Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
В теперішній час в Україні йде перебудова системи освіти. В програмі діяльності кабінету Міністрів України зазначається, що ця галузь за будовою і об’ємом підготовки кадрів сформувалась в інших соціальних умовах і не відповідає вимогам ринковим перебудовам та бюджетним можливостями України. В зв’язку з цим: розроблена і постійно вдосконалюється програма структурного реформування галузі, виходячи з існуючих бюджетних можливостей і необхідності збереження визначаючих якісних характеристик навчання студентів, підготовки і перепідготовки кадрів; застосовується комплекс методів для зменшення навантаження на бюджет з боку цієї сфери. Збільшується співвідношення чисельності викладачів і студентів у ВНЗ до показників, що використовуються в розвинутих країнах; удосконалюється мережа державних навчальних закладів шляхом їх укріплення і перепрофілювання [18, 3].
Так як система освіти в Україні - міцна, розгалужена і всеосяжна сфера надання послуг, то в ринкових умовах розставити наголоси наступним чином: навчальні заклади - це незалежні від бюджету просителі, а виробники особливого продукту - інтелектуального потенціалу, що має найвищу цінність за який прийдеться платити і державі, і промисловим підприємствам, і фірмам різних форм власності. Тобто між ВНЗ - виробниками цього продукту і споживачами продукту встановлюються відносини, характерні для високоцивілізованого ринкової держави: державі для захисту і розвитку необхідні висококваліфіковані спеціалісти, а сфера освіти, необхідним чином матеріально забезпечена, здатна їх підготувати.
Таким чином основними задачами ВНЗ в ринкових відносинах стають:
підготовка у відповідності з державним замовленням і договорними відносинами висококваліфікованих спеціалістів різних освітньо-кваліфікаційних рівнів для економіки країни, науки, освіти;
підготовка науково-технічних кадрів вищої кваліфікації, підвищення кваліфікації викладацького складу навчальних закладів, перепідготовка і підвищення кваліфікації інших спеціалістів різних галузей;
ведення зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі підготування іноземних студентів;
культурно-просвітницька, методична, видавнича робота.
Необхідно розглянути основні моменти організаційно-управлінської діяльності сучасного ВНЗ (див. рис.3.1).
Фінансування діяльності ВНЗ здійснюється на нормативній основі за рахунок засобів державного бюджету, а також за рахунок засобів від організації, приватних осіб і інших додаткових джерел фінансування (див. ліву частину рис.3.1).
Тому ВНЗ належить право на власні грошові засоби, майно, і інші об'єкти власності, передані йому фізичними і юридичними особи в вигляді подарунку, пожертви або у вигляді наслідування, на продукти інтелектуальної і творчої діяльності, котрі являються діяльністю ВНЗ.
Матеріально-технічну базу і фінанси ВНЗ складають основні фонди, оборотні засоби і інші матеріальні і фінансові цінності, вартість котрих відображається на самостійному балансі (облік, планування і контроль використання котрих здійснюють служби, представлені в центральній частині рис.3.1.
ВНЗ має в користуванні і оперативному управлінні будівлі, машини і обладнання, транспортні засоби, інтелектуальну власність, грошові засоби, бібліотечний фонд, матеріальні запаси і малоцінні та швидко зношуються предмети.
ВНЗ використовує і розпоряджається виділеними йому земельних ділянках, переданими на баланс майном у відповідності з існуючим законодавством країни. Функції управління майном, яке закріплено за ВНЗ, контроль по ефективному його використанню і збереженістю здійснюють органи виконавчої влади, котрим вони підпорядковуються.
ВНЗ має право самостійно розпоряджатися прибутками від господарчої діяльності і майном, придбаним за рахунок цих прибутків. Розподілення прибутків ВНЗ здійснюється централізовано через ректорат (див. праву частину рис.3.1) за заявками центрів відповідальності. Центр відповідальності може бути визначений як сегмент (факультет, кафедра, лабораторії, відділ, служба), що наділені делегованими повноваженнями і відповідають за результати роботи цього сегменту.
Оплата праці робітників ВНЗ здійснюється у відповідності з існуючим законодавством на основі єдиної тарифної сітки посадових окладів, існуючих кваліфікаційних вимог і тарифних розрядів робітників відповідної кваліфікації. З бюджетних засобів може надаватися матеріальна допомога, в тому числі на оздоровлення, а також може здійснюватись преміювання за рахунок економії фонду заробітної плати. Надбавки до посадового окладу за складність, навантаження і високу якість роботи, доплати за виконання обов’язків тимчасово відсутніх робітників і сумісництво професій встановлюється ректором. За додаткову роботу співробітникам, котрі виконують роботу, що не входить в коло їх службових обов’язків, надається доплата, що оплачується з небюджетних засобів. Робота зі студентами-договірниками науково-педагогічним робітникам оплачується за додатковим контрактом.
ВНЗ здійснює управлінський і фінансовий облік своєї діяльності, веде статистичну звітність, надає відомості за вимогою органів, котрим надано право контролю за відповідними направленнями діяльності вищих навчальних закладів.
Відносини ВНЗ з іншими установами, організаціями, підприємствами і громадянами, в тому числі і з іноземцями, в усіх сферах діяльності здійснюється на основі договору.
Необхідно розглянути особливості фінансово-господарської діяльності ВНЗ.
Схема послідовності прийняття рішень приведена на рис.3.2
Перед тим як прийняти рішення, необхідно визначити ціль або керівні направлення, котрі допоможуть особам, що приймають рішення, оцінити перевагу одного варіанту дій перед іншим.
Після вибору стратегічного варіанту розвитку (блок 1, рис.3.2) повинні бути оцінені показники фінансово-господарської діяльності ВНЗ в різних станах економічного середовища. Можливі стани економічного середовища: високий рівень інфляції, падіння попиту на спеціалістів певної категорії, наповнення ринку науково-технічною продукцією імпортного виробництва і інше.
Таким чином, обрана ВНЗ стратегія викличе підвищення або зниження попиту на певних спеціалістів, і як слідство, приплив або відплив грошових засобів, що отримуються за їх навчання, тобто статус навчального закладу буде визначатися як впливом економічного середовища, так і обраною стратегією.
Так як стратегічні рішення мають більший вплив на майбутній статус навчального закладу, то при їх прийнятті дуже важливо мати достовірну інформацію про можливості ВНЗ в різних станах економічного середовища. Тому стратегічні рішення приймаються Вченою Радою ВНЗ - органом, що об’єднує найбільш кваліфікованих і досвідчених керівників підрозділів і спеціалістів.
Рішення направлені на реалізацію стратегії і приймаються на короткі періоди, називають короткостроковими або оперативними, і вони звичайно являються прерогативою ректорату.
Прийняття короткострокових рішень здійснюється в конкретному стані економічного середовища і базуються на оцінці матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, котрими ВНЗ розпоряджається в теперішній час (блок 2, рис.3.2). Ці ресурси в значній ступені визначаються якістю прийнятого раніше стратегічного рішення.
При виборі короткострокового рішення необхідно визначити (блок 3, рис.3.2):
ціни за навчання студентів;
кількісний склад підготовлюємих студентів;
необхідність підключення засобів масової інформації для рекламування діяльності
ВНЗ;
можливості матеріально-технічної бази, наявність обладнаних лабораторій, забезпеченість літературними джерелами, методичними, науково-методичними і науковими роботами;
аналогічні показники в конкуруючих ВНЗ.
При цьому на вибір оптимальних рішень повинні впливати не лише показники високої якості підготовки спеціалістів (науково-технічної продукції), але й максимально можливі надходження грошових коштів, котрі забезпечать нормальне функціонування навчального закладу (блок 4, рис.3.2).
Аналіз альтернативних варіантів рішення, прийнятого ректоратом, конкретизується в фінансовий план реалізації рішення. В ньому враховуються направлення надходжень і витрат грошових коштів, в концентрованому виді виражені наміри ВНЗ і очікуємі результати. Цей документ називається узагальненим фінансовим кошторисом.
Останні етапи процесу, представленого на рис.3.2 (блок 6 і 7), а саме порівняння фактичних і плануємих результатів і прийняття необхідних мір у випадку їх розходження, відносяться до контролю і регулювання в межах навчального закладу. При цьому управлінські функції контролю і регулювання, тобто оцінка фактичних результатів діяльності (показників) і вироблення коректуючих впливів, направленні на досягнення поставленої мети і повної реалізації узагальненого фінансового кошторису.
Моніторинг результатів фінансово-господарської діяльності (ФГД) здійснюється за бухгалтерськими обліками, що містять дані порівняння фактичних і запланованих результатів. Особлива увага при цьому надається показникам, які розходяться з запланованими, з тим щоб можна було реалізувати спосіб управління за відхиленнями.
Ефективність контролю і регулювання залежить від коректуючих дій, що направлені на приведення фактичних результатів у відповідність з запланованими показниками. В свою чергу плани також можуть уточнюватись, якщо результати порівняння показують, що деякі заплановані показники не можуть бути досягнуті.
Процес прийняття рішень у ВНЗ являє собою динамічний процес, про що свідчить наявність контурів зворотного зв’язку на рис.3.2 [18, 12].
Управління фінансовими і матеріальними ресурсами в ВНЗ являється основою фінансового менеджменту, визначаємого як управління фінансовими ресурсами і відношеннями, і охоплюючого систему принципів, методів, форм і прийомів регулювання ринкового механізму в галузі фінансів з метою підвищення конкурентноспроможності ВНЗ.
Фінансовий менеджмент являється структурною частиною системи менеджмента ВНЗ, в який також входять інноваційний менеджмент, виробничий менеджмент і організаційний менеджмент.
У фінансовій системі ВНЗ виділяються дві підсистеми: управляєма (або об’єкт управління) і управляюча (або суб’єкт управління). Тим самим загальну схему фінансового менеджменту в ВНЗ можна уявити у вигляді взаємодіючих підсистем (див. рис.3.3).
Об’єктом управління у фінансовому менеджменті ВНЗ являється сукупність умов здійснення грошового обігу, рух фінансових ресурсів і фінансових відносин між ректоратом і центрами відповідальності ВНЗ (факультетами, адміністративно-упралінськими службами, і іншими).
Суб’єкт управління - це спеціальна група людей (ректорат, бухгалтерія, планово-фінансовий відділ), яка за допомогою різних форм управлінського впливу здійснює цілеспрямоване функціонування фінансової системи ВНЗ.
Різномаїття і відокремлення елементів системи, їх взаємодія, зміни стану і складу системи, багатомаїття критеріїв діяльності елементів визначають складність фінансової системи ВНЗ. Зміни у розмірах фінансових ресурсів (витрат, надходжень), коливання попиту на спеціалістів, науково-технічну продукцію визначають динамічність фінансової системи. Це забезпечує збільшення і поглиблення зв’язків фінансової системи з зовнішнім середовищем і ускладнює процес управління нею. Фінансова система ВНЗ являється відкритою системою, так як вона обмінюється інформацією з зовнішнім середовищем.
Метою фінансового менеджменту ВНЗ являється підтримки стійкості фінансової системи ВНЗ в цілому, а не лише окремих елементів (підсистем).
Вплив суб’єкта на об’єкт управління, тобто сам процес управління, може здійснюватись лише при умові циркулювання певної інформації між управляючою і управляємою підсистемами. Процес управління незалежно від його конкретного змісту передбачає отримання, передачу, переробку і використання інформації.
Виділяються два основних типи функцій фінансового менеджменту: функції об’єкта управління і функції суб’єкта управління.
До функцій об’єкта управління відносяться: організація грошового обігу, забезпечення фінансовими коштами, забезпечення основними і обіговими фондами, організація фінансової роботи і т.д.
Функції суб’єкта управління являють собою загальний вид діяльності, що виражає направлення здійснення впливу на відносини людей в господарському процесі і в фінансовій роботі. Ці функції, тобто конкретний вид управлінської діяльності, послідовно складаються зі збору, систематизації, передачі, зберігання інформації, вироблення і прийняття рішення, перетворення його в накази, розпорядження, вказівки.
До управлінських функцій відноситься: планування, регулювання, організаційна робота, ділові контакти (обмін інформацією) і стимулювання.
Особливістю сучасного етапу ринкових змін в сфері освіти являється формування системи фінансування ВНЗ. Передбачається зниження бюджетного фінансування і послідовна його заміщення навчанням на платній основі. Тому організація контроллінгу в ВНЗ для визначення якісних і кількісних цілей і вибору критеріїв по яким можна оцінити ступінь досягнення визначених цілей, перетворення цілей в прогнози і плани, отримання точної, достовірної і оперативної інформації шляхом організації системи інформаційних потоків для прийняття управлінських рішень, моніторинга всієї ФГД, аналізу планів, результатів і відхилень, фіксування і оцінки здійснившихся фактів, являється рішучім фактором успішного проведення реформ, запорукою надійного і стабільного функціонування ВНЗ. Структура контролінгу в фінансовому менеджменті ВНЗ представлена на рис.3.4 [19, 3].
Управління ФГД у ВНЗ здійснюється на основі даних управлінського і фінансового обліку. При цьому фінансовий облік орієнтується на використання як внутрішніми, так і зовнішніми користувачами інформації, управлінський облік націлений на використання внутрішніми користувачами - ректоратом, керівництвом центрів відповідальності.
Дані управлінського обліку, які надаються бухгалтерією і містять звіти про досягнуті результати, використовуються для контролю і регулювання ФГД ВНЗ, але при цьому управлінський облік повинен орієнтуватись не лише на обліково-реєстраційні задачі. Основна увага повинна надаватися оперативному фінансовому аналізу та прогнозуванню [19, 4].
Оскільки науково-інформаційна система є фундаментом освіти, то майже всі її переваги та недоліки закономірно переходять у процес навчання і підготовки кадрів. Але тут є як об’єктивні проблеми. Скажімо, принцип соціально-економічного спрямування освіти ніколи ніким не заперечувався та навіть класичні освітні школи в усьому світі завжди були в тій чи іншій мірі відірваними від життєвої практики. Оскільки освітній процес - це ідеально-інформаційний процес, що потребує саморегулювання та перевірки практичним критерієм істини, принаймні, в науково-дослідних лабораторіях, а найкраще, зрозуміло, в повному “науково-виробничо-споживчо-екологічному” циклі. Суб’єктивними є факти нерозуміння управлінцями, вченими, педагогами та відповідними фахівцями субстанційної єдності світу, в т. ч. і специфічно складних соціально-економічних процесів [20, 3].
Виконання завдань, що визначає закон України “Про освіту” залежать від фінансування навчально-виховних закладів. Воно переважно здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів. Закон України “Про освіту” стаття 61 передбачає, що держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому 10 відсотків національного доходу. Крім того, на Міністерство економіки, Міністерство фінансів покладено завдання виділення у 1993 - 2005 роках фінансових ресурсів на реалізацію Державної національної програми “Освіта - ХХІ століття” в розмірі 2,8 відсотків від усієї суми, тобто сукупні витрати мали б становити 12,8 відсотків національного доходу. А фактично ж виділення коштів на освіту за останні роки неспівпадає з зазначеним законодавством фінансуванням. Тай уже ні для кого не таємниця, що освіта України перебуває в глибокій кризі. І причина не тільки у відсутності у держави коштів, а й у ставленні держави до самої системи освіти.
Незадовільне фінансування освіти негативно позначається на її матеріальній базі, яка вже не відповідає існуючим вимогам і значною мірою перебуває на межі фізичного руйнування.
Необхідно наголосити, що за останній час значно скорочено обсяги будівництва та капітального ремонту об’єктів освіти, майже повністю припинено оснащення навчальних кабінетів, поповнення шкіл комп’ютерними і технічними засобами навчання. Близько 30 відсотків загальноосвітніх шкіл працюють у нетипових приміщеннях, стільки ж шкіл не мають водопостачання, каналізації, центрального опалення. Майже половина сільських шкіл потребує реконструкції або капітального ремонту.
Загалом на освіту Кабінет України з кожним роком виділяє все менше коштів. В 1997 році показник складав 5,44% від внутрішнього валового продукту, в 1998 році - 4,39%, в 1999 році - 3,71%, в 2001 році - 3,6%, що свідчить про зменшення фінансування освітньої галузі. Звідси випливає тенденція до зменшення в майбутньому фінансування освітньої галузі, а це означає, що ситуація в освітній галузі погіршуватиметься.
За таких умов необхідно вирішити питання про надання можливості навчальним закладам самостійно заробляти гроші на своє утримання, вишукувати і використовувати альтернативні, позабюджетні джерела фінансування. Така практика існує в усіх високорозвинутих країнах. Не менш важливим завданням освітньої галузі має стати раціональне і ефективне використання наявних державних асигнувань.
У кожній школі треба розробити план подальшого поповнення необхідних навчальних посібників з урахуванням якісного виконання навчальних планів і програм.
Невесенко В.І. [8] глибоко переконаний: ні про яку якість і новий рівень знань мова просто не може йти, якщо не враховувати економічний аспект. Від всіх бюджетних галузей лише і чуємо вимоги про заробітну плату. А її просто не має звідки взяти. Тому, якщо говорити про ринок, то необхідно розуміти, що громіздка система освіти не повинна знаходитись вне його. І єдиний спосіб заробляти гроші в цьому напрямку - це надавати платні послуги (звичайно, окрім шкіл). Всю систему освіти необхідно змінити, мабуть, таким чином: ВНЗ, технікуми, коледжі, професійно-технічні училища передати в підпорядкування місцевій владі, як зараз школи і дошкільні заклади. За Міністерством освіти залишити контроль за роботою всіх навчальних закладів через акредитацію. Необхідно змінення форми власності ВНЗ на основі їх акціонування, тобто контрольний пакет акцій (50% плюс 1 акція) залишається у власності держави, а інше стає власністю трудового колективу організації освіти. Відповідно державна частина бюджету йде лише на зарплату. Менша частина акцій - 49% - надходить на фондовий ринок, шляхом якого вона реалізується для інших потенційних інвесторів, юридичних і фізичних осіб, приватних закладів, і стає єдиним джерелом формування бюджету ВНЗ. Галузь освіти має великі резерви для того, щоб заробляти кошти, починаючи від матеріальної бази ВНЗ, гуртожитків, землі, на котрій він розташований.
Висновки
Підводячи підсумки даній курсовій роботі слід зазначити, що освіта - специфічна галузь громадського життя. Її належний стан є важливою передумовою розв’язання завдань, визначених суспільством, формування кадрів для народного господарства, успішної трудової діяльності населення і т. ін. Вона - умова наукового пізнання світу та його закономірностей, реалізації об’єктивних потреб держави у постійному накопиченні та поновленню знань, сфера прилучення людей до культури і мистецтва. Без освіти неможливі всебічний розвиток особистості, включення її в систему суспільних відносин. Рівень освіти - мірило цивілізованості будь-якої людської спільноти, істотний показник її прогресивного поступу.
Щодо якості освіти слід зазначити, що вона залежить від багатьох факторів, перш за все від якості педагогічної діяльності того освітнього закладу, в якому людина отримує освіту, а також від його учбово-матеріальної бази та навчально-методичного, організаційно-управлінського, фінансово-економічного, технічного та кадрового забезпечення. Якість вищої освіти визначається, поряд з переліченими, ще одним важливим фактором - науковою школою, через яку пройшов студент в роки навчання в вузі.
В зв’язку з цим за роки незалежності в Україні визначено нові пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, розпочато практичне реформування галузі на основі прийнятої Урядом Програми “Освіта" (“Україна ХХІ століття”).
Тільки високоосвічена людина здатна вільно орієнтуватись у реаліях та імперативах сучасного світу, гармонізувати з ними процес своєї самореалізації, забезпечуючи оптимальну віддачу для себе і суспільства. Інтелектуалізація виступає як найважливіша характеристика сучасної культурної особистості, як визначальний чинник інтеграції культури й освіти, зумовлює незмінне зростання творчої активності особистості.
Особливе значення має взаємодія освіти з соціальною структурою суспільства. Остання є вираженням суспільних відносин, які склалися і визначає рівні, темпи, змісти освіти.
Соціальними функціями освіти є передача накопичених людством знань, наступність соціального досвіду і в цілому духовна наступність поколінь, соціалізація особистості, нагромадження нею інтелектуального потенціалу, соціальний контроль за процесами інтелектуального, морального і фізичного розвитку молоді, працевлаштування випускників навчальних закладів.
Реалізувати все накреслене, піднести престиж освіти, поліпшити її якість, вивести нашу молоду незалежну державу з кризи - актуальне завдання, що стоїть сьогодні перед педагогічною громадськістю, всіма, хто причетний до навчання й виховання підростаючого покоління. Воно може бути успішно розв’язане тільки за умови, якщо владні структури повернуться обличчям до потреб освітянської галузі, усвідомлять, якою великою мірою впливає стан освіти на майбутнє країни.
Існуюча у нас сьогодні система освіти не тільки принципово відрізняється від західної, не тільки не відповідає вільноринковим суспільним відносинам, а й на всіх підставах її можна визнати значною мірою схоластичною, тобто відірваною від наших конкретних життєво важливих проблем.
Отже, вже запропоновані проекти освітніх реформ, в першу чергу навчальних програм, повинні бути доповнені спеціальними структурами, спецкурсами та лекційними модулями відповідно до специфічного стану нашого суспільства.
В Україні має стверджуватися стратегія прискореного, випереджувального розвитку освіти і науки, фізичних, інтелектуальних, моральних та інших сутнісних сил особистості, які забезпечують її самоствердження і самореалізацію.
Розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, покращення людського життя, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентноспроможності української держави на міжнародній арені. Освіта і наука є найголовнішими умовами утвердження України на світовому ринку високих технологій.
Для того, щоб ми соціально та економічно прогресували і по-справжньому, на партнерських засадах змогли увійти в європейську і світову спільноти, нам потрібні фахівці, передусім економісти, які б за своєю компетенцією, творчою та моральною здатністю переважали західних спеціалістів. Це тому, що у нас всебічна криза, тому що ми фактично перебуваємо в соціально-економічній ямі, тому що нам об’єктивно потрібні неординарні заходи і більш поглиблене розуміння процесів ефективного розвитку. Сьогодні на повний голос треба говорити про необхідність економізації всієї системи нашої освіти. І це повинно стати вузловим моментом реформації в цій сфері.
Список використаних джерел
1. Клімова Г.П. Освіта і цивілізація. - Х. 1996. - 124 с.
2. Освіта в Україні (Доповідь міністра освіти і науки України на ІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти) // Освіта України. - 2001. - 12 жовтня (№ 47). - С.4-6.
3. Разумова Т.О., Телешова И.Г. Образование и человеческое развитие. - М.: ТЕИС, 2000. - 141 с.
4. Бордовская Н.В., Реан А.А., Розум С.И. Психология и педагогика: учебник для вузов. - СПб.: Питер, 2000. - 432с.
5. Добрускін М. Освіта і суспільство // Рідна школа. - 1997. - № 7-8. - С.6-9.
6. Положення “ Про державний вищий навчальний заклад “ затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. № 1074.
7. Закон України “Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999 року. № 651 - XIV.
8. Закон України “Про професійно-технічну освіту” від 10 лютого 1998 року. № 103/98 - ВР.
9. Освіта для демократії / Л. Фурта (відп. ред). - К.: Альтерпрес, 2000. - 91 с.
10. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. - К.: ВЦ “Академія”, 2000. - 544 с.
11. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник. - К.: “ЕксОб”, 2001. - 304 с.
12. Позінкевич Р.О. Освіта в системі культури. - Луцьк: РВВ “Вежа", 2000. - 348 с.
13. Освіченість, інтелект, творчий потенціал особистості - наріжний камінь прогресу цивілізації (Виступ Президента України Л. Кучми на ІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти 8 жовтня 2001 року) // Урядовий кур’єр. - 2001. - 10 жовтня (№ 184). - С.3-4.
14. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2 кн. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. - Кн.1: Общие основы. Процесс обучения. - 576 с.
15. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи. Курс лекцій: Модульне навчання: Навчальний посібник. - К.: Київ. ун-т ім.Т. Шевченка, 1993. - 220 с.
16. Коротяєв Б.І. Педагогіка у питаннях та відповідях: Навчальний посібник. - Донецьк: ТОВ “Лебідь", 2000. - 163 с.
17. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 1995. - 237 с.
18. Андриенко В.Н., Лев Т.А. Концепция организации финансового менеджмента в высшем учебном заведении. - Донецк: ДонГУ, 1998. - 32 с.
19. Лев Т.А. Контроллинг в финансовом менеджменте высшего учебного заведения. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 1999. - 40 с.
20. Скаленко О. Стратегія національної безпеки: інформація, освіта, економіка // Рідна школа. - 1997. - № 10. - С.3-4.
21. Мащенко Е. Образование и экономические реформы - возможен ли союз? // Зеркало недели. - 2001. - №16 (21-27 апреля). - С.12.
[1] Див.: Разумова Т.О., Телешкова И.Г. Образование и человеческое развитие. – М.: ТЕИС, 2000. – С. 34-35.
[2] Див.: Бордовская Н.В., Реан А.А., Розум С.И. Психология и педагогика: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2000. – С.281.
[3] Див.: ст. 9 закону України “Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999 року.
[4] Див.: ст. 18 закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року.
[5] Див.: Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: ВЦ “Академія”, 2000. – С. 45.
[6] Див.: Позінкевич Р.О. Освіта в системі культури. – Луцьк.: РВВ “Вежа”, 2000. – С. 90.
[7] Див.: Коротяєв Б.І. Педагогіка: у питаннях та відповідях: Навчальний посібник. - Донецьк: ТОВ “Лебідь”, 2000. – С. 106.
[8] Див.: Мащенко Е. Образование и экономические реформы – возможен ли союз? // Зеркало недели. – 2001. - №16 (21-27 апреля). – С. 12.
Дата: 2019-07-30, просмотров: 218.