Розглядаючи роль запозичення в процесі розвитку культури, відзначимо, що цей механізм може реалізуватися як:

- всередині певної культури, забезпечуючи поширення зразків культури серед даного народу, так і

- у ході між культурного діалогу різних суспільств, народів, тобто кросскультурної взаємодії.

При наявності окремих особливостей є багато загального в реалізації механізмів усередині й кросскультурного запозичення.

Роль запозичення в розвитку тієї або іншої культури вагома. Якщо мова йде про внутрішньо-культурний розвиток, то поширення нових зразків культури, властивому одному прошарку суспільства, на інші соціальні групи завжди було, є й буде досить важливим фактором розвитку культури соціуму.

Коли ж ми ведемо мову про запозичення в процесі міжкультурних зв'язків, треба визнати, що цей фактор завжди відігравав велику роль, але в останні 1-2 сторіччя здобуває все зростаюче значення в історичній еволюції багатьох культур. Важко собі представити розвиток тієї або іншої країни сьогодні, її науки й техніки, соціальних ідей, політичних інститутів, мистецтва й літератури, не говорячи вже про моду, без фактора міжкультурного запозичення, яке відбувається через між культурний діалог.

Система між культурного діалогу може будуватися:

1. добровільно;

2. вимушено;

3. бути нав'язаною примусово.

У першому випадку мова йде про запозичення, яке викликане внутрішніми інтересами, бажаннями суб'єкта. Так, сьогодні багато країн, порвавши з тоталітаризмом, шукають шляхи свого подальшого розвитку. Вони запозичать окремі ідеї, цінності, принципи політичного пристрою, моделі діяльності, приміряться до них, співвідносять із власним історичним досвідом. Внутрішньо-культурні добровільні зміни мають ще більш широке поширення. Сільська культура чимало запозичила в міської, робоча молодь — у студентської.

Добровільне запозичення має ряд характерних рис.

Кожна культура в умовах добровільного культурного діалогу відбирає в іншої культури саме ті елементи, зразки, які сприяють рішенню її власних назрілих проблем. Вибірково запозичать лише:

- у чому є необхідність;

- найбільш прийнятні для даної культури варіанти відповідей на виклики власної історії.

І чим багатше різноманіття культур, тим більше варіантів відповідей на найрізноманітніші виклики людської історії є в арсеналі людства. Завдяки ж зміцненню міжкультурного діалогу, міжкультурних зв'язків, взаємодії, різні народи одержують широкий доступ до цього арсеналу й черпають із нього потрібні й прийнятні для себе соціокультурні нововведення.

У процесі культурної взаємодії відбувається сполучення двох культур, взаємний обмін цінностями. Між культурний діалог — це не вулиця з однобічним рухом. Як показали соціологічні дослідження з аккультуризації (зокрема, процесу впливу "білої" американської культури на індіанців, чорних американців), найчастіше має місце взаємовплив. Причому кожна зі сторін запозичить лише те, що їй необхідно й доцільно.

Змушене запозичення культури сполучить у собі елементи добровільності й внутрішнього примусу. Цей варіант запозичення переважно виникає в тих ситуаціях, коли представники тієї або іншої культури виявляються змушеними включатися в іншу культуру. Сьогодні це найчастіше мігранти (як з однієї країни в іншу, так і із села в місто). Прийняття нової культури відбувається не на основі добровільного вибору, а як умова включення в інше соціокультурне середовище.

У подібних випадках можна говорити про наявність донорської й реципієнтної груп у міжкультурному діалозі. Реципієнтна група змушена переймати норми й принципи поводження, опановувати моделями діяльності, які забезпечують виживаність у новому середовищі. Наскільки швидко й глибоко піде запозичення, відбудеться природна асиміляція, залежить від ряду обставин.

Як показав досвід, залежно від ступеня розвитку захисних здатностей, традицій тієї або іншої культури, природна асиміляція реципієнта в рамках донорської культури може бути повна або часткова. Але у всіх випадках основні елементи донорської культури задають тон. Як би міцно не дотримувалася родина своїх національних традицій, як би згуртовано не жили б члени громади, вони працюють, заробляють, учаться, роблять бізнес, підкоряючись нормам, зразкам поводження донорської культури. Більше того, можуть виникати протиріччя між стандартами, на які орієнтується людина, працюючи на виробництві, роблячи свій бізнес, і нормами відносин із земляками, у родині.

Примусове впровадження, нав'язування культури ззовні відбувається відповідно у двох варіантах:

- міжкультурному — у результаті поневолення (колоніального в тому числі) і прагнення нав'язати далекі культурні норми, традиції пригнобленим народам;

- внутрішньо-культурному — примусове нав'язування соціальною групою, з кермом у політичній владі, своєї ідеології іншій частини суспільства.

Зовнішній примус може й не супроводжуватися нав'язуванням культури. Гноблення народу може обмежуватися визнанням (васальної) політичної й економічної залежності, встановленням загального колоніального керування країною, наданням помітних економічних і політичних привілеїв для колонізаторів. В інших випадках залежність (політична, економічна) може супроводжуватися примусовим нав'язуванням культури поневолювача, придушенням місцевої національної культури, примусовою асиміляцією народу. Це нав'язування може здійснюватися як у зовні лояльних формах: підтримка місіонерів, надання привілеїв для здійснення ними своєї діяльності, надання переваг тим, хто володіє мовою, культурою нації гнобителя, обмеження можливостей для розвитку національної культури й т.д. Нав'язування культури може здійснюватися й у примусових формах: перехід системи освіти на підручники, навчальні програми, які ретранслюють іншу культуру, заборона на ведення діловодства рідною мовою й т.д.

Сформоване на сьогодні культурне поле людства — результат функціонування культури як соціального явища, взаємодії тенденції соціальної селекції, соціального імунітету, збереження своєї самобутності, цілісності, з одного боку, а з іншого боку — розвитку культури як за рахунок саморозвитку, так і в ході міжкультурного діалогу, запозичень, взаємовпливу. Все це породило різноманіття культур, що саме по собі є важливим чинником життя сучасної людини.