Один з можливих шляхів — ліквідація компанії за рішенням власників. Здійснюється у кілька етапів. Перший — проведення зборів засновників (учасників, акціонерів), на яких приймається рішення про ліквідацію. Другий — публікація в пресі оголошення про заплановану ліквідацію. Третій — повідомлення держреєстратора і зацікавлених органів (податкової інспекції, Пенсійного фонду та фонду соцстраху). Далі — створення ліквідаційної комісії і складання попереднього ліквідаційного балансу. Крім того, власник або керівник підприємства щонайменше за два місяці до ліквідації зобов’язаний під розписку повідомити про це всіх своїх працівників. Після чого починається найцікавіше — перевірки контролюючих органів.

Після того як усі претензії податківців задоволено, складається остаточний ліквідаційний баланс. І підприємець знову подає держреєстраторові пакет документів, до якого входять численні довідки про відсутність заборгованості перед бюджетом і фондами.

Процедура цілковито відповідає закону. Після ліквідації юрособи відомості про керівника і власників компанії вилучаються з держреєстра і передаються до архіву. До підприємства, що ліквідувалося, немає претензій у фіскальних і правоохоронних органів, а також у контрагентів.

Тривалість процесу — від двох місяців (в ідеалі) і нескінченно (якщо податкова або ПФ не видасть довідки про відсутність заборгованостей). Обов’язкова податкова перевірка з практично гарантованими донарахуваннями за якимись податками або платежами, обов’язкова перевірка Пенсійним фондом і фондами соцстраху. На будь-якому етапі ліквідації може з’явитися неврахований кредитор, що вимагає оплати реального або вигаданого боргу. Існує ризик, що кредитор звернеться до суду з вимогою порушити справу про банкрутство ліквідованої компанії.

Ліквідація «за законом» має сенс тільки для компаній, у яких були невеликі обороти або діяльність взагалі не велася. Інакше обов’язкова передліквідаційна перевірка ДПІ забере у власника і керівника багато часу, сил, а в більшості випадків і грошей. Уникнути цих проблем можна, якщо на підприємстві недавно було проведено комплексну перевірку податковою інспекцією і в цей момент ДПІ не має претензій до компанії. Втім, у такій ситуації доцільніше не ліквідувати «чисту» фірму, а, наприклад, просто призупинити її роботу з метою подальшого перепрофілювання або продажу [84, с.100].

Ще один варіант — ліквідація через процедуру банкрутства. Банкрутство може бути як добровільним, тобто за рішенням власників компанії, так і примусовим — на вимогу кредитора або держоргану. В обох випадках перший етап процедури — звернення до суду з проханням порушити провадження у справі про банкрутство. Причому якщо ініціатором звернення є саме підприємство, то до заяви крім інших документів необхідно додати протокол загальних зборів працівників компанії, на яких було обрано їхнього представника на час розгляду справи про банкрутство. Протягом десяти днів від дня порушення судом справи про банкрутство у спеціалізованих виданнях необхідно розмістити відповідне оголошення.

Подальші етапи банкрутства від керівника і власників підприємства залежать опосередковано: надсилання судом держреєстратору повідомлення про порушення справи про банкрутство, призначення арбітражного керуючого, формування реєстру кредиторів та їхніх вимог, збори комітету кредиторів, складання балансу і порядку задоволення вимоги кредиторів тощо. Власне, навіть вилучення з держреєстру від власників жодним чином не залежить — після ухвалення відповідного рішення суд направляє його держреєстратору, який і зобов’язаний вилучити підприємство з ЄДР [85, с.94].

Власники компанії не втягнені в бюрократичну тяганину — всі процесуальні дії, зокрема й узгодження спірних питань з податковою та соцфондами, здійснює арбітражний керуючий, призначений судом. Вимоги кредиторів можуть залишитися незадоволеними, якщо в підприємства немає достатніх активів.

Тривалість процедури — у деяких випадках справа про банкрутство розглядається півтора-два роки. Якщо підприємство має у своєму розпорядженні ліквідні активи, вони можуть бути передані кредиторам. Можливе додаткове розслідування правоохоронних органів, якщо в них виникне підозра, що банкрутство фіктивне. Теоретично існує ймовірність притягнення керівництва компанії до адміністративної або кримінальної відповідальності за статтею «Доведення до банкрутства».

Зазвичай банкрутують підприємства, які вже позбулися належних їм ліквідних активів. Таким чином, вимоги численних кредиторів просто не можуть бути задоволені — у підприємства немає ні грошей, ні майна. Крім того, за наявності певної фантазії цілком можна обійтися без податкової перевірки, обов’язкової у разі звичайної ліквідації. До переліку документів, на підставі яких суд ухвалює рішення про ліквідацію компанії через банкрутство, акт податкової перевірки і довідка про відсутність заборгованості перед бюджетом не входять.

Утім, підприємство може бути ліквідоване без будь-якої участі, а іноді навіть без відома його власників або керівництва — за рішенням суду або відповідного органу державної влади. Найпоширеніший випадок — ліквідація підприємств, які припинили або ніколи не вели госпдіяльності, не подавали протягом року податкової та фінансової звітності до ДПІ або відсутні за заявленим місцезнаходженням. Інакше кажучи, ліквідувати підприємство можна, просто кинувши його напризволяще: припинивши діяльність і переставши подавати звітність до держорганів [86, с.28].

Крім неподання звітності закон передбачає ще три випадки ліквідації компанії з ініціативи державного органу. По-перше, визнання недійсним запису про держреєстрацію підприємства. По-друге, ведення компанією діяльності, що порушує закон або не відповідає її статутним документам. По-третє, невідповідність статутного капіталу вимогам законодавства.

У всіх названих випадках податкова інспекція або інший держорган може звернутися до суду з позовом про ліквідацію компанії. Якщо суд ухвалить таке рішення, держреєстратор буде зобов’язаний виключити підприємство з держреєстру.

Найдешевший спосіб — гроші на послуги юристів і платежі до бюджету не витрачаються. Усі процедурні дії здійснює зацікавлений держорган, від власників або керівництва підприємства нічого не залежить. Податкова перевірка підприємства не проводиться, оскільки найчастіше встановити місцезнаходження компанії неможливо. У більшості випадків пошук кинутого підприємства здійснюється формально, після чого компанія ліквідується. Якщо підприємство не мало заборгованості перед іншими юрособами або бюджетом, то, як правило, жодними істотними неприємностями власникам і директору такий спосіб ліквідації не загрожує.

У базах даних податкових органів і Держкомстату зберігається інформація про засновників і останнього директора підприємства, що пізніше за бажання податківців може завдати їм певних неприємностей. Якщо компанія заборгувала бюджету або соц-фондам, можливе порушення кримінальної справи, відтак розшуком власників і керівників підприємства можуть зайнятися правоохоронні органи. Сама процедура досить тривала і займає щонайменше два роки. Посадових осіб підприємства можуть оштрафувати за неподання звітності [87, с.142].

Проблема в тому, що хоча можливість ліквідації підприємства шляхом звернення до суду, наприклад податківців, у законі й передбачена, детально прописаний механізм її реалізації відсутній. Приміром, незрозуміло, які саме документи підтверджують відсутність компанії за заявленим місцезнаходженням, факт неподання звітності протягом року тощо. Крім того, зважаючи на завантаженість українських, передусім київських, ДПІ та держреєєстраторів, малоймовірно, що вони займатимуться кропіткою роботою зі збору інформації та звернення до суду для ліквідації всіх «мертвих» фірм, яких налічується не одна тисяча. Тож кинуте підприємство може не один рік значитися в різних базах даних і Єдиному держреєстрі, а його засновникам і формальному директорові податківці регулярно надсилатимуть листи-нагадування про неподання тих чи інших звітів.

Ще один спосіб позбутися непотрібної власникові фірми — продати корпоративні права. Або, як часто кажуть, продати підприємство, хоча в законодавстві такого формулювання й немає. Сама процедура продажу виглядає так: між продавцем (нинішнім власником або власниками підприємства) і покупцем укладається договір купівлі-продажу корпоративних прав. У більшості випадків юристи рекомендують нотаріально завірити його (хоча закон цього прямо не вимагає), після чого держреєстратору передаються статутні документи, договір купівлі-продажу, рішення про внесення змін до статутних документів у зв’язку зі зміною власників. Після або одночасно з внесенням змін до держреєстру нові власники змінюють керівництво підприємства і повідомляють про це податкову інспекцію та соц-фонди, після чого процес продажу компанії можна вважати завершеним [88, с.89].

Підприємство не ліквідується, відповідно не проводяться податкові та інші перевірки. Новим власникам компанія дістається з усією дебіторською та кредиторською заборгованістю, а також належною нерухомістю і різними дозволами та ліцензіями. Сама процедура займає півтора-два тижні. Немає потреби звільняти працівників, а отже, й виплачувати їм вихідну допомогу.

Протягом трьох років після продажу посадові особи підприємства можуть бути притягнені до адміністративної та кримінальної відповідальності, якщо закон було порушено, коли вони керували компанією. Можливе подальше використання проданої фірми в різних шахрайських схемах. Якщо цим підприємством зацікавляться правоохоронні органи, імовірним є залучення колишніх засновників і директора щонайменше як свідків. Якщо сума угоди перевищуватиме внесок засновника до статутного фонду, із суми перевищення доведеться сплатити податок з доходів фізичних осіб (15%) [89, с.170].

Продаж підприємства — найшвидший спосіб позбутися його. Утім, не слід довіряти рекламним оголошенням, які обіцяють «ліквідацію або продаж протягом двох днів». Щоб провести операцію з купівлі-продажу корпоративних прав, потрібно близько двох тижнів. Також варто простежити за тим, щоб усі відомості про зміну складу власників і директора було внесено до держреєстру й про це було повідомлено податкову інспекцію.

Припинення діяльності господарського товариства відбувається шляхом його ліквідації або реорганізації відповідно до статті 59 Господарського Кодексу. Ліквідація господарського товариства провадиться ліквідаційною комісією, призначеною його вищим органом, а у разі припинення діяльності товариства за рішенням суду - ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до рішення суду. З дня утворення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами господарського товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її утворення публікує інформацію про ліквідацію господарського товариства і здійснює інші дії відповідно до вимог статей 58-61 ГКУ та інших законів. Розрахунки з кредиторами у разі ліквідації господарського товариства здійснюються відповідно до статті 61 ГКУ з урахуванням таких особливостей: кошти, що належать господарському товариству, у тому числі від продажу його майна у разі ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством, та іншими кредиторами розподіляються між учасниками товариства в порядку і на умовах, передбачених ГКУ, законом про господарські товариства та установчими документами товариства, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію; майно, передане товариству його засновниками або учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди. У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його кошти не підлягають розподілу між учасниками товариства до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій погашення заборгованості [90, с.54].

Ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з дня внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру. Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГКУ. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію. Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені ГКУ чи спеціальним законом строки [91, с.172].

Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено ГКУ та іншими законами. Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону. Претензії, що не задоволені через відсутність майна суб'єкта господарювання, претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними. Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника [92, с.104].

Підприємства - учасники об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання. Вихід підприємства із складу державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Припинення об'єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в інше об'єднання або ліквідації. Реорганізація господарського об'єднання здійснюється за рішенням підприємств-учасників, а реорганізація державного (комунального) господарського об'єднання - за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Ліквідація господарського об'єднання провадиться за рішенням підприємств-учасників, а ліквідація державного (комунального) об'єднання - за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Ліквідація об'єднання підприємств здійснюється в порядку, встановленому ГКУ щодо ліквідації підприємства. Майно, що залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно зі статутом об'єднання підприємств чи договором.

Прийняття рішення про ліквідацію підприємства – важливий крок для його власника, адже реалізація цього кроку потребує здійснення повного аналізу господарської діяльності підприємства, звільнення всіх працівників та проведення остаточних розрахунків з кредиторами. Схематично процедура припинення діяльності підприємства за бажанням власника зображена ниже у таблиці 2.1 [93, с.92].

Таблиця 2.1 Процедура припинення діяльності підприємства за бажанням власника

Строк звичайної ліквідації підприємства, яке не має заборгованості та правильно здійснювало бухгалтерській облік складає приблизно один рік з моменту подачі протоколу про припинення юридичної особи. Середня вартість платежів, необхідних для ліквідації підприємства дорівнює півтори тисячі гривень.