Споживні властивості килимів загальновідомі для всіх тек­стильних матеріалів. Формуються вони в процесі проектування і ви­готовлення.

Килимарство, килимоткацтво - це процес виготовлення кили­мів, а також килимових виробів (гобеленів, доріжок, килимових по­криттів) ручним або машинним способом. Полягає в підборі сирови­ни, виготовленні й фарбуванні пряжі, тканні та оброблянні виробів. Головною сировиною для килимів є вовна, льон, бавовна, штучні та синтетичні волокна різних видів (штапель, лавсан, нейлон тощо). Ручним способом на вертикальних або горизонтальних килимоткаць­ких верстатах виготовляють ворсові, безворсові й комбіновані кили­ми, доріжки та гобелени. Ворсові ручні килими й доріжки являють со­бою багатошарову тканину полотняного переплетення ниток, яке складається з трьох систем: основи, утоку та ворсової. Переплетенням ниток основи й утоку утворюють каркасне полотно тканини, а ворсо­вими нитками - рисунок килима або доріжки. Щоб досягти цього, на нитки основи прив'язують горизонтально або вертикально розміщені вузли з кольорових (ворсових) ниток, які щільно прилягають одна до одної. Безворсовими є ручні килими (до них, зокрема, належать укра­їнські народні килими) і гобелени. Останні фактично Являють собою одношарові тканини, утворені переплетенням ниток основи і пофар­бовані у різні кольори ниток утоку (про них детальніше трохи нижче). Продуктивність ручного способу килимарства (утворення вор­сового полотна) становить близько 10 - 12 м³ на рік. Для машинного способу застосовують механізовані килимоткацькі верстати, на яких виготовляють килими, доріжки й килимові покриття. На двополотенних килимоткацьких верстатах з машиною Жаккард спочатку формується (нитками корінної і ворсової основ та утоку) багатоша­рова килимова тканина. Далі її верхнє і нижнє полотна, з'єднані нит­ками ворсу, розрізаються посередині (по ворсових нитках) на дві час­тини. Машини Жаккарда використовують і на однополотенних верста­тах. Є також спеціальні (аксмінтерські) верстати, де ворсова поверхня утворюється з допомогою комплекту трубок на снувальних валиках. На двополотенному верстаті з машиною Жаккарда за годину виготов­ляють в середньому б м ворсового полотна. Після ткання килим і ки­лимові вироби очищають, виправляють дефекти, надають ворсовій поверхні оксамитового блиску, зм'якшують каркас.

Сировина і матеріали

При виготовленні килимів і килимових виробів, крім вовни, шовку, бавовняної і льняної пряжі, штучних і синтетичних волокон, застосовують текстуровані пряжоподібні нитки і різноманітні барвники.

Вовна — сировина для виготовлення килимової пряжі. Засто­совується груба і напівгруба овеча вовна, рідше - відходи шкіряного й овечо-шубного виробництва.

Для виготовлення килимової (ворсової) пряжі використовують овечу вовну грубої тонини 401 - 67 мкм та напівгрубої тонини 34,1 -40 мкм. Кращою є вовна весняного стриження. Від овець помісних по­рід отримують напівгрубу шерсть, від грубововняних - грубу. Вико­ристовують білу вовну різних порід овець.

Для виготовлення махрових килимів використовують вовну кіз. Разом із хімічними волокнами вона також застосовується для ви­готовлення килимових виробів з нерозрізним ворсом (букле).

У килимарстві велике значення має підбір барвників, стійких до дії світла, тертя, води, хімічного чищення. Застосовують природні й синтетичні барвники. Рослинні барвники добувають з коріння, сте­бел, квітів, кори і листя різних рослин. Для цього використовують плоди каштанів, марени, сарчоба, волоського горіха, верби тощо. Найчастіше застосовують синтетичні барвники, найпоширенішими є: кислотні, протравні, хромові, кубові, катіонні, дисперсні.

Для фарбування синтетичних волокон застосовують спеці­ально підібрані марки барвників. Наприклад, для фарбування поліа­мідних волокон використовують металомісткі, для нітрону - катіону; для поліефірних волокон—дисперсні барвники.

Характеристика споживних властивостей

Якість килимів і килимових виробів перевіряють ВТК і лабора­торії ідприємств-виробннків відповідно до ДСТУ (або ГОСТів).

До головних властивостей, які мають практичне значення при використанні килимів, належать: зносостійкість; стійкість до зминан­ня і продавлювання; стійкість до забруднення; стійкість пофарбованої ворсової поверхні; ступінь статичної електризації синтетичних кили­мових виробів, акустичні, теплоізоляційні властивості, лінійні розмі­ри, маса 1 м² килима, маса ворсу на 1 м~, щільність.

Зносостійкість — опір до тертя робочої поверхні килима цей показник є одним із найважливіших.

Зношування поверхні килима залежить від фізико-механічних властивостей волоконних матеріалів і ниток, з яких його виготовлено, структури килима і способів його оздоблення. Лабораторними випро­буваннями килимів на стійкість до тертя різними за конструкцією приладами з кількістю циклів визначають втрату маси ворсу внаслідок випадання мігруючих волокон і зменшення товщини шару ворсу. Ре­зультати цих дослідів і дані експлуатації килима є критеріями, на під­ставі яких установлюють гарантійний термін його служби.

Для лабораторних досліджень стійкості до тертя з килима вирі­зають пробу розміром 100 см², яку зважують, витримують в повітря­ному середовищі з відносною вологістю б5±2 % і температурою 20+2 °С протягом 24 год. Після цього установлюють загальну товщину дослі­джуваного зразка. Половину зразка (площею 50 см²) затискують у приладі для тертя поверхні ворсу (до оголення каркасу тканини кили­ма) і встановлюють визначене число циклів роботи приладу. Тертя зразка виконують при навантаженні 2 кг карборундовими дисками або іншими витираючими матеріалами.

Про наслідки лабораторних досліджень стосовно стійкості до тертя судять за втратою маси (г/см²), віднесеної до одиниці площини поверхні ворсу над ґрунтовим матеріалом килима, а також за змен­шенням товщини шару ворсу (мм).

Збереження зовнішнього вигляду килима оцінюють після ви­конання установленої кількості циклів тертя внаслідок порівняння із стандартними зразками - еталонами.

Стійкість до зминання і продавлювання. Зменшення товщи­ни килима тісно пов'язано зі зміною його зовнішнього вигляду. Зміна товщини за рахунок зминання ворсу визначається дією динамічного на­вантаження з допомогою приладів, укомплектованих товщиноміром

Зразок килима площею 10 см² піддається дії циклічного наван­таження 2,2 кг/см" протягом 2 год., що відповідає навантаженню, ство­реному стільцем або табуреткою із чотирма ніжками, на яких сидить людина масою 80 кг. Критерієм для характеристики пружних власти­востей шару ворсу досліджуваного зразка килима служить глибина стиску, яку вимірюють після зняття навантаження зі зразка з інтер­валами в 15, ЗО і 60 хв.

Показником зміни товщини зразка килима є різниця в товщині килима до і після динамічного навантаження. У цьому випадку при визначенні якості килима звертають ува­гу на збереження його початкового вигляду, кольору, рисунка і факту­ри, відсутність вм'ятин ворсу внаслідок впливу довготривалих наван­тажень меблів на килим.

Стійкість до забруднення. Зразок килима вміщують у барабан з чотирибашмачним осердям, який обертається зі швидкістю 2000об/год. У барабан вміщують також раніше приготовлену штучну суміш бруду, яка складається, наприклад, із таких компонентів, %: глини — 76\5; білила -20,0; активованого вугілля -1,25; оксиду заліза (іржі) -1,25; сажі -1,0.

Штучна суміш бруду може також включати білий пігмент (ка­олін або глину—50 %, кварцовий пісок - 38 %), чорний пігмент (акти­воване вугілля - 1 %, оксид заліза - 0,5 %). а також жирові речовини (ланолін - 7,5, вазелін - 2,5 %).

Суміш перемішують у ємності, просіюють через сито і змішу­ють із дев'ятьма частинами піску.

Стійкість килима до забруднення визначають зіставленням еталона із зразком, колір і товарний вигляд якого не повинні змінюва­тися після чищення.

Ступінь забруднення килимів визначають з допомогою емісій­ного спектрального фотометра. Результати досліджень порівнюють із зразками килимів, які були піддаш штучному забрудненню.

Масу і загальну вагу килима визначають з допомогою чоти­рьох проб розміром 100 х 100 мм кожна. Проби вирізають у різних місцях за попередньо нанесеними лініями, відступивши від краю не менше як па 5 см. Одну пробу зберігають як контрольну. Зразки ки­лимів витримують у кондиційних умовах протягом 24 год., теля чого зважують з точністю до 0.1 г.

Масу килима розраховують за формулою

М =Тх100 / З

де Т- маса трьох проб, г/м²

З—кількість зважених проб.

Масу ворсу на 1 м² килима визначають, використавши розпус­кання каркаса, поступово відділяючи нитки основ і утоку і звільняючи юпки ворсу. Ворс збирають у бюксі, витримують у кондиційних умо­вах ї зважують з точністю до 0,1 г. Якщо на зворотному боці килима нанесено клемові компонента, латексні або інші розчини, то для одер­жання зразка без цих покриттів перед обробкою до нього пришивають вирізок щільної тканини відповідних розмірів.

Масу ворсу визначають також методом зрізання ворсу (роз­різного або петельного).

Щільність килимів. Встановлюють з допомогою вимірки зальної лінійки. Щільність основи або утоку визначають на зворот­ному боці килима підрахунком кількості ниток, що припадають на 10 см. Кількість ниток підраховують не менше ніж в п'яти місцях, рів­номірно розташованих по всій вимірюваній довжині.

Підрахунок кількості каток виконують на відстані не менше 10 см від краю килима. Причому початок підрахунку на шкалі лінійки повинен співпадати з першою ниткою основи утоку). Кількість уто­кових ниток визначають підрахунком кількості видимих ниток утоку (стібків) на зворотному боці килима, які припадають на 10 см.

При двоутковому закріпленні ворсового пучка видиму кількість куткових ниток перемножують на 2. а при триутоковому закріп­ленні ворсового пучка - на 3.

Щільність килима за основою або утоком визначають як серед­ньоарифметичну величину результатів відповідних вимірювань із точ­ністю до 0.5 ниток.

Міцність закріплення ворсу в ґрунті килима характеризується величиною зусилля, необхідного для зняття з каркаса килима одного ворсового пучка.

Класифікація і характеристика асортименту

Сучасний ринок заповнений килимами імпортного і вітчиз­няного виготовлення.

Розрізняють килими (ткані н неткані), килимові доріжки та ін­ші килимові вироби.

Килими і килимові доріжки ручного й машинного виготов­лення бувають видовженої, квадратної та овальної форми; залежно від кольору ворсової основи - одноколірні та багатоколірні.

Торговельний асортимент включає: килими жаккардові двополотні п'ятиколірні з розрізним ворсом (змішаним та із хімічних волокон): килими жаккардові прутикові дво-, три- і чотирикатірні зі змішаним розрізним ворсом; доріжки прутикові з три- і чотириколірною жаккардовою каймою зі змішаним розрізним ворсом; доріжки прути­кові гладкофарбовані й смугасті зі змішаним розрізним, нерозрізним і петлерозрізним ворсом; буктьовані (нерозрізний петельчастий ворс) з перевитим переплетенням з розрізним ворсом із хімічних волокон: килими і доріжки аксмінтерські багатоколірні зі змішаним розрізним ворсом; килими ворсопрошивні з розрізним петельчастим, з петельчастим рельєфним ворсом із хімічних волокон, з рельєфним двоколірним малюнком і різною висотою ворсу, з цетсльчастим або комбіно­ваним ворсом; доріжки прошивні з розрізним або з петельчастим
ворсом із хімічних волокон (без проклейки зворотного боку), з петельчастим. петельчастим рельєфним ворсом із хімічних волокон; доріжки з рельєфним рисунком, з петельчастим або комбінованим ворсом: килими безворсові вишивані з кольоровими смутами: доріжки безворсові напіввовняні з апаратної пряжі і пряжі з хімічних волокон: трикотажні килимові вироби з петельчастим ворсом з хімічних воло­кон. В’язально-прошивні з петельчастим ворсом.

Крім того, виготовляють килими стрічкові зі змішаним розрізним ворсом без визначеного рисунка й багатоколірні килими і паласи (тобто безворсові килими) напіввовняні.

Відомі типорозміри килимів машинного способу виготовлення

за шириною і довжиною, в см:

1. Двополотні жаккардові килими:

За довжиною килимів і килимових доріжок допускаються мі­нусові відхилення: при довжині до 100 см — 1 см, а при довжині біль­ше 100 см - 3 см. Плюсові відхилення за довжиною не обмежуються.

Килимові вироби, призначені для господарських потреб, — це насамперед національні вироби ручного виробництва. До них нале­жать: торби (сакви) - переметні сумки; енси - фіранки з килимової

тканини; осмолдук - попони для коней; капунукки - килимки, що кла­дуться перед входом у дім або квартиру; чували - мішки; халик і бухча - прикраси до весільних процесій тощо.

Килими і килимові вироби класифікують за районами їх виго­товлення: українські, російські, білоруські, молдовські, туркменські, кавказькі тощо.

Крім того, килимові покриття (доріжки, полотна) і вироби (ки­лими) прийнято поділяти за способами виготовлення, видами вико­ристаної сировини і пряжі, характером закріплення ворсових пучків, видом обробки зворотного боку.

За способом виготовлення: ткані ворсові - жаккардові двополотні, жаккардові прутикові, аксмінстерські (трубчасті), жаккардові, стрічкові, прутикові гладенькі, ткані безворсові - візерункові гладкі; неткані ворсові - прошивні (тафтингові), в'язально-прошивні; неткані безворсові --голкопробивні, клейові.

За видами використаної сировини і пряжі, які формують вор­сову або робочу поверхню: суто вовняні (містять у пряжі не більше 5 % волокон іншого походження), і напіввовняні (містять не менше 25 % вов­няного волокна), з хімічних волокон і ниток.

За характером ворсової або робочої поверхні: з розрізним вор­сом, з петельчастим (нерозрізним) ворсом, з комбінованим ворсом (розрізним і петельчастим), з рельєфним.

За характером закріплення ворсових пучків: ткані - із двоутоновим (пітканим) закріпленням ворсових пучків, з тритітканим закріп­ленням ворсових пучків; неткані - з прошивним ворсовим пучком, із в'язаним ворсовим пучком, із вклеєним ворсовим пучком.

За видом обробки зворотного боку: з первинним латексуванням, з нанесенням спінених смол або емульсії, із дублюванням зворот­ного боку, з просочуванням емульсіями, з апретуванням.

Килими поділяють також залежно від їх щільності, тобто від кіль­кості ворсових пучків килимів, килимових виробів машинного виготов­лення - від 9 до 250 тис. на 1 м²; висоти ворсу - від 5 до 10 мм.

Асортимент  килимів України

В Україні ворсові килими ручного виробництва виготовляються в Полтавській (с. Решетілівка,Опішня, Санжари), на Чернігівщині – Дегтярі та Срібне, Вінниччині (с, Клембівка), Львівській (с- Глиняни), Івано-Франківській (Косівське виробничо-художнє об’єднання „Гуцульщина") та інших областях.

Характеризуються українські килими слідуючим:

 Середнє поле вкрите квітчастим рисунком, розташованим найчастіше горизон­тальними рядами, Незважаючи на те що окремі деталі рисунка асимет­ричні, створюється враження композииійиої рівноваги. Для рослинних орнаментів характерне плоскісне трактування. Рисунок базується на ритмічних повтореннях окремих мотивів.

Бордюр килима переважно має вид нескінченної гірлянди рослинного орнаменту, а у деяких випадках - одноколірної полоси.

Характерною для українського килима є вузька кайма.

Залежно від композиційної побудови орнаменту килим може
бути й без бордюру, В цьому випадку по краях проходять неширокі
гладенькі смуги (одна або дві),                                      

Килими центральних областей України характеризуються квітковим візерунком, виконаним на чорному, темно-синьому, темно-брунатному, золотисто-жовтому або блакитному зі сталевим відтінком фоні. В орнаменті трапляються кольори різноманітних відтінків: червоиий, синій, зелений, брунатний, блакитний, жовтий.

Для килимових виробів Західної України характерними с геометричні візерунки, які складаються з ромбів, зигзагів і багатокутників.

Виготовляють килими вручну на вертикальних килимоткаць­ких верстатах, на рамі яких та нитками основи установлюють полот­няний шаблон такого самого розміру, що її килим. При виготовленні килими майстер переважно користується кольоровим ескізом рисунка.

Гобелени

Це виткані вручну килими - картини(шпалери)Гобелени ткали з вовни з домішкою шовкових, а часом і срібних ниток. Основа не фарбувалася. Піткання складалося з ниток різних відтінків і проходило не через усю ширину гобелена, а лише в межах кожного кольору; його обірвані кінці надавали зворот­ному боку гобелена ворсистості, тоді як лицьовий бік був рубчастим. Згодом гобеленами почали називати й шпалери багатьох мануфактур Франції та інших європейських країн, а з XIX ст. - і взагалі шпалери і навіть машинні оббивні тканини й тематичні килими. Найцінніші ко­лекції гобеленів зберігаються і тепер у Київському музеї західного та східного мистецтва.

У сучасному розумінні термін "гобелен" — це високохудожній килим ручного виробництва (вибіркової якості, тобто найвідмінніше ткацтво іноді хоча б на окремих частинах полотна).

У наш час в асортименті текстильних товарів існують і гобелен ові тканими. Це одні з найкращих меблевих тканин, які деякою мі­рою імітують натуральні гобелени. Гобеленові тканини - це багатоша­рові жаккардові тканини, що виготовляються з основи й утоку, різних за кольором і товщиною. У межах одного полотна малюнок створюєть­ся різними переплетеннями. Залежно від структури розрізняють ос­новні гобеленові тканини, в яких рисунок утворюється за рахунок системи утокових ниток. Характеризуються вони великою щільністю основи, це найважчі меблево-декоративні тканини (356 - 539 г/м ).