Можна сказати, що існує також дві категорії біпатридів. Найпоширенішою є категорія біпатридів у симетричних федераціях - громадянин федерації і одночасно громадянин суб’єкта федерації.

Однак буває так, що між окремими державами укладається угода про подвійне громадянство. Дуже часто це стосується осіб, що народилися від іноземних громадян в країнах, де визнається право по крові. Якщо між державами є угода про подвійне громадянство, то така дитина при досягненні певного віку має право, крім громадянства своєї країни, ще й на громадянство країни свого народження.

До речі, і свій час деякі діячі пропонували ввести інститут подвійного громадянства межах СНД: наприклад, особа, що мала родичів у двох республіках СНД, могла одночасно громадянином України або Казахстану та Білорусії. Ця пропозиція не знайшла підтримки. (В. Сухонос, стор.485).

Організації можуть бути державними і недержавними. До державних організацій, крім державних органів, установ і підприємств, належить і держава в цілому.

До недержавних організацій належать громадські, господарські, релігійні організації тощо.

Суб’єктами адміністративного права можуть бути державні органи і установи, громадські і релігійні організації.

Суб’єктами цивільного права - державні підприємства і господарські організації.

Держава в цілому може бути суб’єктом міжнародного права.

До соціальних спільнот належить народ, нація, населення регіону.

Так, народ може бути суб’єктом конституційного права. Це можна прослідити на прикладі частин II і III статті 5 Конституції України, де зазначається: „Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.” (Конституція України, К. 1997, стор.4).

Іноді індивід називається фізичною особою. У цьому випадку, категорія фізичної особи виявляється потрійно: як людина, як громадянин, як особистість.

Людина - продукт природи, суб’єкт суспільно-історичної діяльності і культури.

Громадянин - людина, що належить до населення конкретної держави і наділена нею юридичним статусом.

Особистість - індивід як продукт суспільства, що має стійку систему соціально значущих рис.

Протилежністю фізичної особи є особа юридична. (В. Сухонос, стор.487)

Стаття 80 Цивільного кодексу України визначає юридичну особу як організацію, що …створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.”

(Цивільний кодекс України, стор.27).

В юридичній науці тривалий час панувала думка про те, що правосуб’єктність юридичної особи відрізняється від правосуб’єктності фізичної особи. Вважалося, що у юридичної особи правоздатність і дієздатність виникають одночасно і не можуть бути обмежені, тоді як у фізичної особи правоздатність і дієздатність виникають неодночасно і дієздатність обмежується.

Однак сформоване раніше уявлення про повний збіг правоздатності і дієздатності юридичної особи не виправдовує себе в умовах трансформації суспільства до ринкових відносин. Виявилося, що юридична особа не завжди без будь-яких умов може використовувати ті права, які має. Дієздатність юридичної особи може змінюватися без зміни її правоздатності. Так, підприємство боржник не має можливості реалізувати свої права на власний розсуд. Його дієздатність обмежується. Цю обмежену дієздатність юридичної особи-боржника доповнює (наприклад, відповідно до законодавства Росії) арбітражний управляючий, який має широкі повноваження щодо управління підприємством-боржником. Своїми діями він дає можливість підприємству-боржнику брати участь у цивільному обороті через здійснення всіх не заборонених законом операцій.

Отже, правоздатність і дієздатність юридичної особи як суб’єкта правовідносин (наприклад, комерційної організації) не збігаються цілком, як не збігаються правоздатність і дієздатність фізичної особи. Правда, у колективних суб’єктів правовідносин (юридичних осіб) така розбіжність правоздатності і дієздатності є винятковою.

За характером діяльності юридичні особи можуть бути:

некомерційні (публічні);

комерційні (приватні).

Некомерційні особи - державні організації і установи (парламент, уряд, суд, міліція, державні підприємства, органи місцевої влади та ін.) - спрямовують свою діяльність на задоволення тих чи інших невиробничих потреб: організаційно-управлінських, соціально-управлінських, соціально-культурних, соціально-побутових та ін. Вони мають публічні цілі і не переслідують мету одержання прибутку як статутного завдання. Зазвичай діяльність таких організацій фінансується за рахунок державного бюджету (державні установи), або бюджету громадських організацій, або за рахунок добровільних внесків і пожертвувань.

Некомерційні організації можуть займатися і підприємницькою діяльністю, але лише остільки, оскільки це служить досягненню цілей, заради яких вони створені і відповідають ним. Наприклад, вуз може приймати за плату на навчання студентів для того, щоб одержаний прибуток використовувати на підвищення якості освіти (придбання приладів, літератури, оплата праці викладачів, ремонт і переобладнання приміщень тощо). Тут важливо додержуватися певної міри, щоб не перейти ту межу, за якою головними стають вже інші пріоритети - цілі комерційного характеру.

Некомерційні організації мають більшу стабільність і більшу незалежність від тих індивідів, що входять до складу юридичної особи. Існування юридичної особи, яка має некомерційний (публічно-правовий) характер, не залежить від волі її членів - підпорядкованих і підзвітних осіб. Наприклад, уряд не може припинити своє існування як орган виконавчої влади, навіть якщо всі члени кабінету міністрів підуть у відставку. Замість кабінету міністрів, який пішов у відставку, буде сформований новий кабінет.

Тобто, некомерційні, публічні організації продовжують функціонувати як юридичні особи і суб’єкти правовідносин.

Комерційні особи - комерційний банк, приватна фірма, акціонерне товариство та ін. - спрямовують свою діяльність на одержання прибутку і фінансуються насамперед за свій рахунок. Вони переслідують приватні цілі та інтереси своїх членів: вкладників, пайовиків, акціонерів і можуть припинити своє існування з волі цих осіб (наприклад, оголосити себе банкрутом).

Члени комерційних (приватноправових) юридичних осіб є повними їх представниками, їх воля - воля юридичної особи. Юридичною особою може бути індивідуальний, а не тільки колективний, суб’єкт права.

Правосуб’єктність комерційних організацій та їх об’єднань (асоціацій, корпорацій, концернів та ін.) передбачена законодавством у вигляді організаційно-правових форм підприємницької діяльності і визначається статутними документами, зареєстрованими в установленому законом порядку.

У кожної юридичної особи є два блоки компетенції.

Перший блок складає її правосуб’єктність як юридичної особи - некомерційні або комерційні, другий блок - спеціальна компетенція (лат. сompetentia - здатність, відання, належність за правом), яка полягає у праві в певних межах провадити професійну діяльність.

Наприклад, обсяг спеціальної компетенції комерційного банку визначається у два способи:

· через перелічення в законі банківських операцій, які банки можуть здійснювати, і встановлення заборон для діяльності банків;

· через видання ліцензії на банківську діяльність конкретному банку.

Спеціальна компетенція комерційної організації виражається у праві провадити професійну підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку.

Компетенція державного органу (уряду, міністерства, парламенту, органів суду, міліції, прокуратури та ін.) - це закріплена законом (або іншим нормативним актом) сукупність його владних повноважень (прав і обов’язків), юридичної відповідальності і предмета відання.

Компетенцію державного органу можна зобразити за такою схемою:

Юридичні повноваження (правообов’ язки) державного органу або його посадової особи - вид і захід владного впливу на учасника правових відносин з метою реалізації припису правової норми, досягнення певного соціально-корисного результату. Цей вплив спрямований на задоволення домагань уповноваженого суб’єкта або на винну особу.

Юридичні повноваження не можуть бути представлені як одне лише право або один лише обов’язок. З одного боку, при здійсненні повноважень державними органом і посадовими особами центр ваги у співвідношенні прав і обов’язків припадає на обов’язки, оскільки за їх невиконання настає притягнення до юридичної відповідальності. З іншого боку, державний орган і посадові особи мають право вимагати відповідної поведінки від інших органів і осіб, а також їх невтручання в сферу своєї компетенції, встановлену державою. Тому юридичні повноваження постають як певні правообов’язки (поєднання прав і обов’язків) - покладені обов’язки виконуються через користування наділеними правами. При формулюванні повноважень законодавець в одних випадках може перенести центр ваги лише на права, в інших лише на обов’язки.

В своїх взаємовідносинах і відносинах з громадянами юридичні особи діють, як єдиний суб’єкт, внутрішня структура якого не має значення для виступаючим з ним в правовідносини.

Юридичні особи і громадяни беруть участь у відносинах, які регулюються різними галузями права. Однак умови при яких організації можуть бути визначені юридичними особами, порядок їх виникнення зупинка і суспільні принципи вступу у майнові відносини визнає громадським законодавством.

Різні суб’єкти вступають у правові відносини насамперед з метою задоволення певних своїх інтересів і потреб. Для досягнення поставлених цілей суб’єкти в рамках правових відносин шляхом реалізації своїх прав ї обов’язків здійснює певні дії, чим досягається результат - об’єкти правових відносин, за ради якого відбулися правові відносини.