2.1 Теоретичні відомості
2.1.1 VLAN
VLAN (аббр. від англ. Virtual Local Area Network) — віртуальна локальна комп'ютерна мережа, є групою хостів із загальним набором вимог, які взаємодіють так, як якби вони були підключені до широкомовного домена, незалежно від їх фізичного місцезнаходження. VLAN має ті ж властивості, що і фізична локальна мережа, але дозволяє кінцевим станціям групуватися разом, навіть якщо вони не знаходяться в одній фізичній мережі. Така реорганізація може бути зроблена на основі програмного забезпечення замість фізичного переміщення пристроїв.
Переваги:
- Полегшується переміщення, додавання пристроїв і зміна їх з'єднань один з одним.
- Досягається велика міра адміністративного контролю унаслідок наявності пристрою, що здійснює між мережами VLAN маршрутизацію на 3-м-коді рівні.
- Зменшується вжиток смуги пропускання в порівнянні з ситуацією одного широкомовного домена.
- Скорочується невиробниче використання CPU за рахунок скорочення пересилки широкомовних повідомлень.
- Запобігання широкомовним штормам і запобігання петлям.
2.1.2 Структура IP-адреси.
Схема маршрутизації повідомлень в TCP/IP базується на унікальних адресах, названих адресами Internet або IP-адресами, які утворюють пару:
<адреса локальної мережі, адреса вузла в локальній мережі> або (<NetID, HostID>)
IP-адреси представлені 32-бітовим кодом і діляться на класи: A, B, C, D, E (табл. 2.1). Найбільше використання на даний час мають перші 3 класи.
Таблиця 2.1 – IP-адреси
| … | …. | … | |||||||||||||||||||||||||||
| Клас A | Адреса мережі NetID (7 біт) | Адреса вузла HostID (24 біти) | |||||||||||||||||||||||||||
| Клас B | Адреса мережі NetID (14 біт) | Адреса вузла HostID (16 біт) | |||||||||||||||||||||||||||
| Клас C | Адреса мережі NetID (21 біт) | Адреса вузла HostID(8 біт) | |||||||||||||||||||||||||||
| Клас D | Багатоадресна MulticastGroupID (28 біт) | ||||||||||||||||||||||||||||
| Клас E | Зарезервовано для майбутніх застосувань (27 біт) |
- Клас А - адреса починається з 0
- Клас В- адреса починається з 10
- Клас С- адреса починається з 110
- Клас D- адреса починається з 1110
- Клас E- адреса починається з 1111
Розподіл кількості адрес мереж та вузлів у різних класах показано в таблиці 2.2.
Таблиця 2.2 – Розподіл кількості адрес у класах
| Число мереж Nd (domains) | Число вузлів Nn (hosts) | |
| Клас A | 28 -2 | 224-2 |
| Клас B | 214 -2 | 216-2 |
| Клас C | 221-2 | 28 -2 |
Коли комп’ютер має два або більше фізичних під’єднань він називається multi-home host. Такий комп’ютер або маршрутизатор потребує множину IP-адрес, при цьому кожна адреса відповідає одному з під’єднань машини до мережі.
Оскільки IP-адреси кодують як мережу, так і вузол в мережі, то ці адреси не визначають конкретний комп’ютер, а визначають під’єднання до мережі.
Тому роутер, який з’єднує n мереж, має n різних IP-адрес, по одній для кожного мережевого під’єднання.
2.1.3 Десятковий запис IP-адреси.
IP-адреса має чотири поля (байти) у формі ааа.ввв.ссс.ddd, розділених крапками (табл. 2.1). Кожне поле звичайно подається у формі десяткового числа. IP-адреси можна розрізняти за класами, використовуючи десяткове значення ааа першого байта:
Таблиця 2.3. – Розподіл IP адрес за класами
| Клас | Найменша адреса | Найбільша адреса |
| A | 0.1.0.0 | 126.0.0.0 |
| B | 128.0.0.0 | 191.255.0.0 |
| C | 192.0.1.0 | 223.255.255 |
| D | 224.0.0.0 | 239.255.255.255 |
| E | 240.0.0.0 | 247.255.255.255 |
2.1.4 Мережі та підмережі. Маски.
В оригінальній схемі IP-адресації будь-якій фізичній мережі призначена унікальна мережева адреса; будь-який вузол в мережі використовує мережеву адресу як префікс до індивідуальної адреси вузла. Такий поділ обумовлений потребами процесу маршрутизації пакетів. Окремі територіальні мережі мають певну свободу в модифікації адрес і маршрутів, що дозволяє розширити кількість адрес.
В багатьох випадках, наприклад з метою зниження трафіка, чи для організації робочих груп, проявляється необхідність розбиття на підмережі або сегменти. Здійснюється таке розбиття за допомогою масок підмереж. Це призводить до зниження кількості вузлів в мережі, а також спрощує адресацію між ними за рахунок скорочення кількості біт, що залишаються для визначення адреси хоста.
Додатково комп’ютер має знати, скільки біт відведено для SubNetID та HostID. Саме за допомогою маски є можливість вказати розмір цих полів. Маска - 32-розрядне число, що має біти, які відповідають полям NetID та SubNetID, рівні 1, а біти для HostID рівні 0. Адреса підмережі визначається шляхом логічного множення:
<Адреса підмережі> = <IP-адреса & маска>
Розглянемо сегментацію мереж IP на прикладі мережі класу С. Організація пімереж в цьому випадку виконується за допомогою “позичення” для адресації мережі декількох біт з останнього октета. Кількість позичених біт залежить від потрібної кількості підмереж або від обмеження щодо кількості вузлів в підмережі.
У випадку розбиття на дві підмережі відповідно відповідно позичаються 2 біти, залишаючи 6 біт для адресації хостів. Ці два біти з останнього октета будуть додані до бітів, що використовуються для адресації мережі. Шість біт, що залишились, дозволяють кожній з двох підмереж підтримувати 62 унікальних адреси (64 адреси в піжмережі, але перша і остання виділені на адресу мережі і адресу бродкасту відповідно), а маска підмережі, що використовується, буде виглядати як 255. 255. 255.192(11111111.11111111.11111111.11000000).
Для організації шести підмереж потрібно використовувати три біти, що обмежує кількість вузлів в кожній мережі до тридцяти і з маскою 255.255.255.224 (11111111.11111111.11111111.11100000)
Легко зауважити, що розбиття на більшу кількість підмереж призведе до різкого зниження кількості доступних адрес в підмережі.
Досить часто використовують запис адресації виду ХХХХ.ХХХХ.ХХХХ.0/Y
Число, що стоїть за дробом, визначає кількість біт, позичених для визначення адреси мережі, що дозволяє відмовитись від стандартної форми запису. Таким чином, адреса класу С 204. 251. 122.0 з маскою 255.255.255.224 може бути записана як 204.251.122.0/27, що означає використання 27 з 32 адресних біт для визначення адреси мережі, залишаючи решту адресного простору для призначення адрес хостам.
Це число називають номером CIDR (Classless InterDomain Routing)
Маска також часто записується у шістнадцятковій формі, особливо тоді, коли приходиться маніпулювати SubNetID з розміром, не кратним 8 бітам. Вищеприведена маска у шістнадцятковій формі записується так: 0xffffff00.
Маючи IP адресу і маску, комп’ютер може визначити чи IP адреса вказує:
- на комп’ютер який знаходиться на його ж підмережі;
- на комп’ютер який знаходиться на іншій підмережі;
- на комп’ютер який знаходиться на іншій мережі.
Наприклад адреса комп’ютера 184.12.44.45 (клас В), а його маска рівна 255.255.255.0 (тобто для SubNetID виділено 8 біт). Якщо комп’ютеру необхідно передати інформацію, призначену для іншого комп’ютера, IP-адреса якого рівна: 184.12.80.2, то комп’ютер може визначити що їх NetID однакові, а от SubNetID різні (44 ¹ 80).
- адреса 184.12.44.50, то комп’ютер може визачити, що вони належать як до одної мережі, так і до одної підмережі, оскільки їх NetID та SubNetID однакові;
- адреса 192.168.0.3 (адреса класу С) - оскільки NetID різні, то подальші уточнення не проводяться.
Ці порівняння необхідні наприклад для того щоб можна було визначитися, чи комп’ютер повинен посилати пакети до призначення прямо на мережу (підмережу), до якої він безпосередної під'єднаний, чи до маршрутизатора, який асоціюється з необхідним напрямком.
2.1.5 Організація підмереж
Сам Internet не бачить організації підмереж, так що організація підмереж відома і розпізнається тільки локально всередині загальної мережі. Однак будучи один раз утворена, кожна підмережа локально діє як окрема мережа, і комунікація між підмережами вимагає того ж, що й комунікація між мережами. Комп'ютери в різних підмережах не можуть бачити один одного, доки не передбачено спеціального способу для цього. Очевидно, що 16777214 адрес станцій мережі класу A незручні для використання, як і 65534 адрес класу B. Звичайно неможливо використати такий розмір мережі, однак існує простий спосіб організації підмереж в мережах класів A і B: підмереж класу A у вигляді еквівалентних мереж класу B і підмереж класу B у еквівалентні мережі класу C. Зауважимо ще раз, що організація підмереж є тільки внутрішньою, а зовні мережа класу A завжди залишається такою.
Використаємо для прикладу мережу класу C і розглянемо, як можна утворити підмережу. Нехай мережева адреса є 192.168.255.0 і мережева маска для неї є 255.255.255.0. Маємо 8 бітів для адрес станцій, що дає можливих 254 адреси. Нагадаємо, що адреси станцій з усіма двійковими одиницями (тобто 255) або з усімома нулями (тобто 0) не можна застосовувати. Для маски можна призначити будь-які з бітів, зарезервованих в мережевій адресі класу C для станції, тобто від 1 до 6 бітів, однак не можна вживати 7 бітів, бо це означатиме 0 станцій. Зауважимо, що перші три 255.255.255 не змінюються. Доброю практикою при організації підмереж є виділення бітів у мережевій масці неперервно зліва направо. Це не вимога, однак впровадження інших варіантів не дає добрих результатів.
Таблиця 2.4 –Використання 2 адресних біт для утворення підмереж
| 2 біти Мережева маска 255.255.255.192 | Адреси станцій |
| підмережа 0: (00)2 | від 192.168.255.1 до 192.168.255.62 |
| підмережа 1: (01)2 | від 192.168.255.65 до 192.168.255.126 |
| підмережа 2: (10)2 | від 192.168.255.129 до 192.168.255.190 |
| підмережа 3: (11)2 | від 192.168.255.193 до 192.168.255.254 |
Оскільки у двійковій формі 19210=(1100 0000)2, то це забезпечує 4 підмережі, кожна з 62 станціями
Таблиця 2.5 – Використання 3 адресних біт для утворення підмереж
| 3 біти Мережева маска 255.255.255.224 | Адреси станцій |
| підмережа 0: (000)2 | від 192.168.255.1 до 192.168.255.30 |
| підмережа 1: (001)2 | від 192.168.255.33 до 192.168.255.62 |
| підмережа 2: (010)2 | від 192.168.255.65 до 192.168.255.94 |
| підмережа 3: (011)2 | від 192.168.255.97 до 192.168.255.126 |
| підмережа 4: (100)2 | від 192.168.255.129 до 192.168.255.158 |
| підмережа 5: (101)2 | від 192.168.255.161 до 192.168.255.190 |
| підмережа 6: (110)2 | від 192.168.255.193 до 192.168.255.222 |
| підмережа 7: (111)2 | від 192.168.255.225 до 192.168.255.254 |
Оскільки у двійковій формі 22410=(1110 0000)2, то це забезпечує 8 підмереж, кожна з 30 станціями.
Подібним чином можна отримати діапазони адрес для мережевих масок:
- 4 біти Мережева маска 255.255.255.240 з 16 підмережами по 14 станцій у кожній;
- 5 бітів Мережева маска 255.255.255.248 з 32 підмережами по 6 станцій у кожній;
- 6 бітів Мережева маска 255.255.255.252 з 64 підмережами по 2 станції у кожній.
Перші 24 біти в IP-адресі можна ігнорувати (у нашому прикладі це десяткове 192.168.255), оскільки вони відносяться до базової мережі, в якій організуються підмережі. При використанні двобітової мережевої маски для підмережі 0 бачимо, що останні 8 бітів завжди починаються від 008, що означає їх десятковий еквівалент в інтервалі від 0 до 63. Оскільки всі нулі та всі одиниці в адресі станції не можна використовувати, то це виключає із вжитку 0 і 63, так що залишаються числа від 1 до 62. Для підмережі 2 перші два біти останнього октету адреси для всіх станцій підмережі завжди рівні 108, так що наявні комбінації решти шести бітів дають десяткові числа від 128 до 191. Виключаючи вживання всіх нулів та всіх одиниць в адресах станцій, отримуємо прийнятні числа від 129 до 190, що знову забезпечує 62 станції. Аналогічно можна пояснити отримані діапазони адрес для інших мережевих масок.
2.2 Матеріали для виконанння роботи
2.2.1 Проведення розрахунків для визначення адрес та маски мережі
Візьмемо базову адресу мережі 10.1.0.0, кількість під мереж: 7, кількість робочих станцій: 55.
Таблиця 2.6 – Розрахунок ip-адрес
| Номер підмережі | Адреса мережі | Широковісна адреса | Початкова адреса хостів | Кінцева адреса хостів |
| 10.1.0.0 | 10.1.0.63 | 10.1.0.2 | 10.1.0.57 | |
| 10.1.0.64 | 10.1.0.127 | 10.1.0.66 | 10.1.0.121 | |
| 10.1.0.128 | 10.1.0.191 | 10.1.0.130 | 10.1.0.185 | |
| 10.1.0.192 | 10.1.0.255 | 10.1.0.194 | 10.1.0.249 | |
| 10.1.1.0 | 10.1.1.63 | 10.1.1.2 | 10.1.1.57 | |
| 10.1.1.64 | 10.1.1.127 | 10.1.1.66 | 10.1.1.121 | |
| 10.1.1.128 | 10.1.1.191 | 10.1.1.130 | 10.1.1.185 | |
| Маска підмережі | ||||
| 255.255.255.192 |
Адреса 10.1.0.1 – адреса gateway в першій підмережі (10.1.0.0 - адреса підмережі). Аналогічно в кожній підмережі значення адреси gateway буде наступним після адресу підмережі. Створена модель мережі зображена на рисунку 2.1
2.2.2 Модель мережі і налагодження свіча
Рисунок 2.1 –Модель мережі
Для створення підмереж треба зайти у закладку «Config» свіча та створити додати необхідну кількість підмереж («VLAN Database»), вказавши в поле VLAN Number номер мережі, починаючи з 2 (1й – зарезервовано), VLAN Name – ім’я мережі (рисунок 2.2).
Рисунок 2.2 – Скриншот створення підмереж в базі
На кожний з портів центального свіча встановити необхідну VLAN (рисунок 2.3).
Рисунок 2.3 – Скриншот налаштування портів для підмереж
Свіч складається з 24 портів. Треба під’єднати 55 хостів однієї віртуальної мережі до нього. Отже, використовується 3 додаткових свіча, які під’єднані до центрального свіча, а на портах центрального свіча вказується відповідний однаковий номер підмережі.
Всі підключені порти свіча будуть мати значення «UP» при наведенні на свіч курсором (рисунок 2.4).
Рисунок 2.4 – Скриншот налагодженого свіча
2.2.3 Аналіз і тестування мережі
- Відправлення пакетів на робочі станції, які знаходяться в одній віртуальній мережі (рисунок 2.5).
Рисунок 2.5 – Скриншот перевірки передачі пакетів в одній віртуальній мережі
- Відправлення пакетів на робочі станції, які знаходяться в різних віртуальних мережах (рисунок 2.6).
Рисунок 2.6 – Скриншот перевірки передачі пакетів в різні віртуальні мережі
2.3 Завдання
1 Створити модель мережі що складається з X підмереж і Y робочих станцій. Використовувана адреса мережі, X і Y згідно з варіантом завдання.
Таблиця 2.7 –Варіанти завдань
| Номер варіанта | Базова адреса мережі | X кількість підмереж | Y кількість робочих станцій |
| 192.168.0.0 | |||
| 172.16.0.0 | |||
| 172.17.0.0 | |||
| 172.18.0.0 | |||
| 172.19.0.0 | |||
| 10.1.0.0 | |||
| 10.2.0.0 | |||
| 10.3.0.0 | |||
| 10.4.0.0 | |||
| 10.5.0.0 | |||
| 10.6.0.0 | |||
| 10.7.0.0 |
2 Для кожної підмережі створити свій VLAN.
3 Розрахувати маску підмережі, для реалізації потрібної кількості підмреж.
4 Розрахувати адреси мережі, широкомовну адресу і адреси хостів згідно з варіантом завдання. Надати результати розрахунку відповідає у вигляді таблиці.
Таблиця 2.8 — Результати розрахунку IP-адрес.
| Номер підмережі | Адрес мережі | Широковісна адреса | Початкова адреса хостів | Кінцева адреса хостів |
5 У Packet Tracer 5.0 створити модель LAN, яка складається з потрібної кількості під мереж. Кількість робочих станцій в кожній підмережі моделі визначається початковою і кінцевою адресою. Таким чином в кожній підмережі буде 2 робочі станції, IP-адреси яких будуть початковий і кінцеві адреси хостів для цієї підмережі.
6 З'єднати необхідне число свічів Cisco Catalyst 2960 між собою і підключити до них робочі станції.
7 Об'єднати робочі станції і сервера в різні віртуальні мережі, номер віртуальної мережі встановити по порядку.
8 Скріншот моделі мережі і налаштувань свіча надати в звіті.
9 Аналіз і тестування мережі :
- Відправити пакети на робочі станції, що знаходяться в одній віртуальній мережі. Відобразити результати в звіті.
- Відправити пакети на робочі станції, що знаходяться в різних віртуальних мережах. Відобразити результати в звіті.
2.4 Питання
1 Що таке VLAN? Призначення VLAN?
2 Як реалізований VLAN на рівні протоколу Ethernet?
3 Що таке маска підмережі, на що вона впливає?
4 Що таке адреса мережі? Як виглядає адреса мережі на бітовому рівні?
5 Що таке широкомовна адреса? Як вона виглядає на бітовому рівні? Для чого використовується?
6 Як залежить кількість робочих станцій в мережі від маски?
7 Якою командою призначається VLAN на порт комутатора?
8 Як проглянути список VLAN?
9 Як проглянути налаштування порту?
10 Як поглянути всі налаштування комутатора?
3 ЛАБОРАТОРНА РАБОТА № 3
локальні мережі. РОБОТА З VLAN І МАРШРУТИЗАТОРОМ
Мета роботи: Вивчити на практиці основи маршрутизації на прикладі маршрутизації віртуальних мереж (VLAN). Використовуючи навички, отримані в попередніх лабораторних роботах, створити мережу, до складу якої входитимуть декілька віртуальних мереж і маршрутизатор, що забезпечує зв'язок між віртуальними мережами і, що надають вихід з віртуальних підмереж в зовнішню мережу.
3.1 Теоретичні відомості
Маршрутизатор – мережевий пристрій, що пересилає пакети даних між різними сегментами мережі і приймає рішення на підставі інформації про топологію мережі і певних правил, заданих адміністратором.
Зазвичай маршрутизатор використовує адресу одержувача, вказану в пакетах даних, і визначає по таблиці маршрутизації шлях, по якому слід передати дані. Якщо в таблиці маршрутизації для адреси немає описаного маршруту, пакет відкидається.
Існують і інші способи визначення маршруту пересилки пакетів, коли, наприклад, використовується адреса відправника, використовувані протоколи верхніх рівнів і інша інформація, що міститься в заголовках пакетів мережевого рівня. Часто маршрутизатори можуть здійснювати трансляцію адрес відправника і одержувача, фільтрацію транзитного потоку даних на основі певних правил з метою обмеження доступу, шифрування/дешифровка даних, що передаються.
Таблиця маршрутизації містить інформацію, на основі якої маршрутизатор приймає вирішення про подальшу пересилку пакетів. Таблиця складається з деякого числа записів — маршрутів, в кожній з яких міститься адреса мережі одержувача, адреса наступного вузла, якому слід передавати пакети і деяку вагу запису, — метрика.
Метрики записів в таблиці відіграють роль в обчисленні найкоротших маршрутів до різних одержувачів. Залежно від моделі маршрутизатора і використовуваних протоколів маршрутизації, в таблиці може міститися деяка додаткова службова інформація.
Таблиця маршрутизації може складатися двома способами:
- статична маршрутизація - коли записи в таблиці вводяться і змінюються вручну. Такий спосіб вимагає втручання адміністратора кожного разу, коли відбуваються зміни в топології мережі. З іншого боку, він є найбільш стабільним і вимагаючим мінімуму апаратних ресурсів маршрутизатора для обслуговування таблиці.
- динамічна маршрутизація - коли записи в таблиці оновлюються автоматично за допомогою одного або декількох протоколів маршрутизації - RIP, OSPF, IGRP, EIGRP, IS-IS, BGP, і ін. Крім того, маршрутизатор будує таблицю оптимальних шляхів до мереж призначення на основі різних критеріїв: кількості проміжних вузлів, пропускної спроможності каналів, затримки передачі даних.
Критерії обчислення оптимальних маршрутів найчастіше залежать від протоколу маршрутизації, а також задаються конфігурацією маршрутизатора. Такий спосіб побудови таблиці дозволяє автоматично тримати таблицю маршрутизації в актуальному стані і обчислювати оптимальні маршрути на основі поточної топології мережі. Проте динамічна маршрутизація надає додаткове навантаження на пристрої, а висока нестабільність мережі може приводити до ситуацій, коли маршрутизатори не встигають синхронізувати свої таблиці, що приводить до суперечливих відомостей про топологію мережі в різних її частинах і втраті даних, що передаються.
Найчастіше для побудови таблиць маршрутизації використовують теорію графів.
3.2 Матеріали для виконання роботи
3.2.1 Розділення мережі на підмережі
Візьмемо базову адресу першої мережі 10.1.0.0, кількість робочих станцій: 55, базову адресу другої мережі: 10.1.0.64.
Таблиця 3.1 – Розрахунок ip-адрес для мереж
| Номер підмережі | Адреса мережі | Широковісна адреса | Початкова адреса хостів | Кінцева адреса хостів |
| 10.1.0.0 | 10.1.0.63 | 10.1.0.2 | 10.1.0.57 | |
| 10.1.0.64 | 10.1.0.127 | 10.1.0.66 | 10.1.0.121 | |
| Маска підмережі | ||||
| 255.255.255.192 |
3.2.2 Модель мережі і налагодження свіча та маршрутизатора
Створена модель мережі зображена на рисунку 3.1.
Рисунок 3.1 –Модель мережі
Для створення підмереж треба зайти у закладку «Config» свіча та створити додати необхідну кількість підмереж («VLAN Database»), вказавши в поле VLAN Number номер мережі, починаючи з 2 (1й – зарезервовано), VLAN Name – ім’я мережі (рисунок 3.2).
Рисунок 3.2 – Скриншот створення підмереж в базі
На кожний з портів центрального свіча встановити необхідну VLAN (рисунок 3.3).
Рисунок 3.3 – Скриншот налаштування портів для підмереж
Підключення VLAN1 було здійснено до портів FastEthernet0/1, FastEthernet0/2, FastEthernet0/3; VLAN2 до порту FastEthernet0/4.
Всі підключені порти свіча будуть мати значення «UP» при наведенні на свіч курсором (рисунок 3.4).
Рисунок 3.4 – Скриншот налагодженого свіча
До порту FastEthernet0/5 свіча необхідно підключити маршрутизатор до порту FastEthernet0/1. Для цього необхідно вибрати тип підключення «Trunk» на свічі (рисунок 3.5).
Рисунок 3.5 – Скриншот налаштування порту для маршрутизатора
Після цього слід налаштувати маршрутизатор. Для цього треба зайти у закладку «СLI» маршрутизатора і виконати такі команди :
- Включення роутера:
Router>enable
- Команда для налаштування:
Router#configure terminal
- Вибір порту, який буде налаштовуватись (0/1 – порт маршрутизатора; цифра після крапки – це номер порту свіча):
Router(config-subif)#interface fastEthernet 0/1.1
- Встановлення номеру VLAN (після Dot1Q вказується номер VLAN):
Router(config-subif)#encapsulation Dot1Q 2
- Встановлення ip адреси (ip адреса гейтвею і маска підмережі):
Router(config-subif)#ip address 10.1.0.62 255.255.255.192
Таким чином слід налаштувати маршрутизатор для всіх VLAN, в залежності від того до якого з портів свіча вони під’єднані.
Налаштунки роутера зображено на рисунку 3.6.
Рисунок 3.6 – Скриншот налагодженого роутера
Для створення зовнішньої мережі необхідно до іншого порту маршрутизатора (FastEthernet0/0) підключити інший комутатор до порту FastEthernet0/1. Також до цього свіча під’єднати сервер з ip адресою гейтвею і маскою (наприклад, 192.168.10.1 255.255.255.0).
Налаштовувати роутер для зовнішньої мережі слід такими командами:
Router>enable
Router#configure terminal
Router(config-subif)#interface fastEthernet 0/0
Router(config-subif)#ip address 192.168.10.1 255.255.255.0
Налаштунки роутера з двома VlAN і зовнішньою мережею зображено на рисунку 3.6.
Рисунок 3.7 – Скриншот налагодженого роутера з двома VlAN і зовнішньою мережею
3.2.3 Аналіз і тестування мережі
Перевірка мережі до підключення маршрутизатора:
Відправлення пакетів на робочі станції, які знаходяться в одній віртуальній мережі (рисунок 3.8).
Рисунок 3.8– Скриншот перевірки передачі пакетів в одній віртуальній мережі
Відправлення пакетів на робочі станції, які знаходяться в різних віртуальних мережах (рисунок 3.9).
Рисунок 3.9 – Скриншот перевірки передачі пакетів в різні віртуальні мережі
Перевірка мережі після підключення маршрутизатора:
- Відправлення пакетів на робочі станції, які знаходяться в одній віртуальній мережі (рисунок 3.10).
Рисунок 3.10– Скриншот перевірки передачі пакетів в одній віртуальній мережі
- Відправлення пакетів на робочі станції, які знаходяться в різних віртуальних мережах (рисунок 3.11).
Рисунок 3.11 – Скриншот перевірки передачі пакетів в різні віртуальні мережі
- Виконання трасування пакетів до робочих станцій, які знаходяться в різних віртуальних мережах.
SERVER>tracert 10.1.0.121
Tracing route to 10.1.0.121 over a maximum of 30 hops:
1 15 ms 9 ms 14 ms 10.1.0.62
2 30 ms 30 ms 30 ms 10.1.0.121
Trace complete.
SERVER>tracert 10.1.0.66
Tracing route to 10.1.0.66 over a maximum of 30 hops:
1 12 ms 11 ms 14 ms 10.1.0.62
2 27 ms 13 ms 28 ms 10.1.0.66
Trace complete.
- Виконання трасування пакетів до зовнішньої мережі, використовувати IP адресу сервера.
SERVER>tracert 192.168.10.2
Tracing route to 192.168.10.2 over a maximum of 30 hops:
1 11 ms 12 ms 13 ms 10.1.0.62
2 20 ms 22 ms 22 ms 192.168.10.2
Trace complete.
3.3 Завдання
1 Створити модель мережі, що складається з 2 підмереж, що входять до складу двох VLAN з номерами Номер Варіанта+1 і X. Розбити базову підмережу по масці Y. Використовувати адресу мережі, X і Y згідно з варіантом завдання.
2 З'єднати мережі 2-ма комутаторами, налаштувати порти комутатора для роботи з відповідними VLAN і з'єднати комутатори між собою.
3 До одного з комутаторів підключити маршрутизатор з 2 мережевими інтерфейсами.
4 До одного з комутаторів підключити маршрутизатор з 2 мережевими інтерфейсами. Зовнішня мережа емулюється комутатором і сервером.
3.3.1 Хід роботи
1. Визначити адресу мережі, X і Y для свого варіанту, варіант згідно з номером за списком.
Таблиця 3.2 – Варіанти завдань
| Номер варіанту | Базова адреса мережі | X номер 2-го VLAN | Y маска підмережі |
| 192.168.0.0 | / 24 | ||
| 172.16.0.0 | / 23 | ||
| 172.17.0.0 | / 25 | ||
| 172.18.0.0 | / 28 | ||
| 172.19.0.0 | / 27 | ||
| 10.1.0.0 | / 26 | ||
| 10.2.0.0 | / 23 | ||
| 10.3.0.0 | / 28 | ||
| 10.4.0.0 | / 24 | ||
| 10.5.0.0 | / 25 | ||
| 10.6.0.0 | / 26 | ||
| 10.7.0.0 | / 27 |
2 Розрахувати які IP адреси потрапляють в задану маску підмережі, для реалізації потрібної кількості підмереж.
3 У Packet Tracer 5.0 створити модель LAN такою, що складається з двох підмереж, кількість робочих станцій в кожній підмережі моделі визначається початковою і кінцевою адресою. Таким чином в кожній підмережі буде 2 робочі станції, IP адреси яких будуть початковими і кінцевми адресами хостів для цієї підмережі.
4 З'єднати комутатори Cisco Catalyst 2960 між собою і підключити до них робочі станції.
5 Об'єднати робочі станції в різні віртуальні мережі, згідно з варіантом завдання.
6 Провести аналіз і тестування мережі, згідно з алгоритмом наведеному нижче:
- До одного з комутаторів підключити один з інтерфейсів маршрутизатора;
- Налаштувати порт комутатора для пропускання всіх Vlan-ів на маршрутизатор;
- На маршрутизаторі створити 2 підінтерфейси, з IP адресою, маскою і номером відповідного Vlan-а;
- На другому інтерфейсі маршрутизатора налаштувати IP адреси з зовнішньої мережі, для зовнішньої підмережі використовувати довільні IP адреси, що не потрапляють в діапазон локальних адрес;
- З'єднати другий інтерфейс маршрутизатора з комутатором зовнішньої мережі, до якого підключений сервер;
- На робочих станціях прописати основний шлюз, відповідний IP адресі підінтерфейсу маршрутизатора для даного VLAN.
7 Знімок екрану моделі мережі, налаштування комутатора і маршрутизатора надати в звіті.
8 Аналіз і тестування мережі:
1) До підключення маршрутизатора:
- Відправити пакети на робочі станції, що знаходяться в одній віртуальній мережі. Відобразити результати в звіті;
- Відправити пакети на робочі станції, що знаходяться в різних віртуальних мережах. Відобразити результати в звіті.
2) Після підключення маршрутизатора:
- Відправити пакети на робочі станції, що знаходяться в одній віртуальній мережі. Відобразити результати в звіті;
- Відправити пакети на робочі станції, що знаходяться в різних віртуальних мережах. Відобразити результати в звіті.
- Виконати трасування пакетів до робочих станцій, що знаходяться в різних віртуальних мережах. Відобразити результати в звіті.
- Виконати трасування пакетів до зовнішньої мережі, використовувати IP адреса сервера. Відобразити результати в звіті.
3.4 Питання
1 Якою командою призначається VLAN на порт комутатора?
2 Як проглянути список VLAN?
3 Як проглянути налаштування порту?
4 Як поглянути всі налаштування комутатора?
5 Як створити підінтерфейс на маршрутизаторі?
6 Як додати підінтерфейс маршрутизатора в потрібний VLAN?
7 Як перевірити трасу по якій йдуть пакети до кінцевої крапки?
8 Як проглянути всі налаштування маршрутизатора?
9 Як включити маршрутизацію?
10 Якими властивостями повинен володіти порт комутатора, до якого підключений маршрутизатор?
4 ЛАБОРАТОРНА РАБОТА № 4
Дослідження роботи з потоковими сокетами в режимі опиту
Дата: 2016-10-02, просмотров: 292.
