Гербіциди навіть при значній засміченості практично завжди виправдовують себе з еко­номічних позицій. Застосування препаратів харнес, гранстар, хармоні, тітус і базис є най­важливішим технологічним елементом, що забезпечує високий рівень рентабельності вирощування зерна озимої пшениці (132-138 %) і кукурудзи (89-95 %). Виробничі витрати, спрямовані на застосування гербіцидів, окупляться тільки за рахунок додаткового врожаю на рівні 4,3-14,5 грн. на кожну грив­ню вкладень.

При значному різноманітті засміченості та широкому асортименті гербіцидів найваж­ливішим є добір препаратів відповідно до ви­дового складу бур'янів, за рахунок чого мож­на значно підвищити (10-15%) ефективність хімічного способу боротьби з ними. Так, на посівах кукурудзи максимальну біологічну ефективність, яка сягає 97,7-96,2 %, забез­печують внесенням технологічного поєд­нання харнесу з базисом або тітусом. З ог­ляду на екологічні переваги гербіцидів гранстар, хармоні та ларен, їх доцільно зас­тосовувати на посівах озимої пшениці з добре сформованим стеблостоєм, а при більш складній засміченості - використо­вують діален С.

Економічні та агротехнологічні аспекти підвищення

Ефективності виробництва продовольчого зерна ярої пшениці в

Умовах Степу України.

Виробництво зерна є однією з ключових проблем аграрної економіки держави. З позицій продовольчої безпеки успішний розвиток цієї галузі має велике народно­господарське значення. Як традиційно прибуткова галузь, зерновиробництво є одним із основних джерел грошових надходжень для сільськогосподарських товаровироб­ників. Проте, як свідчить аналітичний огляд, загальний стан зернового господарства, ще далекий від оптимального рівня виробництва зерна, ефективності та ринкової сумісності, спостерігається суттєва різниця між передовими і відстаючими сільсько­господарськими підприємствами. Нестабільність виробництва продовольчого зерна в степовому регіоні України значною мірою пов'язана з коливаннями посівних і зібра­них площ озимої пшениці. Особливо значних розмірів вони досягли у зв'язку з від­чутною загибеллю озимої пшениці в період зимівлі 2004 і 2006 років. Тому розгля­даючи питання щодо забезпечення встановлення оптимального балансу в продоволь­чому зерні, окремого розгляду заслуговує проблема вирощування ярої пшениці на полях степової зони. її зерно, маючи високі технологічні, якісні характеристики, ши­роко використовується в хлібопекарній, макаронній та кондитерській промисловості. Ці продукти завжди користуються значним попитом на ринку.

Потенціал продуктивності ярої пшениці в Степу поки що використовується недос­татньо. Як свідчать дані науково-дослідних установ, сортодільниць і передових під­приємств, ця культура може формувати високі й стабільні врожаї на рівні 35— 40 ц/га. Проте середня врожайність за останні п'ять років (2002—2006) по Україні та в умовах Степу становила відповідно 20,8 і 17,6 ц/га, тобто у виробництві потенціал урожайності реалізовано лише наполовину. Пов'язано це з використанням як посів­ний матеріал застарілих низькопродуктивних сортів ярої пшениці та низькою техно­логічною забезпеченістю її вирощування, що не дає змоги одержувати врожай згідно з рекомендованими технологіями. Зниження рівня продуктивності ярої пшениці, в свою чергу, негативно впливає на кінцеві економічні показники її виробництва, су­проводжує підвищення собівартості продукції тощо.

З огляду на це було поставлено завдання на основі експериментальних до­сліджень, проведених на землях Миколаївського інституту агропромислового вироб­ництва УААН, обґрунтувати не тільки агробіологічні, але й економічні аспекти застосу­вання різних елементів технології вирощування ярої пшениці в конкретному регіоні Степу України з погляду ресурсозбереження та прибутковості. Тим більше, що з еко­номічних позицій як раніше, так і в сучасних умовах ці наукові розробки для зони пів­денного Степу України аналізувалися недостатньо й тому нині відсутня узагальнена комплексна оцінка результатів тривалих випробувань по агроекономічних показниках.

Економічна оцінка результатів досліджень проведена відповідно до загальнопри­йнятих методик, розроблених в Інституті зернового господарства, ННЦ "Інститут аг­рарної економіки" УААН та інших науково-дослідних установах.

При розрахунках основними критеріями ефективності були прийняті: собівартість одиниці продукції, прибуток на 1 га посіву всього і в тому числі додатковий, а також рівень рентабельності.

Витрати на 1 га посіву та собівартість одиниці продукції при застосуванні різних еле­ментів технології вирощування ярої пшениці обчислювали на основі складених техноло­гічних карт і чинних методичних рекомендацій. Ці показники були розраховані за нор­мативами і розцінками, діючими в підприємствах степової зони. Вартість зернової про­дукції з розрахунку на 1 га площі визначена за середньоринковими цінами залежно від класу зерна станом на кінець 2006 року. Чистий прибуток розрахований як різниця між вартістю врожаю і виробничими витратами (собівартістю) на його одержання.

Щоб успішно розв'язати завдання стабільного виробництва продовольчого зерна в умовах Степу України, необхідно використати наявний потенціал продуктивності ярої пшениці. В цьому плані важливе місце посідає раціональне використання гене­тичного потенціалу сортових ресурсів даної культури. За своєю економічною суттю сорт, як засіб виробництва, поряд із технологією, є могутній заходом впливу на природу, ефективного використання землі й залежно від рівня врожайності формує реальну потенційну родючість ґрунту і його віддачу. В ситуації, що нині склалася, у товаровиробників при вирощуванні ярої пшениці цей фактор може дати не тільки збільшення врожаю зерна, але й підвищення ефективності його виробництва. Результати експериментальних досліджень свідчать, що сучасні сорти ярої пшениці при належній технології вирощування, навіть у порівняно жорстких кліматичних умовах південного Степу України, є одним із найдоступніших і ефективніших засобів у гос­подарській діяльності будь-яких агроформувань сільськогосподарського вироб­ництва. При цьому значним фактором підвищення ефективності сортів є створення умов для їх вирощування, насамперед, це ефективне використання добрив.

Економічна оцінка результатів трирічних дослідів показала, що яра пшениця дуже доб­ре реагує на внесення мінеральних добрив (табл. 9). При цьому відмінності ефективності введених варіантів зумовлені як рівнем продуктивності сорту, якості продукції, так і витратами на її формування. Між цими показниками спостерігається досить тісна залежність.

Таблиця 9.

Економічна ефективність сортів ярої пшениці при різному режимі живлення рослин за 2004—2006 роки

Розгорнута характеристика продуктивності та економічної ефективності сортів ярої пшениці за даними дослідів у середньому за 2004—2006 роки показує, що доб­рива підвищували врожайність у середньому по всіх сортах на 4,25 ц/га.

При цьому краще реагували на їх внесення сорти твердої пшениці — порівняно з м'якою приріст урожаю в середньому по фонах удобрення становив відповідно 4,24 та 3,53 ц/га. Сорти Харківська 27 і Харківська 43, маючи високий потенціал урожайності, при вирощуванні на інтенсивнішому фоні добрив (М₉₀Р₆₀ і М₉₀Р₉₀) забезпечили найви­щий прибуток з одиниці площі за рахунок вищої якості зерна і ціни реалізації. Так, за однакових умов вирощування рівень рентабельності виробництва ярої пшениці сортів Харківська 27 і Харківська 43 становив — відповідно 53,6 і 55,5% на фоні застосу­вання добрив у дозі М₉₀Р₆₀ та 54,1 і 57,7,3% при внесенні М₉₀Р₉₀, а при вирощуванні сортів Харківська 26 і Харківська 30 цей показник знижувався в першому випадку до рівня 27,7 і 24,3, у другому — 24,0 та 21,2%, або більше ніж удвічі. Не­ефективним виявилося застосування фосфорних мінеральних добрив у дозі по 60 кг діючої речовини. На цьому варіанті проти неудобреного фону в резуль­таті незначного підвищення врожайності ( 0,7 ц/га на фоні Р₆₀) собівартість 1 ц зерна цієї культури підвищувалась на 10,3%, що, в свою чергу, негативно позначилося на рівні окупності грошово-матеріальних витрат.

Важливою складовою системи заходів, які сприяють підвищенню продуктивності, поліпшенню якості й ефективності ярої пшениці в степових районах півдня України, велике значення має правильне і раціональне її розміщення в полях сівозмін. Ця культура досить вимоглива до умов вирощування, зокрема до місця в сівозміні. Пра­вильний добір попередників позитивно впливає на ефективність виробництва цієї культури.