В сучасних умовах світ – це надто строката картина національно-етнічної багатоманітності, що не зменшується, а дедалі збільшується і тим самим триває збагачення всього людства, розвитку його цивілізованості. Все це один з важливіших аспектів соціального процесу. В сучасному світі проживає близько 3,5 тисяч націй, народностей, етнічних племен. Більшість народів становить багатонаціональні держави. Якщо в країнах Європи налічується близько 300 націй і народностей, в США, Канаді, Латинській Америці проживає близько 600 націй і народностей, то в Азії, Африці, Австралії більше 2600 різних націй і народностей і етнічних спільностей, племен і родів. Тут не відбувається ні асиміляції, ні тривалої інтеграції. Консолідаційні процеси можливі тільки в середині великих етносів. Сучасні етнічні процеси неоднозначні. До 70‑х років ХХ ст. в світі існувала думка, що в міру розвитку індустріального суспільства згладжуються мовні і релігійні відмінності, зникають етнічні межі. Проте яскраво виражена тенденція уніфікації способу життя народів, але не стало згладжування різноманітності і етнічної забарвленості в одязі, їжі, житті, інтернаціоналізації суспільного виробництва тощо. 70 – 80 – ті роки ХХ ст. стали переломними в історії багатьох держав і етносів у зв’язку з проголошенням на всіх континентах планети етнічного відродження.

Реальне спільне життя націй і народностей далеке від без проблемності. Основна біда полягала в тому, що суперечності, соціальні лиха заганялись в глибину, ставали латентними. В національній політиці не враховувалась специфічна особливість національних і міжнаціональних відносин, як своєрідних суспільних відносин. Своєрідність національних відносин полягала в тому, що національні відносини включали відносини всіх сфер суспільного життя – економічні, соціальні, політичні, духовні, передбачали їх аналіз як єдності матеріального і ідеального. Це викликалось тим, що стали хворобливо заявляти прагнення національної замкнутості, місництва, споживацькі настрої. В економічній сфері розгортається інтенсивний процес інтернаціоналізації економічних відносин. Національний компонент в економіці перестає відігравати вирішальну роль, а висуваються загальнодержавні інтереси, економічна доцільність і виробнича необхідність. нерозуміння таких явищ привело до того, що національні аспекти розвитку економіки стали уявлятися як функціональні специфічні галузі народного господарства, властивих одній або кільком націям. Ігнорування національно-особливого в економіці, значні прорахунки в реалізації незрілих проблем матеріального виробництва, слабке урахування інтересів людей проявлялись у величезних соціально-економічних втратах, втраті національного суверенітету, в диктаті сильних високо розвинутих держав і націй.

Аналіз прорахунків в національній політиці в Україні показує, якщо інтереси представників однієї нації і національності перебільшуються, то це веде до кривдження інтересів інших національностей. Політика мистецтва проявилась і в країнах Прибалтики, Молдові, в Казахстані, коли загальні вірні міркування про національний суверенітет повернулись міжнаціональною напруженістю, відродженням і недовір’ям між корінним населенням і представниками інших націй. Та багато недоліків у сучасному суспільстві стали своєрідним продовженням достоїнств, коли в національній політиці реалізуються неоправдані пріоритети. Україна тривалий період ділилася всім необхідним з Росією, Молдовою, Казахстаном, Закавказзям в інтересах їх економічного і соціального розвитку, тепер потрапила в надзвичайно тяжке, навіть залежне становище: населення більшості регіонів України живе гірше, аніж населення багатьох сусідніх держав. Це стало певною основою для появи українського націоналізму, особливо в тих випадках, коли в угоду неправильно зрозумілим національним інтересам одних народів їх права і забезпечення цих прав домінували над прагненнями інших націй і народностей. І те, що раніше вважалось оправданим у відносинах між народами, стало перешкодою дальшому розвитку національних відносин.

Розпад СРСР, створення суверенних держав і різке загострення взаємовідносин між націями, народами, етнічними спільностями виявили ті підспудні політичні процеси. що приховано в житті багатьох народів. Спроби на новій основі реанімувати процес утворення Союзу не тільки як економічний простір, але й політичну єдність, мають слабку підтримку, часто зустрічають або опір, або неоднозначне його трактування. готовність відродити Союз здебільшого проявляється в глибинних пластах суспільної свідомості, аніж в діях національних лідерів. З метою формування національної політики соціологія має зосередити увагу на вивченні специфіки і особливостей національних і міжнаціональних відносин, розкрити їх місце і роль у сфері суспільного життя. Варто детальніше з’ясувати ідеї суверенітету, самостійності України тому, що ці ідеї привабливі, бо сприяють національній і ефективній організації національного господарства і тим, що в національній самосвідомості одержує відображення ідея захисту національних інтересів, досягнення справедливості. В соціології націй стає важливим напрямком досліджень соціальна сфера, тому що саме в соціальній сфері вирішуються питання соціальної структури, створюються умови для повсякденного життя людей та ін., стає гостріше вплив факторів, зв’язаних з функціонуванням суспільної свідомості. Ситуація, що склалася на початку 90‑х років, вимагає і більш детального аналізу національних відносин. Особливим напрямком соціології націй є і багатоманітність інтересів і явищ, що відбуваються в духовному житті суспільства і охоплюють освіту, культуру, науку, міжнаціональне спілкування та ін. Інтернаціоналізація економічного і соціального життя об’єктивно штовхає національну самосвідомість розглядати духовне життя як найповніше втілення досягнень національної культури, сферу національної самобутності. І це дійсно так. Саме культура, мова, звичаї і традиції народу зберігають більше, аніж інші сфери суспільного життя, національно-особливе, специфічне, властиве саме нації, народності тощо.