Проблема відшкодування моральної та майнової шкоди заподіяної особі (останнім часом – не лише фізичній, але і юридичній), є однією з найважливіших у цивілістиці. Кожна особа у правовій державі має відчувати свою правову та соціальну захищеність а повага до захисту особистості повинна бути в такому суспільстві нормою повсякденного життя. Наче і не забуваємо ми, що особисті та майнові права людини, її здоров’я та життя нерозривно пов’язані з такими поняттями, як рівність, свобода, справедливість, недоторканість особи тощо: однак дедалі частіше ми стаємо свідками того, що наче і захищена людина, і права її відновлено, а все ж залишається гіркий присмак чогось такого, що обов’язково треба доробити. Поголосивши в Конституції України (ст. 3). Життя і здоров’я людини найвищою соціальною цінністю, держава тим самим взяла на себе обов’язок забезпечити всім громадянам захист їх здоров’я і життя, інтереси усіх сферах та процесах їх діяльності [21]. Цей обов’язок, насамперед, полягає в законодавчому закріпленні правових норм, що визначають умови і порядок реалізації конституційного права громадян на відшкодування майнової та моральної шкоди, юридичні засоби охорон даного права, а також юридичні засоби захисту цього права у випадку його порушення. Вже більше року діє Ц.Н. України, який регулює загальні підстави відповідальності за завдану як майнову школу (ст. 1166) так і моральну школу (ст. 117) [22]. Зокрема, зазначається, по-перше, що майнова шкода завдана неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної та юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особи, яка її завдала, а по-друге, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2. ст. 167 (випадки завданої школи джерелом підвищеної небезпеки, внаслідок незаконного судження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як заподіяного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт тощо). Але саме практичні аспекти реалізації такого відшкодування і спричинюють цілу низку консервативних і проблемних питань, які і стали приводом для проведення 14-15 лютого 2005 року консультаційною фірмою “Вертан”, благодійним фондом “Правове суспільство” та юридичною фірмою “Професіонал” за інформаційної підтримки “Юридичної газети” семінару-практикуму “Відшкодування моральної та майнової шкоди згідно з законодавством України”.

Загалом на сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є все ж таки однією з найактуальніших, оскільки у цьому напрямі прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод – головним обов’язком демократичної держави [31] Саме закріплення за державою обов’язку забезечепння прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди завданої таким порушенням. Однак сам механізм такого відшкодування у судовому порядку поки потребує значного доопрацювання, поза як, за статистикою, ще існують такі приклади, коли людина, незаконного засуджена по позбавлення волі строком на 5 років, фактично із понівеченою ні за що долею, отримує відшкодування у розмірі трохи більше $1000. Чи є шлях подолання негативних явищ у відшкодуванні майнової та моральної шкоди, чи можливе вирішення проблемних питань безпосередньо у судовому порядку? Саме про це розмірковували судді Верховного Суду України Василь Гуменюк, Віктор Маринченко, Олександр Терлецький, суддя ВГСУ Борис Грек, експерти з питань моральної шкоди Сергій та Олена Вологай, які у своїх доповідях вивчали та аналізували аспекти відповідальності за шкоду майнову, завдану внаслідок недоліків товару і неправомірного засудження та ушкодження здоров’я тощо [24].

Відшкодування шкоди регулює глава Ц.К. стаття 1166 Ц.К. визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної та юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної та юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоду звільняється від її відшкодування. Якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями відшкодовується у випадках, передбачених Ц.К. З позиції автора М.І. Панченка зобов’язання внаслідок заподіяння шкоди називають делікатним (від лат. delictum – правопорушення) Воно виникає там, де заподіював шкоди і потерпілий не перебуває між собою у зобов’язальних відносинах або шкода виникла незалежно від наявних між сторонами зобов’язальних відносин [45].

Зобов’язання щодо відшкодування шкоди (деліктне зобов’язання) – це таке цивільно-правове зобов’язанням, а яким потерпілий (кредитор) має право вимагати від заподіювача шкоди (боржника) відшкодування в повному обсязі протиправно завданої шкоди шляхом відшкодування її в натурі або відшкодування завданих збитків.

У цій формі виражена формула генерального делікту: “Хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобов’язаний її відшкодувати”. Щодо – принципів інституту відшкодування шкоди то вони появляються в таких ідеях:

а) генерального делікту;

б) повного відшкодування завданої шкоди.

Передбачений у ст. 11 ЦК факт завданої цієї шкоди в юридичній літературі розглядається як делікт, а принцип, на якому ґрунтується саме відшкодування, як “принцип генерального делікту”.

Що стосується принципу повного відшкодування завданої шкоди, то, як вже зазначалось, він тісно пов’язаний з попереднім принципом генерального делікту. Принцип повного відшкодування означає, що обсяг обов’язку відшкодувати шкоду визначається розміром цієї шкоди. На випадки завдання моральної шкоди принцип повного відшкодування не поширюється, оскільки вона не піддається грошовій оцінці. Однак її відшкодування можливе поряд з відшкодуванням майнової шкоди. – так вважає докір юридичних наук В.І. Борисова [46].

Отже, деліктне зобов’язання – це різновид цивільно-правових зобов’язань і тому йому властиві ті самі структурні особливості, що характеризують кожне зобов’язання. Такими структурними елементами є суб’єкт об’єкт та зміст.

Суб’єктами деліктних зобов’язань можуть бути будь-які учасники цивільних правовідносин.

Кредитор – це особа якій заподіяно шкоду (потерпілий). Ним може бути будь-який громадянин України (дієздатний, недієздатний, неповнолітній, який не досяг 15 років, іноземець та особа без громадянства. Ним може бути також організація незалежно від того, чи користується вона правами юридичної особи чи ні.

Боржник – це особи, яка відповідає за заподіяну шкоду. Як правило, нею є заподіював шкоди. У деяких випадках, передбачених законодавством, боржник виступає не заподіював шкоди, а особи винна зі поведінку заподіювача за шкоду заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, несуть відповідальність його батьки (усиновителі) опікун або навчальні і виховні та лікувальні заклади під наглядом яких перебував неповнолітній, якщо не доведуть, що шкода сталася не з його вини. Громадянин виступає як боржник за умови, що він є деліктоздатним, тобто здатним відповідати за свої дії. Деліктоздатність громадян за чинним цивільним законодавством України настає з 14 років організація вважається деліктоздатною за умови, що вона користується правами юридичної особи.

Об’єктом деліктних зобов’язань є відшкодування, яке боржник зобов’язаний надати потерпілому. Воно полягає у поновленні майнової сфери потерпілого в натурі (надати річ того самого року і якості, виправити пошкоджену річ і т. ін.) або в повному відшкодуванні заподіяних збитків. При укладенні здоров’я та заподіяння смерті відшкодування здійснюється у формі грошової компенсації втраченого заробітку, а також інших витрат.

Зміст делікатного зобов’язання становить право кредитора та обов’язок боржника. Обов’язком боржника є вчинення дії, за допомогою який майнова сфера була б поновлена до такого рівня, в якому вона перебувала до її порушення, а право кредитора – одержати таке відшкодування [47].

Ознаки зобов’язання щодо відшкодування шкоди:

1) правова форма реалізації цивільно-правової відповідальності заподіювача шкоди або засіб захисту потерпілого;

2) основні функції – поновлення майнового становища потерпілого, що було до завдання шкоди, а також виховно-запобіжний вплив;

3) засоби відповідальності, реалізовані через це зобов’язання, не вживають безпосередньо на правопорушника, а діють через обмеження його майнових інтересів;

4) зобов’язання виникає за наявності передбачених законом умов і, як правило, лише за наявності протиправної поведінки.