Якщо ви твердо вирішили, що для захисту вам потрібна саме вогнепальна зброя, підготуйтесь до отримання дозволу на неї від держави. Процедура включає в себе наступні пункти.
Отримати медичну довідку форми 127/о
Потрібно пройти медогляд у поліклініці за місцем проживання, це займе кілька днів і коштуватиме від 200 гривень. Або у спеціалізованому медичному центрі – за годину і 250-350 гривень.
Придбати сейф
Вартість сейфу для 3 одиниць зброї – від 700 гривень. За законом він має бути прикріпленим до підлоги і несучої стіни.
Пройти курс підготовки володіння зброєю
Навчають цьому у будь-якому крупному тирі. Вартість у Києві – від 90-150 гривень. Термін навчання – до трьох тижнів. По завершенню – здається екзамен, після цього можна отримати довідку для міліції.
Сплатити послуги МВС і викликати дільничого
Після отримання пакету документів інспектор видає квитанції на оплату послуг МВС та вартості бланка посвідчення на право зберігання зброї – всього близько 200 гривень. Після їх сплати упродовж 30 днів має прийти дозвіл на купівлю зброї. Дільничий має перевірити сейф (про це краще заздалегідь з ним домовитися).
Отримати дозвіл на купівлю зброї
У райвідділі дозвільної системи МВС отримати сам дозвіл. Упродовж 3 місяців купити зброю. Якщо за цей час ви так і не зробили покупку – необхідно здати назад дозвіл або продовжити його.
Відвідати дозвільний центр МВС і купити страховку
Подати заяву про видачу дозволу на придбання зброї, картку-заяву (зразки на місці), докласти медичну довідку і документ про курси володіння зброєю. Обов'язково придбати поліс страхування цивільної відповідальності за шкоду, яка може бути вчинена третім особам від необережного поводження зі зброєю – 51 гривня на три роки. До заяви додається ксерокопія паспорту і чотири фото 3 на 4.
Тонкощі законодавства
В Україні немає спеціального закону, який би регламентував придбання, зберігання та використання вогнепальної зброї. Згідно ст. 263 Кримінального Кодексу носіння, зберігання, придбання, збут вогнепальної зброї, вибухівки та набоїв карається в'язницею на строк від 3 до 12 років.
Журналістам, депутатам, співробітникам судів та членам формувань з охорони громадського порядку (дружинникам) — дозволене придбання та носіння травматичних пістолетів. Процедура їх отримання така ж як вогнепальної зброї, додатково потрібна позитивна довідка-характеристика з роботи.
Висновок: тобто спеціального законодавства по газовим пістолетам теж немає. Їх можна придбати в будь-якому збройовому магазині і навіть в кіоску в підземному переході, однак їх ефективність з точки зору самооборони сумнівна.
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАКАЗ
21.08.98 № 622
Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів
Вот єта дич только регулирует обиход оружия.
2.5. Дозволи на придбання, зберігання та носіння мисливської нарізної, нагородної вогнепальної зброї громадянами підписуються Міністром внутрішніх справ України, його першим заступником та заступниками, начальником УП ЦОУП, його заступниками, начальником управління дозвільної системи, ліцензування та державного охоронного нагляду УП ЦОУП, начальником ГУНП, його заступником - начальником міліції громадської безпеки, начальником УП ГУНП.
Єто норма с инструкции. Иностранцам нельзя с оружием в стране находиться. Только гражданам.
Задача 16
У м. Харкові сталася дорожньо-транспортна приго-да, в результаті якої було пошкоджено автомобіль громадянина України К. Шкода була завдана автомобілем, що належав гро-мадянці США Л., якій на момент аварії вже виповнилося 18 років і яка була визнана винною в ДТП. Громадянин К. звер- нувся до суду з позовом про відшкодування шкоди у розмірі вартості ремонту автомобіля, обґрунтувавши позовні вимоги нормами ЦК України. У відзиві на позов відповідачка не визна-ла вимог позивача, посилаючись на те, що за законодавством США вона досягне віку повної дієздатності лише у21 рік, тому відповідальність мають нести її батьки. На підставі якого акта слід визначати належне до за-стосування право? Хто є належним відповідачем у справі?
Оскільки згідно ст. 26 Конституції України іноземці й особи без громадянства, що знаходяться в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами і свободами, а також виконують такі ж обов'язки, як і громадяни України, – за виключеннями, установленими Конституцією, чи законами міжнародними договорами України, то вони при здійсненні відповідного правопорушення несуть відповідальність відповідно до законодавства України.
У відношенні іноземців, що порушують законодавство України, може бути скорочений термін перебування на її території чи виселення за її межі, вилучений національний паспорт.
Іноземцю, що порушує законодавство України, якщо це порушення не передбачає адміністративної чи кримінальної відповідальності, може бутискорочений термін перебування в Україні.
При здійсненні кримінального злочину, адміністративної провини, іншого правопорушення іноземці несуть відповідальність на загальних підставах із громадянами України.
Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 року, як важливий нормативно-правовий акт, враховує все позитивне, що було накопичено в правовому регулюванні статусу іноземних громадян у загальносоюзному законодавстві і встановлює з урахуванням існуючих реалій правове положення іноземців і осіб без громадянства на території України. Прийнято і низку інших документів, що закріплюють статус іноземців у різних сферах життєдіяльності суспільства. Поза всяким сумнівом, цей блок державно-правового законодавства буде удосконалюватися, модифікуватися під впливом відповідних об'єктивних і суб'єктивних фактів, процесу розвитку міждержавних зв'язків України. При зміні цього законодавства важливо виходити з головного – повинні чітко дотримуватися інтереси України як суверенної держави й інтереси її громадян. І це чітко закріплено в Законі «Про правовий статус іноземців».
Положення ст. 3 Конституції України про те, що права і свободи людини і їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, повною мірою відноситься не тільки до громадян України, але і до іноземців.
Разом з тим українська держава, приймаючи на себе зобов'язання по забезпеченню прав і свобод громадян, має право жадати від іноземців, осіб без громадянства правомірного поводження. Тому вона і формує свої вимоги до індивідів у відповідних обов'язках, закріплених на конституційному рівні (ст. ст. 65–68 Конституції України), визначає міри юридичної відповідальності за їхнє виконання.
Перш за все слід звернути увагу на коло нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини між працівниками Поліції та іноземцями у випадку порушення останніми чинних норм, правил та стандартів у сфері БДР. На сьогодні такі норми містяться лише у КУпАП, ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та Наказі МВС України №77-2009. Безперечно, чинні законодавчі норми регулюють деякою мірою і правовий статус іноземців та території України, і визначають певну процедуру застосування адміністративних профілактичних та примусових заходів у випадку порушення такими особами Правил дорожнього руху. Але із практичною реалізацією адміністративних приписів, правозастосовною діяльністю виникає проблема, пов’язана із прогалинами та колізіями. Так, ст. 16 КУпАП визначає, що іноземці та особи без громадянства підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. Це свідчить про те, що жоден іноземний громадянин не може заволіктися відповідальності у разі порушення норм адміністративного законодавства. Більше того, у ст. 24 КУпАП законодавець ввів спеціальний вид адміністративного стягнення такий як «видворення за межі України іноземців та осіб без громадянства». Але у той же час, законодавець не потурбувався про внесення відповідних змін у санкції статей Кодексу та іншого законодавства такого виду відповідальності як «видво- рення за межі України».
Висновок: американка буде нести відповідальність на загальних підставах з 18 років.
Задача 18
У результаті розпаювання земель колективного сільськогосподарського підприємства громадянка Л. отримала у приватну власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану на території Дергачівського району Харківської області. Після смерті Л. ця земельна ділянка пере-йшла у спадщину її онуки Ф., громадянки Італії. Прийнявши спадщину, Ф. звернулася до відповідних державних органів на території України із заявою про видачу на її ім’я державного акта про право приватної власності на землю, у чому їй було відмовлено. Якою правосуб’єктністю у сфері земельних правовідно-син володіють іноземні громадяни? Чи можуть перебувати у власності іноземних громадян землі сільськогосподарського призначення, розташовані на території України? Який право-вий режим у сфері земельних відносин надано іноземним грома-дянам в Україні?
згідно ст.81 ЗКУ Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. Згідно перехідних положень ЗКУ п.15 відчуження - передача ділянки спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
В цьому пункті зазначено, що Із рішеннями судів про продовження терміну, протягом якого іноземці мають відчужити земельні ділянки погодитись не можна, оскільки у даному випадку діє імперативна норма (норма цивільного права містить правило, яке учасники цивільного обороту не можуть змінювати на свій розсуд, то дана норма є імперативною), але норма зазначена у п. 15 ЗКУ також вказує на конкретні види відчуження і забороняє інші види (продаж, дарування) і тому також є імперативною.
ст 81 ЗКУ
2. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
1. Перелік способів відчуження земельних ділянок не є вичерпним, оскільки земельна ділянка може бути відчужена у будь-який спосіб, ПРЯМО не заборонений законом.
2. З приводу отримання іноземцями та особами без громадянства земельних ділянок сільськогосподарського призначення, можу сказати наступне: п. 5 ст. 22, п. 2, 3 ст. 81 ЗК України, ст. 14 Конституції України прямо ЗАБОРОНЯЄ надавати у власність землі сільськогосподарського призначення іноземцям та особам без громадянства, навіть якщо вони були успадковані. З цього приводу є судова практика, справа №2а/0570/685/11, з якою можна ознайомитись на Єдиному державному реєстрі судових рішень. Проте слід враховувати такі обставини, як час прийняття спадшини (стаття 58 КУ - дія закону у часі), а також чи було успадковано право власності чи право на частку (пай), чи іноземець був громадянином, коли прийняв спадщину і т.інше.
3. З приводу мараторію на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення, ТОБТО відчуження іноземцями продовж року земельних ділянок сільськогосподарського призначення, після прийняття їх у спадщину, є роз'яснення Верховного Суду України, в якому чітко прописано, що мараторій на частину 4 статті 81 НЕ ПОШИРЮЄТЬСЯ!!
4. З приводу надання у власність інших видів земель (крім земель сільськогосподарського призначення) іноземці та особи без громадянства мають право набувати право власності на земельні ділянки, які знаходяться ПІД НЕРУХОМИМ МАЙНОМ, ЯКЕ НАЛЕЖИТЬ ЇМ НА ПРАВІ ВЛАСНОСТІ. Дивіться статтю 81, 82 Земельного кодексу України. Слід враховувати момент прийняття у спадщину (ст. 58 КУ). Відповідну редакцію закону можна переглянути на сайті Верховної ради України.
Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Чинний ЦКУ передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом (див.: ст. 1216, 1217 ЦКУ).
Навіть якщо мова йде про земельну ділянку сільськогосподарського призначення, державний акт має бути виготовлений та виданий на ім’я спадкоємця — іноземного громадянина, однак чинність такого документа буде обмежена одним роком, за який цей громадянин повинен здійснити відчуження успадкованої земельної ділянки (ст. 81 Земельного кодексу України).
Висновок: повинна отримати ділянку, але в рамках одного року повинна обов’язково відчужити. Або буде капец.
Задача 21
Іноземна компанія відкрила в Україні своє представ-ництво. За рішенням суду іноземна компанія-засновник мала сплатити українській фірмі заборгованість за комерційною уго-дою. Позивач просив звернути стягнення на майно представни-цтва іноземної компанії в Україні. Чи правомірні вимоги позивача? Якими нормативними актами регулюється статус представництва іноземної юри-дичної особи в Україні?
Правовий режим іноземних юридичних осіб в Україні
Правовий режим діяльності іноземних юридичних осіб на території України визначається внутрішнім законодавством і міжнародними договорами України і залежить від правових характеристик самого юридичної особи (міжнародна або іноземна юридична особа, юридична особа публічного або приватного права, комерційна або некомерційна організація і пр.) і виду здійснюваної ним діяльності (господарська, в тому числі підприємницька, інвестиційна, добродійна, релігійна і інш.).
Відносно іноземних юридичних осіб можуть діяти наступні види режимів:
- національний (завжди є істотні виключення);
- найбільшого сприяючого;
- недискримінація;
- спеціальний.
Правове регулювання діяльності іноземних юридичних осіб здійснюється:
відносно господарської діяльності - законами «Про підприємництво», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про угоди про розділ продукції», «Про концесії» і інш.;
відносно інакшої діяльності -- законами «Про об'єднання громадян», «Про добродійність і добродійну діяльність», «Про свободу совісті і релігійні організації» і інакшими законодавчими актами - в залежності від правового статусу самого юридичної особи і змісту його діяльності.
Особливу групу складають норми податкового права України, що визначають порядок оподаткування іноземних юридичних осіб (Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», двосторонні конвенції і угоди об уникнення двійчастого оподаткування).
Представництва іноземних юридичних осіб в Україні можуть бути поділені на чотири основні групи, що розрізнюються по процедурі реєстрації і правовому статусу:
1. Представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності.
Особливий статус представництв іноземних суб'єктів господарювання викликає безліч питань при здійсненні ними діяльності на території України. Причиною їх виникнення є, в тому числі, і колізії між нормативними актами, регулюючими діяльність представництв.
Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності - це установа або особа, яка представляє інтереси іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні і має на це належним образом оформлені відповідні повноваження (ст. ст. 1, 5 Закони «Про зовнішньоекономічну діяльність»).
Представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності не є юридичною особою і не займається самостійно комерційною діяльністю. У всіх випадках воно діє від особи і по довіреності іноземного суб'єкта господарської діяльності і виконує свої функції згідно з чинним законодавством України (п.14 Інструкція про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затверджена наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 18.01.96 м. № 30).
Потрібно відмітити, що у визначеннях представництва, що містяться в різних нормативних актах, існують деякі розбіжності. У Закон України від 16.04.91 м. № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», із змінами і доповненнями иИнструкції № 30применяется термін«представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності». А вЗаконе об прибилиупотребляется інакший термін -«постійне представництво нерезидента». Під його визначення в числі інших підпадають представництва іноземних юридичних осіб. Цей термін застосовується для представництв, через які здійснюється господарська діяльність нерезидентів в Україні. Крім того, вЗаконе об прибилиупотребляется термін«представництва іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарську діяльність в Україні».
Інструкція № 492включает представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності в определениеиностранних представительстви ділить їх напредставительства юридичних облич - нерезидентів, що не займаються підприємницькою діяльністю, і постійні представництва.
Загалом розбіжності у визначеннях ніяк не відбиваються на «життєдіяльності» представництв, крім того, що створюють плутанину в термінології: в різних нормативних актах представництва, що мають один і той же статус, названі по-різному (наприклад, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 22.05.97 м. № 283/97-ВР, із змінами і доповненнями і Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній і іноземній валютах, затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 м. № 492, із змінами і доповненнями,). Але від того, підпадає чи ні конкретне представництво під визначення, приведене у вказаних нормативних актах, буде залежати розв'язання питання про поширення на нього вимог цього акту, а також про застосування до нього процедур, визначених цим нормативним актом (і якщо підпадає, то яких саме).
Наказом МВЕСТорга України від 18.01.1996 м. № 30 затверджена Інструкція про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні. Реєстрація здійснюється Міністерством економіки (як правонаступником функцій МВЕСТорга).
Для реєстрації представництва іноземний суб'єкт господарської діяльності подає такі документи:
1) заява з проханням про реєстрацію представництва;
2) виписку з торгового (банківського) реєстру країни місцезнаходження офіційно зареєстрованого головного органу управління (контори) іноземного суб'єкта господарської діяльності;
3) довідку з банківської установи, в якій офіційно відкритий рахунок іноземного суб'єкта господарської діяльності;
4) довіреність на здійснення представницьких функцій в
Україні, оформлену відповідно до законів країни, де зареєстрована контора іноземного суб'єкта господарської діяльності;
5) якщо необхідно - особливий дозвіл (завірена копія) державних установ країни місцезнаходження іноземного
суб'єкта на відкриття представництва.
Документи повинні бути нотаріально завірені, легалізовані і перекладені на українську мову із запевненням перекладу друком офіційного перекладача.
Державний збір за реєстрацію - 2500 доларів США.
Термін реєстрації - 60 днів з моменту внесення державного збору.
Видається свідчення про реєстрацію представництва.
Представництво може здійснювати функції, пов'язані з виконанням представницьких послуг, тільки в інтересах іноземного суб'єкта господарської діяльності, вказаного в свідченні.
Отримання свідчення про державної реєстрації Міністерства економіки дає право:
- на отримання віз і дозволів співробітникам представництв;
- відкриття поточних рахунків в банках України;
- безмитного ввезення майна для оснащення офісу і функціонування представництва;
- реєстрації і отримання в органах ГАИ відповідних але
мірних знаків для автотранспорту.
Задача 26
Громадянин РФ купив у м. Херсон приватизовану квартиру. У договорі купівлі-продажу зазначалося, що вартість квартири становить 50 тис. грн, що відповідало балансовій вартості, встановленій у технічній документації на дане житло. Фактично ж покупець передав власнику 100 тис. доларів. У подальшому суд визнав договір купівлі-продажу недійсним у зв’язку з тим, що продавець на момент купівлі-продажу квартири був недієздатним. Покупець заявив вимогу про повернення фактично сплаченої продавцю суми. Проаналізуйте обставини справи. Правом якої країни слід керуватися при вирішенні даного спору? Складіть проект судового рішення у справі.
ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 2012, остання ред.. 11.08.2013, Стаття 2. Законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства 1. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України ( 254к/96-ВР ), цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України. Відповідно до статті 26 Конституції України "іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України...". та 17 зу про мппст. 31, 32, 33 зу про мпп Ст. 655,656, 657 цк поняття, умови і форми договір купівлі-продажи Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (укр/рос) { Конвенцію ратифіковано із застереженнями Законом N 240/94-ВР ( 240/94-ВР )від 10.11.94 } із змінами 21.01.2006 Стаття 23 Правоздатність і дієздатність 1. Дієздатність фізичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. 2. Дієздатність особи без громадянства визначається за правом країни, у якій він має постійне місце проживання. Стаття 38 Право власності 1. Право власності на нерухоме майно визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно. Питання про те, яке майно є нерухомим, вирішується відповідно до законодавства країни, на території якої знаходиться це майно. 3. Виникнення і припинення права власності або іншого речового права на майно визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої майно знаходилося в момент, коли мала місце дія або інша обставина, що послужила підставою виникнення або припинення такого права. 4. Виникнення і припинення права власності або іншого речового права на майно, що є предметом угоди, визначається за законодавством місця здійснення угоди, якщо інше не передбачено угодою Сторін. Стаття 39 Форма угоди 1. Форма угоди визначається за законодавством місця її здійснення. 2. Форма угоди з приводу нерухомого майна і прав на нього визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться таке майно.Стаття 226. Правові наслідки вчинення правочину недієздатною фізичною особою ЦКУ
Дієздатна сторона зобов'язана повернути опікунові недієздатної фізичної особи все одержане нею за цим правочином, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість майна за цінами, які існують на момент відшкодування.
Опікун зобов'язаний повернути дієздатній стороні все одержане недієздатною фізичною особою за нікчемним правочином. Якщо майно не збереглося, опікун зобов'язаний відшкодувати його вартість, якщо вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла винна поведінка опікуна.
Справи про визнання правочину
недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
справа № 552/4312/13-ц
Провадження №2-552/4312/13
30 жовтня 2019 року, Ленінський районний суд м. Севастополя у складі:
головуючого судді: Романової В.В.
при секретарі: Червяковій К.І.
за участі позивача Москаля І.І., законного представника (опікуна) Кримського О.О. – Сороки Н.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Москаля І.І. до Кримського О.О. в особі його опікуна Сороки Н.В. «про застосування наслідків недійсності правочину та повернення фактично сплачених коштів»,-
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2019 року позивач Москаль Іван Іванович, громадянин РФ, звернувся до Ленінського районного суду м. Херсона з позовом до Кримського Олексія Олексійовича в особі його опікуна Сороки Надії Вікторівни «про застосування наслідків недійсності правочину та повернення фактично сплачених коштів» та просив суд позов задовольнити, стягнути з Кримського О.О. кошти в розмірі 100 000 доларів США (? грн. за курсом НБУ на день подання позову) в якості повернення коштів, фактично сплачених ним за договором купівлі-продажу квартири №1 по вул. Леніна,1, м. Севастополь від 10.09.2019 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 10.09.2019 року він за договором купівлі-продажу №ВВТ 223310 від 10.09.2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Грак Г.О., зареєстрований за р/№ 120, придбав у Кримського О.О. квартиру, що за адресою вул. Леніна,1, кв. 1, м. Херсон. При цьому, за попередньою домовленістю з продавцем, ціна даної квартири у договорі купівлі-продажу була визначена згідно її балансової вартості в розмірі 50 000 грн., а фактично покупець сплатив продавцю обумовлену ними суму коштів в розмірі 100 000 доларів США. Однак, в подальшому Рішенням Ленінського районного суду м. Херсона від 20.09.2019 року, за заявою Сороки Н.В. Кримського О.О. було визнано недієздатним та призначено йому опікуна – Сороку Н.В. Рішенням Ленінського районного суду м. Херсона від 15.10.2019 року, яке набрало законної сили 25.10.2019 року вказаний договір купівлі-продажу від 10.09.2019 року визнано недійсним на підставі ст. 226 ЦК України. Посилаючись на вказані обставини та на положення ч.2 ст.216 ЦК України позивач Москаль І.І. просив суд застосувати наслідки недійсності правочину (двосторонню реституцію) та стягнути з Кримського О.О. в особі його опікуна Сороки Н.В. фактично сплачені ним кошти за придбану квартиру №1 по вул. Леніна,1 в м. Херсон в розмірі 100 000 доларів США, що на день звернення до суду становить ? грн.
На підтвердження позовних вимог позивач подав суду копію договору купівлі-продажу від 10.09.2019 року, копію Витягу з ДРРП про реєстрацію за ним права власності на вказану квартиру від 14.09.2019 року, копію рішення Ленінського районного суду м. Херсон від 15.10.2019 року.
Не погодившись з даним позовом 29.10.2019 року Сорока Н.В. подала суду заперечення на позовну заяву де просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог Москаля І.І. за недоведеністю. В обґрунтування своїх заперечень Сорока Н.В. посилалася на те, що позивачем не подано доказів сплати ним зазначеної в позові суми коштів в 100 000 доларів США та факту їх отримання її підопічним Кримським О.О.
В судове засідання 30.10.2019 року з’явилися позивач Москаль І.І. та відповідач Сорока Н.В.
В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі, дав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просив суд позов задовольнити. Відповідач в судовому засіданні позов не визнала в повному обсязі, дала пояснення аналогічні викладеним у запереченні на позовну заяву та просила суд відмовити в задоволенні даного позву.
Дата: 2019-11-01, просмотров: 209.
