Відомий ланцюжок зв'язаних подій: чим менше ризикує банк при наданні кредиту, тим менше відсоткова ставка, пропонована цим банком; чим менше відсоткова ставка, тим більше клієнтів звернеться саме в цей банк; чим більше клієнтів звернеться в банк, тим більший прибуток він одержить. І це - одна з основних ідей комерційної діяльності. Ризик, пов'язаний з неповерненням суми основного боргу і відсотків, можна значно знизити, маючи інформацію про те, чи виплатить позичальник гроші чи ні. Тому один з ключових моментів в кредитуванні — визначення кредитоспроможності потенційного позичальника. Рішення про надання кредиту повинне бути результатом обґрунтованого аналізу і оцінки. Реальні висновки і пропозиції за наслідками оцінки кредитоспроможності позичальників дозволяють уникнути в процесі банківської діяльності невиправданих ризиків при здійсненні кредитних операцій.

Найефективнішої з погляду відбору і подальшого «відсіву» неблагонадійних позичальників, повернення якими одержаного кредиту викликає сумніви у банку, а також зниження кредитного ризику кредитного портфеля і, отже, комерційного банку в цілому, є методика «Визначення кредитного рейтингу позичальників», яка застосовується ПриватБанком.

Оцінка кредитоспроможності рейтинговим способом дозволяє кількісно виразити вплив кожного чинника і з достатнім ступенем точності визначити клас клієнта. Кожному чиннику в системі оцінки кредитоспроможності привласнюється певний бал (вага), який виражає значущість його в цій системі в цілому і щодо інших чинників. Оцінка кожного показника визначається шляхом множення показника на його рівень. А сукупна характеристика кредитоспроможності одержує кількісний вираз у вигляді суми оцінок всіх показників. На основі цього кількісного виразу визначається клас позичальника.

У той же час методика оцінки кредитоспроможності позичальника ПриватБанку має ряд недоліків. Зокрема до них відносяться:

незначна кількість балів, яка нараховується за показниками, характеризуючими кінцеві результати господарської діяльності і ефективність використовування фінансових ресурсів;

по використовуваній методиці ПриватБанку, за якісні показники нараховується 20-30% від загальної суми кількості балів. Тому, можна зробити висновок, що ПриватБанк недостатньо надає увагу кінцевим показникам роботи позичальників;

дана методика включає значну частину загальних показників, таких як термін проживання в данній місцевості позичальника; освіта; кредитна історія ; структура доходів і інші показники загального характеру;

значне ранжирування позичальників по класах кредитоспроможності (5 класів: “А”, “Б”, “В”, “Г”, “Д”). Крім того, позичальників класів “Г” і “Д” недоцільно розглядати на предмет видачі кредиту. Їх слід об'єднати в один клас. Таким чином досить чотирьох класів кредитоспроможності “А”, “Б”, “В”, “Г”.

по деяких фінансових коефіцієнтів бали завищені у зв'язку з тим, що шкала нарахування балів спрощена, причому різниця балів максимальна — 25, мінімальна — 0.

При оцінці кредитоспроможності позичальника необхідно збільшити кількість фінансових коефіцієнтів, які комплексно характеризують фінансове положення . До них необхідно віднести показники, які характеризують фінансовою стійкість позичальника, його платоспроможність, ефективність використовування власних засобів, рентабельність або прибутковість. Запропонована методика оцінки кредитоспроможності є ранжируванням позичальників по чотирьох класах “А”, “Б”, “В”, “Г” з такими балами:

клас “А” — 60 балів і більше;

клас “Б” — від 45 до 60 балів;

клас “В” — від 30 до 45 балів;

клас “Г” — менше 30 балів.

Дана методика оцінки кредитоспроможності позичальника, звичайно ж, не може повністю виключити кредитний ризик, але все таки дає можливість глибше і всебічно вивчити потенційного позичальника, є оптимальним, і значення фінансових коефіцієнтів об’єктивніше характеризують фінансовий стан клієнтів.

Не дивлячись на всі недоліки, цей спосіб є жорсткішим при проведенні оцінки фінансового стану позичальників, а, отже, і ефективнішим, оскільки шляхом ретельного відбору потенційних клієнтів знижує, тим самим, ступінь ризику, властивого кредитній діяльності банку.

Подальший розвиток ПриватБанку у сфері кредитування базується на продуманій стратегії. Серед її основних напрямів:

подальші удосконалення всіх аспектів кредитної діяльності і оптимізації організаційної структури з метою забезпечення якісно нової системи управління банком;

використовування комплексного програмно-цільового підходу до планування діяльності банківської установи;

оптимізація кредитних вкладень по рівню галузевого ризику з урахуванням потенційної ефективності;

збільшення об'єму і видів кредитування з метою успішної реалізації концепції банку;

поліпшення маркетингової діяльності (перш за все шляхом встановлення оптимальних кредитних ставок і залучення нових позичальників).  

3.3. Оптимізація роботи з проблемними кредитами

Особлива увага в процесі кредитування надається своєчасності сплати позичальником чергових внесків в погашення позики і відсотків по ній. Оскільки по кожній позиці існує ризик непогашення боргу через непередбачені обставини, банк прагне видавати кредити найнадійнішим клієнтам. Проте він не повинен упускати можливостей розвивати свої позикові операції і за рахунок надання кредитів, пов'язаних з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять вищий дохід. Враховуючи назад пропорційну залежність між рівнями ризику і прибутковості позикових операцій, банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечувався баланс між обережністю і ризиком. Надмірна обережність позбавляє банк багатьох прибуткових можливостей, а надмірна ризикована створює загрозу втрати не тільки доходу від відсотків, але і позичених засобів.

В той же час неприйняття своєчасних заходів до недопущення фінансових проблем у позичальника приводить не тільки до несплати позики і відсотків. Збиток в цьому випадку для банку значно більше. По-перше, підривається репутація банку, оскільки велика кількість прострочених кредитів може привести до падіння довіри вкладників і інвесторів і до загрози неплатоспроможності банку. По-друге, втрати від позикових операцій підвищують загрозу відходу з банку кваліфікованих працівників через зниження можливостей їх матеріального стимулювання. По-третє, банк вимушений виробляти додаткові витрати, пов'язані із стягненням проблемної позики. По-четверте, певна частина позикового банківського капіталу заморожується в непродуктивних активах. Названі втрати за своїми розмірами можуть набагато перевищити прямий збиток від непогашення боргу.

Труднощі з погашенням позик можуть виникати з різних причин, найпоширенішими з яких є: помилки і упущення самого банку, допущені при розгляді кредитної заявки, розробці умов кредитного договору і подальшому контролі; неефективна робота клієнта, що одержав позику; чинники, які не знаходяться під контролем банку.

Серед причин непогашення позик, залежних від самого банку, слід зазначити: необгрунтовано ліберальне відношення до позичальника при розгляді заявки на кредит; неякісно проведена оцінка кредитоспроможності позичальника; погана структуризація позики; помилки в оцінці забезпеченості позики; неповне віддзеркалення в кредитному договорі умов, що забезпечують інтереси банку; відсутність контролю за позичальником в період погашення кредиту (обстежень, перевірок забезпечення і ін.).

Основні причини виникнення проблемних позик (позик, по яких виникають труднощі з їх погашенням і сплатою відсотків), залежні від клієнта, пов'язані із слабким керівництвом , погіршенням якості продукції і роботи, помилками в оцінці ринків збуту, із слабкістю контролю за станом фінансів, що виявляється в зростанні дебіторської заборгованості, непродуктивних витрат і ін.

До чинників виникнення труднощів з погашенням кредиту, які не знаходяться під контролем банку, відносяться: погіршення економічної кон'юнктури, зміна політичної ситуації і законодавства і т.д.

Якнайкращою мірою є розробка спільно з позичальником плану заходів для відновлення стабільності позичальника і усунення недоліків в його роботі. Якщо цей захід не дасть необхідних результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси, зажадавши платіж по позиці, продажі забезпечення, пред'явлення претензій до гаранта і т.п. Самий крайній захід - постановка питання про оголошення позичальника банкротом, але це якнайменше бажаний шлях як для банку, так і для клієнта.

У роботі по стягненню проблемних позик банк повинен діяти швидко, без зволікання, оскільки якщо позичальник затримає розрахунки за своїми зобов'язаннями перед іншими організаціями і підприємствами (постачальники, податкова служба, страхова організація) раніше, ніж виникне вимога банку, останньому доведеться перебувати в довгій черзі кредиторів, що вимагають відшкодування довга.

Залежно від форми забезпечення кредиту банк застосовує різні способи примусового стягнення боргу і відсотків але йому у разі відсутності у позичальника найближчим часом реальні перспектив розрахуватися з ним.

Якщо позика видана під заставу майна, банк одержує задоволення своїх вимог до позичальника з вартості закладеного майна в порядку, визначеному в договорі застави. Звичайно це здійснюється шляхом зарахування виручки від реалізації продукції на позиковий рахунок позичальника, минувши його розрахунковий рахунок, до повного погашення позикової заборгованості. Проте загальна сума прямих зарахувань на позиковий рахунок виручки від реалізації продукції не повинна перевищувати суми, вказаної в договорі застави.

При видачі позики під гарантію (поручительство) банк пред'являє до стягнення суму боргу своїм розпорядженням (вимогою) в безперечному порядку з рахунку гаранта.

У випадку, якщо забезпеченням позики є страхове свідоцтво (поліс), банк одержує страхове відшкодування від органів страхування (державних або акціонерних) в межах термінів, визначених правилами страхування.

Якщо забезпеченням позики служить переуступка вимог, банк пред'являє до оплати вимоги і рахунки позичальника третій особі і поступаючі засоби направляє на погашення кредиту.

Як вже було відмічено, кожен банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, яка складається під впливом поточних і перспективних задач банку, а також економічної кон'юнктури. В процесі проведення кредитних операцій банк дотримується виробленої політики і тому періодично аналізує склад і структуру виданих позик або кредитний портфель. Від структури і якості кредитного портфеля банку в значній мірі залежать його стійкість, репутація і фінансовий успіх. Тому банку необхідно ретельно аналізувати якість позик, проводити незалежні експертизи крупних кредитні проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від напряму кредитної політики. Банківські працівники, що займаються позиковими операціями, зобов'язані направляти свої зусилля на виявлення у складі кредитного портфеля крупних і особливо крупних кредитів, а також проблемних позик, що вимагають підвищеної уваги.

Контроль за крупними, особливо крупними і проблемними позиками може полягати в повторному аналізі бухгалтерських балансів і фінансових звітів, перевірці документації, якості забезпечення і т.д. При контрольній перевірці знов розглядається питання про відповідність даної позики цілям і установкам кредитної політики банку, оцінюються кредитоспроможність і фінансовий стан позичальника.

Таким чином, робота в даному напрямі дозволяє своєчасно виявляти проблемні позики, що сприяє зниженню кредитного ризику.