Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.

Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.

НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов'язковій купівлі — продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки.

Серед інструментів грошово-кредитної політики важливе значення має політика, яку проводить НБУ як кредитор в останній інстанції. У країнах із розвинутими ринковими відносинами центральний банк надає кредити комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам, рефінансуючи їхні активні операції, тобто здійснюючи переоблік комерційних векселів і надаючи ломбардний кредит. Національний банк України також використовує зазначені вище види кредитування, але на початку своєї діяльності у ролі центрального банку НБУ застосовував як адміністративні, так і ринкові методи кредитування, причому суб'єктами кредитування були і господарюючі суб'єкти, і Мінфін. НБУ кредитував безпосередньо дефіцит державного бюджету і надавав так звані централізовані кредити певним секторам економіки, тобто опосередковано покривав недостачу ресурсів для фінансування державного сектора економіки.

Загалом НБУ застосовував такі методи кредитування:

— адміністративний розподіл емісійних ресурсів між комерційними банками;

— безпосереднє централізоване кредитування міністерств для покриття нестачі фінансових ресурсів у певній галузі економіки;

— безпосереднє надання кредиту Мінфіну на покриття дефіциту державного бюджету;

— проведення закритих і цільових кредитних аукціонів;

— надання комерційним банкам облікового й ломбардного кредиту;

— проведення операцій РЕПО. [24, 34]

Хоча зараз НБУ не надає так званих централізованих кредитів і кредитів на покриття дефіциту державного бюджету, заборгованість за ними існує, що потребує проведення відповідної політики. Зокрема, Мінфіну і НБУ доцільно розглянути питання про переоформлення на державний внутрішній борг заборгованості за централізованими кредитами, наданими окремим галузям економіки, та процентів за ними, заборгованості Мінфіну України за централізованими та за іншими кредитами.

Удосконалення й подальший розвиток політики рефінансування може відбуватися через поліпшення механізму кредитування комерційних банків під заставу цінних паперів, з допомогою переобліку векселів, а також проведення операцій із державними цінними паперами на відкритому ринку типу РЕПО.

Доцільним було б, по-перше, створення двох спеціалізованих державних комерційних банків: реконструкції та розвитку сільського господарства і реконструкції та розвитку промисловості, а по-друге, продаж їм емісійних кредитних ресурсів, що виникають унаслідок планових емісій грошей, пов'язаних із об'єктивним зростанням грошової маси.

Для формування ресурсів цих банків можна було б застосовувати і такий механізм, як депозитні сертифікати, за допомогою яких залучати вільні кошти комерційних банків недержавної форми власності. За цими видами депозитів можна встановити заохочувальний процент і державну гарантію повернення. Такі стимули заохочуватимуть комерційні банки зберігати свої тимчасово вільні кошти в спеціалізованих державних банках, котрі, у свою чергу, матимуть можливість використовувати їх для кредитування відповідних галузей господарства.

У разі появи в господарському обігу комерційних векселів НБУ буде готовий рефінансувати комерційні банки під переоблік векселів, які акцептовані комерційними банками. [39, 52]

ВИСНОВКИ

За сучасних умов діяльність Національного банку України має вирішальний вплив на стабільність грошової одиниці, надійність роботи банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування всієї економіки України. У зв’язку з цим в курсовій роботі було доцільним визначення теоретичних основ розвитку кредитних відносин НБУ з комерційними банками, аналіз динаміки показників, що характеризують кредитні відносини НБУ з комерційними банка тощо.

В курсовій роботі було визначено, що економічна сутність кредитних відносин НБУ з комерційними банками проявляється як на макро-, так і на мікрорівні.

Кредитування банків відбувається через закриті кредитні аукціони, операції РЕПО (купівлю-продаж цінних паперів державою, рефінансування інвестиційних операцій (вкладення засобів у векселі, акції суб’єктів підприємницької діяльності).

Що стосується заходів НБУ з подолання кризових явищ безпосередньо у банківській сфері, та опосередковано у економіці, то варто зазначити, що набув чинності ряд нормативно-правових актів з регулювання діяльності комерційних банків. Незважаючи на позитивну або негативну їх оцінку експертами, їх ефективність або безрезультативність можна буде оцінити з плином часу. Окрім того, не можна нівелювати вплив на діяльність банківського сектору коштів наданих Міжнародним валютним фондом.

Мету курсової роботи було досягнуто.