Затримання застосовується як тимчасове обмеження особистої свободи до вирішення питання про обрання відносно особи, запідозреної у вчиненні злочину, запобіжного заходу (ст. 106, 115 КПК України) або притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності. Місцем тримання цих осіб є ізолятор тимчасового тримання.

Зокрема особи, затримані за підозрою у вчиненні злочину, поміщаються до ІТТ на підставі відповідного протоколу, складе­ного згідно з вимогами кримінально-процесуального законодавства слідчим або особою, яка проводить дізнання.

У протоколі зазначаються підстави, мотиви, дата, час, місце затримання, пояснення особи. Окремий протокол складається при роз’ясненні підозрюваному права мати побачення із захисником з моменту затримання (ч. 2 ст. 21 КПК України) та положень, передбачених ч. 3 ст. 106 КПК України. Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим.

Не підлягають поміщенню до ІТТ особи, відносно яких протоколи затримання, постанови про взяття під варту та інші документи оформлені з порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства.

Взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, пов’язаним з обмеженням особистої свободи громадян, у зв’язку з чим прокурор повинен особливо ретельно перевіряти законність тримання ув’язнених осіб. На початку перевірки це з’ясовується при опитуванні затриманих та заарештованих осіб, після чого вивчаються їх особові справи та відповідні процесуальні документи, а також оцінюється обґрунтованість обрання даного запобіжного заходу з урахуванням вимог КПК України (ст. 14, 43-1, 148, 150, 155-159, 165 та ін.)

Поміщення та тримання затриманих та осіб, узятих під варту, в установі може здійснюватися лише на підставі таких процесуальних документів:

- протоколу слідчого та органу дізнання про затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, складеного у порядку ст. 106, 115 КПК України;

- постанови (ухвали) суду про застосування, зміну запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або продовження строків тримання під вартою (ст. 165 - 165-3 КПК України);

- вироку суду (до доставлення у СІЗО);

- постанови суду про накладення адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту (у випадках, якщо у регіоні немає спеціального приймальника для осіб, підданих адміністративному арешту);

- постанови про затримання особи, запідозреної у занятті бродяжництвом, санкціонованої прокурором (до направлення її до приймальника-розподільника для осіб, затриманих за бродяжництво).

Указані документи повинні бути засвідчені підписами від­повідних посадових осіб і скріплені гербовою печаткою. Якщо надаються виписки з вироків (постанов, ухвал) суду про взяття під варту, у них повинні бути зазначені правильні анкетні дані затриманих або заарештованих осіб. Такі виписки також засвідчуються підписом посадових осіб, скріплюються печаткою й надалі підлягають заміні повною копією документу не пізніше трьох днів.

У процесі перевірки доцільно звертати особливу увагу на дотримання слідчими та органами дізнання порядку (документального оформлення) затримання, роз’яснення і забезпечення затриманій особі прав, пов’язаних з її захистом.

На виконання вимог ст. 28, 29 Конституції України наказом Міністерства внутрішніх справ України № 860 від 10.10.2005 «Про внесення змін та доповнень до наказу МВС України від 04.10.2003 № 1155 «Про вдосконалення реагування на повідомлення про злочини, інші правопорушення і події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України» з метою практичної реалізації конституційних прав громадян на особисту недоторканність визначено, що працівниками міліції затриманим та заарештованим (взятим під варту) особам:

- повідомляються підстави та мотиви такого затримання або арешту (взяття під варту), роз’яснюється право оскарження їх у суді;

- усно роз’яснюються положення частини першої ст. 63 Конституції України, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника та одночасно в друкованому вигляді – положення ст. 28, 29, 55, 56, 59, 62 і 63 Конституції України та права ув’язнених, передбачені чинним законодавством, у тому числі здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи;

- забезпечується право з моменту затримання або арешту (взяття під варту) захищати себе особисто та користуватися послугами захисника, реалізовувати інші передбачені законодавством права;

- у разі заявлення усної або письмової вимоги про запрошення захисника забезпечується право ненадання будь-яких пояснень або свідчень до його прибуття (про заявлення вимоги про залучення захисника або при наявності заяви про відмову від нього у протоколі затримання або постанові про взяття під варту робиться відповідний запис, у підтвердження чого підслідний розписується);

- негайно, але не пізніше, ніж через дві години після затримання
або арешту (взяття під варту), повідомляється про місцеперебування осіб їх родичам та в разі усної або письмової вимоги - захиснику, а також адміністрації за місцем роботи чи навчання особи.

Прокурор при вивченні особових справ ув’язнених повинен звертати увагу на наявність у них протоколів затримання, особистого обшуку та огляду речей, постанов (вироків, ухвал) суду про взяття під варту, анкети заарештованої особи, завіреної копії повідомлення до Міністерства закордонних справ України про арешт іноземного громадянина з органу, який його заарештував, дактилоскопічної карти, фотокартки, довідки про відсутність чи наявність судимостей, а також медичних документів про стан здоров’я особи, даних про флюорографічне обстеження легенів. У разі наявності тілесних ушкоджень він має з’ясувати, чи зареєстровано даний факт в журналі реєстрації злочинів та надзвичайних подій та чи прийнято рішення в порядку ст. 97 КПК України.

За необхідності проведення слідчих дій у справах про злочини, вчинені іншими особами, засуджені до позбавлення волі особи можуть бути тимчасово залишені в ізоляторі на підставі постанови, санкціонова­ної прокурором, а у випадку притягнення до кримінальної від­повідальності в іншій справі - на підставі постанови про обран­ня запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Засуджені, які відбувають покарання у кримінально-виконавчих установах, можуть триматися в ІТТ у таких випадках:

- у зв’язку з розглядом справи в суді - за рішенням суду на час розгляду справи;

- у зв’язку з проведенням слідчих дій у справі про злочин, учинений іншою особою, - на підставі постанови, санкціонованої про­курором.

Затримані, взяті під варту й засуджені, яких доставили транзитом, поміщаються до ізолятора тимчасового тримання на підставі документів, передбачених Інструкцією з організації конвоювання затриманих і взятих під варту осіб в органах внутрішніх справ України.

Узяті під варту жінки мають право мати при собі дітей віком до трьох років. Вони розміщуються в найбільш світлих і сухих камерах, які обладнуються одноярусними ліжками. Для дітей встановлюються дитячі ліжка.

Затримані та взяті під варту особи цілодобово приймаються до ІТТ черговим, який перевіряє підстави їх поміщення до установи, правильність анкетних та інших даних, реєструє їх у відповідній книзі обліку.

Доставлені в установу особи перед поміщенням у камери опитуються фельдшером, а за його відсутності – черговим, про стан їх здоров’я. Після цього вони проходять санітарне оброблення.

У разі скарги особи на погане самопочуття або за наявності очевидних ознак захворювання чи тілесних ушкоджень фельдшер (черговий) зобов’язаний негайно запросити лікаря лікувального закладу органів охорони здоров’я для огляду доставленого та одержання висновку про можливість перебування такої особи в ІТТ. За результатами опитування та надання медичної допомоги вносяться відповідні записи до журналу первинного обстеження і реєстрації медичної до­помоги. Не дозволяється тримати в ізоляторі хворих на психічні захворювання, а також осіб з ознаками гострих захворювань. Про направлення таких осіб до лікувальних закладів адміністрація установи інформує особу або орган, у провадженні якого перебу­ває справа.

Доставлені особи перед поміщенням до камери обшукуються у присутності понятих тієї ж статі, а їх речі підлягають огляду, про що складається протокол. Повний обшук проводиться особою однієї статі з особою, яка обшукується, в ізольовано­му, теплому, добре освітленому приміщенні. Особистий обшук та огляд речей затриманих і взятих під варту осіб повинен проводитись у разі конвоювання за межі установи та після повернення до ізолятора, у випадках поміщення до окремої камери, при звільненні з ІТТ, при передачі чергування, а також за вказівкою чергового, начальника ізолятора (органу внутрішніх справ) або особи, яка здійснює перевірку. Після особистого обшуку, опитування й санітарного оброблення доставлених черговий ознайомлює їх з правами та обов’язками і розміщує у камерах.

Узятим під варту особам залишаються тільки ті предмети, речі та продукти харчування, які їм дозволяється мати при собі та зберігати в камері. Гроші та цінні речі, а також предмети, не дозволені для зберігання, вилучені під час обшуку, здаються на зберігання до фінансової частини органу внутрішніх справ, а особисті речі - до камери схову, про що складається протокол. Особисті документи, а також цінні папери, листи, записні книжки, фотокартки, вилучені з обігу предмети та документи, належність яких не встановлена, передаються особі, яка проводить дізнання, слідчому або до суду.

У ході перевірки прокурором обов’язково вивчаються матеріали щодо осіб, від яких надійшли скарги на необґрунтоване застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, враховуючи, що найважливішим чинником ефективності нагляду за додержанням прав громадян при їх затриманні є своєчасне реагування на порушення закону, виявлені за результатами їх розгляду.

При перевірці особових справ виявляються заарештовані, які трималися в установі понад строки, встановлені ст. 156 КПК України, з’ясовуються дані про органи (осіб), за якими вони рахуються, та вивчаються питання, пов’язані з продовженням строків тримання їх під вартою. У разі виявлення порушень закону прокурор повинен вжити необхідних заходів до їх негайного усунення.

У випадку закінчення передбачених законом строків тримання під вартою начальник ІТТ зобов’язаний негайно звільнити обвинуваченого, щодо якого не надійшла постанова суду про продовження строку тримання під вартою (ст. 20 Закону України «Про попереднє ув’язнення»). При цьому він має надіслати повідомлення особі чи органу, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, та відповідному прокурору. Необхідно зазначити, що початок строку тримання під вартою обчислюється з моменту фактичного позбавлення волі, тобто з часу затримання особи (ст. 106, 115, 156, 338 КПК України).

При виявленні осіб, які незаконно тримаються під вартою, прокурор у межах своєї компетенції або через прокурора вищого рівня зобов’язаний негайно звільнити їх на підставі п. 3 ч. 2 ст. 44 Закону України «Про прокуратуру» та поставити питання про притягнення до відповідальності винних посадових осіб. Крім того, необхідно своєчасно виявляти факти поміщення до ІТТ осіб, відносно яких не складалися протоколи про їх затримання. З цією метою перевірки інколи варто проводити раптово, у вечірній або нічний час, з обходом усіх приміщень установи та опитуванням, насамперед, осіб, які тримаються нетривалий проміжок часу (декілька годин).