Відповідальність за завдану шкоду за цивільним законодавством

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Відповідальність за завдану шкоду за цивільним законодавством

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ

1.1 Особливості цивільно-правової відповідальності

1.2 Зобов’язання щодо відшкодування шкоди

1.3 Підстави виникнення зобов’язань щодо відшкодування шкоди

Розділ 2. ВИДИ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ

2.1 Відшкодування майнової шкоди

2.2 Відшкодування моральної шкоди

2.3 Підстави звільнення від відповідальності

Розділ 3. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ІЗ ЗАПОДІЯННЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ ТА МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б

ДОДАТОК В

ВСТУП

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасного українського права. Шкода, спричинена внаслідок правопорушення, адміністративного делікту, злочину, зловживання правом, має бути відшкодована у випадках і в розмірах, установлених законодавством.

Історія розвитку законодавства щодо відшкодування майнової і моральної шкоди сягає давнини. Практично до початку ХХ ст. за вказані правопорушення існувало досить суворе покарання, яке, здебільшого, було кримінально-правовим.

Можна зазначити, що в різні періоди розвитку української держави, починаючи від славної Київської Русі і закінчуючи здобуттям незалежності, український народ, а зокрема кожна особа, мала право на відшкодування завданої шкоди, чи взагалі була позбавлена цього права.

Разом із формуванням і розвитком давньоруської держави складалося і розвивалося законодавство Київської Русі. Виникнувши на основі звичаєвого, що мало місце у східних слов’ян ще у додержавній період, законодавство було поставлене під службу державі, послідовно відстоювало і захищало інтереси князів, бояр та інших категорій заможного населення. Про це свідчить перший юридичний звіт, яким був “Устав” і “Закон руський”. Останній захищав власність багатих від спроб її привласнення бідними і в основу його було покладено принцип поділу людей на вільних і залежних.

З формуванням козацького республіканського ладу складається своєрідна правова система у Запорізькій Січі. Козаки не визнавали дій статутів та магдебурзького права на своїй території. Правосуддя в Запорізькій Січі відбувалося відповідно до стародавніх звичаїв, ”словесного права і здорового глузду”. Гордість української нації - запорізьке козацтво, для яких честь і гідність інколи шанувалась набагато більше життя. Вільний дух козака зводився до принципу “життя віддати, а честь не посоромити”.

Перший державний нормативний акт України - конституція П. Орлика (1710 р.) важливе місце відвела захисту честі та гідності від різних порушень. Можна сказати, що конституцією впроваджувався порядок судового розгляду спорів з приводу захисту честі та гідності. Все це свідчило про високий рівень державності того періоду.

За часів радянської влади відносини між державою і особою будувалися згідно з марксистською доктриною - від держави до людини, в якій держава мала необмежену владу. Особа за своїм правовим становищем у такому суспільстві не могла бути рівноправним суб’єктом права, а про відшкодування завданої шкоди, не могло бути й мови. Історія розвитку нашої держави затьмарена періодами масових репресій і свавілля, де проблема відшкодування шкоди, на мій погляд, досягала межі апогею, тобто шкода не тільки не відшкодовувалася, а й кожна особа була позбавлена своїх прав.

Із проголошенням України незалежною, суверенною, демократичною і правовою державою, - де людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю, кожна людина, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних переконань, статі майнового стану, повинна почувати себе в безпеці і захисті. Адже саме демократична держава бере на себе обов’язок гарантії та захисту прав і свобод, законних інтересів. Тому що держава вважається демократичною не тільки прийнявши ряд гарантій захисту прав і свобод, а й у випадку порушення цих прав, вона сприяла тому, що вони були відновлені і на правопорушника була покладена відповідальність за заподіяння шкоди. Кожен день нам приходиться ставати свідками порушення прав і свобод людини і громадянина, це явище безперервне, але в протиріччя цьому нашим основним завданням, як майбутнім юристам, є правильне тлумачення, роз’яснення, повідомлення громадян про те, що кожна людина має право на відшкодування завданої майнової чи моральної шкоди, і не можна боятися чи цуратися цього права. Адже, як показав час, що минув після прийняття Конституції України, проголошені в ній права і свободи, гарантії їх захисту набувають все більшого реального наповнення.

У законодавстві передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню, - шкоду матеріальну і шкоду моральну. Стаття 16 чинного Цивільного кодексу України (від 16 січня 2003 р.), в якій ідеться про захист цивільних прав та інтересів судом, передбачає право кожної особи звернутися до суду за захистом свого/особистого немайнового або майнового інтересу, способами захисту якого є, поряд з іншими, відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Слід зазначити, що, на відміну від відшкодування матеріальної шкоди, відшкодування моральної шкоди є порівняно новим інститутом, адже цивільне право колишньої тоталітарної держави такого способу захисту прав та інтересів громадян не передбачало. Його вперше в національному законодавстві було введено Законом України «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» від 6 травня 1993 р. № 3188-ХП. Цим Законом до ЦК 1963 року відшкодування моральної шкоди було введено (статті 6, 7 та 440 і) як новий спосіб захисту цивільних особистих прав.

До речі, Верховний суд України, з огляду на новизну цих норм та на необхідність узагальнення практики і надання рекомендацій судам, неодноразово звертався до питань застосування судами такого способу захисту інтересів особи, як відшкодування майнової шкоди. Зокрема, Пленум Верховного Суду України 31 березня 1995 р. прийняв постанову № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яка була уточнена постановою Пленуму Верховного Суду від 25 травня 2001 р. № 5.

Отже, можна зазначити, що проблема відшкодування шкоди не просто актуальна, вона є надзвичайно болючою для більшості населення будь-якої країни. Нам доводиться спостерігати, скільки людей звертається до суду за захистом свого порушеного права. Тільки хотілося б, щоб кількість заяв, поданих до суду, відповідала кількості розглянутих ,а в результаті прийнятих правильних рішень, щодо відшкодування заподіяної шкоди. Тому, що весь механізм відшкодування шкоди потребує значного доопрацювання, тому що, за статистикою, розмір відшкодування шкоди дуже мізерний. А кількість людей, які не знають, що існує наявність права на відшкодування такої шкоди взагалі існує, в результаті чого людина в демократичній державі почуває себе не захищеною.

Даною темою займалися такі науковці: Борисова В.І, Дзера О.В, Панченко М.І, Підопригора М.А, Харитонов О.Є, Шевченко М.Я, та багато інших.

Основною метою даної роботи, є аналіз механізму відповідальності за завдану шкоду, як матеріального так і морального характеру, передбачену цивільним правом.

За для реалізації поставленої мети необхідно вирішити ряд завдань:

─ визначити поняття відповідальності за заподіяну шкоду;

─ аналіз підстави виникнення зобов’язань, щодо відшкодування шкоди;

─ визначення суб’єктів, на яких покладена відповідальність за заподіяння шкоди;

─ проаналізувати в чому полягає особливість матеріальної і майнової шкоди;

─ дослідити чинного законодавства, яке регулює питання, щодо відповідальності за заподіяну шкоду.

Об’єктом дослідження даної роботи є ті суспільні відносини, які виникають у сфері заподіяння шкоди. Предметом дослідження є права та свободи громадян, які були порушені внаслідок протиправних посягань, нанесення збитків, фізичного болю, страждання, яких фізична особа зазнала у зв’язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, душевних стражданнях, приниженні честі, гідності, а також ділової репутації.

ВИСНОВКИ

Поняття і процес відшкодування майнової і моральної шкоди сягає глибокої давнини. За дане порушення на різних етапах розвитку нашої української державності існували покарання, здебільшого суворі. Починаючи від Київської Русі і закінчуючи сьогоднішньою незалежною Україною, наш народ, а зокрема окрема людина, мала право на відшкодування завданої шкоди, чи взагалі була позбавлена цього права. Діяльність нашої країни на світовому рівні, особливо у співпраці з міжнародними організаціями дали можливість громадянам України звертатися щодо захисту порушених їх прав до Європейського суду з прав людини, та до компетентних органів ООН щодо розгляду індивідуальних скарг громадян на порушення їх прав та свобод. Якщо ж говорити про механізм захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні, то тут основними елементами даного механізму є Конституційний Суд України та Уповноважений Верховною Радою України з прав людини. Із наведеної вище інформації про серйозність уваги даного питання видно, що проблема відшкодування шкоди не просто актуальна, вона є надзвичайно болючою для більшості населення будь-якої країни, в тому числі і нашої.

Нормативно-правовим актом, який регулює загальні підстави відповідальності за завдану як майнову шкоду так і моральну шкоду в Україні є Цивільний кодекс України.

Важливим елементом до цієї теми є ті основні умови, за яких відбувається відшкодування шкоди. Отже, підстави виникнення зобов’язань-це правопорушення, тобто протиправна винна поведінка заподіювача шкоди:

─ наявність шкоди у потерпілого;

─ протиправність поведінки заподіювача шкоди;

─ причинний зв’язок між поведінкою заподіювача шкоди і завданою шкодою;

─ вина заподіювача.

Підстави звільнення від обов’язку відшкодування шкоди:

─ непереборна сила;

─ протиправні дії третіх осіб-для звільнення від обов’язку відшкодування шкоди необхідно, щоб така поведінка містила всі елементи складу правопорушення;

─ обставини, що характеризують стан заподіювача шкоди;

─ обставини, що характеризують поведінку потерпілого (змішана відповідальність).

─ майнове становище заподіювача шкоди;

Цивільний кодекс України передбачає два способи відшкодування майнової шкоди: відшкодування в натурі (на особу, яка заподіяла шкоду, накладається обов’язок надати річ такого ж роду і якості, усунути за свій рахунок пошкодження та ін.) або повне відшкодування завданих збитків. Що ж до вибору конкретного способу відшкодування, то тут ріщення залишається за потерпілим. Якщо відшкодовувати шкоду в натурі не можливо або це не відповідає інтересам потерпілого, то збитки відшкодовують шляхом виплати відповідної грошової компенсації. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення речі. Під збитками розуміють:

─ понесені потерпілим витрати;

─ вартість знищеного чи пошкодженого майна;

─ неотриманні доходи;

Порушення особистих і майнових прав може спричинити виникнення у потерпілої особі моральної (немайнової) шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних і фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема:

─ у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

─ у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

─ у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

─ у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. До загальних умов виникнення зобов'язань з відшкодування шкоди належать:

а) шкода;

б) протиправність поведінки заподіювана шкоди;

в) наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою правопорушника і її результатом - шкодою;

г) вина заподіювана нікуди.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном, або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

У разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

Додаток А

Додаток Б

Справа № 2-1009 // 2007 рік.

РIШЕННЯ

Ім’ям України

6 серпня 2007 року м. Київ

Місцевий суд Деснянського району, м. Київа

в складі: судді Зубіка В.В.

при секретарі Іотовій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в місті Київі, цивільну справу за позовом: Іванової Раїси Іванівни

до Петрової Наталії Вікторівни про стягнення шкоди,

встановив:

Іванова Р.І. звернулась з позовом про стягнення з Петрової Н.В. матеріальної і моральної шкоди в розмірі 1430 грн.

Вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежно утримувала належного їй пса, який зірвавшись з прив’язі, покусав її. На лікування нею витрачено 430 грн., і моральну шкоду, пов’язану зі стражданнями оцінює в розмірі 1000 грн.

Відповідач проти вимог заперечує, пояснивши, що належний їй пес знаходився у дворі і на прив’язі. Те що пес зірвався і покусав позивача вважає випадковістю.

Позов не підлягає задоволенню.

15.02.2007 року, в денний час, на вулиці Миру, Деснянського району, пес, який належить Петрової Н.В. пошкодив одежу Петрової Р.І., а також заподіяв їй тілесні ушкодження.

Відповідно до ст.ст. 440.440-1 ЦК України, шкода заподіяна особі відшкодовується особою з вини якої заподіяно шкоду.

Доказування вини, відповідно до ст. 30 ЦК України, лежить на потерпілому.

Позивачем не надано доказів. що стверджували б вину відповідача, в неналежному утриманні пса, чи в інших порушеннях, що призвели до заподіяння шкоди.

Позивачем також не надано доказав що безспірно стверджували б вину відповідача в тому що пес зірвався через неналежне утримання.

Допитані свідки пояснювали, що пес, належний відповідачу, утримувався на ланцюгу.

Керуючись ст.ст. 440.440-1 ЦК України, ст.ст. 15, 30, 62 ЦПК України,

вирішив:

В позові Івнової Раїси Іванівни до Петрової Наталії Вікторівни про стягнення матеріальної і моральної шкоди – відмовити.

Апеляція на рішення може бути подана протягом п’ятнадцяти днів з наступного після його проголошення.

Додаток В

Через незаконну відмову державного нотаріуса зареєструвати заяву про прийняття спадщини особі заподіяно моральну шкоду. Обов’язок з її відшкодування суд обгрунтовано поклав на державну нотаріальну контору, оскільки відшкодування шкоди, заподіяної з вини працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов’язків, має здійснювати організація, в якій вони працюють

Ухвала

Від 21 серпня 2003 р.

(витяг)

У вересні 2001 р. Т. звернулася до суду з позовом до П’ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори (далі – Контора) про відшкодування моральної шкоди, заподіяної у зв’язку з неправомірними діями державного нотаріуса. Позивачка зазначала, що через незаконну відмову нотаріуса у реєстрації заяви про прийняття спадщини їй завдано моральну шкоду, зокрема позбавлено можливості вчасно прийняти спадщину. Внаслідок таких дій істотно погіршився стан її здоров’я, вона втратила душевну рівновагу, відчувала невпевненість, була позбавлена можливості поліпшити умови свого життя, змушена кожен день приймати заспокійливі ліки.

Ватутінський районний суд м. Києва рішенням від 18 жовтня 2001 р. позов задовольнив частково – ухвалив стягнути з Контори на користь Т. 600 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Апеляційний суд м. Києва рішенням від 15 січня 2002 р. рішення Ватутінського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2001 р. скасував, Т. у задоволенні позову відмовив.

У касаційній скарзі Т., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 21 Закону від 2 вересня 1993 р. № 3425-XII «Про нотаріат» (далі – Закон) шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних або недбалих дій державного нотаріуса, відшкодовується в порядку, передбаченому законодавством України. Законом не визначено, яка саме шкода має відшкодовуватись: моральна чи матеріальна. Отже, згідно із зазначеною статтею, підлягає відшкодуванню моральна шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних або недбалих дій державного нотаріуса.

Рішенням Ватутінського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2001 р. факт заподіяння моральної шкоди встановлено, суд апеляційної інстанції цієї обставини не спростував.

Суд першої інстанції у рішенні, зокрема, зазначив, що рішенням цього ж суду від 23 квітня 2001 р. встановлено незаконність відмови Т. у реєстрації заяви про прийняття спадщини, оскільки державний нотаріус неправильно обрахував строки подання заяви. Крім того, обгрунтовуючи суму відшкодування моральної шкоди, суд врахував характер, тривалість та обсяг заподіяних позивачці моральних страждань, істотність вимушених змін у її житті, ступінь вини відповідача. Таким чином, посилання суду апеляційної інстанції на те, що суд не застосував закон, який підлягав застосуванню, є неправомірним.

Положення ст. 21 Закону кореспондують зі ст. 4401 ЦК 1963 р., відповідно до якої моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину діяннями іншої особи, яка порушила його законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.

Суд обгрунтовано поклав обов’язок з відшкодування моральної шкоди на Контору, оскільки відповідно до змісту гл. 40 ЦК 1963 р. відшкодування шкоди, заподіяної з вини працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов’язків, має здійснювати організація.

Зважаючи на такі обставини та керуючись ст. 334 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Т. задовольнила, рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2002 р. скасувала, залишивши в силі рішення Ватутінського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2001 р.