У США купівля-продаж регулюється спеціальним кодифікованим нормативним актом - єдиним Торговим Кодексом (ЄTK, Uniform Commercial Code - UCC). ЄТК є зразковим проектом федерального значення, на базі якого створювалися торгові кодекси штатів. До 1967 року ЄТК був прийнятий усіма штатами (крім Луїзіани). ЄТК характеризувався багатьма юристами як одна з найбільш вдалих класифікацій ХХ століття.

 У ЄТК купівлі-продажу присвячений спеціальний розділ - Стаття 2. Крім ЄТК відносини купівлі-продажу регулюються низкою інших законодавчих актів (в тому числі про захист прав споживачів) і судовими прецедентами[2, c.210].

 Англійський Законом про продаж товарів (ст. 61.1) застосовуються тільки до операцій, предметом яких являється рухоме майно (personal chattels), і не зачіпає угоди з нерухомим майном (real chattels), перш за все з земельною власністю.

У країнах англо-американської системи права регулювання угод з нерухомістю традиційно становить окрему галузь права. Таким чином, угоди з рухомими речами і операції з нерухомістю регламентуються різними джерелами права. В Англії ці норми зосереджені, зокрема, в Законі про майно (Law of Property Act), що діє в редакції, прийнятій у 1989 році. У США операції з нерухомістю підлягають регулюванню правом, що діє в окремих штатах. Коло об'єктів, купівля-продаж яких регулюється Статтею 2 ЄТК, досить широке, але всетаки обмежене. Стаття 2 регламентує лише купівлю-продаж так званих «товарів» (goods). До них, відповідно до параграфів 20-105 (1) ЄТК відносяться рухомі речі, які існують або будуть існувати фізично, а також щодо яких не виникло будь-якого спору про право. До «товару» у розумінні статті 2 відносяться також ненароджений молодняк тварин, зернові, що ростуть та інші ідентифіковані (identified) речі, відокремлені від нерухомості. Більш конкретно вказується, що договір продажу корисних копалин і т. п. (включаючи нафту і газ) або споруд чи матеріалів, що підлягають відділенню від нерухомості, розглядається як договір купівлі-продажу товарів, якщо вони повинні бути відокремлені продавцем. Звідси випливає, що для кодифікованого регулювання купівлі-продажу американський законодавець обрав речі, найбільш часто виступають об'єктами купівлі-продажу, які не є такими специфічними об'єктами, як, наприклад, нерухомість, електроенергія або цінні папери [4, с.16-17].

Саме в силу цієї специфіки купівля-продаж останніх об'єктів регулюється іншими нормами (в основному так званого контрактного права), що базується, як правило, на судових прецедентах.

 Перед розробниками ЄТК стояла завдання визволити правові аспекти комерційної діяльності від зайвих формальностей, властивих класичному загальному праву США, багато в чому запозиченому з Англії. Це торкнулося і форми договору. Однак законодавець вважав за потрібне зберегти мінімальні вимоги до неї, щоб захистити сумлінного суб'єкта підприємницької діяльності від можливого несумлінної поведінки контрагента [2, c.210].

 Як і у праві континентальних країн, в американському праві продажів укладення договору передбачає пропозицію укласти договір на певних умовах (оферта) і відповідь особи, до якої спрямована оферта, про згоду прийняти пропозицію і укласти договір на запропонованих умовах (акцепт). Спрямована письмова оферта є безвідкличної протягом терміну, зазначеного в оферті, а за відсутності такої вказівки - протягом розумного строку, в будь-якому випадку не перевищує трьох місяців. Хоча дане положення про безвідкличну («тверду») оферту поширюється тільки на професійних підприємців [15, c.119].

У американському праві продажів не потрібно повної відповідності умов оферти і акцепту для дійсності договору, що укладається. Чітко сформульовану письмову згоду укласти договір, надіслану протягом терміну, зазначеного в оферті, хоча б і частково змінює умови оферти, визнається акцептом, якщо тільки у відповіді на оферту не вказано прямо, що договір буде вважатися укладеним лише за наявності прямо вираженої згоди оферента із запропонованими змінами акцептантом, або якщо в оферті прямо не вказано, що акцептом буде вважатися згоду з усіма запропонованими умовами. Для дійсності акцепту і договору, що укладається необхідним є відсутність заперечення проти такого акцепту з боку оферента протягом розумного строку.

Зміст договору продажу складають права та обов'язки сторін - продавця і покупця. Основні зобов'язання сторін, відповідно до параграфів 2-301 ЄТК полягають у тому, що в силу договору «продавець зобов'язаний доставити товар покупцеві і передати покупцеві титул на товар, а покупець зобов'язаний прийняти товар і заплатити за нього покупну ціну». Сторони необов'язково повинні вказувати в договорі точну ціну продаваного майна. Незазначення покупної ціни може бути продиктовано необхідністю урахування кон'юнктури цін, якщо договір передбачається виконувати через якийсь час у майбутньому. Покупець або продавець можуть вказати в договорі критерій, відповідно з яким і буде визначена ціна предмета договору. Таким критерієм може бути і третя особа, з якою сторони довіряють визначити ціну в певний момент часу. У цих випадках ціна встановлена побічно. Якщо ж ціна не визначена в договорі ні прямо, ні побічно, тобто умова про ціну залишається відкритою, передбачається, що сторони погодилися про «розумною ціною»[5, c.153].

На відміну від умови про ціну умова про кількість продаваних товарів є істотним, оскільки повна відсутність у письмовому договорі вказівок про це позбавляє договір судового захисту (можливості примусового виконання).

 Важливою умовою є і місце, до якого продавець повинен доставити товари, для того, щоб його зобов'язання стосовно доставки товару вважалося виконаним, оскільки з ним пов'язаний перехід прав на товари (титулу) та ризику загибелі від продавця до покупця.

Закон 1982 про поставки товарів та послуг в Великобританії є базовим документом, що визначає правове становище продавця і покупця при постачанні товарів і послуг. Слід зазначити, що в Шотландії даний вид відносин все ще базується на загальному праві. Законом дозволяється, щоб продавець і покупець дійшли згоди про те, що легальні права покупця в будь-якій угоді не повинні обмежуватися або обмежуватися будь-яким іншим способом.

 У загальній формі Закон встановлює, що при кожній угоді купівлі - продажу до товарів застосовуються певні вимоги, а саме: вони повинні відповідати наведеним опису; мати задовільну якість; бути придатними для заявлених цілей.

 Якщо товари не відповідають перерахованим вимогам, покупець має право відмовитися від товару і вимагати повернення грошей. Він має право не акцептувати виставлені рахунки, а також вимагати відшкодування пов'язаних з цим втрат і витрат.

 Існують деякі винятки з цього правила, пов'язані з ситуацією, коли продавець завчасно до продажу повідомив покупця про дефекти товару, або дав чітко зрозуміти покупцеві про те, що він не впевнений, наприклад, в тому, чи буде певна частина товару відповідати встановленим цілям.

 Відразу після «прийняття» товару покупець втрачає своє право відмовитися від нього і зажадати повернення грошей. «Прийняття» може бути виражене або явним визнанням товару, або, наприклад, зберіганням його триваліше розумного часу [14, c.87].

Нова редакція ст. 2-204 ЄТК, що встановлює загальні правила укладення договору, також передбачає, що договір може бути укладений у результаті взаємодії «електронних агентів" або взаємодії фізичної особи та «електронного агента». Передбачається, що запис, підпис або договір не може бути позбавлений юридичних наслідків або сили примусового виконання лише тому, що вони вчинені в електронній формі.
Широке використання в сучасних умовах електронних засобів укладення договорів привело до юридичного визнання такої практики і включенню до законодавства спеціальних правил, що відносяться до регулювання електронної торгівлі[4, с.25].

    2.2. Заключення договору купівлі – продажу в Німеччині та Франції

Основоположні приписи містяться в Цивільному кодексі Німеччини. Зазначені норми знайшли своє відображення в окремо оформленій перший главі сьомого розділу книги другої Цивільного кодексу (§ § 433-514), які разом з положеннями Загальної частини Цивільного кодексу утворюють єдиний механізм правового регулювання правовідносин у сфері купівлі-продажу: згідно договору купівлі-продажу продавець зобов’язується передати покупцю річ у власність. Покупець зобов’язаний заплатити визначену ціну и получити куплену річ.

Подібні встановлення регулюють право купівлі-продажу в цілому. Слід також мати на увазі ту обставину, що угоди купівлі-продажу з участю комерсантів - Handelskauf - (визначення: див § § 1, 2, 3, 6 Торгового кодексу) особливо регламентують норми, передбачені Торговим кодексом Німеччини. Останній містить спеціальний розділ «Торговельні операції купівлі-продажу»  (§ § 373 - 382). Положення зазначеного розділу співвідносяться зі змістом норм Цивільного кодексу, як спеціальні норми відносяться до загальних. Однак у випадку, коли Торговий кодекс Німеччини виявляє прогалини в регулюванні торговельних угод купівлі-продажу, застосовуються відповідно норми Цивільного кодексу.

Особливе місце в регулюванні правовідносин у сфері купівлі-продажу займає Федеральний закон «Про загальні умови здійснення угод», який регламентує окремі питання поводження договорів-проформ в цивільному обороті. Закон, зокрема, визначає умови, за яких застосування проформ, а також окремих їх положень є обгрунтованим, і встановлює перелік застережень, не допустимих для вживання при складанні Загальних умов, тому що їх утримання в значній мірі погіршує правове становище супротивної сторони і не відповідає передбаченому § 242 ГК Німеччини принципу Treu und Glauben (§ 9 Закону)[17, c.173].

Для укладення договору купівлі-продажу необхідна домовленість сторін з істотними для даного договору умовами, у якості яких розглядаються предмет угоди і ціна товару.

Узгодження цих умов як мінімуму домовленості абсолютно необхідно для того, щоб угода вважалася укладеною. Всі інші умови, передбачені диспозитивними нормами закону, можуть бути не зазначені в тексті договору без будь-яких наслідків для його юридичної сили. До них відносяться, наприклад, умови про терміни, місце та порядок постачання товару, про місце і час сплати ціни, про момент переходу права власності і транспортних ризиків з продавця на покупця, про порядок здачі-приймання товару та ін..

 Предметом договору є перш за все матеріальні речі, рухомі чи нерухомі, що характеризуються індивідуальними або родовими ознаками. Ними можуть бути і неіснуючі в момент укладання угоди речі - майбутні речі (Франція-ст. 1130 ФГК.) [16, c.189].

 У Франції предметом договору визнаються також нематеріальні об'єкти («безтілесне майно»): об'єкти промислових і авторських прав, цінні папери та оборотні документи і т. д.

 Визначення предмета угоди передбачає не тільки його найменування, але і характеристику його властивостей і зазначення кількості. Споживчі властивості товару визначаються перерахуванням його специфічних особливостей шляхом опису товару, або вказівкою на прикладений зразок, або посиланням на діючий стандарт, або встановленням характерних рис у специфікації і т. д.

 Кількість товару визначається або прямо - кількістю тих чи інших одиниць виміру (у штуках, вагових одиницях і пр.), або побічно - вказівкою на спосіб встановлення (наприклад, «купівля-продаж всієї готової продукції»). Відносно деяких товарів, наприклад нафти, зерна та ін, допускається зазначення приблизної кількості додаванням слова «біля», причому допустимий розмір відхилення варіюється в межах від 1,5 до 10%[20, c.219].

Законодавство багатьох країн містить також норми, які передбачають обов'язок дотримуватися певної форми (просту письмову, нотаріальну, «за печаткою» і т. п.) при укладенні договорів, безпосередньо деяких видів купівлі-продажу. Найчастіше це має місце, коли предметом купівлі-продажу є нерухоме майно або речі, юридично прирівняні до нерухомості, наприклад морські судна, літаки та інше майно, що має значну цінність, угоди які потребуються в певному юридичному контролі для забезпечення стабільності цивільного обороту . Крім того, оборот земельної власності, як правило, супроводжується обов'язковим занесенням до поземельних книг або підлягає державній реєстрації[4, с.25-26].

     2.3. Заключення договору купівлі – продажу в Україні

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму [1].

Договір купівлі-продажу належить до найпопулярніших видів договорів, що використовуються в підприємницькій діяльності. В умовах ринкової економіки він є основним регулятором взаємовідносин між виробниками і споживачами, відносин у сфері розподілу й перерозподілу матеріальних благ, забезпечуючи вільний і оптимальний розвиток усіх форм власності, підприємництва і торгівлі. Цим договором опосередковуються відносини учасників цивільного обороту з обміну товарів на гроші. Характеристика договору купівлі-продажу. За договором купівлі-продажу продавець передає покупцеві майно (товар).

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому, майнові права, право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Предмет договору купівлі-продажу характеризується відповідними якісними та кількісними показниками. Так, продавець повинен передати покупцеві товар у кількості, що встановлена договором купівлі-продажу (ст. ст. 669-670), в асортименті, погодженому сторонами (ст. 671), якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу і який придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується (ст. 673), товар, що відповідає умові договору купівлі-продажу щодо комплектності (ст. 682), у тарі та (або) в упаковці, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу або не випливає із суті зобов'язання (ст. 685 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 662 Цивільного кодексу України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства [8, c.85].

Моментом виконання обов'язку продавця передати товар, за ст. 664 Цивільного кодексу України, вважається:

- вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві;

- надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар передається покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк або він визначений моментом пред'явлення вимоги, покупець має право вимагати передачі у будь-який час, а продавець - зобов'язаний передати товар у 7-денний строк (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право витребувати цю річ у продавця та вимагати її передання відповідно до умов договору (ст. 620 Цивільного кодексу України).

Продавець передає майно покупцеві у власність. Цей обов'язок власника тісно пов'язаний з наявністю у продавця статусу власника. Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення[21, c.219].

Передача майна у власність означає, що покупець - фізична особа, в тому числі фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, набуваючи у приватну власність певне майно, вільно володіє, користується і розпоряджається ним. При цьому немає значення, чи було це майно придбане в процесі та з метою здійснення підприємницької діяльності, чи воно буде використовуватися для задоволення особистих потреб фізичної особи - законодавство України не передбачає виокремлення майна, яке використовується підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси належного цьому громадянинові майна.

Що ж до юридичних осіб, законодавство передбачає певні винятки із загального правила про набуття у власність майна за договором купівлі-продажу.

Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець. Ними, за загальним правилом, можуть бути юридичні та фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності. Проте, наприклад, вже ст. 698 Цивільного кодексу України передбачає обов'язкову наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності у продавця за договором роздрібної купівлі-продажу.

Як вже зазначалося, за загальним правилом право продажу товару належить його власнику. Проте, зважаючи на наявність ще двох правових режимів майна, крім права власності - права повного господарського відання та права оперативного управління - коло потенційних продавців суттєво розширюється доповнюючись державними та комунальними підприємствами.

Покупець приймає або зобов'язується прийняти придбане майно, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Покупець має право відмовитися від прийняття товару, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 670), продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу (ч. 1 ст. 672), у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (ч. 2 ст. 678 Цивільного кодексу України) тощо.

Покупець зобов'язаний сплатити певну грошову суму за придбане майно. Обов'язок сплатити саме грошову суму, розмір якої обумовлений договором, є істотною умовою договору купівлі-продажу, що відрізняє його від суміжного договору міни.

Питання визначення суми, що сплачується покупцем за майно, безпосередньо пов'язане із встановленням ціни останнього. Згідно зі ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Згідно з ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України ( також ч. З ст. 180 Господарського кодексу України) ціна є істотною умовою господарського договору, в тому числі договору купівлі-продажу.

Форма договору купівлі-продажу залежить від різновиду цього договору. Наприклад, договір роздрібної купівлі-продажу не вимагає письмової форми, оскільки відповідна угода повністю виконується сторонами у момент її вчинення (ст. 206 Цивільного кодексу України). Договори купівлі-продажу між юридичними особами та інші договори відповідно до вимог ст. 208 Цивільного кодексу України повинні укладатися в письмовій формі. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст. 657 Цивільного кодексу України)[12, c.274].

РОЗДІЛ 3