НБУ – фінансовий агент уряду
ЗМІСТ
Вступ. 4.
І . Сутність функції НБУ, як банкіра і фінансового агента уряду. 10.
1. Банківське обслуговування, як функція НБУ. 10.
2 . Обслуговування внутрішнього державного боргу. 17.
3 . Обслуговування державного зовнішнього боргу. 42.
4. Касове виконання державного бюджету. 51.
ІІ. Нормативно-правові основи діяльності Національного банку України. 61.
1. Національний банк і банківська система України. 64.
2. Роль національного банку у зовнішньоекономічній діяльності
України. 69.
3. Національний банк і реформування української економіки. 77.
ІІ І . Операції Національного банку України як фінансового агента уряду. 87.
1. Виконання держбюджету. 90.
2. Обслуговування внутрішнього державного боргу. 99.
3. Обслуговування зовнішнього державного боргу. 108.
4. Кредитування уряду. 126.
5. Банківське обслуговування уряду. 132.
Висновки. 147.
Література . 152.
Вступ
На момент здобуття незалежності України в ній був відсутній досвід державотворення і ясне розуміння економічної ситуації. Свою допомогу у створенні моделі економічних трансформацій запропонували міжнародні фінансові інституції - Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк, Європейський банк реконструкції і розвитку, розвинені країни світу.
В них теж не було досвіду з ефективної трансформації на постсоціалістичних теренах. Керуючись лише зовнішньою схожістю ситуації (неконкурентоспроможністю економіки), іноземні експерти запропонували Україні неоліберальну модель розвитку економіки, яка була створена для слаборозвинених країн. Хоча вже на той час авторитетні економісти, аналізуючи досвід проведення реформ в країнах "третього світу" Центральної і Східної Європи застерігали від сліпого копіювання стандартних рецептів міжнародних фінансових інституцій і підкреслювали, що успіху реформи досягали лише в країнах, які проводили власну економічну політику і суттєво коригували курс, запропонований іноземними радниками.
Ця модель передбачала, що спочатку має бути досягнута стабілізація економіки, а вже потім - розпочатись економічне зростання. Стабілізація ж передбачала повну лібералізацію цін і зовнішньої торгівлі, суто монетаристський підхід до боротьби з інфляцією, ставку на саморегулюючу роль ринку, як на макро- так і на мікрорівні економіки, заборону застосування захисту від негативного впливу недобросовісної конкуренції, реалізацію прискореної програми приватизації, ставку на розвиток малого бізнесу переважно у сфері торгівлі.
Протягом останніх років реформатори в економічному блоці уряду намагалися виконувати рекомендації іноземних радників (зокрема, з МВФ) і умови надання кредитів МВФ, часто - навіть нехтуючи чинним законодавством. Наслідками реалізації запропонованої Україні моделі економічного розвитку були неоднозначними. З одного боку - падіння обсягів ВВП від 1991 до 1998 років на 55,2 %, збільшення питомої ваги сировинних галузей до 50 % проти 21 % у 1990 р.; нелегальний відтік капіталів за межі України, який на початок 1999 р. становив 8 млрд доларів; скорочення капіталовкладень за роки незалежності майже у 5 разів; досягнення рівнем бартеризації економічних взаємин 40 % обсягу реалізованої продукції; кредиторська заборогованість, яка на початок 1999 р. склала 153,6 млрд гривень; втрата значної частини внутрішнього ринку, який по окремих видах товарів на 60-90 % заповнений імпортною продукцією; зростання зовнішнього боргу, величина якого на початок 1999 р. перевищила 12 млрд доларів; падіння життєвого рівня значної частини громадян України, до 50 % яких проживають за межею малозабезпеченості; зростання імпортної залежності України від постачання продукції стратегічного характеру; відтік і скорочення інтелектуального наукового потенціалу; поширення "тіньової економіки", корупція, криміналізація економіки і перетворення її на об'єкт протиборства політичних сил, втрата зовнішніх ринків збуту української продукції.
Проте одночасно було немало зроблено і в частині розбудови ринкових структур, приватизації, становлення стабільної державної валюти. Значна частина українських підприємств перейшла на випуск конкурентоспроможної продукції. У 2001 році валовий внутрішній продукт України збільшився у порівнянні 2000 роком на 9%, темп приросту перевищено більш як в 1,5 раза. Збережено досягнуті у 2000 році високі темпи приросту обсягів промислового (14,2% проти 13,2) і сільськогосподарського виробництва (9,9 проти 9,8), здобуто їх прискорення у сфері інвестування в основний капітал (17,2 проти 14,4), обороту роздрібної торгівлі (11,7 проти 6,9), будівельної діяльності (на 10,6 проти 1,6 %).
Приріст споживчих цін у 2001 році становив 6,1%, що вчетверо нижче минулорічного показника (25,8%), та удвічі нижче прогнозованого на початку року (12,3%).
У січні - листопаді 2001 р. порівняно з відповідним періодом 2000 р. обсяг зовнішньої торгівлі товарами збільшився на 14,2% і становив $ 29,2 млрд. дол.
В структурі експорту спостерігається ряд позитивних змін. Частка чорних металів зменшилася з 35,1 до 30,9%, добрив - з 2,8 до 2,2%. З 2 до 0,9% зменшилась питома вага експорту нафти, газу, електроенергії. Натомість частка молока і молочних продуктів збільшилась з 0,9 до 1,7%, зернових культур - з 0,8 до 2,5%, паперу та картону - з 1,25 до 1,6%, інструментів - з 0,2 до 2,5%, машин, устаткування та механізмів - з 9,2 до 10,5%.
Наші макроекономічні досягнення виглядають не надто стійкими та переконливими саме через непослідовність у ринкових перетвореннях і сучасну недосконалість ринкових інститутів. Про наші сьогодняшні проблеми краще за інших сказав відомий польський економіст Лешек Бальцерович:
«У мене виникло таке враження, що чимало начебто інтелігентних людей перестають мислити, коли починають говорити про державу, ставлячись до неї так, буцім вона є коморою необмежених засобів, здатних розв’язати усі проблеми. Тим часом, на державу треба дивитися як на важливий, але обмежений засіб. Адже обмеженими залишаються і термін, і компетенція уряду та працедавців, обмежені кількість, кваліфікація та знання державних службовців, врешті скромними залишаються реальні фінансові засоби, якими володіє держава, бо вона має їх стільки, скільки забирає в людей через різні податки».
В останні роки НБУ (чи не єдина з наших державних установ) демонструє всі якості локомотива і регулятора української економіки. Він зумів стати справжнім ринковим інститутом, що стійко витримує тиск з боку прибічників «світлого вчора». Наведені нижче діаграми переконливо свідчать про ефективну діяльність НБУ, яка знайшла відповідну оцінку у світової спільноти.
Правління Національного банку України проаналізувавши динаміку макроекономічних і монетарних показників у січні-травні 2002 року, враховуючи фактичний індекс споживчих цін у травні та його прогнозну оцінку до кінця 2002 року, а також з метою забезпечення стабільності грошово-кредитного ринку прийняло постанову від 04 червня 2002 року № 207, якою передбачено залишити розмір облікової ставки у травні 2002 року на рівні, що діяв у травні п. р. - 10 відсотка річних.
На практиці принципи ліберальної економіки почали втілюватися в Україні тільки з кінця 1999 р., коли за значної підтримки законодавців до влади прийшов уряд, що вважався прозахідним і рішуче налаштованим на поглиблення і радикалізацію ринкових реформ. Однак у практичній діяльності новому складові Кабміну довелося зіткнутися з серйозними труднощами. Втім, уряду Ющенка, який до призначення Прем’ром очолював НБУ, вдалось зробити досить багато.
У кредитно-грошовій сфері було здійснено повернення до політики стримування росту грошової маси та інфляції, що сприяло значному зниженню ціни кредитів і їх доступності для більшості виробників. Витіснення з обігу негрошових форм розрахунків та перехід до прозорого виконання реального бюджету дозволили суттєво покращити соціально-економічний стан країни та її населення.
«Промислова політика» як така стала відсутньою, оскільки Ющенко і його прихильники дотримуються тієї точки зору, що вільний ринок самостійно визначає пріоритети економічного розвитку. У зв'язку з цим, а також подальшою лібералізацією зовнішньої торгівлі, продовжилось поглиблення депресії наукоємних виробництв. Стимулювання експорту здійснювалось шляхом переговорів із зовнішньоторговельними партнерами про взаємне скорочення торгових бар'єрів.
Відбулось прискорення темпів приватизації і регуляторної реформи, які можуть принести успіх, якщо будуть спрямовані не на досягнення кількісних показників, а на підвищення ефективності управління власністю, систему корпоративного управління власністю і дійового захисту прав акціонерів, а також залучення приватних капіталів у народногосподарський обіг.
В квітні 2001 р. політичний маятник в Україні хитнувся. Новий уряд ще не наважився на значні зміни кредитно-грошової політики, тому зростання макроекономічних показників поки продовжується, хоча темпи його уповільнилися. Проте намагання керувати економікою в «ручному режимі» може зруйнувати нестійкі позитивні тенденції. І тут багато чого залежить від НБУ, який продовжує лишатися справжнім бастіоном ринкових перетворень. Тому актуальність даної роботи полягає в розгляді функціонування НБУ та його впливу на основні показники економіки країни.
Метою і завданням даної роботи є аналіз діяльності Національного банку України як фінансового агенту уряду та його впливу на макроекономічні показники і подальше реформування економіки.
Таблиця 1.1
Таблиця 4
Динаміка зовнішнього державного боргу України
(дані Міністерства фінансів України)
млрд дол. США
| Кредитори | На 01.01.1997 | На 01.01.1998 | На 01.01.1999 | На 01.01.2000 |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| Міжнародні організації | 3,444 | 4,022 | 4,804 | 5,276 |
| Світовий банк | 0,905 | 1,212 | 1,584 | 2,019 |
| Європейський Союз | 0,241 | 0,352 | 0,333 | 0,345 |
| ЄБРР | 0,035 | 0,066 | 0,097 | 0,111 |
| МВФ | 2,263 | 2,392 | 2,790 | 2,801 |
| Держави | 3,267 | 2,750 | 2,498 | 3,577 |
| РФ | 2,381 | 2,001 | 1,896 | 3,074 |
| Туркменістан | 0,704 | 0,599 | 0,458 | 0,317 |
| Японія | 0,182 | 0,150 | 0,144 | 0,186 |
| Кредитні лінії | 1,008 | 1,104 | 1,246 | 0,761 |
| Фідуціарні позики | 0,559 | 1,767 | 1,769 | |
| Облігації зовнішньої державної позики 1995 р., передані РАТ "Газпром" | 1,120 | 1,120 | 1,155 | 1,048 |
| Інша заборгованість | 0,006 | |||
| ВСЬОГО | 8,839 | 9,555 | 11,47 | 12,438 |
За ознаками кредиторів зовнішній державний борг України станом на 1 січня 2000 р. мав таку структуру:
- заборгованість за позиками, наданими міжнародними економічними і фінансовими організаціями - 42%;
- заборгованість за позиками, наданими іноземними державами - 29%;
- заборгованість по кредитних лініях - 6%;
- заборгованість за позиками, наданими іноземними банками (фідуціарні позики) - 14%;
- заборгованість за облігаціями зовнішньої державної позики 1995 р., переданими РАТ "Газпром" - 9%.
Таким чином, кредиторами України є міжнародні економічні і фінансові організації, окремі держави та окремі суб’єкти господарської і фінансової діяльності. У поточному році на суму 1100 млн дол. США було проведено взаємозалік по боргу перед РФ, який в результаті зменшився до 1974 млн дол. США. Таким чином найбільшу заборгованість Україна має перед Росією (включаючи РАТ "Газпром"). А самі боргові зобов’язання України перед Росією було започатковано в 1993 році.
Угодою від 26.05.1993 р., укладеною між урядами РФ і України за результатами торгово-економічних відносин у 1992-1993 рр., заборгованість України в обсязі 1050 млрд руб. (2,5 млрд дол. США) переоформлена у державний кредит. 24 червня 1993 р. укладена ще одна угода, згідно з якою уряд РФ у відповідь на звернення уряду України надав останній кредит в обсязі 250 млрд руб. для оплати поставок товарів і послуг з Росії. 20 березня 1995 р. укладена Міжурядова російсько-українська угода, що була спрямована на реструктуризацію боргових зобов’язань України по вказаних вище кредитних угодах 1993 р., і згідно з якою, РФ надала Україні відстрочку на загальну суму 1161,3 млн дол. США по прострочених платежах та відсотках за користування кредитами, а також по платежах в рахунок погашення основного боргу за 1995 рік.
28 травня 1997 р. укладена "Угода між урядом України і урядом РФ про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського Флоту та перебуванням Чорноморського Флоту Російської Федерації та території України". У 1999 р. її ратифікували обидві держави. Згідно з цією угодою, заборгованість України по державних кредитах Російської Федерації, видача яких передбачалась відповідно до міжурядових угод від 26.05.1993 р. та від 20.03.1995 р., визнається в сумі 3074 млн дол. США з врахуванням відсотків за користування кредитами.
Згідно з угодою від 28.05.1997 р., розрахунки російської сторони за перебування на українській території своєї частини Чорноморського флоту здійснюються шляхом щорічного зменшення рівними частками державного боргу України перед РФ, який залишається після вирахування компенсаційної вартості кораблів, суден і плавзасобів (526,509 млн дол. США) і компенсації за розчеплювані матеріали (200 млн дол. США). Сума такого зменшення (погашення) становить 97,75 млн дол. США. І тільки після погашення Україною державного боргу перед РФ орендна плата буде здійснюватись Росією прямими платежами.
Чи не найголовнішою фінансовою проблемою для України є розрахунки за природний газ з РАТ "Газпром". З останнім уряд України уклав угоду від 18.03.1995 р. Вона була спрямована на врегулювання питання заборгованості України за поставлений у 1994 р. російський газ і на забезпечення поточних платежів за газові поставки в 1995 р.
Згідно з цією угодою, була проведена реструктуризація заборгованості за поставку газу в 1994 р. шляхом випуску Україною на суму 1400 млн дол. США облігацій на термін до 12 років, включаючи 2-річний пільговий період, протягом якого виплачується тільки доход у вигляді відсотків, нарахованих за ставкою 8,5% річних на суму цінних паперів. Вже у 1995 р. Україна погасила частину цих облігацій на суму 200 млн дол. США.
Питання розрахунку за газ і в подальшому буде одним з найгостріших в українсько-російських відносинах. Причому сторони не досягли остаточної домовленості щодо узгодження обсягів заборгованості України. За даними Мінфіну України, узгоджена сума боргу за російський газ, поставлений в Україну в 1996-1999 рр., становила на 01.02.2000 р. 1,4 млрд дол. США. Цілком очевидно, що з того часу заборгованість за газ збільшилась.
Ще в листопаді 1998 р. була досягнута домовленість про товарне покриття боргу за російські енергоносії, який тоді становив 1-1,2 млрд дол. США. Згідно з цією домовленістю, Україна повинна була поставити Росії продукти харчування на суму 500 млн дол. США. Питання, якими ще товарами потрібно погашати борг, мало вирішуватись під час подальших переговорів. За даними Мінфіну України, в Росію було поставлено товарів лише на 14 млн дол. США та передано кілька стратегічних бомбардувальників, оцінених в 285 млн дол. США. В той же час товарне покриття боргу за газ було чи не найкращим варіантом розрахунків, з огляду на нестачу валютних коштів і негативне сальдо у торгівлі з Росією. Але Україна скористалась цим далеко не повною мірою.
Ще однією проблемою в українсько-російських відносинах, пов’язаною із зовнішніми боргами, є розподіл активів і пасивів колишнього СРСР. 9 грудня 1994 р. тодішнім прем’єр-міністром України В.Масолом була підписана "Угода між Україною і Російською Федерацією про врегулювання питань правонаступництва у відношенні зовнішнього державного боргу і активів колишнього Союзу РСР". У цьому документі вказується, що борги і активи колишнього Радянського Союзу розуміють так, як вони визначені в договорі від 4 грудня 1991 р. про правонаступництво відносно зовнішнього державного боргу і активів СРСР (частка України в боргах і активах 16,37%). Угодою передбачається, що Україна передає, а РФ приймає на себе зобов’язання з виплати частки України у зовнішньому державному боргу колишнього СРСР станом на 1 грудня 1991 року. А для виплати частини цього зовнішнього боргу, закріпленої за Україною, остання передає, а РФ приймає частку України в активах колишнього СРСР станом на 1 грудня 1991 р.
Умовно зовнішній державний борг по торговельних кредитах слід поділити на заборгованість внаслідок використання кредитних ліній і ту, що виникла в результаті реструктуризації на довгостроковий період простроченої поточної заборгованості за отримані по імпорту від країн СНД енергоресурси та інші поставки. Наявність поточних зобов’язань, переоформлених у довгострокові, є однією з особливостей зовнішнього державного боргу України.
До фінансових належать позики, отримані від МВФ, Світового банку (кредити МБРР), Європейського співтовариства, Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Японії, іноземних комерційних банків. Кредити МВФ надаються Національному банку України. Вони призначені для поповнення валютних резервів НБУ, стабілізації грошово-кредитної системи та підтримки платіжного балансу.
Кредити Світового банку умовно поділяються на проекти системні та інвестиційні. Призначені для реформування окремих секторів економіки чи фінансів кошти по системних проектах (реабілітаційна позика, кредит на розвиток підприємств, кредит на перебудову фінансового сектору) спрямовувалися безпосередньо до Державного бюджету і фактично були покриттям його дефіциту. До Державного бюджету спрямовувались також кредити від ЄС, Японії та позики від зарубіжних комерційних банків.
Значно менша частина кредитних ресурсів Світового банку відноситься до інвестиційних проектів (проект по насінництву, проект реабілітації гідроелектростанцій та інші). В основному на реалізацію цих проектів спрямовуються кредитні ресурси ЄБРР. Проте цей банк співпрацює переважно з приватним сектором України.
Потрібно відзначити, що зовнішні державні позичання використовувались здебільшого на поточні потреби, тобто на забезпечення стабільності грошово-кредитної системи, підтримку Державного бюджету та здійснення "критичного імпорту" (переважно енергоресурсів). І тільки невелика частина цих коштів спрямована безпосередньо на розвиток економіки. Значна питома вага реструктуризованої в державний борг заборгованості за енергоресурси свідчить про те, що скорочення їх споживання повинно бути однією з пріоритетних цілей структурної перебудови і технічного переозброєння економіки.
На 01.01.1997 р. та 01.01.1998 р. обсяги зовнішнього державного боргу України по відношенню до ВВП становили близько 20%. А на 01.01.1999 р. вони сягнули вже близько 38%. Різке підвищення в 1998 р. цього відношення викликано не тільки збільшенням самого боргу протягом року (з 9,555 до 11,47 млрд дол. США), а й значним падінням курсу гривні (з 1,899 до 3,427 грн/дол. США) при зростанні обсягів номінального ВВП всього на 11,3%. На кінець 1999 р. зовнішній державний борг сягнув рівня 51% до ВВП.
Нарощування державою зовнішніх боргів ускладнює і без того досить непросту ситуацію щодо виконання бюджетом боргових зобов’язань. Якщо на 1998 р. передбачалась питома вага видатків Держбюджету на погашення і обслуговування зовнішніх боргів 7,5%, на 1999 р. - 8%, то на 2000 р. - вже 12,3%. Отже, проблема обслуговування зовнішнього державного боргу в 2000 р. стоїть досить гостро. Тому для її вирішення потрібна була реструктуризація боргових зобов’язань.
Україна запропонувала схему реструктуризації, за якою частина існуючих зовнішніх зобов’язань замінюється на нові. Передбачається заміна таких цінних паперів, як:
1. Деноміновані в німецьких марках облігації на суму 1 млрд 537 млн 960 тис. нім. марок, які повинні бути погашені в 2001 році і мають прибутковість 16% річних;
2. Деноміновані в євро облігації на суму 500 млн євро, які повинні бути погашені в березні 2000 року і мають прибутковість 14,75% річних;
3. Деноміновані в доларах облігації на суму 73 млн 750 тис. дол. США, які повинні бути погашені в жовтні 2000 року і мають прибутковість 16,75% річних;
4. Деноміновані в доларах безпроцентні облігації на суму 258 млн 415 тис. дол. США, які мають бути погашені у вересні 2000 року;
5. Деноміновані в доларах облігації РАТ "Газпром" на суму 280 млн дол. США, які повинні бути погашені в 2000-2001 роках і мають прибутковість 8,5% річних. Передбачено, що додаткові пропозиції будуть зроблені власникам цих облігацій на суму 735 млн дол. США, які мають бути погашені в 2002-2007 роках.
Кількісні параметри заміни окремих з вищеперелічених видів облігацій такі:
- по перших трьох пунктах – 100% заміна;
- по 4-му пункту - заміна 94,6% облігацій;
- по 5-му пункту - заміна 81,9% облігацій.
Замість запропонованих до заміни цінних паперів їх власники отримають нові облігації, загальна сума випуску яких становитиме 2,6 млрд євро. Нові облігації за бажанням власників будуть деноміновані в доларах США або євро. Передбачено щоквартально виплачувати по них відсотки (з розрахунку 11% річних по доларових та 10% річних по облігаціях у євро). Відзначається, що переважна більшість власників українських цінних паперів погодилась отримати нові облігації. Повідомляється також про наміри уряду України реструктуризувати заборгованість перед Туркменистаном та країнами-членами Паризького клубу.
Вважається, що значним за обсягом та таким, що загрожує національній безпеці держави, є зовнішній державний борг, який по відношенню до ВВП становить 60% і вище (за іншими оцінками - 80% і вище). З огляду на це сьогодні Україну не вважають державою з високим рівнем зовнішнього державного боргу. Та чи дійсно навіть цей рівень сьогодні можна вважати задовільним з точки зору забезпечення обслуговування боргових зобов’язань?
У зв’язку з дефіцитом валютних коштів, одним із шляхів погашення та обслуговування існуючого державного зовнішнього боргу України може бути використання з цією метою нових зовнішніх фінансових кредитів у твердій валюті. Дана обставина змушує уряд домагатися нових зовнішніх позик, у тому числі і від МВФ. А це вже означає спорудження фінансової піраміди по зовнішньому боргу.
На отримання нових зовнішніх позик давала змогу розраховувати програма розширеного фінансування, започаткована з МВФ у 1998 році. Вона розрахована на 3 роки. Згідно із домовленістю з МВФ, у рамках цієї програми Україна мала отримати близько 2,2 млрд дол. США, з яких у 1998 р. одержано 335 млн дол., на початку 1999 р. - 153 млн дол., а 27 травня 1999 р. було прийнято рішення про виділення ще 180 млн дол. і позитивно вирішено питання про додаткову фінансову допомогу в розмірі 366 млн дол. (таким чином обсяг програми розширеного фінансування збільшився майже до 2,6 млрд дол.). В кінці червня 1999 р. МВФ прийняв рішення про виділення Україні 115 млн дол. США чергового траншу кредиту "механізм розширеного фінансування". А 1 вересня 1999 р. виділено ще 184 млн дол. США у рамках вказаної програми. Проте восени 1999 р. МВФ, посилаючись на невиконання Україною ряду його умов, призупинив виділення коштів. На початку 2000 р. негативна ситуація щодо можливості одержання кредитів МВФ погіршилась. Це пов’язано з появою публікацій у газеті "Financial Times", де Україна звинувачується у нецільовому використанні цих кредитів і в тому, що з метою отримання останніх надавала Фонду недостовірні дані.
На початку 2000 року — Міжнародний валютний фонд розпочав розстеження можливих зловживань у Національному банку України. Виявлені нещодавно нові документи свідчать, що 1997 і на початку 1998 року НБУ вдавався до фінансових маневрів, які мали на меті прикрасити стан його резервів, аби набути право на подальші кредити від МВФ. Банк також усупереч порадам Фонду йшов на ризиковані інвестиції своїх резервів. Такі нові звинувачення навів у лютому 2000 р. поважаний британський щоденник ділових кіл Файнаншл Таймз. Ці викриття, зауважують автори статті, ставлять під сумнів підстави, на яких Україна раніше домагалася коштів від МВФ, і можуть зашкодити намаганням її уряду, що йому так бракує грошей, здобути наступного тижня нову міжнародну допомогу, аби Україна змогла вправитися з цьогорічними виплатами за позиками на суму понад 3 мільярди доларів.
Згідно з документами, що їх, як пише Файнаншл Таймз, бачили журналісти газети, Нацбанк України 1997-го і на початку 1998 року в перебігу кількох операцій провів через швейцарський інвестиційний банк Credit Suisse First Boston принаймні 600 мільйонів доларів зі своїх резервів твердої валюти; значну частину цих коштів було розміщено з високим ризиком або зв'язано в неліквідних інвестиціях. Принаймні в одному випадку, стверджує щоденник, кошти було використано для викупу облігацій української ж державної скарбниці, аби підтримати ринок цих облігацій.
Як мовиться в заяві МВФ, що її цитує газета, «Працівники Фонду … прохатимуть, аби дані розстеження можливих операцій було додано до спеціального авдиту [НБУ], який зараз відбувається».
Згаданий швейцарський банк Credit Suisse First Boston відмовився обговорювати свої справи з НБУ, а його речник пояснив, що цей банк може розглянути можливість надати слідству документи, якщо про те попрохає клієнт.
Іще в одному випадку можливого зловживання, про які йшлося раніше, Нацбанк України провів 150 мільйонів доларів через кілька рахунків, аби створити враження, що його валютні резерви більші, ніж насправді, пише Файнаншл Таймз. Документи, що їх бачили журналісти щоденника, детально описують, як НБУ в листопаді 1997 року розмістив ці 150 мільйонів у кіпрському відділенні банку Credit Suisse First Boston; по тому ці гроші було переказано до одного невеликого українського банку, який у свою чергу надав їх як позику Національному банкові України. Сам НБУ відмовлявся задовольнити неодноразові прохання подати інформацію про цю оборудку, а уряд Президента Леоніда Кучми багато разів заперечував наявність будь-яких зловживань і називав ці звинувачення «перекрученням правди», нагадує британський щоденник.
Але на слуханнях у травні минулого року в парламентському комітеті, що розстежував ці платежі, — а з матеріалами цих слухань, стверджує газета, вона мала змогу ознайомитися, — Національний банк України сам визнав був, що згадані 150 мільйонів доларів було враховано двічі, аби можна було виконати вимоги Міжнародного валютного фонду до валютних резервів і домогтися від нього подальшого фінансування, пише Файнаншл Таймз.
Шлях до розуміння справжніх причин використання Національним банком України (НБУ) у 1996 — 1998 роках валютних резервів (себто кредитів Міжнародного валютного фонду) перкрито перетнутий політичними інтересами й всіяно ярликами. Розгребти всі ці завали нині практично неможливо, але можна піти іншим шляхом. Шляхом фахової оцінки подій, що мали місце в означений період. Проводячи власне розслідування, журналісти «Дзеркала тижня» намагалися абстрагуватися від двох моментів, якими грішила більшість тих, хто висвітлював ці проблеми.По-перше, вони не прагнули бути розумними "заднім числом", а отже, не намагалися оцінювати доцільність або недоцільність здійснення НБУ в 1996 — 1998 роках тих або інших операцій з позиції 1999 або 2000 років. Адже сьогодні виносити вирок дуже легко, оскільки вже відшуміли міжнародні фінансові кризи (азіатська, російська, українська). Куди складніше відтворити ситуацію тих років і саме з точки зору тих фінансово-економічних обставин дати всьому, що відбулося, експертну оцінку.А по-друге, вони прагнули не надавати своєму дослідженню політичного забарвлення, яке, на їх глибоке переконання, операціям НБУ абсолютно не властиве. Тому об'єктами дослідження стали економічна доцільність і законність операцій.
Отже, 1997 рік. У цей період багато хто в Україні сподівався на одержання суверенного рейтингу через міжнародні рейтингові агентства — і як наслідок Україна вийшла на міжнародні ринки запозичень шляхом розміщення єврооблігацій.
Тоді єдиними українськими фінансовими зобов’язаннями в конвертованій валюті, оформленими як облігації, були "газпромівки" — облігації, емітовані Мінфіном України на користь РАТ "Газпром". Нагадаємо, що в такий спосіб Україна свого часу реструктуризувала свої борги за газ, які виникли до 1995 року.
Ці облігації знаходилися в портфелях найбільших російських банків (Національний резервний банк, Онексімбанк, Зовнішекономбанк, МФК та ін.) У березні-квітні 1997 року з'явилися перші тривожні сигнали про можливий продаж цими банками наших суверенних боргів західним інвестиційним банкам (Merryll Lynch, Solomon Brothers і ін.). Причому прогнозована прибутковість по цих облігаціях за можливого продажу досягала 25% річних.
НБУ через мережу своїх банків-кореспондентів був заздалегідь попереджений, що такий продаж може дуже негативно вплинути на одержання Україною суверенного рейтингу, а отже, й на ціну українських запозичень на міжнародному ринку капіталу. Суть цих негативних наслідків полягала в двох основних чинниках.
По-перше, інвестори, купуючи на вторинному ринку боргові зобов’язання України з доходністю 22 — 25% річних, ніколи б не пішли на придбання таких же суверенних українських єврооблігацій із більш низькою доходністю. Тут варто нагадати, що в серпні 1997-го нашій країні вдалося залучити 450 млн. доларів США за ставкою нижче від 10% річних.
І, по-друге, західні інвестиційні банки мають чітко визначені ліміти вкладень у країни, де є підвищений ступінь фінансового ризику (emerging market). Відповідно, якби відбувся масовий викид на повторний ринок "газпромівок", ліміти західних банків були б вичерпані, і з road show (презентація українських єврооблігацій, котру, до речі, високо оцінили західні інвестори) нічого б не вийшло.
НБУ в цій ситуації пішов на цілком виправданий і логічний маневр: банк зв'язав "газпромівки" на велику суму, розмістивши депозити в Credit Suisse First Boston під заставу українських зовнішніх зобов’язань.
За оцінками деяких експертів, що прорахували економічний ефект від проведення цих операцій у співвідношенні з цінами наступних українських зовнішніх запозичень, витрати України на обслуговування зовнішнього боргу зменшилися на суму від 103 до 126 млн. доларів США.
Наприкінці 1997 року в Україні склалася досить напружена ситуація на валютному ринку. Ажіотажний попит на долар постійно тиснув на валютні резерви НБУ, рівень яких упав нижче маяка чистих міжнародних резервів, контрольованих МВФ наприкінці кожного місяця.
Ситуація також ускладнювалася тим, що ринок ОВДП (облігацій внутрішньої державної позики, деномінованих в українській національній валюті) перестав приваблювати західних інвесторів через страх різких курсових коливань, що могли б звести нанівець прибутковість ОВДП для нерезидентів.
У такій ситуації залишалося єдино можливе рішення: продати нерезиденту ОВДП за іноземну валюту, захеджирувавши при цьому для нього певну доходність у твердій валюті. Саме ці чинники й спричинили необхідність здійснення транзакції НБУ і CSFB по розміщенню депозиту у ВКВ з правом повернення ОВДП. У результаті цієї транзакції вдалося частково зменшити ажіотажний попит на ВКВ і стимулювати покупку ОВДП як резидентами, так і нерезидентами України, витримати показники чистих міжнародних резервів і не вийти наприкінці року за визначений валютний коридор.
Тут хотілося б сказати кілька слів і про "офшорність" конкретного кіпрського банку, в чому йому дорікали деякі засоби масової інформації.
Слід зазначити, що експерти, вивчаючи це питання, з'ясували таке:
— CSFB (Кіпр) є дочірнім банком CSFB (Цюріх) і входить до фінансової групи CSFB;
— рейтинг групи CSFB (а також її членів) за класифікацією міжнародних рейтингових агентств оцінюється за одним з найвищих показників — АА);
— CSFB (Кіпр) користується повною фінансовою підтримкою з боку групи CSFB і відповідно до внутрішнього розподілу обов'язків у групі відіграє ключову роль у здійсненні операцій з країнами СНД.
Ці факти підтверджуються також тим, що відразу після виникнення нездорового ажіотажу навколо згаданих вище операцій Національний банк запропонував керівництву групи СSFВ замінити сторону чинної на той момент угоди на лондонський офіс CSFB, що CSFB зробив без найменших заперечень. Таким чином, фінансові зобов’язання CSFB (Кіпр) були беззастережно прийняті CSFB (Лондон).
А тепер звернімо увагу на відносини НБУ і МВФ, що склалися на грунті цих операцій.
Відповідно до умов Меморандуму уряду України і НБУ з МВФ як критерій ефективності контролюється показник чистих міжнародних резервів, який визначається як різниця між валовими резервами і зовнішніми зобов’язаннями (цей показник у нашій країні постійно має негативне значення через дефіцит платіжного балансу). Загальновідомо, що активи банку можуть бути розміщені в коротко-, середньо- і довгострокові інструменти. Чим довший термін, тим нижча ліквідність, але водночас вища доходність. Усі операції з банком CSFB (Кіпр), що мали середній термін від 6 до 18 місяців, також забеспечували НБУ вищий доход.
Умова про те, що до резервних активів належать тільки активи з моментною ліквідністю (тобто ті, що дають найнижчий доход, який часто навіть не покриває процентні витрати НБУ на обслуговування кредитів, отриманих від МВФ, а це дуже істотний для нашого головного банку чинник, оскільки наданий НБУ 1996 року валютний кредит Мінфіну України в сумі 1,2 млрд. доларів США останнім не обслуговувався, а НБУ виплачує відсотки Міжнародному валютному фонду щокварталу) з'явилася лише влітку 1998 року під час узгодження технічних умов Меморандуму. Тобто після підписання середньострокових угод і тільки лише внаслідок відомих подій на міжнародних фінансових ринках (як засіб захисту інтересів МВФ — кредитора України).
На поставлене в публікаціях запитання про особливу любов НБУ до CSFB можна дати досить просту відповідь: група CSF 1000 B серед десяти найбільших інвестиційних банків була найактивнішою на ринках СНД. Це була стратегія групи, підтверджена значними вкладеннями в російський і український ринки (понад 3 млрд. доларів США). Успіх CSFB і його стратегія багато в чому були зумовлені активністю дочірніх банків CSFB у країнах СНД. І ще один момент. Рівень банківських послуг CSFB, який входить у першу десятку світових банків, на той час залишав позаду всіх конкурентів.
Тепер кілька слів про міжнародне підгрунтя скандалу, що розгорівся навколо операцій НБУ. Насамперед — кому це вигідно?
Згадана кампанія ведеться в інтересах різноманітних політичних сил, основними з яких є такі.
У 2000 р. новий уряд уже "наступив" на різноманітні економічні інтереси українських "олігархів" та їхніх союзників. Для всіх незадоволених його діяльністю скандал з приводу нібито нецільового використання коштів МВФ є найкращою можливістю позбутися прем'єр-міністра або спробувати зробити його більш "поступливим".
Напередодні виборів президента Сполучених Штатів закиди щодо моральності є чи не єдиною козирною картою республіканців. Економіка США тоді перебувала в найкращій за багато років формі, і традиційні заклики опозиційної партії до змін не користуються достатньою для перемоги підтримкою населення. Водночас Альберт Гор, кандидат від демократів, очолює комісію Кучма — Гор, а Україна є адресатом третьої за величиною фінансової підтримки нинішньої адміністрації Білого дому. Тому будь-які звинувачення в корупції, адресовані Україні, побічно б'ють по Гору і його шансах стати президентом на виборах у листопаді.
Роздмухуючи скандал навколо України, опоненти МВФ тим самим атакують Фонд, у роботі якого за останні кілька років нагромадилося занадто багато прорахунків, якщо не відвертих провалів. МВФ цілком "прогавив" азіатську кризу 1997 року і кризу в Росії 1998 року.
Критики МВФ, серед яких такі світові авторитети, як лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідмен, Джефрі Сакс, Джордж Сорос і багато інших, стверджують, що сьогодні діяльність Фонду не відповідає новій структурі світової економіки і швидше завдає шкоди, ніж приносить користь. У цій суперечці скандал між МВФ і Україною багато хто намагався і намагається використовувати як аргумент проти Фонду. Проте обвинувачення в розбіжності українських і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку є морально-етичним, і не більше.
Крім розбіжності міжнародних та українських стандартів бухгалтерського обліку, які діяли на той час, слід зазначити, що й сама методика обчислення валютних резервів МВФ не є абсолютно досконалою. Фахівці валютного департаменту НБУ можуть навести цілий ряд прикладів, коли активи, що є валютними, з не зовсім зрозумілих причин не є такими за методикою МВФ.
Вразливість позиції Міжнародного валютного фонду проявилась в усуненні пана Шадман-Валаві від роботи з Україною, а також у заявах колишнього представника МВФ у нашій країні Алекса Сундакова про те, що Фонду було відомо про суть і розміри здійснюваних операцій.
З проведеного дослідження можна дійти висновку, що згадувані операції були проведені Національним банком України відповідно до чинного законодавства, без жодного порушення чинних нормативних документів НБУ, і вони ніякою мірою не суперечили вимогам МВФ. Крім того, ці операції ма 1000 ли не політичний характер, а економічну необхідність і доцільність, що можна зрозуміти лише знаючи фінансові та економічні проблеми України в реаліях того часу.
НБУ в цій ситуації пішов на цілком виправданий і логічний маневр: банк зв'язав "газпромівки" на велику суму, розмістивши депозити в Credit Suisse First Boston (CSFB) під заставу українських зовнішніх зобов’язань.
Український уряд розраховує отримати $170 млн. кредитів міжнародних фінансових організацій для фінансування паливно-енергетичного комплексу України. Домовленість про виділення цих коштів була досягнута під час двосторонніх зустрічей української урядової делегації з керівництвом Світового банку та Європейського банку реконструкцій та розвитку, що відбулися на річному зібранні Міжнародного валютного фонду та Світового банку у Празі. За словами Ігоря Мітюкова, що очолював українську делегацію на цих зустрічах, результатом переговорів стала домовленість про виділення Україні кредиту у сумі $100 млн. для фінансування закупівлі палива. До того ж, за рекомендацією МВФ, Європейський банк збільшив строк кредитування, однак поки що не уточнюється на який саме термін. А керівництво Світового банку погодилося виділити Україні останній транш у $70 млн. за проектом реформування вугільного сектору, надання якого було відстрочено в результаті призупинення програми розширеного фінансування. Однак, банк визначив останню умову, виконання якої є обов'язковим для отримання коштів - Міжнародний валютний фонд повинен підтвердити позитивні макроекономічні зміни, які спостерігаються в Україні.
У той же час, для поновлення програми співробітництва з Міжнародним валютним фондом, необхідно виконати низку умов. МВФ висловив Україні три зауваження. Перше - зауваження з приводу скорочення дефіциту бюджету. В Західних країнах доходи від приватизації записують у дефіцит бюджету, а в Україні - у дохідну частину. Таким чином випливають різні результати бюджетного аналізу: при розрахунках за українською методологією показники дещо кращі, а за західною - гірші. Друге - зауваження стосовно реальності виконання плану приватизації. На думку представників МВФ отримати від приватизації 9 млрд. грн. буде дуже важко. Однак, міністр фінансів України Ігор Мітюков вважав, що можна отримати навіть більше, оскільки, на його думку, заплановано приватизувати більше 600 стратегічних підприємств, а отримати по $2,5 млн. за кожне підприємство - цілком реально. Третє зауваження стосується покращення фінансового стану банку "Україна".
Важливою подією стало рішення Міжнародного Валютного Фонду про відновлення 19 грудня 2000 року програми з розширеного фінансування (EFF) та продовження строку її дії. Це може стати позитивним сигналом для інших потенційних інвесторів та дозволить продовжити переговори про реструктуризацію боргу з країнами-членами Паризького клубу.
Ми зацікавлені у продовженні активної співпраці з МВФ насамперед через те, що лише на цій основі можливими є кредити від Світового банку та ЄБРР (які нам конче потрібні), переговори з Паризьким клубом кредиторів. Це, врешті-решт, кредитний рейтинг держави, від якого залежать і приватні інвестиції. Однак для цього не обов’язково вдаватися до нових запозичень. Існують й інші механізми співпраці.
Місія Міжнародного валютного фонду, яка завершила свою роботу в Україні, рекомендуватиме Раді директорів МВФ схвалити п'ятий та шостий перегляд програми розширеного фінансування EFF.
Як повідомило УНІАН, про це в інтерв'ю журналістам після зустрічі із прем'єр-міністром України Анатолієм Кінахом сказав керівник місії, директор Другого європейського департаменту МВФ Джуліан Беренгаут, зазначивши, що остаточне рішення про схвалення перегляду програми розширеного фінансування та поновлення співробітництва з Україною залежатиме не тільки від Ради директорів фонду.
За його словами, під час роботи в Україні місія дійшла висновку, що усі заходи, щодо яких було досягнуто домовленості, Україна практично виконала. Зокрема, аналіз проекту державного бюджету на 2002 рік, проведений місією МВФ, свідчить, що рівень доходів та дефіцит держбюджету встановлено на рівні, який узгоджується «із принциповою бюджетною політикою», обговореною українською стороною та МВФ.
Національний Банк України був надзвичайно успішний в своїй валютній політиці, яка була спрямована на укріплення гривні, подолання інфляції та збільшення валютних резервів. Головний постійний представник Міжнародного Валютного Фонду (МВФ) в Україні, Генрі Гесквайр, сказав це на брифінгу в київському офісі МВФ, говориться в обзорі BBC Monitoring.
Україна може до кінця року отримати кредитів на $790 мільйонів Якщо Ради директорів Міжнародного валютного фонду та Всесвітнього банку приймуть позитивні рішення щодо співробітництва з Україною, то держава до кінця року отримає кредити у сумі $790 млн. Про це в інтерв'ю журналістам повідомив міністр фінансів Ігор Мітюков.
Як повідомив УНІАН, він зазначив, що усі ці кредити передбачено державним бюджетом на цей рік, і ця сума «укладається в обмеження», встановлені бюджетом для розміру державного боргу. При цьому, зазначив міністр за результатами цього року, навіть у випадку отримання траншів від ВБ та МВФ очікується тільки незначне скорочення державного боргу.
І. Мітюков нагадав, що у випадку схвалення Радою директорів МВФ п'ятого та шостого перегляду програми розширеного фінансування EFF, Україна отримає по $270 млн. за кожен перегляд (у Кабінеті міністрів зазначають, що, відповідно до рішення керівництва МВФ, п'ятий та шостий перегляди об'єднано з метою дотримання графіку надання коштів Україні у 2001 році). Ці кошти буде спрямовано на збільшення валютних резервів Національного банку України та обслуговування боргу перед МВФ.
Досвід взаємодії України з міжнародними фінансовими інституціями підтверджує необхідність істотного удосконалення її форм та механізмів. Головним у цьому контексті має стати мінімізація державного боргу, що передбачає збільшення власних фінансових ресурсів та поліпшення інвестиційного клімату. В основу фінансової стратегії необхідно покласти досягнення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми джерелами фінансування потреб економічного та соціального розвитку.
Не послаблюючи уваги до залучення зовнішніх ресурсів, Уряд має забезпечувати пріоритетність інвестиційних джерел перед кредитними. Отримання нових кредитів МВФ може здійснюватися лише на рефінансування існуючих боргових зобов'язань.
З метою удосконалення процедури надання державних гарантій за іноземними кредитами Кабінетом Міністрів України було розроблено проекти постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок залучення державою або під державні гарантії іноземних кредитів, надання державних гарантій виконання зобов’язань юридичними особами-резидентами України” і Положення про порядок залучення державою або під державні гарантії іноземних кредитів та надання державних гарантій виконання зобов’язань юридичними особами-резидентами України”.
Підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України “Про випуск казначейських зобов’язань України”.
Розроблено порядок “Про достроковий викуп облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик”, який затверджено наказом Мінфіну №82 від 15.02.2001 року та зареєстровано в Міністерстві юстиції 06.03.2001 року № 199/5390.
Кредитування уряду
Заборгованість уряду України перед Національним банком за 1991-1995 роки за наданими кредитами і нарахованими процентами становила 7 мільярдів 748 мільйонів гривень. Враховуючи невизначення законодавством України джерел покриття заборгованості, Національний банк повідомив Верховну Раду про відсутність у нього необхідних для цієї операції коштів і погодився списати несплачені проценти на суму 3.4 мільярда гривень, які на той час перебували на позабалансовому обліку, і запропонував Верховній Раді та уряду погашення кредитів у сумі 3.1 мільярда гривень, надані Міністерству фінансів за 1991-1995 роки, реструктуризувати на 20 років.
За станом на 1 жовтня 1998 року заборгованість уряду перед Національним банком становила 16 мільярдів 235 мільйонів гривень, із них за ОВДП, що знаходяться у власності Національного банку, - 8 мільярдів 642 мільйони гривень.
НБУ регулярно здійснює кредитування Мінфіну шляхом придбання державних цінних паперів, які випускаються останнім для поточного виконання держбюджету. Розміри таких кредитів не повинні перевищувати можливостей НБУ і не вести до надмірного збільшення грошової маси. Кредитування уряду з боку НБУ повинно відбуватися у відповідності з грошово-кредитною політикою держави.
Під грошово-кредитною політикою держави розуміють сукупність мір економічного регулювання грошового обігу і кредиту, які спрямовані на забезпечення стійкого економічного росту шляхом впливу на рівень і динаміку інфляції, інвестиційну активність і інші найважливіші макроекономічні процеси.
Грошово-кредитна політика – найважливіший метод державного регулювання суспільного відтворення з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для розвитку ринкової економіки.
Національний банк України створений саме з метою реалізації грошово-кредитної політики, яка повинна забезпечити ефективне реформування та розвиток національної економіки. Курс НБУ на забезпечення стійкого курсу національної валюти, який не завжди і всюди знаходив підтримку в суспільстві, дозволив подолати період гіперінфляції та вивів українську економіку на траекторію зростання (табл.5-8).
Таблиця 5
Грошова маса в Україні 1991-2002 роки
| Період | M0 | темп росту | M1 | темп росту | M2 | темп росту | M3** | темп росту |
| 1991* | 0.3 | - | 1.7 | - | 2.4 | - | - | - |
| 1992 | 5 | 1667 | 21 | 1221 | 25 | 1050 | - | - |
| 1993 | 128 | 2560 | 334 | 1629 | 482 | 1928 | - | - |
| 1994 | 793 | 620 | 1860 | 544 | 3216 | 667 | - | - |
| 1995 | 2623 | 331 | 4682 | 252 | 6846 | 213 | 6930 | - |
| 1996 | 4041 | 154 | 6315 | 135 | 9023 | 132 | 9364 | 135 |
| 1997 | 6132 | 152 | 9050 | 143 | 12448 | 138 | 12541 | 134 |
| 1998 | 7158 | 117 | 10331 | 114 | 15432 | 124 | 15705 | 125 |
| 1999 | 9583 | 134 | 14094 | 136 | 21714 | 141 | 22070 | 141 |
| 2000 | 12799 | 134 | 20732 | 147 | 31387 | 145 | 32084 | 145 |
| 2001 | 19465 | 152 | 29773 | 144 | 44997 | 143 | 43619 | 142 |
* Розрахунки МВФ;
** до 1998 року М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.
Темпи росту розраховані до попереднього періоду, %.
Склад грошових агрегатів :
М0 - гроші поза банками;
М1 = М0 + кошти на поточних рахунках у національній валюті;
М2 = М1 + строкові кошти у національній валюті та валютні кошти;
М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків.
Таблиця 6
Грошова маса України 2002 рік
| на кінець періоду, млн. грн. |
| Період | М0 | Темп росту | М1 | Темп росту | М2 | Темп росту | М3 | Темп росту |
| січень | 18101 | 93 | 27586 | 93 | 43070 | 96 | 43619 | 96 |
| лютий | 18666 | 103 | 28416 | 103 | 44507 | 103 | 45032 | 103 |
| березень | 19646 | 105 | 30287 | 107 | 46793 | 105 | 47345 | 105 |
Таблиця 7
Процентні ставки рефінансування банків Національним банком України
1992 -2002 роки
| % річних |
| Період | Встановлена | Фактична ставка за інструментами | ||||||||||||
| Усього | кредитні аукціони | ломбардні кредити | операції | інші механізми | ||||||||||
| з 2001 року - | з 2001 року - | |||||||||||||
| 1992* | 80.0 | ... | - | - | - | ... | ||||||||
| 1993 | 190.0 | 68.5 | - | - | - | 68.5 | ||||||||
| 1994 | 225.9 | 124.9 | 264.0 | - | - | 115.2 | ||||||||
| 1995 | 131.0 | 82.1 | 83.0 | 110.0 | - | 60.4 | ||||||||
| 1996 | 62.3 | 51.8 | 52.6 | 64.4 | - | 41.0 | ||||||||
| 1997 | 24.6 | 25.2 | 21.7 | 31.4 | 21.8 | 19.7 | ||||||||
| 1998 | 61.6 | 52.7 | - | 54.4 | 54.1 | 47.8 | ||||||||
| 1999 | 50.0 | 44.0 | - | 61.1 | 59.7 | 33.0 | ||||||||
| 2000 | 30.6 | 29.6 | - | 30.9 | 28.0 | - | ||||||||
| 2001 | 19.7 | 20.2 | 16.5 | 20.4 | 22.0 | 21.0 | ||||||||
· На кінець року.
Встановлена облікова ставка НБУ розраховується як середньозважена величина.
Таблиця 8
Процентні ставки рефінансування банків Національним банком України
2002 рік
| % річних |
| Період | Встановлена | Фактична ставка за інструментами | |||||||||||||
| Усього | кредитні аукціони | ломбардні кредити | операції | інші механізми | |||||||||||
| з 2001 року - | з 2001 року - | ||||||||||||||
| січень | 12.5 | 14.9 | 14.0 | 15.0 | - | - | |||||||||
| лютий | 12.5 | 14.0 | 14.0 | - | - | - | |||||||||
| березень | 11.8 | 12.8 | 13.0 | - | 11.7 | - | |||||||||
| з 11.03 | 11.5 | - | - | - | - | - | |||||||||
| І квартал | 12.3 | 13.9 | 13.3 | 15.0 | 11.7 | - | |||||||||
Встановлена облікова ставка НБУ розраховується як середньозважена величина.
Довідково наводиться облікова ставка НБУ в разі змін її величини протягом місяця.
Послідовне зниження ставки рефінансування хоча і з деяким часовим лагом сприяє здешевленню банківських кредитів, що видно з табл.9-10.
Таблиця 9
Процентні ставки банків за кредитами і депозитами
1992-2002 роки, % річних
| Період | Усього | У національній валюті | В іноземній валюті | ||||||||||||
| кредити | депозити | кредити | депозити | кредити | депозити | ||||||||||
| 1992 | - | - | 76.0 | 68.0 | - | - | |||||||||
| 1993 | - | - | 221.1 | 187.3 | - | - | |||||||||
| 1994 | - | - | 201.7 | 171.0 | - | - | |||||||||
| 1995 | - | - | 107.1 | 61.2 | - | - | |||||||||
| 1996 | - | - | 77.0 | 34.3 | - | - | |||||||||
| 1997 | - | - | 49.1 | 18.2 | - | - | |||||||||
| 1998 | 43.8 | 18.0 | 54.5 | 22.3 | 20.0 | 9.7 | |||||||||
| 1999 | 43.3 | 17.1 | 53.4 | 20.7 | 21.0 | 9.0 | |||||||||
| 2000 | 33.0 | 11.1 | 40.3 | 13.5 | 17.0 | 5.8 | |||||||||
| 2001 | 26.1 | 9.9 | 31.9 | 11.2 | 13.1 | 5.6 | |||||||||
Процентні ставки наведені у річному обчисленні без врахування міжбанківського ринку. Значення процентних ставок розраховані як середньозважені за портфелем кредитів і депозитів. При розрахунку рівня процентних ставок не враховуються суми, за якими не передбачено нарахування процентів. До 1998 року банки за процентними ставками по кредитах і депозитах в іноземній валюті звітність не надавали.
Таблиця 10
Процентні ставки банків за кредитами і депозитами 2002 рік, % річних
| Період | Усього | В національній валюті | В іноземній валюті | ||||||||||||
| Кредити | Депозити | Кредити | Депозити | Кредити | Депозити | ||||||||||
| січень | 23.0 | 9.5 | 29.7 | 10.1 | 10.8 | 7.4 | |||||||||
| лютий | 24.3 | 8.7 | 29.4 | 9.2 | 11.9 | 6.5 | |||||||||
| березень | 22.4 | 8.2 | 27.6 | 8.6 | 11.9 | 6.7 | |||||||||
Процентні ставки наведені у річному обчисленні без врахування міжбанківського ринку. Значення процентних ставок розраховані як середньозважені за портфелем кредитів і депозитів. При розрахунку рівня процентних ставок не враховуються суми, за якими не передбачено нарахування процентів.
У 2000 р. було реструктуризовано заборгованість у складі загальної суми основного боргу Уряду України перед Національним банком за ОВДП, що підлягала погашенню у 2000-2004 рр. у розмірі 9562 млн.грн. В результаті такої реструктуризації Національний банк України отримав на зазначену суму процентні облігації внутрішньої державної позики 2000 року з термінами погашення протягом 2002-2010 років.
Кабінет Міністрів України також забезпечив випуск казначейських векселів в рахунок оформлення заборгованості перед НБУ по сплаті доходу у 2009-2010 роках.
5. Банківське обслуговування уряду
Національний банк і 17 комерційних банків України у 1997 році продовжували виконувати функції касових агентів уряду. З метою подальшого вдосконалення касового виконання бюджету проведено поетапне введення казначейської системи касового виконання бюджету. Для підвищення надійності зберігання бюджетних коштів, а також посилення контролю за їх рухом і використанням у січні 1998 року Міністерством фінансів вирішено зменшити кількість уповноважених банків до шести.
Трансформаційні процеси в Україні супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв'язку з цим різко загострилися питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової. Розбалансованість фінансової системи, платіжна криза, спричинена насамперед переходом до світових цін на енергоносії, відсутність необхідних внутрішніх нагромаджень об'єктивно обумовили потребу в зовнішніх коштах для відновлення господарської рівноваги, забезпечення сталого економічного зростання.
Серед зовнішніх фінансових джерел найбільший потенціал мають міжнародні фінансові інституції - Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Порівняно низька вартість запозичень, які вони надають, значущість їхніх оцінок та дій для інших потенційних кредиторів та інвесторів спонукають на даному етапі до тісної співпраці України з цими установами на загальноприйнятих принципах міжнародного права.
У період післякризового розвитку, коли стадію входження нашої держави в міжнародну фінансову систему можна вважати завершеною, потрібне вдосконалення механізмів такого співробітництва. В їх основі мають залишатися національні економічні інтереси, потреби дальшої ринкової трансформації, соціальні пріоритети.
Ініціатором удосконалення цих взаємовідносин має бути українська сторона, що ставить перед Урядом вимогу чітко окреслити та обґрунтувати не лише оптимальні потреби у зовнішніх запозиченнях, а й пріоритетні сфери та необхідні умови ефективного їх використання.
При цьому слід мати на увазі і те, що співпраця, насамперед з Міжнародним валютним фондом, розглядається світовою фінансовою спільнотою як фактор довіри, підтвердження кредитоспроможності держави. Водночас не можна допустити, щоб стосунки з міжнародними фінансовими інституціями звелися до дріб'язкової опіки з їхнього боку. Головне - забезпечувати розв'язання за допомогою одержаних кредитів проблем стратегічного порядку. Що стосується визначення механізмів та інструментарію стратегії і тактики економічних перетворень, то це теж прерогатива української сторони.
Практика використання Урядом та НБУ запозичених коштів має бути максимально прозорою. Ситуація, що склалася у 1997-1998 рр., коли невиважена фінансова політика призвела до фактичної втрати валютних резервів НБУ, засвідчує, що у цій справі ще залишається багато недоліків, організаційно невідпрацьованих питань. Це зобов'язує Кабінет Міністрів і Національний банк прискорити обґрунтування оптимального алгоритму взаємовідносин з міжнародними фінансовими інституціями та практичних дій у сфері державних запозичень.
З приєднанням України у 1992 р. до найвпливовіших міжнародних фінансових інституцій - МВФ і Світового банку та провідної реґіональної фінансової установи - ЄБРР розпочато інтеграцію у світову фінансову систему.
Квота України у МВФ становить 997,3 СПЗ, що відповідає приблизно 1,497 млрд дол. США. Необхідною підставою для отримання кредитів МВФ є наявність у країни-позичальника дефіциту платіжного балансу. Переговорний процес з МВФ полягає насамперед у підготовці Меморандуму економічної політики України, листа-звернення уряду до МВФ, в якому гарантується виконання всіх заходів, викладених у Меморандумі, а також у зборі групою експертів МВФ статистичної інформації, що стосується стану державних фінансів України, її грошово-кредитної та валютної систем, зовнішнього боргу.
Загальна сума кредитів, отриманих Україною від МВФ протягом 1994-1996 рр., становила близько 1,960 млрд дол. США. З середини 1996 р. експерти МВФ готували для України середньотермінову програму на 1997-1999 рр., яку передбачалося підтримати в рамках кредиту "Механізм розширеного фінансування" (загальна сума позички становитиме близько 2,9 млрд дол. США).
Передумовою отримання Україною кредитів від МВФ було взяття урядом України у вересні 1994 р. зобов'язань на найближчу перспективу у сфері політики та економіки, що знайшло своє відображення у Меморандумі з питань економічної політики та стратегії. Найважливішими завданнями уряду, викладеними у Меморандумі, були: створення стимулів для розвитку експорту, лібералізація обмінного курсу, системи зовнішньої торгівлі та регулювання цін, обмеження втручання уряду в економіку, зменшення інфляції. У зв'язку з цим 26.10.94 р. керівництвом МВФ було прийнято рішення про надання Україні Системної трансформаційної позики (STF) у рамках 50 % квоти, що становило 717,12 млн дол. США.
Наступний Меморандум економічної політики уряду України на 1995 р., який був представлений МВФ, проголошував більш жорстку монетарну політику. Радою директорів МВФ було прийняте рішення про надання Україні позики в рамках "Stand-by" на загальну суму 1,492 млрд дол. США протягом 12 місяців, починаючи з квітня 1995 р. Однак у зв'язку з невиконанням Україною умов Меморандуму в 1995 р. було отримано лише три з чотирьох передбачених на цей рік траншів, що становило лише 54 % від загальної суми кредиту. В згаданому Меморандумі стверджувалося, що за фінансової підтримки МВФ, Світового банку та окремих кредиторів у жовтні 1994 р. уряд започаткував далекосяжну програму стабілізації та реформ. Як позитивні зрушення у справі реалізації заходів, викладених у попередньому Меморандумі, називалися, зокрема, такі:
- досягнення значного прогресу на шляху до повної лібералізації цін, скасування контролю на маржу прибутку та скорочення кількості монополій;
- підвищення адміністративних цін, які встановлювалися державою, зокрема, це стосується квартплати, плати за комунальні послуги, цін на хліб та енергоносії.
Відзначалися в Меморандумі і недоліки. Зокрема те, що після запровадження програми стрибок у споживчих цінах та знецінення обмінного курсу виявилися значно вищими, ніж передбачалося. Уряд зобов'язувався здійснити в 1995 р. такі заходи: значно скоротити дефіцит Державного бюджету і завершити процес лібералізації цін; прискорити приватизацію; зменшити дотації підприємствам; започаткувати земельну реформу; скасувати державні замовлення та контракти за винятком тих, які призначені для власних потреб держави; започаткувати роздрібнення монополій тощо. Оскільки для виконання попереднього Меморандуму вже було створено Комітет по запровадженню, то уряд також зобов'язувався через нього продовжувати тісні консультації з МВФ та забезпечувати його експертів тією інформацією, яка буде необхідна для контролю за впровадженням програми.
У своєму Зверненні до Верховної Ради 4 жовтня 1995 р. Президент України Л. Кучма зазначив, що його найпершим обов'язком є подолання тенденції "жити в борг, за рахунок майбутніх поколінь, ставити під постійну загрозу функціонування національної економіки, як існування держави загалом, у повну залежність від катастрофічного зростання зовнішньої заборгованості, прикривати наявні фінансові проблеми фіговим листком емісійних вливань в економіку, створюючи цим умови для подальшої стагнації економіки, зубожіння людей та спекулятивного перерозподілу доходів більшості в інтересах невеликої групи громадян".
Критично оцінюючи кредитну політику Національного банку України, Президент зауважив, що "сліпа монетаристська політика сама по собі неспроможна дати очікуваних результатів", а тому "життя вимагає більш глибокої координації дій Національного банку та уряду у напрямі стимулювання виробничого процесу. Без цього грошова стабілізація... втрачає будь-який сенс".
Незважаючи на проголошену Президентом України корекцію фінансової політики і зроблений ним наголос на необхідність стимулювання виробництва, наступний, третій за рахунком, Меморандум економічної політики уряду України на 1996 р. передбачав проведення ще більш жорсткої монетарної політики.
За умов виконання зазначеної програми економічної політики згідно з рішенням Ради директорів МВФ від 10.05.96 р. було вирішено надати Україні протягом наступних 9 місяців кредит в рамках поновленої програми "Stand-by" на суму 865,9 млн дол. США, з якої до кінця того ж року було надано 770,8 млн дол. США.
На особливу увагу з точки зору економічної безпеки заслуговує розділ Меморандуму "Запровадження та моніторинг програми", суть якого зводиться до таких забов'язань уряду:
- продовження через Комітет по запровадженню тісних консультацій з експертами МВФ і забезпечення їх інформацією, необхідною для моніторингу успішності запровадження програми;
- активне звернення уряду до МВФ щодо формування політики за конкретними напрямками розвитку економічної ситуації;
- крім щотижневого надання постійним представникам МВФ детальної інформації про виконання бюджету, надавати їм можливість бути присутніми спостерігачами на нарадах у Міністерстві фінансів України з питань виконання бюджету;
- активне звернення уряду до експертів МВФ за порадами стосовно координування кредитної політики обмінного курсу;
- надання можливості постійним представникам МВФ бути присутніми на нарадах Національного банку України з питань координації його монетарної політики;
- активізація зусиль уряду щодо здійснення заходів по стабілізації та реформуванню економіки з метою дотримання курсу, який викладено в Меморандумі заходів;
- сприяння у проведені МВФ грунтовних перевірок виконання Меморандуму економічної політики уряду на 1996 р. і оцінки ним ефективності функціонування економіки відповідно до вимог, встановлених у Меморандумі.
Виконання зазначених забов'язань Уряду робить абсолютно "прозорими" грошово-кредитну та фінансову системи України і узалежнює від МВФ здійснення соціально-економічної політики.
Слід зазначити, що дотримання урядом вимог МВФ щодо лібералізації зовнішньої торгівлі призвело до нераціональних змін структури експорту у напрямку перетворення України у сировинний придаток, заповнення внутрішнього ринку імпортними товарами, руйнації національного виробництва. Крім того, негативно позначилася на розвитку виробництва і нав'язана МВФ жорстка монетарна політика.
Міжнародна група "Аджента", до якої входять провідні вчені багатьох розвинених країн, стверджує, що головний недолік заходів традиційної політики стабілізації, яка проводиться МВФ, полягає в тому, що вони створюють зайві перешкоди, яких можна легко уникнути на шляху досягнення довгострокових завдань і цілей суспільства в налагодженні негайного вирішення поточних економічних проблем платіжного бюджету, інфляції тощо. Стабілізація, особливо шляхом "шокової терапії", небезпечна такими величезними соціальними втратами, що вони стають політично неприйнятними або ж нестерпними. Існує небезпека швидкої ерозії доброї волі і народної підтримки економічних реформ.
У співпраці України з Міжнародним валютним фондом можна виділити три етапи.
Перший етап (1994-1995 рр.) характеризується наданням МВФ кредитів за програмою системної трансформаційної позики (STF) в сумі 742 млн.дол. для підтримки платіжного балансу України. Труднощі з ним виникли внаслідок загострення економічної кризи та змін у структурі і цінових умовах зовнішньої торгівлі, основною з яких став перехід до світових цін на енергоносії.
На другому етапі(1995-1998 рр.) було реалізовано три програми "Стенд-бай", затверджені в обсязі 2185,5 млн.дол. Ці кредити призначалися для підтримки курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України. Завдяки реалізації двох перших програм наша держава отримала доступ на світові ринки капіталу, а за третьою в серпні 1997 р. було відкрито кредитну лінію терміном на один рік на загальну суму 542 млн. дол. Україна отримала лише 242,2 млн.дол., оскільки у березні 1998 р. МВФ відмовив у наданні чергових траншів через порушення Урядом окремих показників Меморандуму економічної політики, зокрема дефіциту державного бюджету.
Основною проблемою цього періоду стала фінансова криза у вересні 1998 р. Надання МВФ своєчасної допомоги Україні дозволило здійснити поступову девальвацію гривні й уникнути її обвалу з непередбачуваними для банківської системи наслідками. Разом з тим у політиці Уряду та НБУ щодо підтримки стабільності національної грошової одиниці були суттєві протиріччя. Її штучно завищений обмінний курс підтримувався надвисокими відсотковими ставками за державними цінними паперами для масштабного залучення іноземного капіталу на ринок ОВДП. Під тиском короткотермінових завдань Уряд не враховував можливих наслідків поспішної лібералізації ринку капіталів для портфельних інвесторів. У ІІ півріччі 1997 р. напрям руху іноземного капіталу, спекулятивного за своєю сутністю, змінився на зворотний під впливом подій на міжнародних ринках. Компенсаційним джерелом фінансування його відпливу стали валютні резерви НБУ, рівень яких за 1998 р. зменшився майже на 2 млрд.дол. (з 2,34 млрд.дол. на кінець 1997 р. до 0,76 млрд.дол. на кінець 1998 р.).
Третій етап (1998-2001 рр.) розпочався з вересня 1998 р. запровадженням трирічної Програми розширеного фінансування (EFF), якою передбачено надання позики загальною сумою 2,226 млрд.дол. Головна її мета - сприяння макроекономічній стабілізації в Україні і виходу на позитивну економічну динаміку, забезпечення протягом 2001-2005 рр. щорічних темпів зростання реального ВВП на рівні не менше 4-5%. На 1 січня 2001 р. у рамках цієї програми отримано понад 1 млрд. дол., які пішли на поповнення валютних резервів НБУ. За період співпраці з МВФ наша держава отримала від нього кредитів на загальну суму 3,5 млрд. дол.
Невиправданою є і порівняно висока (45%) частка використання запозичених коштів для підтримки національної валюти (3,5 млрд. дол.). Це надто висока ціна для національної економіки, яка засвідчує недостатню ефективність грошово-кредитної політики Національного банку України у попередній період. Стабільність гривні повинна забезпечуватися іншими (внутрішніми) монетарними інструментами. У цьому переконує досвід роботи НБУ у 2000 р., коли відносна, у т.ч. валютна, стабільність гривні забезпечувалася за відсутності кредитів МВФ при одночасних виплатах кредиторам за зовнішнім державним боргом.
Празька (2000 р.) сесія МВФ та СБ визначила зміну пріоритетів міжнародних фінансових інституцій стосовно країн з перехідною економікою, у т.ч. України. Відповідно на перший план вийшли питання економічної ефективності співробітництва та якості використання країнами-позичальниками отриманих кредитів.
Такі кредити певною мірою сприяли стабілізації фінансової ситуації в Україні та виведенню її економіки з кризового стану. Але рівень цього впливу не варто переоцінювати. Тим більше, що одержані кредити використовувалися Урядом та НБУ далеко не завжди з належною ефективністю.
Міжнародна платоспроможність України характеризується кількома макроекономічними показниками, серед яких обсяг державного боргу, співвідношення між внутрішньою і зовнішньою його складовими, експортний потенціал економіки, стан платіжного балансу та забезпечення зовнішнього боргу валовими валютними резервами НБУ.
Загальний державний борг України з 1992 р. поступово зростав. Це обумовлювалося різними чинниками, у т.ч. дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом (у першу чергу - стосовно запозичень, отриманих під державні гарантії), несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов'язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 р. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 р. стабілізувало ситуацію. Торік загальна сума державного боргу зменшилася на 1,160 млрд. дол., а зовнішнього - на 2,113 млрд. дол. Але основні причини та джерела дефіциту, і насамперед незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей, залишилися. Це може у перспективі призвести до дальшого зростання державного боргу.
На кінець 2000 р. державний борг України досяг 14,148 млрд. дол., у т.ч. зовнішній - 10,324 млрд. дол., тобто понад 70% від загальної заборгованості. Заборгованість перед міжнародними фінансовими інституціями складає майже 4,288 млрд. дол., тобто 30,3% у загальному обсязі боргу і 41,5% - у зовнішньому.
Залишаючись досить високим, рівень державного боргу України водночас не є критичним. Згідно з міжнародними стандартами (наприклад, Маастріхтською угодою) критичними вважаються боргові зобов'язання держави, які перевищують 60 % від ВВП.
Недостатній рівень розвитку української економіки зобов'язує критично підходити до цих співвідношень навіть на фоні їх загальносвітової прийнятності.
У зв'язку з цим у минулорічному Посланні Президента України до Верховної Ради було обґрунтовано лінію, спрямовану на забезпечення поетапного зниження реального боргового тягаря шляхом реструктуризації та здешевлення вартості обслуговування зовнішніх та внутрішніх запозичень, ефективного управління державним боргом.Управління державним зовнішнім боргом.
Суттєвою проблемою державного боргу України є високий рівень валютного ризику, що обумовлено значною питомою вагою зовнішнього боргу в загальній заборгованості держави (70%). Залежно від ситуації на внутрішньому і міжнародному фінансових ринках слід використовувати можливості виваженого трансформування зовнішнього боргу у внутрішній, що у свою чергу вимагає від Уряду та НБУ вжиття ефективних заходів щодо радикального удосконалення внутрішнього фінансового ринку.
Це можливо лише за належної ліквідності державних цінних паперів та високого рівня їх капіталізації. Міністерство фінансів та Національний банк повинні узгодити свої зусилля у проведенні боргової та монетарної політики. Така координація повинна поширюватися на всі етапи розробки та реалізації цієї політики паралельно з удосконаленням інфраструктури ринку, розвитком вторинного ринку державних цінних паперів, інформаційним забезпеченням і головне - прозорістю дій обох зазначених установ на фінансовому ринку.
У системі управління платоспроможністю держави за умов фінансової кризи важливу роль відіграє лімітування зовнішнього запозичення. Цей механізм теж має бути повністю прозорим - від стадії розгляду доцільності запозичення до остаточного погашення боргу.
Зміцнення платоспроможності України лежить у площині загального прискорення соціально-економічного розвитку, ефективнішого використання власних матеріальних і фінансових ресурсів, поглиблення процесів ринкової трансформації економіки, а також її детінізації. Зміцненню фінансових позицій Української держави мають також слугувати легалізація та повернення в Україну вивезених коштів, удосконалення зовнішньоекономічної діяльності, її геостратегічна диверсифікація, поліпшення умов міжнародної торгівлі.
Україна вжила ряд заходів, спрямованих на просування економічних реформ, зокрема на виконання зобов'язань, прийнятих щодо впровадження Програми поширеного фінансування (ППФ), підписаної із МВФ 4 вересня 1998 року. Такі заходи включають дії, мета яких полягає у вирішенні питань, пов'язаних із основними напрямками комерційної та податкової політики. Як це відображається у зобов'язаннях України щодо ППФ, українські органи влади продемонстрували зростаюче розуміння проблем, з якими зіткнулася країна, та вжили значних заходів для покращення економічної політики. Зокрема, вони досягли успіху у зменшенні бюджетного дефіциту, що постійно підривав зусилля, спрямовані на підтримку стабільності та мобілізації ресурсів, необхідних для розвитку. Уряд почав впроваджувати реформи у сфері податків, витрат та державного адміністрування. Вони мали допомогти підтримати стійкий фінансовий баланс у майбутньому. Договір України, укладений наприкінці 1998 року із кредиторами щодо перегляду строків погашення боргу, допоможе поліпшити рух державних грошових коштів.
«Україна може протриматись без коштів Міжнародного валютного фонду, проте йдеться не про режим виживання, а про перехід України у режим зростання економіки, що потребує структурних реформ в економіці» - вважає керівник групи радників прем'єр-міністра України Валерій Литвицький. На його думку : «Гнучкість з боку МВФ може бути виявлена у питаннях, пов'язаних з подальшою лібералізацією зовнішньоторгівельної діяльності (зокрема, йдеться про скасування експортного мита на соняшник і шкіру худоби), якщо українською стороною будуть запропоновані компенсуючі заходи. Ці питання не віднесено до архівних і я сподіваюсь, що рішення будуть знайдені в результаті певних компромісів.»
«МВФ готовий демонструвати певну гнучкість у питаннях співробітництва з урядом України. За умови досягнення Україною прогресу за певними напрямками співробітництва з МВФ чергова місія фонду, що прибуде до Києва у другій половині червня, може підготувати угоду щодо відновлення програми розширеного фінансування EFF» - вважає директор Другого європейського департаменту Міжнародного валютного фонду Джон Одлінг-Смі. На його думку: «За деякими питаннями, які обговорювалися з представниками фонду, українському уряду необхідно буде прийняти конкретні рішення. Сподіваюсь, що рішення України співпадатимуть із загальними рекомендаціями Міжнародного валютного фонду».
Уряд підтримуватиме грошово-кредитну політику Національного банку, спрямовану на розширення монетизації економіки, здешевлення кредитних ресурсів, збереження динаміки обмінного курсу, яка забезпечуватиме фінансову стабільність. Водночас разом з Національним банком вживатимуться заходи щодо поліпшення фінансового стану суб'єктів господарювання.
Ключові завдання Уряду:
задоволення потреб реального сектору економіки в кредитних ресурсах;
забезпечення цінової стабільності;
протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Головні дії Уряду, спрямовані на виконання ключових завдань:
2002-2004 роки
· поступове зниження рівня інфляції з метою забезпечення передбачуваності фінансової політики, посилення економічної активності;
· подальша лібералізація валютного ринку;
· накопичення золотовалютних резервів для забезпечення протидії негативному впливу кризових явищ на зовнішніх фінансових ринках;
· розвиток небанківських фінансових інститутів та запровадження стандартів нагляду за діяльністю суб’єктів ринку фінансових послуг;
· запровадження єдиної інтегрованої бази даних банківського нагляду;
· створення єдиної інформаційної системи обліку позичальників;
· запровадження Національної системи масових електронних платежів у сфері торгівлі та послуг;
· створення ефективної системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, відповідно до міжнародних стандартів.
Очікувані результати:
· збільшення обсягів спрямування кредитних ресурсів у реальний сектор економіки, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та активізація ділової активності;
· створення конкуренції на ринку фінансових послуг, забезпечення доступності кредитних ресурсів для малого бізнесу;
· забезпечення економічно обґрунтованого валютного курсу;
· зниження інфляційних очікувань суб’єктів господарювання і населення;
· запобігання тіньовим потокам капіталу, насамперед одержаного злочинним шляхом.
Уряд будуватиме подальші відносини з міжнародними фінансовими організаціями виходячи з національних інтересів України з метою переважного залучення фінансових ресурсів цих організацій для підтримки впровадження інноваційної моделі розвитку української економіки, а також забезпечення макроекономічної стабільності та збалансованості бюджету.
Ключові завдання Уряду:
· переорієнтація напрямів залучення коштів МФО на користь здійснення інвестицій у розвиток високотехнологічних виробництв та галузей, які передбачатимуть залучення передових технологій та кращого управлінського досвіду;
· залучення коштів МФО для розв’язання найгостріших соціальних проблем та подолання бідності в Україні з урахуванням обмеження зростання державного зовнішнього боргу;
· залучення коштів МФО для підтримки макроекономічної стабільності та збалансованості бюджету;
· диверсифікація джерел залучення ресурсів МФО.
Головні дії Уряду, спрямовані на виконання ключових завдань:
2002 - 2004 роки
· запровадження стратегічного підходу до співробітництва з МФО шляхом розроблення та реалізації Стратегії співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями на період 2004 – 2007 років;
· визначення пакету проектів для можливої реалізації за підтримки МФО на основі пріоритетних напрямів розвитку української економіки та забезпечення ініціювання підготовки цих проектів з української сторони;
· проведення постійної роботи, спрямованої на залучення стратегічних інвесторів з метою спільного фінансування проектів, що підтримуються МФО в Україні;
· завершення оформлення членства України у Міжнародній асоціації розвитку;
· розширення співробітництва з МФО, в яких оформлено членство України (Чорноморський банк торгівлі та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороннє агентство гарантування інвестицій, Міжнародна асоціація розвитку);
· удосконалення системи управління портфелем проектів України у МФО;
· поступовий перехід до відносин з МВФ на новій основі, переважне використання консультативної допомоги та політичної підтримки з боку МВФ.
Очікувані результати:
· зміщення акцентів у співробітництві з МФО у напрямі підтримки проектів у високотехнологічних галузях економіки;
· підвищення економічного і соціального ефекту від використання коштів МФО;
· збільшення обсягів інвестицій в економіку України.
Висновки
Не можна переоцінити важливість стабільних грошей як бази міцної ринкової економіки. Чому так важливо досягти надійної макроекономічної стабілізації, характерні ознаки якої — низький рівень інфляції та досить стабільний обмінний курс в контексті режиму відкритої торгівлі за вільними цінами? Основне посилання ринку, на відміну від командної економіки, полягає в тому, що політики не можуть знати, чого потребують споживачі і що мають виробляти підприємства. У ринковій економіці ціни на різні товари та послуги, і зокрема відносні ціни, керують попитом споживачів на товари та послуги й пропозицією виробників. Але для того, щоб цей процес був ефективним, необхідно захистити цінову систему від високої і мінливої інфляції, зробити так, щоб внутрішні ціни відповідали міжнародним цінам і щоб ціна конкретного товару або послуги могла вільно змінюватися залежно від мінливих обставин, подаючи правильний сигнал споживачам та виробникам. Взагалі, інфляція створює невпевненість, що не сприяє розширенню ділової активності та інвестиціям у майбутнє і, таким чином, перешкоджає економічному зростанню.
Фактичний досвід останніх десяти років свідчить, що макроекономічна стабільність така ж важлива для економіки перехідного періоду, як і для будь-якої іншої економіки. Країни з перехідною економікою, які впроваджували жорстку монетарну й податково-бюджетну політику та дотримувалися такої внутрішньої монетарної і податково-бюджетної політики, що узгоджувалась із проголошеним режимом обмінного курсу, були винагороджені низьким рівнем інфляції. Більше того, низька інфляція була передумовою для відновлення позитивних рівнів економічного зростання після початкового колапсу виробництва на початку 90-х років.
Отже, в процесі становлення та розвитку грошово-кредитної системи України є певні досягнення. Зокрема, в останні роки вдалося забезпечити стабільність грошово-кредитної системи:
· Зміцнення гривні супроводжувалося істотним розширенням монетарної бази економіки (на 42% до рівня січня 2000 р.) і зниженням із 4,17% до 2,55% середньомісячної офіційної ставки рефінансування НБУ (реальна ставка знизилася з 2,7% до 0,6%).
· Був зменшений на $2,5 млрд. об'єм зовнішнього боргу країни.
Був здійснений комплекс заходів для зміцнення фінансової дисципліни в країні, заміні розрахунків грошовими сурогатами розрахунками реальними грошима. Це не могло не позначитися позитивним способом на призупиненні процесу тінізации економічної діяльності, особливо в паливно-енергетичному секторі економіки.
В умовах припинення припливу в країну коштів МВФ, країна не тільки не пережила дефолт, але й у цілому забезпечила зовнішню макроекономічну рівновагу. Майже 25% ріст експорту був досягнутий при гривні, що зміцнюється, а не за рахунок її девальвації.
Реалізація грошово-кредитної політики повинна забезпечити досягнення грошової стабілізації, підтримку системи кредитування, стимулювання направленості кредитів на довгострокове інвестування, а також підтримку виробництв, які забезпечують поглиблену переробку вітчизняних мінерально-сировинних ресурсів та нарощують випуск імпортозаміщуючої продукції та експортний потенціал країни.
Проте проблем у грошово-кредитній системі України теж вистачає. Банківська система на сьогодні є надто слабкою, щоб забезпечити потреби економіки в кредитах та інвестиціях. Середній відсоток за кредитами у 27,5% при обліковій ставці НБУ у 10% говорить сам за себе. Єдиним реальним виходом, на мою думку, є приваблення в Україну потужних закордонних фінансових установ, які до того ж можуть реально гарантувати повернення вкладів.
Проблемами банківської системи є:
· недостатній рівень капіталізації банків (оскільки незначна частка іноземного капіталу в загальній сумі сплаченого статутного капіталу комерційних банків викликана тим, що на сьогодні Україна є непривабливою для іноземних інвесторів);
· наявність значних кредитних ризиків та недостатня кількість реальних платоспроможних позичальників;
· відносно малі масштаби банківської системи (але обсяг кредитних вкладень постійно зростає. Так, за 2001 рік обсяги кредитних вкладень в реальний сектор економіки збільшились на 28%, в т.ч. на інвестиційні цілі – на 8,7%);
· недосконалість законодавчої бази;
· недостатній обсяг строкових депозитів у комерційних банках через все ще недостатній рівень довіри населення до банківської системи (разом з тим обсяг вкладів населення постійно зростає: 1995-2000 роки – в 10,7 рази, з початку 2001 – на 30%);
· складний фінансовий стан деяких великих банків, які у значній мірі зайняті обслуговуванням державного сектора економіки та державних програм;
· відсутність розвиненого фондового ринку, і, зокрема, ринку державних цінних паперів.
Головною метою грошово-кредитної та валютно-курсової політики є сприяння підтриманню високих темпів економічного зростання через забезпечення стабільності національної валюти, стабільності цін та підвищення ефективності функціонування банківської системи
Основними цілями грошово-кредитної та валютно-курсової політики уряду України на 2002 р. є:
· зростання кредитування реального сектору;
· зростання депозитів населення та підприємств;
· підвищення рівня прибутковості банківських операцій, орієнтація на доходи від кредитування і обслуговування реального сектора економіки;
· посилення контролю за дотриманням комерційними банками регулятивних норм;
· погашення державою реструктуризованої заборгованості перед комерційними банками;
· сприяння впровадженню нових банківських технологій та послуг, створення спеціалізованих банківських установ (Український банк реконструкції та розвитку, Земельний (іпотечний) банк);
· підтримання стабільності валютного ринку;
· збільшення міжнародних валютних резервів Національного банку за рахунок активної політики інтервенцій та ефективного використання кредитів міжнародних фінансових організацій;
· створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності реального сектору та для залучення іноземних інвестицій в українську економіку.
Заходи грошово-кредитної та валютно-курсової політики на 2002 рік:
· запровадити дієву систему гарантування вкладів населення;
· регулювати грошово-кредитний ринок за допомогою відповідних монетарних інструментів;
· прийняти Закони України “Про фінансові операції”, “Про іпотеку” та “Про кредит”;
· продовжити співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями та отримати кредити від них, в т.ч. за програмою EFF;
· вирішити проблеми реструктуризації зовнішньої заборгованості;
· акумулювати всі валютні надходження Уряду (від міжнародних фінансових організацій, закордонних держав та приватизації від нерезидентів) на окремому банківському рахунку (для уникнення конвертації їх у гривні та створення при цьому додаткової гривневої ліквідності) і здійснення з цього рахунку зовнішніх проплат Уряду, інвестиційної діяльності та структурних реформ;
· викуповувати надлишкову пропозицію валюти на ринку з метою забезпечення стабільності валютного ринку і поповнення золотовалютних резервів.
Стратегічними завданнями грошово-кредитної та валютно-курсової політики України є створення монетарного середовища, сприятливого для сталого соціально-економічного розвитку шляхом удосконалення правового регулювання банківської діяльності, посилення процесу приватизації банківських установ, забезпечення стабільності гривні, створення необхідних умов для виконання банками своєї основної функції – кредитування суб’єктів господарювання та громадян. Виключно важливу роль в процесі закріплення позитивних тенденцій в економіці України, на мою думку, буде продовжувати відігравати Національний банк України, який продовжує залишатися локомотивом і гарантом продовження реформ та інтеграції України до ВТО та ЄС.
Список літератури
1. Конституція України.
2. Закон України Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій ( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1992, N 33, ст.474 ).
3. Закон України «Про Національний банк України».
4. Закон України «Про банки і банківську діяльність». ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 5-6, ст.30 )
5. Антонов Н.Г., Пессель М.А. “Денежное обращение, кредит и банки”. “Финстатинформ” Москва 1995.
6. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій / Київський держ. торговельно- економічний ун-т. — К. : Четверта хвиля, 1997. — 224с.
7. Башнянин Г. І. Політична економія: Підручник. – К.:Ельга, 2000.
8. Бурда М., Виплош Ч. Макроекономіка: Європейський контекст: Пер.з англ.. — К. : Основи, 1998. — 682с.
9. Гальчинський А. Стабільна гривня. Що для цього потрібно? «День», №115, 2001.
10. Гриценко О. Гроші та грошово- кредитна політика: Навч. посібник. — К. : Основи, 1997. — 180с.
11. "Громадська експертиза виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України "РЕФОРМИ ЗАРАДИ ДОБРОБУТУ" в 2000 році". Київ 2001.
12. Долан Дж.Э. "Деньги, банки и денежно-кредитная политика" "Санкт-Петербург Оркестр", С-Пб, 1994 г.
13. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка / Володимир Мусієнко (пер.), Віталій Овсієнко (пер.). — К. : Основи, 1996. — 814с.
14. Економіка України: проблеми на шляху перетворень / О. Махмудов, В. Найдьонов, А. Сменковський та ін. – Донецьк: Касіопея, 1999.
15. Економічна стратегія України // Перспектив. дослідж. – 1999. – № 3. – С. 35-48.
16. Климко Г. Н. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник. – К.: Вища школа, 1997. – С. 293 – 302.
17. Коюда П.М., Самофалов Л.Д. Макроекономіка (макроекономічна нестабільність): Навч. посіб. / Інститут змісту та методів навчання; Харківський держ. технічний ун-т радіоелектроніки. — Х., 1999. — 68с.
18. Лютий І.О. Грошово- кредитна політика в умовах перехідної економіки. — К. : Атіка, 1999. — 239с.
19. “ Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 - 2004 роки”.
20. Макконнелл Кемпбелл Р., Брю Стенлі Л. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика: Пер.з англ.. — 13.вид. — Львів : Просвіта, 1997.
Ч. 1 : Макроекономіка. — 671с.
21. Манків Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України:Пер. з англ. / Степан Панчишин (наук.ред.пер.). — К. : Основи, 2000. — 588с.
22. Морозов О. Ще Раз Про НАЦБАНК, Але Без Фанатизму. "Дзеркало тижня", № 27(300), 08 липня 2000.
23. Мочерний С. В. Основи економічної теорії : Підручник. – К.: Академія, 1997.- С. 278 – 290.
24. Ніколенко Ю. В. Основи економічної теорії: Підручник: у 2-х кн., кн.1. Суспільне виробництво. Ринкова економіка.-К.: Либідь,1998.- С. 35 – 40.
25. Олдінг-Смі Дж. Україна після десяти років перехідного періоду. «Дзеркало тижня», № 7 (331) субота, 17-23 лютого 2001 року
26. Павловський М.А. Макроекономіка перехідного періоду: Український контекст. — К. : Техніка, 1999. — 334с.
27. Пуховкіна М.Ф., Остапишин Т.П. Центральний банк і грошово- кредитна політика: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 71с.
28. Радіонова І. Ф. Макроекономіка та економічна політика: Підручник для студ. екон. спец. вищ. навч. закладів. — К. : Таксон, 1996. — 237с.
29. Самуэльсон П. "Экономика" , М. 1992 г.
30. Стельмах В. С., Єпіфанов А.О., Гребеник Н.І., Міщенко В.І. Грошово- кредитна політика в Україні / Володимир Іванович Міщенко (ред.). — К. : Знання, 2000. — 306с.
31. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. – К.:Либідь, 1999.- С. 36 – 52.
32. Старченко В. Д. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій). – К.: Вид-во Європ. ун-ту (фінанси, інформ. системи, менеджмент і бізнес), 2000. – С. 12 – 21.
33. Сундаков А. Міжнародний валютний фонд і Україна Банківська справа №3 (9), 1996.
34. Стратегія економічного протекціонізму: концептуальні засади нової стратегії для України. – К.: Центр антикриз. дослідж., 1999.
35. Фельдерер Б., Хомбург Ш. Макроекономіка і нова макроекономіка: Підручник для студ. екон. фак. вузів / Е... Буровникова (пер.). — К. : Либідь, 1998. — 464с.
36.Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. «Экономика» М. «Дело» 1993 г.
37. Хорошковський В. Кредити міжнародного валютного фонду: Навч. посіб. для студентів вузів. - К.: ТОВ "Літера", 1999. - 72 с.
38. Юшко С. В. Категорії валового і чистого доходу: їх історія та майбутнє // Економіка АПК. – 2001. - №1.
39. Ющенко В., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. – К.: Скарби, 1998. – С. 203-227.
40. www.kmu.gov.ua. Офіційний сайт Кабінету міністрів України.
41. www.bank.gov.ua. Офіційний сайт Національного банку України.
42. www.ukrstat.gov.ua. Офіційний сайт Держкомстату України.
НБУ – фінансовий агент уряду
ЗМІСТ
Вступ. 4.
І . Сутність функції НБУ, як банкіра і фінансового агента уряду. 10.
1. Банківське обслуговування, як функція НБУ. 10.
2 . Обслуговування внутрішнього державного боргу. 17.
3 . Обслуговування державного зовнішнього боргу. 42.
4. Касове виконання державного бюджету. 51.
ІІ. Нормативно-правові основи діяльності Національного банку України. 61.
1. Національний банк і банківська система України. 64.
2. Роль національного банку у зовнішньоекономічній діяльності
України. 69.
3. Національний банк і реформування української економіки. 77.
ІІ І . Операції Національного банку України як фінансового агента уряду. 87.
1. Виконання держбюджету. 90.
2. Обслуговування внутрішнього державного боргу. 99.
3. Обслуговування зовнішнього державного боргу. 108.
4. Кредитування уряду. 126.
5. Банківське обслуговування уряду. 132.
Висновки. 147.
Література . 152.
Вступ
На момент здобуття незалежності України в ній був відсутній досвід державотворення і ясне розуміння економічної ситуації. Свою допомогу у створенні моделі економічних трансформацій запропонували міжнародні фінансові інституції - Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк, Європейський банк реконструкції і розвитку, розвинені країни світу.
В них теж не було досвіду з ефективної трансформації на постсоціалістичних теренах. Керуючись лише зовнішньою схожістю ситуації (неконкурентоспроможністю економіки), іноземні експерти запропонували Україні неоліберальну модель розвитку економіки, яка була створена для слаборозвинених країн. Хоча вже на той час авторитетні економісти, аналізуючи досвід проведення реформ в країнах "третього світу" Центральної і Східної Європи застерігали від сліпого копіювання стандартних рецептів міжнародних фінансових інституцій і підкреслювали, що успіху реформи досягали лише в країнах, які проводили власну економічну політику і суттєво коригували курс, запропонований іноземними радниками.
Ця модель передбачала, що спочатку має бути досягнута стабілізація економіки, а вже потім - розпочатись економічне зростання. Стабілізація ж передбачала повну лібералізацію цін і зовнішньої торгівлі, суто монетаристський підхід до боротьби з інфляцією, ставку на саморегулюючу роль ринку, як на макро- так і на мікрорівні економіки, заборону застосування захисту від негативного впливу недобросовісної конкуренції, реалізацію прискореної програми приватизації, ставку на розвиток малого бізнесу переважно у сфері торгівлі.
Протягом останніх років реформатори в економічному блоці уряду намагалися виконувати рекомендації іноземних радників (зокрема, з МВФ) і умови надання кредитів МВФ, часто - навіть нехтуючи чинним законодавством. Наслідками реалізації запропонованої Україні моделі економічного розвитку були неоднозначними. З одного боку - падіння обсягів ВВП від 1991 до 1998 років на 55,2 %, збільшення питомої ваги сировинних галузей до 50 % проти 21 % у 1990 р.; нелегальний відтік капіталів за межі України, який на початок 1999 р. становив 8 млрд доларів; скорочення капіталовкладень за роки незалежності майже у 5 разів; досягнення рівнем бартеризації економічних взаємин 40 % обсягу реалізованої продукції; кредиторська заборогованість, яка на початок 1999 р. склала 153,6 млрд гривень; втрата значної частини внутрішнього ринку, який по окремих видах товарів на 60-90 % заповнений імпортною продукцією; зростання зовнішнього боргу, величина якого на початок 1999 р. перевищила 12 млрд доларів; падіння життєвого рівня значної частини громадян України, до 50 % яких проживають за межею малозабезпеченості; зростання імпортної залежності України від постачання продукції стратегічного характеру; відтік і скорочення інтелектуального наукового потенціалу; поширення "тіньової економіки", корупція, криміналізація економіки і перетворення її на об'єкт протиборства політичних сил, втрата зовнішніх ринків збуту української продукції.
Проте одночасно було немало зроблено і в частині розбудови ринкових структур, приватизації, становлення стабільної державної валюти. Значна частина українських підприємств перейшла на випуск конкурентоспроможної продукції. У 2001 році валовий внутрішній продукт України збільшився у порівнянні 2000 роком на 9%, темп приросту перевищено більш як в 1,5 раза. Збережено досягнуті у 2000 році високі темпи приросту обсягів промислового (14,2% проти 13,2) і сільськогосподарського виробництва (9,9 проти 9,8), здобуто їх прискорення у сфері інвестування в основний капітал (17,2 проти 14,4), обороту роздрібної торгівлі (11,7 проти 6,9), будівельної діяльності (на 10,6 проти 1,6 %).
Приріст споживчих цін у 2001 році становив 6,1%, що вчетверо нижче минулорічного показника (25,8%), та удвічі нижче прогнозованого на початку року (12,3%).
У січні - листопаді 2001 р. порівняно з відповідним періодом 2000 р. обсяг зовнішньої торгівлі товарами збільшився на 14,2% і становив $ 29,2 млрд. дол.
В структурі експорту спостерігається ряд позитивних змін. Частка чорних металів зменшилася з 35,1 до 30,9%, добрив - з 2,8 до 2,2%. З 2 до 0,9% зменшилась питома вага експорту нафти, газу, електроенергії. Натомість частка молока і молочних продуктів збільшилась з 0,9 до 1,7%, зернових культур - з 0,8 до 2,5%, паперу та картону - з 1,25 до 1,6%, інструментів - з 0,2 до 2,5%, машин, устаткування та механізмів - з 9,2 до 10,5%.
Наші макроекономічні досягнення виглядають не надто стійкими та переконливими саме через непослідовність у ринкових перетвореннях і сучасну недосконалість ринкових інститутів. Про наші сьогодняшні проблеми краще за інших сказав відомий польський економіст Лешек Бальцерович:
«У мене виникло таке враження, що чимало начебто інтелігентних людей перестають мислити, коли починають говорити про державу, ставлячись до неї так, буцім вона є коморою необмежених засобів, здатних розв’язати усі проблеми. Тим часом, на державу треба дивитися як на важливий, але обмежений засіб. Адже обмеженими залишаються і термін, і компетенція уряду та працедавців, обмежені кількість, кваліфікація та знання державних службовців, врешті скромними залишаються реальні фінансові засоби, якими володіє держава, бо вона має їх стільки, скільки забирає в людей через різні податки».
В останні роки НБУ (чи не єдина з наших державних установ) демонструє всі якості локомотива і регулятора української економіки. Він зумів стати справжнім ринковим інститутом, що стійко витримує тиск з боку прибічників «світлого вчора». Наведені нижче діаграми переконливо свідчать про ефективну діяльність НБУ, яка знайшла відповідну оцінку у світової спільноти.
Правління Національного банку України проаналізувавши динаміку макроекономічних і монетарних показників у січні-травні 2002 року, враховуючи фактичний індекс споживчих цін у травні та його прогнозну оцінку до кінця 2002 року, а також з метою забезпечення стабільності грошово-кредитного ринку прийняло постанову від 04 червня 2002 року № 207, якою передбачено залишити розмір облікової ставки у травні 2002 року на рівні, що діяв у травні п. р. - 10 відсотка річних.
На практиці принципи ліберальної економіки почали втілюватися в Україні тільки з кінця 1999 р., коли за значної підтримки законодавців до влади прийшов уряд, що вважався прозахідним і рішуче налаштованим на поглиблення і радикалізацію ринкових реформ. Однак у практичній діяльності новому складові Кабміну довелося зіткнутися з серйозними труднощами. Втім, уряду Ющенка, який до призначення Прем’ром очолював НБУ, вдалось зробити досить багато.
У кредитно-грошовій сфері було здійснено повернення до політики стримування росту грошової маси та інфляції, що сприяло значному зниженню ціни кредитів і їх доступності для більшості виробників. Витіснення з обігу негрошових форм розрахунків та перехід до прозорого виконання реального бюджету дозволили суттєво покращити соціально-економічний стан країни та її населення.
«Промислова політика» як така стала відсутньою, оскільки Ющенко і його прихильники дотримуються тієї точки зору, що вільний ринок самостійно визначає пріоритети економічного розвитку. У зв'язку з цим, а також подальшою лібералізацією зовнішньої торгівлі, продовжилось поглиблення депресії наукоємних виробництв. Стимулювання експорту здійснювалось шляхом переговорів із зовнішньоторговельними партнерами про взаємне скорочення торгових бар'єрів.
Відбулось прискорення темпів приватизації і регуляторної реформи, які можуть принести успіх, якщо будуть спрямовані не на досягнення кількісних показників, а на підвищення ефективності управління власністю, систему корпоративного управління власністю і дійового захисту прав акціонерів, а також залучення приватних капіталів у народногосподарський обіг.
В квітні 2001 р. політичний маятник в Україні хитнувся. Новий уряд ще не наважився на значні зміни кредитно-грошової політики, тому зростання макроекономічних показників поки продовжується, хоча темпи його уповільнилися. Проте намагання керувати економікою в «ручному режимі» може зруйнувати нестійкі позитивні тенденції. І тут багато чого залежить від НБУ, який продовжує лишатися справжнім бастіоном ринкових перетворень. Тому актуальність даної роботи полягає в розгляді функціонування НБУ та його впливу на основні показники економіки країни.
Метою і завданням даної роботи є аналіз діяльності Національного банку України як фінансового агенту уряду та його впливу на макроекономічні показники і подальше реформування економіки.
Дата: 2019-07-24, просмотров: 229.
