Наші основні переваги :
- можливість зайняти вільну ділянку ринку;
- низькі розцінки на послуги;
- вигідне місцерозташування (максимальне наближення до споживача);
- дотування проекту з боку західних донорських організацій та державного центру зайнятості;
- гарантія високої якості послуг.
Капітал : Створення КІІЦ потребує залучення грошових коштів у сумі 208900 грн. Власних коштів БФ “Київ XXI століття” може надати у розмірі 20890 грн. або 10 відсотків від вартості проекту. Кошти із бюджету проекту будуть використані на оренду приміщення, ремонт приміщення, закупівлю обладнання та поточні витрати.
Послуги, що надаються :
Основні напрямки діяльності підприємства:
1. навчання молоді новітнім професіям з подальшим працевлаштуванням: вебдизайнер, художник-дизайнер, вебпрограміст, інтернет-маркетолог, менеджер інтернет-проекту, розробник контент-проекту, менеджер з електронної комерції, менеджер з підбору персоналу в інтернет-проект;
2. надання різноманітних сервісних послуг інтернет-компаніям та інтернет-підприємцям: конференц-сервіс, сервіс віртуального офісу, юридичний супровід бізнесу, пошук інвесторів, консалтинговий супровід бізнесу, навчання працівників, рекламно-маркетинговий супровід бізнесу.
Користь, що матимуть клієнти – можливість отримати необхідний набір навчальних та сервісних послуг з мінімальними витратами грошей, часу і з максимальним комфортом.
Девіз ношого проекту: “Близько, не дорого, якісно!”
Маркетинг план : Серед наших конкурентів можна виділити лише НГО “Фонд Київський Бізнес-Інкубатор” (далі НГО), що було створено в 1994 році за допомогою коштів Міжнародного фонду “Євразія”.
Для залучення більшої кількості клієнтів планується проведення активної рекламної кампанії, а також створення певного іміджу Фонду, як виконавця даного проекту. Рекламні заходи будуть включати в себе:
- рекламні об’яви за місцем дислокації споживачів;
- світлову рекламу над входом;
- застосування такого потужного інструменту, як інтернет-реклама.
Витрати на маркетинг у перші три роки складуть відповідно 7200, 10800, 16200 грн.
Виробничий план : Для ведення господарської діяльності по даному проекту БФ “Київ XXI століття” потрібне обладнання на суму 60000 грн. Площа приміщень, що орендується безпосередньо у держави, складе 120 кв.м., а орендна плата – 600 грн. за місяць. Ремонт приміщення – 7200 грн.
Передбачається, що прямі матеріальні витрати на здійснення виробничих потреб складуть 33000 грн. в перший рік, 54000 грн. в другий рік та 72000 грн. третього року існування проекту.
Персонал проекту – директор, бухгалтер, юрист, офіс-менеджер, психолог, три тренери-консультанти. Загальна кількість персоналу – 8 осіб.
Фінансовий план : На основі результатів маркетингових досліджень були спрогнозовані обсяги надання послуг за роками. Паралельно з прибутками були спрогнозовані витрати, а також беззбитковий обсяг продажу для першого року, що дає нам підстави говорити про можливість виходу проекту на самоокупність.
Термін фінансування за рахунок гранту згідно умов донорів проекту складає 12 місяців і за даний термін проект повинен вийти на самоокупність.
Всі розрахунки даного бізнес-плану виконані у цінах на 1.05.2000 р. На момент прийняття рішення фінансові показники повинні бути скореговані відповідно до коефіцієнта інфляції відносно зазначеної дати. Більш детальну інформацію стосовного цього проекту подано у формі бізнес-плану (див. Додаток 1).
Висновки
Отже, проведене наукове дослідження інноваційних процесів в Україні довело, що науково-технологічний прогрес на цей момент міг би стати фактором економічного зростання в нашій державі, але в силу різних причин відбувається спад в розвитку та запровадженню інноваційних технологій. Фінансування науки з державного бюджету скорочується, а комерційні структури не отримують додаткових стимулів для фінансування інноваційних структур, або окремо взятих проектів. Потрібно сказати, що недосконала законодавча база в нашій країні стимулює лише відтік коштів та технологій на захід. Так, існує низка законів, але як завжди не має чіткого механізму їх виконання. Крім того державні органи та служби, яким поставлено за мету створювати та фінансувати інноваційні структури часто використоують кошти не за призначенням. Взагалі інноваційну політику держави можна уявити як хаотичний рух в бік нині “модних” інноваційних концепцій та структур. Отже потрібні зміни. Як виявило дослідження потрібно реформувати систему підтримки наукомісткого бізнесу та прийняти низку законів, зокрема, “Про пільгове оподаткування технопарків”, що сприяли б розвитку технологій в державі, а значить і економічному зростанню.
В роботі наведено приблизну класифікацію інноваційних структур, що теж є значною проблемою, бо якщо б ми мали чітко визначену класифікацію, то законотворчий процес значно спростився, а на місцях чиновники не чинили би опір створенню інноваційних структур, зокрема, бізнес-інкубаторів. На їх думку бізнес-інкубатор - це надприбуткова організація, в якійпроцвітає бізнес, але ми знаємо, що це далеко не так. Крім того необхідно окреслити організаційно-правові форми організацій, які б при створенні інноваційних структур мали чітко визначені пільги. Є сподіваня, що дана робота стане поштовхом для створення низки законопроектів, які будуть лобіюватись УАБІІЦ та іншими громадськими організаціями.
В цій роботі було приділено велику увагу інноваційним структурам, які були створенні за допомогою державих органів влади та іноземних донорських організацій, що порівнювалось з досвідом інших держав. Було виявлено, що, на відміну від більшості західних країн, основними джерелами фінансування є західні донорські організації, а держава виступає на задньому плані. Це підтверджує, що в Україні проводиться квола інноваційна політика, відрахування в Держінфонд ідуть в основному у виробничу сферу, де витрачаються недоцільно. Отже огляд вже створених інноваційних структур доводить, що активну позицію повинні зайняти громадські організації, які зацікавлені в науково-технічному прогресі нашої держави і таким чином створювати тиск на владу.
З метою пошуку фінансових ресурсів для створення інноваційних структур та наукомістких виробництв один із розділів було присвячено венчурному капіталу. Було з’ясовано, що існує безпосередній зв’язок венчурного капіталу з інноваційними структурами. Виявляється, що, наприклад, інноваційні інкубатори можуть отримати частку акцій певної компанії-клієнта і таким чином створити більш досконалий механізм для виживання компанії. Тобто компанії уникають небажаних щомісячних членських платежі, а інноваційний інкубатор виступає в ролі венчурного капіталіста, який зацікавлений на всі 100% у процвітанні певної компанії.
В останньому розділі подається реальний проект створення Київського інноваційного інтернет-центру, в якому застосовуються класичні інструменти здійснення інноваційної політики, зокрема, інструменту бізнес-інкубування. Цей проект планується захищати на засіданні Московської районної ради народних депутатів за сприяння Проекту розвитку ООН в Україні.
Як свідчать розрахунки, вже в кінці року проект вийде на самоокупність, а починаючи з другого року буде можливість повернути грант, який донор зможе використати на фінансування подібного проекту. Потрібно сказати, що першого року буде професійно підготовано та працевлаштовано 330 осіб, окрім того 36 компаній будуть постійними клієнтами центру на кінець першого року. Інтернет ринок нашої країни отримає потужний поштовх. Уже з другого року центр перейде на прибуткові засади задля подальшого існування проекту, тобто за рахунок прибутків будуть дотуватись пільгові категорії населення. Буде виконуватись головна мета Київського Інноваційного Інтернет-Центру – його беззбиткове самоокупне функціонування.
Отже можна сказати, що були досягнуті поставлені цілі, а це дослідження стало базою для подальших наукових розробок у сфері здійснення інноваційної політики за допомогою створення інноваційних структур та залучення венчурного капіталу.
Потреба у площах
| Найменування приміщення | Розмір необхідних площ, кв.м. |
| Адміністрація (директора і бухгалтер) | 15 |
| Офіс-менеджеріат та бібліотека | 30 |
| Конференц-зала | 30 |
| Навчальний клас | 15 |
| Комп’ютерний клас | 15 |
| Кімната для проведення ділових зустрічей | 15 |
| Всього | 120 |
Таблиця 1.4.
Потреба у робочій силі
| Найменування професії (посада) | Кількість робітників, осіб | Середня тарифна ставка (оклад згідно контракту з врахуванням податків), грн./місяць/особа | ||
| 2001 р. | 2002 р. | 2003 р. | ||
| Директор | 1 | 1200 | 1320 | 1440 |
| Бухгалтер | 1 | 1000 | 1100 | 1300 |
| Юрист | 1 | 1000 | 1100 | 1300 |
| Психолог | 1 | 1000 | 1100 | 1300 |
| Офіс-менеджер | 1 | 800 | 880 | 960 |
| Тренер-консультант | 3 | 800 | 880 | 960 |
Залучати працівників будемо на контрактній основі за рахунок матеріальних (зарплати, премії) і нематеріальних стимулів (цікава робота, гарні умови праці, дружня атмосфера в колективі).
Службовими інструкціями будуть визначатися обов’язки, відповідальність, система підпорядкування.
Контроль за якістю послуг, що надаються. Контроль за якістю послуг буде здійснювати директор, що має великий досвід роботи. Він відповідатиме за якість і правильність виконаних робіт, разом з цим він буде технічним директором КІІЦу.
1.6. Управління і організація
Менеджмент. Головним вмконавцем проекту буде благодійна організація БФ “Київ XXI століття”, що має статус неприбуткової, занесена до єдиного державного реєстру неприбуткових організацій та має пільги в оподаткуванні, зокрема, з членських внесків та благодійних внесків не стягується прибуток на податок. Так, як організація володіє лише 10 відсотками необхідних коштів, будуть залучені додаткові донори проекту, зокрема, Міжнародний фонд соціальної адаптації, Агенство США з міжнародного розвитку та Програма розвитку ООН в Україні.
Планується, що через рік проект вийде на самоокупність і відокремиться в окрема госпрозрахункове підприємство, яке буде сплачувати єдиний податок у розмірі 10 відсотків.
Як вже зазначалось вище - БФ “Київ XXI століття” має досвід в галузі підтримки інтернет-технологій.
Організаційна структура підприємства. Організаційна структура проекту КІІЦ має два організаційні рівні: перший рівень – директор та бухгалтер, другий рівень - юрист, психолог, офіс-менеджер та три тренери-консультанти. (мал. 1.1.) Крім того на даному малюнку показано і схему управління проектом.
Вищий орган управління Загальні збори членів БФ “Київ XXI століття”, яким підпорядковується Правління на чолі з президентом, а їм в свою чергу директор проекту.
Кожний член фонду має один голос, згідно статуту члени сплачують внески до організації, яка витрачає всі кошти на статутні завдання. Крім того згідно статуту Правління на чолі з президентом працює на громадських засадах. Контролюючі функції виконує Наглядова рада, до якої входять представники всіх донорських організацій.
Директора та психолога проекту буде призначати Правління на чолі з президентом, узгодивши кандидатури з Загальними зборами членів БФ “Київ XXI століття”. Всіх інших виконавців проекту буде підбирати директор і психолог на конкурсних засадах, відповідальність за підбір кадрів буде нести директор.
Працівники другого рівня будуть здійснювати всі функції, що пов’язані з положенням БФ “Київ XXI століття” про КІІЦ. Основна мета – забезпечити рентабельне функціонування проекту та його вихід на самоокупність в кінці першого року. Для цього Директор за допомогою проектної групи БФ “Київ XXI століття”, в яку можуть входити найбільш професійні працівники КІІЦу :
- визначає перелік послуг і організовує взаємовідносини в команді проекту, зокрема, за допомогою професійного психолога;
- розробляє політику маркетингу (перелік послуг, атмосфера, ціноутворення, реклама), зокрема, за допомогою професійного тренера-маркетолога;
- формує політику щодо форм і методів обслуговування клієнтів, контролює їх здійснення та розподіляє завдання робітникам.
Таблиця 1.7.
План прибутку, тис. грн.
| Показник | Роки | ||
| 2001 р. | 2002 р. | 2003 р. | |
| 1. Доходи (обсяг реалізації) - (див. табл. 1.5. та табл. 1.6.) | 194,4 | 457,2 | 606,6 |
| 2. Перемінні витрати - (див. табл. 1.8.) | 95,4 | 122,64 | 149,28 |
| 3. Валовий прибуток - (3)=(1)-(2) | 99,0 | 334,56 | 457,31 |
| 4. Валовий прибуток у % від обсягу реалізаціцї – (4)=(3)/(1)*100% | 50,9 | 73,2 | 75,4 |
| 5. Постійні витрати - (див. табл. 1.7.) | 53,5 | 53,04 | 62,28 |
| 6. Прибуток до оподаткування – (6)=(3)-(5) | 44,5 | 281,52 | 395,03 |
| 7. Рівень беззбитковості – (7)=(5)/(4)*100% | 105,108 | 72,459 | 82,599 |
| 8. Межа безпеки – (8)=(1)-(7) | 89,2920 | 384,741 | 524,001 |
| 9. Межа безпеки у % від доходів - (9)=(1)/(8)*100% | 45,93 | 84,15 | 86,38 |
Отже беззбитковим для першого року є обсяг реалізації у розмірі 105108 грн., для другого року 72459 грн. і для третього року 82599 грн. Тобто за таких рівнів реалізації послуг повністю покриваються витрати, а прибуток дорівнює нулю. Проект знаходиться в точці беззбитковості і функціонує в умовах самоокупності, що і потрібно було довести донорам проекту для отримання необхідних коштів.
Таким чином проект буде продовжувати функціонувати навіть за найгірших прогнозів. Навіть постійне знаходження в точці беззбитковості, чого досить легко досягти, бо існує досить високий рівень безпеки проекту, не сприйматиметься як його провал. Проект спрямований в основному на вирішення соціальних питань, а його надприбутковість справа другорядна.
Розділ 1. Державна інноваційна політика та інноваційні структури
1.1. Шлях інноваційного розвитку економіки України та інноваційна політика.
Становлення національного виробництва - першочергове завдання сучасного етапу економіки України, яка перебуває у стані економічної кризи. Низька конкурентоспроможність продукції, що зумовлена низькою якістю товарів та їх високою матеріало- та працемісткістю спричинила спад виробництва. Вихід з цієї ситуації більшість економістів вбачають у переведенні виробництва на якісно новий рівень, а це є завданням інноваційної діяльності. Проте на сьогоднішній день спостерігається стійка тенденція до згортання такого виду діяльності. Причина цього найчастіше – це відсутність у суб'єктів господарювання власних коштів на реалізацію нових технологій. Досить важко також отримати кошти з альтернативних джерел фінансування. Тривалий термін окупності та низька ефективність інвестування коштів у інноваційні проекти стримують їх фінансування. Застосування високих технологій передбачає широке використання патентних інновацій, мова йде про винаходи, промислові зразки, дослідні моделі. Вони є внутрішнім двигуном виробництва, що дає змогу зробити стрибок від старих технологій до нових, прискорює технологічний та економічний розвиток. /10,1/
Питома вага підприємств та організацій, що займалися новаторською діяльністю зменшилась до 7% проти 20% ще у 1993 році, тобто 93% підприємств та організацій залишились взагалі поза сферою інноваційної діяльності. Аналіз стану інноваційної діяльності на підприємствах України свідчить про складність практичної реалізації стратегії інноваційного розвитку. Інноваційна активність більшості промислових підприємств через скрутне економічне становище залишається низькою. Частка підприємств, які виконували роботи, що спрямовані на підвищення технологічного рівня виробництва та нових видів продукції, в 1996 році становила 19% проти 23% в 1995 і 26% в 1994 році. Тільки 2,3% обстежених підприємств (або кожне 4-е) здійснювали комплексну автоматизацію виробництва, 6,7% (або кожне 15-е) - впроваджували нові технологічні процеси, близько 3% (або кожне 36-е) - освоювали виробництво нових видів машин, устаткування, апаратів, приладів, 13,7% (або кожне 7-е) - товарів народного споживання. Майже вдвічі проти 1994 року зменшилась кількість підприємств, що впроваджують інновації, зокрема в деревообробній промисловості - на 30%. Найбільш поширеними джерелами фінансування інноваційної діяльності в 1996 році залишались власні кошти, а також використання кредитів та позик - 20%. У той же час фінансування робіт з створення нових видів продукції та технічного оновлення виробництва за рахунок державного бюджету залишається незначним. Лише 6% (у 1995 році - 9%) промислових підприємств використали такі кошти, а іноземні інвестиції - всього 0,4% (у 1995 році - 0,5%) досліджених підприємств. Спостерігається щорічне скорочення кількості розробок, що виконуються. У 1996 році науковими організаціями галузі закінчено й передано замовникам 6,7тис. розробок, спрямованих на створення та удосконалення техніки й технологій проти 9,6тис. у 1995 і 12,8тис. у 1994 роках. Зменшення кількості науково-технічних розробок призвело до подальшого згортання роботи з створення зразків нових видів машин, устаткування, апаратів, приладів, засобів автоматизації. Треба зазначити, що протягом 1997-1999 років ці негативні тенденції зберігаються і прогресують, що багато в чому зумовлено недосконалою законодавчою базою. /10,1/
Але перед тим як проводити аналіз нормативно-правового поля розвитку інноваційної діяльності в Україні, необхідно навести декілька прикладів вирішення проблем підтримки інноваційної діяльності в промислово-розвинених країнах протягом 60-х – 80-х років, коли функції держави в здійсненні інноваційної політики активно розроблялись та удосконалювались. /7,39/
Наприклад, в США основою нормативної бази цієї галузі є закон “Про національну політику в галузі науки та техніки, про організації та пріорітети” (1976 р.). Цим законом всановлено приблизна низка пріорітетних цілей, реалізація яких повинна сприяти прогресу науки та техніки шляхом втілення науково-технічних розробок в різних галузях народного господарства. В США є також закон Стівенсона-Уайдлера (1980 р.) про технічні інновації, в якому декларується курс щодо підняття економічного, екологічного і соціального благоустрою суспільства шляхом створення організацій, в тому числі комерційних, які діють виключно з метою поширення наукового та освітнього прогресу, цим законом також передбачається розвиток різноманітних центрів промислової технології та ставиться за мету створення стимулів задля використання технічних розробок на основі фінансової підтримки із федеральних фондів. /7,39/
Подібні закони є і в інших промислово розвинених країнах. Так, в Швейцарії діє федеральний закон про розвиток наукових досліджень. Його дія поширюється на всі науково-дослідні заклади, що використовують для своїх робіт кошти федерального казначейства.
У Франції у відповідності з чинним законодавством наукові дослідження та технологічний розвиток визнаються загальнонаціональними пріорітетними задачами. /7,40/
Разом з тим, щоб не заглиблюватись у нормативно-правову базу інших країн, потрібно сказати, що окремого або спеціального законодавства з оподаткування інноваційної діяльності закордоном не має. Значною мірою відповідні регулятори передбачені в пакетах законів про правову охорону промислової власності, законах про передачу технологій, про стимулювання малого бізнесу, а також про підтримку неурядових організацій, зокрема, інноваційних структур.
Поступово умови для переходу до інноваційної моделі соціально-економічного розвитку створюються і в Україні. Основні положення стратегії інноваційного розвитку викладено в Концепції науково-технологічного і інноваційного розвитку України, яка була схвалена Кабінетом Міністрів України (далі КМУ) і Президентом України та затверджена постановою Верховної Ради України (далі ВРУ). В цій концепції, зокрема, розкриваються і законодавчо закріплюються основні принципи стимулювання малого та середнього підприємництва, в тому числі шляхом підтримки діяльності регіональних інноваційних структур./7,44/
Загалом правові основи розвитку інноваційної діяльності в Україні базуються на системі законодавчих і підзаконних актів, які так чи інакше стосуються інноваційної діяльності. Таким чином можна згадати Декларацію про державний сувернітет України, яка була прийнята в 1990 році. В ній передбачалось те, що весь економічний та науково-технічний потенціал, який було створено в Україні, є неподільною частиною власності держави. Потрібно згадати і про закон України “Про основи державної політики в галузі наукової та науково-технічної діяльності” від 13 грудня 1991 року. В кінці 1998 року цей закон було прийнято в новій редакції, яка отримала назву закону України “Про наукову та науково-технічну діяльність”. Цей закон визначає принципові положення, які стосуються форм та методів регулювання розвитку науки та техніки, впровадження наукомістких технологій в економіку держави та окреслює повноваження державних органів, що проводять інноваційну політику в державі.
Також треба взяти до уваги закон України “Про власність”, який, зокрема, передбачає права власності на твори науки, літератури, винаходи, програмні розробки тощо. Тобто задля результатів інтелектуальної праці закладаються правові аспекти, які і повинні стати гарантами успішної інноваційної діяльності в нашій країні.
Взагалі питання інтелектуальної власності конкретизуються в таких законах: /19,3/
- “Про охорону прав на промислові зразки”;
- “Про охорону прав на винаходи та корисні моделі”;
- “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг”;
- “Про авторське право та суміжні права”.
Створення інфраструктури підтримки інтелектуальної власності є головним завданням Державного патентного відомства. Об'єктивізація оцінки науково-технологічних та інноваційних проектів здійснюється Центром наукової та науково-технічної експертизи. Президентом України поставлено завдання - створити методику розробки та супроводження Державного індикативного плану науково-технологічного розвитку України. Ця робота активно виконується Міністерством науки та освіти, Національною Академією Наук України (далі НАН України), Центральними органами виконавчої влади та багатьма відомствами, інститутами, підприємствами.
Необхідно зазначити, що згідно закону України “Про підприємство” на державу покладається забезпечення пільгових умов для підприємств, які втілюють прогресивні технології та створюють додаткові робочі місця і блага для суспільства, а згідно закону України “Про підприємництво” держава бере на себе зобов’язання стимулювати інноваційну діяльність за допомогою цільових кредитів та інших видів допомоги.
В той же час закон України “Про інвестиційну діяльність” регламентує інноваційну діяльність як одну із форм інвестиційної діяльності, яка здійснюється з метою втілення досягнень науково-технічного прогресу в соціальну сферу та виробництво. Окрім того велике значення для інноваційної діяльності має указ Президента України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”, який визначає організаційно-правові форми здійснення інвестиційної, в тому числі інноваційної, діяльності, порядок створення малих фондів і компаній, їх основні функції і обов’язки. /7,46/
Потрібно зазначити, що в цей час фінансовий аспект державної інноваційної політики підтримується Державним інноваційним фондом, який було створено постановою КМУ від 12 лютого 1992 року. Держіннофонд фінансово підтримує підприємства шляхом надання інвестиційного вкладу, позики або лізингу. Фінансування здійснюється на підставі бізнес-планів та висновків державної комплексної експертизи, що передбачає проведення фінансового аналізу проекту. Такий підхід дозволяє найбільш ефективно використовувати державні кошти.
За період з 1993 по 1997 рр. на розгляд Держіннофонду було подано 3800 інноваційних проектів, з яких профінансовано 1627. На травень 1997 р. Держіннофондом було профінансовано 187 інноваційних проектів на загальну суму 215 млн.грн. В результаті завершення інноваційних проектів, що були профінансовані Держіннофондом, було вироблено інноваційної продукції на загальну суму 476 млн.грн. Створено та збережено 22,5 тис. робочих місць. Середній термін окупності профінансованих Держіннофондом проектів становив біля 2,5 року. На жаль, він залишається єдиним джерелом інвестицій в інноваційній діяльності і використовується здебільшо на промисловому рівні і в меншій мірі - на впровадження нових наукових технологій, нових розробок вчених. Крім того зараз виявлено низку зловживань при розподілі державних коштів на впровадження інноваційних розробок, зокрема, в кримському регіоні за період з 1998 р. і на початок 2000 року, що аж ніяк не сприяє розвитку інноваційної діяльності в державі.
Треба сказати, що в Україні існує Фонд фундаментальних досліджень, який формується за рахунок коштів державного бюджету, добровільних внесків, юридичних та фізичних осіб та інших цільових надходжень. Кошти фонду забезпечують цільове фінансування галузей суспільних, природничих, економічних наук тощо. Крім того цей Фонд забезпечує цільове фінансування різноманітних досліджень та розробок, які проводять молоді вчені, в тому числі фінансує передачу результатів досліджень в практичну сферу. /7,47/
Загалом сучасні умови перехідної української економіки потребують проведення чіткої інноваційної політики, яка була б спрямована на розвиток науково-технічних комплексів, об’єднань та виробничо-технологічної інфраструктури населених пунктів тощо. В зв’язку з цим для України перспективним є напрямок розвитку мережі регіональних інноваційних структур, зокрема, технополісів, технопарків, інноваційних інкубаторів та інноваційних центрів. Законодавча система України зробила в цьому напрямку деякі конкретні кроки, наприклад, в 1992 році було прийнято закон “Про основи створення та функціонування вільних (спеціальних) економічних зон”, але цей закон недієвий, бо має надважкий механізм реалізації і передбачає прийняття окремого закону, за умов створення технопарку з його структурою та інвестиційним механізмом, що аж ніяк не додає цій інноваційній структурі тієї необхідної мобільності та динамічності. Тобто, потрібно розробляти та приймати аналогічні закони, але з полегшеним механізмом застосування.
Потрібно додати, що згідно розпорядження Президента України від 23.01.96 р. № 17/96, “Питання створення технопарків та інноваційних структур інших типів”, яким створення та функціонування інноваційних структур визнано, як один із пріорітетних напрямків здійснення інноваційної політики в Україні, державним адміністраціям в регіонах доручено всебічно сприяти створенню технопарків, а КМУ розробити перелік пілотних проектів створення таких структур.
Верховна Рада і Кабінет Міністрів України мають встановити пільгове оподаткування на прибуток, щоб інноваційні структури, які зареєстровано в Міністерстві науки та освіти перші три роки сплачувати половину податку на прибуток. Це є методом стимулювання наукомісткого виробництва. А 19 травня 2000 року на розгляд Верховної Ради України було внесено закон, який би надавав пільги технопаркам, але його було відхилено.
В цей час в Україні у рамках підготовки робочою групою Міністерства науки та освіти, яка працювала на базі Центра дослідження науково-технічного потенціалу і історії наук ім. Г.М. Доброва НАН України, пакету інструктивно-методичних матеріалів з розробки проекту Державного індикативного плану науково-технічного розвитку України на 1999-2005 рр. розроблено Рекомендації з визначення основних пріорітетів науково-технічного і інноваційного розвитку, де викладено загальні принципи, технології прогнозування пріорітетних напрямків, критерії їх відбору з врахуванням вітчизняного та зарубіжного досвідів. /7,50/ Крім того зараз Президент України дав низку доручень щодо реалізації програми стратегії економічного і соціального розвитку на 2000-2004 роки, зокрема, Кабінет Міністрів України повинен розробити заходи щодо підтримки створення промислово-фінансових груп, у тому числі транснаціональних, горизонтальних і вертикальних холдингових компаній, науково-технічних центрів, технополісів, технопарків, а також сприяти розвитку венчурного бізнесу.
З метою подальшого практичного впровадження інноваційної стратегії Міністерство науки та освіти вважає єдиним із важливих напрямків - прискорене створення в Україні, за рахунок коштів бюджету, регіональних відрахувань та інших інвестицій, інноваційних технологічних центрів (ІТЦ) та інноваційних бізнес-інкубаторів (ІБІ). ІТЦ повинні стати не тільки джерелом інноваційних продуктів для підприємств на основі широкого використання наукомістких технологій, але й підтримувати в регіонах новостворені підприємства, приймати участь у трансфері новітніх технологій та наданні економічних послуг. ІТЦ повинні стати інструментом інноваційного розвитку промисловості в регіонах. Абсолютно не має значення, якої форми власності будуть підприємства, що продукують нові технології. Головне – це не форма власності, а ефективність впровадження нових технологій у виробництво в ринкових умовах. /10,1/
1.2 Інноваційні структури та їх класифікація
В світі відбулось становлення класифікації інноваційних структур. Потрібно зазначити декілька їх основних типів: технополіси, технопарки ( дослідницькі, технологічні, промислові, аграрні), рекреаційні зони, інноваційні бізнес-інкубатори та інноваційні центри. /7,70/
Потрібно сказати, що за допомогою таких структур в світі вирішуються наступні актуальні задачі:
- вдосконалення галузевої структури виробництва і прискорення соціально-економічного розвитку тереторій з постійним зростанням інноваційної структури або її окремих виробництв з господарчою структурою оточуючого регіона;
- активне застосування у виробництві вітчизняних та зарубіжних науково-технічних розробок і винаходів з подальшим використанням в економіці власної країни та на зовнішньому ринку;
- розвиток експортної бази і збільшення валютних надходжень в результаті більш інтенсивної інтеграції економіки однієї країни в систему міжнародної торгівлі;
- наповнення внутрішнього ринку конкурентоздатними товарами та послугами виробничого і споживчого призначення;
- дослідження нових форм господарювання з пристосуванням до сучасних умов світового ринку;
- практичне навчання місцевих фахівців підходам та методам міжнародного бізнесу. /7,70/
Зараз найбільш прогресивною формою організації поміж інноваційних структур вважається технополіс, основна мета якого – формування науково-виробничого середовища для ефективного розвитку науково-технічних розробок. Крім того навколо цього середовища утворюється потужна соціально-побутова сфера, яка допомагає людям отримати достатні блага для повноцінного життя у такому полісі. Тобто відбувається повноцінний процес містобудування.
Поняття технополісу можна визначити як синтез двох ідей, одна з яких передбачає розвиток науково-технічних розробок, а інша втілює в собі ідею містобудуваня.
Загалом технополіс – це територіальне утворення міського або селищного типу, яке зорієнтоване на забезпечення найкращих умов для взаємодії науки, промисловoсті, комерційного застосування результатів фундаментальних і прикладних досліджень та підтримки малих науково-дослідних, дослідницько-виробничих підприємств в галузі високих технологій. /7,71/
Cтворення технополісу передбачає реалізацію нового підходу до регіонального розвитку, який полягає в децентралізації влади та посиленні влади самоврядних громад, в житлових комплексах та промислових зонах великих міст відбувається зняття перенавантаження за рахунок більш активного розвитку виробничої та соціально-побутової інфраструктури передмість. В окремих випадках будівництво технополісу передбачає будівництво повністю нового міста з сучасними дослідницькими центрами, закладами освіти, мережами комунікацій та житловими масивами тощо. /7,71/
На заході компанії, які вкладають кошти в побудову таких міст отримують різноманітні державні дотації та податкові пільги.
Дослідницький (науковий парк) – інноваційна структура, до складу якої може входити декілька інкубаторів та зрілих фірм, що займаються промисловим впровадженням наукових розробок. В залежності від місця розміщення (центр міста або передмістя) середні розміри таких парків коливаються від 0,5 до 10 га.
Технологічний парк – інноваційна структура, до складу якої входять фірми та лабораторії, що займаються впровадженням нових технологій у виробництво. За класичного випадку у таком парку реалізується повний цикл “дослідження – розробка – серійне виробництво”. Середні розміри території коливаються від 3 до 15 га та більше.
Промисловий (грюндерський парк) – інноваційна структура, яка об’єднує фірми, фінансово-комерційні структури для надання допомоги виробництвам, що розвиваються. В залежності від способу їх розміщення і організації середні розміри території таких парків коливаються від 5 до 50 га та більше. /7,74/
Агротехнополіс – це територіальне утворення, яке охоплює переважно села та селища міського типу і зорієнтоване на забезпечення найкращих умов для взаємодії науки, сільського господарства, комерційного застосування результатів фундаментальних і прикладних досліджень та підтримки малих науково-дослідних, дослідницько-виробничих агропідприємств в галузі нових агротехнологій. Середні розміри території можуть коливатись від кількох сот гектарів до десятків тисяч гектарів.
Інноваційні бізнес-інкубатори – інноваційні структури, які першочергово підтримують інноваційне підприємництво та тих підприємців, які з будь-яких причин не можуть самостійно розпочати власну справу. Загалом в світі різниться визначення даної інноваційної структури, доречі, як і інших вище згадуваних. Ідея інноваційного бізнес-інкубування полягає у створенні своєрідного координаційного центру на регіональному рівні, метою діяльності якого є впровадження програми підтримки та розвитку наукомісткого підприємництва на практиці. Ідея здійснення цієї програми в такий спосіб виникла в США на межі 50-х і 60-х років і після її успішної апробації була імпортована іншими країнами. Деякі вчені вважають сучасні інкубатори одним з найбільш потенційно сильних економічних інструментів прискорення технічного та економічного розвитку як території, так і окремих технологічних і виробничих напрямків діяльності.
Взагалі інкубатор бізнесу, зокрема інноваційний інкубатор, – це організація, яка здійснює свою діяльність в рамках локальної (на рівні міста, району) програми підтримки підприємництва і створює сприятливе середовище для починаючих підприємців: приміщення та обладнання, засоби зв’язку, послуги виробничого характеру, маркетинг, що надаються на пільгових умовах, а саме головне, спрощує доступ до фондів венчурного капіталу.
Пошириним типом інноваційних структур також є інноваційний центр, який діє на зразок асоціації підприємств і фірм, що об’єднані спільною метою досягнення високого комерційного результату на основі використання науково-технічних розробок та винаходів. Дуже часто офіси таких фірм знаходяться в одному приміщенні, яке добре пристосоване до ведення переговорів, проведення навчальних занять, підготовки та здійснення рекламних та виставкових заходів. Зазвичай адміністрацію цього приміщення і називають інноваційним центром. /7,79/
Загалом потрібно сказати, що в світі не існує чіткої класифікації інноваційних структур. Для прикладу можна навести Дрезденський технологічний центр і Інноваційний парк в Берліні, які згідно назв відносяться, начебто, до різних типів інноваційних структур, а насправді вони обидва класичні інноваційні інкубатори. Але в цьому розділі була успішна спроба подати класифікацію інноваційних структур, що відповідає сучасному погляду українських вчених.
1.3. Розвиток інноваційних структур в Україні
Зважаючи на загальні економічні проблеми в Україні та, зокрема, на проблеми развитку науки, сьогодні дуже гостро постає питання, як зберегти науковий потенціал країни, як забезпечити ефективну мотивацію наукової діяльності в сучасних умовах. Реалії сьогодення суттєво змінюють умови діяльності нових організаційних структур в Україні. Наприклад, на початку 90-х років в Україні досить широко розроблялась концепція створення в країні мережі науково-технологічних парків як нової ефективної організаційної форми. В основу цієї концепції, згідно досвіду роботи подібних організаційних структур в усьому світі, було покладено умову пріоритетної державної підтримки інтеграції науки, виробництва і бізнесу на загальнодержавному та регіональному рівнях. Але фактично окремі структури, які почали згідно даної концепції з'являтися, зокрема, як складові майбутньої інноваційної інфраструктури ніякої суттєвої підтримки не отримали. Державний інноваційний фонд, наприклад, що планувався, як одна з базових структур в загальній концепції, практично до останнього часу не дотримувався орієнтації на фінансування саме інноваційних проектів (випуск наукомісткої продукції, венчурні науково дослідні роботи). Приватний бізнес також не демонстрував зацікавленості у наукових розробках, оскільки основною сферою отримання прибутків в Україні виявилися торгівля та спекуляції на умовах її здійснення.
Таким чином, із загального комплексу ключових факторів необхідних для успішного функціонування наукових парків (наявність дослідницьких інститутів, університетів, промислових зон, великого вибору талановитих інженерів) випали такі складові як ринок венчурного капіталу та наявність інвестиційних фондів, що, природньо, не дало можливості для втілення даної концепції в життя.
На думку американських експертів, що була оголошена на проведеному в січні 1998 року в Харкові міжнародному семінарі за участі представника американського Лойола-коледжу (основного контрактора проекту розвитку інноваційних бізнес-інкубаторів в Україні) - директора Інституту досліджень світових технологій доктора Р.Д. Шелтона, на 75 відсотків нових фірм-початківців невдача підстерігає вже в перший рік роботи, тоді як майже 90 відсотків “інкубаторських” компаній виживають й успішно продовжують свій бізнес. Випробована ще в 50-ті роки в Америці система інноваційних бізнес-інкубаторів уже давно перейшла з-за океану й до Європи, швидко довівши свою ефективність.
Близько 90% інноваційних бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів, що існують у світі, - некомерційні організації. Фінансуються переважно державою (від 40 до 80%), бо розвиток підприємництва, а отже, й економіки, в капіталістичних країнах вважають справою державною. Більшість інкубаторів на заході мають власні приміщення, або ж сплачують оренду не посередникам, а безпосередньо державі, що дозволяє значно зменшити вартість послуг. Держава допомагає інкубатору, бо сама в цьому зацікавлена: вона отримує податки, розвивається її економіка і, як результат, збагатчується держава та її громадяни. Також бізнес-інкубатори можуть отримувати кошти від громадських та комерційних організацій, фондів, приватних осіб тощо. Кожна країна має власну стратегію розвитку підприємництва. У Франції, наприклад, інкубатори допомагають переважно тим фірмам, що вже стали на ноги й довели рентабельність своєї ідеї на практиці. В Америці, яка є батьківщиною названих закладів, інноваційні бізнес-інкубатори підтримують усі підприємства без винятку, та перевага все ж таки надається новоствореним компаніям.
Як правило серед організацій, що підтримують розвиток інноваційних бізнес-інкубаторів, найбільш суттєву допомогу надають місцеві представництва виконавчої влади, регіональні органи влади, академічні установи, навчальні заклади, науково-дослідні інститути, комерційні фірми, профспілки, місцеві органи розвитку підприємництва, великі корпорації, банки та фінансові установи.
До "джентльменського набору" бізнес-інкубаторської практики входить перенавчання, надання на пільгових умовах у користування офісних та виробничих приміщень, меблів, офісної техніки, різноманітних інформаційних та консалтингових послуг (з управління підприємством, фінансового менеджменту, маркетингу, бухгалтерського обліку та звітності, діловодства, підбору кадрів, пошуку джерел фінансування - кредитів, місцевих та іноземних інвесторів) тощо.
Можна навести кілька прикладів діяльності інноваційних бізнес-інкубаторів (далі ІБІ) в деяких країнах. Для більш чіткого уявлення про стан бізнес-інкубування в США та Україні наведемо наступну таблицю: /14,1/
Таблиця 1.
Порівняльна характеристика стану інноваційного бізнес-інкубування в США та Україні
| США | Україна |
| 1. Перші п’ять років роботи ІБІ звільняються від оподаткування. | 1. ІБІ пільг не мають. Існуюча система оподаткування не сприяє розвитку бізнесу і, відповідно, розвитку інкубаторів. |
| 2. ІБІ отримують довгострокове кредитування. | 2. Дуже малі можливості для того, щоб отримувати кредити через те, що інкубатори не мають своєї власності для застави. |
| 3. ІБІ - власники або довгострокові орендатори майна та нерухомості, де вони функціонують. | 3. ІБІ не мають власної нерухомості. |
| 4. Як правило ІБІ зареєстровані як неприбуткові організації. | 4. Юридичний статус ІБІ - благодійний фонд аба громадська організація. |
| 5. На 10-60% ІБІ існують за рахунок власних коштів, отриманих від надання послуг. | 5. Також можуть існувати на 10-60% за рахунок власних коштів, але необхідно постійно шукати спонсорів. |
| 6. Період інкубації фірм становить 2 роки і більше. | 6. Період інкубації точно не встановлюється через відсутність досвіду інноваційного бізнес-інкубування. |
| 7. Після інкубації, як правило, 80% підприємств продовжують успішно працювати самостійно. | 7. На сьогодні ефективність інкубації досить незначна, оскільки не створено відповідної законодавчої бази. |
| 8. Діяльність програми бізнес-інкубування суттєво знижує безробіття, створює додаткові робочі місця при погіршенні економічного стану держави. | 8. При достатньому розвитку ІБІ в нас могли б різко збільшити кількість робочих місць та "підняти" виробництво наукомістких товарів та послуг.. |
А в Росії, наприклад, є Міжнародний Інкубатор Бізнесу та Технологій в Москві, що спонсорується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID). Він підтримує компаній, які "виростають" на базі науково-дослідних інститутів. Крім надання різноманітних послуг, цей інкубатор забезпечує гарантію грантів для розвитку разом з російськими фондами, допомогає у навчанні та консультації, що сприяє виживанню фірм на початковому етапі. Таким чином за 1997 рік із більш як 400 претендентів 30 компаній отримали підтримку. Зараз вони розвиваються досить інтенсивно. В інших містах Росії також розвиваються перспективні моделі бізнес-інкубаторів. Але говорити про певні підсумки діяльності роботи в цьому напрямку ще рано. Хоча певних попередніх результатів росіяни вже досягли. На сьогодні ІБІ різних типів та за різними напрямками діють в 15 регіонах Росії, і найбільшого поширення набули в Центрально-Європейській частині. Спеціалістами вже розроблені відповідні законодавчі та нормативні акти щодо діяльності ІБІ, які найближчим часом можуть бути прийняті в Держдумі. Зараз важко сказати, розвиток яких саме компаній в інкубаторах стане перспективним найближчим часом, але вже видно, що деякі з напрямків підприємницької діяльності дають більший ефект при своєму розвитку саме в таких структурах як ІБІ, компанії займаються прибутковим бізнесом, заробляють гроші і створюють нові робочі місця, а крім того поповнюють бюджет держави.
Найбільш корисним для України є досвід бізнес-інкубування в Польщі. Сьогодні ця форма підтримки підприємництва виявилася в Польщі найбільш ефективною, а сама програма бізнес-інкубування розвивається згідно державної підтримки й під державним контролем. І той факт, що сьогодні в Польщі функціонує понад 2 мільйони малих та середніх підприємств, не в останню чергу завдячує бізнес-інкубаторам. Поляки охоче діляться своїм досвідом з українськами колегами, зокрема, в рамках програми Розвитку бізнес інкубаторів на Україні та завдяки партнерським стосункам Польскої та Української Асоціацій Бізнес Інкубаторів та Інноваційних Центрів, на базі польських інкубаторів проводяться відповідні семінари для підприємців та менеджерів інкубаторів з країн СНД. Наприклад, в 1998 році завдяки програмам Міжнародного Фонду “Відродження”, зокрема, “Схід-Схід” та “Соціальна адаптація військовослужбовців” було проведено стажування менеджерів українських інноваційних структур в Польщі. Крім того саме в Польщі 1998 року було вирішено створити Українську Асоціацію Бізнес-Інкубаторів та Інноваційних Центрів, яка стала потужним рушієм створення інноваційних структур в Україні. Наприклад, в в травні 2000 року УАБІІЦ виступила організатором другої щорічної конференції - “Роль бізнес-інкубації та інновацій у підтримці та розвитку малого та середнього підприємництва”, співорганізаторами якої стали такі організації:
- Білоцерківський Інноваційний Бізнес-Інкубатор (БІБІ);
- Інститут “Відкритого Суспільства, Нью-Йорк”;
- Міжнародний Фонд Соціальної Адаптації (МФСА);
- Польська Асоціація Бізнес-Інкубаторів та Інноваційних Центрів (PBICA);
- Група Експертів Наукових Парків та Інноваційних Центрів (SPICE Group);
- Німецька Асоціація Технологічних та Інноваційних Центрів (ADT).
Для умов України, де інноваційні структури різного типу тільки починають працювати в ринковому середовищі, їх перспективність визначається наступними факторами:
По-перше, все більше підвищується попит з боку підприємницьких структур на нові, більш практичні технології навчання персоналу, консалтингу та інформаційного забезпечення;
По-друге, потенційні інвестори все частіше вимагають від фірм не тільки підтвердження стійкого матеріального та фінансового стану, а й доказів вміння ефективно використовувати кошти.
По-третє, кредитна політика банків не дозволяє позичати кошти на придбання основних засобів, особливо будівель, приміщень, офісної та іншої техніки, що призводить до збільшення витрат та зменшення обігових коштів.
По-четверте, на вже зформованому ринку збільшується конкуренція, і змушує підприємців все більше часу витрачати на поточну реалізацію товарів (послуг), не надаючи належної уваги питанням менеджменту та стратегічного маркетингу, що особливо необхідно в інноваційних підприємствах.
По-п’яте, початковим фірмам, особливо потенційно рентабельним відповідно до виду діяльності, в умовах фіскальної політики держави необхідний час для становлення та виходу на ринок.
Вітчизняні інноваційні структури фахівці здебільшого називають "модельними". І це означає, що до західних зразків їм ще рости й рости. Найбільшою проблемою для українських "закладів з вирощування підприємців" є відсутність законодавчої бази, яка б регулювала їх роботу, відсутність розуміння та підтримки на державному рівні, нестача матеріальних ресурсів.
В Україні поки що про фінансування таких закладів дбає хто завгодно, тільки не держава. Це насамперед міжнародні фонди, Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), комерційні організації. І хоча ще в січні 1996 року Президент України підписав розпорядження КМУ розробити у двомісячний термін положення “Про порядок створення технопарків та інноваційних структур інших типів”, - зараз не має жодних реальних позитивних зрушень.
А тому, не чекаючи на державні щедроти, ентузіасти цієї справи виборюють гранти на її розвиток в Україні з міжнародних джерел фінансування. Гранти видають під певні програми, саме тому вітчизняні інкубатори здебільшого підтримують підприємства з певною спеціалізацією. Погано тільки, що за грантовою схемою необхідно дотримуватись чітко визначених кимось правил, та й після закінчення гранту заклад, який протягом певного часу функціонував за ці кошти, може припинити своє існування.
Теоретично ж для українських інноваційних структу джерелами фінансування можуть бути:
а) кошти міжнародних фондів, програм у вигляді грантів та пільгових кредитів;
б) кошти зацікавлених міністерств, комітетів, спілок, асоціацій тощо.;
в) кошти самих учасників ІБІ;
г) кошти спонсорів та інвесторів;
д) кошти комерційних структур та приватних осіб, зацікавлених у послугах інкубатора;
е) венчурний капітал.
Наприклад, ефективність роботи інноваційного інкубатора оцінюють відповідно до кількості "вирощених" ним підприємств, що самостійно і вдало працюють на ринку та кількості новітніх розробок, які було втілено в життя. Поки що вітчизняні заклади статистикою не похизуються, але є винятки.
Серед найвдаліших бізнес-інкубаторів, що їх спонсорують міжнародні фонди, фахівці виокремлюють Білоцерківський Інновацйний Бізнес-Інкубатор (БІБІ), хоча раніше флагманом вважали столичну організацію, яка працює при Українському освітньому центрі менеджменту та підприємництва (УОЦМП) у рамках програми соціальної адаптації військовослужбовців міжнародного фонду "Відродження". Потрібно сказати що БІБІ теж починав фінансуватись міжнародним фондом "Відродження", але потім програма соціальної адаптації військовослужбовців переросла в Міжнародний Фонд Соціальної Адаптації (МФСА), який крім того, що продовжив фінансування першого класичного інноваційного інкубатору, ще й допоміг стати на ноги Українській Асоціації Бізнес-Інкубаторів та Інноваційних Центрів (УАБІІЦ).
Схема роботи БІБІ, як запевнюють експерти, найбільше наближена до світових аналогів. Він має належне власне приміщення. Загальна площа помешкань у 7-поверховому будинку в Білій Церкві, - 2500 кв.м. Кількість співробітників бізнес-інкубатору – 5 чоловік. У будинку інкубатору знаходиться 42 фірми, а кількість асоційованих членів - 16. Постійних членів забезпечують комп'ютером, принтером, телефоном, факсимільним і копіювальним апаратами спільного користування, нададуть різноманітні консультації з організації бізнесу - юридичні та бухгалтерські. За два роки існування з різних питань надано підтримку понад 100 фірмам. Щомісяця за послугами звертаються понад 250 чоловік. /13,7/ Потрібно сказати, що за ці роки роботу отримало 800 осіб, а значить і кошти для існування їх сімей, чисельність кожної з яких складає в середньому 4 особи. Крім того 42 компанії протягом минулого року були продотовані на 36000 грн., а до бюджету вони перерахували 500000 грн., крім того на базі БІБІ було втілено в життя 9 наукомістких розробок.
Кожен інкубатор самостійно обирає політику відносин з клієнтом. Так, білоцерківський заклад дотримується принципу: "ніщо не повинно бути безкоштовним". Отже, компанії з самого початку сплачують певну частку від вартості свого перебування в інкубаторі. На думку фахівців, система "на дурничку" приваблює зовсім недосвідчених у бізнесі людей і відштовхує тих, хто має досвід ведення бізнесу й знає, що нічого задарма не дають. Але нині, згідно умов фінансування, заклад допомагає тільки фірмам, що організовані військовослужбовцями, що були звільнені до запасу. Та, за словами директора БІБІ, пана Пааля, в перспективі заклад братиме під своє крило й інші підприємства, якщо, звичайно, знайдуться спонсори та допоможе місто, а останнє все більше починає цікавитись проблемами інкубатору.
Загалом у межах програми Міжнародного Фонду Соціальної Адаптації в Україні функціонують 7 бізнес-інкубаторів: у Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Харкові, Львові, Сімферополі, Одесі. Планується також в цьому році створити аналогічні інкубатори в м. Чернігів та м. Ялта.
Агентство США з міжнародного розвитку через угоду з Лойола Коледжем (Loyola College) також фінансує програму розвитку бізнес-інкубаторів в Україні - BID (The Business Incubator Development), що розпочалася в 1998 р. У Києві та Харкові на базі вищих навчальних закладів створили організації, які мають підтримувати малі підприємства, що бажають реалізувати проекти технологічного спрямування. Учасникам надають консультаційні послуги, мікрокредити (до $5 тис.), кредити та кредитні гарантії (до $60 тис.). За словами директора програми розвитку бізнес-інкубаторів у Київському регіоні Володимира Андрєєва, інкубатор покликаний допомогти підприємцям отримати кредити, повернення яких гарантуватиме своїми фондами. Підтримуватимуть стабільні підприємства, що вже мають досвід роботи на ринку, але яким бракує трохи коштів для "прориву". Незалежні експерти оцінюють цей проект як такий, що розвиває технологічну бізнес-інкубацію, хоча, на їхню думку, українські бізнесмени потребують коштів не стільки для розвитку, скільки для заснування та становлення власної справи.
У Харкові та Києві програму розвитку бізнес-інкубаторів BID в 1999 року виконували досвідчені американські вчені та бізнесмени, які впроваджували вже аналогічні проекти у США та Росії. Одночасно до неї були залучені з українського боку й високопрофесійний персонал з практичним досвідом науково-технічних розробок та розвитку бізнесу. Зрештою, надій на успіх виконання програми додає й розробка проекту закону “Про бізнес-інкубатори в Україні”, за яким на цю справу планується виділити з держбюджету загалом понад 273 мільйонів гривень.
За рахунок іноземних коштів сьогодні функціонує і НГО "Фонд Київський бізнес-інкубатор". 1996 року організація отримала грант від міжнародного фонду "Євразія" в рамках програми USAID, і нині на її території працюють 7 компаній, що спеціалізуються на розробці програмного забезпечення. Такі заклади, де зібрані підприємства одного спрямування, фахівці називають спеціалізованими. Їх частка досить незначна (до 10%). Підприємствам надали приміщення, професійну комп'ютерну техніку, лінії комунікації. Також клієнтам пропонують консалтингові послуги та тренінг-курси. За перебування в бізнес-інкубаторі, відповідно до умов гранту, компанії не платили, але зараз коли кошти закінчились компанії змушені сплачувати невеличкі членські внески на підтримку напрацьованої бази. За словами генерального директора Андрія Колісниченка, організація існуватиме за рахунок постійних членів, які готові повністю оплачувати своє перебування в інкубаторі. Крім того заклад підшуковуватиме спонсорів.
Держава теж намагається практично допомогти у створенні різноманітних інноваційних структур. Наприклад, в 1994 році на підставі указу Президента України розпочався економіко-технологічний експеремент з розвитку інноваційного підприємництва в Бродовському районі Львівської області шляхом створення територіального інноваційного центра. Було розроблено низку інвестиційних проектів для агропромислового сектору, експертизу яких проводили міжнародні фінансові організації. У рамках програми TACIS було надано 3,5 млн. екю на розробку питань з створення в Бродовському районі повного циклу переробки, зберігання та реалізації овочів. Крім того під цей центр було виділено 300 га, але місцева влада під час експерменту була змінена, що спочатку призупинило дію проекту, а потім взагалі звело його на нівець. /7,80/
В 1996 році з ініціативи Київської міської адміністрації за підтримки Державного комітету з питань науки та технологій, Президіуму НАН України та Міносвіти України в Києві було створено Київський Інноваційний Бізнес-Інкубатор (КІБІН). Планувалось, що цей інкубатор буде єднальною ланкою між розробниками нових технологій, підприємцями та фінансовими ресурсами, зокрема, венчурним капіталом. Але міська влада не змогла визначити систему взаємодії з КІБІНом та надати фінансові ресурси на розвиток цього інкубатору. Таким чином зараз КІБІН виконує обмежені функції, зокрема, консалтинг, проведення спеціалізованих виставок та створення баз технологій.
На початку 1998 року в Україні офіційно зареєстровано першу інноваційну структуру, яка відповідає нормативним вимогам, - Трускавецький Валеологічний Інноваційний Центр (ТВІЦ), основним видом діяльності якого є розробка, реалізація та застосування нових наукомістких технологій рекреації, лікування та реабілітації, екологічні дослідження. На цей час ТВІЦ є базою інноваційної компоненти спеціальної економічної зони “Курортополіс Трускавець”, проект якої було розроблено за участі спеціалістів ТВІЦ. Закон про створення цієї зони було прийнято ВРУ в березні 1999 року.
У Львівській області створена і успішно функціонує також асоціація “Львів-Технополіс”, яка об’єднує більше десяти фірм і малих підприємств. Крім того нормативними документами щодо створення Яворівської спеціальної економічної зони передбачено функціонування технопарку в межах цієї зони на правах суб’єкта.
При Донецькій областній держадміністрації створено та функціонує інноваційний центр, який повинен забезпечити розробку та застосування інноваційних проектів виробничого та соціального спрямування. /7,83/
В Харківській області розроблено регіональну програму інноваційного розвитку виробничої та соціально-економічної сфери регіону “Технокрай”, яка передбачає комплексний підхід до технологічного переоснащення виробництва, створення сучасної транспортної і комунікаційної інфраструктури, вирішення екологічних проблем.
За ініціативою Києво-Святошинської районної Ради народних депутатів розробляється проект створення на тереторії района демонстраційної зони інтенсивного науково-технічного і інноваційного розвитку “Агротехнополіс Святополь”, який буде виконувати класичні завдання подібних інноваційних структур.
В Києві БФ “Київ XXI століття” планує створити Київський Інноваційний Інтернет-Центр (див. Розділ 3). Планується, що цей проект буде захищатись в червні місяці цього року в Московській районній Раді народних депутатів м. Києва та буде профінансований за сприяння УАБІІЦ, МФСА, PBICA, SPICE Group, ADT, USAID та Програми розвитку ООН в Україні.
Дата: 2019-12-10, просмотров: 251.
