Структура ринку і характеристика її елементів

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

ВСТУП

Ринок - досягнення людства на всіх етапах його розвитку до

найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм - це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок - це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку в промислових розвинутих країнах

визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини.

Побудова розвинутого ринкового господарства – процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов’язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства.

Сьогодні Україна має статус „країни з ринковою економікою”. Проте, питання переходу до ринкової економіки й по цей день гостро стоїть перед нашою державою, оскільки Україна в повній мірі ще не відповідає всім тим „європейським стандартам”, які мають бути наявні у країни з таким статусом. Це і зумовлює актуальність моєї теми, оскільки вивчення ринку, його основних елементів, типів, інфраструктури, механізму функціонування, нарешті – законів ринку, - дозволить глибше зрозуміти і, відповідно, вдосконалити сучасний стан ринку України.

Звичайно, Україна, як нова самостійна держава, що виникла на

розколотому терені колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою, створеною за багато десятиріч, не може повторити за короткий час той шлях, який пройшов ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн, а шлях переходу до ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіх національних політичних, економічних, географічних та інших особливостей історичного розвитку України.

Однак складність завдання полягає в тому, що немає у світі аналогів

переходу до ринку великої держави з такою, як в Україні, спотвореною

тоталітарною системою структурою господарства, високим рівнем монополізму в промисловості, залежністю тисяч промислових підприємств від постачальників окремих видів продукції, що залишилися за межами державних кордонів. В таких скрутних умовах, що склалися в Україні, в умовах глибокої економічної, фінансово-кредитної, паливно-сировинної, екологічної та інших криз перехід до реального ринку надзвичайно утруднений. Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму, корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ, спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства – основні засади економічної та соціальної політики української держави.

Об'єктом мого дослідження виступає ринок. Предметом дослідження являються тенденції формування й розвитку ринку, форм і методів його функціонування.

Метою моєї курсової роботи є визначення і дослідження сутності ринку, інфраструктури ринкового господарства, механізму функціонування ринку, а також характеристика ринкової інфраструктури України в сучасних умовах.

Нині існує об’єктивна необхідність у комплексі заходів, які б стимулювали розвиток ринку, підвищення рівня технічного обслуговування та ефективності експлуатації об’єктів ринкової інфраструктури

Для реалізації зазначеної мети були поставлені такі завдання: - проаналізувати еволюцію поглядів щодо поняття „ринок”; - визначити і проаналізувати основні функції ринку, його ознаки і умови функціонування; - чітко сформулювати структуру ринку і характеризувати її елементи; - розкрити поняття „інфраструктури ринку” і характеризувати основні складові, що її визначають; - обумовити механізм функціонування ринку;- проаналізувати стан та тенденції розвитку сучасної ринкової інфраструктури України; а також сформулювати основні задачі розвитку міжбіржової торгівлі на Україні на сучасному етапі.

Актуальність зазначених проблем, їхня практична значимість і недостатня наукова розробленість визначили вибір теми курсової роботи та обумовили постановку мети та завдання даного дослідження.

В Україні процес створення ринкової економіки фактично почався з нуля, тому що присутня ще зовсім нещодавно в керуванні економікою командно-адміністративна система, по своїй суті , виключала наявність ринкової економіки як такої.

Тому, на даному етапі, величезне значення має створення й удосконалення законодавчої бази з приводу регулювання ринкових процесів, розуміння населенням України необхідності економічних реформ у даній сфері.

СУТНІСТЬ РИНКУ

1.1. Еволюція поглядів щодо поняття „ринок”

Ринок як один із інститутів товарного виробництва існує майже 7 тисяч років. Перші спроби дати його наукове визначення були зроблені менше двох століть тому [23,с.166]. Навіть у працях представників класичної школи політичної економії А.Сміта і Д.Рікардо термін „ринок” не набув чіткого політ-економічного визначення, оскільки його відносили до зовнішніх, поверхових явищ ринкової економіки, а тому він використовувався передусім для характеристики ринкового попиту [7,с.235].

Спочатку домінувало побутове розуміння поняття „ринок” як синоніма терміна „базар” – певної ринкової площі, на якій велась роздрібна торгівля. (Таке побутове спрощене трактування збереглося в працях окремих сучасних економістів.) З ХІІ ст. у містах відбуваються численні регулярні ярмарки. Замість „ринок” усе частіше застосовують термін „район торгівлі”. Саме тому французький економіст Антуан-Огюстен Курно (1801 – 1877) першим у науковій літературі визначення поняття „ринок” починає з терміна „район” [23, с.166]. Ринок, на його думку, це „...будь-який район, у якому відносини покупців і продавців настільки вільні, що ціни на ті самі товари мають тенденцію легко і швидко вимірюватися” [7,с.235]. Позитивним у цьому визначенні є характеристика ринку через відносини його суб'єктів.

Цей аспект визначення відтворювався у працях західних економістів і надалі. Так, А.Маршалл розглядав ринок як будь-яку групу людей, які вступають у тісні ділові відносини і укладають великі угоди щодо будь-якого товару [23, с.166]. Англійський економіст А.Маршалл стверджував, що „чим досконалішим є ринок, тим сильнішою є тенденція у всіх його пунктах у той самий момент платити за той самий предмет однакову ціну...” [7, с.235]. Проте у його визначенні, як і у дефініції Курно, відсутня чітка класифікація самих відносин: Курно називає їх просто відносинами, Маршалл – цільовими. Водночас визначення Курно є досконалішим, оскільки в ньому акцентуються саме відносини, а у Маршалла – групи людей. Такий самий недолік властивий трактуванню ринку як сукупності покупців.

К.Макконнелл і С.Брю у підручнику „Економікс” розглядають ринок як „інститут або механізм, який зводить разом покупців (представників попиту і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг”. Американський економіст П.Хейне стверджує, що ринок – „це просто набір взаємозв'язків, або конкурентних торгів”. У обох дефініціях упущено таку важливу властивість ринку, як відносини між людьми і сутнісні ознаки цього інституту [23,с.166].

Близьке до цього визначення дав Л.Тейлор та інші західні вчені. Спільним для наведених визначень є те, що вони тлумачать предмет економічної науки, не акцентуючи на вивченні виробничих, або економічних, відносин. Крім того, у перших двох визначеннях звернено увагу на тенденції до вирівнювання цін, отже, названо важливу функцію ринку.

У сучасній політичній економії, відповідно до предмета цієї науки, у визначенні сутності ринка відповідною є система або певна сукупність економічних відносин, робиться спроба пов'язати його з певними функціями. Виняток із цього правила – твердження російського вченого Ю.Осипова, що ринок є суспільством підприємців як цілісної само організованої системи, яка виконує функцію соціального організатора суспільного виробництва і здійснює мікро господарювання. Однак у наведених визначеннях не враховано принцип історизму, тому вони більше відповідають реаліям минулих століть, ніж сьогоденню. Врахування цього принципу передбачає передусім визначення основних суб`єктів сучасного ринку [7,с.235].

„Сучасний економічний словник” трактує ринок як „1) місце купівлі-продажу товарів і послуг, укладання торгових угод; 2) економічні відносини, пов'язані з обміном товарів і послуг, внаслідок яких формується попит, пропозиція і ціна”. Автори „Великого економічного словника” характеризують ринок як „1) сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, завдяки яким здійснюється реалізація товарної продукції і остаточно визначається суспільний характер втіленої в ній праці; 2) будь-який інститут або механізм, який зводить разом покупців і продавців конкретного товару або послуг”. В „Економічній енциклопедії” за редакцією Л.Абалкіна стверджується, що, „на відміну від побутового значення цього слова (місце, де з більшою або меншою регулярністю зустрічаються продавці і покупці певних товарів), ринок в науці визначається як сукупність умов, завдяки яким покупці і продавці товару (послуги) вступають у контакт один з одним з метою купівлі або продажу цього товару (послуги)”.

Дещо по-іншому ринок як економічну категорію трактують українські вчені. Так, у підручнику „Основи економічної теорії: політекономічний аспект” за редакцією Г.Климка визначення „самодостатній ринок, автоматично діючий механізм, що саморегулюється” охарактеризоване як абстракція, яка певною мірою відображає реалії ХІХ ст.. На відміну від цього „сучасний ринок – це один з феноменів, що обслуговує складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють різні закономірності, численні регулюючі інститути (насамперед державні) і масова свідомість”. А.Задоя та Ю.Петруня визначають ринок як „спосіб взаємодії економічних суб'єктів, що базується на ціновій системі і конкуренції”. Інші українські вчені розглядають ринок як цілісну систему „економічних відносин і зв'язків між покупцями і продавцями, що будуються на основі ринкових цін”.

Автори підручника „Основи економічної теорії: політекономічний аспект” за редакцією Г.Климка намагаються розглянути цю проблему (коли називають ринок і сучасний ринок), але визначення сучасного ринку у підручнику відсутнє.

Сучасний ринок – регульована система економічних (техніко-економічних, організаційно-економічних та економічної власності) відносин між суб'єктами різних типів і форм власності і господарювання, в межах окремих країн і світового господарства з приводу купівлі товарів і послуг згідно з законами товарного виробництва.

Таке визначення може бути конструктивним з погляду економічної теорії, але воно недостатнє для характеристики політико-економічного аспекту ринку, тобто з боку відносин економічної власності.

В одному із сучасних російських підручників з політекономії під назвою „Економічна теорія (політекономія)” за редакцією В.І.Видяпіна, робиться спроба в контексті суспільної форми визначити ринок: „це суспільна форма організації і функціонування економіки, за якої забезпечується взаємодія виробника і споживача без посередницьких інститутів”. Проте таке тлумачення не розширює зміст ринку до системи виробничих відносин (відносин економічної власності) у всіх сферах суспільного відтворення, що науково не аргументовано. Доцільніше говорити про ринок як форму організації товарно-грошових відносин. В одній із названих вище робіт українських вчених з акцентом на політекономічний аспект відсутнє ґрунтовне визначення не лише в такому аспекті, а й в економічному контексті.

Щоб обгрунтувати політико-економічне визначення ринку, треба перейти від категорії „економічна власність” до „привласнення” як форми реалізації власності.

Ринок (у політекономічному аспекті) – сукупність відносин економічної власності з приводу вторинного привласнення й відповідного відчуження у сфері обміну через механізм цін на товари і послуги (передусім на ціну робочої сили), механізм інфляції, а також державного та наддержавного регулювання цін, попиту і пропозиції [23, с.166-168].

Функціонуючий ринок – це сукупність найрізноманітніших процесів, акцій і взаємовідносин. Ринкові процеси – економічні процеси, що відбуваються на ринку й характеризують його стан і динаміку. На ринку складається певна кон'юктура [2,с.170-171].

Кон`юктура – це найважливіші ознаки, риси, показники, які характеризують поточний і перспективний стан розвитку економіки світового господарства, його окремих регіонів, країн певної галузі або ринку товарів і послуг.

Кон`юктура найтісніше пов`язана з циклічним характером розвитку економіки, наявністю в них довгих, середніх і коротких циклів, економічною політикою уряду однієї країни, кількох або багатьох держав у межах окремого регіону світового господарства. Опосередковано економічна кон`юктура залежить від соціальних, політичних, правових, військових, природних, біологічних, психологічних, національних та інших факторів суспільного життя в окремій країні або різних регіонах світового господарства.

Основними економічними показниками кон`юктури є: обсяг і динаміка інвестицій; динаміка виробництва і будівництва; зміна цін, відсотка, заробітної плати, прибутків, ставок оподаткування; розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі, товарних запасів, платоспроможного попиту, споживання, заощадження; масштаби безробіття; курси цінних паперів; ступінь завантаження виробничих потужностей.

Зміна цих показників відображає динаміку формування й розвитку основних циклічних факторів кон`юктури. До нециклічних факторів кон`юктури належать концентрація й централізація виробництва і капіталу, розвиток НТП, зокрема розгортання НТР, структурні зміни в економіці, мілітаризація в економіці, мілітаризація економіки, стихійні лиха, війни. Дії циклічних і нециклічних факторів формування і розвитку кон`юктури можна характеризувати щодо змін в основних елементах економічної системи на національній та інтернаціональній основі [6, с.71].

Отже, можна зробити висновок, що ринок – це сукупність економічних відносин між фізичними і юридичними особами (промисловими, торговельними кампаніями, корпораціями, банками), а також між державами і національними органами, міжнародними фінансово-кредитними інститутами з організації та купівлі-продажу різноманітних товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва [7, с.235].

Функції ринку

В економічній літературі існує багато різних класифікацій функцій ринку. Вони часто трактуються звужено і однобоко, що призводить до несистемного розуміння їх сутності. Представлені в моїй роботі класифікації, на мою думку, достатньо розкривають зміст функцій ринку [3, с.86].

До основних функцій ринку належать:

- ціноутворююча функція – остаточне визначення вартості товарів і послуг, їх ціннісних еквівалентів у процесі реалізації, перетворення продукту праці на товар, втіленої у продукті суспільно необхідної праці і корисності у вартість;

- регулююча функція – остаточне обсягу виробництва і споживання, а отже, пропозиції і платоспроможного попиту як щодо загального обсягу, так і стосовно асортименту товарів та послуг.;

- спонукання виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати виробництва порівняно із суспільно необхідними, підвищувати суспільну корисність товарів і послуг, їх якостей та споживчих властивостей, що на макрорівні виявляється у стимулюванні науково-технічного прогресу, ефективності суспільного виробництва [10, с.189];

- інтегруюча функція – забезпечення безперервності всіх сфер суспільного відтворення як основи цілісності національної економічної системи, а також її взаємозв'язку з іншими національними економіками у масштабі світового ринку через прямі та зворотні економічні зв'язки;

- контролююча функція – сприяння контролю споживачів над виробництвом, посиленню економічності споживання шляхом зіставлення грошових доходів із цінами;

- функція розвитку – стимулювання конкуренції між виробниками товарів послуг в межах окремих країн і світового господарства, а отже, рушійних сил розвитку економіки [3, с.86-87];

- функція санації – очищення економічної системи від неефективних і нежиттєздатних підприємств через механізм конкуренції. Це унеможливлює або значно ослаблює виробництво заради виробництва, тобто знижує витратний характер економіки;

- інформаційна функція – постійна наявність таких ринкових сигналів, як ціни, ставки за кредит тощо, з допомогою яких можна оперативно змінювати плани господарської діяльності [10, с.191];.

Деякі функції негативно впливають на зміну окремих аспектів економічної системи, тобто є дисфункціональними:

- функція провокування та здійснення банкрутства – диференціація товаровиробників, неминучість банкрутства частини з них ;

- функція породження монополістичних тенденцій в економіці – концентрація виробництва і власності, а також централізація власності, що на певному етапі призводить до виникнення монополій передусім у сфері обміну, до яких належать синдикати і трести;

- функція диспропорційності – нерівномірність у розвитку окремих галузей, регіонів, у тому числі в межах світового господарства. У політекономічному аспекті ця дисфункція ринку посилює дію закону нерівномірності економічного розвитку, диференціацію капіталістичного відтворення і, як наслідок, нерівномірність у відтворенні робочої сили, відносин економічної власності;

- функція нерівномірного розвитку – дисбаланс розвитку різних елементів продуктивних сил. Ринок не спроможний розвивати фундаментальні наукові дослідження (внаслідок чого гальмується прогрес дослідно-конструкторських розробок на рівні підприємств), підвищувати загальноосвітній рівень робочої сили в масштабі всієї країни (тому стримується розвиток основної продуктивної сили);

- антисоціальна функція – нерівномірний розподіл економічної власності в суспільстві, соціальна незахищеність окремих соціальних верств і груп населення [3, с.90];

- анти економічна функція – ринок посилює наростання інфляційних процесів в економіці, поглиблює економічні кризи, сприяє зростанню кількості безробітних;

- анти екологічна функція - відсутність внутрішніх ринкових стимулів до збереження природи (як наслідок – на певному етапі розвитку капіталістичного способу виробництва виникає екологічна криза);

- зниження платоспроможного попиту споживачів шляхом штучного підвищення цін підприємствами-монополістами, гіпертрофованої реклами тощо [23, с.168-169].

Крім цих дисфункцій, ринок не може вирішити багато інших соціально-економічних проблем сучасності. Відомі американські економісти Е.Долан та Д.Ліндсей, узагальнивши різні дефекти ринку, навіть запровадили термін „фіаско ринку”, яким, зокрема, пояснюють необхідність втручання держави в економіку.

Держава і наддержавні органи повинні проводити таку економічну політику, яка посилюватиме позитивні функції ринку і послаблюватиме або нейтралізуватиме частину негативних [23, с.169-170].

Також в економічній літературі існує поділ функцій ринку на дві групи: організаційні й економічні. До економічних функцій відносять:

1) створення механізмом ринку усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит;

2) створення ринком сигналів через ціни і одночасне стимулювання засвоєння досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг [2, с.172];

3) остаточне визначення вартості товарів і послуг та їх реалізації, перетворення продукту праці на товар;

4) забезпечення неперервності процесу суспільного відтворення, формування цілісності і національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку;

5) спонукання виробників товарів і послуг до зниження індивідуальних витрат нижче від суспільно необхідних, підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їхніх якостей і споживчих властивостей;

6) регулювання впливу на економіку в цілому, на пропорцію між різними сферами – галузями економіки, приведення у відповідність платоспроможного попиту і пропозиції, нагромадження і споживання та інших пропозицій [7, с.235];

7) звільнення механізмом ринку економіки в цілому від дефіциту товарів і послуг.

До організаційних функцій відносять такі, як:

1) встановлення зв'язків між виробниками й споживачами продукції (послуг), не опосередкованих іншими системами розподілу.

2) забезпечення вільного вибору партнерів по господарських зв'язках [2, с.172];

3) сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнюванням цін;

4) посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг в окремих країнах і в межах світового господарства [7, с.235].

Отже, можна зробити висновок, що функції ринку можуть як позитивно, так і негативно впливати на функціонування економічної системи. Функції ринку розкривають його сутність. Виходячи із функцій ринку можна сказати, що ринок – певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм та індивідами, державними та іншими суб'єктами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг, де остаточно визначаються їхні вартість і реалізація, завдяки чому посилюється конкуренція між товаровиробниками та зниження витрат виробництва і підвищення суспільної корисності товарів, частково забезпечуються пропорційність розвитку народного господарства, неперервність суспільного відтворення і формування цілісності економічної системи, а також опосередкований контроль споживачів за виробництвом [7, с.235].

1.3 Ознаки ринку і умови його функціонування

Говорячи про ознаки ринку, треба сказати, що, по-перше, сучасний ринок є ринком покупців. Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. В такій ситуації підприємець може досягти збільшення своїх доходів лише тоді, коли він поставить на ринок продукцію високої якості за доступними цінами. Тому ринок покупців виступає як стимул для постійного відтворення ділових відносин. Тобто, він примушує підприємців шукати джерела своїх прибутків у першу чергу у сфері виробництва, а не у сфері купівлі-продажу.

Другою обов'язковою ознакою сучасного ринку є його конкурентний характер. Це означає, що в системі підприємства кожний суб'єкт виступає як конкуруюча сторона по відношенню до всіх інших суб'єктів. Можливість конкурентних відносин між учасниками ринку закладена в їх економічній самостійності (суверенітеті), базою якої є право розпоряджатися об'єктами ринкових відносин. Неминучість конкуренції між підприємцями на сучасному ринку породжується пріоритетом покупців над продавцями.

Третя ознака сучасного ринку – стабілізація відносин між суб'єктами ринку на основі інтеграції. Сучасний ринок – це арена суперництва підприємців та інших суверенних суб'єктів економіки, кожному з яких повинен бути гарантований його суверенітет і збереження конкурентоспроможності. А це можливо лише при умові протидії монополізації економіки й широкої інтеграції конкуруючих суб'єктів ринкових відносин [2, с.167].

Враховуючи товарно-грошові відносини в ринковій економіці, що опосередковують усі відносини суспільства, суб'єктами ринку стають практично всі учасники суспільного виробництва. Отже, суб'єктами ринку є: держава; державні, колективні, кооперативні, приватні підприємства та їх об'єднання; різні установи та організації; громадяни України; іноземні фірми і громадяни.

Широке трактування ринку, наведене вище, свідчить про те, що об'єктами ринкових відносин у сучасній економіці стають усі результати суспільної діяльності. Тобто, ними можуть бути матеріальні продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання, послуги, житло, тощо); інтелектуальні продукти праці (інформація, наукові ідеї); робоча сила; цінні папери (акції, облігації); валюта, позичкові капітали і т.д. [2, с.168-169].

Для ефективного функціонування ринку необхідні такі умови:

1) реальний плюралізм типів і форм економічної власності та форм господарювання. Як свідчить досвід розвинутих країн, для цього повинні існувати індивідуальна (приватна) власність (заснована як на власній, так і на чужій праці), колективна (у формі акціонерних компаній, кооперативів, власності трудових колективів тощо), державна (муніципальна, регіональна) власність, змішана та інші типи і форми власності як результат їх різних комбінацій;

2) розвинуте антимонопольне законодавство та дієві механізми його реалізації певною мірою послаблюють монополістичні тенденції в економіці й сприяють ефективному функціонуванню сучасного ринку;

3) ефективна система економічного, правового та адміністративного регулювання економіки державою (за переважання економічних методів) [23,с.170], що зумовлює існування регульованого ринку [7, с.235];

4) доступність всебічної інформації про ринок;

5) конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності (їх кількість у виробництві однотипної продукції повинна становити більш як 7-8, оскільки 1-2 суб'єкти – це монополія, а 3-5 – олігополія);

6) розвинутий і розгалужений комплекс об'єктів власності, які можуть стати об'єктом купівлі-продажу;

7) наявність ринкової інфраструктури, тобто комплексу інститутів, підприємств, служб та установ, які забезпечують обслуговування ринку, купівлю-продаж різних об'єктів власності;

8) свобода господарської діяльності, що передбачає здатність суб'єктів господарювання самостійно вибирати партнерів і заключати з ними контракти, договори за взаємовигідними цінами, вільно розпоряджатись частиною прибутку (після сплати податків), різними ресурсами, незалежність у прийнятті інших господарських рішень, що поєднуються з відповідальністю за економічно необґрунтовані рішення, господарювання на принципах господарського розрахунку (самоокупності, самофінансування) тощо;

9) поступова і наростаюча інтегрованість національної економічної системи у світове господарство передусім через механізм міжнародного поділу праці;

10) наявність економічно доцільного доступу до джерел фінансування – низьких ставок за банківські кредити, сприятливого інвестиційного клімату в країні тощо [23,с. 170-171];

11) унеможливлення впливу різних суб'єктів підприємницької діяльності на рівень цін. За наявності такого впливу, що передбачає існування монополій (у тому числі олігополій як колективних монополій), ефективність функціонування ринка знижується;

12) розвинутий і розгалужений комплекс об'єктів власності, що можуть бути предметом купівлі-продажу (засоби виробництва, в тому числі земля, робоча сила, інтелектуальна власність (у формі патентів, ліцензій, ноу-хау, цінних паперів, грошей, нерухомості, предметів споживання та ін.) [7, с.235].

Можна зробити узагальнення, що ринок виконує як позитивні для економічної системи, так і негативні функції, а тому забезпечення його нормального функціонування, і, в певній мірі, регулювання державою, є крайнє необхідним для будь-якої країни.

Аукціони.

Аукціон – організаційна форма публічного продажу майна або товарів у визначений час і у встановленому місці. Об`єкт продажу дістається особі, яка запропонувала за нього найвищу ціну.

Міжнародні товарні аукціони організовуються 2-4 рази на рік у великих торговельних центрах спеціальними брокерськими фірмами та асоціаціями на комісійних засадах.

Існує декілька видів торгу:

- згідний, за якого продавець спочатку називає мінімальну ціну, а покупці відтак роблять до неї надбавки у заздалегідь встановлені інтервали;

- німий, за якого ціну оголошує продавець, а участь покупців у торзі передається жестами для того, щоб приховати свої дії від конкурента;

- аукціон з пониженням цін, за якого продавець називає найвищу (як правило завищену) ціну, а відтак знижує її, доки один із покупців не зголоситься купити товар. На таких аукціонах переважно продають продукти, що швидко псуються (овочі, свіжа риба тощо).

У деяких країнах практикують заочні аукціони (з поданням заявок у запечатаних конвертах). Вони найекономчніші, оскільки не вимагають витрат на оренду приміщень. Аукціони вигідні для продавців і покупців.

Також розрізняють примусові аукціони, які проводять судові органи влади, щоб вилучити несплачені борги фізичних та юридичних осіб, реалізувати дане під заставу, але вчасно не викуплене майно, конфісковані на митниці товари тощо [5, с.56-57].

Ярмарки.

Ярмарки – періодичні або регулярні торги, які організовуються у відповідному місці; місце періодичної торгівлі або сезонний розпродаж товарів одного чи декількох видів [7, с.925].

За загальним правилом, ярмарок є відкритим для всіх, є місцем товарообороту: це ринок, де безпосередньо виставляються на продаж товари [36, с.239] - машини, обладнання, транспортні засоби, ноу-хау, що широко використовується для реалізації нових видів продукції.

Товари, які реалізуються на ярмарках, вирізняються багатоманітністю техніко-економічних параметрів, що потребує особистих контактів представників підприємств – виробників і споживачів, ознайомлення зі зразками продукції. Угоди на ярмарках укладаються на реальний товар за гострої цінової та науково-технічної конкуренції. Для вирішення переддоговірних спорів на ярмарках формується арбітражний комітет. Для проведення ярмарок створюється інфраструктура, яка охоплює виставкові приміщення, представництва підприємств, довідково-інформаційну службу, засоби зв'язку, а також об'єкти соціально-побутового призначення.

Міжнародні ярмарки – специфічні форми світових товарних ринків у місцях зосередження зразків різних товарів із різних держав і укладання зовнішньоторгових угод.

Міжнародні торгово-промислові ярмарки проводяться для демонстрації досягнень у виробництві, науці й техніці однієї чи декількох країн на території іншої держави. За характером експонатів ярмарки поділяються на універсальні й спеціалізовані [7, с.926].

Торгові доми.

Торговий дім – багато профільна зовнішньоекономічна організація, яка, підтримуючи місцеві зв'язки з виробниками, банками, торговими посередниками тощо, сприяє міжнародній кооперації виробництва і, оперативно реагуючи на зміни кон'юктури світових товарних ринків, здійснює від свого імені та переважно власним коштом експортно-імпортні товарообмінні та інші зовнішньоекономічні операції з широкої номенклатури товарів і послуг.

Торговий дім об'єднують малі й середні фірми в маркетинговій діяльності та збуті товарів; інвестує кошти в діючі чи новостворювані виробничі та збутові підприємства у межах країни і за кордоном; сприяє міжнародному науково-технічному співробітництву; бере участь у фінансово-кредитних операціях, реалізації транспортних страхових та інших форм зовнішньоекономічних зв'язків, а також надає різноманітні послуги вітчизняним і закордонним підприємствам.

Торговий дім створюється у формі акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю за територіальним принципом і, як правило, не мають відомчої підпорядкованості, їх основними клієнтами є підприємства промисловості й торгівлі, а також банківські, маркетингові, постачальницько-збутові, рекламно-видавничі установи, аукціони [7, с.664].

Торгово-промислові палати.

Торгово-промислові палати – це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв`язків з партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахунку та самофінансування. Торгово-промислові палати надають цільові інформаційні послуги [26, с.171].

Страхові фірми.

Страхові фірми – це комерційні фінансово-кредитні організації, які забезпечують повне часткове відшкодування збитків застрахованим клієнтам, що зазнали їх за непередбачених обставин (стихійне лихо, аварія та інше). Діяльність страхових компаній спрямована на нейтралізацію економічних ризиків клієнтів [29, с.369].

Згідно з Законом України «Про страхування», страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів [14,с. 3].

Підприємства та організації різних форм власності як страхувальники мають потребу не лише у відшкодуванні збитків, а й у компенсації неотриманого прибутку чи додаткових видатків через вимушені простої підприємств (несвоєчасні поставки сировини, неплатоспроможність покупців та інші непередбачені обставини).

Джерела прибутків страхової організації – доходи від страхової діяльності, від інвестицій тимчасово вільних коштів в об`єкти виробничої та невиробничої сфери діяльності, акції підприємств, банківські депозити, цінні папери [7, с.496].

Аудиторські фірми.

Аудиторські фірми – спеціалізовані організації, які на замовлення підприємств і організацій контролюють і аналізують їх фінансову діяльність із метою зменшення фінансових ризиків [29, с.369].

Аудиторська діяльність – це проведення незалежними аудиторами та фірмами перевірок публічної фінансової звітності, обліку господарських операцій та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб`єктів господарювання та надання їм аудиторських послуг. Ці послуги надаються у формі консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, складання бізнес-планів, фінансових прогнозів, прогнозування майбутнього стану підприємства, аналізу фінансово-господарської діяльності тощо [5, с.55].

Підприємства галузей транспорту і зв `язку.

Їх вважають окремою ланкою ринкової інфраструктури, яка підпорядкована головній меті функціонування інфраструктури – сприянню встановленню господарських стосунків між виробником товару і його споживачів. До них належать транспортні компанії та компанії телекомунікаційної мережі й інших форм зв`язку.

Транспортні компанії здійснюють доставку товарів, беручи на себе цей вид витрат з реалізації товару. Компанії телекомунікаційної мережі й інших форм зв`язку полегшують рух товару від виробника до споживача, сприяють інформуванню суб`єктів ринку, прискорюють обіг капіталу і процес відтворення [29, с.369].

Така різнобічність інфраструктури ринку свідчить про її значення в економічній системі країни, оскільки саме через неї здійснюється зв'язок між усіма сферами господарської діяльності. Це зумовлює необхідність більш детального її дослідження з метою недопущення збоїв у функціонуванні.

Попит.

Попит недоречно ототожнювати з величиною попиту, оскільки на нього впливають не лише цінові (внутрішні), а й нецінові (зовнішні) фактори (всі, крім ціни).

Величина (обсяг) попиту – кількість конкретного товару, яку прагне купити конкретний споживач або їх група протягом певного часу за певних умов. Якщо змінюється ціна на товар (внутрішній фактор), то відповідно змінюється величина попиту на нього. Якщо діють нецінові (зовнішні) фактори, то змінюється попит як такий, навіть якщо ціна залишається сталою.

Фактори, що визначають обсяг попиту, називають детермінантами попиту.

Закон попиту – внутрішній (суттєвий), сталий, обернено пропорційний зв`язок між ціною і величиною попиту, згідно з яким за незмінності всіх інших факторів (доходи споживачів тощо) зниження ціни зумовлює відповідне зростання попиту, і навпаки.

Графічним зображенням закону попиту є так звана крива попиту, яка відображає залежність між двома змінними: ціною і кількістю блага. При цьому попит є не просто кількістю благ, а певною сукупністю (набором) цін і кількостей (величин) блага, яке люди прагнуть купити за кожною із пропонованих цін. У цьому сенсі він постає як перелік відповідних кількостей товарів. Тому рух від одного рядка переліку до іншого називається зміною величини попиту, а не попиту як такого. Графічне зображення кривої попиту представлене на рис. 3.1, де D – попит; Р – ціна товару; Q – кількість товару.

Позначивши величину попиту Q_d і взявши до уваги, що всі його детермінанти крам товару, є незмінними, можна отримати функцію залежності попиту від ціни: Q_d =f(Р). Наприклад, величина Q₂ порівняно з Q₁ зросла внаслідок падіння ціни з P₁ до P₂ (рух від точки 1 до точки 2 на рис.3.2), а попит залишався незмінним, оскільки попит – це вся крива D (або перелік), а вона нікуди на графіку не зміщувалася.

Для зростання попиту (крива D₁ на рис.3.3 має зміщуватися в положення D₂₎повинні відбуватися події, внаслідок яких покупці хотіли б придбати більше товару, ніж раніше, за кожною з існуючих цін. Ідеться про зовнішні фактори попиту, якими є загальне зростання доходів, поява альтернативних товарів або демонстративна відмова від товару внаслідок об'єднаного руху споживачів тощо. Збільшення попиту може статися і внаслідок зростання кількості населення в конкретній місцевості.

Загальне зменшення попиту внаслідок дії таких зовнішніх факторів (детермінант попиту), як зміна цін інших товарів, зменшення грошових доходів, скорочення загальної кількості споживачів на ринку, несприятливі їх очікування та настрої, на графіку зображене як зсув кривої попиту вліво – вниз із положення D₁ у положення D₂ (рис.3.4.).

Підвищення попиту внаслідок зовнішніх факторів може спричинити зростання ціни і величини попиту. Але за високого чи низького загального попиту його величина буде меншою за високих цін, ніж за низьких, тобто існуватиме внутрішня обернено пропорційна залежність між ціною товару і величиною попиту (кількість товару). Цю закономірність обґрунтовує закон попиту, згідно з яким за незмінності всіх інших детермінант зниження ціни на товар зумовлює збільшення обсягу попиту, а зростання ціни – його зменшення. Цей зв'язок є обернено пропорційним. На графіку (див.рис.3.1.) він зображений негативним нахилом кривої попиту.

Дія закону попиту розкривається через індивідуальний попит і загальний (сумарний) ринковий попит. Індивідуальний попит є залежністю величини попиту від ціни товару стосовно одного покупця. Загальний (сумарний) ринковий попит. Його величина на певний товар за кожного значення ціни дорівнює сумі обсягів попиту окремих споживачів за її конкретного значення.

Закон попиту узгоджується з принципом спадної граничної корисності, згідно з яким кожна наступна одиниця продукту приносить усе менше задоволення, тому споживачі купують її лише за умови зниження ціни.

Закон попиту можна пояснити і на основі ефекту заміщення і ефекту доходу.

Ефект заміщення. Виявляється в тому, що за зниження ціни на один із товарів споживач намагається купити його якомога більше замість інших товарів, які стали відносно дорожчими. Тобто споживачі мають мотивацію заміщувати дорогі товари дешевими.

Ефект доходу пов'язаний зі зміною ціни на один із товарів: за нижчої ціни споживач може купувати більшу його кількість, не зменшуючи споживання інших товарів. Це стає можливим завдяки зростання купівельної спроможності грошового доходу споживача внаслідок зниження ціни на один із потрібних йому товарів: зі зростанням реального доходу він може купити більше товарів.

Цінова еластичність попиту.

За різкого зростання цін на певний товар покупця потрібен час на пошук його замінників. Ідеться про швидкість пристосувальної реакції на різку зміну ціни. Це означає, що ціна впливає на споживання через певний час. Така пристосувальна реакція називається ціновою еластичністю попиту.

Цінова еластичність попиту – кількість товарів, на яку люди збільшать або зменшать свої придбання внаслідок зміни ціни.

Визначають цінову еластичність попиту (е_р) як частку від ділення відсоткової зміни величини попиту на відсоткову зміну ціни на конкретний товар А за формулою:

Де %ΔQ_ДА – зміна попиту у відсотках; %ΔР_А – зміна ціни у відсотках.

Якщо е_р<1, то такий попит називається нееластичним. Коли е_р>1, тобто коли відсоткова зміна кількості купівель перевищує відсоткову зміну ціни – попит еластичний. Одинична еластичність попиту можлива за умови, коли е_р=1. Вона засвідчує рівнозначну реакцію покупців на зміну ціни.

Еластичний та нееластичний попити ілюструє рис.3.5.

На графіку зображена крива D₁ з е_р= , тобто крива абсолютно еластичного попиту, тоді крива D₂ має е_р=0, тобто є кривою абсолютно нееластичного попиту залежно від ціни. На графіку відповідні криві перетворюються на прямі, спрямовані паралельно координат.

Величина цінової еластичності попиту залежить від таких факторів (детермінант):

- кількість й наближеності за споживчими властивостями товарів – замінників;

- частки доходу, який використовується на придбання товару;

- можливості різноманітного використання товару;

- часового періоду.

Еластичність попиту на товар відповідно до доходів споживачів (Е₁) засвідчує залежність між відсотковою зміною кількості товару, що купується, і відсотковою зміною доходу як фактора, що зумовлює відповідну реакцію. Її визначають за формулою:

Де %ΔІ – зміна доходу у відсотках.

Коефіцієнт цінової еластичності попиту обчислюють, використовуючи кілька математичних способів. Одним із них є визначення дугової еластичності, під час якого використовують середні значення зміни фактора і результату:

За потребу проаналізувати зміну попиту на товар А внаслідок зміни ціни на пов'язаний з ним товар В використовують перехресну еластичність попиту на товар А за ціною товару В ( ):

Перехресна еластичність є критерієм класифікації товарів на взаємозамінні та взаємодоповнюючі. Здійснюють її, зважаючи на такі процеси:

- якщо за збільшення ціни товару В відбувається збільшення кількісного попиту на товар А, причому >0, то ці товари є взаємозамінними;

- якщо перехресна еластичність <0, то ці товари є взаємодоповнюючими, тому зростання попиту на один товар зумовлює зменшення попиту на інший;

- якщо перехресна еластичність =0, то ці товари ніяк між собою не пов'язані.

Попит перебуває у єдності з пропозицією, оскільки вона формує попит через асортимент вироблених товарів і пропонованих послуг на ринку. Їх рівновага є свідченням збалансованості суспільного виробництва, обміну і споживання.

Аудиторські фірми України

Згідно з Законом України „Про аудиторську діяльність”, аудиторська фірма - це організація, яка займається виключно наданням аудиторських послуг.

Аудиторські фірми можуть створюватися на основі будь-яких форм власності. Загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному фонді не може перевищувати 30 відсотків.

Аудиторській фірмі дозволяється здійснювати аудиторську діяльність лише за умови, якщо у ній працює хоча б один аудитор. Керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор.

Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.

Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб [9,с. 5].

Аудитом є перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав.

Сертифікація (визначення кваліфікаційної придатності) аудиторів здійснюється Аудиторською палатою України. Статут Аудиторської палати України підлягає затвердженню двома третинами голосів від загальної кількості членів палати. Аудиторська палата України здійснює сертифікацію суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги, здійснює заходи із забезпечення незалежності аудиторів при проведенні ними аудиторських перевірок та організації контролю за якістю аудиторських послуг.

Загальна кількість членів Аудиторської палати України становить двадцять п'ять осіб. Термін повноважень членів Аудиторської палати України не може перевищувати п'яти років. Термін повноважень членів Аудиторської палати України першого скликання не може перевищувати трьох років.

Аудитори України мають право об'єднатися в громадську організацію за професійними ознаками (Спілку аудиторів України), дотримуючись вимог цього Закону та інших законів України.

З метою забезпечення соціального захисту своїх членів Спілка

- аудиторів України може створювати відповідні фонди.

Аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником. Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватися на підставі договору, письмового або усного звернення замовника до аудитора (аудиторської фірми).

Порядок припинення чинності сертифікату на аудиторську діяльність визначається Аудиторською палатою України.

Аудиторська діяльність є досить новою ланкою економічної системи України, а тому необхідним є сприяння її подальшого розвитку і вдосконалення законодавства щодо регулювання цього питання.

3.1. Біржі України

Згідно з Законом України „Про цінні папери і фондову біржу України”, фондова біржа - організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

Фондову біржу може бути створено не менш як 20 засновниками - торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах за умови внесення ними до статутного фонду не менш як 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом. У статуті фондової біржі визначаються:
а) найменування і місцезнаходження фондової біржі;
б) найменування і місцезнаходження засновників;
в) розмір статутного фонду;
г) умови і порядок прийняття в члени і виключення з членів
фондової біржі;
д) права і обов'язки членів фондової біржі;
е) організаційна структура фондової біржі;
є) компетенція і порядок створення керівних органів фондової
біржі;
ж) порядок і умови відвідування фондової біржі;
з) порядок і умови застосування санкцій, встановлених
фондовою біржею;
и) порядок припинення діяльності фондової біржі.

Правила фондової біржі повинні передбачати:
а) види угод, що укладаються на фондовій біржі;
б) порядок торгівлі на фондовій біржі;
в) умови допуску цінних паперів на фондову біржу;
г) умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються
на фондовій біржі;
д) порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації;
е) перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі;
є) обов'язки членів фондової біржі щодо ведення обліку та
інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі,
порядок їх діяльності;
ж) систему інформаційного забезпечення фондової біржі;
з) види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати
за них;
и) правила ведення розрахунків на фондовій біржі;
і) інші положення, що стосуються діяльності фондової біржі.

Діяльність фондової біржі припиняється у тому разі, коли
число її членів стало менше 10. Якщо у фондовій біржі залишилося
10 членів, її діяльність припиняється у разі неприйняття нових
членів протягом шести місяців. Діяльність фондової біржі припиняється відповідно до законодавства України про акціонерні товариства та інші види
господарських товариств [17, с.4].

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України є

державним органом, підпорядкованим Президенту України і підзвітним

Верховній Раді України. До системи цього органу входять Державна

комісія з цінних паперів та фондового ринку, її центральний апарат і територіальні органи.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії. Голова Комісії, її члени призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України.

При Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку створюються Консультаційно-експертна рада, інші органи та установи [12, с.8].

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і її
територіальні відділення здійснюють контроль за випуском та обігом
цінних паперів, за винятком приватизаційних. Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку призначаються державні представники на фондових біржах. Вони уповноважені здійснювати контроль за додержанням положень статуту і правил фондової біржі та мають право брати участь у роботі керівних органів фондових бірж. . Контроль за обігом приватизаційних паперів здійснює Фонд державного майна України. Антимонопольний комітет України здійснює контроль за дотриманням вимог антимонопольного законодавства при обігу цінних паперів.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила,
ніж ті, що містяться в законодавстві України про цінні папери і
фондову біржу, то застосовуються правила міжнародного договору [17,с.7].

Товарні біржі. Особливості організації товарних бірж на Україні визначаються Законом України “Про товарні біржі”, прийнятим 10 грудня 1991 р. і введеним в дію 1 січня 1992 р.

Переважне число ТБ на Україні є універсальні (75% їх кількості).

Багато ТБ України об'єднані в різні біржові союзи. Найбільш представницькими з них є Конгрес бірж, Біржовий союз, Міжбіржовий синдикат 'Метал України', міжбіржева картель “Дніпро”.

Товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і
фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і
має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.

Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власні поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням.

Товарна біржа здійснює свою діяльність за принципами:

- рівноправності учасників біржових торгів;

- застосування вільних (ринкових) цін;

- публічного проведення біржових торгів.

Товарна біржа створюється на засадах добровільного об'єднання заінтересованих юридичних і фізичних осіб, яким це не заборонено чинним законодавством.

Засновниками і членами товарної біржі не можуть бути органи державної влади та управління, а також державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті.

Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками угоди, яка визначає порядок та принципи її створення, склад засновників, їх обов'язки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків.
Кожний із засновників сплачує пайовий внесок . Товарна біржа діє на підставі статуту, який затверджується засновниками біржі.

Вищим органом управління товарної біржі є загальні збори її
членів. У період між загальними зборами членів товарної біржі
управління нею здійснює біржовий комітет (рада біржі). Контролюючим органом товарної біржі є контрольна (ревізійна) комісія.

Біржовий комітет (рада біржі) і контрольна (ревізійна) комісія обираються загальними зборами членів товарної біржі, компетенція та повноваження комітету і комісії визначаються статутом товарної біржі.

Майно товарної біржі складається з фондів, що утворюються біржею, вартість яких відбивається на балансі біржі.

Держава гарантує захист майнових прав товарної біржі.

Правила біржової торгівлі.

Правила біржової торгівлі розробляються відповідно до чинного законодавства і є основним документом, що регламентує порядок здійснення біржових операцій, ведення біржової торгівлі та розв'язання спорів з цих питань. Правила біржової торгівлі затверджуються загальними зборами членів товарної біржі або органом, ними уповноваженим.

У правилах біржової торгівлі визначається:

- строк та місце проведення біржових операцій;

- склад учасників біржових торгів і сукупність вимог, що ставляться до них;

- порядок здійснення та реєстрації біржових операцій;

- порядок визначення та розмір плати за користування послугами біржі;

- відповідальність учасників та працівників біржі за невиконання або неналежне виконання правил біржової торгівлі;

- інші положення, встановлені органами управління біржі.
На товарній біржі забороняються:

- купівля-продаж товарів (контрактів) однією особою
безпосередньо або через підставних осіб з метою впливу на динаміку цін;

- будь-які погоджені дії учасників біржової торгівлі, які мають
своєю метою або можуть призвести до зміни чи фіксації поточних біржових цін;

- поширення неправдивих відомостей, що можуть призвести до
штучної зміни кон'юнктури [15, с.5].

Біржа праці – (Державна служба зайнятості в Україні) – виконує посередницькі функції між безробітними і роботодавцями, забезпечує взаємозв’язок пропозиції і попиту на такий специфічний товар, як робоча сила..

Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органівмісцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення. Регулювання правового становища державних службовців, які працюють у зазначених підрозділах державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу". Державний фонд сприяння зайнятості населення є загальнодержавним позабюджетним цільовим фондом, самостійною фінансовою системою Положення про державний фонд сприяння зайнятості населеннязатверджується Кабінетом Міністрів України [13, с.4].

Валютна біржа.

Надання підприємствам і комерційним банкам права проведення валютних операцій і міжнародних розрахунків сприяло створенню внутрішнього міжбанківського валютного ринку. Тому у 1991 р. Держбанк СРСР (пізніше Нацбанк України) утворив структурний підрозділ - Центр проведення міжбанківських валютних операцій (валютну біржу).

У 1992 р. інтереси подальшого розвитку внутрішнього ринку, а також розпад СРСР сприяли зміні статуту валютної біржі. З підрозділу Національного банку України вона перетворилася, згідно з Постановою Правління НБУ №50 від 08.07.1993р, в загальнонаціональну форму організації міжбанківського валютного ринку-Українську міжбанківську валютну біржу (УМВБ).

УМВБ має статус акціонерного товариства закритого типу. Акціонерами біржі є виключно юридичні особи (40 українських банків). УМВБ має статутний фонд, сформований за рахунок власних коштів акціонерів у грошовій формі. Загальний розмір статутного фонду дорівнює 3 000 000 (три мільйони) гривень. Статутний фонд розподіляється на сорок простих іменних акцій. Відповідно, кожна проста іменна акція має номінальну вартість в 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) гривень, а кожен акціонер УМВБ володіє однією акцією.

УМВБ є організацією, яка:

1) створена без мети отримання прибутку;

2) спрямовує свою діяльність на організаційне оформлення постійно діючого, централізованого ринку, в межах якого здійснюється укладання угод купівлі-продажу валютних цінностей, зокрема банківських металів, цінних паперів та їх похідних, а також інших фінансових інструментів та біржових активів, торгівля якими може здійснюватися на УМВБ згідно вимог чинного законодавства;

3) зосереджує попит та пропозицію валютних цінностей, банківських металів, цінних паперів та їх похідних, а також інших фінансових інструментів та біржових активів, сприяє формуванню їх біржового курсу;

4) організовує та забезпечує здійснення розрахунків та надання клірингового та депозитарного обслуговування угод і контрактів, укладених на торговельних майданчиках УМВБ.

Основні функції УМВБ полягаються в:

- акумулюванні попиту і пропозиції на валютні ресурси;

- встановленні єдиного ринкового курсу гривні безготівкових операцій банків;

- забезпеченні додаткових гарантій при здійсненні валютних операцій;

- організації торгів і укладенні угод з купівлі і продажу іноземної валюти з учасниками торгів;

- організації і проведенні розрахунків в іноземній валюті та в гривні;

- визначенні поточного курсу іноземних валют до гривні;

- зборі й аналізі інформації про процеси, що відбуваються на валютному ринку.

Українська міжбанківська валютна біржа має такі органи управління та внутрішнього контролю:

- загальні збори акціонерів;

- біржовий комітет (спостережна рада);

- раду директорів;

- арбітражний комітет та ревізійну комісію.

Загальні збори акціонерів є вищим органом УМВБ. Загальні збори акціонерів визначаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту більш як 60% голосів (акцій).

Біржовий комітет створюється з числа представників акціонерів. Комітет складається з не менш ніж 5 осіб, призначених на п'ятирічний термін Загальними зборами. Засідання Біржового комітету проводяться не рідше одного разу на два місяці. Засідання вважаються правомочними, якщо в них беруть участь 2/3 від загальної кількості членів Біржового комітету, за умови, однак, що серед них є присутнім голова Біржового комітету, або його заступник. Рада директорів є виконавчим органом і приймає рішення по всіх питаннях щодо діяльності біржі, які не входять до компетенції загальних зборів та Біржового комітету.

Рада підзвітна Загальним зборам і Біржовому комітету та організовує виконання їх рішень. З метою контролю за фінансовою та господарською діяльністю УМВБ Загальні збори акціонерів створюють Ревізійну комісію, яка обирається з числа акціонерів. Ревізійна комісія складається з трьох членів, призначених Загальними зборами на термін 2 роки. Члени Біржового комітету, Ради директорів, Арбітражного комітету, голова та секретар Загальних зборів не можуть бути членами Ревізійної комісії.

Крім Ревізійної комісії, для створення відповідного внутрішнього аудиторського контролю та з метою дотримання чинного законодавства України УМВБ створює відділ внутрішнього аудиту [37].

Досліджуючи дане питання, можна зробити висновок, що законодавча база функціонування бірж України не є досконалою, оскільки наявність великої кількості законів спричиняє суперечність між їхніми положеннями. А це викликає необхідність реформування законодавчої бази України щодо регулювання біржової діяльності на основі її чіткої структуризації.
3. 2. Основні задачі розвитку міжбіржової торгівлі України на сучасному етапі.

Основними задачами розвитку міжбіржевої торгівлі на Україні на сучасному етапі є :

1. Збільшення темпів росту біржового обороту, підвищення його питомої ваги в Батальному обсязі оптового товарообороту. Розрахунки показують, що оптимальна питома вага біржового обороту повинна становити близько 20% від загального обсягу оптового обороту України. Це означає, що число біржових угод повинно зрости в 7-10 раз порівняно з 1991 р. Зростанню біржового обороту буде сприяти скорочення питомої ваги державного замовлення на вироблену продукцію, укладання через біржі ряду зовнішньо-торгівельних угод, скорочення переліку ліцензованих товарів.

2. Скорочення числа ТБ. Виходячи з критеріїв міжнародної біржової торгівлі число ТБ на Україні не повинне бути більшим 6-7.

На початковому етапі переходу до ринкової економіки, їх число може становить 20-25 (необхідно скоротити втричі). частина ТБ повинна бути перетворена в торгові будинки, аукціонні фірми; друга їх частина може бути об'єднана (в першу чергу у М. Києві, де в такій їх кількості немає необхідності).

3. Спеціалізація ТБ. Спеціалізовані ТБ повинні відігравати основну роль в складі ТБ України. Процес спеціалізації на Україні повинен здійснюватись в два етапи. На першому етапі слід визначити профіль перспективних ТБ. На другому етапі слід розпочати повне “очищення” цих ТБ від непрофільних товарів. Основу товарного профілю бірж повинні складати так звані “біржові” товари.

4. Впровадження сучасних видів біржових угод. Це стосується ф'ючерсних і опціонних угод. Їх впровадження в нашу біржову проактику дасть змогу залучити на біржу більшу кількість членів, краще котирувати ціни, здійснювати страхування цінового ризику.

5. Впорядкування розрахункових операцій на біржах. Вже сьогодні виникає потреба в створенні на ТБ Розрахункових палат для обслуговування членів біржі. З ростом обсягів біржового обороту функціонування біржових розрахункових центрів – необхідна умова ефективності їх роботи.

6. Оптимізація економічних умов діяльності учасників біржової торгівлі. В першу чергу це стосується системи оподаткування посередницької біржової діяльності, яка в Україні набагато жорсткіша, ніж в інших країнах.

7. Створення розвинутої біржової інфраструктури. Для забезпечення ефективної діяльності біржі повинні володіти системою складських приміщень, певними транспортними засобами, користуватися послугами консалтингових та маркетингових фірм.

Отже, можна зробити висновок, що розв'язання цих задач, на мою думку, дозволить Україні створити систему біржової торгівлі, яка б відповідала міжнародним стандартам.

ВИСНОВКИ

Під час виконання курсової роботи я дійшла певних висновків.

Ринок – це сукупність економічних відносин між фізичними і юридичними особами (промисловими, торговельними кампаніями, корпораціями, банками), а також між державами і національними органами, міжнародними фінансово-кредитними інститутами з організації та купівлі-продажу різноманітних товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.

На ринку складається певна кон'юктура, що являє собою найважливіші ознаки, риси, показники, які характеризують поточний і перспективний стан розвитку економіки світового господарства, його окремих регіонів, країн певної галузі або ринку товарів і послуг.

Основними функціями ринку є: ціноутворююча функція, регулююча функція, спонукаюча функція, інтегруюча функція, контролююча функція, функція розвитку, функція санації, інформаційна функція. Дисфункціональними є: функція провокування та здійснення банкрутства, функція породження монополістичних тенденцій в економіці, функція диспропорційності, функція нерівномірного розвитку, антисоціальна функція, анти економічна функція, анти екологічна функція, платіжнозвужуюча функція. Також в економічній літературі існує поділ функцій ринку на дві групи: організаційні й економічні.

Існує велика кількість критеріїв структуризації ринку. Згідно з принципом субординації важливу роль у розвинутих країнах відіграє ринок нерухомості – житла, дач, землі. Найновітнішим видом ринку, що сформувався в умовах інформаційної революції, є ринок інформації. Певну роль серед об'єктів власності у розвинутих країнах відіграє і ринок золота. Згідно з генетичним підходом, спочатку існував вільний ринок, який на вищій стадії капіталізму трансформувався у монополізований (в тому числі олігополістичний) та регульований (з боку держави та наднаціональних органів). Поєднання цих ринків у різних співвідношеннях формує змішані типи ринку. За формами власності виокремлюють приватний, колективний (в тому числі кооперативний), державний, інтегрований ринки. За географічними ознаками (просторовим критерієм) ринки поділяють на місцеві, регіональні, національні, міжнародні (світовий) ринок. Конкретизацією зазначених вище критеріїв класифікації ринку є критерії зрілості (ринок, що формується, нерозвинутий і розвинутий ринки), насиченості (рівноважний ринок, нерівноважний у формі дефіцитного та надлишкового), галузевий (ринок одягу, взуття, автомобілів тощо). За способом організації купівлі-продажу товарів розрізняють : оптовий ринок, роздрібний ринок, ринок закупівель сільськогосподарської продукції. З урахуванням єдності економічного та правового підходів (за рівнем законності) розрізняють легальний (офіційний) та нелегальний (тіньовий), „чорний” ринки. За соціально-економічним змістом структури ринку виокремлюють ринок робочої сили, засобів виробництва, фінансовий ринок та інші. Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією формуються дефіцитний, рівноважний і надлишковий ринки робочої сили.

Інфраструктура ринку – сукупність базових галузей (або матеріальна основа економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання об'єктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей. Розрізняють два типи ринкової інфраструктури - спеціалізовану, тобто таку, яка обслуговує окремі ринки (ринок товарів, послуг, цінних паперів); загальну, тобто таку, яка обслуговує всю економічну систему, нею зайнятий весь економічний простір від виробника до споживача. Основними елементами спеціалізованої інфраструктури є біржі, системи оптової й роздрібної торгівлі, торгово-промислові палати, аудиторські фірми, підприємства галузей транспорту і зв`язку, ярмарки, аукціони, торговельні доми. До елементів загальної інфраструктури відносять: грошову, фінансову, кредитну й податкову системи.

Складовими механізму функціонування ринку є: попит, пропозиція, ціна, конкуренція. Основними законами ринку є: закон попиту, закон пропозиції, закон вартості, закон конкуренції і закон грошового обігу.

У своїй роботі я розглянула інфраструктуру ринку України в сучасних умовах за принципом спеціалізованої інфраструктури.

Згідно з законодавством України, торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання. На території України діє Торгово-промислова палата України. При Торгово-промисловій палаті України діють Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісія, діяльність яких регулюється законодавством України.

Згідно з Законом України „Про страхування” , страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Аудиторська фірма - це організація, яка займається виключно наданням аудиторських послуг.

Згідно з Законом України „Про цінні папери і фондову біржу України”, фондова біржа - організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій. Біржа праці – (Державна служба зайнятості в Україні) – виконує посередницькі функції між безробітними і роботодавцями, забезпечує взаємозв’язок пропозиції і попиту на такий специфічний товар, як робоча сила.. Українська міжбанківська валютна біржа має статус акціонерного товариства закритого типу.

Основними задачами розвитку міжбіржевої торгівлі на Україні на сучасному етапі є : збільшення темпів росту біржового обороту, підвищення його питомої ваги в Батальному обсязі оптового товарообороту, скорочення числа ТБ, спеціалізація ТБ, впровадження сучасних видів біржових угод, Впорядкування розрахункових операцій на біржах, оптимізація економічних умов діяльності учасників біржової торгівлі, створення розвинутої біржової інфраструктури.

Україна робить лише перші кроки на шляху до формування досконалого ринку. Розуміння сутності ринкових явищ, їх взаємозв'язків, є необхідною умовою забезпечення стабільності ринкової системи. Як наслідок цього постає необхідність вдосконалення сучасної інфраструктури ринку та інших його аспектів з метою ефективної побудови економіки України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навчальний посібник. – К.: Атака, 2002. – 368с.

2. Башнянін Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. Навчальний посібник. – К.: Видавництво „Ніка-Центр Ельга”, 2000. – 527с.

3. Бутук О.І. Макроекономіка: Навч.посіб. – К.: Знання, 2004. – 514с. – (вища освіта ХХст.)

4. Господарський кодекс України. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2005. – 240с.

5. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1/Редкол.:…С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2000. – 864с.

6. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.2/Редкол.:…С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. – 848с.

7. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.3/Редкол.:…С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2002. – 952с.

8. Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Сучасна економіка: Навч.посіб. – К.: Вища шк.., 2005. – 325с.: іл.

9. Закон України „Про аудиторську діяльність” N 3126-XII ( 3126-12 ) від 22.04.93, ВВР, 1993, N 23, - 244с.

10. За загальною редакцією Ю.В.Ніколенка. Основи економічної теорії. Підручник. 3-тє вид.-Київ: ЦУЛ,2003. – 540с.

11. Закон України „Про банки і банківську діяльність” N 2631-IV ( 2631-15 ) від 02.06.2005. – К.: Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 5-6, - 30 с.

12. Закон України „ Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, N 2804-IV ( 2804-15 ) від 06.09.2005, ВВР, 2005, N 42, - 466с.

13. Закон України „Про зайнятість населення” N 804-XII ( 804-12 ) від 01.03.91, ВВР, 1991, N 14, - 171с.

14. Закон України „Про страхування” N 2665-III ( 2665-14 ) від 12 липня 2001 року, Відомості Верховної Ради (ВВР), N 15, - 73с

15. Закон України „Про товарну біржу” N 1957-XII ( 1957-12 ) від 10.12.91, ВВР, 1992, N 10, - 140с.

16. Закон України „Про торгово-промислові палати України” N 2921-III ( 2921-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 16, - 114с.

17. Закон України „Про цінні папери і фондову біржу” N 1202-XII ( 1202-12 ) від 18.06.91, ВВР, 1991, N 38, - 509с.

18. Злупко С.М. Перехідна економіка: сучасна Україна: Навч.посіб. – К.: Знання, 2006.- 324с. – (Вища освіта ХХІ століття).

19. Козик В.В., Панкова Л.А., Григор'єв О.Ю., Босак А.О. Міжнародна економіка та міжнародні відносини: практикум. – К.: Вікар, 2003. – 386с. – (вища освіта ХХст.).

20. Козик В.В., Панкова Л.а., Даниленко Н.Б. міжнародні економічні відносини: навч.посіб. – 4-те вид., стер. – К.: Знання – Прес, 2003. – 406с. – (Вища освіта ХХІ століття).

21. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 416с.

22. Макконел К.Р., Брю С.Л. Економікс: принципи, проблеми і політика/Пер.16-го англ.вид. – М.: ІНФРА – М, 2006. – ХХХVІ, 940с.

23. Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія: Підручник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. – 856с. (Альма-матер).

24. Небава М.І. Теорія макроекономіки. Навчальний посібник – Київ: Видавничий Дім „Слово”, 2003. – 536с.

25. Омельченко А.В. Іноземні інвестиції в Україні: Довідник з правових питань. – К.: Юрінком, 1997. – 416с.

26. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник/Г.Н.Климко, В.П.Нестеренко, Л.О.Каніщенко та інші.; За ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка. – 2-ге вид., перероб. І допов. – К.: Вища шк.. – Знання. 1997. – 734.: іл.

27. Основи економічної теорії: Підручник/О.О.Мамалуй, О.А.Гриценко, Л.В.Гриценко, Г.Ю.Дарнопих та ін.; За заг.ред. О.О.Мамалуя. – К.6 Юрінком інтер, 2003. – 480с. – Бібліогр.:с.468-470.

28. Панчишин Степан. Макроекономіка: Навч.посібник. Вид.2-ге, стереотипне. – К.:Либідь, 2002. – 616с.

29. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/За ре. В.О.Рибалкіна, В.Г.Бодрова. – К.6 Академвидав, 2004. – 627с. (Альма-матер).

30. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.о., Тітьонко О.М. Макроекономіка: Підручник. – К.: Либідь, 1999. – 288с.

31. Світова економіка: Підручник/А.С.філіпенко, О.А.Рогач, О.І.Шнирков та ін. – К.: Либідь, 200. – 582с.

32. Селіщев О.С. Макроекономіка. – СПБ. : „Видавництво „Пітер”, 200 – 448с.: іл. – (серія „Базовий курс”).

33. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. – К.: Логос, 1999. – 568с. – Бібліогр.: с. 539-556.

34. Сухарський В.С. Менеджмент (загальний з основами спеціального) – Тернопіль: Астон, 2004. – 528.

35. Сучасні економічні системи: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. дисц./О.О.Бєляєв, М.І.Диба, В.І.Кириленко та ін. – К.:КНЕУ, 2003. – 100с.

36. Щербина В.С. Господарське право України. Навч.посібник. – К.: Атака, 1999. – 336с.

37. Інтернет, http://www.vuzlib.net/birz_d/9-10.htm

38. Інтернет, http://patent.net.ua

ВСТУП

Ринок - досягнення людства на всіх етапах його розвитку до

Цивілізований характер ринку в промислових розвинутих країнах

Звичайно, Україна, як нова самостійна держава, що виникла на

Однак складність завдання полягає в тому, що немає у світі аналогів

переходу до ринку великої держави з такою, як в Україні, спотвореною

СУТНІСТЬ РИНКУ

1.1. Еволюція поглядів щодо поняття „ринок”

Функції ринку

До основних функцій ринку належать:

3) остаточне визначення вартості товарів і послуг та їх реалізації, перетворення продукту праці на товар;

7) звільнення механізмом ринку економіки в цілому від дефіциту товарів і послуг.

До організаційних функцій відносять такі, як:

2) забезпечення вільного вибору партнерів по господарських зв'язках [2, с.172];

3) сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнюванням цін;

1.3 Ознаки ринку і умови його функціонування

Для ефективного функціонування ринку необхідні такі умови:

4) доступність всебічної інформації про ринок;

6) розвинутий і розгалужений комплекс об'єктів власності, які можуть стати об'єктом купівлі-продажу;

Структура ринку і характеристика її елементів

Структура ринку – сукупність окремих ринків у межах національної економіки (внутрішнього ринку), світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними [7, с.505].

Класифікація ринків на системно-структурній основі з урахуванням принципу субординації (підпорядкованості) в економічній літературі відсутня. Але саме такий підхід дає змогу виокремити основну підсистему економічних відносин власності і основний об'єкт ринку та логічно і послідовно класифікувати ринки.

Найважливіший об'єкт ринку за капіталізму – товар робоча сила

Наступним за значенням в економічній системі капіталізму з погляду відносин безпосереднього виробництва (принцип примату виробництва) є ринок засобів виробництва (ринок капіталу, за класифікацією західних економістів). Але з погляду ємності ринку важливішу роль, ніж ринок засобів виробництва, відіграє ринок товарів і послуг (без урахування ринку робочої сили) [23,с. 172] .

Ринок товарів промислового призначення – сукупність економічних відносин між юридичними і фізичними особами щодо купівлі ними товарів і послуг, які використовуються для виробництва інших товарів і послуг, що відтак продаються або здаються в оренду іншим споживачам [7, с.253-254].

Ринок послуг – це сукупність економічних відносин щодо організації та купівлі-продажу послуг, де послуга – особлива споживча вартість, яка задовольняє певні потреби людини [7, с.247].

Обслуговує названі ринки: ринок грошей і валюти, або фінансовий ринок (у вузькому значенні грошовий ринок, ринок позичкових капіталів, передусім короткотермінових позичкових капіталів). Для його функціонування та розвитку необхідні такі елементи ринкової інфраструктури, як валютні біржі та банки.

Наступний за значенням ринок цінних паперів. Його об'єктами є акції, облігації, купони до облігацій, векселі, чеки, депозитні сертифікати, коносаменти, варіанти (складські свідоцтва) та інші.

Згідно з принципом субординації важливу роль у розвинутих країнах відіграє ринок нерухомості – житла, дач, землі (хоча земля належить водночас і до ринку засобів виробництва) та інші [23, с. 172].

Ринок нерухомості – особливий вид ринку, на якому об'єктом купівлі-продажу чи застави для отримання кредиту є нерухомість. У сучасній економіці до нерухомості відносять землю і все, що знаходиться або під її поверхнею, незалежно від того, створене воно природою чи людською працею. Тобто нерухомістю є всі природні ресурси і створені людьми ресурси [7, с.240].

Ринок землі - сукупність економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу землі. Земля, як і капітал, належить до обмежених (економічних) факторів виробництва тривалого використання, продається, купується і здається в оренду на деякий час, і в результаті таких операцій приносить землевласникам доход. Особливістю функціонування ринку землі є те, що її сукупне пропонування залежить від позаекономічних сил [21, с.336].

Ринок інтелектуальної власності (у економічному аспекті) – система економічних відносин між різними господарюючими суб'єктами з приводу організації, використання і купівлі-продажу патентів, ліцензій та інших об'єктів інтелектуальної власності та привласнення на цій основі первинної частки необхідного і додаткового продукту [23, с. 177].

Найновітнішим видом ринку, що сформувався в умовах інформаційної революції, є ринок інформації.

Ринок інформації (в економічному аспекті) – певна сукупність економічних відносин з приводу збирання, оброблення, систематизації інформації та її продажу кінцевим споживачам, а також привласнення на цій основі максимального продукту [23, с. 178].

Певну роль серед об'єктів власності у розвинутих країнах відіграє і ринок золота [23, с. 172].

Ринок золота – сукупність економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу золота. Такими відносинами є організаційно-економічні (пов'язані з організацією роботи центрів купівлі-продажу цих товарів, виконуваними ними функціями) та відносини економічної власності (привласнення), що формуються між продавцями і покупцями золота [7, с.237].

Наступним критерієм класифікації ринків (за принципом субординації) є генетичний підхід. У процесі еволюції економічної системи капіталізму спочатку існував вільний ринок, який на вищій стадії капіталізму трансформувався у монополізований (в тому числі олігополістичний) та регульований (з боку держави та наднаціональних органів). Поєднання цих ринків у різних співвідношеннях формує змішані типи ринку [23, с. 172].

Вільний ринок – ринок, на якому відбувається торгівля товарами і послугами багатьох незалежних товаровиробників, жоден з яких не виробляє більшу частину продукції й неспроможний внаслідок цього впливати на рівень цін, а процес ціноутворення здійснюється через механізм вільної конкуренції, взаємодію нерегульованого попиту і пропозиції. Частки виготовленої кожним товаровиробником продукції є такою, що навіть об'єднання трьох-п'яти товаровиробників не дає їм змоги зосередити у своїх руках переважну частину товарів і послуг певного виду. Певною мірою він існує і нині у немонополізованому секторі економіки, зокрема у сфері сільського господарства, роздрібної торгівлі, сфері послуг [7, с.236].

Монополізований ринок – ринок, на якому здійснюється купівля-продаж товарів і послуг одного товаровиробника або їх незначної кількості, кожен з яких виробляє частку продукції, яка може впливати на рівень цін. Об'єднання кількох таких товаровиробників дає їм змогу зосередити більшість товарів і послуг у своїх руках і диктувати ціни на ринку [7, с.240].

Олігополістичний ринок – економічні відносини між кількома наймогутнішими компаніями в галузі в умовах боротьби за обсяг продажу, частку ринку, рівень цін, впровадження передових досягнень науки й техніки у виробництво тощо з метою привласнення максимального прибутку. Ринки є олігополістичними, якщо кілька фірм постачають основну частку галузевої продукції і виникає ефект конкуренції між небагатьма. За олігополії фірми великі, порівняно з розміром сукупного ринку, який вони обслуговують, а у випадку великих корпорацій – вони великі не лише відносно, а й абсолютно [7, с.225].

Регульований ринок – ринок, регульований і контрольований передусім державою та наднаціональними органами за допомогою адміністративних, правових та економічних заходів [7, с.250-251].

За формами власності виокремлюють приватний (продажем займається одна особа або сім'я), колективний (в тому числі кооперативний), державний, інтегрований (наднаціональний в межах ЄС та інших економічних об'єднань) ринки [23, с. 173].

За географічними ознаками (просторовим критерієм) ринки поділяють на місцеві, регіональні, національні, міжнародні (світовий) ринок [23, с. 173].

Місцевий (локальний) ринок – ринок, обмежений конкретною місцевістю, що включає в себе певну сукупність населених пунктів. Не має чітко окреслених кордонів.

Регіональний (міжрегіональний) ринок – ринок окремого територіального підрозділу (області, району) або частини різних територіальних підрозділів, пов'язаних між собою господарськими зв'язками. Не має чітко окреслених кордонів [29, с.366].

Національний ринок – це сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну всередині країни, за посередництвом яких здійснюється реалізація товарів та послуг, обіг капіталу, купівля-продаж робочої сили [1, с.89]. Національний ринок чітко окреслений кордонами держави [29, с.366].

Міжнародний (світовий) ринок – це форма організації економічних відносин купівлі-продажу (відчуження-привласнення) товарів між державами, юридичними і фізичними особами країн світу, що регулюються притаманними товарно-грошовим відносинам економічним законам (законам вартості, попиту, пропозиції, конкуренції тощо), а також міждержавними угодами та наддержавними міжнародними організаціями [29, с.612].

Конкретизацією зазначених вище критеріїв класифікації ринку є критерії зрілості (ринок, що формується, нерозвинутий і розвинутий ринки), насиченості (рівноважний ринок, нерівноважний у формі дефіцитного та надлишкового), галузевий (ринок одягу, взуття, автомобілів тощо) [23, с. 173].

Рівноважний (збалансований) ринок – ринок, на якому підтримується повна (за загальним обсягом, структурою, асортиментом і якістю товарів) відповідність між попитом і пропозицією. В умовах збалансованого ринку забезпечується повна реалізація (з найменшими затратами) всіх запропонованих товарів, а також найбільш повне задоволення платоспроможного попиту.

Нерівноважний (незбалансований) ринок - ринок, на якому немає повної відповідності між попитом і пропозицією. Кількісна незбалансованість ринку може виявитися як у надмірному перевищенні пропозиції над попитом (що ускладнює реалізацію товарів), так і в перевищенні попиту над пропозицією (що створює напругу на ринку й ускладнює задоволення попиту) [1, с.171].

За способом організації купівлі-продажу товарів розрізняють : оптовий ринок, роздрібний ринок, ринок закупівель сільськогосподарської продукції [23, с. 173].

Оптовий (інституціональний) ринок – сукупність попиту, пропозиції та цін на матеріальні блага, якими обмінюються суб'єкти різних сфер товарного виробництва з метою реалізації, продовження виробничого циклу або забезпечення суспільних потреб. Інституціональні суб'єкти ринку не передбачають кінцевого індивідуального споживання товарів і послуг; до контингенту клієнтів оптового ринку належать переважно колективні суб'єкти господарських відносин; масштаби та обсяги основних комерційних операцій щодо обміну товарів і послуг є досить великими.

Роздрібний ринок – сукупність попиту, пропозиції та цін на матеріальні блага, якими обмінюються суб'єкти різних сфер товарного виробництва з метою кінцевого індивідуального споживання товарів і послуг. Є ринком персоніфікованих покупців [7, с.242].

Ринок закупівлі сільськогосподарської продукції - сукупність економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу сільськогосподарської продукції. Покупцями на даному ринку виступають – держава, підприємства та організації; а продавцями – безпосередні виробники продукції різних форм власності й організації виробництва [29, с.366].

З урахуванням єдності економічного та правового підходів (за рівнем законності) розрізняють легальний (офіційний) та нелегальний (тіньовий), „чорний” ринки [23, с. 173].

Легальний (офіційний) ринок – сукупність не заборонених законом (легальних) економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу товарів та послуг.

Нелегальний („тіньовий”) ринок – сукупність дозволених законом економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу товарів та послуг, які не оподатковуються [29, с.366].

„Чорний” ринок – вид тіньової економіки, в межах якої функціонує певна сукупність заборонених законом економічних відносин між продавцями і покупцями товарів і послуг [7, с.254].

За соціально-економічним змістом структури ринку виокремлюють ринок робочої сили, засобів виробництва, фінансовий ринок та інші.

У структурі сучасного ринку найважливішим є ринок робочої сили.

Ринок робочої сили (в економічному аспекті) – сукупність економічних відносин між найманими працівниками, з одного боку, підприємцями і біржами праці (державними і приватними) - іншого, з приводу організації, купівлі-продажу і використання робочої сили.

Крім ринку робочої сили, виокремлюють ринок трудових ресурсів, на якому суб'єктами купівлі-продажу є не лише робоча сила економічно-активного населення, а й випускники вищих, середніх та інших навчальних закладів, а також частина зайнятих у домашньому господарстві [23, с. 173].

Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією формуються дефіцитний, рівноважний і надлишковий ринки робочої сили.

Ринок засобів виробництва (в економічному аспекті) – сукупність економічних відносин і передусім відносин економічної власності між різними суб'єктами підприємницької діяльності з приводу організації, купівлі-продажу засобів та предметів праці і привласнення на цій основі частини національного доходу.

Взаємопов'язаний з ринком засобів виробництва ринок предметів споживання.

Ринок предметів споживання (в економічному аспекті) – система економічних відносин між продавцями і покупцями та посередниками з приводу організації, купівлі – продажу товарів тривалого користування, їх використання на ринку товарів поточного споживання, а також привласнення на цій основі необхідного і додаткового продукту.

У цій системі економічних відносин виокремлюють також пов'язані з маркетингом та менеджментом організаційно-економічні відносини у сфері обміну.

Найдинамічнішим сегментом ринку предметів споживання є ринок послуг.

Ринок послуг (в економічному аспекті) – система економічних відносин між підприємствами (а також фірмами, компаніями, об'єднаннями), виробниками і споживачами (насамперед широкими верствами населення) з приводу купівлі-продажу цих послуг та їх споживання, а також відносин привласнення, що виникають і розвиваються на цій основі.

Фінансовий ринок (в економічному аспекті) – сукупність економічних відносин з приводу організації купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал і привласнення на цій основі частини необхідного і додаткового продукту [23, с. 176].

Розрізняють короткотерміновий (грошовий) і довготерміновий (ринок капіталів) фінансовий ринок [23, с. 177].

Грошовий ринок – це ринок короткострокових кредитних операцій 9до 1 року), на якому попит на гроші та їхня пропозиція визначають рівень процентної ставки (тобто ціну грошей) [1, с.95].

Грошовий ринок, у свою чергу, поділяють на обліковий (об'єктами купівлі продажу є векселі державної скарбниці та комерційні векселі, короткотермінові цінні папери, що мають високу ліквідність), міжбанківський (на якому тимчасово вільні грошові кошти кредитних установ банки розміщують у формі міжбанківських депозитів на короткий термін) [23, с. 177].

Існує також ще один поділ довготермінового фінансового ринку:

- Ринок фінансового капіталу;

- Ринок капітальних активів, або фізичного капіталу;

- Ринок капітальних послуг, або орендний ринок [21, с.316].

Рух всіх грошових коштів, що вкладаються у виробництво утворюють ринок фінансового капіталу. На цьому ринку обертаються цінні папери (акції, облігації), а також грошові кредитні ресурси, отже фактично і ринок фінансового капіталу утворюється з двох ринків:

- ринку кредитних ресурсів;

- ринку цінних паперів.

Ці ринки мають свої особливості функціонування, але вони так тісно пов'язані між собою, що для спрощення деякі вчені вважають їх єдиним ринком.

Учасниками ринку фінансового капіталу, з одного боку, виступають фірми, які формують попит на кредитні кошти, необхідні для реалізації довгострокових інвестиційних проектів, і споживачі, які також користуються кредитами, коли купують товари тривалого користування, а з іншого боку, - домогосподарства, які формують пропонування позичкових коштів за рахунок особистих заощаджень, а також фірми і держава, які теж мають заощадження [21, с.317].

Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредитних ресурсів регулюється за допомогою облікової ставки національного банку [8, с.256].

Ціною позичкових коштів на ринку фінансового капіталу виступає процент – сума грошей, яку повинен сплатити постачальник за можливість тимчасового використання чужих грошей [21, с.318].

Ринок цінних паперів (в економічному аспекті) – сукупність організаційно-економічних відносин, відносин економічної власності на первинному і вторинному ринках акцій і облігацій з приводу їх купівлі-продажу, організації й управління цим процесом і привласнення на цій основі частини додаткового продукту у різних формах [23, с. 177].

Ринок цінних паперів – це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу [18, с. 145]..

Ринок капітальних активів - сукупність економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу фізичного капіталу. До сукупного запасу фізичного капіталу західна теорія відносить основні фонди, які збільшуються шляхом інвестицій. Разом із землею фізичний капітал утворює речове багатство країни. Капітальний актив розглядається як благо тривалого користування, тому центральну роль в теорії капіталу відіграє час [21, с.327 - 328].

Ринок послуг капіталу. Об`єктом купівлі-продажу на ринку послуг капіталу (орендному ринку) є капітальні послуги..Ціна капітальних послуг - рентної оцінки капіталу. На практиці вона формується як орендна плата. Орендна плата, зазвичай, обчислюється в розрахунку на рік (річна). Попит на послуги капіталу, як і на будь-які фактори виробництва, залежить від їх граничної доходності [21, с.332 - 333].

Розглядаючи таку різноманітність видів ринку можна зробити висновок, що ринок – явище багатогранне, і вивчення його в якомусь одному аспекті було б помилковим. Тому необхідним є дослідження усіх ринкових варіацій з метою більш чіткого прогнозування майбутнього стану економіки країни.

Дата: 2019-12-10, просмотров: 210.

12 3 4 5 6 Следующая ⇒