Пікарескний роман (ісп. novela picaresca) виник наприкінці раннього періоду Відродження, і протягом наступних років залишався одним із провідних жанрів в іспанській літературі [2, c. 57]. У своїй класичній формі він проіснував до кінця XVIII століття. Зміст пікарески – це пригоди "пікаро", тобто шахрая, авантюриста. Як правило, пікаро був вихідцем з низів, але іноді в його ролі виступали і збіднілі, декласовані дворяни [8, с. 69].

Ось що пише О. О. Смірнов: «До середини XVI століття в Іспанії … утворилися цілі зграї осіб декласованих, без певних занять, дрібних аферистів, шулерів, шахраїв усілякого роду» [9, с. 89] . Це відбулося внаслідок зубожіння широких верств населення, а також поширеній схильності до авантюризму й пристрасті до легкої наживи. Широкі маси населення країни в умовах застою економіки не мали змоги займатися продуктивною працею й були приречені на вбогість і бродяжництво. Томашевский зауважує: «Величезні дворянські маєтки занепадали, тому що працювали там майже винятково раби й мориски, а з остаточним виселенням останніх (1609 – 1614 р.) був знищений працьовитий прошарок тодішнього іспанського суспільства. Працювати стало фактично нема кому» [24, c.180]. Бурлаки поповнювалися й за рахунок ідальгії, що зазнала на собі згубні наслідки «революції цін» [9, c. 56]. Королі, хоча й видавали закони проти бродяжництва, по суті, не були зацікавлені у викорінюванні зла, тому що в жебраках і бурлаках бачили резервну армію, що могла служити інтересам абсолютизму й за океаном, і в нескінченних війнах у Старому Світі. Формуванню верстви пікаро сприяла політика пограбування колоній, що породжувала ілюзорну віру в можливість швидкого збагачення й презирство до праці [14, c. 11].

Зубожіння різних верств населення, засліплення жадобою легкої наживи за океаном, презирство до повсякденної праці, моральна деградація і почуття безнадійності, що посилювалися в іспанському суспільстві, призвели до виникнення декласованого елемента – маси авантюристів, бродяг, нероб, жебраків, злодіїв. Вони і становили особливий прошарок населення – пікаро. Ці люди викликали досить неоднозначну реакцію найбільш передових, критично думаючих письменників. Вони зрозуміли, що поява таких людей обумовлена існуючими суспільними умовами. Суспільні зміни призводять до зміни соціального, економічного, а отже і морального становища цілих прошарків людей. Саме життя змушує людей пристосовуватися до умов реального життя, забувати, ігнорувати принципи моралі, духовності, допомоги іншим.

Доля цих людей не могла не привернути уваги письменників і незабаром стала предметом зображення в шахрайському романі. Звичайно в творах такого типу розповідається історія життя людини, з дитинства позбавленого засобів життя. Герой історії вдається до різних занять, буває серед різних людей, зазнає багато пригод і злигоднів навчається всіляких шахрайств і хитрощів і зрештою досягає певного матеріального благополуччя.

Пікареска, ледве виникнувши, виявилася потрібною в самих різних сферах, а згодом стала основою особливого жанру, який, видозмінюючись, дожив в європейскій літературі до XIX ст. [13, c. 12]. Проте твори, цілком присвячені оповідям про шахрайство, злочини та біографіям злодіїв і шахраїв на рубежі XVI і XVII ст., набули популярності не лише в Іспанії. Ця тематика переживає підйом практично в усіх країнах Західної Європи.

Якщо звернутись до історії, то знамениті античні романи теж містили зерна пікарескного роману, наприклад: "Сатирикон" Петронія і "Золотий осел" Апулея. Окремі риси пікарески можна відшукати у багатьох творах середньовічної літератури, створених як в Європі ("Декамерон"), так і на Сході ("Веталапанчавиншати", "Подорож на захід") [10, с.3].

У своїй класичній формі пікарескний роман виник як протилежність роману рицарському [16, c. 24]. Пригоди пікаро - це понижене відображення мандрів лицарів середньовіччя, що ідеалізуються. Пікаро - це лицар без моралі і принципів, перенесений з казкової атмосфери в повсякденний побут. Він таємно зневажає прийняті в суспільстві правила поведінки і соціальні ритуали. Висміюючи усі пережитки середньовіччя, усе манірне і штучне, таким чином пікареска готувала грунт для реалістичної прози [18, с. 15].

Як відомо, пікарескний роман був популярний не лише в Іспанії, а й далеко за її межами, в Франції, Англії, Нідерландах, Німеччині стали з'являтися численні переклади, а згодом - і наслідування цього жанру, таким чином Європа теж знайомилась з ним [22, c. 323].

Побудова пікарескного роману є досить цікавою, він будується як хронологічний виклад окремих епізодів з життя пікаро, без виразного композиційного малюнка. Оповідання, як правило, веде сам пікаро, завдяки чому читач переноситься на місце шахрая і мимоволі переймається до нього симпатією. Пікаро частенько виправдовує свої нечесні вчинки необхідністю виживати у жорстокому і байдужому світі. Жертвами його витівок стають доброчесні обивателі, чиновники, кримінальні елементи, а також такі ж шахраї, як і він сам.

Зазвичай історія розгортається на фоні реального повсякденного життя. В сюжеті шахрайського роману немає романтичної любовної інтриги. Розповідь у ньому ведеться від першої особи, оповідачем виступає сам герой. Ставлення авторів шахрайських романів до своїх героїв, як правило змінюється в процесі розвитку роману та зміні умов і цілей життя його головних героїв.

За перший безперечний зразок жанру приймають іспанську повість "Життя Ласарильйо з Тормеса", яка вийшла у світ у Бургосі в 1554 році. У ній описується служба хлопченяти-бідняка у семи панів, за лицемірними масками кожного з яких криються різноманітні вади. Широка популярність "Ласарильйо" породила інші твори цього ж жанру:

"Життєпис шахрая Гусмана де Альфараче" Матео Алемана (1599) – твір є еталоном жанру, що згодом породив моду на відтворення літературою неприкрашеної дійсності (прото-реалізм);

"Хитра Хустина", роман домініканського ченця Андреса Переса де Леона (1605), де опис шахрайських витівок героїні (значною мірою навіяне Гусманом) сполучений з моралями від автора;

"Життя великого скупердяя" Франсиско де Кеведо (1627);

"Маркос з Обрегона" Вісенте Еспінеля (1618);

"Кульгавий біс" Луіса Велеса де Гевари (1641) [15, с. 36].

Щодо виникнення шахрайського роману в інших країнах, то першим пікарескним романом англійською мовою – був "Злощасний мандрівник" Томаса Нэша, який вийшов у світ в 1594 році. Французам смак до пікарески прищепив Шарль Сорель, автор роману "Правдивий комічний життєпис Франсиона" (1623). У 1668 році з'явився найзнаменитіший з німецьких пікарескних романів - "Симпліціссімус".

Російською мовою до жанру пікарескного роману можуть бути віднесені "Пригожа кухарка, або Пригоди розпусної жінки" М. Д. Чулкова, "Російський Жилбаз" В. Т. Нарежного, "Іван Вижигін" Ф. В. Булгаріна, а з творів допетровського часу до пікарескної традиції – "Повість про Фрола Скобєєва" [10, с.5].

Пізні зразки жанру, за винятком роману "Шахрай Бласа" француза Лесажа (1715-35), заснованого на переробці іспанських зразків, рідко досягають художніх висот "Гусмана з Альфараче" і "Великого скупердяя".

У XVIII столітті пікарескна фабула як засіб утримання читацького інтересу використовувалася в романах самого різного жанрового забарвлення [5, c. 45]. Наприклад, в романі "Фані Хилл" (1748) пікарескний елемент схрещений з еротичним, в "Кандиді" Вольтера (1758) - з жанром філософсько-повчальної повісті.

Пікарескні сюжети широко використали англійські класики, такі як Д. Дефо ("Молл Фландерс"), Г. Філдінг ("Том Джонс"), Т. Смолетт, Ч. Діккенс та ін.

В XIX столітті пікарескний роман переходить в роман пригодницький.

Автори кращих пікарескних романів широкими, соковитими мазками накидали повну живих деталей картину життя XVI - XVIII ст. По сторінках їх книг проходять представники самих різних соціальних шарів і професій. Своїми витівками пройдисвіта висміюють застиглі ритуали і місцеві звичаї. Сатиричний заряд пікарескного роману, властива йому здатність розкривати громадські вади і святенництво приваблювали письменників навіть в період модернізму [10, с.6].

Як досліди іронічного переосмислення жанру пікарески, літературознавці розцінюють твори: "Пригоди Гекльберрі Фінна" Марка Твена, "Визнання авантюриста Фелікса Круля" Томаса Манна, "Пригоди бравого солдата Швейка" Я. Гашека, "Дванадцять стільців" Ільфа і Петрова. Вплив пікарески відчутно й далеко за межами жанру, - наприклад, в таких творах, як "Дон Кіхот" і "Пригоди Чічікова". Отже, жанр шахрайського роману мав велике значення для розвитку європейської літератури, адже він вніс багато нового і плідного в її розвиток, а окремі його тенденції і прийоми нерідко оживають і в романах XX століття.