Тема 3. Фінансова політика
Фінансово-бюджетне регулювання. Державні фінанси. Зведений баланс фінансових ресурсів. Державний бюджет. Державні позабюджетні фонди. Доходи і видатки державного бюджету. Структура видатків бюджету. Бюджетна класифікація. Дотації, субсидії, субвенції. Дефіцит, профіцит, секвестр державного бюджету. Державний борг. Етапи бюджетного процесу. Стратегія і тактика фінансово-бюджетної політики України.
Податкове регулювання. Податкова система. Система оподаткування. Система податкових органів. Функції, види та форми оподаткування. Принципи побудови податкової системи. Загальнодержавні податки та збори в Україні. Податковий тягар. Завдання податкової реформи в Україні.
Регулювання суспільного сектору економіки. Сутність суспільних товарів. Чисті, приватні, змішані та локальні суспільні товари. Сектор загального державного управління (СЗДУ). Ефективність суспільного сектору економіки. Регулювання діяльності установ СЗДУ. Джерела фінансування діяльності установ СЗДУ. Кошториси доходів і видатків установ СЗДУ.
Державне замовлення як засіб задоволення державних потреб. Державне замовлення. Державні потреби в продукції (роботах, послугах). Однопродуктові матеріальні баланси попиту і пропозиції найважливіших видів продукції. Державний контракт. Тендер. Етапи конкурсного відбору виконавців державних замовлень.
Грошово-кредитне регулювання. Грошово-кредитна політика. Національний банк і банківська система України. Загальні та селективні методи грошово-кредитного регулювання. Грошова емісія. Операції з цінними паперами на відкритому ринку. Управління обов’язковими резервами. Регулювання облікової ставки та банківського відсотка. Норми обов’язкових резервів. Валютне регулювання. Ревальвація, девальвація національної грошової одиниці. Стратегія і тактика грошово-кредитної політики України.
1. Конституція та закони України визначили систему фінансового забезпечення регіонів, яку утворюють бюджети всіх рівнів. В Україні фінансову систему утворюють: державний і місцеві бюджети; фінанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок.
Державний бюджет – це річний план державних видатків, джерел їх фінансового покриття. Залежно від адміністративно-територіального устрою управління бюджети бувають:
- центральні;
- регіональні;
- місцеві.
Бюджет є складною економічною категорією, є системою економічних відносин, які складаються у процесі формування, розподілу і використання централізованого фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб.
Інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з питань ефективного використання фондових ресурсів є зведений баланс фінансових ресурсів держави.
До найважливіших показників, що характеризують бюджет, належать:
1) частка коштів, яка щорічно розподіляється через бюджет, у валовому внутрішньому і чистому національному продукті країни;
2) покриття бюджетних видатків доходами – дефіцит або надлишок надходжень порівняно з витратами;
3) структура бюджетних видатків в загальній сумі видатків.
Граничний розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття визначаються ВРУ під час затвердження державного бюджету. Покриття дефіциту здійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів.
Безінфляційним засобом подолання бюджетного дефіциту є емісія цінних паперів. Брак коштів постійно змушує вирішувати проблему приорітетності напрямів їх витрачання.
Спеціальні позабюджетні фонди виконують кілька функцій регулювання економіки:
1. Не залежать від стану бюджету і виконують цільову роль навіть у разі дефіциту державного бюджету.
2. Дають змогу маніпулювати показниками виконання бюджету.
3. Не підзвітні парламенту і тому не дають додаткових можливостей виконавчій владі для маневрування, роблять її більш незалежною.
2. Одним із найважливіших засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни є податки та податкові пільги.
ФУНКЦІЇ ПОДАТКІВ
Податкова система - сукупність податків та інших внесків до бюджету, а також сукупність державних податкових органів і їх компетенція.
Система оподаткування - це нормативно визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов’язки, об’єкти оподаткування, види податків та порядок їх стягнення.
Податки поділяються на групи:
1. За рівнем бюджетної системи:
- загальнодержавні;
- місцеві.
2. За суб’єктом оподаткування:
- з юридичних осіб;
- з фізичних осіб.
3. За формою оподаткування:
-пропорційне;
- прогресивне;
-змішане;
-регресивне.
4. За способом стягнення:
- прямі;
- непрямі.
5. За змістом об’єкта оподаткування:
- податки на доходи;
- податки на споживання;
- податки на майно.
6. За системою ціноутворення:
- податки, які відносять на собівартість;
- податки, які сплачуються з прибутку.
3. Державні установи, що фінансуються з державного або місцевого бюджету, відносяться до сектору загального державного управління.
· Державний бюджет
· Головні розпорядники коштів
· Структурні підрозділи
Лімітна довідка, кошторис, штатний розпис, дотримання цільового призначення, КЕКВИ, казначейство.
4. Державні замовлення є інструментом задоволення державних потреб у продукції.
Державними замовниками є міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України. Основними функціями державних замовників є:
1. Конкурсний відбір виконавців державного замовлення.
2. Укладання державних контрактів з виконавцями.
3. Гарантія оплати.
Виконавцями державного замовлення є суб’єкти господарської діяльності всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.
Тендери, заборона виплат, заборона купувати у тих, хто не на єдиному податку.
5. Грошово-кредитна політика - комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, вирівнювання платіжного балансу.
НБУ був створений у 1992 році і діє на засадах Закону України про НБУ та інших законів. НБУ - центральний банк України, що включає обласні управління. Вищим органом НБУ є Рада Національного банку. Всією поточною роботою керує Правління НБУ.
Функції НБУ:
1. Надає послуги комерційним банкам, так само, як комерційні банки надають їх юридичним та фізичним особам:
- відкриття депозитних рахунків;
- позичання готівки;
- безготівкові перекази;
- надання кредитів.
2. Обслуговує поточний рахунок казначейства. За домовленістю з урядом НБУ розміщує урядові боргові цінні папери та фінансує урядові борги.
3. Має виключне право встановлювати "правила поведінки" банківської системи в Україні.
4. Стежить за кількістю грошей в обігу, є емісійним центром української економіки.
Тема 4. Структурна та інвестиційна політика
Структура та структурні зрушення в розвитку економіки. Поняття "структура економіки". Роль структурних зрушень в економічному розвитку. Характеристика структур економіки України. Види структури економіки. Відтворювальні пропорції. Галузева структура. Регіональна структура.
Структурний ефект і його вимірювання. Сутність структурного ефекту. Коефіцієнт абсолютних структурних зрушень. Коефіцієнт відносних структурних зрушень. Вплив структурних зрушень на динаміку виробничої функції.
Державне регулювання структурних зрушень в економіці. Концепція пріоритетів соціально-економічного розвитку. Критерії визначення державних пріоритетів. Активна структурна політика. Пасивна структурна політика. Методи реалізації структурної політики. Стратегія і тактика структурної політики України.
Державне регулювання інвестиційної діяльності. Інвестиції як фактор структурних зрушень в економіці. Сутність понять "інвестиції" та "інвестиційна діяльність". Суб’єкти та об’єкти інвестиційної діяльності. Класифікація форм і видів інвестицій. Визначення пріоритетних сфер і державних інвестиційних проектів. Методи аналізу інвестиційної привабливості сегментів ринку. Фактор часу в оцінці витрат і результатів інвестиційної діяльності. Оцінка інфляції та ризиків при прийнятті інвестиційних рішень. Показники економічної ефективності інвестицій. Пряме управління державними інвестиціями. Державні капітальні вкладення та державне замовлення в капітальному будівництві. Податкове регулювання інвестиційної діяльності. Фінансово-кредитне регулювання інвестиційної діяльності. Амортизаційна політика. Регулювання участі інвесторів у приватизації. Державне регулювання ринку цінних паперів. Експертиза інвестиційних проектів. Захист інвестицій. Завдання інвестиційної стратегії в Україні.
І. З огляду на економічну практику і теоретичні дослідження можна назвати дві основні ознаки системи ДМЄР - загальна системність і специфічна функція регулювання:
1. Діалектична єдність об’єктивних і суб’єктивних елементів суспільної структури, яка характеризується:
– сукупністю утворень і органів, пов’язаних процесом економічного розвитку;
– об’єднанням підсистем, які, взаємодіючи, зумовлюють (прямий зв’язок) і сприймають (зворотний зв’язок) свідомий вплив держави на економічне життя.
Ця ознака реалізується в таких рисах системи ДМЄР, як взаємозв’язок частин, елементів, підсистем; стійкість, адаптивність, саморозвиток, відносна ефективність.
2. Характеризує ДМЄР саме як державне регулювання, тобто системний вплив держави на економіку задля постійного забезпечення її руху відповідно до економічних законів. Це визнання є методологічно важливим для структури системи ДМЄР.
Структура економіки – багатопланове поняття, яке відображає співвідношення різних елементів економічної системи. Кількісну характеристику будь-якого виду структури можна визначити як питому вагу окремих структурних елементів у складі всієї структури.
Існують такі основні види структурних співвідношень:
1. Відтворювальні пропорції, характеризують співвідношення між споживанням та нагромадженням.
2. Співвідношення між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання.
3. Пропорція між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю.
Галузева структура характеризує внесок окремих виробництв, галузей, міжгалузевих комплексів у відтворенні ВВП.
Територіальна структура характеризує внесок окремих регіонів у відтворення ВВП. Елементами територіальної структури на макрорівні є адміністративно-територіальні одиниці та інші регіональні утворення.
Соціальна структура відображає розподіл національної економіки за формами власності, за організаційно-правовими формами підприємництва, за рівнем доходів певних верств населення.
ІІ. Структурним ефектом називається вплив структурних змін в економіці на динаміку макроекономічних показників.
Він позитивний, якщо структурні зміни супроводжуються високими темпами зростання економіки. Він негативний, якщо індекс структурних змін має невелику величину, при цьому економічні пропорції консервативні, має місце застій або зменшення обсягів виробництва.
Програми стабілізації економіки можуть реалізуватись переважно двома шляхами – еволюційним і через так звану шокову терапію, тобто за максимально короткий час.
Економічна політика держави на галузевому рівні передбачає такі напрямки:
1. Посилення соціальної орієнтації виробництва в кожній галузі.
2. Формування ефективної структури виробництва в окремих комплексах і галузях шляхом обмеження розвитку сировинних та напівфабрикатних виробництв, збільшення частки виробництв, що мають закінчений технологічний цикл і поліпшують використання власного природно-ресурсного потенціалу.
3. Науково-технічне оновлення виробництв, упровадження ефективних і екологічно безпечних технологій, підвищення якості й технологічного рівня продукції та матеріалів, що виробляються, освоєння їх нових прогресивних видів, які були б конкурентноспроможними на зовнішньому ринку й замінювали імпортні матеріали.
4. Розвиток виробництва задля задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації, підвищення збалансованості економіки та зменшення зовнішньоекономічної залежності України.
ІІІ Структурна політика держави – це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визнання комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення.
Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні.
Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень.
Цілі державної структурної політики:
1) підвищення технічного рівня та конкурентоспроможності продукції;
2) зниження матеріаломісткості та енергоємності виробництва;
3) розвиток конкуренції та обмеження монополізму;
4) встановлення оптимальних макроекономічних пропорцій;
5) ліквідація диспропорцій між галузевими комплексами;
6) ліквідація диспропорцій технічного рівня виробництва різних галузей;
7) раціональні розміщення виробництва та збалансований розвиток регіонів;
8) охорона навколишнього природного середовища.
ІV. Державна інвестиційна політика – це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активацію інвестиційних процесів.
Особливістю сучасних міжнародних економічних відносин є розширення міжнародного руху капіталу порівняно з традиційною формою – міжнародною торгівлею. Переваги іноземних інвестицій перед усіма видами економічної допомоги очевидні. Це можна аргументувати так:
1) прямі іноземні інвестиції служать додатковим джерелом капіталовкладень у виробництво товарів і послуг, розроблення технологій, передових методів управління;
2) іноземні інвестиції не є тягарем зовнішнього боргу держави, а навпаки, сприяють отриманню засобів для його погашення;
3) іноземні інвестиції забезпечують певну інтеграцію української економіки до світової завдяки виробничій та науково-технічній кооперації.
Напрямки державного регулювання інвестиційної діяльності:
1) визначення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування;
2) податкове регулювання;
3) бюджетне регулювання;
4) кредитне регулювання;
5) проведення гнучкої амортизаційної політики;
6) регулювання участі інвесторів у приватизації;
7) регулювання фондового ринку;
8) експертиза інвестиційних проектів;
9) забезпечення захисту інвестицій;
10) залучення іноземних інвестицій та регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави.
Тема 2. Стратегія соціально-економічного розвитку країни
Сутність стратегії соціально-економічної політики. Визначення суспільних потреб та інтересів. Обґрунтування цілей. Державні пріоритети. Дерево цілей. Стратегічні, тактичні, оперативні цілі. Постіндустріальне суспільство. Концепція соціально-економічної політики. Соціально орієнтована ринкова економіка. Стратегія економічної та соціальної політики держави.
Соціально-економічне прогнозування. Сутність понять: "прогноз", "гіпотеза", "план" (програма)". Функції соціально-економічного прогнозування. Принципи соціально-економічного прогнозування: наукової обґрунтованості, адекватності, альтернативності, системності, цілеспрямованості. Класифікація соціально-економічних прогнозів. Типологія методів прогнозування. Інтуїтивні та формалізовані методи прогнозування.
Макроекономічне планування. Директивне та індикативне планування. Сутність реформування макроекономічного планування. Система макроекономічного планування в Україні. Державна програма економічного та соціального розвитку України (ДПЕСР) як форма макроекономічного планування. Зміст ДПЕСР України на середньо- та короткостроковий періоди. Послідовність розроблення ДПЕСР. Принципи макроекономічного планування. Система показників макроекономічних планів. Методи планово-економічних розрахунків. Система балансів, норм і нормативів. Структура ДПЕСР України. Розділи і розрізи макроекономічних планів.
Державне програмно-цільове планування. Сутність програмно-цільового методу планування. Цільова комплексна програма (ЦКП). Класифікація ЦКП. Життєвий цикл ЦКП. Зміст етапів програмно-цільового планування: відбір переліку проблем, що підлягають програмному розв’язанню; формування та видача вихідного завдання на розроблення ЦКП; розроблення проекту ЦКП; затвердження ЦКП; реалізація ЦКП; звіт про виконання ЦКП. Сутність поняття "соціально-економічна проблема". Статус учасників програмно-цільового програмування. Вимоги щодо цілей ЦКП: конкретність, визначеність у часі, реальність. Організаційно-економічний механізм реалізації ЦКП.
Контроль за виконанням макроекономічних планів і державних програм. Сутність поняття "контроль". Запобіжний, поточний і завершальний контроль. Етапи контролю: розроблення критеріїв і нормативів, зіставлення фактичних результатів з критеріями і нормативами; коригуючі дії.
1. Орієнтирами, яких дотримується держава у процесі регулювання економіки, є показники, що характеризують рівень економічного розвитку та якість життя:
- Тривалість життя людини.
- Дохід на душу населення.
- Рівень зайнятості.
- Ступінь реалізації прав людини.
- Стан навколишнього середовища.
Стратегія – це детальний, всебічний комплексний план, спрямований на втілення місії держави.
На сучасному етапі модель ринкової економіки України має відповідати таким вимогам:
1. Поєднання антитоталітарного механізму соціального ринкового господарства та економіки макрорегулювання змішаної економіки.
2. Тривале паралельне функціонування державного та приватного секторів економіки.
3. Економіка Україна має бути змішаною.
4. Посилення ринкової орієнтації та ринкових тенденцій у сфері ринкової економіки має здійснюватися водночас із посиленням впливу держави у соціальній сфері.
При розробці стратегії необхідно чітко визначати цілі, яких треба досягти.
Цілі бувають:
1. Стратегічні – найважливіші напрямки соціально-економічної політики.
2. Тактичні – це цілі які уможливлюють досягнення приоритетних цілей.
3. Оперативні – пов’язані з необхідністю запобіганням загроз виникнення негативних явищ і подання наслідків форс мажорних обставин.
Всі цілі повинні бути конкретними, визначеними в часі, реальними.
Побудова соціально орієнтованої ринкової економіки є стратегічною метою України. З цією метою розробляється концепція, яка ґрунтується на таких елементах: аналіз стану економіки, аналіз цілей і вибір інструментів державного регулювання.
* Прогноз – науково обґрунтоване судження про стан об’єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану.
Передбачення
Функції прогнозування:
1. Науковий аналіз процесів і тенденцій.
2. Дослідження об’єктивних зв’язків соціально-економічних явищ.
3. Оцінювання об’єкта прогнозування.
4. Виявлення альтернатив розвитку.
Основні принципи соціально-економічного прогнозування: цілеспрямованість, системність, наукова обґрунтованість, адекватність об’єктивним закономірностям, альтернативність.
Методами прогнозування є сукупність прийомів та оцінок, що дають змогу на підставі аналізу ретроспективних внутрішніх зовнішніх зв’язків, притаманних об’єкту, а також їхніх змін зробити достатньо вірогідне судження щодо майбутнього розвитку об’єкта.
3. В основі економічної політики держави лежить план дій. Інструментом реалізації такої політики має стати план економічного та соціального розвитку.
Державний план має силу юридичного закону.
Індикативний план – рекомендаційна система планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави, що передбачає створення таких умов функціонування суб’єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань.
В умовах, коли підприємствам надано якнайширші свободи у використанні фондів, виборі номенклатури продукції, поставках сировини та інших питаннях господарської діяльності, немає потреби у важелях саме державного управління.
План, з одного боку, не може бути директивним, з іншого - суто індикативним, адже у багатьох підприємств частка майна (або все майно) є державною власністю.
Зменшення у плані частки директивних важелів впливу на об’єкти економіки супроводжується збільшенням частки економіки, за допомогою яких створюються такі умови функціонування, коли суб’єкт економіки має обирати стратегію розвитку в напрямку окреслених державою цілей.
Нині в переліку директивних мають залишатися загальнодержавні норми і нормативи, держконтракт і держзамовлення, державні інвестиції, регулювання ціни на деякі види продукції.
4. Порядок розроблення прогнозів, планів і програм соціально-економічного розвитку України визначає уряд України.
Прогнози соціально-економічного розвитку України розробляються на довго-, середньо- та короткострокову перспективу, виходячи з аналізу демографічної ситуації НТ потенціалу, наявності природних ресурсів, нагромадженого національного багатства, зовнішньоекономічного становища України, стратегії економічного розвитку.
Органи законодавчої та виконавчої влади використовують результати прогнозів соціально-економічного розвитку України та прогнози кон’юнктури ринку, приймаючи конкретні рішення в галузі економічної політики і розробляючи державні програми та індикативні плани.
Державна програма соціально-економічного розвитку України:
1. На довгострокову перспективу – 10-15 років.
2. На середньострокову – 3-5 років.
3. На наступний рік.
Уряд одночасно з проектом державної програми подає до ВР підсумки економічного та соціального розвитку України за період з початку поточного року, прогноз соціально-економічного розвитку на наступний рік, проект Державного бюджету України.
Тема 3. Фінансова політика
Фінансово-бюджетне регулювання. Державні фінанси. Зведений баланс фінансових ресурсів. Державний бюджет. Державні позабюджетні фонди. Доходи і видатки державного бюджету. Структура видатків бюджету. Бюджетна класифікація. Дотації, субсидії, субвенції. Дефіцит, профіцит, секвестр державного бюджету. Державний борг. Етапи бюджетного процесу. Стратегія і тактика фінансово-бюджетної політики України.
Податкове регулювання. Податкова система. Система оподаткування. Система податкових органів. Функції, види та форми оподаткування. Принципи побудови податкової системи. Загальнодержавні податки та збори в Україні. Податковий тягар. Завдання податкової реформи в Україні.
Регулювання суспільного сектору економіки. Сутність суспільних товарів. Чисті, приватні, змішані та локальні суспільні товари. Сектор загального державного управління (СЗДУ). Ефективність суспільного сектору економіки. Регулювання діяльності установ СЗДУ. Джерела фінансування діяльності установ СЗДУ. Кошториси доходів і видатків установ СЗДУ.
Державне замовлення як засіб задоволення державних потреб. Державне замовлення. Державні потреби в продукції (роботах, послугах). Однопродуктові матеріальні баланси попиту і пропозиції найважливіших видів продукції. Державний контракт. Тендер. Етапи конкурсного відбору виконавців державних замовлень.
Грошово-кредитне регулювання. Грошово-кредитна політика. Національний банк і банківська система України. Загальні та селективні методи грошово-кредитного регулювання. Грошова емісія. Операції з цінними паперами на відкритому ринку. Управління обов’язковими резервами. Регулювання облікової ставки та банківського відсотка. Норми обов’язкових резервів. Валютне регулювання. Ревальвація, девальвація національної грошової одиниці. Стратегія і тактика грошово-кредитної політики України.
1. Конституція та закони України визначили систему фінансового забезпечення регіонів, яку утворюють бюджети всіх рівнів. В Україні фінансову систему утворюють: державний і місцеві бюджети; фінанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок.
Державний бюджет – це річний план державних видатків, джерел їх фінансового покриття. Залежно від адміністративно-територіального устрою управління бюджети бувають:
- центральні;
- регіональні;
- місцеві.
Бюджет є складною економічною категорією, є системою економічних відносин, які складаються у процесі формування, розподілу і використання централізованого фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб.
Інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з питань ефективного використання фондових ресурсів є зведений баланс фінансових ресурсів держави.
До найважливіших показників, що характеризують бюджет, належать:
1) частка коштів, яка щорічно розподіляється через бюджет, у валовому внутрішньому і чистому національному продукті країни;
2) покриття бюджетних видатків доходами – дефіцит або надлишок надходжень порівняно з витратами;
3) структура бюджетних видатків в загальній сумі видатків.
Граничний розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття визначаються ВРУ під час затвердження державного бюджету. Покриття дефіциту здійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів.
Безінфляційним засобом подолання бюджетного дефіциту є емісія цінних паперів. Брак коштів постійно змушує вирішувати проблему приорітетності напрямів їх витрачання.
Спеціальні позабюджетні фонди виконують кілька функцій регулювання економіки:
1. Не залежать від стану бюджету і виконують цільову роль навіть у разі дефіциту державного бюджету.
2. Дають змогу маніпулювати показниками виконання бюджету.
3. Не підзвітні парламенту і тому не дають додаткових можливостей виконавчій владі для маневрування, роблять її більш незалежною.
2. Одним із найважливіших засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни є податки та податкові пільги.
ФУНКЦІЇ ПОДАТКІВ
Податкова система - сукупність податків та інших внесків до бюджету, а також сукупність державних податкових органів і їх компетенція.
Система оподаткування - це нормативно визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов’язки, об’єкти оподаткування, види податків та порядок їх стягнення.
Податки поділяються на групи:
1. За рівнем бюджетної системи:
- загальнодержавні;
- місцеві.
2. За суб’єктом оподаткування:
- з юридичних осіб;
- з фізичних осіб.
3. За формою оподаткування:
-пропорційне;
- прогресивне;
-змішане;
-регресивне.
4. За способом стягнення:
- прямі;
- непрямі.
5. За змістом об’єкта оподаткування:
- податки на доходи;
- податки на споживання;
- податки на майно.
6. За системою ціноутворення:
- податки, які відносять на собівартість;
- податки, які сплачуються з прибутку.
3. Державні установи, що фінансуються з державного або місцевого бюджету, відносяться до сектору загального державного управління.
· Державний бюджет
· Головні розпорядники коштів
· Структурні підрозділи
Лімітна довідка, кошторис, штатний розпис, дотримання цільового призначення, КЕКВИ, казначейство.
4. Державні замовлення є інструментом задоволення державних потреб у продукції.
Державними замовниками є міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України. Основними функціями державних замовників є:
1. Конкурсний відбір виконавців державного замовлення.
2. Укладання державних контрактів з виконавцями.
3. Гарантія оплати.
Виконавцями державного замовлення є суб’єкти господарської діяльності всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.
Тендери, заборона виплат, заборона купувати у тих, хто не на єдиному податку.
5. Грошово-кредитна політика - комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, вирівнювання платіжного балансу.
НБУ був створений у 1992 році і діє на засадах Закону України про НБУ та інших законів. НБУ - центральний банк України, що включає обласні управління. Вищим органом НБУ є Рада Національного банку. Всією поточною роботою керує Правління НБУ.
Функції НБУ:
1. Надає послуги комерційним банкам, так само, як комерційні банки надають їх юридичним та фізичним особам:
- відкриття депозитних рахунків;
- позичання готівки;
- безготівкові перекази;
- надання кредитів.
2. Обслуговує поточний рахунок казначейства. За домовленістю з урядом НБУ розміщує урядові боргові цінні папери та фінансує урядові борги.
3. Має виключне право встановлювати "правила поведінки" банківської системи в Україні.
4. Стежить за кількістю грошей в обігу, є емісійним центром української економіки.
Тема 4. Структурна та інвестиційна політика
Структура та структурні зрушення в розвитку економіки. Поняття "структура економіки". Роль структурних зрушень в економічному розвитку. Характеристика структур економіки України. Види структури економіки. Відтворювальні пропорції. Галузева структура. Регіональна структура.
Структурний ефект і його вимірювання. Сутність структурного ефекту. Коефіцієнт абсолютних структурних зрушень. Коефіцієнт відносних структурних зрушень. Вплив структурних зрушень на динаміку виробничої функції.
Державне регулювання структурних зрушень в економіці. Концепція пріоритетів соціально-економічного розвитку. Критерії визначення державних пріоритетів. Активна структурна політика. Пасивна структурна політика. Методи реалізації структурної політики. Стратегія і тактика структурної політики України.
Державне регулювання інвестиційної діяльності. Інвестиції як фактор структурних зрушень в економіці. Сутність понять "інвестиції" та "інвестиційна діяльність". Суб’єкти та об’єкти інвестиційної діяльності. Класифікація форм і видів інвестицій. Визначення пріоритетних сфер і державних інвестиційних проектів. Методи аналізу інвестиційної привабливості сегментів ринку. Фактор часу в оцінці витрат і результатів інвестиційної діяльності. Оцінка інфляції та ризиків при прийнятті інвестиційних рішень. Показники економічної ефективності інвестицій. Пряме управління державними інвестиціями. Державні капітальні вкладення та державне замовлення в капітальному будівництві. Податкове регулювання інвестиційної діяльності. Фінансово-кредитне регулювання інвестиційної діяльності. Амортизаційна політика. Регулювання участі інвесторів у приватизації. Державне регулювання ринку цінних паперів. Експертиза інвестиційних проектів. Захист інвестицій. Завдання інвестиційної стратегії в Україні.
І. З огляду на економічну практику і теоретичні дослідження можна назвати дві основні ознаки системи ДМЄР - загальна системність і специфічна функція регулювання:
1. Діалектична єдність об’єктивних і суб’єктивних елементів суспільної структури, яка характеризується:
– сукупністю утворень і органів, пов’язаних процесом економічного розвитку;
– об’єднанням підсистем, які, взаємодіючи, зумовлюють (прямий зв’язок) і сприймають (зворотний зв’язок) свідомий вплив держави на економічне життя.
Ця ознака реалізується в таких рисах системи ДМЄР, як взаємозв’язок частин, елементів, підсистем; стійкість, адаптивність, саморозвиток, відносна ефективність.
2. Характеризує ДМЄР саме як державне регулювання, тобто системний вплив держави на економіку задля постійного забезпечення її руху відповідно до економічних законів. Це визнання є методологічно важливим для структури системи ДМЄР.
Структура економіки – багатопланове поняття, яке відображає співвідношення різних елементів економічної системи. Кількісну характеристику будь-якого виду структури можна визначити як питому вагу окремих структурних елементів у складі всієї структури.
Існують такі основні види структурних співвідношень:
1. Відтворювальні пропорції, характеризують співвідношення між споживанням та нагромадженням.
2. Співвідношення між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання.
3. Пропорція між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю.
Галузева структура характеризує внесок окремих виробництв, галузей, міжгалузевих комплексів у відтворенні ВВП.
Територіальна структура характеризує внесок окремих регіонів у відтворення ВВП. Елементами територіальної структури на макрорівні є адміністративно-територіальні одиниці та інші регіональні утворення.
Соціальна структура відображає розподіл національної економіки за формами власності, за організаційно-правовими формами підприємництва, за рівнем доходів певних верств населення.
ІІ. Структурним ефектом називається вплив структурних змін в економіці на динаміку макроекономічних показників.
Він позитивний, якщо структурні зміни супроводжуються високими темпами зростання економіки. Він негативний, якщо індекс структурних змін має невелику величину, при цьому економічні пропорції консервативні, має місце застій або зменшення обсягів виробництва.
Програми стабілізації економіки можуть реалізуватись переважно двома шляхами – еволюційним і через так звану шокову терапію, тобто за максимально короткий час.
Економічна політика держави на галузевому рівні передбачає такі напрямки:
1. Посилення соціальної орієнтації виробництва в кожній галузі.
2. Формування ефективної структури виробництва в окремих комплексах і галузях шляхом обмеження розвитку сировинних та напівфабрикатних виробництв, збільшення частки виробництв, що мають закінчений технологічний цикл і поліпшують використання власного природно-ресурсного потенціалу.
3. Науково-технічне оновлення виробництв, упровадження ефективних і екологічно безпечних технологій, підвищення якості й технологічного рівня продукції та матеріалів, що виробляються, освоєння їх нових прогресивних видів, які були б конкурентноспроможними на зовнішньому ринку й замінювали імпортні матеріали.
4. Розвиток виробництва задля задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації, підвищення збалансованості економіки та зменшення зовнішньоекономічної залежності України.
ІІІ Структурна політика держави – це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визнання комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення.
Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні.
Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень.
Цілі державної структурної політики:
1) підвищення технічного рівня та конкурентоспроможності продукції;
2) зниження матеріаломісткості та енергоємності виробництва;
3) розвиток конкуренції та обмеження монополізму;
4) встановлення оптимальних макроекономічних пропорцій;
5) ліквідація диспропорцій між галузевими комплексами;
6) ліквідація диспропорцій технічного рівня виробництва різних галузей;
7) раціональні розміщення виробництва та збалансований розвиток регіонів;
8) охорона навколишнього природного середовища.
ІV. Державна інвестиційна політика – це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активацію інвестиційних процесів.
Особливістю сучасних міжнародних економічних відносин є розширення міжнародного руху капіталу порівняно з традиційною формою – міжнародною торгівлею. Переваги іноземних інвестицій перед усіма видами економічної допомоги очевидні. Це можна аргументувати так:
1) прямі іноземні інвестиції служать додатковим джерелом капіталовкладень у виробництво товарів і послуг, розроблення технологій, передових методів управління;
2) іноземні інвестиції не є тягарем зовнішнього боргу держави, а навпаки, сприяють отриманню засобів для його погашення;
3) іноземні інвестиції забезпечують певну інтеграцію української економіки до світової завдяки виробничій та науково-технічній кооперації.
Напрямки державного регулювання інвестиційної діяльності:
1) визначення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування;
2) податкове регулювання;
3) бюджетне регулювання;
4) кредитне регулювання;
5) проведення гнучкої амортизаційної політики;
6) регулювання участі інвесторів у приватизації;
7) регулювання фондового ринку;
8) експертиза інвестиційних проектів;
9) забезпечення захисту інвестицій;
10) залучення іноземних інвестицій та регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави.
Дата: 2019-07-31, просмотров: 185.
