Кримінальне право – це система правових норм, які встановлюють злочинність дії та покарання за неї, а також підстави і порядок реалізації кримінальної відповідальності. Це галузь права, наука і дисципліна.

Кримінальне право виникло, щоб своїми специфічними засобами захистити особистість, суспільство і державу від злочинних посягань. Тому охорона і є основним історичним завданням кримінального права. Вона не залежить від політики і економіки. Кримінальне право як сукупність юридичних норм являє собою цілісну їх систему, окремі структури утворення якої найтісніше пов’язані між собою. Норми кримінального права не можуть знаходитися в якомусь невизначеному порядку, тому що це може призвести до грубих порушень законності, у тому числі до порушення прав громадян. У зв’язку з цим законодавець піддає їх певній систематизації.

Усі норми кримінального права поділяються на дві частини – загальну і особисту.

Загальна частина включає в себе норми кримінального права, в яких передбачаються його загальні принципи, інститути і поняття, закріплюються основні положення, що визначають підстави, межі кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону в просторі і в часі, поняття злочину, форми вини, осудність, замах, співучасть, мету покарання і його види, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, погашення та зняття судимості.

Особлива частина кримінального права включає в себе норми, у яких визначаються конкретні види злочинів, із зазначенням видів покарань за їх скоєння.

Ці частини органічно пов’язані між собою і лише в такій єдності становлять кримінальне право як систему кримінально-правових норм.

Поняття злочину. Склад злочину.

Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Згідно ст. 11 Кримінального кодексу злочином є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Злочин має свої ознаки:

- кримінальна протиправність;

- суспільна небезпека;

- карність;

- винність.

Відповідно до ч.2 ст.11 КК України: „Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла, і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі”.

Малозначні дії не є злочином. Вони тягнуть за собою застосування заходів адміністративного, дисциплінарного або цивільно-правового впливу. В інших випадках такі дії можуть розглядатися як аморальна провина, що вимагає застосування заходів суспільного впливу.

Злочини класифікуються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Склад злочину – це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), які визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. Тільки сукупність усіх передбачених законом ознак злочину може бути підставою для кримінальної відповідальності.

Елементами складу злочину є:

1. Об’єкт злочину – це те на що посягає злочин, це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

2. Об’єктивна сторона – це зовнішня сторона злочину, що виражається у вчиненні діяння (дії або бездії) що заподіює чи створює загрозу заподіяння цієї шкоди.

3. Суб’єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може настати кримінальна відповідальність.

4. Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, це ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю в момент вчинення злочину.

Всі злочини прийнято ділити на три види (Додаток 4).

Кваліфікація злочинів – це точне встановлення відповідальності вчиненого винним суспільно небезпечного діяння складу конкретного злочину, закріпленого в кримінальному законі. Правильна кваліфікація злочину є необхідною умовою забезпечення законності у боротьбі із злочинністю.

Поняття і мета покарання. Види покарань.

Відповідно до ч.1 ст.50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчинені злочину, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Ознаки покарання див.Додаток 5. Вказані ознаки відрізняють покарання від інших примусових заходів. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими так і іншими особами.

Список літератури:

1).Конституція України.- К,1996.

2). Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву.-К, 1980.

3).Бажанов М.І., Сташис В’ю.В., Тацій В.Я., Кримінальне право України ( Загальна частина). – К.;Юрінком, 2001.

4). Коржанський М.Й. Кримінальне право України. ( Загальна частина) – К, 2001.

5). Кримінальний кодекс України.

6). Ломако В.А. Приминение уголовного осуждения.- Харьков , 1976.

7). Баулин Ю.В. Право граждан на задержание преступника.- Харьков, 1991.