Вступ
Люди в процесі свого життя і діяльності вступають один з одним у численні взаємини. Такі відносини бувають різного типу. Зокрема, суспільні відносини можна розділити на матеріальні та ідеологічні. Матеріальні спрямовані на підтримку існування людини. Ідеологічні - це надбудова над першими. Відносини між людьми, що залежать від їхньої волі і свідомості, досить різноманітні. Це сімейні (відносини чоловіка і дружини, батьків і дітей), трудові (відносини робітника з адміністрацією свого підприємства), майнові (відносини між продавцем та покупцем) тощо. Люди вступають у ці відносини, як правило, по своїй волі, хоча вона залежить від різних життєвих обставин, насамперед від умов матеріального життя людей, від економічного ладу суспільства.
Усі види і форми відносин, що виникають і функціонують у суспільстві між індивідуумами та їхніми об’єднаннями можна розділити на суспільні або соціальні. Вони у свою чергу виникають з безліч різних відносин: економічних, юридичних, моральних, духовних, культурних і багатьох інших. Саме людське суспільство - це сукупність відносин, продукт взаємодій людей. Юридичні або правові відносини органічно зв’язані з правом.
За допомогою права регулюються суспільні відносини, в результаті цього вони стають правовими. У порівнянні з іншими соціальними регуляторами право найбільш ефективний, владно примусовий і разом з тим цивілізований регулятор. Будь-які відносини здобувають характер правовідносин лише в тому випадку, якщо вони виникають на основі і відповідно до норм права, не суперечать волі держави.
Розбудова і зміцнення незалежної України як демократичної, правової держави, входження її до міжнародного економічного і правового простору, створення соціально орієнтованої ринкової економіки, приєднання до міжнародних договорів, інтенсивна законотворчість, становлення нових правових інститутів кардинально змінюють структуру, специфіку такого динамічного явища як правові відносини. Її характер і динаміка пов’язані з усіма зазначеними життєвими обставинами, що мають певні юридичні наслідки, тобто з юридичними фактами. Юридичні факти займають провідне місце в механізмі правового регулювання. Їх головне значення у процесі правового регулювання - юридично забезпечити виникнення, зміну або припинення правових відносин. Адже саме юридичні факти забезпечують перехід від загальної моделі поведінки, закріпленої в юридичній нормі, до конкретних правових відносин.
Держава не може при допомозі правових засобів свавільно змінювати початковий характер тих або інших відносин, а також творити нові. Вона шляхом видачі законів може прискорити розвиток відомих відносин.
Право - не творець, а лише регулятор і стабілізатор суспільних відносин. „Право саме по собі нічого не створює, а тільки санкціонує суспільні відносини…Законодавство усього лише фіксує, виражає економічні потреби”. Тим самим спочатку виникають суспільні відносини, а потім, як наслідок, норма права. Але є і такі правовідносини, що виникають тільки як правові й в іншій якості існувати не можуть. Наприклад, конституційні, адміністративні, процесуальні, карні й інші. Саме подібні правовідносини за формою і змістом являють собою самостійний вид і тип суспільних відносин.
Розділ 1. Правові відносини
Ознаки правових відносин
Найбільш характерні ознаки правових відносин містяться в наступному:
1). Правовідносини - це відносини суспільні, тобто відносини між людьми та їх організаціями. Правовідносини складаються між людьми чи колективами як суб’єктами права з приводу соціальних благ чи забезпечення якихось інтересів.
В епоху Середньовіччя існували правовідносини з тваринами чи предметами. Так, у Росії в період смути XVI століття батогами побили дзвін, який дзвонив, коли було вбито царевича Дмитра (мається на увазі так званий Лжедмитрій I), а потім цього дзвона було заслано до Сибіру. Сьогодні ж таких відносин існувати не може. Так, якщо людина знущається з тварин, то в правовідносини вона вступатиме не з тваринами, а із спеціальними державними органами, які займаються захистом тварин.
2). Правовідносини існують у нерозривному зв’язку з юридичними нормами, що виступають нормативною базою їх виникнення, зміни і припинення. Правовідносини - це відносини між людьми, що регулюються нормами права: відносини стосовно купівлі-продажу певного товару регулюються правилами, які закріплені цивільним правом. Узагалі правовідносини виступають як спосіб реалізації норм права, тобто норми права втілюються в правовідносинах, відбувається їх індивідуалізація стосовно суб’єктів і конкретних ситуацій. У нормах права уже закладені правовідносини, але в абстрактній формі. Іноді може бути реалізація правових норм, проте правовідносин може не бути. (Сухонос В. стор.480)
3). Учасники правовідносин пов’язані взаємними юридичними правами й обов’язками, що виникають у суб’єктів права при настанні певних юридичних фактів. Так, юридичним фактом правовідносин купівлі-продажу є відповідний договір, учасники якого (суб’єкти права) пов’язані між собою певними юридичними (тобто закріпленими в юридичних актах) правами та обов’язками. Одна сторона (продавець) зобов’язана передати майно у власність покупцеві, а інша сторона (покупець) зобов’язана прийняти це майно і сплатити за нього певну грошову суму. Це врегульовано ст.665 Цивільного кодексу України.
4). Для правовідносин характерна визначеність, індивідуалізованість. У структуру правовідносин включається об’єкт, суб’єкт та зміст. Не можливі правовідносини між суб’єктами взагалі, якщо ці суб’єкти не визначені, тобто суб’єкти повинні бути конкретизовані. Крім того, обов’язково слід зазначити об’єкт правовідносин: конкретні речі (наприклад, акції). Таким чином, індивідуалізованість означає, що в правовідносинах чітко зазначені їх суб’єкти.
Визначеність - це чітка вказівка на конкретний об’єкт правовідносин. (В. Сухонос, стор.480)
5). Правовідносини мають вольовий характер. Виявляється він в двох аспектах:
у втіленні в них волі (інтересу) держави, оскільки правовідносини виникають на основі норм права;
у втіленні в них волі (інтересу) учасників правовідносин - вони пов’язані предметом інтересу та досягнення його результату.
Однак, реалізація правовідносин можлива лише на підставі виявлення волі їх учасників. При цьому є правовідносини, для виникнення яких необхідне волевиявлення всіх їх учасників (договір купівлі-продажу), а є правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення одного з учасників (проведення обшуку). (О. Скакун, стор.346)
6). Правовідносини охороняються державою. У випадку невиконання умов правовідносин органи держави силою примушують суб’єктів до їх виконання, хоча здебільшого суб’єктивні права та юридичні обов’язки здійснюються без втручання держави. Державний примус є потрібним лише у випадку, коли зацікавлена сторона звертається до компетентного органу, який видає акт застосування права з чітким визначенням прав і обов’язків сторін. Така можливість державного примусу створює режим соціальної безпеки і законності.
Цінність і значення правових відносин, як форми права заключається в їх реальності. Саме з правовими відносинами пов’язана дійсність права. Відповідної реальності поведінки людей - суб’єктів права - в процесі реалізації ними своїх юридичних прав і обов’язків змісту законів являється окремим завданням правового врегулювання.
Тільки реальні правові відносини можуть розглядатися в якості критерія істини при оцінці відповідальності юридичних законів об’єктивним закономірностям життя суспільства і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в дійсність.
Отже, правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних обов’язків.
Розділ 3. Юридичні факти
Поняття юридичних фактів
В словнику під фактом взагалі розуміється дійсна, цілком реальна подія, явище, те, що дійсно відбулося.
У реальному житті, що оточує людину, існує ціла безліч фактів. Одні факти стають людині відомими в процесі пізнання, інші відомі людині вже давно. В процесі пізнання можливі випадки, коли наші відчуття, представлення, сприйняття не можуть дати повну характеристику визначеному фактові, бо він може бути сприйнятий перекручено. З цього випливає необхідність критичного підходу до знову установлюваних фактів.
Вивчаючи суспільні відносини і явища, особливу увагу варто звертати на неприпустимість пізнання окремих фактів, а не їхньої системи, сукупності. І перебування змісту факту в суспільних відносинах значно складніше, ніж інтерпретація фактів і явищ у природі. В. Ленін підкреслює: „ В області явищ суспільних немає притому більш розповсюдженого і більш неспроможного, як вихоплювання окремих фактів, гра в приклади.”
Правовідносини являють собою стійкі правові зв’язки, які, не є статистичними. Вони виникають, змінюються і припиняються за наявності певних обставин. Так, народження дитини породжує в батьків правовідносини стосовно її виховання й утримання. Передумовами виникнення правовідносин є юридичні факти.
Юридичний факт - конкретна життєва обставина, із настанням якої норма права пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Юридичному факту притаманні такі ознаки:
1. За змістом юридичні факти являють собою реальні явища дійсності, їм притаманна конкретність та індивідуальність.
2. Юридичними фактами виступають лише ті обставини, що так чи що так чи інакше стосуються прав і інтересів суспільства, держави, індивідів, тощо, а потребують правової регламентації.
3. Юридичні факти прямо передбачаються нормами права.
4. Юридичні факти об’єктивовані, виражені зовні.
5. Юридичні факти викликають передбачені законом правові наслідки.
Види презумпцій
| Презумпції |
| За можливістю спростування |
| За сферою дії |
Загальноправові Незаперечні
Міжгалузеві Спростовні
Галузеві
За сферою дії презумпції можуть бути загальноправовими, міжгалузевими, галузевими.
До загальноправових презумпцій належить презумпція знання закону, що визначає припущення, згідно з яким усі громадяни зобов’язані знати закони, і незнання закону не звільняє від відповідальності.
До міжгалузевих презумпцій належить презумпція невинуватості, яка стосується кримінального та адміністративного права. Вона означає закріплене в праві припущення, відповідно до якого кожний обвинувачуваний у вчиненні злочину вважається невинуватим, поки його вина не буде доведена в передбаченому законом порядку і установлена вироком суду, що набув чинності.
До галузевих презумпцій належить презумпція вини відповідача, тобто відповідач вважається винним, якщо не доведе протилежного. Ця презумпція діє виключно в рамках цивільного права.
За можливістю спростування презумпції можуть бути незаперечними і спростовними.
Незаперечні презумпції - це закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність певного факту, що не підлягає сумніву, а тому не потребує доказу. Прикладом такої презумпції є презумпція недієздатної неповнолітньої особи.
Спростовні презумпції - це закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність факту, що має юридичне значення доти, доки не буде встановлено інше. Прикладом спростовної презумпції є презумпція невинуватості.
Фактично неіснуюче положення, що має юридичне значення внаслідок того, що право визнає його існуючим - це правова фікція.
Так, у римському праві існувала правова фікція - визнання іноземця римським громадянином, якщо він виступав позивачем чи відповідачем у цивільних угодах. Французьке право знає таку правову фікцію: якщо дружина і чоловік загинули одночасно, то першим вважається померлим чоловік. Ця фікція потрібна для того, щоб встановити чіткий порядок спадкування. За українським законодавством, днем смерті громадянина, оголошеного мертвим, вважається день набуття чинності рішення суду про оголошення його мертвим. (Сухонос, стор.496)
Головне завдання, що виконується юридичними фактами в правовому регулюванні - забезпечення виникнення, зміни і припинення правовідносин. Кожен юридичний факт викликає або правоутворюючі, або правозмінюючі, або правоприпиняючі наслідки.
Юридичні факти мають відповідати не тільки „соціологічним”, а й деяким „спеціально юридичним" вимогам, оскільки вони являють собою елемент юридичної форми суспільних відносин, один із засобів правового регулювання.
Однією з найважливіших вимог до юридичних фактів є їх юридична надійність. Це така характеристика факту, що відображає, з одного боку, сталість його зв’язку із соціальною ситуацією, а з іншого - стабільність його соціального змісту. Юридичні факти, особливо їх “законодавчий вигляд”, мають поєднувати динамізм на стабільність. Юридичний факт повинен мати адаптивність, здатність певною мірою “пристосовуватися" до мінливих умов. Юридичні факти, що закріплюються в статтях понятійне вираження й чітке термінологічне визначення. Чітке, формальне, документальне засвідчення юридично значимих дій в повсякденному житті сприяє підвищенню правової культури особистості, зміцнює правопорядок та значно полегшує захист інтересів громадян у разі їх порушення.
Висновки
У літературі була висловлена думка, що виділення в правовій дійсності як особливий вид загальнорегулятивних правовідносин є безсумнівним досягненням нашої юридичної науки, що дозволяє „перебороти вузький обрій цивільного права в теорії правовідносин. (Ковачка. Стор.41)
Р.О. Халфіна, що ґрунтовно займалася проблемою правовідносин, прийшла до висновку, що створення теорії правовідносин вимагає глибокого вивчення цього складного явища з більш широких позицій, чим ті, котрі традиційно прийнято в правовій науці. (Халфіна, стор.8).
А.В. Міцкевич висловив таку думку: „У самому широкому змісті до правових відносин можуть бути віднесені усі відносини, так чи інакше пов’язані з дією права в суспільстві”.
Загальнорегулятивні правовідносини зайвий раз підкреслюють зв’язаність влади правом, показують, що сама держава знаходиться в рамках правовідносин і в якості їхнього учасника несе перед суспільством, громадянином відповідні обов’язки і відповідальність.
Підводячи підсумок, варто помітити, що обсяг даної роботи не дозволив зупинитися на багатьох важливих аспектах проблем правовідносин.
Визначені такі поняття, як суспільні відносини, структура, суб’єкти (учасники) правовідносин, юридичний факт, а також їхній взаємозв’язок і взаємозалежність, взаємозумовленість. Тому що саме юридичні факти є підставою, передумовою, виникнення, зміни або припинення правовідносин.
В цілому теоретичні дослідження значення юридичних фактів у сфері правових відносин сучасного суспільства мають фрагментарний характер, що обумовлює необхідність комплексного аналізу цього багатоаспектного явища. Особливо важливою є потреба у дослідженні значного кола питань, що стосуються теоретично-методологічних основ та прикладних аспектів юридичних фактів в теорії права.
Класифікація юридичних фактів - необхідний засіб вивчення правовідносин, особливостей правового регулювання. У цій якості вона широко використовується в науці, на практиці, у юридичній освіті. Наукова і практична цінність класифікації юридичних фактів розкрита ще не повністю, її подальший розвиток може виявитися корисним для вирішення різноманітних завдань правознавства, у тому числі для соціальних досліджень у юридичній науці.
Cписок використаних джерел
1. Конституція України. - К, 1996
2. Цивільний кодекс України - К, 2003
3. Кривов В. Трудові правовідносини на сучасному етапі // „Юридичний журнал”. - 2006. № 6
4. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права: Монографія. - Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 1999
5. Копейчиков В., Колодій А. Проблеми загальної теорії права та держави // Право України. - 1993. - № 4
6. Котюк В.О. Основи держави і права: Навчальний посібник. - К., 2001
7. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. - Харків 2001
8. Теорія держави і права / За ред. В.В. Копейчикова. Навч.пос. - К., 2002
9. Правознавство: Навчальний посібник. / За загальною редакцією В.Г. Гончаренка. - К., 2002
10. Теорія держави і права в схемах і таблицях: Навчальний посібник / Укладач Ю.П. Сінченко - Суми, 1997
11. Халфіна Р.О. Общее учение о правоотношении. М., 1974
12. Мицкевич А.В. Правовые отношения в советском обществе / Общая теория советского права. М., 1966
13. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави Навчальний посібник - К., 2001
14. Основи демократії: Навчальний посібник / За загальною редакцією А.Ф. Колодій. - К., 2002
15. Словник юридичних термінів (російсько-український). - К., 1994
16. Сухонос В.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. - Суми, 2005
Вступ
Люди в процесі свого життя і діяльності вступають один з одним у численні взаємини. Такі відносини бувають різного типу. Зокрема, суспільні відносини можна розділити на матеріальні та ідеологічні. Матеріальні спрямовані на підтримку існування людини. Ідеологічні - це надбудова над першими. Відносини між людьми, що залежать від їхньої волі і свідомості, досить різноманітні. Це сімейні (відносини чоловіка і дружини, батьків і дітей), трудові (відносини робітника з адміністрацією свого підприємства), майнові (відносини між продавцем та покупцем) тощо. Люди вступають у ці відносини, як правило, по своїй волі, хоча вона залежить від різних життєвих обставин, насамперед від умов матеріального життя людей, від економічного ладу суспільства.
Усі види і форми відносин, що виникають і функціонують у суспільстві між індивідуумами та їхніми об’єднаннями можна розділити на суспільні або соціальні. Вони у свою чергу виникають з безліч різних відносин: економічних, юридичних, моральних, духовних, культурних і багатьох інших. Саме людське суспільство - це сукупність відносин, продукт взаємодій людей. Юридичні або правові відносини органічно зв’язані з правом.
За допомогою права регулюються суспільні відносини, в результаті цього вони стають правовими. У порівнянні з іншими соціальними регуляторами право найбільш ефективний, владно примусовий і разом з тим цивілізований регулятор. Будь-які відносини здобувають характер правовідносин лише в тому випадку, якщо вони виникають на основі і відповідно до норм права, не суперечать волі держави.
Розбудова і зміцнення незалежної України як демократичної, правової держави, входження її до міжнародного економічного і правового простору, створення соціально орієнтованої ринкової економіки, приєднання до міжнародних договорів, інтенсивна законотворчість, становлення нових правових інститутів кардинально змінюють структуру, специфіку такого динамічного явища як правові відносини. Її характер і динаміка пов’язані з усіма зазначеними життєвими обставинами, що мають певні юридичні наслідки, тобто з юридичними фактами. Юридичні факти займають провідне місце в механізмі правового регулювання. Їх головне значення у процесі правового регулювання - юридично забезпечити виникнення, зміну або припинення правових відносин. Адже саме юридичні факти забезпечують перехід від загальної моделі поведінки, закріпленої в юридичній нормі, до конкретних правових відносин.
Держава не може при допомозі правових засобів свавільно змінювати початковий характер тих або інших відносин, а також творити нові. Вона шляхом видачі законів може прискорити розвиток відомих відносин.
Право - не творець, а лише регулятор і стабілізатор суспільних відносин. „Право саме по собі нічого не створює, а тільки санкціонує суспільні відносини…Законодавство усього лише фіксує, виражає економічні потреби”. Тим самим спочатку виникають суспільні відносини, а потім, як наслідок, норма права. Але є і такі правовідносини, що виникають тільки як правові й в іншій якості існувати не можуть. Наприклад, конституційні, адміністративні, процесуальні, карні й інші. Саме подібні правовідносини за формою і змістом являють собою самостійний вид і тип суспільних відносин.
Розділ 1. Правові відносини
Поняття та види правових відносин
У Радянському Союзі право визначалося як зведена в закон воля економічно панівного класу. Таке визначення виходить з однієї з праць К. Маркса, який зазначав, що „…ваше право - зведена в закон воля вашого класу.”
В теперішній час правом називають систему загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих і охоронюваних державою від порушень, які служать регулятором суспільних відносин і виступають критерієм правомірної (дозволеної) або протиправної (забороненої) поведінки.
Право - особливий державний регулятор суспільних відносин. Регулюючи ті або інші відносини, воно тим самим віддає їм правову форму, у результаті чого ці відносини стають правовими.
Правовідносини - це врегульовані нормами права вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв’язку між правомочними і зобов’язаними суб’єктами - носіями суб’єктивних юридичних прав, обов’язків, повноважень і відповідальності - і забезпечуються державою. (О.Ф. Скакун „Теорія держави та права" с.346)
Правовідносини - це суспільні відносини, урегульовані нормами права, учасники яких мають відповідні суб’єктивні права і юридичні обов’язки.
У додержавному родовому суспільстві правовідносин не було, тому що там не було права. Це означає, що правовідносини не мислимі поза правом або без права.
Правовідносини виникають і розвиваються за певних передумов.
Виділяють два види передумов виникнення правовідносин:
1) матеріальні (загальні) - у вузькому значенні - це певні інтереси або блага, що зв’язують суб’єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин; - у широкому значенні - система соціальних, політичних, ідеологічних обставин, що спричиняють об’єктивну необхідність у правовому регулюванні суспільних відносин; встановлення доцільних відносин між суб’єктами через надання їм юридичних прав, повноважень (посадовим особам), а також покладання юридичних обов’язків і відповідальності;
2) юридичні (спеціальні):
норма права;
правосуб’єктність (праводієздатність);
юридичний факт (може розглядатися і як передумова правовідносин, і як їх структурний елемент).
Правовідносини класифікуються за різними ознаками: за галузями права, змістом, ступенем індивідуалізації, характером обов’язку, тощо.
Класифікація видів правовідносин .
| Ознака | Різновид |
| За галузями права | Конституційні цивільно-правові адміністративні кримінально-правові трудові сімейні |
| За змістом | регулятивні охоронні |
| За ступенем індивідуалізації | відносні абсолютні |
| За характером обов’язку | пасивного типу активного типу |
За галузями права правовідносини можуть бути конституційними, цивільно-правовими, адміністративними, кримінально-правовими, трудовими, сімейними, тощо.
Прикладом конституційних правовідносин є відносини громадянства в Україні, що регулюються нормативно-правовими актами конституційного права - Конституцією України та Законом України про громадянство.
Прикладом цивільно-правових відносин є відносини купівлі-продажу в Україні, що регулюються основним нормативно-правовим актом цивільного права - Цивільним кодексом України.
Прикладом адміністративних правовідносин є відносини порядку сплати штрафу, що регулюються Кодексом про адміністративні правопорушення України.
Прикладом кримінально-правових відносин є відносини відповідальності за крадіжку, що регулюються Кримінальним кодексом України.
Прикладом трудових правовідносин є відносини за трудовим договором, що регулюються основним нормативно-правовим актом трудового права - Кодексом законів про працю.
Останнім часом у науковій літературі обговорювалися питання розширення сфери договірного регулювання трудових відносин як один з напрямків реформування трудового права. Такий підхід має змогу розглядати трудове право з точки зору сучасного праворозуміння - як загальносоціальне, як продукт держави (Пилипенко П.Д. стор.3)
При переході до ринкової економіки, реформуванні економічної, правової, соціальної та інших сфер життя проблема регулювання трудових відносин є знову відкритою і актуальною. Вона потребує нових підходів до дослідження засобів правового регулювання. (Кривов В. „Трудові відносини на сучасному етапі”, „Юридичний журнал” - 2006. №6, стор.89)
В. Кривов в статті „Трудові правовідносини на сучасному етапі" помічає, що „…В Проекті Трудового кодексу має бути закріплено положення щодо рівності сторін трудових правовідносин (роботодавця і працівника), оскільки, наприклад, фізична особа - підприємець, яка має найманих працівників, як сторона трудового договору зобов’язана створити працівникові належні умови праці, оплату заробітної плати, надання відпусток та ін. Зрозуміло, коли на конкретному підприємстві власник підприємства не є носієм трудових відносин, а є власником пакету акцій, який делегував виконавчому директору свої права щодо прийняття на роботу, оплати праці, надання відпусток, у такому випадку директор вступає у цивільні правовідносини, і це має бути відображено в чинному Трудовому кодексу.”
Прикладом сімейних правовідносин є аліментні відносини в Україні, що регулюються Сімейним кодексом.
За змістом правовідносини можуть бути регулятивними і охоронними.
Регулятивні правовідносини регулюються регулятивними нормами. Їх прикладом можуть служити трудові права й обов’язки, що виникають за трудовим договором.
Охоронні правовідносини регулюються охоронними нормами права. Їх прикладом може служити кримінальна відповідальність за злочин.
За ступенем індивідуалізації правовідносини можуть бути відносними і абсолютними.
Відносні правовідносини - це правовідносини, де поіменно визначені всі їх учасники. Наприклад, за договором купівлі-продажу Іванов Іван Іванович купляє будинок у Петрова Петра Григоровича. У договорі поіменно зазначаються обидві сторони.
Абсолютні правовідносини визначають лише одну сторону (правовідносини власності). Наприклад, майно належить Іванову Івану Івановичу. Визначена лише одна сторона - власник майна.
За характером обов’язку правовідносини можуть бути правовідносинами пасивного і активного типу.
Правовідносини пасивного типу виникають на основі забороняючи норм, що виражають статичну, закріпляючу функцію права (правовідносини власності). Наприклад, правовідносини власності передбачають заборону зазіхання на майно з боку інших осіб (забороняючи норма).
Правовідносини активного типу виникають на основі зобов’язальних та управомочуючих норм і виражають динамічну функцію права. Наприклад, правовідносини купівлі-продажу зобов’язують особу (покупця) сплатити конкретну суму за майно (зобов’язальна норма) та надають право володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном (управомочуюча норма).
У залежності від складу учасників правовідносини поділяють на прості, виникаючи між двома суб’єктами і складні, виникаючі між декількома суб’єктами. Прикладом простих правовідносин є договір перевезення, купівлі-продажу; складними правовідносинами є сімейні (більше 2 суб’єктів).
Ознаки правових відносин
Найбільш характерні ознаки правових відносин містяться в наступному:
1). Правовідносини - це відносини суспільні, тобто відносини між людьми та їх організаціями. Правовідносини складаються між людьми чи колективами як суб’єктами права з приводу соціальних благ чи забезпечення якихось інтересів.
В епоху Середньовіччя існували правовідносини з тваринами чи предметами. Так, у Росії в період смути XVI століття батогами побили дзвін, який дзвонив, коли було вбито царевича Дмитра (мається на увазі так званий Лжедмитрій I), а потім цього дзвона було заслано до Сибіру. Сьогодні ж таких відносин існувати не може. Так, якщо людина знущається з тварин, то в правовідносини вона вступатиме не з тваринами, а із спеціальними державними органами, які займаються захистом тварин.
2). Правовідносини існують у нерозривному зв’язку з юридичними нормами, що виступають нормативною базою їх виникнення, зміни і припинення. Правовідносини - це відносини між людьми, що регулюються нормами права: відносини стосовно купівлі-продажу певного товару регулюються правилами, які закріплені цивільним правом. Узагалі правовідносини виступають як спосіб реалізації норм права, тобто норми права втілюються в правовідносинах, відбувається їх індивідуалізація стосовно суб’єктів і конкретних ситуацій. У нормах права уже закладені правовідносини, але в абстрактній формі. Іноді може бути реалізація правових норм, проте правовідносин може не бути. (Сухонос В. стор.480)
3). Учасники правовідносин пов’язані взаємними юридичними правами й обов’язками, що виникають у суб’єктів права при настанні певних юридичних фактів. Так, юридичним фактом правовідносин купівлі-продажу є відповідний договір, учасники якого (суб’єкти права) пов’язані між собою певними юридичними (тобто закріпленими в юридичних актах) правами та обов’язками. Одна сторона (продавець) зобов’язана передати майно у власність покупцеві, а інша сторона (покупець) зобов’язана прийняти це майно і сплатити за нього певну грошову суму. Це врегульовано ст.665 Цивільного кодексу України.
4). Для правовідносин характерна визначеність, індивідуалізованість. У структуру правовідносин включається об’єкт, суб’єкт та зміст. Не можливі правовідносини між суб’єктами взагалі, якщо ці суб’єкти не визначені, тобто суб’єкти повинні бути конкретизовані. Крім того, обов’язково слід зазначити об’єкт правовідносин: конкретні речі (наприклад, акції). Таким чином, індивідуалізованість означає, що в правовідносинах чітко зазначені їх суб’єкти.
Визначеність - це чітка вказівка на конкретний об’єкт правовідносин. (В. Сухонос, стор.480)
5). Правовідносини мають вольовий характер. Виявляється він в двох аспектах:
у втіленні в них волі (інтересу) держави, оскільки правовідносини виникають на основі норм права;
у втіленні в них волі (інтересу) учасників правовідносин - вони пов’язані предметом інтересу та досягнення його результату.
Однак, реалізація правовідносин можлива лише на підставі виявлення волі їх учасників. При цьому є правовідносини, для виникнення яких необхідне волевиявлення всіх їх учасників (договір купівлі-продажу), а є правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення одного з учасників (проведення обшуку). (О. Скакун, стор.346)
6). Правовідносини охороняються державою. У випадку невиконання умов правовідносин органи держави силою примушують суб’єктів до їх виконання, хоча здебільшого суб’єктивні права та юридичні обов’язки здійснюються без втручання держави. Державний примус є потрібним лише у випадку, коли зацікавлена сторона звертається до компетентного органу, який видає акт застосування права з чітким визначенням прав і обов’язків сторін. Така можливість державного примусу створює режим соціальної безпеки і законності.
Цінність і значення правових відносин, як форми права заключається в їх реальності. Саме з правовими відносинами пов’язана дійсність права. Відповідної реальності поведінки людей - суб’єктів права - в процесі реалізації ними своїх юридичних прав і обов’язків змісту законів являється окремим завданням правового врегулювання.
Тільки реальні правові відносини можуть розглядатися в якості критерія істини при оцінці відповідальності юридичних законів об’єктивним закономірностям життя суспільства і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в дійсність.
Отже, правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних обов’язків.
Дата: 2019-07-30, просмотров: 255.
