Розділ 1.Становлення та розвиток ринку страхових послуг в Україні.

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Вступ

Страхування – це стратегічний сегмент економіки, оскільки воно дозволяє суттєво знизити навантаження на витратну частину бюджетів різних рівнів; сприяє соціально-економічній стабільності в суспільстві, тому що є важливим елементом соціального захисту населення; дозволяє оптимізувати діяльність суб’єктів економіки за рахунок централізованих фондів фінансових ресурсів; забезпечує компенсацію збитків, завданих юридичним і фізичним особам в результаті настання несприятливих подій; є джерелом внутрішніх довгострокових інвестицій в економіку країни.

Актуальність теми. Необхідність розгляду сутності інвестиційної діяльності, особливостей формування інвестиційного потенціалу, державного регулювання та оптимізації процесу інвестування страхових компаній пов’язана з потребою дослідження цього напряму їх діяльності, з точки зору як кінцевих результатів функціонування страховиків, так і національної економіки в цілому. Активізація інвестиційної діяльності страхових компаній підносить сферу страхування до рангу важливих чинників, які впливають на розвиток економіки, оскільки пасивні кошти, отримані від страхувальників, стають активним капіталом, що задіяний на фінансовому ринку.

Зростання інвестиційних ринків України значною мірою може бути забезпечено за рахунок ефективного використання страхових ресурсів вітчизняних страхових компаній. На теперішній час цей напрям діяльності страховиків в Україні залишається недостатньою мірою розвинутим і використаним. Однак, в перспективі його реалізація здатна забезпечити піднесення національної економіки. В сучасних умовах важливого значення набуває вирішення проблем економічного, організаційно-правового, функціонального, інформаційно-аналітичного, кадрового та соціально-психологічного характеру, що стримують як розвиток вітчизняного страхового ринку, так і здійснення страховими компаніями ефективної інвестиційної діяльності. У цьому контексті особливої актуальності набуває система заходів щодо активізації та удосконалення інвестиційної діяльності страховиків.

Вагомий вклад у дослідження теоретико-методологічних та організаційно-правових основ страхової діяльності внесли такі вчені, як М.М. Александрова, Т.Г. Александрова, Т.М. Артюх, В.Д. Базилевич, О.І. Барановський, Н.Н. Внукова, К.Г. Воблий, О.О. Гаманкова, О.А. Гвозденко, Л.М. Горбач, С.Л. Єфімов, О.М. Залєтов, О.Д. Заруба, М.С. Клапків, Є.В. Коломін, В. Кругляк, О.Б. Крутик, М.В. Мних, Л.А. Орланюк-Маліцька, С.С. Осадець, Л.І. Рейтман, О.О. Слюсаренко, К.Є. Турбіна, В.В. Шахов, Р.Т. Юлдашев, Л.А. Юрченко, Т.О. Яковлєва та ін. Теоретичні проблеми та складові процесу інвестування детально розглянуто у працях В.В. Бачарова, І.А. Бланка, В.М. Геєця, Є.Ф. Жукова, Ю.Ф. Касімова, О.В. Мертенса, Д. Норткотта, А.А. Пересади, С.К. Реверчука, У. Шарпа, В.О. Чернова, А.В. Чупіса та інших вчених. Теоретико-методологічні питання економіко-математичного моделювання, які стосуються оптимізації та прогнозування діяльності фінансових установ, досліджували О.В. Бережна, А.М. Єріна, В.С. Зарубін, Ю.Ф. Касімов, Н.І. Костіна, С.І. Шелобаєв та багато інших.

Проте, особливості інвестування коштів страховими компаніями досліджені недостатньо. Водночас проблема підвищення ролі інвестиційної діяльності в страхуванні, а також методологічні підходи до обґрунтування питань ефективного формування та управління інвестиційним потенціалом страхових компаній потребують подальшого розвитку та узагальнення. Все це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є уточнення теоретико-методологічних засад інвестиційної діяльності страхових компаній та розробка напрямів поліпшення процесу інвестування, націлених на підвищення ефективності функціонування як страхового бізнесу, так і економіки України.

Відповідно до поставленої мети визначені завдання дослідження:

· дослідити сутність інвестиційної діяльності страховиків та визначити її місце і роль у страховому бізнесі;

· визначити інвестиційні можливості страхових компаній відповідно до спеціалізації страховиків;

· проаналізувати інвестиційну діяльність вітчизняних страхових компаній та виявити причини недостатньої їх ролі як постачальників інвестиційного капіталу для національної економіки;

· дослідити особливості державного регулювання інвестиційної діяльності страхових компаній в Україні;

· визначити основні шляхи активізації інвестиційної діяльності страхових компаній;

· розробити економіко-математичну модель, яка дозволяє оптимізувати інвестиційну діяльність страхових компаній.

Предметом дослідження є фінансові відносини, пов’язані з формуванням, розподілом і використанням інвестиційних ресурсів страховиків.

Об’єктом дослідження є інвестиційна діяльність страхових компаній на фінансовому ринку України.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження стали сучасна економічна теорія, фундаментальні положення страхової справи, а також інвестиційної діяльності та економіко-математичного моделювання.

У досліджені використано: методи системно-структурного та порівняльного аналізів, статистичних групувань, фінансового аналізу – для оцінки стану і перспектив розвитку страхового ринку та напрямів розміщення коштів страхових компаній; методи теорії ймовірностей та прогнозування – для визначення обсягу надходжень страхових платежів і здійснення страхових виплат. Поставлені завдання вирішувались із застосуванням сучасних версій систем обробки інформації, пакетів прикладних програм MS Excel, Statistica.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі, нормативні та методичні матеріали законодавчої та виконавчої влади; офіційні статистичні дані Державного комітету статистики України, офіційні матеріали Міністерства фінансів України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України; статистичні дані Ліги страхових організацій України, дані перестрахового товариства „Swiss Re”, рейтингового агентства „Эксперт Ра”, Інформаційного страхового інституту.

Страхування інвестицій.

Фондовий ринок ґрунтується на зобов'язаннях і відповідальності. Спеціалізованими учасниками фондового ринку є такі інвестиційні інститути:

Інвестиційна діяльність страховика

— фінансові посередники (брокери);

— інвестиційні консультанти;

— інвестиційні компанії;

— інвестиційні фонди.

Фінансовий брокер — юридична особа, яка виконує посередницькі функції при купівлі-продажу цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнтів.

Інвестиційні консультанти — юридичні та фізичні особи, які надають консультаційні послуги з проблем інвестування на основі підряду або договору. Вони виконують такі функції:

— аналіз ринку ЦП (експертиза конкретних угод, вивчення та прогнозування кон'юнктури ринку);

— надання консультацій з питань права;

— консультації з організації та методичного забезпечення емісії ЦП;

— організація та супровід ЦП на біржу;

— розробка нормативної документації з операцій із ЦП;

— професійне забезпечення розробки проекту випуску ЦП та реалізації завдань інвестиційного проекту;

— оцінювання портфеля (пакета) ЦП;

— інформаційне обслуговування клієнтів;

— підготовка і проведення робіт з приватизації державної власності та робіт, пов'язаних з формуванням ринку цінних паперів.

Інвестиційні компанії (інвестиційні дилери) — юридичні особи, які діють на ринку ЦП не за рахунок клієнтів, а за рахунок своїх власних засобів. Вони виконують такі функції:

— організація та гарантування випуску ЦП;

— вкладення засобів у ЦП;

— купівля-продаж ЦП (як дилери).

Інвестиційний фонд — юридична особа, яка займається залученням засобів за рахунок емісії власних цінних паперів та інвестуванням власних засобів у ЦП інших емітентів. З метою зменшення ризику вкладень в акції фонду держава певним чином регламентує діяльність інвестиційних фондів. Зокрема, держава зобов'язує диверсифікувати вкладення у всілякі ЦП, вводить обмеження на залучення позичених засобів і т. п.

Інвестиційні фонди дають доручення банкам-де-позитаріям здійснювати розрахункові кредитні та касові операції. Але банк-депозитарій не може виступати як управляючий інвестиційного фонду, а фонд не може інвестувати в банк-депозитарій свої активи.

Інвестиційний фонд ще називають кінцевим інвестором. Інвестиційний консультант або інвестиційний брокер чи дилер несуть чітко визначену законом відповідальність перед інвестором.

Згідно з наведеною вище структурою інвестиційних інститутів та розмежуванням відповідальності може виникнути, як мінімум, два різновиди страхування відповідальності:

— страхування інвестора від помилкових дій інвестиційного консультанта та посередника;

— страхування інвестиційного консультанта і брокера від власних помилок і пов'язаних з цим претензій до них з боку інвестора та інших осіб.

Страхові компанії, які беруть на себе зобов'язання за цим видом страхування, пропонують такі варіанти страхового покриття, тобто страхують:

Інвестиційна діяльність страховика

— річний дохід інвестора на рівні, що забезпечується безризиковим вкладенням капіталу;

— величину, яка дорівнює різниці між оголошеним розміром дивіденду і фактичним його розміром;

— ризик втрати капіталу, вкладеного в купівлю акцій, у розмірі номінальної вартості акцій або фактично сплачених сум;

— втрачений прибуток у розмірі прибутку з безризикового вкладення капіталу або фактичних виплат за попередній рік;

— дохід за 3—5 і більше років, поки фактично отриманий дохід інвестора з цінних паперів не досягне 3-, 5-кратного безризикового доходу на вкладений капітал. Різні варіанти страхового покриття передбачають різну міру відповідальності страховика і впливають на розмір страхової премії, яка визначається як добуток страхової суми (сума, на яку застраховано об'єкт) на ставку процента за цим видом ризику.

Розмір же ставки процента залежить від:

— виду цінних паперів;

— їхньої номінальної ціни;

— котирування на момент купівлі;

— фінансового стану емітента;

— обсягу перестрахування за даним видом ризику;

— розміру франшизи і т. ін.

Для того, щоб виробити прийнятний для страховика і для страхувальника механізм захисту інтересів учасників фондового ринку, інвестор мусить володіти методологією та методикою оцінювання ризику.

Методика розрахунку ризику інвестицій у цінні папери

Достеменно відомо, що під час вибору цінних паперів для інвестування важливо мати можливість оцінити в будь-який момент рівень ризику з тим, щоб прийняти належне інвестиційне рішення.

Кожен інвестор прагне отримати максимальний дохід з мінімальним ризиком. Тому інвестора завжди цікавить рівень дохідності капіталу, авансованого в цінні папери,зокрема в акції, за певний проміжок часу. Цей показник визначається за формулою

Rt=Pt-Pt_1+Dt/Pt_1 , (1)

де Rt- рівень доходу за акціями в період і;

Pt -ціна акції на кінець періоду, для якого визначається рівень доходу;

Рt_1 - ціна акції на початок періоду, для якого визначається рівень доходу;

Dt-виплачені в цей період дивіденди.

Періодом може служити час між двома біржовими сесіями, тобто котирування акції на двох біржових сесіях, які йдуть одна за одною, а також рік, півріччя, квартал, місяць.

Середній рівень доходу за певний проміжок часу визначається як середньоарифметичне:

− n

R=∑Rt ∕ n , (2)

t=1

де R-середній рівень доходу за n періодів;

n-кількість періодів,за які визначаеться середній рівень доходу.

Про ступінь ризиковості інвестицій у цінні папери судять за показником варіації рівеня доходу,який визначаеться за формулою

n _ 2

V =∑(Rt-R) ∕ n-1 , (3)

t=1

де V -варіація рівня доход

R-рівень доходу, отриманий у період

R- середній рівень доходу, визначений за формулою (2);

n-кількість періодів, за які проводять розрахунки.

Якщо рівень доходу в різні періоди залишається незмінним, це свідчить, що рівень варіації доходу дорівнює 0. Варіація завжди виражається додатним числом.

Розмірність варіації — відсотки в квадраті. У цьому складність інтерпретації цього показника. Тому на практиці найчастіше застосовують показник стандартного відхилення рівня доходу. Він визначається за формулою

S=√V або V = S2 , (4)

деS- стандартне відхилення рівня доходу;

√V -корінь квадратний із варіації доходу.

Розмірність стандартного відхилення рівня доходу — відсотки. Цей показник завжди виражається додатною величиною. Чим вищий показник, тим вищий ступінь ризику інвестицій у ці акції (цінні папери).

І, зрештою, важливим показником для прийняття інвестиційних рішень є показник мінливості акцій,який називають коефіцієнтом варіації і визначають за формулою

Vz= = , (5)

де Vz- коефіцієнт варіації;

S- стандартне відхилення рівня доходу, що визначається за формулою (4);

R-середній рівень доходу, що визначається за формулою (2).

Коефіцієнт варіації показує, яка частка загального ризику відповідає одиниці середнього доходу за даними цінними паперами. Чим менший показник, тим вигідніше інвестувати капітал у цінні папери. Показник може бути від'ємний, додатний та дорівнювати нулю. Якщо рівень доходу від'ємний (збиток), то і коефіцієнт від'ємний. Цей показник застосовують для додатного рівня доходу за умови,Vz≠0.[12,c.10]

Безумовно, звернення інвестора до страховика за страховою послугою супроводжується, з одного боку, зменшенням його власного ризику, а з іншого — зменшенням його прибутку внаслідок сплати ним страхової премії.

Але є й аспект проблеми: чи вигідно страховику брати на себе зобов'язання у випадках з досить високим ступенем невизначеності ризику?

Ствердну відповідь можна аргументувати таким чином. По-перше, страхова діяльність ґрунтується на невизначеності щодо настання страхових випадків (невизначеність фондового ринку досить схожа на непе-редбачуваність стихії). По-друге, якщо страховик має широке страхове поле, то він здійснює виплати потерпілим за рахунок застрахованих, які не потрапили в страхову ситуацію. Головне для нього — диверсифікація діяльності та страхового портфеля. По-третє, страховик може розпорошити взяті на себе ризики через перестрахування. І, зрештою, він може відмовитись від страхування найризикованіших операцій. Наприклад, страхові компанії, як правило, відмовляються страхувати ризики, пов'язані з купівлею-продажем цінних паперів зі спекулятивною метою.

Але, як уже зазначалося, є ще й підприємницькі інвестиції. Страхування їх являє собою угоду, за якою інвестор купує страховий поліс страховика, котрий не бере участі в даному інвестиційному проекті. У страховій справі цей вид страхування поширюється тільки на інвестиційний процес, тобто процес інвестування та освоєння засобів, і не охоплює об'єктів, створених у результаті підприємницьких інвестицій. До таких видів страхування належать:

— страхування будівництва;

— страхування на випадок зриву поставок будівельних матеріалів під час будівництва;

— страхування кредитів, що йдуть на забезпечення інвестицій тощо.

Але є такі види ризику, які не можуть бути охоплені страховими компаніями. Це ризики, пов'язані з нестабільністю внутріполітичного життя країни, куди спрямовують інвестиції.

До них відносять можливі втрати, пов'язані з конфіскацією, громадянською війною, зміною політичного курсу уряду, зміною суспільно-політичного устрою і т. ін.

Страхування подібних ризиків передбачає створення державних гарантійних фондів, які мають забезпечити певні гарантії інвестицій приватних осіб в економіку тієї чи іншої країни.[13,c.5]

Вступ

Відповідно до поставленої мети визначені завдання дослідження:

· визначити інвестиційні можливості страхових компаній відповідно до спеціалізації страховиків;

· дослідити особливості державного регулювання інвестиційної діяльності страхових компаній в Україні;

· визначити основні шляхи активізації інвестиційної діяльності страхових компаній;

Об’єктом дослідження є інвестиційна діяльність страхових компаній на фінансовому ринку України.

Розділ 1.Становлення та розвиток ринку страхових послуг в Україні.

Дата: 2019-07-24, просмотров: 203.

12 3 4 5 6 Следующая ⇒