого життя.

Широко розповсюджене найбільш просте тлумачення - сфера Розуму. Так прийнято називати частину біосфери, яка опиняється під впливом людини і перетворюється нею. Подібне трактування дозволяє говорити, наприклад, про ноосферу часів стародавніх греків, про ноосферу в епоху середньовіччя, що й роблять деякі автори, наприклад Л.М.Гумільов. І перехід біосфери в ноосферу, на їх думку, означає всього лише поступове “ освоєння “ людиною біосфери. В.І.Вернадський не раз писав про те, що розвиток суспільства, відповідальність і за Природу, і за її майбутнє потребують спеціальної організації суспільства, створення спеціальних структур, які будуть здатні забезпечити цей спільний розвиток. Значить, ноосфера - це такий стан біосфери, коли її розвиток відбувається цілеспрямовано, коли Розум має можливість спрямовувати розвиток біосфери в інтересах Людини, її майбутнього.

Біосфера існувала до появи на Землі людини, може існувати і без неї. Але людина поза біосферою існувати не може - це аксіома. Значить, виконання принципа спільного розвитку, забезпечення коеволюції біосфери і суспільства потребують від людства відомої регламентації в своїх діях, певних обмежень.

Таким чином, перехід біосфери в її новий стан, який ми називаємо тепер ноосферою, тобто вступ людства в нову еру свого розвитку, в епоху ноосфери, забезпечення коеволюції людини і біосфери не можуть відбутися автоматично. Перехід в епоху ноосфери потребує корінної перебудови всього нашого існування, заміну стандартів та ідеалів.

Сьогодні можна константувати, що біосфера справді різко змінюється під впливом технологічної діяльності людини, дедалі більше заміняється техносферою, в якій дехто з учених ще недавно схильний був бачити початок формування ноосфери, передбачуваної Вернадським. Але сьогодні стало ясно, що наступ техносфери супроводжується такими змінами природного середовища, які почали вже загрожувати самому існуванню людини на Землі. Відбувається прискорене, прогресуюче руйнування основних життєво важливих ланок біосфери, що може викликати її повну деградацію і загибель, що автоматично означатиме загибель людства, оскільки люди не можуть існувати в іншому середовищі, ніж те, в якому вони з’явились та існували. Отже, все активніше рухаючи вперед “технічний прогрес“, людство лише погіршує загальну ситуацію в біосфері і своє власне в ній становище На думку деяких вчених, серед причин цієї глобальної екологічної кризи, що насувається, головними є дві: надмірне зростання населення Землі і надмірне споживання ним основних природних ресурсів.

 За підрахунками екологів, для тварин із масою тіла, що перевищує 1 кг, зокрема для ссавців (у тому числі й людини), існує певне порогове значення споживання - не більше 1% продукції біоти. Порушені людством біоти самі стають джерелом забруднення природного середовища. Наприклад, за рахунок надмірного внесення в грунти мінеральних добрив і пестицидів порушується склад і життєдіяльність грунтових мікроорганізмів, що викликає посилене надходження в атмосферу метану й вуглекислого газу. Нереально виглядає й мрія Вернадського про те, що людина може перебрати на себе керування всіма процесами в біосфері - спрямувати їх у “ розумне русло “. Адже загальна кількість живих організмів у біосфері - 10²⁷ - не може бути суттєво скорочена, інакше біосфера втратить свою стійкість, збалансованість усіх процесів і вийде зі стану гомеостазу. Тому, якщо ми хочемо створити систему для керування біосферою, вона повинна бути (за правилом Ешбі) складнішою від самої біосфери. За підрахунками російського вченого В.Горшкова, для цього всю поверхню Землі (включаючи її океани ) довелося б вкрити шаром ідеальних комп’ютерів розміром із бактерію з комірками пам’яті молекулярних розмірів і програмами, складнішими за генетичні програми розвитку мільйонів видів живих істот. Годі й казати, що таке завдання не під силу людині. Але навіть якби людство й могло створити таку суперскладну керуючу систему, то вона, за підрахунками, поглинала б 99% енергії, яку виробляє людство, а на його власні потреби залишився б лише 1%. А саме стільки енергії, як вже згадувалось, людство може споживати сьогодні, не порушуючи стійкості біосфери. То чи є взагалі сенс ставити питання про керування всією біосферою?

Отже, ідея ноосфери, як керованої людством біосфери, виглядає утопією. Якщо людство хоче мати майбутнє, то воно, як складова частина біосфери, не повинне руйнувати її, не намагатися перебрати на себе “ керівництво “ цією суперскладною системою, бо це абсолютно для нього нереальне завдання і до того ж недосяжне. Ми повинні жити в гармонії з природою і діяти згідно з народним прислів’ям “ будуй хатку по достатку “. Конкретно це полягає у необхідності виконання двох основних умов:

1.Перехід на енергоспоживання , засноване виключно на відновних ресурсах і на безвідходних технологіях. Зупинити прогресуюче руйнування біосфери можна лише у випадку, якщо антропогенне навантаження на біосферу впаде нижче порогового рівня, біоти повернуться в природно врівноважений стан і зможуть компенсувати шкоду, якої їм завдають люди. Енергоспоживання у зв’язку з переходом на відновні ресурси доведеться знизити на 90%. Але природа людини така, що вона ніколи не відмовиться від того рівня споживання, який є сьогодні. Ніхто не згодиться відмовлятись від телебачення, комп’ютерів, не переселиться з сучасної квартири, скажімо в печеру... Тому при скороченні енергоспоживання на 90% на таку ж величину доведеться знизити загальну чисельність людства. Отже, іншою обов’язковою умовою виживання для людства є:

2.Скорочення кількості населення Землі приблизно в 10 разів проти сучасного рівня. Це потрібно робити поступово, пропорційно в різних країнах і при обов’язковому збереженні малочисельних народів.

На жаль, доводиться констатувати, що обидві умови виживання й збереження людства й біосфери сьогодні не лише не виконуються, а людство продовжує діяти в прямо протилежному напрямі: населення Землі продовжує зростати по експоненті, все більш стрімкими темпами продовжується грабування природних ресурсів й руйнування біосфери. “ Машина прогресу “ продовжує набирати обертів...

Тому основне завдання на сьогодні полягає у вихованні людей, особливо молоді, для усвідомлення тієї простої істини, що всі наші плани, дії й вчинки мають не суперечити законам природи, а узгоджуватись з ними. Треба також мати на увазі, що часу для такої перебудови загального світогляду людей залишилось не так уже й багато перед лицем глобальної екологічної кризи, що насувається.

     Висновок: запропоновані шляхи виходу з сучасної кризи:

Перехід до енергоспоживання винятково за рахунок відновних ресурсів; Обмежене ресурсо- та енергоспоживання, розвиток і використання екологічно чистих технологій.

Скорочення населення Землі в 10 раз. (за рахунок програм планування сім’ї)

Заборона гонки озброєнь, розвитку бактеріологічної, хімічної, психотронної зброї, та ін.

Невтручання в природні процеси.

     Провідні вчені світу вважають, що головними заходами, які допоможуть зберегти нашу цивілізацію та біосферу, є відродження та збереження розмаїття природи й біоугруповань в обсягах, які забезпечують стійкість довкілля, а також перебудова світового господарства з метою зменшення забруднення довкілля. А це можливо лише при умові зміни свідомості людства, розвитку планетарного інтелекту, організації заходів і екологічно обгрунтованих рішень, спрямованих на збереження біосфери.

     Ми самі повинні стати тією зміною, яку ми хочемо бачити в світі!

     Шкідливі вуглеводні - це пари пального двигунів внутрішнього згорання, випаровування самого бензину. Вони є однією з головних причин утворення смогів - фотохімічних туманів у містах-гігантах. Смог серйозно зашкодив здоров’ю сотень тисяч жителів таких великих міст як Лос-Анджелес, Нью-Йорк, Чикаго, Бостон, Токіо, Лондон, Мелан, Мехіко. Найближчим часом це явище може виникнути в наших містах, перевантажених автотранспортом, таких як Київ, Одеса, Харків, Ялта, Сімферополь, та ін. Сприятливими умовами для появи смогу є сонячні літні безвітряні дні.

     У грудні 1952 року звістка про смог облетіла весь світ, коли в Лондоні від нього загинуло близько 4 тисяч чоловік. А ще перед другою світовою війною білий смог почав з’являтися над Лос-Анджелесом. Сьогодні. Завдяки заходам по охороні природи - переходу на нові типи двигунів і пального, в США, Канаді, Японії, Франції, Великобританії рівень загазованості міст щорічно знижується на 4 - 5%.

Сірчаний ангідрид, сірчаний газ та сірководень у атмосфері є причиною кислотних дощів, внаслідок чого порушується життєдіяльність рослин, підкислюються грунти, посилюється корозія, руйнуються гуми, загострюються захворювання легеневої системи та дихальних шляхів людини.

Великої шкоди завдають сполуки хлору, фтору. Вони є дуже токсичними для рослин, тварин і людини.

Серед забруднення довкілля важкими металами слід окремо зупинитися на проблемі високого вмісту свинцю у повітрі, грунтах та водах. Головним джерелом його надходження в середовище є автотранспорт, а також фарби, покриття водопровідних труб, різних прокладках, ізоляції електрокабелів. Наявність у крові людини навіть незначної кількості свинцю призводить до тяжких захворювань, зниження інтелектуального розвитку, перезбудження, розвитку агресивності, неуважності, глухоти, безпліддя, затримки росту, порушень усіх систем організму людини. З Історії Стародавнього Риму та давньої Північної Америки відомо, що близько 2 тис. років тому багато людей було отруєно свинцем. До них належали переважно заможні люди, які користувалися свинцевим посудом. У кістках їх скелетів виявлено свинцю набагато більше, ніж у кістках рабів. Вони помирали молодими від свинцевого отруєння ще зовсім молодими.

     Органічні сполуки свинцю надходять в організм людини через шкіру, слизові оболонки, з водою та їжею, а неорганічні - через дихальні шляхи.

Досить отруйною речовиною є кадмій, навіть незначні концентрації якого призводять до захворювань нервової системи, кісткових тканин. Дуже отруйною речовиною є ртуть.

              Новими небезпечними токсичними речовинами є поліхлоровані біфеніли ПХБ, поліциклічні вуглеводні ПАВ, нітрозоаміни, вінілхлориди. Перші ознаки отруєння ними - схуднення, підвищена стомлюваність, біль у суглобах, випадіння волосся. Нині вони поширилися у біосфері так само, як сумнозвісний ДДТ, бо містяться навіть у організмах птахів на Алеутських островах, у пташиних яйцях в Антарктиді. В багатьох морських організмах коефіцієнти накопичення шкідливих біфенілів становлять десятки й сотні тисяч.

     Різні сучасні домішки до продуктів харчування, пакувальні матеріали, процеси сушіння, в’ялення, випікання, копчення продуктів є важливими джерелами появи ПАВ в харчовому раціоні.

     Більшість згаданих речовин є канцерогенними й впливають на генетичний апарат людей. Дуже небезпечно те, що прихований період захворювань через отруєння цими речовинами триває 10 - 15 років і більше.

     До нових токсичних хімічних речовин, які не переробляються живими організмами біосфери, належать також різні сучасні синтетичні пральні засоби. Для визначення ступеня забруднення довкілля та впливу того чи іншого забруднювача, проведення екологічної експертизи стану середовищ, або окремих об’єктів чи районів найчастіше користуються таким поняттям як гранично допустимі концентрації (ГДК), максимально допустимий рівень (МДР), які встановлюються головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку на основі результатів складних комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також даних, одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, катастроф, військових дій.

 Станіслав Лем: «Або ми врятуємося всі разом, або майже ніхто не врятується.»

ЛЕКЦІЯ №4

Екологічна освіта і виховання. Програма безперервної екологічної освіти і виховання. Особливості формування екологічного світогляду вчителів - предметників. Формування екологічної культури та свідомості майбутнього вчителя

План

Екологічна освіта і виховання. Роль соціоекології у вихованні екологічної культури.

Програма безперервної екологічної освіти і виховання.

Особливості формування екологічного світогляду вчителів - предметників.

Формування екологічної культури та свідомості майбутнього вчителя

Література : Основна:

Бачинський Г.О., Беренда Н.В. та ін. Основи соціоекології. Навч. Посібник.- К.: Вища школа, 1995.

Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. К.: Либідь, 1993 р.

Микитюк О.М., Злотін О.З. та ін. Екологія людини. Х.: РВП Оригінал, 1997 р.

Маркович Д. Социальная экология. Пер. с сербско-хорват., М., Мир, 1991 г.

Додаткова:

Борейко В.Е. История охраны природы Украины Т.1,2, Киев, 1997.

Бурдіян Б.Г., Дерев`янко В.О.. Кривульченко А.І. Навколишнє середовища та його охорона.- Київ.: Вища школа, 1993 - 226 с.

Беспалов Ю.. Муромцев І., Сагаровський А. Людина й ойкумена.- Харків: ОКО, 1994. - 38 с.

Голубев И.Р., и др. Окружаюшая среда и ее охрана. М., Просвещ., 1985 (Пособие для учителя).

Моисеев Н. Человек и ноосфера.- М.: Просвещение, 1981.

Рідний край: (Навч. Посібник з народознавства) За ред. І.Ф. Прокопенка. - Харків, 1993.

Хефлинг Т. Тревога в 2000 году. М.: Мисль, 1990.

Яблоков А.В., Остроумов С.А. Уровни охраны живой природы. М.: Наука, 1985.

      Екологічна культура - це такий напрям людської діяльності та мислення, від якого істотним чином залежать нормальне існування сучасної цивілізації, її сталий розвиток в майбутньому. Її необхідно розглядати з двох сторін: по-перше, це - сукупність певних дій, технологій освоєння людиною природи, які забезпечують принаймі стійку рівновагу в системі “ людина-довкілля “; по-друге, це - теоретична галузь знань про місце людини в біосфері, як істоти діяльної, організуючої її структурні та функціональні блоки, як дедалі зростаючого у своїх можливостях чинника регуляції стану біосфери. В основу соціоекологічної культури покладено діяльністний підхід. Це - одна з основних методологічних парадигм науки, яка дає змогу зрозуміти як причини і мотивацію людських вчинків, так і сам механізм перетворення “ світу в собі “ у “ світ для себе “, світу натурального, природного у світ трансформований згідно з потребами, цілями та можливостями людини. Тому екологічна культура включає коло питань, пов’язаних з використанням людиною природи, перетворенням її у власних інтересах, а також з наслідками такої діяльності.