Шлюбно-сімейні відносини та спадкове право
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Основна форма шлюбу - моногамія.(в разі хвороби, без­дітності, нерозсудливої поведінки першої дружини чоловік мігузяти другу).

Форма укладення шлюбу- договір між батьками нареченого та нареченої.

атрибути шлюбної угоди - передшлюбний подарунок нареченого сім'ї нареченої.

§ Посаг нареченої залишався її власністю.

§ терха-тум – викупна плата нареченого батькові нареченої

Жінка :

§ шанованоа та мала порівняно незалежне становище,

§ розпоряджалася подарунками чоловіка,

§ могла вільно укладати різноманітні договори, купувати й орендувати майно, займатися ремеслом, торгівлею, лихвар­ством.

§ у сім'ї - підлегле щодо чоловіка становище.

 

Розлучення :

§ вільне лише для чоловіків.

§ Жінка - лише за певних умов (якщо чоловік потрапив у полон, а вдома не було харчів; якщо її чоловік кинув поселення та втік; якщо чоловік постійно зраджував і принижував її) (статті 134-136,142).

Дитина (суб'єкт і об'єкт права).

v могла бути предметом закладу (ст. 117).

v рівність дітей, навіть коли вони походили від рабині.

v влада домовласника над дітьми до їхнього повноліття. Батько мав право продати дітей у рабство чи віддати в кабалу.

Спадкування здійснювалосяза законом і за заповітам.

Спадко­ємці :

ü один із подружжя,

ü діти,

ü внуки,

ü всиновлені діти,

ü діти від рабині, якщо батько визнав їх своїми.

за законом спадок розподілявся порівну між синами, а дочки отримували свої частки як посаг.

Злочин і покарання

злочини:

1) злочини проти особи (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень,
образа, наклеп);

2) злочини проти власності (пошкодження чи знищення майна,
крадіжка, грабіж, розбій);

3) злочини проти сім'ї (подружня зрада, розпуста, статеві зносини
з близькими родичами);

4) посадові злочини (зловживання службовим становищем);

5) злочини проти правосуддя (неправдиві свідчення, підкуп свідків).

 

зовсім не згадують про державні та релігійні злочини. (Ідеться лише про приховування осіб, які посягають на держав­ний лад à смертна кара)

покарання - надзвичайно жорстокі..

Найвищою мірою покараннябула страта,(згадується понад ЗО разів),

види:

спалення, втеплення, посадження на палю, повішання, розрізання на частини.

члєноушкоджувальні покарання(відрубування ноги, руки; відрізування носа, вуха, язика тощо), таврування злочинців.

А також:

обернення в рабство, конфіскація майна, заслання, грошові штрафи, відшкодування збитків.

принцип таліону- "око за око, зуб за зуб":

ü звичай­ний (ст. 200),

ü дзеркальний (ст. 230)

ü символічний (ст. 195).

покарання залежали від кастової належності людини.

Судовий процес

o не існувало поділу на кримінальний і цивільний процес.

o Розпочинався процес з ініціативи потерпілого.

o Сторони мали особисто з'явитися на судовий розгляд.

докази:клятва, показання свідків, письмові акти.

 

Судді - особисте вивчення та ведення справи. (оцінював показання сторін і свідків за враженням від їхнього голосу, кольору обличчя, жестів, погляду та ін.).

ордалії (випробування).

 

Суддя після прийнят­тя рішення не мав права його змінювати. (Якщо він це робив, то платив штраф, який у 12 разів перевищував суму позову)

 

судове покарання за неправдиве свідчення.

 

38.

Джерела староіндійського права:

o звичай.

o рслігійно-правові збірки,( дхармашастри Раутами й Апастамби (друга половина І тис. до Р. X.), закони Брихаспаті (ІІІ—IV століття), Закони Наради (IV—V століття), закони Ману (II ст. до Р. X. - II ст. Р. X.) та ін. )

Закони Ману

o уклала одна з брахманських шкіл між II ст. до Р. X. і II ст.

o У другій половині XVIII ст. перекладений на англійську мову й уведений в науковий обіг.

мова санскрит

складаються з2650 віршів (шлок), згрупованих у 12 глав:

ü І глава уявлення старо­давніх індійців про виникнення Всесвіту, людського суспільства, станів (варн);

ü II розказує про правила життя людини в період учнів­ства;

ü ІІІ—V - (шлюбні звичаї, культові приписи, правила збереження ритуальної чистоти, санітарно-гігієнічні приписи тощо);

ü VI - правила життя самітника;

ü VII — настанови про обов'язки царя й управління державою,

ü VIII глава - настанови про судочинство та юридичну практику;

ü IX глава - про сімейні відносини, покарання за різні злочини, обов'язки членів варн за звичайних умов; X глава — про дітей від шлюбів між представниками різних варн і каст, про обов'язки членів варн за незвичних обставин;

ü XI глава - приписи про розкаяння й обітницю при спокутуванні вчинених гріхів;

ü XII глава - опис посмертних ушанувань за недобрі справи в цьому житті.

особливість Законів Ману -

· відсутність загальних правових понять.

· містять майже сучасні за викладом поняття крадіжки, пограбування та необхідної оборони.

· Норми достатньо чітко згруповано за предметом правового регулю­вання,.

Основні риси права Стародавньої Індії

Право власності.

сім законних способів набуття власності: купівлю, дарування, спадкування, знахідку, здобич, оплату за виконану роботу, позику під відсотки.

власність: общинну, державну, приватну.

Зобов'язальне право.

види договорів: купівлі-продажу, дарування, обміну, перевезення, оренди, зберігання тощо.

Договір мав укладатися в присутності свідків.

Недійсна угода: укладена з нетверезим, малолітнім, душевнохворим або із застосуванням насильства й обману

продаж землі à переважне право купівлі - родичам, сусідам, кредиторам. Ціну землі визначали 40 сусідів

Позика: розмір стягуваних відсотків залежав від варни боржника.

Кредитор міг у будь-який спосіб (хитрістю, насильством) змушувати боржника сплачувати борг.

Засобами забезпечення договору були застава та поручительство третьої особи.

Шлюбно-сімейне право.

 

Основна форма шлюбумоногамія.

v Заможні прошарки суспільства могли мати декілька дружин, а правителі — навіть гареми. Старшинство дружин визначалося порядком тих варн, до яких вони належали.

v Шлюби, зазвичай, укладалися всередині варн.

v Наречений сплачував за дівчину гроші чи давав її батькам подарунок (бика та корову).

Жінка повністю під­порядковувалася чоловікові. У дитинстві - підкорятися батькові, в молодості — чоловікові, після смерті останнього — синам.

Розлучення тільки з ініціативи чоловіка. (Закони Ману: "якщо дружина не народить дітей, можна взяти іншу на восьмому році, якщо народжує дітей мертвими - на десятому, якщо народжує тільки дівчат — на одинадцятому, але якщо говорить грубо - негайно."

v вдова не повинна була навіть вимовляти ім'я іншого чоловіка; могла вдруге вийти заміж лише за брата свого чоловіка.

Спадкове право.

 

тільки за законом.

Спадкова частка дітей залежала від належності їхньої матері до певної варни.

Злочини та покарання.

Види (З.М):

ü державні злочини (змова, заколот, розкриття державної таємниці, перехід на бік ворога);

ü злочини посадовців (лихварство й торгівля коштом царської скарбниці, крадіжка товару, що належав цареві та ін.);

ü проти особи (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, образа);

ü злочини проти власності (крадіжка, грабіж, знищення чужого майна); проти системи вари (наприклад, шудра видавав себе за брахмана);

ü злочини проти сім'ї (подружня зрада дружини, статеві зносини з близькими родичами)

 

Покарання:

→ жорстокість

→ Представники вищих варн несли меншу відпо­відальність

 

види покарань:

§ смертна кара (спалювання, утеплення, посадження на палю, розрізання на частини тощо);

§ калічницькі (відрубування ноги, руки; відрізування носа, вуха);

§ навернення в рабство;

§ конфіскація майна;

§ заслання;

§ виключення з варни;

§ грошовий штраф.

§ тавру­вання злочинців

 

39.

Новгородська судна грамота, судовий кодекс Новгородської феодальної республіки 15 ст, що дійшов в редакції 1471 в єдиному списку (без кінця) у складі рукописної збірки середини 70-х рр. 15 ст Юридичними джерелами Н. ц.р. з'явилися окремі статті Російської правди і місцеве новгородське право пізнішого походження. Окремі норми Н. ц.р. перекликаються з деякими нормами Псковської судної грамоти і судовими порядками Північно-східної Русі. М. Ф. Владімірським-будановим Н. ц.р. розділена на 42 статті. Вона складається з різночасних частин. Н. ц.р. присвячена судоустрою і судочинству у Великому Новгороді. У ній визначені компетенції суду архієпископа, посадника, тисяцкого, великокняжого намісника і тіуна, вказані розміри судових мит, розглянуті різні судові казуси. Особлива увага приділена розбору земельних тяжб. Окрім інтересів панівного класу Новгорода (бояр, жітьіх людей, і ін. його представників), Н. ц.р. відобразила також політику Івана III Васильовича по обмеженню свавілля новгородського боярства на користь великокняжої влади (50-рублевий штраф з боярина в разі наклепу на суддів і т.п.). Н. ц.р. послужила одним з джерел Белозерськой статутної грамоти 1488 і Судебника 1497

Псковська судна грамота

две части: 1) грамота великого князя тверского — Александра Михайловича ; 2) грамота князя Константина Дмитриевича

была утверждена на вече в 1467 году.

должна была определять: судебные права князя, посадника, новгородского наместника, владыки, княжих и вечевых чиновников, судопроизводство, трактовку уголовных преступлений, имущественных прав и их нарушений, различного рода обязательств и права наследства.

Источники ПСГ.

  1. Русская Правда
  2. Вечевое законодательство
  3. Договоры города с князьями
  4. Судебная практика
  5. Обычное право
  6. Договоры с иностранными предпринимателями (купцами, ремесленниками)

Особенности ПСГ

§ ПСГ подробно регламентировала гражданско-правовые отношения (из-за активной торгово-промышленной деятельности)

§ В ПСГ есть преамбула

§ ПСГ тщательно регламентирует права и обязанности князя и других должностных лиц.

ЗНАЧЕНИЕ

обстоятельно регламентировала социально-экономическую жизнь общества, предоставляя возможность цивилизованного ведения хозяйства.

ПСГ была «шагом вперёд» по сравнению с Русской Правдой и стояла гораздо ближе к западноевропейскому законодательству.

КОРМЧАЯ КНИГА
(Номоканон), сборник правил церкви и касающихся ее государственных постановлений, перешедший к нам и другим славянам из Константинопольской церкви после принятия христианства. В греческой церкви «Кормчая книга» называется номоканоном, что в переводе на славянский язык означает «законоправило», «законоправильник». Первый перевод на славянский язык греческого сборника был дан свт. Мефодием. Первым в России на славянском языке был составлен сборник под названием «Синтагма» Иоанна Схоластика, включающий правила вселенских и местных соборов, извлечения из «Закона суднаго» Льва Исаврянина и из Прохирона — сборник государственных узаконений. Кроме сборника Схоластика (известен у нас под названием «болгарский сборник»), известностью на Руси пользовался сборник под названием «Синтагма XIV титулов», имевший две редакции — дофотиевскую и фотиевскую, и появившийся у нас уже до Ярослава I (в дофотиевской редакции). В 1225 появляется у нас сербский перевод «Кормчей книги», сделанный архиеп. св. Саввою, который получил на Руси большое распространение во множестве переписывался особенно в XIV—XVI вв. и известен под названием «рязанской редакции». Но древнейшей редакцией называют софийскую, список, найденный в Новгороде в Софийском соборе, составленный в XIII в., в нем, кроме общеизвестных всем сборникам правил, заключаются отрывки из Русской Правды, уставов свв. Владимира, Ярослава, из правил Владимирского собора 1274 и др. Списки вышеуказанной редакции сохранились и до настоящего времени. Известные на Руси списки подвергались пересмотру не раз; первая попытка была сделана в к. XV в. митр. Киприаном, потом Максимом Греком, иноком кн. Вассианом Патрикеевым, прп. Иосифом Волоколамским, в XVI в. митр. Даниилом, в XVII — при патр. Иосифе, Никоне, в XVIII в. старообрядцами.





Дата: 2016-10-02, просмотров: 173.