В даний час рівень безробіття (по офіційним даним) досить високий, хоча він і поступово знижується (по офіційним даним - що зовсім не значить об'єктивним). Оцінити дійсні масштаби безробіття досить важко. Поряд із зареєстрованою існує приховане безробіття (змушені відпустки і неповний робочий тиждень). У той же час велика прихована, офіційно не фіксуєма "тіньова" зайнятість по найманню й індивідуальній трудовій діяльності. Неможливість її обліку створює перекручене представлення про зменшення зайнятості. Значна частина працівників, що не мають офіційного трудового доходу, або має "тіньовий доход", або за ним зберігається тимчасово не функціонуюче робоче місце. Безробіття реально не стало гострою соціальною проблемою в суспільному масштабі (хоча в різних регіонах країни ситуація істотно розрізняється).

Дотепер переважає звільнення працівників за власним бажанням, а не внаслідок скорочення потреби підприємств у робочій силі. У той же час процес переміщення робочої сили з "легального" сектора економіки в "тіньовий" (навіть при тенденції до його уповільнення) у цілому має негативний характер, хоча і неоднозначний по наслідках. З одного боку, він дозволяє зберегти чи навіть збільшити доход працівника, зм'якшити соціальні наслідки кризових явищ в офіційній економіці і забезпечити задоволення тих потреб суспільства, що вона по тим чи іншим причинам не може задовольнити. З іншого боку, виснажуються трудові ресурси країни в цілому, підсилюються диспропорції в економіці, знижується збирання податків і т.д.

На сьогоднішній день головною проблемою зайнятості залишається не безробіття, а неефективне використання працевлаштованої робочої сили, у першу чергу ту, яка знаходиться у вимушеному простої. У зв'язку з цим значну частину населення турбує погроза втрати роботи.

В даний час ситуація на ринку праці здобуває нові риси. По-перше, багаторічне сховане безробіття, який супроводжує нею же обумовлений дефіцит робочої сили, продовжується. Падіння виробництва, з одного боку, і низька ефективність організації виробництва і праці з іншої, збільшували масштаби недовикористання працівників. Зараз же у великих промислових регіонах (Донецьк, Луганськ, Дніпропетровськ, Харків, Київ) ситуація з зайнятістю населення в цілому позитивна, що і викликає тенденцію до міграції населення в дані регіони з так званих "депресивних" регіонів країни. У таких же регіонах як Херсонська область, ситуація трохи покращилася, особливо в Херсоні і Н.Каховці, але проте , якщо середньостатистичній зарплаті в м.Києві відповідає величина в 1500 - 2000 грн., у м. Донецьк 1200-1700 грн. і в цілому по області 1000 - 1500 грн., у м.Дніпропетровську 1150 - 1750 грн., у Луганській області 750 -1100 грн, у Харківської 800 -1200 грн., то в Житомирській області це 300 -550 грн., а в м. Бердичів це 350 - 500 грн. - це саме за себе говорить про економічну ситуацію в цілому, де попит на робочу силу значно нижче пропозиції, і це говорить про рівень розвитку виробництва, що дуже низьке (у порівнянні з тими ж показниками під час існування СРСР). Має місце і відчутне сезонне безробіття, і той факт, що той рівень благ який доступний людині працюючому от за "таку зарплату" у 350 грн. не є сильним стимулом для оптимізації зайнятості місцевого населення.  

По-друге виникли істотні збої у відтворенні професійно-кваліфікаційної структури зайнятих. Не заповнюється природне вибуття робочих старших віків по багатьом професійно-кваліфікаційних групах. Тим самим ставиться під погрозу розвиток ведучих галузей народного господарства насамперед машинобудування. У цілому масштаби і рівень професійної підготовки робочих масових професій не відповідає перспективним вимогам. Перерозподіл зайнятих по галузях (насамперед зростання питомої ваги невиробничої сфери), у цілому необхідне і прогресивне, не тільки перевищує нинішні можливості народного господарства, але і нерідко здійснюється нераціонально (непомірно висока частка охоронних структур, недостача вчителів і медичних працівників).

У цілому основні характеристики зайнятості (її структура, динаміка і т.д.) у більшій мері свідчать про збереження колишньої незадовільної ситуації з використанням робочої сили, чим про її ринкові перетворення. 

Особливий інтерес представляє аналіз положення молоді на українському ринку праці. Його необхідність обумовлюється двома найважливішими обставинами: по-перше, молоді люди складають близько 35% працездатного населення України, по-друге, вони - майбутнє країни. Молодь уже сьогодні багато в чому визначає політичні, економічні і соціальні процеси в суспільстві. Разом з тим вона в усьому світі є однієї з найбільш уразливих груп на ринку праці.

На молодіжний вік приходяться головні соціальні і демографічні події в життєвому циклі людини: завершення загальної освіти, вибір і одержання професії, вступ у шлюб, народження дітей. Ця категорія населення підрозділяється на ряд груп, що визначають положення на ринку праці.

Підліткова група (молодь до 18 років) представляє в основному учнів середніх шкіл і професійних училищ. В основному вони не залучені в трудову діяльність. Однак значне зниження життєвого рівня більшої частини населення змінило життєву позицію цієї категорії молоді. Багато хто з них прагнуть заробити гроші будь-яким шляхом. Найчастіше це начебто зайнятість, мийки машин і торгівлі газетами чи робота в "тіньовому" секторі економіки. Легальний ринок некваліфікованої дитячої праці украй вузький. Тому якщо не вирішувати проблему державного контролю за дитячою зайнятістю, виникне небезпека збільшення кримінального потенціалу суспільства.

Молодь у віці 18-24 року - це студенти і молоді люди, що завершують чи завершили професійну підготовку. Вони є самою уразливою групою, що вступає на ринок праці, тому що не мають достатнього професійного і соціального досвіду, і в силу цього менш конкурентноздатні.

У 25-29 років молоді люди вже в основному мають визначену кваліфікацію, деякий життєвий і професійний досвід. Вони знають, чого хочуть, найчастіше вже мають власну родину і пред'являють досить високі вимоги до пропонованої роботи.

Зниження загального рівня життя населення привело до зверхзайнятості серед учнівської молоді, змушеної працювати у вільний від навчання час. Зростає також кількість пропозицій за рахунок випускників навчальних закладів. Відсутність механізму, що регулює працевлаштування випускників навчальних закладів приводить до виникнення серйозних проблем. Особливу тривогу викликає втрата молоддю цінності професіоналізму. Виявляється чітка тенденція до люмпенізації молоді, що в найближчій перспективі відіб'ється на соціальній структурі суспільства.

Незважаючи на кризу, в економіці усе більше відчувається ріст потреби в підвищенні загальноосвітнього рівня працівників, збільшується попит на професійну освіту. Якщо існуючі в даний час тенденції у відтворенні кваліфікованих кадрів не зміняться, то в найближчій перспективі можна чекати росту безробіття серед некваліфікованого населення, і насамперед молодих людей, що не продовжують подальшої освіти, що не має професії чи належної кваліфікації. Тому необхідна раціональна організація професійної освіти молоді, погодженого як з розвитком вітчизняної економіки, так і з тенденціями на світовому ринку праці. Останнім часом усе більше число молодих людей вважає одержання повноцінної освіти необхідною умовою досягнення бажаного соціального статусу і більш високого матеріального становища. Професійне навчання стає найважливішим елементом ринкової інфраструктури. От чому при скороченні набору в ПТУ і середні спеціальні навчальні заклади прийом студентів у вузи щорічно збільшується.

Таким чином, у міру розвитку ринкових відносин і конкуренції, прискорення перебудови галузевої структури зайнятості цінність професійної підготовки працівника неминуче зросте. Це буде сприяти збільшенню зайнятості молоді на навчанні. Світовий і вітчизняний досвід підтверджують тенденцію росту тривалості навчання молоді і більш пізнього її вступу в активну трудову діяльність. Одночасно і змінюються вимоги наймачів до робочої сили. Від тактики одержання швидкого прибутку підприємець переходить до довгострокової стратегії одержання стійких доходів в умовах конкуренції, тому в наслідок у них з'явиться необхідність у збільшенні наймання молодої робочої сили.

Висновок

У даній роботі використовувалася можливість провести аналіз як науково-теоретичного, так і практичного аспекту діяльності такого складеного елемента ринкової економіки, як ринок праці. Я думаю, що через надмірну просторість даної теми неможливо докладно розглянути в одній роботі всі сторони цієї проблеми. Однак, виходячи з усього вищесказаного, можна зробити деякі висновки, узагальнюючи аналіз кожного з розглянутих питань. 

Отже, тепер можна вже з упевненістю говорити про те, що ринок праці це не тільки відносини між найманими робітниками як суб'єктами пропозиції праці і підприємцями як суб'єктами попиту, що виникають із приводу купівлі-продажу цієї праці. Адже ринок праці випробує колосальний вплив з боку різних суб'єктів трудових відносин: це і профспілки, що відстоюють інтереси найманих робітників, і держава, що підтримує інтереси як працівників, так і роботодавців за допомогою спеціалізованих організацій і законодавчого регулювання трудових відносин, і підприємницькі об'єднання, що створюються в противагу профспілкам.

Також не можна замикатися на якому-небудь окремому сегменті ринку праці, вважаючи ситуацію на ньому загальної для ринку праці в цілому. Адже політика держави на ринку праці в цілому тільки тоді може бути результативної, коли вона здійснюється диференційовано для кожного з його сегментів. Прикладом може бути необхідність корінного перетворення існуючої системи підготовки і перепідготовки кадрів, що, по суті, входить до складу потенційного ринку праці. Цілеспрямоване державне регулювання в цій області, у сукупності з іншими мірами на інших сегментах може бути по-справжньому ефективної.

У роботі було також поставлене питання про необхідний ступінь утручання держави в ринкову економіку, і конкретно в сферу трудових відносин. Стосовно до країн з розвитий ринкової соціально орієнтованою економікою це питання актуальне тільки в той момент, коли починається відтік капіталу за кордон, обумовлений надмірним податковим пресом на підприємців (основне джерело фінансування соціальних програм і т.п.). І отут уже ставиться питання про надання волі ринковим саморегулюючим процесам для стимулювання економічного росту.

У нашій же економіці з властивим їй великим державним сектором і активним втручанням у ринкові процеси говорити про побудову ефективної соціальної економіки рано. Цьому сприяє і недосконалість правової бази, і податкового законодавства, і корупція в керівному складі, і сильний "тіньовий" сектор. Словом, щоб почати ефективно вирішувати проблеми на ринку праці, потрібно спочатку реформувати всі сфери економічного, політичного і соціального життя суспільства.