Необхідність і методи державного регулювання цін. Основні регулювальні функції ціни. Недоліки ціни як універсального засобу ринкового саморегулювання: нездатність враховувати колективні соціальні та економічні інтереси; породження інфляції; безробіття. Ступінь державного "втручання" у ціноутворення, їх завдання та функції. Контроль за додержанням дисципліни цін. Система органів контролю за цінами. Заходи державного втручання в процес ціноутворення залежно від стану економічного розвитку країни. Прямі та опосередковані методи державного регулювання цін. Цілі державного регулювання цін. Відвернення руйнівного впливу цін на економіку. Стримування інфляції за допомогою політики доходів. Забезпечення доступу до товарів першої необхідності всім верствам населення. Захист внутрішнього ринку від негативного впливу зовнішньої конкуренції. Стримування монополізму та забезпечення конкурентного середовища. Необхідність державного регулювання цін і тарифів підприємств-монополістів. Державне регулювання цін монопольних утворень, у тому числі природних монополій. Декларування цін.

Антиінфляційна політика. Сутність інфляції. Необхідність боротьби з інфляцією. Фактори інфляції: інфляція попиту, інфляція витрат. Сутність антиінфляційної політики. Дефляційна політика. Стримувальна фінансово-кредитна політика. Зменшення грошової пропозиції. Роль Національного банку України у проведенні антиінфляційної політики. Скорочення бюджетного дефіциту шляхом збільшення доходів і зменшення державних видатків. Скорочення державних видатків через поетапне обмеження дотацій та субсидій, зменшення витрат на соціальні програми, науку, освіту тощо. Політика доходів. Регулювання витрат. Адаптаційна політика, індексація доходів та її недоліки.

1. Ціна – грошове вираження вартості товарів, послуг, ресурсів.

Державне регулювання цін може мати законодавчий, адміністративний та економічний характер. Ухвалені парламентом закони утворюють правову основу відносин між суб’єктами господарювання, а також між ними і державою у сфері ціноутворення. Сукупність цих законів – цінове право, що входить до складу цивільного права.

Втручання держави у процеси ціноутворення передбачає спостереження за рівнем цін. Цим займаються центральні статуправління.

Метою цього спостереження є визначення рівня збільшення вартості життя для розрахунку індексу щорічного номінального підвищення зарплат і пенсій та для встановлення впливу підвищення цін на витрати виробництва та національну конкурентоспроможність.

Сьогодні в Україні цінове регулювання має здійснюватись в таких напрямах:

1. Державне регулювання цін з урахуванням природних та деяких штучних монополій, які диктують цінові вимоги, використовуючи своє виняткове становище на ринку, йде мова про необхідність суттєвого обмеження сфери цінового регулювання з боку держави.

2. Державне регулювання цін у сфері державного контролю за ціноутворенням щодо співвідношення внутрішніх і світових цін.

3. Контроль за рівнем цін на продукцію базових галузей (металургійна). Контроль має здійснюватись, виходячи з аналізу статистичних даних, результатів перевірок контрольними органами підвищення цін і декларування зміни цін підприємствами-виробниками.

4. Контроль за цінами на продукцію, що реалізується посередницько-торгівельними підприємствами.

Щоб запобігти неконтрольованому підвищенню цін, держава повинна їх регулювати переважно через економічні важелі, податкову, фінансово-бюджетну, кредитну, валютну і митну політику, а також встановленням цін на продукцію підприємств-монополістів.

2. Інфляція характеризується загальним підвищенням цін і зниженням купівельної спроможності грошей. Інфляція виникає при впливі двох факторів:

1) грошових – емісія паперових грошей, швидкість їх обертання, стан фінансово-кредитної системи, відношення національної валюти до інших валют.

2) виробничих – монополізація виробництва, брак конкуренції, структурні перекоси в матеріальному виробництві та ціновій політиці, вибраний характер економіки.

Антиінфляційна політика включає три гілки:

– адаптаційна політика;

– дефляційна політика;

– політика доходів.

Адаптаційна політика спрямована на пристосування до інфляції шляхом індексації доходів. Така індексація не усуває інфляції, а лише пом’якшує її негативний вплив, хоч вона й сама може перетворитися на потужний інфляційний фактор, якщо здійснюється за умов бюджетного дефіциту, котрий фінансується за рахунок грошової емісії.

Дефляційна політика реалізується шляхом впливу на окремі елементи платоспроможного попиту з метою обмеження його та формування нового співвідношення попиту і пропозиції (% ставка, норма обов’язкових резервів, конкуренція, іноземні інвестиції, протекціонізм, збільшення доходів і зменшення витрат бюджету).

Політика доходів – пряме обмеження зростання цін і доходів (зарплати). Обмеження розміру збільшення цін і зарплати веде до зменшення виробничих витрат і цим гальмує інфляцію. Але це також призводить до падіння купівельної спроможності громадян і платоспроможності взагалі. А це негативно впливає на розвиток економіки. Тому політику доходів треба застосовувати дуже виважено і тільки в комплексі з дефляційною політикою.