Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
3.1. Торгово-промислові палати України
Згідно з законодавством України, торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання.
Торгово-промислова палата може займатися підприємницькою діяльністю лише в тому обсязі, в якому це необхідно для виконання її статутних завдань. Одержаний нею прибуток не розподіляється між членами торгово-промислової палати, а спрямовується на виконання її статутних завдань.
Торгово-промислова палата є юридичною особою, відповідає за своїми зобов'язаннями всіма коштами та майном, що належать їй.
Завданнями торгово-промислових палат є:
- сприяння розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків, експорту українських товарів і послуг, подання практичної допомоги підприємцям у проведенні торговельно-економічних операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках, освоєнні нових форм співробітництва;
- представлення інтересів членів палати з питань господарської діяльності як в Україні, так і за її межами;
- організація взаємодії між суб'єктами підприємницької діяльності, координація їх взаємовідносин з державою в особі її органів;
- участь в організації в Україні та за кордоном професійного навчання і стажування фахівців - громадян України з питань підприємництва, розвитку конкуренції, а також у розробленні та реалізації державних і міждержавних програм у цій галузі;
- надання довідково-інформаційних послуг, основних відомостей, що не є комерційною таємницею, про діяльність українських підприємців і підприємців зарубіжних країн згідно з національним законодавством, сприяння поширенню, зокрема через засоби масової інформації, знань про економіку і науково-технічні досягнення, законодавство, звичаї та правила торгівлі в Україні і зарубіжних країнах, можливості зовнішньоекономічного співробітництва українських підприємців;
- сприяння в організації інфраструктури інформаційного обслуговування підприємництва;
- надання послуг для здійснення комерційної діяльності іноземним фірмам та організаціям;
- встановлення і розвиток зв'язків з іноземними підприємцями, а також організаціями, що об'єднують або представляють їх, участь у роботі міжнародних неурядових організацій та інших спільних організацій;
- сприяння розвитку торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, участь у розробленні правил професійної етики у конкуренції для різних сфер підприємницької діяльності, галузей економіки, спілок та об'єднань підприємців;
- виконання інших завдань, передбачених її статутом.
Державні органи сприяють торгово-промисловим палатам у виконанні ними статутних завдань.
Торгово-промислові палати створюються за принципом добровільного об'єднання їх засновників. Принцип добровільного об'єднання підприємців у торгово-промислову палату полягає у праві вибору входити або не входити до її складу.
Торгово-промислові палати створюються на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (регіональні торгово-промислові палати). У межах кожної з цих адміністративно-територіальних одиниць може бути створена лише одна торгово-промислова палата.
На території України діє Торгово-промислова палата України.
Торгово-промислова палата створюється за ініціативою не менш як 50 засновників, які знаходяться на відповідній території.
Засновники торгово-промислової палати скликають установчий з'їзд (конференцію) або загальні збори, на яких приймається статут і створюються керівні органи торгово-промислової палати.
Членами торгово-промислової палати можуть бути лише юридичні особи, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадяни України, зареєстровані як підприємці, та їх об'єднання.
Методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов'язковими для застосування на всій території України. Діяльність торгово-промислової палати припиняється шляхом її ліквідації.
Торгово-промислова палата України.
Членами Торгово-промислової палати України є торгово-промислові палати, юридичні особи, які створені і діють відповідно до законодавства України, громадяни України, що зареєстровані як підприємці, та їх об'єднання. Члени регіональних торгово-промислових палат одночасно є членами Торгово-промислової палати України.
Торгово-промислова палата України представляє інтереси своїх членів у Міжнародній торговій палаті, а також в інших міжнародних організаціях з питань підприємницької діяльності.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються правила міжнародного договору. [16, с.9].
Останнім часом система торгово-промислових палат в Україні стає ареною палких суперечок, де особисті амбіції зіштовхуються з колективними, а її внутрішня автономність зазнає потужного впливу зовнішнього соціуму, піддаючи випробуванню якість та міцність демократичної суті її існування [38].
З метою реалізації положень, визначених Законом України "Про торгово-промислові палати в Україні", Кабінет Міністрів України 1 квітня 1999 року прийняв постанову "Про підтримку діяльності торгово-промислових палат".
Торгово-промислова палата України уклала угоди про співробітництво з партнерськими організаціями 54 країн, вона є членом асоціацій торгово-промислових палат Центральної Європейської Ініціативи, Чорноморської зони, Ділової ради ЧЕС, виступила одним із співзасновників Турецько-Української, Італо-Української, Ірано-Української, Індійсько-Української, Болгаро-Української, Македонсько-Української, Словацько-Української ділових рад, Польсько-Української господарчої палати. ТПП України має своїх представників у Бразилії, Угорщині, Німеччині, Фінляндії та на Кіпрі.
Щорічно Торгово-промислова палата приймає понад 100 делегацій представників ділових кіл зарубіжних країн. За сприяння
. За останні два роки Палата сформувала делегації підприємців, які супроводжували Президента України під час візитів його до Австрії, Туреччини, Португалії, Литви; міністра закордонних справ України - до Росії, Туреччини, Словаччини; організовувала зустрічі вітчизняних підприємців з представниками ділових кіл, які супроводжували під час візитів в Україну президентів Болгарії, В'єтнаму, Македонії, Туреччини. ТПП України є одним із співзасновників Асоціації товарної нумерації України (ЄАН-Україна).
За період з 1995 по 2000 рік торгово-промисловими палатами в Україні проведено близько 400 виставок. Тільки центральною палатою організовано 120 таких заходів, в т. ч. виставки фірм і компаній Німеччини, Польщі, Ірану, Туреччини, Естонії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Італії, Греції, Хорватії.
Торгово-промислові палати України пройшли значний шлях розвитку перед визнанням їх іншими країнами. Висновком з цього буде той факт, що зараз існує крайня необхідність забезпечення їх нормального функціонування з метою подальшого гідного виходу на світовий ринок.
3.4. Страхові фірми України
Згідно з Законом України „Про страхування” , страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
- Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30 відсотків його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків.
Страхування може бути добровільним або обов'язковим.
Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону.
Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Ці об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю.
Об'єднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Орган, що здійснює реєстрацію об'єднань страховиків, у десятиденний строк з дня реєстрації повідомляє про це Уповноважений орган.
Страховики, яким дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо зазначеного виду страхування, зобов'язані утворити Моторне (транспортне) страхове бюро, яке є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.
Моторне (транспортне) страхове бюро є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у Моторному (транспортному) страховому бюро є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
Страховики, яким дозволено займатися страхуванням авіаційних ризиків, та страховики, яким дозволено займатися страхуванням морських ризиків, можуть створити Авіаційне страхове бюро та Морське страхове бюро, які мають бути юридичними особами, що утримуються за рахунок коштів страховиків.
Громадяни та юридичні особи з метою страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством України.
Страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.
Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.
Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях.
Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи на території України користуються правом на страховий захист нарівні з громадянами і юридичними особами України.
Страхові фірми мають особливе значення в функціонуванні економічної системи України, а тому – необхідним є вдосконалення законодавчої бази України в питаннях страхування.
Аудиторські фірми України
Згідно з Законом України „Про аудиторську діяльність”, аудиторська фірма - це організація, яка займається виключно наданням аудиторських послуг.
Аудиторські фірми можуть створюватися на основі будь-яких форм власності. Загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному фонді не може перевищувати 30 відсотків.
Аудиторській фірмі дозволяється здійснювати аудиторську діяльність лише за умови, якщо у ній працює хоча б один аудитор. Керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор.
Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.
Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб [9,с. 5].
Аудитом є перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.
Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав.
Сертифікація (визначення кваліфікаційної придатності) аудиторів здійснюється Аудиторською палатою України. Статут Аудиторської палати України підлягає затвердженню двома третинами голосів від загальної кількості членів палати. Аудиторська палата України здійснює сертифікацію суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги, здійснює заходи із забезпечення незалежності аудиторів при проведенні ними аудиторських перевірок та організації контролю за якістю аудиторських послуг.
Загальна кількість членів Аудиторської палати України становить двадцять п'ять осіб. Термін повноважень членів Аудиторської палати України не може перевищувати п'яти років. Термін повноважень членів Аудиторської палати України першого скликання не може перевищувати трьох років.
Аудитори України мають право об'єднатися в громадську організацію за професійними ознаками (Спілку аудиторів України), дотримуючись вимог цього Закону та інших законів України.
З метою забезпечення соціального захисту своїх членів Спілка
- аудиторів України може створювати відповідні фонди.
Аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником. Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватися на підставі договору, письмового або усного звернення замовника до аудитора (аудиторської фірми).
Порядок припинення чинності сертифікату на аудиторську діяльність визначається Аудиторською палатою України.
Аудиторська діяльність є досить новою ланкою економічної системи України, а тому необхідним є сприяння її подальшого розвитку і вдосконалення законодавства щодо регулювання цього питання.
3.1. Біржі України
Згідно з Законом України „Про цінні папери і фондову біржу України”, фондова біржа - організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.
Фондову біржу може бути створено не менш як 20 засновниками - торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах за умови внесення ними до статутного фонду не менш як 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом. У статуті фондової біржі визначаються:
а) найменування і місцезнаходження фондової біржі;
б) найменування і місцезнаходження засновників;
в) розмір статутного фонду;
г) умови і порядок прийняття в члени і виключення з членів
фондової біржі;
д) права і обов'язки членів фондової біржі;
е) організаційна структура фондової біржі;
є) компетенція і порядок створення керівних органів фондової
біржі;
ж) порядок і умови відвідування фондової біржі;
з) порядок і умови застосування санкцій, встановлених
фондовою біржею;
и) порядок припинення діяльності фондової біржі.
Правила фондової біржі повинні передбачати:
а) види угод, що укладаються на фондовій біржі;
б) порядок торгівлі на фондовій біржі;
в) умови допуску цінних паперів на фондову біржу;
г) умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються
на фондовій біржі;
д) порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації;
е) перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі;
є) обов'язки членів фондової біржі щодо ведення обліку та
інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі,
порядок їх діяльності;
ж) систему інформаційного забезпечення фондової біржі;
з) види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати
за них;
и) правила ведення розрахунків на фондовій біржі;
і) інші положення, що стосуються діяльності фондової біржі.
Діяльність фондової біржі припиняється у тому разі, коли
число її членів стало менше 10. Якщо у фондовій біржі залишилося
10 членів, її діяльність припиняється у разі неприйняття нових
членів протягом шести місяців. Діяльність фондової біржі припиняється відповідно до законодавства України про акціонерні товариства та інші види
господарських товариств [17, с.4].
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України є
державним органом, підпорядкованим Президенту України і підзвітним
Верховній Раді України. До системи цього органу входять Державна
комісія з цінних паперів та фондового ринку, її центральний апарат і територіальні органи.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії. Голова Комісії, її члени призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України.
При Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку створюються Консультаційно-експертна рада, інші органи та установи [12, с.8].
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і її
територіальні відділення здійснюють контроль за випуском та обігом
цінних паперів, за винятком приватизаційних. Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку призначаються державні представники на фондових біржах. Вони уповноважені здійснювати контроль за додержанням положень статуту і правил фондової біржі та мають право брати участь у роботі керівних органів фондових бірж. . Контроль за обігом приватизаційних паперів здійснює Фонд державного майна України. Антимонопольний комітет України здійснює контроль за дотриманням вимог антимонопольного законодавства при обігу цінних паперів.
Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила,
ніж ті, що містяться в законодавстві України про цінні папери і
фондову біржу, то застосовуються правила міжнародного договору [17,с.7].
Товарні біржі. Особливості організації товарних бірж на Україні визначаються Законом України “Про товарні біржі”, прийнятим 10 грудня 1991 р. і введеним в дію 1 січня 1992 р.
Переважне число ТБ на Україні є універсальні (75% їх кількості).
Багато ТБ України об'єднані в різні біржові союзи. Найбільш представницькими з них є Конгрес бірж, Біржовий союз, Міжбіржовий синдикат 'Метал України', міжбіржева картель “Дніпро”.
Товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і
фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і
має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.
Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власні поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням.
Товарна біржа здійснює свою діяльність за принципами:
- рівноправності учасників біржових торгів;
- застосування вільних (ринкових) цін;
- публічного проведення біржових торгів.
Товарна біржа створюється на засадах добровільного об'єднання заінтересованих юридичних і фізичних осіб, яким це не заборонено чинним законодавством.
Засновниками і членами товарної біржі не можуть бути органи державної влади та управління, а також державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті.
Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками угоди, яка визначає порядок та принципи її створення, склад засновників, їх обов'язки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків.
Кожний із засновників сплачує пайовий внесок . Товарна біржа діє на підставі статуту, який затверджується засновниками біржі.
Вищим органом управління товарної біржі є загальні збори її
членів. У період між загальними зборами членів товарної біржі
управління нею здійснює біржовий комітет (рада біржі). Контролюючим органом товарної біржі є контрольна (ревізійна) комісія.
Біржовий комітет (рада біржі) і контрольна (ревізійна) комісія обираються загальними зборами членів товарної біржі, компетенція та повноваження комітету і комісії визначаються статутом товарної біржі.
Майно товарної біржі складається з фондів, що утворюються біржею, вартість яких відбивається на балансі біржі.
Держава гарантує захист майнових прав товарної біржі.
Правила біржової торгівлі.
Правила біржової торгівлі розробляються відповідно до чинного законодавства і є основним документом, що регламентує порядок здійснення біржових операцій, ведення біржової торгівлі та розв'язання спорів з цих питань. Правила біржової торгівлі затверджуються загальними зборами членів товарної біржі або органом, ними уповноваженим.
У правилах біржової торгівлі визначається:
- строк та місце проведення біржових операцій;
- склад учасників біржових торгів і сукупність вимог, що ставляться до них;
- порядок здійснення та реєстрації біржових операцій;
- порядок визначення та розмір плати за користування послугами біржі;
- відповідальність учасників та працівників біржі за невиконання або неналежне виконання правил біржової торгівлі;
- інші положення, встановлені органами управління біржі.
На товарній біржі забороняються:
- купівля-продаж товарів (контрактів) однією особою
безпосередньо або через підставних осіб з метою впливу на динаміку цін;
- будь-які погоджені дії учасників біржової торгівлі, які мають
своєю метою або можуть призвести до зміни чи фіксації поточних біржових цін;
- поширення неправдивих відомостей, що можуть призвести до
штучної зміни кон'юнктури [15, с.5].
Біржа праці – (Державна служба зайнятості в Україні) – виконує посередницькі функції між безробітними і роботодавцями, забезпечує взаємозв’язок пропозиції і попиту на такий специфічний товар, як робоча сила..
Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органівмісцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення. Регулювання правового становища державних службовців, які працюють у зазначених підрозділах державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу". Державний фонд сприяння зайнятості населення є загальнодержавним позабюджетним цільовим фондом, самостійною фінансовою системою Положення про державний фонд сприяння зайнятості населеннязатверджується Кабінетом Міністрів України [13, с.4].Валютна біржа.
Надання підприємствам і комерційним банкам права проведення валютних операцій і міжнародних розрахунків сприяло створенню внутрішнього міжбанківського валютного ринку. Тому у 1991 р. Держбанк СРСР (пізніше Нацбанк України) утворив структурний підрозділ - Центр проведення міжбанківських валютних операцій (валютну біржу).
У 1992 р. інтереси подальшого розвитку внутрішнього ринку, а також розпад СРСР сприяли зміні статуту валютної біржі. З підрозділу Національного банку України вона перетворилася, згідно з Постановою Правління НБУ №50 від 08.07.1993р, в загальнонаціональну форму організації міжбанківського валютного ринку-Українську міжбанківську валютну біржу (УМВБ).
УМВБ має статус акціонерного товариства закритого типу. Акціонерами біржі є виключно юридичні особи (40 українських банків). УМВБ має статутний фонд, сформований за рахунок власних коштів акціонерів у грошовій формі. Загальний розмір статутного фонду дорівнює 3 000 000 (три мільйони) гривень. Статутний фонд розподіляється на сорок простих іменних акцій. Відповідно, кожна проста іменна акція має номінальну вартість в 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) гривень, а кожен акціонер УМВБ володіє однією акцією.
УМВБ є організацією, яка:
1) створена без мети отримання прибутку;
2) спрямовує свою діяльність на організаційне оформлення постійно діючого, централізованого ринку, в межах якого здійснюється укладання угод купівлі-продажу валютних цінностей, зокрема банківських металів, цінних паперів та їх похідних, а також інших фінансових інструментів та біржових активів, торгівля якими може здійснюватися на УМВБ згідно вимог чинного законодавства;
3) зосереджує попит та пропозицію валютних цінностей, банківських металів, цінних паперів та їх похідних, а також інших фінансових інструментів та біржових активів, сприяє формуванню їх біржового курсу;
4) організовує та забезпечує здійснення розрахунків та надання клірингового та депозитарного обслуговування угод і контрактів, укладених на торговельних майданчиках УМВБ.
Основні функції УМВБ полягаються в:
- акумулюванні попиту і пропозиції на валютні ресурси;
- встановленні єдиного ринкового курсу гривні безготівкових операцій банків;
- забезпеченні додаткових гарантій при здійсненні валютних операцій;
- організації торгів і укладенні угод з купівлі і продажу іноземної валюти з учасниками торгів;
- організації і проведенні розрахунків в іноземній валюті та в гривні;
- визначенні поточного курсу іноземних валют до гривні;
- зборі й аналізі інформації про процеси, що відбуваються на валютному ринку.
Українська міжбанківська валютна біржа має такі органи управління та внутрішнього контролю:
- загальні збори акціонерів;
- біржовий комітет (спостережна рада);
- раду директорів;
- арбітражний комітет та ревізійну комісію.
Загальні збори акціонерів є вищим органом УМВБ. Загальні збори акціонерів визначаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту більш як 60% голосів (акцій).
Біржовий комітет створюється з числа представників акціонерів. Комітет складається з не менш ніж 5 осіб, призначених на п'ятирічний термін Загальними зборами. Засідання Біржового комітету проводяться не рідше одного разу на два місяці. Засідання вважаються правомочними, якщо в них беруть участь 2/3 від загальної кількості членів Біржового комітету, за умови, однак, що серед них є присутнім голова Біржового комітету, або його заступник. Рада директорів є виконавчим органом і приймає рішення по всіх питаннях щодо діяльності біржі, які не входять до компетенції загальних зборів та Біржового комітету.
Рада підзвітна Загальним зборам і Біржовому комітету та організовує виконання їх рішень. З метою контролю за фінансовою та господарською діяльністю УМВБ Загальні збори акціонерів створюють Ревізійну комісію, яка обирається з числа акціонерів. Ревізійна комісія складається з трьох членів, призначених Загальними зборами на термін 2 роки. Члени Біржового комітету, Ради директорів, Арбітражного комітету, голова та секретар Загальних зборів не можуть бути членами Ревізійної комісії.
Крім Ревізійної комісії, для створення відповідного внутрішнього аудиторського контролю та з метою дотримання чинного законодавства України УМВБ створює відділ внутрішнього аудиту [37].
Досліджуючи дане питання, можна зробити висновок, що законодавча база функціонування бірж України не є досконалою, оскільки наявність великої кількості законів спричиняє суперечність між їхніми положеннями. А це викликає необхідність реформування законодавчої бази України щодо регулювання біржової діяльності на основі її чіткої структуризації.
3. 2. Основні задачі розвитку міжбіржової торгівлі України на сучасному етапі.
Основними задачами розвитку міжбіржевої торгівлі на Україні на сучасному етапі є :
1. Збільшення темпів росту біржового обороту, підвищення його питомої ваги в Батальному обсязі оптового товарообороту. Розрахунки показують, що оптимальна питома вага біржового обороту повинна становити близько 20% від загального обсягу оптового обороту України. Це означає, що число біржових угод повинно зрости в 7-10 раз порівняно з 1991 р. Зростанню біржового обороту буде сприяти скорочення питомої ваги державного замовлення на вироблену продукцію, укладання через біржі ряду зовнішньо-торгівельних угод, скорочення переліку ліцензованих товарів.
2. Скорочення числа ТБ. Виходячи з критеріїв міжнародної біржової торгівлі число ТБ на Україні не повинне бути більшим 6-7.
На початковому етапі переходу до ринкової економіки, їх число може становить 20-25 (необхідно скоротити втричі). частина ТБ повинна бути перетворена в торгові будинки, аукціонні фірми; друга їх частина може бути об'єднана (в першу чергу у М. Києві, де в такій їх кількості немає необхідності).
3. Спеціалізація ТБ. Спеціалізовані ТБ повинні відігравати основну роль в складі ТБ України. Процес спеціалізації на Україні повинен здійснюватись в два етапи. На першому етапі слід визначити профіль перспективних ТБ. На другому етапі слід розпочати повне “очищення” цих ТБ від непрофільних товарів. Основу товарного профілю бірж повинні складати так звані “біржові” товари.
4. Впровадження сучасних видів біржових угод. Це стосується ф'ючерсних і опціонних угод. Їх впровадження в нашу біржову проактику дасть змогу залучити на біржу більшу кількість членів, краще котирувати ціни, здійснювати страхування цінового ризику.
5. Впорядкування розрахункових операцій на біржах. Вже сьогодні виникає потреба в створенні на ТБ Розрахункових палат для обслуговування членів біржі. З ростом обсягів біржового обороту функціонування біржових розрахункових центрів – необхідна умова ефективності їх роботи.
6. Оптимізація економічних умов діяльності учасників біржової торгівлі. В першу чергу це стосується системи оподаткування посередницької біржової діяльності, яка в Україні набагато жорсткіша, ніж в інших країнах.
7. Створення розвинутої біржової інфраструктури. Для забезпечення ефективної діяльності біржі повинні володіти системою складських приміщень, певними транспортними засобами, користуватися послугами консалтингових та маркетингових фірм.
Отже, можна зробити висновок, що розв'язання цих задач, на мою думку, дозволить Україні створити систему біржової торгівлі, яка б відповідала міжнародним стандартам.
ВИСНОВКИ
Під час виконання курсової роботи я дійшла певних висновків.
Ринок – це сукупність економічних відносин між фізичними і юридичними особами (промисловими, торговельними кампаніями, корпораціями, банками), а також між державами і національними органами, міжнародними фінансово-кредитними інститутами з організації та купівлі-продажу різноманітних товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.
На ринку складається певна кон'юктура, що являє собою найважливіші ознаки, риси, показники, які характеризують поточний і перспективний стан розвитку економіки світового господарства, його окремих регіонів, країн певної галузі або ринку товарів і послуг.
Основними функціями ринку є: ціноутворююча функція, регулююча функція, спонукаюча функція, інтегруюча функція, контролююча функція, функція розвитку, функція санації, інформаційна функція. Дисфункціональними є: функція провокування та здійснення банкрутства, функція породження монополістичних тенденцій в економіці, функція диспропорційності, функція нерівномірного розвитку, антисоціальна функція, анти економічна функція, анти екологічна функція, платіжнозвужуюча функція. Також в економічній літературі існує поділ функцій ринку на дві групи: організаційні й економічні.
Існує велика кількість критеріїв структуризації ринку. Згідно з принципом субординації важливу роль у розвинутих країнах відіграє ринок нерухомості – житла, дач, землі. Найновітнішим видом ринку, що сформувався в умовах інформаційної революції, є ринок інформації. Певну роль серед об'єктів власності у розвинутих країнах відіграє і ринок золота. Згідно з генетичним підходом, спочатку існував вільний ринок, який на вищій стадії капіталізму трансформувався у монополізований (в тому числі олігополістичний) та регульований (з боку держави та наднаціональних органів). Поєднання цих ринків у різних співвідношеннях формує змішані типи ринку. За формами власності виокремлюють приватний, колективний (в тому числі кооперативний), державний, інтегрований ринки. За географічними ознаками (просторовим критерієм) ринки поділяють на місцеві, регіональні, національні, міжнародні (світовий) ринок. Конкретизацією зазначених вище критеріїв класифікації ринку є критерії зрілості (ринок, що формується, нерозвинутий і розвинутий ринки), насиченості (рівноважний ринок, нерівноважний у формі дефіцитного та надлишкового), галузевий (ринок одягу, взуття, автомобілів тощо). За способом організації купівлі-продажу товарів розрізняють : оптовий ринок, роздрібний ринок, ринок закупівель сільськогосподарської продукції. З урахуванням єдності економічного та правового підходів (за рівнем законності) розрізняють легальний (офіційний) та нелегальний (тіньовий), „чорний” ринки. За соціально-економічним змістом структури ринку виокремлюють ринок робочої сили, засобів виробництва, фінансовий ринок та інші. Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією формуються дефіцитний, рівноважний і надлишковий ринки робочої сили.
Інфраструктура ринку – сукупність базових галузей (або матеріальна основа економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання об'єктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей. Розрізняють два типи ринкової інфраструктури - спеціалізовану, тобто таку, яка обслуговує окремі ринки (ринок товарів, послуг, цінних паперів); загальну, тобто таку, яка обслуговує всю економічну систему, нею зайнятий весь економічний простір від виробника до споживача. Основними елементами спеціалізованої інфраструктури є біржі, системи оптової й роздрібної торгівлі, торгово-промислові палати, аудиторські фірми, підприємства галузей транспорту і зв`язку, ярмарки, аукціони, торговельні доми. До елементів загальної інфраструктури відносять: грошову, фінансову, кредитну й податкову системи.
Складовими механізму функціонування ринку є: попит, пропозиція, ціна, конкуренція. Основними законами ринку є: закон попиту, закон пропозиції, закон вартості, закон конкуренції і закон грошового обігу.
У своїй роботі я розглянула інфраструктуру ринку України в сучасних умовах за принципом спеціалізованої інфраструктури.
Згідно з законодавством України, торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання. На території України діє Торгово-промислова палата України. При Торгово-промисловій палаті України діють Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісія, діяльність яких регулюється законодавством України.
Згідно з Законом України „Про страхування” , страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Аудиторська фірма - це організація, яка займається виключно наданням аудиторських послуг.
Згідно з Законом України „Про цінні папери і фондову біржу України”, фондова біржа - організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій. Біржа праці – (Державна служба зайнятості в Україні) – виконує посередницькі функції між безробітними і роботодавцями, забезпечує взаємозв’язок пропозиції і попиту на такий специфічний товар, як робоча сила.. Українська міжбанківська валютна біржа має статус акціонерного товариства закритого типу.
Основними задачами розвитку міжбіржевої торгівлі на Україні на сучасному етапі є : збільшення темпів росту біржового обороту, підвищення його питомої ваги в Батальному обсязі оптового товарообороту, скорочення числа ТБ, спеціалізація ТБ, впровадження сучасних видів біржових угод, Впорядкування розрахункових операцій на біржах, оптимізація економічних умов діяльності учасників біржової торгівлі, створення розвинутої біржової інфраструктури.
Україна робить лише перші кроки на шляху до формування досконалого ринку. Розуміння сутності ринкових явищ, їх взаємозв'язків, є необхідною умовою забезпечення стабільності ринкової системи. Як наслідок цього постає необхідність вдосконалення сучасної інфраструктури ринку та інших його аспектів з метою ефективної побудови економіки України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навчальний посібник. – К.: Атака, 2002. – 368с.
2. Башнянін Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. Навчальний посібник. – К.: Видавництво „Ніка-Центр Ельга”, 2000. – 527с.
3. Бутук О.І. Макроекономіка: Навч.посіб. – К.: Знання, 2004. – 514с. – (вища освіта ХХст.)
4. Господарський кодекс України. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2005. – 240с.
5. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1/Редкол.:…С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2000. – 864с.
6. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.2/Редкол.:…С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. – 848с.
7. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.3/Редкол.:…С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2002. – 952с.
8. Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Сучасна економіка: Навч.посіб. – К.: Вища шк.., 2005. – 325с.: іл.
9. Закон України „Про аудиторську діяльність” N 3126-XII ( 3126-12 ) від 22.04.93, ВВР, 1993, N 23, - 244с.
10. За загальною редакцією Ю.В.Ніколенка. Основи економічної теорії. Підручник. 3-тє вид.-Київ: ЦУЛ,2003. – 540с.
11. Закон України „Про банки і банківську діяльність” N 2631-IV ( 2631-15 ) від 02.06.2005. – К.: Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 5-6, - 30 с.
12. Закон України „ Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, N 2804-IV ( 2804-15 ) від 06.09.2005, ВВР, 2005, N 42, - 466с.
13. Закон України „Про зайнятість населення” N 804-XII ( 804-12 ) від 01.03.91, ВВР, 1991, N 14, - 171с.
14. Закон України „Про страхування” N 2665-III ( 2665-14 ) від 12 липня 2001 року, Відомості Верховної Ради (ВВР), N 15, - 73с
15. Закон України „Про товарну біржу” N 1957-XII ( 1957-12 ) від 10.12.91, ВВР, 1992, N 10, - 140с.
16. Закон України „Про торгово-промислові палати України” N 2921-III ( 2921-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 16, - 114с.
17. Закон України „Про цінні папери і фондову біржу” N 1202-XII ( 1202-12 ) від 18.06.91, ВВР, 1991, N 38, - 509с.
18. Злупко С.М. Перехідна економіка: сучасна Україна: Навч.посіб. – К.: Знання, 2006.- 324с. – (Вища освіта ХХІ століття).
19. Козик В.В., Панкова Л.А., Григор'єв О.Ю., Босак А.О. Міжнародна економіка та міжнародні відносини: практикум. – К.: Вікар, 2003. – 386с. – (вища освіта ХХст.).
20. Козик В.В., Панкова Л.а., Даниленко Н.Б. міжнародні економічні відносини: навч.посіб. – 4-те вид., стер. – К.: Знання – Прес, 2003. – 406с. – (Вища освіта ХХІ століття).
21. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 416с.
22. Макконел К.Р., Брю С.Л. Економікс: принципи, проблеми і політика/Пер.16-го англ.вид. – М.: ІНФРА – М, 2006. – ХХХVІ, 940с.
23. Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія: Підручник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. – 856с. (Альма-матер).
24. Небава М.І. Теорія макроекономіки. Навчальний посібник – Київ: Видавничий Дім „Слово”, 2003. – 536с.
25. Омельченко А.В. Іноземні інвестиції в Україні: Довідник з правових питань. – К.: Юрінком, 1997. – 416с.
26. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник/Г.Н.Климко, В.П.Нестеренко, Л.О.Каніщенко та інші.; За ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка. – 2-ге вид., перероб. І допов. – К.: Вища шк.. – Знання. 1997. – 734.: іл.
27. Основи економічної теорії: Підручник/О.О.Мамалуй, О.А.Гриценко, Л.В.Гриценко, Г.Ю.Дарнопих та ін.; За заг.ред. О.О.Мамалуя. – К.6 Юрінком інтер, 2003. – 480с. – Бібліогр.:с.468-470.
28. Панчишин Степан. Макроекономіка: Навч.посібник. Вид.2-ге, стереотипне. – К.:Либідь, 2002. – 616с.
29. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/За ре. В.О.Рибалкіна, В.Г.Бодрова. – К.6 Академвидав, 2004. – 627с. (Альма-матер).
30. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.о., Тітьонко О.М. Макроекономіка: Підручник. – К.: Либідь, 1999. – 288с.
31. Світова економіка: Підручник/А.С.філіпенко, О.А.Рогач, О.І.Шнирков та ін. – К.: Либідь, 200. – 582с.
32. Селіщев О.С. Макроекономіка. – СПБ. : „Видавництво „Пітер”, 200 – 448с.: іл. – (серія „Базовий курс”).
33. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. – К.: Логос, 1999. – 568с. – Бібліогр.: с. 539-556.
34. Сухарський В.С. Менеджмент (загальний з основами спеціального) – Тернопіль: Астон, 2004. – 528.
35. Сучасні економічні системи: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. дисц./О.О.Бєляєв, М.І.Диба, В.І.Кириленко та ін. – К.:КНЕУ, 2003. – 100с.
36. Щербина В.С. Господарське право України. Навч.посібник. – К.: Атака, 1999. – 336с.
37. Інтернет, http://www.vuzlib.net/birz_d/9-10.htm
38. Інтернет, http://patent.net.ua
Дата: 2019-12-10, просмотров: 213.