Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

У правому куті зворотного боку кожного килима ручного ви­робництва кріплять ярлик (бирку) із такими позначками: номер кили­ма, його назва, розміри (довжина, ширина в см, загальна площа ), артикул, ґатунок, щільність тканини (кількість вузлів в І дм ), ціна, дата виготовлення, прізвище контролере. На товарному знаку підприємства-виготівника вказується відомча підпорядкованість, назва кили­ма, номер його рисунка й артикул.

' Після виготовлення і сортування ворсові килими пакують у кіпи. Таке пакування захищає продукцію від впливу навколишнього се­редовища, пошкоджень та псування; полегшує транспортування, збе­рігання і реалізацію килимів.

Кожна кіпа складається з ворсових килимів визначеного виду, але різноманітних рисунків, кольорів і розмірів.

Килими ручного виготовлення пакують у кіпи масою 80 кг(ворсові), або 40-80 кг- безворсові.

Тарою для пакування кіп служить льняна або синтетична плівка, що відповідає вимогам стандартів, а також умовам постачання килимів ручного виробництва на експорт. У необхідних випадках передбачається арктичне і тропічне пакування. Кіпи обв’язують тесьмою, обшивають мішковиною і знову обв'язують мотузкою. В кожну кіпу вкладають специфікацію, а зверху кріплять ярлик або бирку із тими самими даними, що й на килимі, а також із вказівкою кількості килимів у кіпі.           

На зворотному боці килимів машинного виготовлення став­лять клеймо ВТК, на якому зазначається: найменування підприємства-виготівника, номер виробу, артикул, сорт, штамп контролера ВТК. Крім того, на виріб наклеюють або. до нього прикріплюють ярлик із такими даними: номер рисунка, артикул, розмір, сорт, ціна, номер ви­робу, назва, номер пакувальника, маркувальника, сортувальника, дата виготовлення.

Килими шириною 70 см скручують у рулони по 10 шт., шири­ною 90 - 110 см - по 5 шт.; шириною 130 - 140 см і більше — по 1 — 2 шт. Рулон прошивають з торцевого боку у двох місцях, обв'язують шпагатом з торцевого боку, запломбовують пломбою відправника. У кожному рулоні повинні бути килими одного артикулу і сорту.

Машинні килими і килимові вироби пакують так: при переве­зеннях в інші міста в контейнерах рулони обшивають одним шаром тарної тканини, а при перевезеннях дрібними партіями залізницею і водними маршрутами - подвійним шаром тарної тканини; потім до рулонів кріплять бирку і пломбують. При перевезеннях у вагонах без­посередньо на адресу покупця рулони обшивають шаром тарної тка­нини або рогожею.

Килими і килимові вироби зберігають у сухих і чистих склад­ських приміщеннях. Килими ручного виготовлення слід зберігати на складі у розгорнутому вигляді складеними на стелажах не більше як по 50 шт. (ворсові) і 60 шт.(безворсові) в кожному штабелі Килими і килимові вироби машинного виробництва або неткані зберігають згорнутими у рулон лицевим боком усередину. Килими повинні бути пересипані нафталіном, або іншими засобами, що запобігають пошкодженню міллю, але не погіршують зовнішнього вигляду килимів.

ЛЕКЦІЯ

ВЗУТТЯ

Потреби споживачів на взуття постійно зростають і змінюєть­ся їх характер. На даний час у зв'язку зі зміною умов пращ, побуту та відпочинку, а також культурно-освітнього рівня споживачів вимоги до взуття стають дедалі різноманітними. Споживач потребує взуття не лише для повсякденного або домашнього вжитку, а й для виконання різних видів робіт, активного відпочинку, для занять спортом, вихід­не, нарядне, а залежно від сезонного призначення та кліматичних умов експлуатації - взуття різних конструктивних особливостей.

Характер вимог і потреб до взуття тісно пов'язаний із віком і статтю споживачів. Перед торговельними працівниками стоїть склад­не завдання - формування оптимального асортименту взуття з метою максимального забезпечення попиту населення. Тому необхідно по­стійно вивчати потреби споживачів, проводити маркетингові дослі­дження.

Оцінка рівня якості взуття неможлива без вивчення його властивостей, визначення одиничних показників та проведення необ­хідних досліджень під час експлуатації

До споживних властивостей взуття належать естетичні, ерго­номічні властивості та надійність.

Естетичні властивості взуття визначаються такими чинниками:

а) фасоном, тобто формою носково-пучкової частини та каблу­ка, відповідністю цих показників сучасному стилю;

б) моделлю, тобто характером крою заготовки, наявністю різноманітних декоративних елементів, їх видами, оригінальністю, новизною;

в) видом матеріалів, що використовуються на зовнішні і вну­трішні деталі заготовки, характером обробки лицьової поверхні. Колір матеріалу верху взуття повинен бути сучасним і відповідати естетичним смакам;

г) видом і кольором матеріалу підошви, який повинен гармоніювати зі всією конструкцією заготовки;

г) виразністю, яскравістю й охайністю нанесення маркування.

Ергономічні властивості — це насамперед зручність у корис­туванні взуттям.

Зручність — складний комплексний показник, на який вплива­ють внутрішня форма та розміри виробу, а також маса, жорсткість переду і задника, пружність підноска, гігієнічні властивості - волого- і теплозахисні, здатність до вологовіддачі, мала забруднюваність і легке гашення. Крім того, взуття не повинне шкідливо впливати на ноги, що може виникнути у зв'язку з широким використанням полімерних ма­теріалів.

Маса і жорсткість взуття визначають загальні енерговитрати під час ходіння, а отже, втому людини. При підвищеній жорсткості зменшується контакт взуття з опорною поверхнею, знижуються амор­тизаційні властивості. Під час експлуатації жорсткого взуття з'явля­ються больові відчуття від тертя та інші неприємні ефекти.

Одночасно з максимальною гнучкістю конструкції шкіряне взуття повинне мати жорсткі задники та пружні підноски. М'які зад­ники для взуття недопустимі, оскільки вони осідають і зношуються. Без жорстких задників виготовляють окремі види спортивного взуття та дорожні туфлі.

На зручність взуття впливає характер застібки, а також фрик­ційні властивості його низу. Взуття не повинне ковзатися. Ковзання спостерігається у взутті з підошвами з полімерних матеріалів непористої структури з гладкою, не рифленою поверхнею.

Для взуття весняно-осіннього і зимового призначення, зокрема юхтових чобіт, напівчобіт і черевиків, надзвичайно важливими є во­лого- і теплозахисні властивості.

Під теплозахисними властивостями розуміють здатність взут­тя чинити опір надмірній тепловіддачі від стопи у зовнішнє середо­вище. Ці властивості залежать від наявності повітряних прошарків, які утворюються в результаті застосування матеріалів високопористої структури або за рахунок конструкції. Високі теплозахисні власти­вості характерні для взуття, в якому для вкладних устілок використо­вують фетр або повсть, для міжпідкладок під деталі для верху — сіт­часті матеріали, а для підошов -- гуми пористої структури.

Матеріали для утепленого взуття, особливо весняно-осіннього при­значення, повинні мати вологозахист властивості. Пористі гумові підошви, що не поглинають вологу, мають переваги над підошвами зі шкіри.

Здатність матеріалів для взуття до газо- і повітрообміну не має великого значення, оскільки вона забезпечується за рахунок конст­рукцій, тобто нещільного прилягання до ноги, наявності перфорацій, просічок.

Надійність взуття полягає в збереженості, довговічності, ре­монтопридатності.

Збереженість - незмінність властивостей взуття в процесі транспортування і зберігання.

Довговічність характеризується терміном експлуатації до пов­ного фізичного або морального зношування. Під фізичним зношуван­ням розуміють неможливість товару задовольняти потреби споживача внаслідок пониження рівня споживних властивостей матеріалів або кріплень, що входять у конструкцію виробу. Моральне зношування - непридатність взуття до реалізації через застарілі фасони або модель, сировинний матеріал або їх поєднання.

Довговічність взуття залежить від конструкції в цілому і окре­мих деталей верху, низу, зносостійкості матеріалів, з яких викроєні деталі, комбінацій матеріалів, що застосовуються, міцності клейових, ниткових, ґвинто-цвяхових та інших швів. На довговічність вплива­ють деякі приховані дефекти.

    Ремонтопридатність взуття переважно залежить від методу кріплення низу. Ремонт є малоефективним, якщо підошва у взутті сан­дального методу кріплення відірвалася, зруйнувалися обтяжки плат­форми при строчечно-клейовому методі кріплення та розірвалися кріплення при бортовому методі кріплення тощо.

    Споживні властивості взуття формуються в процесі розробки конструкції і моделі, залежать від точності виконання технологічних операцій, ретельності обробки взуття, у тому числі й маркування. Безумовно, на збереженість властивостей взуття впливають упакуван­ня, умови транспортування і зберігання виробів. Проте зручність і довговічність взуття залежать насамперед від тих матеріалів, з яких вони виготовлені. Саме вони визначають і зовнішній вигляд взуття.

Короткі відомості про стопу і копил      

Раціональна конструкція взуття, його внутрішня форма і роз­міри, що визначають зручність користування, залежать від форми і розміру стопи (для деяких конструкцій і гомілки) як у статичному

стані, так і в русі.

Дані обміру стопи є вихідними при побудові розмірного (розмірно-повнотного) асортименту взуття.

Стопа - нижня опорна частина ноги, скелет якої містить три відділи - передплюсну, плюсну і фаланги пальців, які складаються з окремих кісток. Кістки з'єднані між собою зв'язками в ділянці су­глобу. Суглоби і м'язи забезпечують рухомість стопи. Стопа з'єднана з гомілкою, яка складається з великої і малої гомілкових кісток. У ді­лянці гомілко-ступневого суглобу знаходиться кісточка (виступ), ха­рактерною особливістю стопи є наявність склепінь. Розрізняють поздовжнє і поперечне склепіння. На підошовній поверхні стопи є шар добре розвішеної підшкірної жирової клітковини. Завдяки наявності цього шару і склепінь ступня виконує роль амортизатора, що захищає людину від струсів під час ходіння, бігу, стрибків.

Підошовна поверхня стопи складається з перед­ньої, геленкової (підекснінчастої) і п'яткової ділянок. Задня (верхня) частина стопи включає пальці, внутрішній, зовнішній пучки, гребінь (підйом) і згин. Згин виникає в плесно-фаланговому зчленуванні. Най­більш рухомими є пальці. Стопа дуже чутлива до стискування. Бо­льові відчуття виникають при стискуванні її тильної частини. Це по­в'язано з тим, що розгалужена мережа кровоносних судин і нервів стопи добре захищена м'язовою тканиною і шаром жиру з боку пі­дошви і слабко - із заднього.

Ступня виділяє значну кількість поту (0,05 - 1,5 г/год.), який при інтенсивній роботі і підвищеній температурі повітря може зро­стати до б - 8 г/год. Через шкіру виділяється також вуглекислота.

Температура шкіри стопи коливається від 20 до 32 °С при температурі повітря 14-16 °С; найбільш низьку температуру має пі­дошовна поверхня. Пониження її температури до 12 - 15 °С може призвести до простудних захворювань.

Конструкція взуття не повинна викликати відхилення в будові стопи, ЇЇ деформації. Найпоширенішою деформацією є плоскосто­пість, яка виникає при зниженні склепінь стопи. її симптоми - больові відчуття, швидка стомлюваність, деяке збільшення довжини і ширини стопи. Плоскостопість буває вроджена і набута, яка виникає внаслідок надзвичайно великих або тривалих навантажень на стопу, а також у результаті носіння тісного взуття. За даними досліджень, кількість ді­тей, хворих на плоскостопість, становить 15 %, дорослих — 20 - 40 % (робітників, зайнятих тяжкою фізичною працею, - 60 - 85 %). Плоско­стопість може супроводжуватися викривленням великого пальця, який в цьому випадку відхиляється назовні або розташовується під другим або третім пальцем, а його головка утворює горб. При носінні взуття, що не відповідає стопі за довжиною устілки, на пальцях, зігнутих у суглобах, утворюються "молоточки", що призводить до больових від­чуттів. При ходінні в тісному взутті на ступнях виникають потертості й мозолі.

 

Асортимент шкіряного взуття

Асортимент шкіряного взуття різноманітний і складний. Він постійно змінюється під впливом моди, внаслідок чого з'являються нові види і конструкції виробів, застосуються нові матеріали.

Головним завданням для торговельних працівників при фор­муванні асортименту є всебічне і повне задоволення попиту населення в різноманітному взутті. При цьому повинні враховуватися потреби всіх статевовікових груп споживачів для різних умов експлуатації.

Асортимент взуття, особливо за сезонами носіння, повинен складатися з урахуванням замінності шкіряного взуття гумовим і валяним виходячи з особливостей кліматичних умов району. Замов­лення на взуття слід складати на основі вивчення й аналізу потреб усіх груп населення у певних видах і різновидах, розмірах і повнотах тощо. За цільовим призначенням взуття поділяють на побутове, спортивне, спеціальне, ортопедичне і профілактичне.

Побутове взуття. Асортимент побутового взуття групується за цільовим призначенням, способом виготовлення, видами і різно­видами, статевовіковим призначенням, розмірами і повнотами, фа­сонами і моделями, матеріалом верху і його кольором, матеріалом підошви і методом кріплення, висотою каблука.

Цільове призначення і спосіб виготовлення. За цільовим при­значенням побутове взуття поділяють на взуття для вуличного носіння та в різних приміщеннях. Взуття для вуличного за сезонами носіння поділяють на зимове (утеплене), літнє та весняно-осіннє (демісе­зонне).

Особлива роль відводиться зимовому взуттю в середніх широ­тах і північних областях, оскільки тут воно експлуатується до шести і більше місяців на рік. Таке взуття повинно мати високі теплозахисні властивості, тому для верху широко використовують натуральні шкі­ри, вовняні і напіввовняні тканини, неткані матеріали, деякі види штучних і синтетичних шкір, фетр, хутро; для підошви здебільшого застосовують гуму пористої структури, поліуретан, шкіру, повсть. Взуття має утеплену підкладку і вкладні устілки, воно закриває не тільки стопу, а й гомілку.

Літнє взуття виготовляють полегшеної конструюй!, часто з відкритими носковою і п'ятковою частинами, з окремими ремінцями, наявністю перфорацій і просічок. Нерідко воно буває без підкладки. Для верху, крім шкіри, широко використовують текстильні, штучні і синтетичні матеріали; для підошви - шкіру і шкіроподібну гуму. Літнє взуття не повинне перешкоджати теплообміну ноги з оточуючим середовищем.

Взуття весняно-осіннього призначення повинне мати достатні вологозахист властивості. Тому його виготовляють з верхом із нату­ральних, штучних і синтетичних матеріалів на підошвах з гуми, поліуретану, термопластичних еластомерів. Текстильні матеріали для верху застосовувати недоцільно, оскільки вони пропускають вологу.

За характером виконання побутове шкіряне взуття поділяють на повсякденне і модельне (тільки чоловіче і жіноче). До художньо-естетичних показників модельного взуття ставляться підвищені вимоги. На зовнішні деталі верху модельного взуття використовують матеріали з індексом "модельне" і шкіри хромового дублення, гладкі, у тому числі й еластичні, з натуральною лицьовою поверхнею, лаковані шкіри, замша, велюр, нубук, а також шкіри і тканини нових видів і оздоблення. Крім того, за згодою споживача на зовнішні деталі можна застосовувати штучні і синтетичні шкіри.

Види 1 різновиди взуття. Вид взуття, від якого залежить сту­пінь закритості стопи і гомілки людини, визначається конструкцією заготовки, тобто формою і розмірами деталей верху. Розрізняють такі основні види взуття, як чоботи, черевики, напівчеревики, туфлі.

Чоботи - взуття з халявками, що доходять до колінного су­глоба, а іноді й вище, виготовлено із заднім зовнішнім ременем або прошвою, жорстким підноском або без нього (з юхти). Вони можуть бути без підкладки або з футором і піднарядом; з піднарядом без фу-тора; з футором без піднаряду. Наявність підкладки визначається товщиною зовнішніх деталей верху. Чоботи мають кілька різновидів.

Ічиги — національне взуття, що складається з юхтових передів і халявок, на підошві з юхти виворітного методу кріплення.

Взуття користується попитом у країнах Середньої Азії. В Яку­тії таким взуттям є торбаси, що мають вигляд панчохи з м'яких оле­нячих шкір з м'якою вшивною підошвою. У Грузії і Дагестані випус­кають ногавиці- вовняні шкарпетки, підшиті сап'яном.

Унти - хутряні чоботи з союзками і задниками з юхти або хро­мового виростка на повстяній підошві, призначені для північних областей. Чобітки і напівчобітки відрізняються від чобіт наявністю різноманітних оздоблень і прикрас. Випускаються без застібок або із застібками "блискавка"; на шнурівках, пряжках тощо, з різною ви­сотою халяв, на низькому, середньому і високому підборах, а зимово­го призначення - на утепленій підкладці. До зимових чобітків від­носять „адрески", призначені для прогулянок і відпочинку. їх виготов­ляють із утеплених матеріалів у поєднанні з водонепроникною ткани­ною типу „болонья", на підошвах із гуми і поліуретану. Таке взуття водостійке, легке, гнучке і дуже зручне для носіння в сніжну та вологу погоду.

Черевики - взуття з борцями, що закривають кісточки. Закріп­люються на нозі шнурівкою, гумовою тасьмою, пряжками, ґудзиками, застібками „блискавка" тощо. Союзки в черевиках можуть бути на­строчені на берці (звичайний крій) або з берцями, настроченими на союзки (ускладнений крій), мати відрізний носок, поздовжній шов або овальну вставку (типу мокасин). Рідше випускають черевики з крученою союзкою. Основна підкладка в черевиках - з текстильних мате­ріалів. Черевики з юхти з настроченими або цілими берцями, клапаном, шкіряними штаферками, задніми зовнішніми або внутрішніми ремін­цями за прейскурантом відносяться до напівчобіт.

Напівчеревики -- взуття з берцями не вище кісточок, що закривають тильну частину стопи. За видом крою заготовки і застібки вони мають багато спільного з черевиками. Підкладка - шкіряна або зі штучних матеріалів у п'ятково-геленковій частині і текстильна в носково-пучковій частині. Випускаються із суцільною шкіряною підкладкою або безпідкладкові.

Сандалети -.літні напівчеревики, заготовка верху яких має різноманітні за формою і розмірами перфораційні отвори (або скла­дається з ремінців). їх випускають з наскрізною шкіряною підкладкою в п'ятково-геленковій частині, з жорсткими задниками або з відкри­тою п'ятковою частиною.

Туфлі - взуття, верх якого не повністю закриває тильний бік стопи (верх закриває устілку менше ніж на 0,5 довжини, а в напівчеревиках навпаки).

Туфлі випускаються різноманітних конструкцій з різними прикра­сами, застібками, на каблуках різної висоти. Найпоширенішими є туфлі-човники; туфлі, закриті шнурівкою; літні туфлі без задників, із закритими і відкритими носками; туфлі з верхом із окремих ремінців тощо. На конст­рукцію заготовок туфель значною мірою впливає мода. їх випускають як з підкладкою, так і без неї. Існують ряд різновидів туфель:

Туфлі хатні (кімнатні) - звичайні з різною висотою береш., від­криті, без п'яткової частини, без оздоблень або з різними прикрасами.

Пантомімі - туфлі, що складаються лише з союзки, яка за­криває ділянку плесно-фалангового сполучення стопи.

Опанки - різновид жіночих літніх туфель бортового методу

кріплення.

Чув'яки - легкі літні туфлі з верхом зі шкіри, жорсткими зад­никами, м'якими і жорсткими підносками, вкладною устілкою з текс­тильних матеріалів, каблуком висотою не більше 5 мм або набійкою. Жіночі, дівочі та шкільні (для дівчат) туфлі типу „чув'як" випускають

і без підкладки.,

Спортивні туфлі - спрощеної конструкції, виготовляють без підкладки, проміжних деталей верху і низу, набійки або каблука. Для них обов'язковою є наявність блочків із шнурівкою або гумового тась­мою на підйомі для щільного закріплення на нозі.

Дорожні туфлі - легке взуття без жорстких задинок і підносків з м'якою устілкою.

Сандалі - взуття без підкладки, жорсткого підноска й устілки, із суцільною союзкою, що має перфорацію, відрізною задинкою, од­ним або двома ремінцями (фігурного крою), сандального методу кріп­лення. Ремінець застібають на пряжку.

Черевики, напівчеревики, туфлі полегшених конструкцій, сан­далі, чув'яки, пінетки, дорожні, спортивні і лікарняні туфлі відносять до легкого взуття.

За статевовіковим призначенням взуття поділяють на групи: пінетки, гусарики, дошкільне, шкільне для дівчат і хлопчиків, дівоче, хлопчаче, жіноче і чоловіче.

Пінетки, гусарики, дошкільне, шкільне, дівоче і хлопчаче взут­тя іноді називають дитячим.

Пінетки — взуття (черевики і туфлі) для дітей ясельного віку з верхом зі шкір хромового дублення і текстильних матеріалів, на пі­дошві з м'яких шкір виворітного методу кріплення. Вони повинні бу­ти максимально легкими і м'якими, зручними та легко закріплюватися на нозі.

Гусарики - взуття для дітей до двох років (чобітки, черевики, напівчеревики, туфлі). їх виготовляють з трохи піднятою п'ятковою частиною, жорстким підноском, задником і геленком. Взуття повинне міцно закріплюватися на нозі, тобто його конструкція має сприяти нормальному розвитку стопи й одночасно запобігати її деформації! Гусарики випускають з верхом зі шкір хромового дублення, тканин, нетканих матеріалів, трикотажного полотна і фетру на підошві з на­туральної шкіри і повсті.

Дошкільне взуття для дітей у віці від двох до семи років ви­пускається різних видів. Воно повинне мати внутрішній стійкий зад­ник і надійно закріплюватися на нозі, літнє взуття може мати відкриту носкову або (та) п'яткову частину. Взуття для дівчат і хлопчиків ви­готовляють на одних і тих самих копилах, але в асортименті для дівчат переважають туфлі зі шнурівкою, черезпідйомними ремінцями та іншими видами застібок. Верх дошкільного взуття виготовляють із різноманітних матеріалів, крім штучних і синтетичних шкір.

Особливо різноманітним є асортимент взуття для дорослих - чоловіче і жіноче, призначене для споживачів різного віку. Саме тому до такого взуття ставляться диференційовані вимоги. Взуття для мо­лоді повинне відповідати вимогам сучасного стилю і моди як за фор­мою, так і висотою каблука, конфігурацією деталей, матеріалами, що використовуються, характером прикрас. Вимоги до естетичних влас­тивостей взуття для осіб похилого віку трохи нижчі, але підвищені вимоги до зручності: м'який верх із мінімальною кількістю швів, взуття повинне бути легким, гнучким, легко приформовуватися до но­ги, зручно і просто закріплюватися, легко зніматися, конструкція має бути зносостійкою.

Розміри і повноти взуття. За розмірами взуття поділяють відповідно до статевовікових груп. У нашій країні прийнято метрич­ну систему нумерації, відповідно до якої розмір виражає довжину стопи в міліметрах або сантиметрах. Для осіб, які мають довжину стопи 25 см, потрібне взуття за номером 25. Довжина устілки такого взуття повинна бути більшою ніж 25 см, для того щоб забезпечити вільне розміщення пальців при ходінні. Різниця між довжиною усті­лки і стопи залежить від призначення і виду взуття. Середній припуск по довжині стопи становить 10 мм, для чобіт з юхти — 15 мм, для жі­ночого взуття, залежно від підняття п'яткової частини (висоти каблу­ка) - не менше 5 мм. Припуск до довжини устілки може бути збіль­шений для взуття з видовженою носковою частиною. За метричною системою довжина устілки суміжних розмірів взуття відрізняється на

5 мм. Для взуття з юхти спеціального призначення передбачено ін­тервал між суміжними розмірами - 7,5 мм. При переході від меншого розміру до більшого збільшується не тільки довжина устілки на 5 мм, а й ширина на 0,7 мм -1 мм, обхват у пучковій частині - на 3 мм.

Взуття одного розміру може різнитися за повнотою, яка харак­теризує об'ємні розміри. Різниця між повнотами в пучках становить: для взуття з юхти -10 мм; повсякденного - 8 мм; модельного - 6 мм. Ширина устілки в суміжних повнотах одного розміру практично не змінюється. Повноти взуття позначають умовними номерами. їх кіль­кість визначається статевовіковим призначенням взуття: для пінеток і гусариків передбачено 7 повнот (1 - 7), жіночого і чоловічого взуття -12 (1 - 12), для інших груп - 9 (1 - 9). Відповідно до діючих стан­дартів взуття чоловіче, жіноче, хлопчаче і шкільне для хлопчиків ви­пускають трьох повнот, за винятком літніх відкритих туфель, для яких передбачено дві повноти. Пінетки і гусарики виготовляють однієї пов­ноти, інше взуття — двох повнот. Номери повнот залежать від виду взуття ( чоботи, черевики тощо).

Фасони і моделі взуття. Фасон взуття (силует) визначається за формою і розмірами її носкової частини, тобто фасоном затяжного копила, а також формою і висотою каблука. Залежно від фасону носок у взутті може бути широким або вузьким,: тупим або гострим, оваль­ним або гранованим, витягнутим або зрізаним (типу каре), високим або опущеним тощо. За формою каблуки можуть бути звичайними, клиноподібними або з фронтальною поверхнею. Різноманітні за фасо­нами середні й особливо високі каблуки.

Модель взуття визначається за кількістю і розташуванням деталей верху, їх конфігурацією, наявністю і характером прикрас.

Фасони і моделі змінюються залежно від напряму моди. Зміна фасонів відбувається приблизно кожні п'ять-шість років і пов'язана зі зміною моди на одяг. Близько 70 % моделей оновлюються щорічно. Чим більше деталей має заготовка, тим вона складніша за виконанням, тобто потребує більше матеріальних і трудових затрат.

За характером виготовлення чоловіче і жіноче взуття поділя­ють на взуття масового пошиття і модельне. Залежно від характеру оформлення заготовки взуття масового пошиття поділяють на три ка­тегорії складності - гладке, з обробкою і фігурного крою.

Юхтове взуття використовують для носіння у важких природних умовах; воно повинне захищати ногу від проникнення вологи і мати високу надійність. Виготовляють це взуття з яловичої, кінської або свинячої юхти. Через високе промокання свиняча юхта на верхні деталі чобіт не використовується. На другорядні деталі юхто­вого взуття (халяви і берці) ставлять спилок, штучні матеріали — кир­зу, шарголін та ін. З юхти виготовляють чоловіче, жіноче, хлопчаче, шкільне для хлопчиків і дівчат, дошкільне взуття. Основні види взуття з юхти: чоботи, напівчоботи, черевики зі шнурівками або гумовою тасьмою, чобітки і напівчобітки. Випускають­ся дівчачі черевики з верхом із юхти. Юхтове взуття виготовляється на підошвах зі шкіри, гуми непористої структури, поліуретану, цвяховим, клейово-цвяховим, гвинтовим, а також методом пресової вулканізації, лиття під тиском і допельно-клейовим методами кріплення.

Взуття з верхом зі шкір хромового дублення. Для його виго­товлення використовують гладкі шкіри з природною і шліфованою ли­цьовою поверхнею, нарізні, велюр, нубук, лакові. У цю групу входить також взуття з верхом з натуральної замші, сандальної юхти. За ха­рактером виконання взуття з верхом зі шкір хромового дублення по­діляється на повсякденне, модельне, у тому числі особливо модне (чоловіче і жіноче), для дітей виготовляють нарядне взуття

Текстильне взуття виготовляють з верхом із різних тканин, нетканих матеріалів, трикотажного полотна, стрічок і тасьми для всіх статевовікових груп. За призначенням це переважно утеплене, домаш­нє, а також літнє взуття. Для виготовлення зимового взуття викорис­товують фетр і повсть. Текстильне взуття належить до групи повсяк­денного, за винятком жіночого, яке буває і модельним. Для його ви­готовлення використовують підошви зі шкіри, гуми, повсті, переважно хімічних і рідше ниткових методів кріплення низу на низькому, серед­ньому (жіноче і дівоче взуття) і високих каблуках (жіноче взуття).

Текстильне взуття випускають різних видів - чобітки, напівчо­бітки, черевики, напівчеревики, туфлі. Зносостійкість взуття із верхом з текстильних матеріалів нижча, ніж з верхом зі шкір хромового дуб­лення, але воно відрізняється легкістю, зручністю, гігієнічністю, доб­рими теплозахисними властивостями при використанні вовняних і напіввовняних тканин, а також при відповідному підборі матеріалів із гарним зовнішнім виглядом.

Взуття з верхом зі штучних і синтетичних матеріалів. За статевовіковим призначенням асортимент цієї групи обмежений, ос­кільки не рекомендується виготовляти зі штучних шкір дошкільне взуття та гусарики через знижені гігієнічні властивості. Взуття з вер­хом із таких матеріалів випускають для всіх сезонів носіння, а також домашнє.

Асортимент взуття широкий - чобітки, напівчобітки, череви­ки, напівчеревики, туфлі, туфлі кімнатні і дорожні. Союзки і переди в такому взутті можуть бути з натуральної шкіри хромового дублення, що підвищує його зносостійкість. Взуття з верхом зі штучної і синте­тичної шкіри виготовляють на підошві зі шкіри, звичайної і шкіро­подібної гуми (пористої і непористої структури), пластичних мас.

Приймання взуття за якістю

Важливим етапом контролю якості взуття є перевірка його на відповідність вимогам стандартів. На взуттєвих підприємствах при розбраковці взуття оглядають кожну пару (рис. 71), у торговельних організаціях - 10 - 15 % взуття партії і тільки у разі розходжень про­водять суцільну перевірку. Під час перевірки якості виявляють де­фекти взуття. За необхідності їх вимірюють, зіставляють з нормами відхилень, передбачених стандартом. Якість взуття встановлюють за найбільш вираженим дефектом. Загальна їх кількість на шкіряне взут­тя не регламентується. Ступінь допустимості дефекту залежить від йо­го характеру, розміру, місця розташування та визначається групою взуття (модельне, повсякденне).

Легке взуття з юхти та спортивне на сорти не поділяють. У ді­ючих стандартах на ці групи взуття наводиться перелік дефектів, які не допускаються в готовому виробі.

Дефекти шкіряного взуття залежно від того, на якій стадії вони виникли, поділяють на такі групи: дефекти матеріалів, виробничі, транспортування і зберігання.

Дефекти матеріалів впливають на зовнішній вигляд взуття та його довговічність. Найчастіше трапляються такі дефекти шкір, як пухлинуватість, воротистість, жилавість, зсідання остини, механічні по­шкодження, обсипання покривної плівки, різниця у відтінках кольору.

У взутті з верхом зі штучних шкір не допускається обсипання плівки, її липкість і тріщини.

Поява виробничих дефектів залежить від якості виконання технологічних операцій. За етапами технологічного процесу розрізня­ють дефекти складання заготовок і взуття, які поділяють на формуван­ня, кріплення низу, оздоблення.

До дефектів складання заготовок належать звалювання стро­чок з краю деталей, співпадати двох суміжних строчок, пропущення стібків без повторного кріплення, відтяжка строчок, різна довжина або перекіс у парі союзок, носків, берців, передів, задніх зовнішніх Реме­нів або швів тощо. Вони трапляються і в модельному взутті, але їх ха­рактер і розмір суворо регламентовані нормативною документацією. Ці дефекти не лише впливають на зовнішній вигляд взуття, а й визна­чають його довговічність. Ремонтопридатність взуття при порушених заготовочних швах дуже низька і малоефективна. Це викликано тим, що під час ремонту (повторного кріплення) можливе сильне послаб­лення матеріалу, що призводить до його розриву. При неправильному збиранні заготовок виникають і такі дефекти, як перекіс деталей та різна їх ширина, висота або довжина.

До дефектів формування належать несиметричність і перекоси деталей верху, різні розміри деталей у парі взуття. Ступінь допуску перекосів залежить від призначення взуття, тому важливо визначити їх точну величину.

Наслідком порушення процесу формування можуть бути такі дефекти, як розірвана підкладка або нерозпрасовані в середині взуття складки і зморшки по грані носка та задника, не приклеєна підкладка до жорсткого задника, м'які задники (або такі, що втрачають форму) або задники із загнутими всередину краями.

У процесі кріплення низу можуть залишатися сліди повтор­ного кріплення підошви, пропущений стібків, нестягнута строчка, від­тяжка та деформація ранта, проколи в підошві, вм'ятини та недопресування підошви у взутті пресової вулканізації, щілини між деталями низу, скрученість закріплювача у взутті тощо. Для взуття клейового

методу кріплення характерні такі дефекти, як місцеве неприклеювання підошви та витікання клею.

До дефектів оздоблення належать забруднення верху та під­кладки, вихвати та хвилястість під час фрезерування зрізу підошви, різна ширина підошов у парі взуття, задирки між підошвою і затяж­ним пругом верху, необрізані кінці ниток, нерівномірне покриття апретом, нечітке клеймування тощо. Вони не передбачені діючими стандартами і тому при їх виявленні взуття повертають на доробку.

Взуття з дефектами, що виникають під час пакування, транс­портування та неправильного зберігання, а також не передбачені дію­чими стандартами, повертають виготівнику. До цієї групи дефектів належать деформація взуття, складки, зморшки, пліснява, корозія ме­талевої фурнітури, молеїдини та шкіроїдини.

Нерідко трапляються перекоси, несиметричність окремих де­талей, тобто розходження між напівпарами за висотою, довжиною та іншими вимірами. Ступінь допустимості цих дефектів залежить від їх розмірів.

При перевірці парності взуття іноді вимірюють довжину устіл­ки в напівпарах з допомогою спеціального приладу, який складається з циркуля, з'єднаного з металевою штангою, або двох смужок картону.

При виявленні прихованих дефектів виготовлення і матеріалів, наприклад розірвання деталей верху по пругу і строчці, висування за­тяжного пругу, деформація верху, псування застібок-блискавок, відри­вання оздоблювальної і кріпильної фурнітури, наскрізне зношення та відклеювання підошов, обсипання покривної плівки тощо, взуття мо­же бути повернуте або обміняне на доброякісне. Це регламентовано гарантійним строком носіння.