Метою видання правових приписів є досягнення необхідного суспільно корисного результату. Саме тому суспільство зацікавлено, щоб юридичні норми досягали мети, визначеної при їх виданні. Аналіз цих питань і становить проблему ефективності правового регулювання [6].

Ефективність правового регулювання – це співвідношення між результатом правового регулювання і поставленою перед ним метою.

У сучасних умовах можна виділити наступні напрями підвищення ефективності правового регулювання.

1. Вдосконалення правотворчості, в процесі якої в нормах права (з урахуванням високого рівня законодавчої техніки) якнайповніше виражаються суспільні інтереси і ті закономірності, в рамках яких вони діятимуть. Потрібно створювати за допомогою відповідних юридичних і інформаційних засобів таке положення, коли дотримання закону буде вигідніше його порушення. Крім того, важливо підсилити юридичну гарантованість правових засобів, що діють в механізмі правового регулювання, тобто підвищити рівень вірогідності в досягненні цінності і понизити рівень вірогідності в тому, що перешкодило цьому процесу.

2. Вдосконалення правозастосування «доповнює» дієвість нормативного регулювання, а значить, і в цілому механізм правового регулювання.

Поєднання нормативного регулювання і правозастосування необхідне, бо, узяті окремо, вони відразу починають демонструвати свої «слабкі сторони»: нормативне регулювання без індивідуального перетворюється часто на формалізм, а правозастосування без нормативного (без загальних правил) – в свавілля. От чому механізм правового регулювання повинен виражати такий взаємозв'язок різних правових засобів, що представляють різні види правового регулювання, який надаватиме управлінському процесу додаткових переваг. Якщо нормативна регламентація покликана забезпечити стабільність і необхідну одноманітність в регулюванні суспільних відносин, ввести їх в тверді рамки законності, то правозастосування – облік конкретної обстановки, своєрідність кожної юридичної ситуації.

Оптимальне поєднання правотворчості і правозастосування надає гнучкості і універсальності правовому регулюванню, мінімізує збої і зупинки у дії права.

3. Підвищення рівня правової культури суб'єктів права також впливатиме на якість правового регулювання, на процес зміцнення законності і правопорядку.

Інтереси людини – ось головний орієнтир для вдосконалення елементів механізму правового регулювання, підвищення його ефективності. Виступаючи свого роду юридичною технологією задоволення даних інтересів, механізм правового регулювання повинен бути соціально цінним за своєю природою, повинен створювати режим сприяння здійсненню [8].

Висновки

Право є регулятором суспільних відносин, необхідним і корисним для суспільства, адже врегульовує суспільні відносини, забезпечує правопорядок. Цінність чинного в суспільстві права безпосередньо залежить від поєднання інтересів особи, суспільства та держави загалом, що характеризує право як унікальний феномен здатний забезпечити організованість, узгодженість, стабільність і динамічність суспільним відносинам [13].

Наявність правового регулювання дає можливість за допомогою правових норм і інших юридичних засобів впливати на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування, розвитку і захисту.

Механізм правового регулювання покликаний за допомогою правових засобів упорядковувати суспільні відносини відповідно до цілей і задач правової держави. Даний механізм просто необхідний для підтримки законності і правопорядку як основи і невід’ємної умови нормального життя цивілізованого суспільства.

На сучасному етапі дослідження механізму правового регулювання назріла необхідність нового бачення механізму правового регулювання – у виді «об'ємного» явища. З даної точки зору механізм правового регулювання можна підрозділити на такі компоненти: механізм правотворчості, механізм реалізації норм права, механізм державного примусу, де охоронну спрямованість має механізм процесуального регулювання.

Пріоритетні напрямки правового регулювання в сучасній Україні:

у сфері економічних, майнових відносин – сприяння розвитку ринкових відносин, додержання рівності форм власності (державної, приватної, комунальної);

ü у політичній сфері – сприяння розвитку в цивілізованій формі політичного плюралізму за умови додержання громадянського миру і злагоди;

ü у сфері управлінських відносин – сприяння ефективній роботі управлінського апарату без збільшення його штату;

ü у сфері охорони суспільного порядку – боротьба з корупцією та іншими правопорушеннями, охорона і захист прав і свобод людини і громадянина.

Хотілося б також відзначити, що питання про механізм правового регулювання є важливим і досить дискусійним у правовій науці. Як уже зазначалося: інтереси людини – це головний орієнтир для розвитку й удосконалювання елементів механізму правового регулювання, підвищення їхньої ефективності.

Виступаючи свого роду юридичною технологією задоволення даних інтересів, механізм правового регулювання повинний бути постійно цінним за своїм характером, повинний створювати режим сприяння, здійснення законних прагнень особистості, упорядкуванню її правового статусу.

У будь-якому суспільстві ставиться задача забезпечити високу ефективність механізму правового регулювання, включаючи удосконалення законодавства, поліпшення ефективності і якості застосування права, посилення правової активності громадян, різних громадських організацій, підйом загальної правової культури, удосконалення правового виховання.

Вивчення механізму правового регулювання відіграє важливу роль у розумінні кожним юристом динаміки впливу на суспільні відносини всіх юридичних засобів у комплексі. Значення єдності і взаємодії в механізмі правового регулювання дуже важливе для зміцнення правової основи державного і громадського життя.