Розділ 1. Електронний цифровий підпис в цивільному праві України

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Зміст

Вступ

Розділ 1. Електронний цифровий підпис в цивільному праві України

1.1 Поняття та ознаки електронного цифрового підпису

1.2 Переваги електронного цифрового підпису та документообігу

Розділ 2. Правове регулювання використання електронного цифрового підпису

2.1 Регулювання електронного цифрового підпису нормами права: міжнародний досвід

2.2 Становлення українського законодавства про цифровий підпис

Розділ 3. Електронний цифровий підпис в цивільному обігу

3.1 Використання електронного цифрового підпису при здійсненні електронних правочинів

3.2 Проблеми вдосконалення використання електронного цифрового підпису

Розділ 4. Електронний цифровий підпис та документообіг в державній податковій службі

4.1 Використання електронного цифрового підпису в роботі органів державної податкової служби

4.2 Вдосконалення подання платниками податків податкової звітності в електронній формі

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Чи завжди ми відрізняємо електронний документ від документа в електронному вигляді? В електронному документі інформація, зафіксована за допомогою електронних даних, має включати обов’язкові реквізити документа, найголовнішим з яких є електронний підпис. Тобто без електронного підпису за певних вимог документ не має юридичної сили і не може вважатися електронним документом.

Електронний документообіг є одним із тих інструментів, які в змозі забезпечити потреби сьогодення в швидкому інформаційному обміні. А використання електронного цифрового підпису, що підтверджує оригінальність документа і надійно захищає його від підробок, – ефективне рішення для всіх, хто не хоче чекати приходу кур’єрської пошти за багато сотень кілометрів, щоб перевірити дійсність отриманої інформації або підтвердити факт укладення договору. Документи можуть бути засвідчені електронним цифровим підписом і передані до місця призначення протягом декількох секунд, адже електронний документ передається за допомогою швидкісних телекомунікаційних систем, однією з яких є, наприклад, Інтернет. За таких умов усі учасники обміну електронними документами незалежно від відстані мають однакові можливості в електронному інформаційному обміні.

Отже, можна сказати, що документообіг з використанням електронного цифрового підпису невдовзі посяде домінуюче місце у системі опрацювання, підготовки, підписання та надсилання документа, оскільки традиційні схеми: розроблення проекту документа в електронному вигляді, створення паперової копії для підпису, пересилання паперової копії з підписом, розгляд паперової копії, перенесення її на комп’ютер – є малоефективними, трудомісткими та такими, що потребують забагато часу.

Запропоновані інформаційні технології дають можливість фізичним особам, підприємствам та організаціям, суб’єктам господарювання більш ефективно і творчо вирішувати економічні та соціальні проблеми. Отже, актуальність курсової роботи не викликає сумніву.

Мета курсової роботи – дослідити правові основи використання електронного цифрового підпису в цивільному обігу України.

Для досягнення поставленої мети слід вирішити наступні завдання:

- визначити сутність та ознаки електронного цифрового підпису;

- описати переваги використання електронного цифрового підпису;

- навести міжнародний досвід правового регулювання електронного цифрового підпису;

- охарактеризувати становлення українського законодавства про цифровий підпис;

- описати можливості використання електронного цифрового підпису при здійсненні електронних правочинів;

- визначити проблеми вдосконалення використання електронного цифрового підпису.

Предмет курсової роботи – регулювання використання електронного цифрового підпису нормами права.

Об’єкт курсової роботи - електронно-цифровий підпис у цивільному обігу.

Висновки

Стрімкий розвиток та глобальне впровадження новітніх інформаційних технологій, інтенсифікація інформаційних відносин, створили умови, коли життя людини є майже не мислимим без мобільного телефону, телевізора, комп’ютера та Інтернету.

Розвиток суспільних відносин став вимогою в цілому щодо розроблення, вдосконалення та оновлення нормативно-правової бази України, створення спеціальних юридичних норм та правил регулювання сфери інформаційних правовідносин.

Верховною Радою України були прийняті закони України, які набули чинності, «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронний цифровий підпис», «Про обов’язковий примірник документів», «Про Національну програму інформатизації», «Про телекомунікації», «Про Національну систему конфіденційного зв’язку», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» тощо.

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначив основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів.

Законом встановлено, що електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа, зокрема, електронний цифровий підпис. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Проте, закон також встановив певні обмеження на застосування електронного документа як оригіналу. Зокрема, в електронній формі не може бути створено оригінал свідоцтва про право на спадщину; інший документ, який, згідно із законодавством, може бути створений лише в одному примірнику (поки не буде створено централізованого сховища оригіналів електронних документів).

Електронний цифровий підпис дає змогу підтвердити цілісність електронного документу, тобто його захищеність від несанкціонованого спотворення, руйнування або знищення в процесі руху від відправника до одержувача, та ідентифікувати підписувача.

Правочини здійснені за допомогою накладання на них електронного цифрового підпису та передані адресату в мережі передачі даних мають великий ступінь захисту від несанкціонованого доступу, спотворення чи знищення змісту правочину, адже такий підпис отримується за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних.

Електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки), якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Особистий ключ має бути відомий лише його володільцеві. Відкритий ключ доступний всім учасникам електронного документообігу.

Засвідчення чинності відкритого ключа здійснюється шляхом формування сертифіката відкритого ключа – документа, що видається центром сертифікації ключів. Посилений сертифікат відкритого ключа видається акредитованим центром сертифікації ключів, засвідчувальним центром, центральним засвідчувальним органом.

Сертифікат ключа містить найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача – власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису.

Посилений сертифікат ключа, крім обов’язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа.

Юридичні та фізичні особи можуть на договірних засадах засвідчувати чинність відкритого ключа сертифікатом ключа, а також використовувати електронний цифровий підпис без сертифіката ключа.

Розподіл ризиків збитків, що можуть бути заподіяні підписувачам, користувачам та третім особам, які користуються електронними цифровими підписами без сертифіката ключа, визначається суб’єктами правових відносин у сфері послуг електронного цифрового підпису на договірних засадах.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності для засвідчення чинності відкритого ключа використовують лише посилений сертифікат ключа.

Отже, електронний цифровий підпис спрямований на спрощення та прискорення документообігу між суб’єктами господарювання, що, в свою чергу, має зміцнити конкурентоспроможність вітчизняних підприємств, адже пришвидшиться процедура укладення цивільно-правових та господарських договорів, оформлення експортно-імпортних операцій, надання електронних банківських послуг.

Станом на сьогодні, згідно з інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті центрального засвідчувального органу, акредитацію пройшли три центри сертифікації ключів, тобто система електронного цифрового підпису є повністю структурно укомплектованою для належного функціонування.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.061996 р. № 254 к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996 р. – 1996, № 30, ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV (із наступн. змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 03.10.2003 р. – 2003, № 40, ст. 356.

3. Закон України «Про електронні документи й електронний документообіг» від 22.05.2003 р. № 851-IV.

4. Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 р. № 852-IV.

5. Закон України «Про платіжні системи і переклад грошей в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346-III.

6. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV.

7. Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні» від 09.01.2007 р. № 537-V.

8. Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

9. Директива 1999/93/EC Европейского парламента и совета от 13 Декабря, 1999 г. Относительно структуры сообщества для электронных подписей.

10. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88.

11. Перелік типових документів, що створюються в діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із указівкою термінів зберігання документів, затверджено наказом Головного архівного управління при КМУ від 20.07.98 р. № 41.

12. Наказ ДПА України,,Про подання електронної податкової звітності” від 10.04.08 №233, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 16.04.08 за № 320/15011.

13. Проект Закону України «Про внесення змін до підпункту “з” підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами» від 30.05.08 р. № 2582.

14. Блажівська Наталя. Електронний правочин // Юридичний журнал. №1/2007.

15. Гудзь О. Еволюція форм правочинів: від усної – до «електронної»//Юридичний журнал. – 2006. – № 1(43). – С. 32-37.

16. Дутов М. Сравнительный анализ европейского законодательства в области электронного документооборота // Підприємництво, господарство і право. 2002. № 8. - С. 25-28

17. Кирилюк Дмитро. Правові засади використання електронних розрахункових документів та електронних підписів в банківській діяльності // Юридичний журнал. №12/2005.

18. Лінецький Сергій. Як використовувати електронні документи? Юридичний журнал. №9/2003.

19. Сергієнко Дмитро. Україні – електронний документообіг // Юридичний журнал. №2/2002.

20. Симонович П.С. Регулирование электронной цифровой подписи нормами права: международный опит // «Журнал российского права», № 3, март 2002 г.

21. Чирський Ю. Електронний цифровий підпис: правові аспекти застосування // Довідник секретаря та офіс-менеджера. - №1(2007) - С. 26-31.

22. Чирський Юрій. Запровадження системи електронного документообігу в Україні // Юридичний журнал. № 6/2006.