Таким чином, право на утримання (аліменти) не можна передавати іншій особі.

Сімейні права та обов'язки не передаються й не відчужу­ються ні за одностороннім волевиявленням, ні за угодою сторін. Це положення дістало закріплення у ч. 1 ст. 14 та у ч. 1 ст. 15 СК. Воно має велике значення для здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків. Суб'єкти сімейних прав, здійснюючи свої права та виконуючи свої обов'язки, не можуть передавати ці права іншим особам та перекладати на них зазначені обов'язки.

у ст. 512 ЦК йдеться:

1. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

2. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

3. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Ст. 515 говорить, що

1. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

В цілому перелік зобов'язань, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, є невичерпним, тобто в кожному разі треба аналізувати зв'язок прав кредитора у зобов'язанні з його особою. Так, наприклад, право на стягнення аліментів мають особи, чітко визначені Сімейним кодексом . Якщо особа не має статусу дитини, батька, мати тощо, вона не в праві претендувати на виплату їй аліментів. Отже право на стягнення аліментів не може бути передано іншому кредитору ані за договором відступлення права вимоги, ані в разі загального правонаступництва.

Таким чином, даний договір не можна укладати, оскільки сімейні права передавати не можна.

Задача 60

Міронов та Гришина отримали у спадщину від свого батька право власності на однокімнатну квартиру. Оскільки ні у Міронова, ні у Гришиної належного на праві власності житла не було, кожний з них вирішив заселитися в однокімнатну квартиру, відмовляючись поступатися іншому. В результаті цього в однокімнатній квартирі почала проживати Гришина зі своїм чоловіком та Міронов. Гришина та її чоловік створили Міронову обстановку неможливості проживання під одним дахом: постійно пиячили, користувалися речами Міронова без його дозволу, в квартирі часто були присутні сторонні люди. Через місяць після такого спільного проживання Міронов змушений був знову винаймати кімнату в гуртожитку і звернутися до суду з такими вимогами: зобов’язати Гришину на підставі ч. 2 ст. 364 Цивільного кодексу України виплатити йому грошову компенсацію за його частку у праві спільної часткової власності на квартиру, а також відшкодувати збитки, які дорівнюють розміру плати за користування кімнатою в гуртожитку. В суді Гришина заявила, що грошей у її сім’ї ледь вистачає на проживання і немає на відшкодування збитків. Тоді Міронов запропонував продати квартиру, а гроші поділити навпіл, на що Гришина також не погодилася, адже за отриману від продажу суму вона не зможе придбати житло, придатне для проживання.

На яке питання розраховане дане завдання? Чи можна вважати права (інтереси) Міронова порушеними? Чи правильно Міроновим обрано способи захисту? Чим порушення прав відрізняється від їх невизнання чи оспорювання (наведіть відповідні приклади)?

Дане завдання розраховане на питання:

- Порушення прав (інтересів) особи

- Способи захисту порушених прав

- Порівняння порушення прав від їх невизнання чи оспорювання.

На мою думку, можна вважати права (інтереси) Міронова порушеними

Міронов правильно обрав способ захисту.

У ч 2 ст 16 ЦКзазначено основні способи захисту:

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановленийдоговором або законом.

Порушення прав відрізняється від їх невизнання чи оспорювання наступним:

Частина 1 статті 15 закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права. Зміст цих підстав захисту у коментованій статті не розкривається, але він простежується у відповідних нормах статей, що регулюють ту чи іншу категорію правовідносин.

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у неправомірному (протиправному) суспільно-шкідливому винному діянні :

недодержанні сторонами при вчиненні правочину вимог закону (ст. 215 ЦК);поширенні про особу недостовірної інформації (ст. 277 ЦК);розкритті таємниці про стан здоров'я особи (ст. 286 ЦК);підданні фізичної особи катуванню, нелюдському поводженню тощо (ст. 289 ЦК);неповазі до гідності та честі фізичної особи (ст. 297 ЦК); протиправному позбавленні права власності чи його обмеженні (ст. 321 ЦК); безпідставному заволодінні особою майном іншої особи-власника (ст. 387 ЦК);вчиненні власнику перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїх майном (ст. 391 ЦК);неправомірному використанні товару без згоди автора (ст. 443 ЦК);невиконанні чи неналежному виконанні умов зобов'язання (ст. 610 ЦК);безпідставній односторонній відмові від договору (ст. 651 ЦК);продажу товару неналежної якості (ст. 678 ЦК);втраті (нестачі) або пошкодженні речі (ст. 951 ЦК);заподіянні фізичній чи юридичній особі майнової чи немайнової (моральної) шкоди (статті 1166 - 1167 ЦК).

Невизнання цивільного права полягає у пасивному запереченні наявності у особи суб'єктивного цивільного права, зокрема, на майно, на право користування житлом, на спадщину, на частку в спільному майні, яке безпосередньо не завдає шкоди суб'єктивному праву, але створює непевність у правовому статусі носія суб'єктивного права. Водночас тут відсутнє звернення інших осіб до юрисдикційних органів про відсутність у особи цивільного права. Таким може бути невизнання нотаріусом правочину чинності наданого стороною правовстановлювального документа.

Оспорювання суб'єктивного цивільного права відображає такий стан правовідношення, коли суб'єктивне цивільне право заперечується у юрисдикційному органі. Якщо таким органом є суд, то носій оспорюваного права може вимагати його визнання, за допомогою звернення з зустрічним позовом тощо.

Відповідно до ч2 ст 364ЦК

2. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Ч7 ст 41 КУ

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Крім того, ч2-4 ст 13 ЦК

2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Ч1 ст 356 ЦК

1. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю

Ч1 ст 368 ЦК

1. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Ч1 ст 361

1. Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Задача 61

ПрАТ “Велика будівельна компанія” (орендодавець) звернулося із позовом до фізичної особи-підприємця Нікітіна (орендар) про визнання договору оренди приміщення неукладеним на тій підставі, що в договорі не вказано місцезнаходження приміщення та його площа. В свою чергу, Нікітін за зустрічним позовом вимагав визнання договору оренди дійсним і передачі йому приміщення, адже, хоча вони і не вказали в договорі яке саме приміщення передається в користування, в усній формі директор ПрАТ “Велика будівельна компанія” і він (Нікітін) домовлялися про приміщення за адресою: м. Харків, вул. Житомирська, б. 32, площею 640 кв. м.

На яке питання розраховане це завдання? Чи має право ПрАТ “Велика будівельна компанія” вимагати визнання договору оренди неукладеним? Чи може Нікітін скористатися таким способом захисту, як визнання договору дійсним, і вимагати передачі приміщення? Чи вичерпний перелік способів захисту передбачений у ст. 16 ЦК України? Де можуть встановлюватися способи захисту цивільних прав та інтересів?

Завдання розраховане на питання:

- Договір аренди

- Підстави визнання договору неукладеним

- Способи захисту

Ч1 ст 759 ЦК

1.За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Ч1ст 638 ЦК

1. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди

Ч1 ст 283 ГК

1. За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Ч1 ст 284 ГКУ

1. Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна платаз урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.