Конституція України найвищою соціальною цінністю визнає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку. Утвердження і забезпечення її прав є головним обов’язком держави. Статтею 29 Конституції кожній людині гарантується право на свободу та особисту недоторканність.

Обмеження цього права допустимо лише у суворій відповідності із законом та засноване на міжнародних стандартах і конституційних принципах. Воно має місце, зокрема при затриманні підозрюваних у вчиненні злочинів осіб, а також під час попереднього ув’язнення, у результаті обрання судом запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. На первинній стадії ці примусові заходи застосовуються в ізоляторах тимчасового тримання (далі – ІТТ) органів МВС України з подальшим направленням взятих під варту осіб до слідчих ізоляторів Державного департаменту України з питань виконання покарань. За часів царської Росії функції ІТТ виконували арештні будинки, а в радянський період - камери попереднього ув’язнення. Таким чином, коло прав затриманих (ув’язнених) та умови їх тримання відрізнялися у залежності від історичних обставин і не завжди відповідали міжнародним стандартам.

Виходячи з положень ст. 155 Кримінально-процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України «Про попереднє ув’язнення», ізолятори тимчасового тримання необхідно визначити як місця тримання затриманих, у яких ці особи можуть перебувати не більше трьох діб. Якщо доставка ув’язнених у слідчий ізолятор у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до 10 діб.

Українське законодавство передбачає правові гарантії застосування заходів примусового характеру. Відповідно до ст. 3, 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім конкретних випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Водночас Європейські в’язничні правила 2006 року визначають, що умови тримання в місцях позбавлення волі повинні бути максимально наближені до позитивних аспектів життя у суспільстві (пункт 5).

Основну роль у реалізації та реальному впровадженні на практиці європейських стандартів поводження із в’язнями виконує прокурор, який, використовуючи свої наглядові повноваження, зобов’язаний принципово реагувати на факти порушення конституційних прав громадян.

Пунктом 4 статті 121 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію щодо здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Стаття 4 Закону України «Про прокуратуру» визначає, що діяльність органів прокуратури має своїм завданням захист від неправомірних посягань особистих прав і свобод людини та громадянина, гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами. При організації наглядової діяльності прокурор зобов’язаний дотримуватись принципів верховенства права, рівності усіх перед законом, усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, а також гласності.

Згідно з п. 1.1 наказу Генерального прокурора України від 26.12.2005 № 7 гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян» відповідальність за стан організації роботи на цьому напрямі в прокуратурах обласного рівня покладено персонально на прокурорів. У міськрайпрокуратурах організовувати наглядову діяльність за додержанням законів в ІТТ повинні їх керівники, які у наказах про розподіл обов’язків між працівниками мають визначити особу, відповідальну за здійснення нагляду на даному напрямі. Комплексні перевірки у цих установах відповідно до пункту 10 зазначеного наказу необхідно проводити щодекадно.

Відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру» та п. 2 наказу Генерального прокурора України № 7гн-2005 на відповідних прокурорів, зокрема покладено нагляд за додержанням:

- законів під час перебування осіб у місцях тримання затриманих (ІТТ) і підданих адміністративному арешту громадян, установах попереднього ув’язнення та інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

- режиму та умов тримання осіб у цих місцях і установах, дотримання їх прав та виконання ними своїх обов’язків;

- вимог законодавства посадовими особами зазначених установ, звертаючи особливу увагу на запобігання та викриття фактів корупції і хабарництва;

- законів при здійсненні оперативно-розшукових заходів, спрямованих на виявлення та припинення правопорушень.

Окрім зазначених підстав проведення прокурорами перевірок в ІТТ,визначених галузевим наказом Генерального прокурора України, ними можуть бути й інші, зокрема, що містяться у зверненнях громадян, посадових осіб

державних органів, представників міжнародних правозахисних організацій, засобів масової інформації тощо.

За результатами прокурорських перевірок, проведених останнім часом,

встановлено численні факти порушення конституційних прав громадян при їх триманні в ІТТ, які мають поширений характер. Висновки Комітету ООН проти тортур за наслідками заслуховування у травні 2007 року п’ятої періодичної доповіді України констатують наявність недостатніх правових гарантій захисту прав затриманих, особливо у початковий період їх тримання – до моменту доставки до суду для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

У розвиток Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 року, міжнародними правозахисними організаціями розроблено настанову з ефективного розслідування і документування катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (Стамбульський протокол від 09.08.1999). Цей документ, визнаний міжнародною спільнотою, має методично-рекомендаційний характер.

Прокурори при проведенні дослідчих перевірок у порядку ст. 97 КПК України за фактами застосування в ІТТ насильства до затриманих, взятих під варту та засуджених осіб, мають керуватися нормами Стамбульського протоколу, які докладно визначають принципи та процедуру перевірки фактів катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Дотримання зазначеного порядку проведення розслідувань є визначальним з огляду на можливість оскарження прийнятих процесуальних рішень у Європейському суді з прав людини та в інших міжнародних судових інстанціях.