Спілкування - категорія, яка є основоположною для даної теми. Б.Ф. Ломов в роботі “Проблема спілкування в психології”, як відомо, назвав проблему спілкування “базовою категорією, логічним центром загальної системи психологічної проблематики”, вказавши неодноразово на її недостатню розробленість в психології. Спілкування - це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності (визначення, дане А.В. Петровським).

Спілкування - специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства, в спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей(визначення, дане Л.Д. Столяренко).

У спілкуванні виділяють три взаємозв'язані сторони: комунікативна сторона спілкування полягає в обміні інформацією між людьми. Спілкуючись, люди звертаються до мови як одному з найважливіших засобів спілкування; інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між людьми, наприклад, потрібно погоджувати дії, розподілити функції або вплинути на настрій, поведінку, переконання співбесідника; перцептивна сторона спілкування включає процес сприйняття один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння [14, стр.44].

До засобів спілкування відносяться:

1. Мова - система слів, виразів і правил їх з'єднання в осмислені вислови, використовувані для спілкування.

2. Інтонація, емоційна виразність, яка здатна додавати різний сенс одній і тій же фразі.

3. Міміка, поза, погляд співбесідника можуть підсилювати, доповнювати або спростовувати сенс фрази.

4. Жести як засоби спілкування можуть бути як загальноприйнятими, тобто мати закріплені за ними значення; або експресивними, тобто служить для більшої виразності мові.

5. Відстань, на якому спілкуються співбесідники, залежить від культурних, національних традицій, ступеня довіри [13, стр.13].

У процедурі спілкування виділяють наступні етапи:

1. Потреба в спілкуванні(необхідно повідомити або дізнатися інформацію, вплинути на співбесідника і т.п.) спонукає людину вступити в контакт з іншими людьми.

2. Орієнтування в цілях спілкування, в ситуації спілкування.

3. Орієнтування в особі співбесідника.

4. Планування змісту свого спілкування, людина уявляє собі (зазвичай несвідомо), що саме скаже.

5. Несвідомо(іноді свідомо) людина вибирає конкретні засоби, мовні фрази, якими буде використовувати, вирішує, як говорити, як поводитися.

6. Сприйняття і оцінка у відповідь реакції співбесідника, контроль ефективності спілкування на основі встановлення зворотного зв'язку.

7. Коректування направлення, стиля, методів спілкування.

Якщо яке-небудь з ланок акту спілкування порушене, то що говорить не вдається добитися очікуваних результатів спілкування - воно виявиться неефективним. Ці уміння називають “соціальним інтелектом”, ”практично-психологічним розумом”, ”комунікативною компетентністю”, ”комунікабельністю”.

Виділяють наступні види спілкування:

1. «Контакт масок» - формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти співбесідника, використовуючи звичні маски (ввічливості, строгості, байдужості, скромності і т.п.) - набор виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати дійсні емоції, відношення до співбесідника. Іноді такий контакт виправданий, щоб “не зачіпати” один одного без потреби, щоб “відгородитися” від співбесідника.

2. Примітивне спілкування, коли оцінюють іншу людину як потрібний або об’єкт: що заважає, потрібний, то активно вступають в контакт, якщо заважає - відштовхнуть або агресивні грубі репліки. Якщо отримали від співбесідника бажане, то втрачають подальший інтерес до нього і не приховують цього.

3. Формально-рольове спілкування, коли регламентовані і зміст, і засоби спілкування і замість знання особи співбесідника обходяться знанням його соціальної ролі.

4. Ділове спілкування, - коли враховують особливості особи, характеру, віку, настрою співбесідника, але нецікаві справи більш значущі, ніж можливі особові розбіжності.

5. Духовне, міжособистісне спілкування друзів, коли можна торкнутися будь-якої теми і не обов'язково вдаватися до допомоги слів, друг зрозуміє вас і по виразу обличчя, інтонації, рухам.

6. Маніпулятивне спілкування направлене на отримання вигоди від співбесідника, використовуючи різні прийоми (лестощі, залякування, демонстрація доброти і т.п.),в залежності від особливостей особи співбесідника.

7. Світське спілкування. Суть його в безпредметності, тобто люди говорять не те, що думають, а то, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування зачинене ,так як точки зору людей на те або інше питання не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікацій [18, стр. 35].

Комунікація – поняття, близьке до спілкування, але розширене. Це зв'язок, в якому відбувається обмін інформацією між системами в живій і неживій природі. Комунікативний акт аналізується і оцінюється по наступних компонентах:

· Адресант – суб'єкт комунікації;

· Адресат – кому направлено повідомлення;

· Повідомлення – переданий зміст;

· Код – засоби передачі повідомлення;

· Канал зв'язку;

· Результат – те, що досягнуте у результаті комунікації.

Комунікація розглядається і як смисловий аспект взаємодії соціального. Оскільки кожна індивідуальна дія виконується в умові прямих і непрямих відносин з іншими людьми, воно містить на ряду з фізичними – комунікативний аспект. Дії, свідомо орієнтовані на смислове їх сприйняття іншими людьми, іноді називають комунікативними. Розрізняють процес комунікації і складові його акти. Основні функції процесу комунікації полягають в досягненні соціальної спільності при збереженні індивідуальності кожного його елементу. У окремих актах комунікації реалізуються управлінська, інформативна, емотивна і фатична функції [18, 278-279].