Тема № 1. Основи правознавства.
3.1 Поняття права.
3.2 Норма права.
3.3 Форма права.
3.4 Співвідношення системи права з правовою системою.
3.5 Юридична відповідальність.
Поняття права.
Право в об’єктивному значенні – це система спрямованих на врегулювання спільних відносин формально визначених, загальнообов’язкових правил поведінки, що виходять від держави і нею гарантуються. Виходячи з цього визначаємо ознаки права: формальна визначеність, загальнообов’язковість, системність, спрямованість на врегулювання суспільних відносин, виходить від держави і гарантується нею.
Право в суб’єктивному значенні – міра можливої поведінки конкретної людини відповідно до закону. Принципи права - керівні ідеї, що характеризують зміст права, його сутність і призначення у суспільстві. На сьогодні визначені принципи права: принципи справедливості, повага прав людини, рівноправності, законності, правосуддя.
Функції права – це основні напрями впливу права на суспільні відносини і поведінку людей, що дозволяють дати узагальнюючу характеристику „роботи” юридичних норм.
Норма права.
Під нормою права розуміють загальнообов’язкове формально визначене правило поведінки, встановлене і санкціоноване державою, опубліковане в офіційних актах, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов’язків їх учасників.
Ознаки норми права:
- це формально визначене правило поведінки;
- це правило поведінки гарантоване державою;
- воно має системність і структуру;
- воно закріплює міру свободи виявлення і поведінки людини і визначає права і обов’язки.
Норма права має свою внутрішню структуру (Додаток 2), гіпотеза, диспозиція, санкція.
За соціальним призначенням і роллю в правовій системі норми права класифікуються на установчі, регулятивні, охоронні, забезпечувальні, декларативні, дефінітивні, колізійні, оперативні.
За методом правового регулювання норми права класифікуються на імперативні, диспозитивні, рекомендаційні.
Форма права.
Форма права – це спосіб зовнішнього вираження державної волі, юридичних правил поведінки, спосіб об’єктування правових норм.
Форми права прийнято класифікувати на:
- нормативно-правові акти;
- правові звичаї;
- юридичні прецеденти;
- нормативні договори.
Нормативно-правовий акт – офіційний письмовий акт, документ, що приймається у процедурній формі компетентним органом у порядку делегованого законодавства, або референдуму і містить у собі юридичні норми.
За юридичною чинністю н.п.а. класифікуються на закони та підзаконні акти.
Підзаконні акти в Україні розділяються на:
1. Укази Президента України.
2. Постанови Кабінету Міністрів України.
3. Накази, інструкції міністерств і відомств.
4. Рішення органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади.
1.4 Співвідношення системи права з правовою системою.
Система права – це внутрішня структура права, що відображає об’єднання і диференціацію юридичних норм (Додаток 3). Система права класифікується на галузі права, підгалузі права, інститути права.
Підгалузі права – сукупність однорідних інститутів права, що регулюють більш вузьку ніж галузь групу суспільних відносин (наприклад податкове право – підгалузь фінансового права, зобов’язальне право – підгалузь цивільного права).
На відміну від системи права, правова система охоплює всі правові явища у масштабах держави і суспільства.
Правова система – це цілісний комплекс правових явищ, обумовлених об’єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлено і постійно відтворювальний людьми та організаціями, що використовується ними для досягнення своїх цілей.
Основні правові системи світу:
1. Англо-американська (система загального права). Головним джерелом права є судовий прецедент. Характерна для США, Канади, Великобританії, Нової Зеландії, Австралії тощо.
2. Романо-германська (система континентального права). Головним джерелом є нормативно-правовий акт. Характерна для більшості пострадянських країн, Європи, Туреччини, деяких країн Африки.
3. Релігійна. Характерна для країн де державною релігією є католицизм (Ватикан), іслам (Іран), індуїзм (Індія), іудаїзм (Ізраїль). Основним джерелом права є релігійні норми права.
4. Соціалістична. Характерна для КНР, КНДР, В’єтнама, Куби. Хоча основним джерелом права є н.п.а., але все підкоряється рішенням правлячої партії.
5. Система звичаєвого права. Характерні для країн Тропічної та Екваторіальної Африки, а також для Мадагаскару. Основне джерело права – традиції, звичаї.
Юридична відповідальність.
Законність – це правовий режим у державі за якого діяльність юридичних та фізичних осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, державних органів здійснюється відповідно до законів.
Правопорядок – стан урегульованості відносин у державі, що виник в наслідок свідомого і неухильного виконання і дотримання норм права.
Юридична відповідальність – це застосування уповноваженою особою до правопорушника передбачених санкцією юридичних норм міри державного примусу, вираженого у формі позбавлень особистого майнового або організаційного характеру.
Юридична відповідальність має свої принципи: законність, справедливість, незворотність настання, доцільність, індивідуалізація покарання, відповідальність за вину і неприпустимість подвоєння відповідальності.
Види юридичної відповідальності:
1. Кримінальна.
2. Адміністративна.
3. Цивільно-правова.
4. Дисциплінарна.
5. Матеріальна.
Список літератури:
1).Основи держави і права. Навч. Посіб. / За ред. В.В. Сухоноса Університ. Книга. Суми, 2003.
2). Скакун О.Ф. Теория государства и права:Учебник. Харьков,: Консум; Унив. Внутр. Дел, 2000.
3). Общая теорія права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева, -2-е изд. Пере раб. И доп. –М, : Юристь, 1996.
4). Теорія государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова.-М.: Изд. Гр.. ИНФРА-М- НОРМА, 2000.
5). Комаров С.А., Малько А.В. Теорія государства и права: Учебно- метод. Пособ. Для вузов .-М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1999.
Форми демократії.
Конституція України визначає, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Вона проголошує всебічне і повне народовладдя. Залежно від форми волевиявлення народу розрізняють інститути представницької та безпосередньої демократії.
Характерними рисами безпосередньої демократії обов’язково мають виступати:
- пряме волевиявлення народу, тобто участь громадян у прийняті рішень, здійснення влади від його імені;
- прийняття рішення обов’язкового, імперативного характеру.
Найбільш поширеною формою прямого народовладдя є вибори. Вибори – це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування, або наділення повноваженнями їх посадових осіб шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування більшістю голосів цих осіб за умови, що на здобуття кожного мандату мають право балотуватися два і більше кандидатів.
Особлива роль у системі народовладдя в Україні належить референдуму, як найбільш організованій і природній формі народовладдя. Запровадження в Україні порядку проведення референдуму за народною ініціативою створює правові гарантії здійснення прямого народовладдя. Згідно законодавства України референдуми поділяються на Всеукраїнські та місцеві референдуми у межах адміністративно-територіальних одиниць.
Зобов’язальне право.
Зобов’язання – це складне юридичне поняття, правовідносини, в яких сторонами є кредитор і боржник, а змістом – права і обов’язки сторін. Як і будь-які правовідносини, зобов’язання підлягає захисту з боку держави. Норми які регулюють зобов’язання, становлять один із найважливіших інститутів цивільного права – зобов’язальне право. Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Спадкове право.
Після смерті громадянина його майнові права та обов’язки, а також деякі немайнові права (спадщина) переходять до інших осіб (спадкоємців). Такий перехід майна померлого до іншої особи називається спадкуванням.
Відкриття спадщини – це настання певних обставин, за яких у відповідних осіб виникає право спадкоємства. ЦКУ передбачає дві обставини що призводять до відкриття спадщини:
- смерть особи;
- оголошення особи судом такою, що померла.
Спадкоємець – яка у випадку смерті тієї, чи іншої особи набуває права одержати її спадкове майно. Кожна людина (дієздатна особа) може за життя визначити долю належного їй майна на випадок смерті. Таке розпорядження називається заповітом. Заповіт – односторонній право чин, за яким права та обов’язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача.
Вимоги до заповіту:
- заповіт має бути складений тільки дієздатною особою;
- заповіт має бути складений у формі, визначеній законом;
- зміст заповіту має відповідати вимогам чинного законодавства.
Список літератури:
1) М.І.Панченко. Цивільне право України. Навч.посіб., “Знання” – К., 2005.
2) Основи держави і права України. Навч.посіб.,/За ред.В.В.Сухоноса. Університетська книга, Суми., 2003.
3) Цивільне право України. Підручник для студентів юр.вузів та факультетів. Частина 2. – К., Вентурі, 1997.
4) Цивільний кодекс України. Офіційне видання. К.,Концерн”Видавничий дім ”ІнЮре”., 2004.
Поняття сімейного права.
Сімейне право – надзвичайно важлива спеціальна галузь права України. Не має людини, якої б не торкнулися норми сімейного права. Сімейне право – це сукупність нормативних актів, перш за все Сімейний кодекс України, які надійно захищають новонароджене дитя створюючи для нього передумови щасливого життя в сімейному оточенні, в атмосфері любові і розуміння, забезпечують людині можливість реалізації природних прав на шлюб, сприяють виконанню сім’єю різноманітних соціальних функцій, головною серед яких є народження і виховання Людини.
Основним джерелом сімейного права в Україні є Сімейний кодекс України прийнятий ВРУ 10.01.2002 року. Наявність окремого Сімейного кодексу – додатковий доказ того значення яке сім’я відіграє у нашому суспільстві.
Сприйнявши все цінне з західної правової культури сімейне право України демонструє світові наше власне, українське розуміння вирішення складних житейських проблем. Сімейне право призване збалансовувати право на особисту свободу з обов’язками турбуватися про ближнього, утверджуючи силу праці, правди та любові, закликає до відповідального материнства та батьківства як невід’ємної частини «цивілізації любові», як засобу «гуманізації світу».
Сім’я, - як сказав Іоанн Павло II, - це перша школа того, як бути людиною. Будь людиною.».
Суб’єкти трудового права.
Суб’єктами трудового права можуть виступати громадяни, роботодавці, профспілки. Кожен суб’єкт трудового права наділяється специфічною властивість – правовим статусом.
Громадяни як суб’єкти трудового права повинні насамперед, мати фактичну здатність до праці. Як сторона правовідносин працівник наділяється правами та обов’язками, тобто має правосуб’єктність. Правосуб’єктність складається з правоздатності і дієздатності. Цивільна правоздатність виникає в момент народження людини і припиняється зі смертю. У трудовому праві тільки з досягненням трудового повноліття (16 років), а в окремих випадках – 15 років, особа набуває трудові права та обов’язки (трудову правоздатність). Тоді ж виникає і трудова дієздатність, тобто здатність набувати своїми діями трудові права та обов’язки. У трудовому праві працездатним є той хто і дієздатний.
Роботодавець – сторона трудових правовідносин. Він надає роботу, він організовує працю і керує нею. Його права і обов’язки пов’язані з правами і обов’язками працівника за схемою: правам однієї сторони відповідають обов’язки іншої сторони і навпаки. Трудова правосуб’єктивність роботодавця починається з моменту його державної реєстрації та триває до його ліквідації.
Додаток №1
Додаток 2.Внутрішня структура норми права
Додаток 3. Система права
 |
Конституційне,
Цивільне,
Адміністративне,
Кримінальне,
Кримінально – процесуальне,
Цивільно – процесуальне,
Сімейне,
Трудове,
Фінансове,
Виправно – трудове,
Аграрне,
Господарське,
Екологічне,
Підприємницьке право.
В свою чергу галузі права поділяються на інститути права. Інститут права- це частина галузі права, що складається з норм які регулюють певний вид однорідних суспільних відносин. (напр. інститут купівлі – продажу, інститут оренди і т.п.).
Додаток 4.Злочин
Додаток 5. Покарання.
Додаток 6.Види покарань.
Додаток 7.Амністія
 |
Додаток 8.Помилування
 |
Додаток 9. Пряма лінія споріднення
Додаток 10. Побічна лінія споріднення.
Вікторія і Ольга є рідними сестрами, Юліан і Олександр – двоюрідними братами, а Анатолій та Аскольд троюрідними братами. Усі вони є побічними родичами, їхнім спільним предком є я.
Тема № 1. Основи правознавства.
3.1 Поняття права.
3.2 Норма права.
3.3 Форма права.
3.4 Співвідношення системи права з правовою системою.
3.5 Юридична відповідальність.
Поняття права.
Право в об’єктивному значенні – це система спрямованих на врегулювання спільних відносин формально визначених, загальнообов’язкових правил поведінки, що виходять від держави і нею гарантуються. Виходячи з цього визначаємо ознаки права: формальна визначеність, загальнообов’язковість, системність, спрямованість на врегулювання суспільних відносин, виходить від держави і гарантується нею.
Право в суб’єктивному значенні – міра можливої поведінки конкретної людини відповідно до закону. Принципи права - керівні ідеї, що характеризують зміст права, його сутність і призначення у суспільстві. На сьогодні визначені принципи права: принципи справедливості, повага прав людини, рівноправності, законності, правосуддя.
Функції права – це основні напрями впливу права на суспільні відносини і поведінку людей, що дозволяють дати узагальнюючу характеристику „роботи” юридичних норм.
Норма права.
Під нормою права розуміють загальнообов’язкове формально визначене правило поведінки, встановлене і санкціоноване державою, опубліковане в офіційних актах, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов’язків їх учасників.
Ознаки норми права:
- це формально визначене правило поведінки;
- це правило поведінки гарантоване державою;
- воно має системність і структуру;
- воно закріплює міру свободи виявлення і поведінки людини і визначає права і обов’язки.
Норма права має свою внутрішню структуру (Додаток 2), гіпотеза, диспозиція, санкція.
За соціальним призначенням і роллю в правовій системі норми права класифікуються на установчі, регулятивні, охоронні, забезпечувальні, декларативні, дефінітивні, колізійні, оперативні.
За методом правового регулювання норми права класифікуються на імперативні, диспозитивні, рекомендаційні.
Форма права.
Форма права – це спосіб зовнішнього вираження державної волі, юридичних правил поведінки, спосіб об’єктування правових норм.
Форми права прийнято класифікувати на:
- нормативно-правові акти;
- правові звичаї;
- юридичні прецеденти;
- нормативні договори.
Нормативно-правовий акт – офіційний письмовий акт, документ, що приймається у процедурній формі компетентним органом у порядку делегованого законодавства, або референдуму і містить у собі юридичні норми.
За юридичною чинністю н.п.а. класифікуються на закони та підзаконні акти.
Підзаконні акти в Україні розділяються на:
1. Укази Президента України.
2. Постанови Кабінету Міністрів України.
3. Накази, інструкції міністерств і відомств.
4. Рішення органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади.
1.4 Співвідношення системи права з правовою системою.
Система права – це внутрішня структура права, що відображає об’єднання і диференціацію юридичних норм (Додаток 3). Система права класифікується на галузі права, підгалузі права, інститути права.
Підгалузі права – сукупність однорідних інститутів права, що регулюють більш вузьку ніж галузь групу суспільних відносин (наприклад податкове право – підгалузь фінансового права, зобов’язальне право – підгалузь цивільного права).
На відміну від системи права, правова система охоплює всі правові явища у масштабах держави і суспільства.
Правова система – це цілісний комплекс правових явищ, обумовлених об’єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлено і постійно відтворювальний людьми та організаціями, що використовується ними для досягнення своїх цілей.
Основні правові системи світу:
1. Англо-американська (система загального права). Головним джерелом права є судовий прецедент. Характерна для США, Канади, Великобританії, Нової Зеландії, Австралії тощо.
2. Романо-германська (система континентального права). Головним джерелом є нормативно-правовий акт. Характерна для більшості пострадянських країн, Європи, Туреччини, деяких країн Африки.
3. Релігійна. Характерна для країн де державною релігією є католицизм (Ватикан), іслам (Іран), індуїзм (Індія), іудаїзм (Ізраїль). Основним джерелом права є релігійні норми права.
4. Соціалістична. Характерна для КНР, КНДР, В’єтнама, Куби. Хоча основним джерелом права є н.п.а., але все підкоряється рішенням правлячої партії.
5. Система звичаєвого права. Характерні для країн Тропічної та Екваторіальної Африки, а також для Мадагаскару. Основне джерело права – традиції, звичаї.
Юридична відповідальність.
Законність – це правовий режим у державі за якого діяльність юридичних та фізичних осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, державних органів здійснюється відповідно до законів.
Правопорядок – стан урегульованості відносин у державі, що виник в наслідок свідомого і неухильного виконання і дотримання норм права.
Юридична відповідальність – це застосування уповноваженою особою до правопорушника передбачених санкцією юридичних норм міри державного примусу, вираженого у формі позбавлень особистого майнового або організаційного характеру.
Юридична відповідальність має свої принципи: законність, справедливість, незворотність настання, доцільність, індивідуалізація покарання, відповідальність за вину і неприпустимість подвоєння відповідальності.
Види юридичної відповідальності:
1. Кримінальна.
2. Адміністративна.
3. Цивільно-правова.
4. Дисциплінарна.
5. Матеріальна.
Список літератури:
1).Основи держави і права. Навч. Посіб. / За ред. В.В. Сухоноса Університ. Книга. Суми, 2003.
2). Скакун О.Ф. Теория государства и права:Учебник. Харьков,: Консум; Унив. Внутр. Дел, 2000.
3). Общая теорія права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева, -2-е изд. Пере раб. И доп. –М, : Юристь, 1996.
4). Теорія государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова.-М.: Изд. Гр.. ИНФРА-М- НОРМА, 2000.
5). Комаров С.А., Малько А.В. Теорія государства и права: Учебно- метод. Пособ. Для вузов .-М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1999.
Дата: 2016-09-30, просмотров: 197.
