На даний момент поширення ареалу дикого кабана надзвичайно широке і простягається від Атлантичного до Тихого океану та охоплює північну Африку, Середню, Південну та Східну Європу. А також від Гімалаїв до Південного Сибіру, Забайкалля, Далекого Сходу та деяких островів Японії.

Стосовно території України, то кабани ще в 30-х роках минулого століття були частим звіром в лісах Волині та Поділля. Найбільшим поширенням кабан користується в та низинних районах Західної України, в таких областях як Закарпатська, Чернівецька, Львівська, Тернопільська.

В Одеській області він тримається в заплавах Дніпра, зустрічається кабан в малій кількості також в Житомирській, Кіровоградській, Київській, Полтавській, Черкаській і Сумській областях.

Кабани добре пристосувалися до життя в усіх без винятку природних зонах нашої країни. Кабани полюбляють заболочені угіддя із заростями комишу, очерету, рогози та іншої рослинності. Також добре вони почувають себе і в хвойних масивах, особливо де є культури дуба.

Значно полегшує справу розповсюдження кабанів по території України швидке зменшення чисельності вовків на території більшості мисливських господарств країни, але в деяких регіонах спостерігається зворотній процес.

Загальні особливості живлення кабана

Кабани – всеїдні тварини. Поряд з рослинною їжею – гриби, ягоди, корені, бульби, кукурудза вони поїдають різновиду їжу тваринного походження: комахи та їх личинки, змії, яйця птах та пташенят, різну падаль, а інколи і собі подібних.

Враховуючи всеїдність кабана, дуже тяжко визначити видовий склад його харчів на протязі всіх географічних зон, але зрозуміло одне – воно різнобічне. В різних частинах обширного ареалу кабана склад його кормів різко змінюється в зв’язку з типом переважаючої там рослинності та видовим різнобіччям рослинних угрупувань та ґрунтової форми, а також особливостями їх сезонного розвитку.

Потрібно відмітити, що кабани в різних природних зонах свого ареалу, навіть на інших континентах, зберігають прив’язаність до груп кормів рослинного та тваринного походження.

До першої найбільш масової групи кормів відносяться підземні частини трав’янистих рослин – кореневищ, які володіють високим складом, цінних харчових речовин, які добуваються тваринами на протязі року.

До другої, найважливішої групи входять: жолуді, горіхи, ягоди. Даний вид кормів надзвичайно поживний, але як правило існує тільки в сезон дозрівання. У врожайні роки саме ці групи кормів допомагають різкому збільшенню чисельності цієї тварини.

При великій кількості жолудів спостерігається підвищення плодючості тварин, прискорюється ріст та розвиток поросят, зменшується смертність в популяції на протязі снігового покриву.

До важливих весняних та літніх кормів кабанів належить посіви трав’янистих рослин, які можна віднести до третьої групи основних кормів, вживаних в період вегетації.

До четвертої групи кормів, які мають суттєве значення в раціоні кабанів, ми відносимо їжу тваринного походження. Різнобіччя цієї групи кормів коливається дуже широко.

Добова потреба кабана в їжі значно коливається в залежності від пори року та енергетичних затрат організму.

Гон

Дикі кабани, являються стадними звірами, збиваються інколи в значні групи. Старі самці частіше за все тримаються окремо і приєднуються до стада тільки в період гону. З листопада і до початку року самці приєднуються до груп самок із молодняками, і саме в цей час проходять жорстокі бійки між ними.

Гон у кабанів проходить з початку листопада до кінця грудня, інколи закінчується у першій – другій декаді січня. Терміни початку і закінчення гону часто можуть значно змінюватися, залежно від кліматичних умов року. Масовий опорос самок випадає на кінець березня – початок квітня.

Молоді тварини досягають статевої зрілості вже в перший рік життя. При сприятливих умовах самки в цьому віці вперше приймають участь в гоні. Молоді самці майже до трьохрічного віку не допускаються до гону дорослими самцями, й можуть бути вигнаними із стада на період гону.

У різних частинах ареалу встановлено, що терміни гону кабана характеризуються різними періодами як в різних географічних зонах так і в одній і тій же місцевості. Багато в чому залежать від стану кормової бази, метеорологічних умов року, в тім числі від термінів залягання і сходу снігового покриву.

Одною із вагомих ознак гону є поява в місцях скупчення кабанів, стійкого неприємного запаху, який довго тримається в повітрі. При наявності снігового покриву на відбитках великих самців помітні жовті плями, як наслідок роботи статевих залоз.

М’ясо вбитих в сезон гону самців має також неприємний та стійкий запах, через що вважається непридатним до вживання.

В деяких випадках поведінка звірів кардинально змінються, часті прояви агресії один до одного між дорослими самцями стада за право на самку, переростають в бійку, так званий “турнір”, внаслідок чого від чисельних отриманих поранень в деяких випадках тварини навіть гинуть. Кабани, які збираються прийняти участь “турнірі”, постійно труться об стовбури хвойних дерев, посилюючи таким чином свій захист, змащуючи смолою своє тіло. У деяких випадках пошкодження на стовбурах ялин та сосен від дій кабанів можуть розташовуватися навіть на висоті 1,5 м, що свідчить про розміри та емоціональний стан звіра.

Більшість дорослих самок приходить в охоту до кінця листопада, грудня. В цей період і проходить масове та масштабне спаровування кабанів, однак вперше прийнявши участь в гоні, свині запліднюються пізніше цих строків. Вагітність протікає чотири з половиною місяці.