Загальна стратегія управління міжнародним туризмом в контексті імперативів сталого розвитку спрямована на визначення напрямів його державного та міжнародного регулювання. Головна регулятивна роль у розвитку міжнародного туризму належить національним інституціональним структурам, що розробляють відповідні стратегії та тактику участі країн та їх підприємств на міжнародних ринках туристичних послуг. Проте істотні відмінності у рівнях соціально-економічного розвитку країн зумовлюють специфіку розвитку міжнародного туризму в них. Відповідно і національні органи з управління та регулювання міжнародною туристичною діяльністю суттєво різняться за обсягом прав та повноважень. Як наслідок, неоднорідність національних інституціональних структур та строкатість їх організаційних форм значно ускладнюють гармонійність реалізації спільної наднаціональної регулятивної політики в галузі міжнародного туризму.
У зв’язку із розширенням масштабів туристичної діяльності та переходом до впровадження організованих форм масового туризму виникла необхідність узгодження національних туристичних інтересів і розробки загальносвітових стратегій розвитку міжнародного туризму. Міжнародне регулювання туристичної галузі в інституціональному відношенні являє собою багаторівневу та багатоаспектну систему взаємодіючих міжнародних організацій, ядром якої виступає Всесвітня Туристична Організація (ЮНВТО). Системи органів державного управління міжнародною туристичною діяльністю істотно різняться між країнами залежно від ролі туристичної галузі в економіці держави, потенціалу національного туристичного ринку, місця країни на міжнародних ринках туристичних послуг, масштабів нового будівництва об’єктів туристичної інфраструктури, залучення інвестицій у розвиток міжнародного туризму і умовно можуть бути об’єднані у три типи моделей – децентралізовану, централізовану та змішану .
Для країн, що характеризуються ЮНВТО як „нові” туристичні ринки, у тому числі й України, найефективнішою вбачається змішана модель державного управління міжнародною туристичною діяльністю, яка передбачає, що управління здійснюється через окремий підрозділ у межах багатогалузевого міністерства. Такий підрозділ виконує дві групи функцій:
1. Розробляє та реалізує загальні засади державного регулювання міжнародного туризму.
2. Здійснює рекламно-інформаційну та маркетингову діяльність.
Для змішаної моделі характерним є передання частини управлінських повноважень місцевим туристичним адміністраціям.
Рис. 3.2. Моделі державного управління міжнародною туристичною діяльністю
Узагальнення зарубіжного досвіду управління міжнародною туристичною діяльністю дозволяє визначити основні напрямки регулятивного впливу органів державного управління на підтримку розвитку міжнародного туризму у відповідності до засад сталого поступу суспільства, серед яких:
- законодавче забезпечення (розробка та впровадження нормативно-правових актів, які створюють сприятливі правові умови для розвитку міжнародного туризму та захисту туристів),
- фінансова підтримка (створення системи різноманітних податкових пільг, субсидій, дотацій),
- інфраструктурна підтримка (стимулювання зацікавленості у збереженні та відновленні історико-культурної спадщини, рекреаційних територій, розбудові транспортної, готельної, комунікаційної, інженерної інфраструктури),
- кадрова підтримка (створення умов для заохочення використання та просування по службі місцевої робочої сили на туристичних підприємствах),
- адміністративна підтримка (сприяння спрощенню режиму перетину туристами кордону, подолання візової дискримінації),
- інформаційна підтримка (організація туристичних салонів, виставок, ярмарків, презентація національних туристичних продуктів на зарубіжних туристичних заходах, відкриття туристичних представництв за кордоном),
- забезпечення безпечного розвитку туризму.
В Україні у процесі перманентних трансформацій поступово впроваджується змішана (європейська) модель управління міжнародною туристичною діяльністю, що передбачає реалізацію управління галуззю через Державну службу туризму та курортів у складі Міністерства культури і туризму України. Проблемним моментом управлінської системи туристичної галузі України є нерозвиненість відповідних структур на місцях, тому існує потреба децентралізації управління міжнародною туристичною діяльністю, створення місцевих туристичних адміністрацій та передання їм частини повноважень, зокрема, щодо сертифікації, ліцензування підприємств туристичної галузі.
Враховуючи досвід провідних туристичних країн світу, можна зробити висновок, що для України на даному етапі розвитку необхідно вдосконалювати нормативно-правову базу регулювання міжнародної туристичної діяльності в напрямку створення дієвих механізмів державної фінансової, інфраструктурної, кадрової, адміністративної та інформаційної підтримки, забезпечення безпечного розвитку міжнародного туризму в усіх відношеннях – економічному, соціокультурному, екологічному. Необхідно впровадити чіткі механізми державного фінансування туристичної галузі на регулярній основі, створити ефективну систему державного гарантування інвестицій у розбудову туристичної інфраструктури, страхування комерційних ризиків у міжнародному туризмі, заохочення довготермінових капіталовкладень.
ВИСНОВКИ
У курсовій роботі здійснено теоретичне узагальнення теоретичних, методологічних і методичних аспектів формування конкурентоспроможного ринку туристичних послуг в Україні з урахуванням сучасних тенденцій розвитку світової галузі туризму, було розроблено та обґрунтовано ефективні моделей розвитку туристичного бізнесу та виробленні на цій основі практичних рекомендацій щодо оптимізації ринку міжнародних туристичних послуг в Україні.
1.Сучасний конкурентоспроможний ринок міжнародних туристичних послуг може оптимально розвиватися за умов формування чіткої концепції його функціонування та регулювання. До основних концептуальних підходів належать: визначення економічної сутності поняття світового ринку туристичних послуг та його ролі в системі послуг; виділення особливостей міжнародної туристичної діяльності як економічного та соціального явища; розгляд конкуренції у сфері туризму як механізму впливу та регулювання розвитку міжнародного ринку туристичних послуг шляхом використання відповідних стратегій на макро- і мікрорівні; обґрунтування пріоритетних напрямів державної політики в галузі з метою підвищення її
конкурентоспроможності; виділення основних шляхів співпраці України з іншими країнами та міжнародними організаціями у сфері туристичного бізнесу; розробка та обґрунтування моделей ефективного функціонування національної туристичної галузі в умовах глобалізації.
2.До найперспективніших складових сучасного етапу розвитку світового ринку послуг належать міжнародний туризм, який останнім часом виділився із загальної структури й оформився в самостійну прибуткову галузь надання туристичних послуг. З економічного погляду, туристична послуга – це продукт, що виробляється і реалізується в процесі взаємозв’язку і взаємодії різних організацій, які володіють туристичними ресурсами.
3.Міжнародний туризм доцільно розглядати як сферу світової економіки, яка пропонує продукт, що має попит на міжнародному ринку і приносить прибутки країні-виробникові. Серед його особливостей: немобільність туристичних послуг як товару; вигідність вкладання капіталу, що дає прямий і швидкий економічний ефект; необхідність участі значної кількості робочої сили; потрійність впливу на економіку країни, що приймає; мінливість туристичної галузі під впливом комплексу чинників.
4.Ринок міжнародних туристичних послуг зазнає впливу конкурентних сил, які діють на макро- та мікрорівні. Підвищенню рівня конкурентоспроможності туристичної індустрії України сприятиме комплексне використання переваг такого характеру: кліматичні та природні; історико-культурні; інфраструктурні; регіональні; інвестиційні. Це першочерговий крок на шляху до збільшення в’їзних туристичних
потоків та формування конкурентоспроможності нашої країни в сфері турбізнесу.
5.До пріоритетів національної державної політики, які сприятимуть подальшому динамічному розвитку туристичної сфери, слід зачислити: удосконалення нормативно-правового забезпечення туристичної діяльності; забезпечення функціонування українського туристичного ринку як високоприбуткової економічної галузі; спрощення податкового, митного та інших видів регулювання; виділення коштів на розвиток
туристичної інфраструктури; підвищення якості туристичних послуг.
6.Однією з основних умов забезпечення високої конкурентоспроможності національних туристичних послуг є плідна співпраця та чітке виконання своїх функцій суб’єктами підприємницької діяльності індустрії гостинності, органами державної влади та міжнародними організаціями. Підвищенню конкурентоспроможності України на світовому ринку туристичних послуг сприятиме виконання таких завдань: реалізація спільних проектів з удосконалення туристичної сфери окремих регіонів за участю
міжнародних організацій; створення природно-господарських міжнародних комплексів рекреаційного типу; організація спільних лікувально-оздоровчих та туристичних підприємств.
7.Розвиток конкурентоспроможного ринку міжнародних туристичних послуг в Україні потребує забезпечення ефективності функціонування галузі. Це означає використання системи наявних природних та надбаних ресурсів, можливостей, досвіду, технологій, яка дає змогу надавати послуги конкурентоспроможного характеру. Треба відзначити, що ефективність туристичного бізнесу слід розглядати у поєднанні двох її складових: економічної та соціальної.
8.Серед показників економічної ефективності туристичної діяльності першочергове значення належить конкурентоспроможності та рентабельності. Це пояснюється тим, що вони демонструють ефект від надання туристичних послуг, дають змогу оцінити позитивні зрушення у розвитку галузі й робити висновки щодо доцільності вкладення інвестицій в цю сферу.
9.Соціальна складова ефективного розвитку туристичної сфери знаходить свій прояв у налагодженні культурних зв’язків між країнами, розвитку дитячих та молодіжних туристичних програм, обміні досвідом роботи в галузі, оздоровчому спрямуванні туризму. Тому першочергове значення мають можливість пошуку нових потенційних партнерів для спільної діяльності на туристичному ринку, вивчення моделей, форм, методів функціонування галузі в інших країнах, поглиблення взаємодії між державними та недержавними туристичними організаціями, підвищення обізнаності про Україну серед іноземних відвідувачів.
10.Серед пріоритетних напрямів розвитку ринку міжнародних туристичних послуг нашої країни слід виділити діловий, рекреаційний, активний, сільський зелений та екологічний туризм. Це обумовлено привабливістю цих видів діяльності для іноземних відвідувачів, наявністю ресурсів та можливостей для розвитку цих сегментів туристичного ринку, їх здатністю забезпечити конкурентоспроможність галузі на міжнародному ринку.
11.Зміцненню конкурентних позицій України на міжнародному ринку туризму сприятиме використання організаційно-функціональних моделей розвитку перспективних елементів індустрії туризму з урахуванням специфіки функціонування кожного. Основною перевагою цих моделей є раціональне поєднання природних можливостей, надбаних конкурентних переваг та на основних проблемах та перспективах розвитку кожного окремого виду туристичного бізнесу. Передумовою використання такого підходу до розвитку та розширення туристичної індустрії нашої країни є змога застосування комплексного аналізу наявних можливостей та перспективних тенденцій з метою підпорядкування ринку вимогам потенційних туристів.
Розвиток галузі з урахуванням зазначених висновків, пропозицій та рекомендацій підвищить конкурентоспроможність послуг індустрії туризму, збільшить її привабливість для іноземних відвідувачів, зміцнить імідж України як розвиненої з погляду туристичного бізнесу держави. У цілому це сприятиме стабілізації економічного життя нашої країни.
АНОТАЦІЯ
Кривич І.В. Формування конкурентоспроможного ринку туристичних послуг в Україні – Курсова робота. ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», Київ, 2010.
Досліджено актуальні проблеми забезпечення та розвитку конкурентоспроможності вітчизняної туристичної галузі. Висвітлено теоретичні засади формування та функціонування світового ринку туристичних послуг. Досліджено конкурентні переваги України як об'єкта міжнародного туризму, що має значний потенціал для розвитку на сучасному етапі. Проаналізовано механізм функціонування національного ринку туристичних послуг. Визначено особливості регулювання ринкових відносин у сфері вітчизняного туризму та роль держави у формуванні конкурентних засад розвитку зазначеного ринку. Значну увагу приділено питанню щодо вартісних важелів як інструмента підвищення кон'юнктури ринку міжнародних туристичних послуг. Запропоновано й обгрунтовано організаційно-функціональні моделі ефективного розвитку пріоритетних напрямівфункціонування туристичної галузі в Україні.
Ключові слова: туристична галузь, конкурентосроможність,міжнародний туризм.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Закон України "Про туризм" від 15.09.1995 р. № 324/95-ВР.
2. Закон України "Про підприємництво" від 7.02.1991 р. № 698-ХП.
3. Закон України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 р. № 887-ХІІ.
4. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09. 1991 р. № 1576-ХП.
5. Закон України "Про правовий статус іноземців" від 04.02.1994 р. № 3929-ХІІ.
6. Закон України "Про туризм" від 15.09. 1995 р. № 324/95-ВР.
7. Закон України "Про внесення змін до Закону України" "Про туризм" від 18.11.2003 р.
8. Закон України "Про ліцензування окремих видів господарської діяльності" від 01.06. 2000 р. № 1775-ІІІ.
9. Указ Президента України "Про Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України" від 31.05. 2000 р. № 740/2000.
10. Постанова Кабінету Міністрів України "Про Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію" від 29.12. 1995 р. № 1074.
11. Постанова Кабінету Міністрів України "Про Програму розвитку туризму до 2020 року" від 28.06. 2007 р. № 702.
12. Постанова Кабінету Міністрів України "Про строки дії ліцензії на проведення певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу" від 29.11. 2000 р. № 1755.
14. Інструкція про умови і правила здійснення підприємницької діяльності, пов'язаної з організацією іноземного і зарубіжного туризму (ліцензійних умовах), і контролі за їх дотриманням / Затверджена наказом Ліцензійної палати України і державного комітету України з туризму від 12.01.1999 р. № 5/1.
15. Методичні рекомендації з організації поїздок вітчизняних туристів за кордон / Затверджено постановою Колегії державного комітету України з туризму від 16.04.1996 р. № 96/8.
16. Програма забезпечення захисту і безпеки туристів / Затверджено постановою Колегії державного комітету України з туризму від 08.10.1996 р. №96/5.
17. "Про затвердження Правил користування готелями і надання готельних послуг в Україні" / Наказ Державного комітету по житлово-комунальному господарству України і Державного комітету України з туризму від 10.09.1996 р. № 77/44.
18. Правила обов'язкової сертифікації послуг харчування / Затверджено наказом Державного стандарту України від 27.01.1999 р. № 37.
19. Правила обов'язкової сертифікації готельних послуг / Затверджено наказом Державного стандарту України від 27.01.1999 р. №37.
20. Александрова А. Ю. География мировой индустрии туризма: Учеб. пособие. - М.: Изд-во Москов. Ун-та, 1998. - 89 с.
21. Балабанов И. Т., Балабанов А. И. Экономика туризма: Учеб. пособие. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 176 с.
22. Кифяк В. Ф. Організація туристичної діяльності в Україні: Навч. по1.
23. Горбач Л.М., Плотніков О.В. Міжнародні економічні відносини. — К., 2005.
24. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. Підручник. - К.:
КНЕУ, 2003.
25. Мацола В. Рекреаційно-оздоровчо-туристичний комплекс (питання теорії, методології, практики). — Львів, 1998.
26. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. - Чернівці, 2005.
27. Новости турбизнеса // 2006, № 1 (2), октябрь. посібник. - Чернівці: Книги - XXI, 2003. - 300 с.
28. Бойко М. Наукові засади обґрунтування підприємницької стратегії у сфері готельного господарства // Вісник КНТЕУ. - 2002. - №3. -С 45-51.
29. Бондаренко Г. А. Гостиничное и ресторанное хозяйство: Учебно-практ. пособие. Минск: БГЭУ, 1999.
30. Борисов К. Г. Международный туризм и право. - М., 1999.
31. Браймер Р. А. Основы управления в индустрии гостеприимства: Пер. с англ. - М.: Аспект Пресс, 1995. - 382 с.
32. Волков Ю. Ф. Введение в гостиничный и туристический бизнес. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2003. - 348 с.
33. Восколович Н. А. Маркетинг туристических услуг. - М.: МГУ, ТЕИС,2001.
33. Гостиничный и туристский бизнес / Под ред. А.Д. Чудновского. - М.: Ассоциация авторов и издателей "Тандем", 1998.
35. Гуляев В. Г. Организация туристской деятельности.- М.: Нолидж, 1996.
36. Кабушкин Н. И. Менеджмент туризма: Учеб. пособие. - Минск: Изд-во БГЭУ, 1999. -644 с.
37. Котлер Ф., Боуэн Дж., Мейкенз Дж. Маркетинг. Гостеприимство и туризм: Учеб. для вузов. - М.: ЮНИТИ, 1998. - 787 с
38. Левковська Л., Чабан P., Мунін Г. Стан і перспективи розвитку туризму та готельного бізнесу в Україні // Економіка України. - 2003. - №6. -С 31-36.
39. Лесник А. Л. Практика маркетинга в гостиничном и ресторанном бизнесе. - М.: Товарищ, 2000.
40. Porter, Michael E., Competitive Strategy: Techniques for Analyzing Industries and Competitors
41. Моисеева Н. К. Стратегическое управление туристской фирмой. - М.: Финансы и статистика, 2000.
42. Монтанер Монтехано X. Структура туристическою рынка: Учеб. Пособие: Пер. с исп. - Смоленск: изд-во СГУ. 1997. - 230 с.
43. Некоторые аспекты функционирования индустрии туризма / Под общ. ред. А. Л. Лесника. И. П. Мацицкого. А. В. Чернышева. - М.: Вестник, 1998.
44. Организация и технология гостиничного обслуживания: Учебник для нач. проф. образования / Под ред. А. Ю. Лапина. М.: ПрофОбрИздат, 2001.
45. Уокер Дж. Введение в гостеприимство. - М.: ЮНИТИ, 1999.
46. Уокер Дж. Р. Введение в гостеприимство: Учебник: Пер. с англ. М.: ЮНИТИ, 1999.
47.www.tourism.gov
48.www.ukrstat.gov.ua
49.www.mporter.com
50.www.blueocean.com
Додаток А
Про внесення змін до Закону України "Про туризм"
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, № 13, ст. 180)
Верховна Рада України ПОСТАНОВЛЯЄ:
І. Внести зміни до Закону України "Про туризм"
(Відомості Верховної Ради України, 1995 p., № 31, ст. 241; 2001 p., № 32, ст. 172), виклавши його в такій редакції:
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про туризм
Цей Закон визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України.
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття І. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування;
турист - особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін;
туристичний продукт- попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо);
супутні туристичні послуги та товари - послуги та товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких несуттєво скоротиться без їх реалізації туристам.
Додаток Б
КОНЦЕПЦІЯ
Дата: 2019-12-22, просмотров: 291.
