Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Класифікація несвідомих процесів за Ю.Б. Гіппенрейтер

Несвідомі процеси:

1. Несвідомі мехінізми свідомих дій

а) несвідомі автоматизми (без участі свідомості; первинні автоматизми або автоматичні дії – вроджені акти або ті,шо дуже рано формуються - та вторинні автоматизми або навички);

б) явища несвідомої установки (стан готовності до дії або до реагування у певному напрямку);

в) несвідомі супроводження свідомих дій (процеси, що супроводжують дії: мимовільні рухи, тонічні напруження, міміка і пантоміміка, вегетативні реакції, які супроводжують дії та стани людини).

2. Несвідомі „побудители” свідомих дій (Тобто психіка ширше, ніж свідомість.Приховані знання – це теж психічні утворення, але несвідомі, для їх усвідомлення треба посилити сліди минулих вражень. Щодо беззсвідомого, то зміст цієї області дуже слабкий. Він сильний у впливі на наші дії і стани.Тобто безсвідомі уявлення дієві. Вони дуже важко переходять у свідомість через механізми витіснення та супротиву. За Фройдом, псих життя людини визначається її потягами, головний з яких – сексуальний. Основні форми прояву: сновидіння, помилкові дії (забування речей, намірів, імен, описки, оговірки) та невротичні симптоми – сліди витіснених травмуючих переживань, які утворюють у сфері безсвідомого джерело руйнуючої дії).

3. „Надсвідомі” процеси (процеси утворення деякого інтегрального продукту великої свідомої роботи, який потім „вторгається” в свідоме життя людини і, як правило, радикально змінює її: процеси творчого мислення, процеси переживання великого горя чи великих життєвих подій, кризи почуттів, особистісні кризи. Одним з перших звернув спеціальну увагу на ці процеси В. Джемс).

 

Глибинна психологія як наука. Об’єкт, предмет, теоретичні та прикладні задачі.

Глибинна психологія – збірне поняття, яким обізначають ряд різноманітних напрямків в психології, що надають особливе значення діяльності та дослідженню різноманітних компонентів безсвідомих компонентів та механізмів, прихованих в психіці людини.

Предмет – всі явища безсвідомого.

Рівні психоаналізу:

1. Метод дослідження (внутр. процеси, політика, соц процеси)

2. Психотерапевтичний метод

3. Сукупність теорій психології та психопатології

Існує прикладний психоаналіз (в рекламі, політиці)

1896р. Фройд вперше використовує термін психоаналіз, розумієчи під ним як метод дослідження псих процесів, так і новий метод лікування неврозів.

 

Загальна характеристика глибинної психології. (3.)

Історія виникнення психоаналізу

Роль Ж.Шарко і І.Брейєра у життєдіяльності З.Фройда

Основні положення психоаналітичної теорії Фройда

 

1. Топографічна модель психіки (1915) : передсвідоме, свідоме та несвідоме.

2. Структура особистості: Ід, Его, Суперего.

3. Потяги та їх доля (ерос і танатос).

4. Розвиток особистості:психосексуальні стадії

1) Оральна(до 18 міс) – рот, смоктання, жування, кусання; відвикання від грудей, відділення себе від материнського тіла

2) Анальна (1,5-3р) – анус (утримання чи виштовхування фекалій), привчання до туалету(самоконтроль)

3) Фалічна (3-6р) – статеві органи; ідентифікація з дорослими тієї ж статі

4) Латентна (6-12р) – відсутня зона зосередження лібідо; розширення соц контактів з ровесниками

5) Генітальна (пубертат, стат дозрівання) – статеві органи(здатн до гетеросекс відношень); встановлення інтимних стосунків чи закоханість, внесок трудовий у суспільство.

5. Захисні механізми его: витіснення, проекція, заміщення, раціоналізація, реактивне утворення, регресія, сублімація, заперечення.

 

Топографічна модель психіки 1915р.

10. Поняття потягів у концепції Фройда. Робота Фройда „Потяги та їх доля”. Поняття витіснення.

Потяг – поштовх, імпульс – вжив для означення внутр мотиваційних сил, які обумовлюють активність людини. Це постійна динамічна сила, яка походить від тілесних подразників, але не є останнім.

Хар-ки: напруга (сила збудження), джерело, мета (задоволення), об’єкт(що має задовольнити).

Джерело – той соматичний процес, в якомусь органі або частині тіла, роздратування якого виражається в потязі і в наступному тілесному збудженні.

Особл тісна прив’язаність до об’єкта – фіксація.

2 групи потягів:

1) сексуальні потяги, спрямовані на збереження роду

2) потяги „я” – самозбереження.

Способи перетворення потягів:

1. Перетворення потягів в протилежність

2. Реактивне утворення – зміна неприйнятного в прийнятне

3. Витіснення

4. Сублімація

Види потягів:

1. Ерос – потяг до життя (секс, кохання, продовж роду)

2. Танатос - потяг до смерті (поведінка, яка руйнує саму людину: зовн агресія, садизм, мазохізм).

 

Дуалістична теорія потягів (1920) Ерос і Танатос (По ту сторону принципа цдовольствия)

Теорія лібідо Фройда ( Три нариси по теорії сексуальності)

Стадії інфантильної сексуальності: оральна, анальна, фалічна.

Поняття нарцисизму у концепції Фройда. Нарцисизм як стадія психосексуального розвитку.

 

Зміст колективного несвідомого. Поняття архетипу і архетипічного образу. Архетипи колективного несвідомого як основа генезиса і функціонування індивідуальної психіки. Проблема співвідношення (гармонії і конфлікту) особистого і колективного несвідомого.

Архетипи – вроджені ідеї чи спогади, які впливають на людей сприймати, переживати та реагувати на події певним чином.

По мнению К. Юнга, интровертное мышление необходимо человеку, ибо оно устанавливает баланс между сознанием и коллективным бессознательным. Согласно положениям его теории, человеческая психика представляет собой целостное (равновесное) динамическое единство сознательных и бессознательных процессов. В традиционных культурах высоко ценят опыт сновидений, видений, галлюцинаций и ритуалов с экстатической составляющей. Они дают возможность вступить в контакт с "коллективным бессознательным" и удерживать равновесие сознательного и бессознательного.

При отсутствии такого интровертного опыта архетипические образы в самых примитивных формах могут вторгнутся в сознание народов, так как "душа народа есть лишь несколько более сложная структура, нежели душа индивида". Именно прорывом архетипов К. Юнг объяснял кризис европейской культуры в 20—30-х годах, "закат Европы", выразившийся прежде всего в приходе нацистов к власти и второй мировой войне. К. Юнг считал это закономерным следствием развития европейской культуры, ее технического прогресса в овладении миром с помощью совершенствования технологии и упадка символического знания. Особую роль в "расколдовании" мира К. Юнг отводил протестантизму, предвосхитившему крушение христианства.

Архетипы. Структурные компоненты коллективного бессознательного называются по-разному: архетипы, доминанты, изначальные образы, имаго, мифологические образы, поведенческие стереотипы (Jung, 1943). Архетип – это универсальная мыслительная форма (идея), содержащая значительный эмоциональный элемент. Эта мыслительная форма создает образы или видения, в обычной бодрствующей жизни соответствующие некоторым аспектам сознательной ситуации. Например, архетип матери продуцирует образ матери, который затем отождествляется с реальной матерью. Иными словами, ребенок наследует предсформированную концепцию генетической матери, и это частично определяет то, как он будет воспринимать собственную мать. На детское восприятие матери также влияет то, что она собой являет, и младенческие переживания ребенка. Таким образом, опыт ребенка – единый продукт внутренней предрасположенности воспринимать мир определенным образом и действительной природы самого мира, и его переживания во многом сходны с теми, что испытывает индивид любой эпохи и любой части света. Скажем, суть матерей осталась во многом той же на протяжении расовой истории, так что наследуемый ребенком архетип матери подобен реальной матери, с которой он взаимодействует.

Как рождается архетип? Это – постоянный "осадок" переживания, стабильно повторяющегося на протяжении многий поколений. Например, бесчисленные поколения наблюдали странствие солнца с одной стороны небосклона на другую. Повторение этого переживания в конце концов зафиксировалось в коллективном бессознательном как образ солнечного божества, могущества светозарного небесного тела, которое люди боготворили и которому поклонялись. Определенные представления о верховном божестве основаны на солнечном архетипе.

Аналогично, люди на протяжении своей жизни подвергались воздействию многочисленных сил природы – землетрясений, ливней, наводнений, ураганов, молний, лесных пожаров и т.д. Из этих переживаний возник архетип энергии, предрасположенность ощущать энергию, попадать под ее власть, желание создавать и контролировать энергию. Детское восхищение хлопушками, юношеское увлечение автогонками, навязчивый интерес взрослых к атомной энергии коренятся в архетипе энергии. Этот архетип управляет людьми, подвигая к открытию новых видов энергии. Наш атомный век выражает господство архетипа энергии. Таким образом, архетипы функционируют как напряженные атомные энергетические центры, стремящиеся в каждом поколении продуцировать повторение одних и тех же переживаний.

Архетипы не обязательно изолированы друг от друга в коллективном бессознательном. Они взаимопроникают и смешиваются. Так, могут сочетаться архетип героя и архетип мудрого старца, порождая образ "короля-философа", человека, вызывающего восхищение и уважение как героический вождь и мудрый пророк. Иногда – так, по-видимому, произошло в случае с Гитлером, – возникает смешение архетипов демона и героя, так что некто становится сатанинским лидером.

Как мы уже видели, архетип может стать ядром комплекса, притягивающим переживания. Тогда архетип может проникать в сознание через ассоциированные переживания. Мифы, сновидения, видения, ритуалы, невротические и психотические симптомы, произведения искусства содержат значительное количество архетипического материала и представляют лучший источник наших знаний относительно архетипов. Юнг и его сотрудники проделали гигантскую работу по выявлению архетипов в религиозных представлениях, мифах и сновидениях.

Предполагается, что в коллективном бессознательном содержится множество архетипов. Некоторые из тех, что были выявлены – архетипы рождения, возрождения, смерти, власти, волшебства, целостности, героя, ребенка. Бога, мудрого старца, матери-земли, животного.

Хотя все архетипы могут быть рассмотрены как автономные динамические системы, относительно независимые от остального в личности, некоторые развились настолько, что в полной мере оправдывают отношение к себе как к отдельным системам внутри личности. Это: маска, анима и анимус, тень.

 

Принцип эквивалентности

Свой взгляд на психодинамику Юнг основывает на двух фундаментальные принципах – принципе эквивалентности и принципе энтропии. (Jung, 1948). Согласно принципу эквивалентности, если энергия расходуется на создание некоторой ситуации, то же количество энергии появится в другом участке системы. Обучающиеся физике знают этот принцип как первый закон термодинамики или предложенный Гельмгольцем закон сохранения энергии. Применительно к психическому функционированию в понимании Юнга, принцип гласит, что если какая-то ценность ослабевает или исчезает, количество энергии для психики не будет потеряно, но возродится в новой ценности. Снижение одной ценности неизбежно означает возвышение другой. Например, если ребенок начинает меньше любить семью, возрастает его интерес к другим людям и вещам. Человек, потерявший интерес к своему хобби, обычно скоро обнаруживает, что на месте старого хобби возникло новое. Если ценность вытесняется, связанная с ней энергия может уходить на построение сновидений и фантазий. Разумеется, возможно и распределение энергии утерянной ценности между несколькими другими.

В плане функционирования целостной личности принцип эквивалентности гласит, что если энергия уходит из одной системы, например, Я, она возникает в другой системе, например, в маске. Или, если все больше ценностей вытесняются в теневую часть личности, она усилится за счет других структур. Аналогично, дезэнергетизация сознательного Я сопровождается энергетизацией бессознательного. Энергия беспрерывно перетекает из одной системы личности в другую. Это перераспределение энергии составляет динамику личности.

Разумеется, принцип сохранения энергии не может жестко применяться к частично закрытым системам, каковой является личность. Энергия добавляется к психике или уходит из нее, и соотношение того и другого может сильно варьировать, что вероятно, и происходит. Следовательно, подъем или падение ценностей могут быть связаны не только с перемещениями энергии из одной части системы в другую, но зависеть от прироста энергии за счет внешних источников и ее уменьшения за счет мускульной работы. Еда или отдых укрепляют умственно и физически, а работа или тренировка в течение определенного времени – утомляет. Эти энергетические обмены между психикой и организмом или внешним миром представляют, как и перераспределение энергии внутри самой психики, большой интерес для Юнга и для всех психологов динамического направления.

Для объяснения движения энергии Юнг ввел принцип полярности: каждому желанию, свойству соответствует его противоположность. Если чел. сознательно стремится к определ. цели, то в бессознательном присутствует противоположное намерение, чем объясняется бессознательный срыв сознательных намерений. Этот принцип распространяется и на взаимоотношения архетипических фигур (напр., Тень – противоположность Эго и Персоны), и на психические функции (см. Типология личности), и на свойства (если мужчина сознательно культивирует маскулинность, то эмоциональность, импульсивность вытесняется им в бессознательное). Невротич. развитие рассматривается как односторонность, когда доминирует одна тенденция.

Принцип энтропии

Принцип энтропии, или второй закон термодинамики, в сущности утверждает, что если два тела с различной температурой привести в соприкосновение, то тепло

будет переходить из более горячего в более холодное. Другой пример – течение воды: при наличии свободного канала оно всегда направлено от высокого уровня к низкому. Действие принципа энтропии находит выражение в равновесии сил. Более теплый объект отдает термальную энергию более холодному, пока температура обоих не сравняется. В этот момент обмен энергией прекращается, что называется термальным балансом между объектами.

Принцип энтропии в том изложении, в котором его использует Юнг для описания личностной динамики, гласит, что распределение энергии в психике стремится к равновесию, балансу. Простейший случай: если две ценности (энергетические напряженности) неодинаковой силы, то возникнет тенденция перехода энергии от более сильной к более слабой, пока не возникнет баланс. Однако, коль скоро психика – не закрытая система, энергия может добавляться или отниматься у любой из противоположных ценностей, что нарушит равновесие. Хотя постоянный баланс сил внутри личности недостижим, это – идеальное состояние, на достижение которого направлено перераспределение энергии. Идеальное состояние, в котором вся энергия равномерно распределена между различными полностью развитыми системами, – самость. Следовательно, когда Юнг утверждает, что целью психического развития является само-осуществление, он имеет в виду, что динамика личности движется в направлении совершенного равновесия сил.

Направленность потока энергии от центра с более высоким потенциалом – фундаментальный принцип управляющий распределением энергии между системами личности. Это значит, что слабая система стремится поднять свой статус за счет сильной, и это создает в личности напряжение. Например, если сознательному Я придается большая ценность сравнительно с бессознательной сферой, в личности возникает значительное напряжение за счет стремления части энергии перейти из сознательной системы в бессознательную. Аналогично, энергия высшей установки, будь то экстраверсия или интроверсия, имеет тенденцию движения к низшей. Сверхэкстраверт находится под давлением, вынуждающим развитие интровертированной части его натуры. Это общее правило созданной Юнгом психологии – любое одностороннее развитие личности порождает конфликт и напряжение, а равномерное развитие всех составляющих личности создает гармонию, покой и состояние удовлетворенности.

Однако, как указывает Юнг, состояние совершенного равновесия таково, что энергия вообще не возникает – ибо продуцирование энергии требует разности потенциалов между различными компонентами системы. Когда все части находятся в равновесии, что называется идеальной энтропией, система останавливается в развитии и замирает. Таким образом, живой организм не может достичь полной энтропии.

 

Проблема несвідомого у психології

Несвідоме — дія природжених інстинктивних потягів в психічному житті людини, що в свою чергу ще й біологічно детермінуються, забуваючи при цьому про соціальні та природні чинники в детермінації людської життєдіяльності. В психології несвідоме звичайно протиставляється свідомому, однак у рамках психоаналізу несвідоме і свідоме розглядається як поняття різного рівня: не все, що не відноситься до несвідомого - усвідомлюється.

Кілька основних класів проявів несвідомого

Неусвідомлювані мотиви, істинний смисл яких не усвідомлюється в силу їхньої соціальної неприйнятності або протиріччя з іншими мотивами

поведінкові автоматизми і стереотипи, що діють у звичній ситуації, усвідомлення яких зайве в силу їх відпрацьованості

Підпорогове сприйняття, яке в силу великого обсягу інформації не усвідомлюється.

Історія

Загальна ідея про несвідомий, що сходить до вчення Платона про пізнання-спогад (анамнез), залишалася панівною аж до нового часу. Інший характер вона одержала після постановки Р. Декартом проблеми свідомості. Ідеї Декарта, що стверджував тотожність свідомого і психічного, послужили джерелом уявлень про те, що за межами свідомості може мати місце тільки чисто фізіологічна, але не психічна, діяльність мозку.

Концепція несвідомого вперше чітко сформульована Г. Лейбніцем ("Монадологія", 1720), що трактувала несвідоме як нижчу форму душевної діяльності, що лежить за порогом усвідомлених уявлень, що піднімаються, подібно острівцям, над океаном темних сприйняттів. Лейбніц вважав, що всі прояви свідомості виникають у несвідомому житті і що у активному стані поруч із найбільш яскраво виступаючими свідомими уявленнями існують схожі на сплячі чи притухлі уявлення – малі перцепції. Згідно Лейбніца, в розумі немає нічого, що вже не дрімало у вигляді уявлень у темній душі. Несвідомими бувають вроджені ідеї, набуті та витіснені зі свідомості ідеї, так звані малі переживання, які не усвідомлюються через свою малу значимість. Він намагався «восполнить пробел, когда сознание не подтверждает факта существования психики в субъекте».

Цікаво, що психіка, яка перейшла у несвідоме, для Лейбніца не є чимось “глибинним”, як пізніше у Фрейда, а просто продовжує своє існування у вигляді ослабленого свідомого чи «малого сприйняття». І ще більш рішуче: «Лейбніц, безперечно, правильно вказав, що свідомість та психіка не ідентичні і для заповнення простору між ними він ввів поняття «мале сприйняття».

Першу спробу строго матеріалістичного пояснення несвідомого здійснив Д. Гартлі (Англія), який пов'язував несвідоме з діяльністю нервової системи. Німецька класична філософія стосувалася в основному гносеологічного аспекту несвідомого. І. Кант пов'язує несвідоме із проблемою інтуїції, питанням про чуттєве пізнання (несвідомий апріорний синтез). Інший характер знайшло несвідоме у поетів-романтиків і теоретиків романтизму, що розвивали на противагу раціоналізму Просвітництва свого роду культ несвідомого, як глибинного джерела творчості.

На противагу принципам раціоналізму представники теорії романтизму, такі як Шопенгауер, Ніцше, Э.Гартман висунули свою концепцію несвідомого , розглядаючи його як волю в природі, джерело життя, стихійний життєвий початок, якому протистоїть безпорадна свідомість. Так, наприклад, Гартман стверджував , що «життя світу – не розумний , але цілеспрямований процес, у якому свідомість – лише знаряддя сліпої світової волі як рушійної сили розвитку» .Ірраціоналістичне вчення про несвідоме висунув Артур Шопенгауер, продовжувачем якого виступив Е. Гартман, який поставив несвідоме у ранг універсального принципу, основи буття й причини світового процесу.

В XIX столітті почалася лінія властиво психологічного вивчення несвідомого (німецькі вчені І. Ф. Гербарт, Г. Фехнер, В. Вундт, Т. Ліппс). Динамічну характеристику несвідомого вводить Гербарт (1824), відповідно до якого несумісні ідеї можуть вступати між собою в конфлікт, причому слабші витісняються зі свідомості, але продовжують на нього впливати, не втрачаючи своїх динамічних властивостей.

Новий стимул у вивченні несвідомого дали роботи в області психопатології, де з метою терапії стали застосовувати специфічні методи впливу на несвідоме (спочатку - гіпноз). Дослідження, особливо французької психіатричної школи (ж. Шарко й ін.), дозволили розкрити відмінну від свідомої психічну діяльність патогенного характеру, не усвідомлювану пацієнтом.

Несвідоме у вченні З. Фрейда

Експериментальна розробка поняття несвідомого була вперше проведена Зигмундом Фрейдом, який показав, що багато дій, реалізацію яких людина не усвідомлює, мають осмислений характер і можуть бути пояснені за рахунок дії потягів (переважно - сексуальних). Ним було розглянуто, як та або інша мотивація проявляється в сновидіннях, невротичних симптомах і творчості. Відомо, що головним регулятором людської поведінки служать потяги й бажання суб'єкта. Будучи лікарем, він зіштовхнувся з тим, що ці неусвідомлювані переживання і мотиви можуть серйозно обтяжувати життя й навіть ставати причиною нервово-психічних захворювань. Це спрямувало його на пошуки засобів рятування своїх пацієнтів від конфліктів між тим, що говорить їхня свідомість, і несвідомими спонуканнями. Так народився фрейдівський метод психоаналізу.

Несвідоме у вченні К.Ґ. Юнга

Надалі поняття несвідомого було істотно розширене. Зокрема учень Фрейда Карл Густав Юнг у рамках створеної їм наукової дисципліни - аналітичної психології - увів термін "колективне несвідоме", і істотно змінив його значення в порівнянні з психоаналізом.

На думку Юнга, існує не тільки несвідоме суб'єкта, але й сімейне, родове, національне, расове й колективне несвідоме. Колективне несвідоме несе в собі інформацію психічного світу всього суспільства, у той час як індивідуальне - інформацію психічного світу конкретної людини. На відміну від психоаналізу, вчення Юнга розглядає несвідоме як сукупність статичних паттернів, зразків поводження, які є вродженими й лише мають потребу в актуалізації. Так само несвідоме поділяється на латентні, тимчасово неусвідомлювані й подавлені, витиснуті за межі свідомості процеси й стани психіки.

Несвідоме у вченні Ж. Лакана

Французький психоаналітик Жак Лакан запропонував гіпотезу, що «несвідоме структуровано як мова», саме тому психоаналіз - на відміну від психотерапії і психології - з його включенністю в світ значень, з його суб'єктивним становленням у мові. Однієї із психоаналітичних технік, розроблених Лаканом стала «клініка означаючого»: у самій основі суб'єкта лежить його зустріч зі словом, тому й можливий переклад, перезапис усередині психічного апарата, а talking cure може виступати діючим терапевтичним механізмом навіть у найважчих психічних випадках. Теза Лакана являє собою метафору: несвідоме подібне мові, працює за схожими правилами, але не вичерпується законами лінгвістики, тому й "клініка означаючого" є лише одним з можливих методів роботи з несвідомим, що розвивають у сучасних лакановських школах.

Несвідоме у дослідженнях радянських психологів

У радянській психології проблема несвідомого розроблялася переважно у зв'язку з теорією установки Д. Н. Узнадзе. Психофізіологічні аспекти несвідомого, що вивчалися І. М. Сеченовим і І. П. Павловим, досліджуваоися у зв'язку з аналізом сну й гіпнотичних станів, коркових і підкіркових утворень, явищ автоматизму в трудовій і спортивній діяльності й т.д.