Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Формами (елементами) інфраструктури в сучасній ринковій економіці є:
- підприємства роздрібної та оптової торгівлі;
- кредитна система й комерційні банки;
- емісійна система й емісійні банки;
- організаційно-оформлене підприємництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах;
- аукціони, ярмарки та інші форми організованого позабіржового посередництва;
- система регулювання зайнятості населення й центри (державні й недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці);
- інформаційні технології й засоби ділової комунікації;
- податкова система й податкові інспекції;
- система страхування комерційного, господарського ризику й страхові (державні й недержавні) компанії;
- спеціальні рекламні агентства й засоби масової інформації;
- торгові палати, інші громадські й добровільні державно-громадські об'єднання ділових кіл;
- митна система;
- професійні спілки працюючих за наймом;
- комерційно-виставочні комплекси;
- система вищої і середньої економічної освіти;
- консультативні (консалтингові) компанії;
- аудиторські компанії;
- громадські і державно-громадські фонди, призначені для стимулювання ділової активності;
- спеціальні зони вільного підприємництва тощо.
Інфраструктура виступає як механізм функціонування підприємництва. Вона заповнює величезний економічний простір від виробництва до споживання. Отримуючи вироблену продукцію, вона організовує укладання контрактів на постачання, просуває товарні податки по галузях і регіонах, регулює збут і обслуговування економічної системи. Тому ефективність функціонування ринкової економіки в першу чергу залежить від комплексності й ефективності її інфраструктури. Елементи інфраструктури не можуть бути нав'язані ззовні, сконструйовані в міністерських кабінетах. Вони породжуються потребами ринку, діловими відносинами [23, с.173-174].
Загальна інфраструктура.
Грошова система – форма організації грошового обігу, що історично склалася в країні й закріплена національним законодавством.
Існують грошові системи двох типів:
1) металевого обігу, за якого грошовий товар виконує всі функції грошей;
2) паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого – кредитні гроші.
Сучасна грошова система базується на кредитно-паперових грошах і характеризується скасуванням офіційного золотого вмісту грошових знаків, вилученням золота з грошового обігу, державною монополією на випуск грошей і активним регулюванням державою грошового обігу, економії суспільної праці [5, с.287-288].
Фінансова система – сукупність відносин економічної власності, пов`язаних з утворенням, розподілом і використанням фондів грошових засобів (держави, підприємств і організацій) фінансовими установами відповідно до вимог економічних законів та інтересів панівного класу.
Найважливіша складова фінансової системи – підсистема відносин економічної власності, пов`язаних із грошовими фондами, що акумулюються державою для виконання нею соціально-економічних функцій [7 , с.822].
Фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян.
Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку окремих ланок.
Основу фінансової системи країни складають центральний (державний) і місцевий бюджети.
Податкова система – сукупність принципів оподаткування, окремих видів податків, відповідних суб'єктів та об'єктів оподаткування у їх взаємодії, підпорядкованих законам розвитку та функціонування економічної системи. Складові податкової системи – податкова структура (виражає комплекс взаємозв'язків між окремими типами (прямі, непрямі) та видами податків і податкова політика (спрямовує розвиток податкової системи відповідно до соціально-економічної мети суспільства й економічних законів).
Система оподаткування — це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань.
Об'єкти оподаткування – заробітна плата, прибуток (у формі підприємницького доходу, торговельного прибутку і земельної ренти), різні види майна (будинки, земля, споруди, автомобілі, цінні папери), спадщина й дарування [6, с.770].
Основними принципами сучасної податкової системи є:
1) ефективність, що визначається регулюючою і стимулюючою функцією податків;
2) справедливість – передбачає недоцільність і неможливість перекладання податкового тягаря на бідні верстви населення і навіть частковий перерозподіл через механізм оподаткування частини національного доходу на користь найбідніших верств (робітників і службовців);
3) корисність – стягнені з працівників через податкову систему кошти мають повернутися до них у формі соціальних витрат;
4) оптимальне співвідношення між економічною ефективністю і справедливістю, що передбачає недоцільність надмірного перерозподілу національного доходу через податковий механізм (оскільки це гальмувало б інвестиції) або вилучення із заробітної плати таких податків, які підривали б зацікавленість безпосередніх працівників у зростанні продуктивності праці;
5) витрати на управління податкової системи мають бути мінімальними, само управління повинно ґрунтуватися на раціональних законах, а механізм оподаткування – бути зрозумілим для основної маси платників;
6) стабільність та економічна обґрунтованість податків;
7) посилення стимулюючої та регулюючої функцій за розгортання НТР, впровадження передових досягнень науки і техніки у виробництво [6, с.770].
Кредитна система. Кредитна система – сукупність кредитних відносин і кредитних інститутів, які впроваджують різноманітні форми кредиту й методи кредитування.
Розвинуту кредитну систему вперше було утворено у Великобританії [6, с.105].
Наявність кредитних відносин передбачає, з одного боку, тимчасово вільні грошові капітали, власники яких готові надати їх на певний строк за певну винагороду (процент), а з іншого, - підприємців, бажаючих тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.
Центральне місце в кредитних системах розвинутих країн, посідають могутні комерційні та інвестиційні банки, які за сферами своєї діяльності перетворилися на транснаціональні. Розвиток кредитної системи характеризується зростаючою концентрацією та централізацією в межах окремих кредитних інститутів, розвитком універсалізації та спеціалізації виконуваних ними функцій, посиленням фінансового контролю за промисловими компаніям та конкуренції між різними кредитними інститутами в окремій країні в межах світового господарства [6, с.105].
Банк є особливою організаційною одницею кредитної системи, яка виступає посередником між кредитором і постачальником. Сферою діяльності банків є операції з позичковим (грошовим) капіталом [2, с.178].
Банківська система – сукупність фінансових установ грошового ринку (що займаються банківською діяльністю) у їх взаємозв'язку і взаємодії, діяльність яких законодавчо визначена [5, с.86].
Банк – це фінансовий інститут, що акомулює грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надає кредити, здійснює грошові розрахунки, випуск в обіг грошей та цінних паперів, операції з золотом та інші функції [5, с.77-78]. Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [11,с.5].
Розрізняють дворівневу банківську систему (складається з центрального банку і комерційних банків), централізовану однорівневу і децентралізовану. У більшості розвинутих країн існує дворівнева система.
Взаємодія і взаємозв`язок різних видів банків і банківських об`єднань, внаслідок чого формується банківська система, здійснюється у процесі виконання центральним банком своїх основних функцій.
Спеціалізована інфраструктура ринку.
Біржа – організована форма оптового ринку масових товарів [5, с.105].
Біржа – це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимальними наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної поведінки агентів цієї структури. Біржа є організаційною формою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперам, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту і пропозиції.
На початку ХХ ст. сформувалися чотири основних типи бірж: перший – як доступне для всіх зібрання; другий – як замкнене, всебічно регламентоване державою зібрання; третій – як всебічно регламентована державою корпорація; четвертий – як вільна корпорація чи приватний заклад останньої. Всі вони мають свої особливості. Однак їх об`єднує те, що вони вдосконалюють і полегшують ринкові взаємовідносини, регламентують і впорядковують (через писані й неписані правила) найактивніших агентів ринкової економіки, зв`язують їх між собою, полегшують переливання капіталів, виступають індикаторами ринкової орієнтації.
З практики відомі фондові біржі, товарні біржі, біржі робочої сили, валютні біржі [26, с.172].
Фондова біржа – базова установа сучасної інфраструктури, в межах якої функціонують і розвиваються економічні відносини у процесі купівлі-продажу цінних паперів акціонерних компаній, облігацій, державних позик, біржових місць, діяльності посередників, а також мобілізації коштів для довготермінових інвестицій, на основі яких відбувається привласнення додаткового продукту [23, с. 181].
Згідно з законодавством України, цінними паперами визнаються грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам [17, с.6]
Засновниками біржі є окремі індивіди та кредитно-фінансові інститути. За потреби засновники біржі можуть розширити своє коло, продаючи біржові місця. Члени біржі або державні органи, що контролюють її діяльність, визначають певні умови, за яких нові учасники (лише високорентабельні фірми) можуть бути допущені до біржової торгівлі. У процесі формування умов допущення до біржової торгівлі також розвиваються відносини економічної власності. Крім того, реєстрація на біржі впливає на престиж компанії, полегшує доступ до ринку капіталів, сприяє підвищенню курсу акцій, розширює коло акціонерів. Наймогутніші американські корпорації (кількість акціонерів сягає трьох і більше мільйонів осіб) централізують значні грошові суми, що сприяє прискоренню інвестиційних процесів, зростанню могутності корпорацій, централізації власності в руках монополій.
Купівлю-продаж акцій на фондовій біржі здійснюють посередники.
Відносини економічної власності виникають і розвиваються у процесі встановлення курсу цінних паперів, особливо під час їх коливання. На курс акцій впливає терміновий тип операцій на біржі, який становить основну масу біржових операцій у більшості розвинутих і за якого акції продаються, а їх оплата відбувається впродовж одного місяця. Загалом курс акцій визначається рівнем дивідендів, які вони приносять, співвідношенням попиту і пропозиції, а також рівнем відсотка.
Виконання фондовою біржею своїх функцій неможливе без регулюючої ролі держави. В умовах активного формування всесвітнього ринку цінних паперів (до цих процесів з 1997 року певною мірою долучилася й Україна) держава [23, с. 181]. У процесі регулюючої діяльності держави також розвиваються відносини економічної власності.
Важливим елементом інфраструктури є товарні біржі.
Товарна біржа (в економічному аспекті) – високоорганізована форма оптової торгівлі, в межах якої (форми) виникають і розвиваються економічні відносини, в тому числі відносини привласнення між учасниками (передусім компаніями) торгівлі у процесі купівлі-продажу товарів в умовах реального і ф'ючерсного товарообороту через механізм різних цін (купівельних і продажних), спекулятивних операцій, страхування операцій тощо.
Товарні біржі поділяють на міжнародні і національні, універсальні і спеціалізовані. Найважливіші центри міжнародної торгівлі, на які припадає понад 90% міжнародного біржового обороту, знаходяться у США, Англії та в Японії. На універсальних біржах продають промислові та сільськогосподарські товари, на спеціалізованих – окремі товари або споріднені групи товарів.
На біржі відбувається два види товарообороту : реальний і ф'ючерсний. Перши передбачає перехід товару від продавця до покупця. На такі поставки припадає до 10% світової торгівлі. За ф'ючерсних видів тоаварообороту продають право на товар, укладають ф'ючерсні контракти, тому рух товару тут не обов'язковий.
На випадок можливих збитків, спричинених зміною цін на ринку в майбутньому, ф'ючерсні контракти страхують (так зване хеджування). Найрозповсюдженішим методом хеджування є укладання термінових угод. Операції хеджування – основна сфера діяльності товарних бірж.
Наступним важливим елементом інфраструктури є біржа робочої сили (з поверхневої точки зору її називають біржею праці).
Біржа робочої сили (в економічному аспекті) – економічні відносини власності, в тому числі відносини привласнення у процесі збору та надання інформації про наявність вакансій, надання допомоги безробітним та інших послуг, фінансування додаткових робочих місць, сприяння підготовці та перепідготовці кадрів, регулювання зайнятості тощо.
Посередницькі функції між працівниками і підприємцями виконують державні біржі [23, с. 182]. У деяких країнах (Великобританії, Франції) біржі не лише ведуть облік безробітних, а й виплачують їм допомогу. Якщо безробітні відмовляються від запропонованої біржею роботи, їх позбавляють виплат з фондів безробіття. Існують також приватні агенції з трудового посередництва та посередницькі бюро, сприяють працевлаштуванню окремих категорій трудящих (сільськогосподарських працівників, вчителів). Великі компанії переважно мають спеціалізовані центри з відбору працівників, їх атестації та можливого просування на вищу посаду.
Ще одним елементом сучасної інфраструктури є валютні біржі. В економічному аспекті – це установа, в якій здійснюються операції щодо регулярної, упорядкованої торгівлі іноземною валютою відповідно до попиту та пропозиції і на цій основі розвиваються і функціонують відносини привласнення.
На валютній біржі здійснюються такі основні види операцій:
1) укладення угод з членами біржі на купівлю або продаж іноземної валюти відповідно до ринкового курсу (який встановлюється на основі купівельної спроможності валют і коливань попиту та пропозиції);
2) визначення ринкового курсу іноземних валют;
3) здійснення розрахунків як в національній так і в іноземній валюті відповідно до укладених на біржі угод;
4) проведення операцій центрального банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти, в тому числі шляхом валютної інтервенції.
Купівлю-продаж валюти на біржі можуть здійснювати лише члени біржі за власний рахунок або за рахунок своїх клієнтів (підприємства своєї країни та уповноважені банки – не члени біржі), після чого таку валюту зараховують на спеціальний рахунок і вона може бути використана у певних цілях.
Валютна біржа (у політ економічному аспекті) – установа, на якій процес торгівлі іноземними валютами за підтримки центральним банком ринкового курсу національної валюти між учасниками виникають відносини економічної власності з приводу привласнення доходів, отриманих внаслідок коливання валютних курсів, курсової різниці, спекулятивних операцій на цьому ринку тощо [23, с. 183].
Аукціони.
Аукціон – організаційна форма публічного продажу майна або товарів у визначений час і у встановленому місці. Об`єкт продажу дістається особі, яка запропонувала за нього найвищу ціну.
Міжнародні товарні аукціони організовуються 2-4 рази на рік у великих торговельних центрах спеціальними брокерськими фірмами та асоціаціями на комісійних засадах.
Існує декілька видів торгу:
- згідний, за якого продавець спочатку називає мінімальну ціну, а покупці відтак роблять до неї надбавки у заздалегідь встановлені інтервали;
- німий, за якого ціну оголошує продавець, а участь покупців у торзі передається жестами для того, щоб приховати свої дії від конкурента;
- аукціон з пониженням цін, за якого продавець називає найвищу (як правило завищену) ціну, а відтак знижує її, доки один із покупців не зголоситься купити товар. На таких аукціонах переважно продають продукти, що швидко псуються (овочі, свіжа риба тощо).
У деяких країнах практикують заочні аукціони (з поданням заявок у запечатаних конвертах). Вони найекономчніші, оскільки не вимагають витрат на оренду приміщень. Аукціони вигідні для продавців і покупців.
Також розрізняють примусові аукціони, які проводять судові органи влади, щоб вилучити несплачені борги фізичних та юридичних осіб, реалізувати дане під заставу, але вчасно не викуплене майно, конфісковані на митниці товари тощо [5, с.56-57].
Ярмарки.
Ярмарки – періодичні або регулярні торги, які організовуються у відповідному місці; місце періодичної торгівлі або сезонний розпродаж товарів одного чи декількох видів [7, с.925].
За загальним правилом, ярмарок є відкритим для всіх, є місцем товарообороту: це ринок, де безпосередньо виставляються на продаж товари [36, с.239] - машини, обладнання, транспортні засоби, ноу-хау, що широко використовується для реалізації нових видів продукції.
Товари, які реалізуються на ярмарках, вирізняються багатоманітністю техніко-економічних параметрів, що потребує особистих контактів представників підприємств – виробників і споживачів, ознайомлення зі зразками продукції. Угоди на ярмарках укладаються на реальний товар за гострої цінової та науково-технічної конкуренції. Для вирішення переддоговірних спорів на ярмарках формується арбітражний комітет. Для проведення ярмарок створюється інфраструктура, яка охоплює виставкові приміщення, представництва підприємств, довідково-інформаційну службу, засоби зв'язку, а також об'єкти соціально-побутового призначення.
Міжнародні ярмарки – специфічні форми світових товарних ринків у місцях зосередження зразків різних товарів із різних держав і укладання зовнішньоторгових угод.
Міжнародні торгово-промислові ярмарки проводяться для демонстрації досягнень у виробництві, науці й техніці однієї чи декількох країн на території іншої держави. За характером експонатів ярмарки поділяються на універсальні й спеціалізовані [7, с.926].
Торгові доми.
Торговий дім – багато профільна зовнішньоекономічна організація, яка, підтримуючи місцеві зв'язки з виробниками, банками, торговими посередниками тощо, сприяє міжнародній кооперації виробництва і, оперативно реагуючи на зміни кон'юктури світових товарних ринків, здійснює від свого імені та переважно власним коштом експортно-імпортні товарообмінні та інші зовнішньоекономічні операції з широкої номенклатури товарів і послуг.
Торговий дім об'єднують малі й середні фірми в маркетинговій діяльності та збуті товарів; інвестує кошти в діючі чи новостворювані виробничі та збутові підприємства у межах країни і за кордоном; сприяє міжнародному науково-технічному співробітництву; бере участь у фінансово-кредитних операціях, реалізації транспортних страхових та інших форм зовнішньоекономічних зв'язків, а також надає різноманітні послуги вітчизняним і закордонним підприємствам.
Торговий дім створюється у формі акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю за територіальним принципом і, як правило, не мають відомчої підпорядкованості, їх основними клієнтами є підприємства промисловості й торгівлі, а також банківські, маркетингові, постачальницько-збутові, рекламно-видавничі установи, аукціони [7, с.664].
Торгово-промислові палати.
Торгово-промислові палати – це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв`язків з партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахунку та самофінансування. Торгово-промислові палати надають цільові інформаційні послуги [26, с.171].
Страхові фірми.
Страхові фірми – це комерційні фінансово-кредитні організації, які забезпечують повне часткове відшкодування збитків застрахованим клієнтам, що зазнали їх за непередбачених обставин (стихійне лихо, аварія та інше). Діяльність страхових компаній спрямована на нейтралізацію економічних ризиків клієнтів [29, с.369].
Згідно з Законом України «Про страхування», страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів [14,с. 3].
Підприємства та організації різних форм власності як страхувальники мають потребу не лише у відшкодуванні збитків, а й у компенсації неотриманого прибутку чи додаткових видатків через вимушені простої підприємств (несвоєчасні поставки сировини, неплатоспроможність покупців та інші непередбачені обставини).
Джерела прибутків страхової організації – доходи від страхової діяльності, від інвестицій тимчасово вільних коштів в об`єкти виробничої та невиробничої сфери діяльності, акції підприємств, банківські депозити, цінні папери [7, с.496].
Аудиторські фірми.
Аудиторські фірми – спеціалізовані організації, які на замовлення підприємств і організацій контролюють і аналізують їх фінансову діяльність із метою зменшення фінансових ризиків [29, с.369].
Аудиторська діяльність – це проведення незалежними аудиторами та фірмами перевірок публічної фінансової звітності, обліку господарських операцій та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб`єктів господарювання та надання їм аудиторських послуг. Ці послуги надаються у формі консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, складання бізнес-планів, фінансових прогнозів, прогнозування майбутнього стану підприємства, аналізу фінансово-господарської діяльності тощо [5, с.55].
Підприємства галузей транспорту і зв `язку.
Їх вважають окремою ланкою ринкової інфраструктури, яка підпорядкована головній меті функціонування інфраструктури – сприянню встановленню господарських стосунків між виробником товару і його споживачів. До них належать транспортні компанії та компанії телекомунікаційної мережі й інших форм зв`язку.
Транспортні компанії здійснюють доставку товарів, беручи на себе цей вид витрат з реалізації товару. Компанії телекомунікаційної мережі й інших форм зв`язку полегшують рух товару від виробника до споживача, сприяють інформуванню суб`єктів ринку, прискорюють обіг капіталу і процес відтворення [29, с.369].
Така різнобічність інфраструктури ринку свідчить про її значення в економічній системі країни, оскільки саме через неї здійснюється зв'язок між усіма сферами господарської діяльності. Це зумовлює необхідність більш детального її дослідження з метою недопущення збоїв у функціонуванні.
Дата: 2019-12-10, просмотров: 184.