Відповідно до параграфів 2 - 601 ЄТК при виявленні істотної невідповідності товарів умовам договору покупець вправі відхилити поставлені товари при умові дотримання обов'язку надати продавцю можливості виправити недоліки в поставлених товарах до закінчення договірного терміну постачання. Відхилення поставки можливе, тільки якщо недоліки товарів мають істотний характер. Дрібні недоліки не є підставою для відхилення.

 У ЄТК термін, протягом якого застосовуються засоби правового захисту, становить один рік. Сторони можуть у договорі зменшити або збільшити цей термін, з тією умовою, що він у кожному разі не може бути більше чотирьох років.

 Специфікою відповідальності в американському праві є переважна роль відшкодування збитків перед примусом реально виконати договір, звичним для вітчизняної арбітражної практики. Тому американський суд виносить рішення, що примушують продавця до реального виконання договору, лише в тому випадку, якщо предметом порушеного продавцем договору були рідкісні товари або, якщо покупець позбавлений можливості придбати їх у третьої особи.

Можливість продавців зменшувати їх відповідальність обмежена Законом 1977 року про несправедливі контрактні умови - The Unfair Contract Term Act 1977 (застосовується лише в Англії та Уельсі). Відповідно до цього Закону продавець не може виключити або обмежити свою відповідальність за смерть або заподіяння шкоди особі, що виявилися результатом недбалості, проте він може виключити або обмежити свою відповідальність за інші втрати або пошкодження, що виникли в результаті недбалості покупця, беручи до уваги, що існує стаття, що передбачає можливість проведення тесту на «розумність та прийнятність» [23, c.153].

 Проведення такого тесту досить складне, і суди повинні встановити обставини, які були відомі сторонам (або повинні були їм бути відомими) при укладенні контракту, і приділити особливу увагу таким питанням, як відповідне положення сторін, чи отримував покупець будь-які спеціальні документи та роз'яснення, а також чи знав покупець або чи повинен був знати про розумні підстави включення обмежувальної статті. Обов'язок доведення того, що стаття була розумною і прийнятною, лежить на продавцеві.

Положення англо-американського права щодо договірної відповідальності відрізняються від положень романо-германської системи. Основний принцип загального права щодо виконання договорів полягає в тому, що договори повинні виконуватися за будь-яких обставин і незалежно від вини боржника. Якщо особа взяла на себе зобов'язання за договором, то вона не може відмовитися від його виконання, посилаючись на неможливість цього. Цей принцип "абсолютної відповідальності" склався ще в XVII ст. і логічно випливав з поняття і змісту договору в англійському праві.

 Як уже зазначалося, договір розглядався як обіцянка, гарантія, що боржник взяв на себе стосовно кредитора. При цьому боржник гарантує не реальне виконання договору (зобов'язання), а лише надходження кредитору певної грошової суми. За такого підходу питання про неможливість виконання взагалі не виникає: сплатити гроші можна завжди. Крім того, право кредитора обмежується лише вимогою грошової компенсації і не передбачає, як уже згадувалося, вимоги виконання договору в натурі.

Однак, якщо в договорі обумовлювалося звільнення боржника від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань через певні обставини, перелік яких наводився в тексті договору, то в цьому разі принцип "абсолютної відповідальності" не застосовувався[18, c.153].

Згодом англійські суди почали відходити від ними ж створених правил і визначати ситуації, при настанні яких кредитор не мав права на отримання задоволення і боржник звільнявся від виконання зобов'язань. Наприклад, таке могло бути у разі псування речі, що була предметом договору, або у випадку смерті чи хвороби особи, яка взяла зобов'язання за договором найму, або при ухваленні забороняючого закону.

За правом країн континентальної Європи, наслідком визнання договору таким, що був припинений через неможливість виконання, завжди була реституція, тобто кожна сторона повертала іншій все отримане за договором, внаслідок чого сторони начебто поверталися у початковий стан. Сучасна судова практика США дотримується тих самих принципів [10, c.217].

Особливі правила встановлені щодо правового захисту добросовісного набувача речі у особи, яка не є власником або уповноваженою на її відчуження в якості комісіонера, агента і т. п. Такий набувач, який не знає про відсутність у продавця необхідного права на продаж, визнається, тимпаче, власником купленої речі (ст. 2279 ФЦК; § 932-935 ГЦУ; ст. 1922 англійської Закону про продаж товарів; ст. 2-403 ЄТК). Із зазначеного правила робиться, однак, виняток: у добросовісного набувача куплена ним річ може бути вилучена, якщо вона була викрадена у власника або втрачена ним [4, с.41].

Регулювання позовної давності в розділі 2 ЄТК було змінено в 2003 році. Новий офіційний текст у ст. 2-715 (1) доповнив загальне правило про чотирирічний терміні позовної давності, що обчислюється з моменту виникнення права на позов, нормою, відповідно до якої цей термін може становити один рік з моменту, коли відбулося порушення договору або, коли про нього мало стати відомо, але не більше п'яти років після того, як виникло право на позов. Дане положення враховує ситуацію, коли порушення договору виявлене напередодні закінчення чотирирічного терміну, що підлягає застосуванню в іншому випадку [4, с.48].