Часто при нещасних випадках в наслідок шоку, великої втрати крові, при електротравмі, утопленні, замерзанні, удушенні, засипаннi землею і т. і. потерпілий знаходиться в термінальному (кінцевому) стані. Якщо в цей перiод не вжити реанімаційних (оживлювальних) заходiв, людина загине. Термінальний стан має три стадіі: предагональний стан, агонiю та клiнічну смерть.

В предагональному станi свідомість потерпілого затемнена, пульс різко зростає і стає нитеподібним, дихання поверхневе, важке, шкiра бліда. При агонії пульс не виявляється, дихання набуває характеру ковтання повітря, зіниці розширені. Під час клінічної смерті дихання та діяльність серця відсутні, шкiра холодна, зiницi розширені, на світло не реагують, але в організмi ще живуть іншi органи, продовжуються біологічні процеси. В цей період ще можна врятувати людину, пізнiше настають незворотні зміни в тканинах і клінічна смерть перетворюється в біологічну, тобто справжню, після чого оживити людину вже не можна. Ранiше всього вмирає кора головного мозку, та як вона найбiльш вразлива до зупинки кровообігу і дихання та зв’язаному з цим кисневому голодуванню (гипоксiї). Тривалість клінічної смерті становить близько 3 – 6 хвилин. Якщо в цей час проводити реанімацiю (штучне дихання, масаж серця), тобто штучним шляхом подавати в організм якусь кiлькiсть кисню, то інколи вдається повернути людину до життя понад 20 – 30 хвилин і більше після наступу клiнічной смерті. Отже, продовжувати реанімаційні заходи необхідно не тільки протягом перших 3 - 6 рокових хвилин, а й значно довше: до прибуття лiкаря.

При ураженні людини електричним струмом необхiдно скорiше визволити її вiд дії струму, тому що вiд тривалості дії струму залежить важкість електротравми.

При цьому слід враховувати:

— якщо потерпілий тримається руками за дріт, то пальці практично неможливо розтиснути iз-за судорог потерпілого;

— торкаться до людини, що знаходиться пiд напругою без заходiв власного захисту небезпечно для життя;

— першою дiєю людини, яка надає допомогу повинно бути швидке вiдключення тієї частини електроустановки, якої торкається потерпілий;

— при відокремлюванні потерпiлого вiд струмоведучих частин (або землі) рекомендується діяти по змозі однією рукою.

Для визначення стану потерпілого необхідно покласти його на спину і перевірити наявність дихання і серцевих скорочень. Наявність дихання у потерпілого визначається по пiдніманню та опаданню грудної клітини під час самостійного вдиху і видиху. При нормальному диханні потерпілий не потребує штучного дихання.

При порушеному диханні (не чіткі або неритмічні підйоми грудної клітини при вдихах або відсутнiстъ дихальних рухів) потерпілий потребує штучне дихання.

При наявності серцевих скорочень перевіряють пульс на променевій, берцевій, і краще за все сонній артерії. Пульс на сонній артерії виявляють на шиї з правого чи лівого боку виступу щитовидного хрящу – адамового яблука. Відсутність пульсу на сонній артерії свідчить, як правило, про зупинку кровообігу в організмі.

Про вiдсутність кровообігу в організмі можна судити по стану зіниць очей, які в цьому разі розширені. При відсутності пульсу потрібен непрямий масаж серця.

Перевірка стану потерпілого, включаючи придання його тілу відповідного стану, перевірки дихання, пульсу і стану зіниць очей, повинна проводитися швидко – протягом 15 – 20 секунд.

Від того, як вміло та швидко надана перша допомога, залежить життя потерпілого і успіх наступного лікування. Тому кожна людина повинна вміти надавати першу допомогу. Оживляти людину необхідно і при відсутності у потерпілого ознак життя, тобто при відсутності у нього дихання і серцебиття. Констатувати смерть може тільки лікар.

Слiд пам’ятати, що період вигаданої або клінічної смерті (зупинка серця, припинення дихання) протягом 4 – 5 хвилин зміни на останньому рівні ще зворотні і можливо врятувати людину. В цей період клітини і тканини витягують з крові залишки кисню, котрі дуже швидко вичерпуються. Отже, допомога потерпілому повинна бути надана кваліфіковано, без роздумів і протягом перших 4 – 5 хвилин. Основні методи оживлення включають: штучне дихання – методом „рот в рот”, „рот в ніс”, а також зовнішній масаж серця.

Штучне дихання проводиться в тих випадках, коли людина не дихає або дихає дуже погано, а також, якщо дихання поступово погіршується. Найбільш ефективним є метод „рот в рот”. Встановлено, видихуєме з легких повітря містить 16 – 18% кисню і при примусовому подаванні в дихальні шляхи потерпілого, фізіологічно придатне для дихання протягом тривалого часу. Крім того, внаслідок роздратування нервових закінчень легких при находжені в них повітря, рефлекторно збуджується дихальний центр, що забезпечує відновлення самостійних рухів. Цей спосіб дозволяє легко контролювати надходження повітря в легені потерпілого по розширенню і спаданню грудної клітини.

Для проведення штучного дихання, потерпілого слід покласти на спину на тверду основу, розстебнути стискуючий одяг і забезпечити проходимість верхніх дихальних шляхів, котрі можуть бути закриті запавшим язиком або інородним вмістом в порожнину роту. Голову потерпілого слід повернути набік і спорожнити рот пальцем, обгорненим марлею або хусткою. Після цього надаючи допомогу одну руку підсовують йому під шию, а долонею іншої надавлюють на чоло, максимально запрокидуючи його голову назад. При цьому корінь язику відходить від задньої стінки горлянки, відкриваючи вільний доступ повітря в легені, а рот відкривається.

Штучне дихання виконується таким чином. Спочатку необхідно зробити 3 – 4 глибоких вдихи – видихи для звільнення своїх легень від надлишків вуглекислоти. Глибоко вдихнув, надаючий допомогу робить енергійний видих в рот потерпілого. Як тільки грудна клітина піднялась, подачу повітря призупиняють; відбувається пасивний видих. Щоб він був більш глибоким, можна насильно надавити на грудину. Якщо пульс добре визначається і необхідно робити тільки штучне дихання, то інтервал між вдуванням повітря повинен дорівнювати 5с. (12 дихальних циклів за хвилину). Крім розширення грудної клітини добрим показником ефективності штучного дихання може бути порозовіння шкіри і сльозових оболонок, а також вихід з непритомного стану і виникнення самостійного дихання.

Якщо щелепи потерпілого щільно стиснуті і відкрити рот не вдається, слід проводити штучне дихання по методу „рот в ніс”. При появі перших слабких вдихів проведення штучного дихання слід починати з початком самостійного вдиху і продовжувати до відновлення власного глибокого і ритмічного дихання потерпілого.

Якщо у потерпілого відсутнє не тільки дихання, але й пульс на сонній артерії, то припинилась робота серця, і кисень з легень не може переноситись до інших органів і тканин. В цьому випадку самого штучного дихання недостатньо і необхідно поновити кровообіг шляхом непрямого масажу серця.

Сутність методу міститься в тому, що шляхом стиснення серця між грудною кліткою і хребтом вдається виштовхнути кров з його порожнин в великі судини. Грудина – це рухома плоска кість.В шоковому стані м’язи тіла розслаблені, тому грудину можна змістити в бік хребта на 3 – 5 см. Якщо натискувати на грудину поштовхоподібними рухами, то кров буде виштовхуватись з порожнин серця майже так, як це відбувається при його природному скороченні. Коли тиск на грудину припиняється і вона вирівнюється, серце знову наповнюється кров’ю. Періодичне здавлення і відпускання грудини імітує самостійну роботу серця. Таке штучне відновлення кровообігу називається непрямим масажем серця.При сполучені штучного дихання з непрямим масажем серця імітуються функції дихання та кровообігу. Комплекс цих заходів називається реанімацією, тобто оживленням.

При зупинці серця, не втрачаючи не секунди, потерпілого треба покласти на жорстку рівну основу (лавку, підлогу, дошку), визволити від стискуючої одежі, обнажити груди (не допускаючи переохолодження).

Далі треба навпомацки визначити місце натискування: воно повинно знаходитись на два пальці вище м’якого кінця грудини. Після цього надаючий допомогу повинен покласти на це місце долонь однієї руки, а поверх неї під кутом 90^о – долонь другої руки. Натискувати треба швидким поштовхом, трохи допомагаючи нахилом всього тулуба; нижня частина груднини повинна зсунутися вниз на 3 – 5см. Тривалість натисків – не більше 0,5с, інтервал – 0,5с (натиск повинен бути помірний).

Слід запобігати натискування на верхню частину грудини, тому що це може призвести до перелому ребер. Неможна натискувати і нижче краю грудної клітини (на м’які тканини), тому що можна пошкодити розташовані тут внутрішні органи.

Якщо оживлення проводиться однією особою, вона, нахилившись, робить два глибоких вдування повітря, потім піднімається і проводить 15 натискувань і т.д. Якщо оживлення проводять дві особи, одна повинна робити штучне дихання, інша – непрямий масаж серця. Співвідношення „дихання – масаж” дорівнює 1:5, тобто після одного глибокого вдування проводиться п’ять натисків на грудну клітину потерпілого. Темп реанімації повинен бути високим: за одну хвилину треба зробити не менше 60 натисків і 12 вдувань, тому неможна зволікати вдування; як тільки грудна клітина потерпілого розширилась, треба припинити вдування і починати натискування. Під час вдування повітря натискування не роблять, тому що зусилля при натискуванні значно більше, ніж при вдуванні, що призвело би до анімації. При правильному проведенні масажу кожен натиск на грудину викликає появу пульсу в артеріях.

При появі самостійного пульсу, який свідчить про відновлення серцевої діяльності, слід негайно припинити масаж серця, але продовжувати проведення штучного дихання. Штучне дихання та непрямий масаж серця необхідно проводити до відновлення стійкого самостійного дихання та діяльності серця у потерпілого або до передачі його медичному персоналу.

Дослідна частина.