Виробничі приміщення, устаткування, технології по­винні відповідати всім вимогам охорони праці. Ці вимоги повинні виконувати будівельники, проектувальники тех­нологій, працівники, які керують експлуатаційним про­цесом. При цьому повинні дотримуватися санітарно-гігієнічні норми, що регламентують ступінь впливу шкідли­вих факторів виробництва на організм користувача ВДТ, а також режими його праці та відпочинку.

Ці вимоги законодавства про працю забезпечуються системою санітарного нагляду, органами Держнагляду та охорони праці, а також контролем служб охорони праці та профспілкових органів. Проте дотримання вимог норму­вання наштовхується на ряд об'єктивних труднощів, пов'я­заних з дискусійністю проблеми визначення норми здоро­в'я та норми впливу того або іншого виробничого фактору.

Існують різні підходи до визначення норми, зумовлені як потребами практики, так і рівнем сучасних знань про норму, та ступінь відхилення від неї. Проте погляд на норму як на умовне, суб'єктивне уявлення про існуючі явища призводить до вкрай непродуктивної уяви про норму як про формальний феномен.

Одним з підходів до визначення норми є середньою статистичний спосіб. Він слабо враховує багатогранність, специфічність, динамічність, варіабельність та індивіду­альність норми, а також вияв різних аномалій.

На думку багатьох сучасних авторів, найбільш прийнятним визначенням норми є її характеристика як функціо­нального оптимуму життєдіяльності організму, коли протікан­ня всіх процесів у його системах відбувається з найбільшою узгодженістю, надійністю, економічністю та ефективністю.

Відомий авторитет у галузі фізіології праці В. І. Медведєв вказує, що проблема фізіологічного нормування перетворюється у проблему, кількісного опису діапазону можливостей фізіологічних процесів, що забезпечують системну відповідь при здійсненні професійної діяльності. Під гігієнічним нормуванням він розуміє кількісну регла­ментацію тих факторів трудового середовища, з якими безпосередньо взаємодіє людина, а основним критерієм такого нормування є збереження її здоров'я шляхом за­безпечення оптимальних або субоптимальних умов на­вколишнього середовища. Проте, як підкреслює автор, і у цьому випадку дослідники обмежені головною теоре­тичною трудністю — відсутністю чіткої та ясної концепції здоров'я та хвороби.

Таким чином, між гігієнічним та фізіологічним нор­муванням установлюються такі співвідношення: якщо гігієнічне нормування спрямоване на визначення припус­тимих параметрів зовнішніх умов за критеріями фізіоло­гічного нормування, то фізіологічне нормування визна­чає умови оптимального функціонування та перетворень в організмі людини у процесі виробничої діяльності, роз­глядаючи гігієнічні норми та відхилення від них як такі, що підтримують або порушують цю оптимальність.

Вирішення цієї принадливої проблеми пов'язане з індивідуальними характеристиками особистості, вияв яких зумовлений особливостями різних видів та форм діяль­ності, що в свою чергу впливає на рівень працездатності. Урахування особливостей людини та індивідуально-типо­логічних фізіологічних якостей (свідоме або підсвідоме) допомагає працівнику виробити таку стратегію діяльності, яка є компромісним оптимумом у конкретних умовах діяльності. Такий вибір стратегій діяльності у деяких ви­падках компенсує вади у фізіологічній або психологічній сфері при виконанні професійних обов'язків.

Таким чином, для раціонального використання ро­бочої сили необхідно суворо дотримуватися вимог охо­рони праці шляхом застосування технічних, гігієнічних, фізіологічних та психологічних нормативів. Проте, вра­ховуючи труднощі при створенні та застосуванні цих нор­мативів для різних професійних груп, невирішеність тео­ретичних питань визначення гігієнічної та фізіологічної норми, існування особливостей професійної діяльності у різних галузях, необхідно творчо підходити до їх розвит­ку — активізувати роботу по створенню галузевих норм умов та режимів праці, розробляти адекватні способи профілактики функціональних порушень, захворювань та реабілітації здоров'я.