1.Ротаціє-тимчасове вибуття окремих робітників не повинно переривати процес здійснення будь-яких функцій. Для цього кожний робітник системи управління персоналом повинен уміти виконувати функції вищестоящого, нижчестоящого співробітника і одного-двох робітників свого рівня.

2.Оптимальне співвідношення управлінських орієнтацій – диктує необхідність випереджену орієнтацію функцій управління персоналом на розвиток виробництва порівняно з функціями, направленими на забезпечення функціонування виробництва.

3.Концентрація – розглядається в двох напрямках: як концентрація зусиль працівників окремого підрозділу або всієї системи управління персоналом на рішення основних задач або як концентрація однорідних функцій в одному підрозділі системи управлінським персоналом, щоб уникнути дублювання.

4.Спеціалізація – розподіл праці в системі управління персоналом (виділяється праця керівників, спеціалістів і службовців). Формуються окремі підрозділи, які спеціалізуються на виконанні окремих груп функцій.

5.Паралельність – передбачає одночасне виконання окремих управлінських рішень, що підвищує оперативність управління персоналом.

6.Адаптивність (гнучкість) – означає пристосованість системи управлінським персоналом до змін в цілях об’єкта управління або в умовах його роботи.

7.Наступність – передбачає загальну методологічну основу проведення робіт по удосконаленню системи управлінським персоналом на різних її рівнях і різними спеціалістами, стандартне їх оформлення.

8.Безперервність – відсутність перерв в роботі працівників системи управлінським персоналом або підрозділів, зменшення часу “пролежування” документів, простоїв технічних засобів управління.

9.Ритмічність – виконання однакового обсягу робіт в рівні проміжки часу і регулярність повторення функцій управління персоналом.

10.Технологічна єдність – система управлінським персоналом повинна мати концептуальну єдність, містити єдину доступну термінологію, діяльність всіх підрозділів і керівників повинна будуватися на єдиних підрозділах (етапах, фазах, функціях) для різних по економічному змісту процесів управління персоналом.

11.Комфортність – система управлінським персоналом повинна забезпечувати максимум зручності для творчих процесів обґрунтування, виробітку, прийняття і реалізації рішень людиною.

12.Колегіальність управління – професіонали-менеджери працюють в тісному контакті і пов’язані в співробітництві, взаємозалежності, утворюють управлінський апарат (штат).

Для кожного стану між особистих відносин, досягнуто рівня самоорганізації, достовірності оцінки суспільно-корисного ефекту існує оптимальний рівень самоорганізації або прав самоуправління, при наявності яких підприємство отримує максимальний суспільно корисний ефект.

Система управління персоналом включає в себе такі напрямки діяльності:

Ø планування ресурсів – розробка плану задоволення потреб в людських ресурсах і необхідність для цього витрат;

Ø набір персоналу – створення резервів потенціальних кандидатів на всі посади;

Ø відбір – оцінка кандидатів на робочі місця і відбір кращих з резерву, створеною в ході набору;

Ø визначення заробітної плати і компенсацій (доплат) – розробка структурні ФЗПі пільг з метою залучення, найму і зберігання персоналу;

Ø профорієнтація і адаптація – введення найнятих робітників в організацію її підрозділи, розвиток у працівників розуміння того, чого від них чекає організація і яка праця в ній отримує заслужену оцінку;

Ø навчання – розробка програм навчання персоналу з метою ефективного виконання роботи і його просування;

Ø оцінка трудової діяльності – розробка методик оцінки трудової діяльності і доведення її до працівників;

Ø підвищення, пониження, перевід, звільнення – розробка методів переміщення працівників на посади з більшою або меншою відповідальністю, розвиток їх професійного досвіду шляхом переміщення на інші посади або дільниці роботи, а також процедур припинення трудових угод;

Ø підготовка керівних кадрів, управління просуванням по службі – розробка програм, направлених на розвиток здібностей і підвищення ефективності праці керівних кадрів;

Ø трудові відносини – здійснення переговорів по укладанню колективних угод;

Ø зайнятість – розробка програм забезпечення рівних можливостей зайнятості.

Формування персоналу організації – особлива стадія, в процесі якої закладаються основи його інноваційного потенціалу і перспектив подальшого порушування. Від своєчасного і повного рішення соціально-економічних і організаційних задач на цій стадії багато в чому залежить його ефективна робота. Відхилення чисельності персоналу від науково-обґрунтованих норм (потреб) підприємства в ній, як в меншу, так і в більшу сторону впливає на рівень трудового потенціалу. Це означає, що як дефіцит, так і надлишок персоналу однаково негативно впливають на трудовий потенціал. Так, не хватка персоналу приводить до недовикористання виробничого потенціалу і надмірного навантаження на працівників; утримання надлишкової чисельності веде до недовикористання їх індивідуального потенціалу і зниження продуктивності системи в цілому.

Таким чином, мета формування персоналу – звести до мінімуму резерв нереалізованих можливостей, який обумовлений неспівпаданням потенцій по сформованих в процесі навчання здібностей до праці і особистих якостей з можливостями їх використання при виконанні конкретних видів робіт, потенційної і фактичної зайнятості в кількісному і якісному відношенні.

Стадія формування персоналу покликана вирішувати такі задачі:

o встановлення співвідношення чисельності працівників з різними професійно-кваліфікаційними і соціально-демографічними характеристиками для досягнення максимальної відповідності між структурами робіт, робочих місць і персоналом;

o забезпечення оптимального ступеня завантаження робітників з метою повною використання їх трудового потенціалу і підвищення ефективності їх праці;

o оптимізацію структури працівників з різним функціональним змістом праці.

В основу рішення цих задач можуть бути покладені основні принципи використання персоналу в організації:

· відповідність чисельності працівників обсягу виконуваних робіт;

· узгодженість кваліфікації працівника з рівнем складності його трудових функцій;

· обумовленість структури персоналу підприємства об’єктивними чинниками виробництва;

· максимальна ефективність використання робочого часу;

· створення умов для постійного підвищення кваліфікації і розширення виробничого світогляду працівників.

Між цілями і функціями існують певні відмінності. Мета – це стан, якого прагнуть досягти, а функція – це фактична дія.

Цілі організації характеризуються трьома ознаками:

a) вони відображають бажаний стан в майбутньому;

b) вони визначають цей стан конкретно;

c) їх офіційно затверджують, а керівництво підприємства з ними погоджується.

Цілі виконують три функції:

1)  управління;

2)  координації;

3)  контролю.

Цілі – це стимул для поведінки, тому вони керують поведінкою. Вони дозволяють і стимулюють взаємоузгоджену поведінку і в цьому розумінні виконують координуючу функцію. Цілі визначають критерії для контролю.

Управління персоналом здійснюється в процесі виконання певних цілеспрямованих дій і передбачає: визначення цілей і основних напрямків роботи з персоналом; визначення засобів, форм і методів досягнення поставлених цілей; організацію роботи по виконанню прийнятих рішень; координацію і контроль виконання запланованих заходів; постійне удосконалення системи роботи з персоналом.

Коли загальна стратегія організації визначена, з’являється можливість встановити індивідуальні, конкретні функції управління персоналом, які будуть узгоджуватись з цією стратегією найкращим чином.