Поведінковий напрям в психокорекційній роботі бере свій початок від робіт Д. Вольпс і А. Лазаруса (середина 50-х - початок 60-х років), хоча коріння його йде в бихевіоризм Д. Уотсона і Э. Торндайка. У основі даного напряму виділяють три класичні психологічні напрями:

1. Роботи Д. Вольпе, А. Лазаруса, засновані на ідеях И.П. Павлова і З. Халла.

2. Теорія оперантного навчання Б. Скіннера.

3. Теорія когнітивного навчання. В даний час в бихевіоральной психокорекції співіснують три основні тенденції:

· Класичне обумовлення, висхідне до експериментальних традицій И.П. Павлова.

· Оперантне обумовлення, пов'язане з ім'ям Б. Скіннера і його модифікаціями поведінки.

· Мулипімодальноє програмування.

1. Класична теорія умовних рефлексів І.П. Павлова з'явилася фундаментом, на якому було побудовано сучасну будівлю поведінкової корекції. На основі принципів класичного обумовлення створені такі методики корекції поведінки, як методика аверсивного обумовлення, методика контролю стимулу і т.д. І.П. Павлов вперше відповів на питання, яким чином нейтральний стимул може стати умовним подразником, який протікає автоматично. І.П. Павлов показав, що формування умовного рефлексу підкоряється ряду вимог:

- суміжності - збігу за часом індиферентного і безумовного подразників з деяким випередженням першого;

- повторення - багатократне поєднання індиферентного і безумовного подразників [13, 68].

Таким чином, один з шляхів управління поведінкою - управління пред'явленням стимулів, які викликають реакцію, а також організація зовнішнього оточення і контролю за ним. Організовуючи зовнішнє оточення, певним чином можна формувати певну поведінку людини.

2. Теорія оперантного обумовлення пов'язана з іменами Э. Торндайка і Б. Скіннера. На відміну від принципу класичного обумовлення стимул - реакція(S >R) учені розробили принцип оперантного обумовлення реакція - стимул> (R->S), згідно якому поведінка контролюється його результатами і наслідками. Звідси слідує можливий спосіб впливу на поведінку через дію на його результати.

При використанні оперантних методів управління результатами поведінки здійснюється для дії на саму поведінку. Тому особливе значення надається етапу функціонального аналізу, або поведінкової діагностики. Завдання цього етапу полягає у визначенні підкріплюючої значущості об'єктів, що оточують клієнта, встановленні ієрархії їх підкріплюючої сили. Здійснити це можливо за допомогою прямого спостереження за поведінкою людини і встановленням зв'язку між частотою і інтенсивністю поведінки (залежна змінна), що проявляється, і об'єктами, що є в цей час, і подіями, відбуваються в оточенні (незалежна змінна) [13, 69].

Оперантні методи можуть бути використані для вирішення наступних завдань:

- формування нового стереотипу поведінки, якої раніше не було в поведінковому репертуарі людини (наприклад, поведінка самозатверджуючого типу у пасивної дитини, елементи сумісної гри у соромливої дитини і ін.).

- зменшення або згаснення небажаної поведінки досягається за допомогою методик покарання, згаснення, насичення, позбавлення всіх позитивних підкріплень.

- підтримка бажаного стереотипу поведінки в звичайних (природних) умовах.

3. Мультимодальне програмування, або мультимодальна поведінкова корекція. У цьому напрямі центральне місце відводиться дії на цілісну організацію особи. В межах цього новітнього напряму (А. Лазарус, А. Бандура, Т. Нейланс і ін.), що включає когнітивний-орієнтовану техніку моделювання, формування поведінки, отримали розвиток програми саморегуляції, когнітивного саморегулювання, когнітивної модифікації поведінки.

Останніми роками цю течію знаходить все більше прихильників. Одне з останніх досягнень поведінкової психотерапії - зняття посттравматичного синдрому за допомогою білатеральних рухів очей. Відкритий в 1987 р. (Ф. Шапіро), цей метод добре зарекомендував себе в роботі з ветеранами війни у В'єтнамі, жертвами насильства і т.д.

На чолі сучасних біхевиориальних теорій людини знаходиться уявлення про те, що людина - продукт і одночасно виробник свого навколишнього середовища. Істотною відмінністю від традиційного біхевиоризма є його орієнтованість на реальні дії. Тобто людина трактується як діяч, своїми діями що змінює дійсність. Не реакція, а її акція – таке відмінність сучасної біхевиориальной концепції в її трактуванні людини.

В рамках цього підходу розроблений ряд методик моделювання поведінки, за допомогою яких вирішуються наступні завдання:

- побудова нових стереотипів поведінки;

- погашення наявних неадаптивних стереотипів;

- полегшення прояву слабо представлених в репертуарі клієнта стереотипів.

Для теорії навчання характерне виділення двох фаз: придбання якого-небудь стереотипу поведінки грає істотну роль не у фазі придбання стереотипу, а у фазі виконання.

При навчанні за допомогою моделі спостерігач набуває нового стереотипу поведінки, який раніше був відсутній в його репертуарі. Спостереження за моделлю укріплює або підсилює певні стереотипи поведінки (спостереження позитивних наслідків певної поведінки укріплює цей стереотип і навпаки); підвищує функцію дискримінації подразника, що має характер позитивного або негативного підкріплення.

У біхевіориальному напрямі поняття особи не тільки не розроблене, але просто відсутній. Основні поняття, що застосовуються до особи, відносяться до її поведінки. Тому основні реакції, на які направлені дії психолога, - реальна поведінка людини в реальному світі. Вся біхевиориальна психокорекція безпосередньо пов'язана з навчанням. Тому базисна термінологія відображає основні концепції навчання. Основними є наступні поняття: обумовлення; генералізує; загасання; контробумовлення; ефекти часткового підкріплення; викликані емоційні реакції; реакція уникнення; конфлікт; надмірна поведінка [13, 70].

Обумовлення. Розрізняють два види обумовлення:

1. Класичне (павловське), коли навчання відбувається завдяки підкріплюючому поєднанню стимулів.

2. Оперантно (скіннерівске), коли навчання відбувається шляхом вибору стимулу, що супроводжується позитивним (на противагу негативному) підкріпленням. Розрізняють також безумовне підкріплення, яке відбувається зовні спеціально організованого обумовлення.

Генералізує. Це поняття відображає феноменологію, що відноситься до стимулу і узагальнення дії. На початку 50-х років До. Ноубл, Дж. Лейси і Р. Смит експериментально показали, що існує не тільки моторне, емоційне, але і вербальне і також візуальне узагальнення.

«Загасання». Це поняття відображає закономірності, пов'язані із зникненням реакцій, викликаних в результаті обумовлення. Можна прослідкувати дію згасання, коли, поступово знижуючи неприємний звук при наближенні дитини до тварині, можна реєструвати і загасання викликаної реакції страху.

«Ефект часткового підкріплення». Поняття відображає феномен поведінки, при якій підкріплення, хоч і не постійне, викликає бажану дію. Саме на цьому психологічному ефекті заснована дія гральних автоматів.

«Викликані емоційні реакції». Поняття фіксує феномен, при якому пред'явлення байдужого умовного стимулу у поєднанні з хворобливим безумовним стимулом викликає страх при повторенні пред'явлення байдужого умовного стимулу.

«Реакція уникнення». Дане поняття характеризує явище зникнення емоцій страху, коли суб'єкт научається уникати дії хворобливого стимулу.

«Конфлікт». Під конфліктом розуміється суперечність між потребою і пов'язаною з нею реакцією уникнення. Наприклад, реакція уникнення, пов'язана з придушенням сексуальної потреби, викликає фрустрацию і відчуття самоти.

«Надмірна поведінка» (рухове, емоційне) виникає як різновид реакції уникнення, в якій відбувається та, що генералізує дій, що отримали раніше негативне підкріплення або їх заміщення за допомогою спрямованості на інший об'єкт. Наприклад, обпікшись на молоці, - дмеш на воду.

Для поведінкової корекції характерний наступне:

- прагнення психолога надати допомогу клієнтам, щоб вони реагували на життєві ситуації так, як хочуть самі, тобто сприяти збільшенню потенціалу їх особистої поведінки або виключенню небажаних способів реагування;

- відсутність вимоги змінити емоційні відносини і відчуття клієнта;

- наявність позитивних відносин між психологом з клієнтом, що є необхідним, але недостатньою умовою ефективної коректувальної дії;

- скарги клієнта розглядаються не як симптоми лежачої за ними проблеми, а як значущий матеріал, на якому фокусуються корекційні дії [13, 71].

Цілі корекції. Відповідно до загальної спрямованості біхевиориальні концепції основна мета коректувальних дій - забезпечення нових умов для навчання, тобто вироблення нової адаптивної поведінки або подолання поведінки, яка стала дезадаптивним. Цілі коректувальних дій в поведінковій психокорекції формулюються або як навчання новим адаптивним формам поведінки, або як згасання і гальмування тих, що є у суб'єкта дезадаптивних форм поведінки. Приватні цілі можуть включати формування нових соціальних умінь, оволодіння психологічними прийомами саморегуляції, подолання шкідливих звичок, зняття стресу, позбавлення від емоційних травм і т.д.

Позиція психолога. У біхевіоріальній психокорекції психолог виступає в чітко певній ролі вчителя, наставника або лікаря. Відповідно до фіксованої ролі він повинен бути готовий прийняти на себе вантаж соціально-психологічній моделі, зразка для наслідування, яким він виступає в очах клієнта, а також усвідомлювати специфіку захисного механізму ідентифікації, важливу роль, що грає для клієнта, в біхевіоріальній психокорекції.

Вимоги і очікування від клієнта. Роль психолога носить чітко фіксований характер. Так само чітко визначається і роль клієнта. Заохочується активність, свідомість в постановці цілей, бажання співробітничати з психологом і імпровізації з новими формами поведінки.

Найважливішим моментом виступає вироблення готовності до застосування нових форм поведінки. Оскільки корекції піддається в основному поведінка що звернувся, то і завданням коректувальної діяльності виступає формування оптимальних поведінкових навиків. А психічні розлади різного типу розглядаються як форми неадаптивної поведінки.

психологічний корекція комунікація тренінг