ЗМІСТ
Вступ
1. Принципи раціонального природокористування
2. Стандарти і нормативи якості навколишнього середовища
3. Екологічна експертиза
4. Економічні механізми природокористування
5. Екологічний моніторинг навколишнього середовища
6. Правове регулювання екологічних відносин
7. Державне управління в галузі природокористування
8. Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища
Висновки
Література
Вступ
Тема контрольної роботи "Наукові основи раціонального користування та управління навколишнім середовищем".
В умовах зростаючого антропогенного впливу на навколишнє середовище очевидною є необхідність переходу до нової форми зв'язку між суспільним виробництвом і навколишнім середовищем - до замкненої системи виробництва і раціонального типу природокористування.
Замкнена система виробництва спирається на два фундаментальні принципи: 1) найбільш повне використання відходів виробництва; 2) доведення використовуваних відходів до такого стану, коли вони можуть бути асимільовані екологічними системами без шкідливих наслідків.
Перехід до раціонального природокористування ставить перед суспільством ряд ще більших проблем.
Теорія наукового природокористування є науковою дисципліною, яка розробляє загальні принципи всієї практичної діяльності, пов'язаної з впливом на навколишнє середовище. Мета природокористування полягає в забезпеченні єдиного підходу до природи як загальної основи праці і життя людства.
Природокористування - це сукупність усіх впливів людства на природу, до яких належать заходи щодо освоєння, перетворення і охорони природи. Необхідно розрізняти природокористування раціональне і нераціональне.
Раціональне природокористування спрямоване на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів.
Нераціональним є таке природокористування, коли вплив людини на природу призводить до знесилення її відновлювальних властивостей, зниження якості і вичерпання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища. Воно може виникнути як наслідок не тільки прямих, але й опосередкованих впливів на природу.
Попередження і подолання результатів нераціонального природокористування складає завдання охорони природи, яке охоплює заходи з підтримання вже існуючої продуктивності природи. Наука про охорону природи созологія вивчає закономірності антропогенної динаміки природних ресурсів у їх взаємозв'язку, обґрунтовує раціональне використання природних багатств, розробляє способи їх збереження і відновлення.
Структурна особливість природокористування полягає в тому, що воно набирає різних форм залежно від типів природних ресурсів - витратних (енергетичних, сировинних, харчових) і ресурсів середовища (умов праці, відпочинку і відновлення здоров'я).
При використанні практично невичерпних ресурсів (енергії Сонця і підземного тепла, припливів і відпливів) раціональність природокористування вимірюється перш за все найменшими експлуатаційними витратами і найбільшим коефіцієнтом корисної дії (ККД) добувних виробництв і установок.
Для ресурсів вичерпних і при цьому невідновних (наприклад, нафта, мінерали) важливими є комплексність і економічність добування, скорочення відходів.
Охорона витратних ресурсів, які відновлюються в ході використання, спрямована на підтримання їх продуктивності і ресурсообороту, а експлуатація повинна забезпечити їх безвідходне добування і перероблення, а також розширене виробництво.
Охорона природних ресурсів означає підтримання їх якостей, сприятливих для господарства, відпочинку і здоров'я, а також недопущення невиправданих перетворень (наприклад, вторинного засолення ґрунтів, виникнення непродуктивного мілководдя).
Раціональне освоєння ресурсів середовища полягає в найбільш повному і вигідному пристосуванні до них господарства.
Перетворення витратних ресурсів виражається в їх примноженні і збагаченні, у підвищенні продуктивності природи. Тут необхідні заходи і всебічне врахування корисних і шкідливих наслідків.
Перетворення ресурсів середовища означає їх покращання, оп-тимізацію, підвищення естетичних достоїнств. До цієї групи процесів природокористування належать рекультивація ландшафту, акліматизація різних видів тварин. Поряд з позитивними прикладами збагачення фауни відомі також випадки, коли акліматизація тварин призводила до багатьох шкідливих наслідків.
Можна виділити два етапи розробки і реалізації проблеми. Перший - програма першочергових заходів, другий - довгострокова програма переходу до системи раціонального природокористування.
Першочергові заходи: створення системи контролю за якістю середовища, урахування заходів з охорони природи при розробці народногосподарських планів, заходів з формування екологічної культури населення.
Довгострокова програма - це програма переходу виробництва до більш високого ступеня розвитку. Сюди належать питання економічної оцінки природних ресурсів, питання створення систем управління ресурсами біосфери, виявлення напрямів і темпів природного і антропогенного розвитку природи в найближчому майбутньому і в перспективний період.
Мета роботи – ознайомитися з принципами раціонального природокористування; стандартами і нормативами якості навколишнього середовища; екологічною експертизою; економічними механізмами природокористування; моніторингом навколишнього середовища та правовим регулюванням екологічних відносин, а також з державним управлінням в галузі природокористування.
Екологічна експертиза
Мета і завдання екологічної експертизи - запобігання негативного впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей, а також оцінка
ступеня екологічної безпеки проектів, планів, заходів господарського розвитку, будівельних норм і правил, стандартів, виробів, матеріалів, хімічних речовин тощо, вимогам екологічної безпеки суспільства; оцінка ефективності заходів з охорони навколишнього середовища; підготовка об'єктивних і обґрунтованих висновків екологічної експертизи.
Основними принципами екологічної експертизи є: гарантування безпечного для життя і здоров'я людей навколишнього середовища; збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів; наукова обґрунтованість, об'єктивність і незалежність; комплексність, превентивність і оприлюднення результатів; державне регулювання і законність. Підготовка результатів екологічної експертизи і прийняття рішення щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи здійснюється з урахуванням громадської думки.
Передбачається така процедура проведення державної екологічної експертизи: формування експертних груп і комісій; визначення етапів екологічної експертизи та їх тривалості.
Умови і порядок проведення екологічної експертизи визначаються Законом України "Про екологічну експертизу" (від 09.02.1995р.).
Екологічна експертиза має проводитись на всіх об'єктах, які можуть спричиняти негативний вплив на природне середовище. Експертизі підлягають:
- правова, нормативна і інструктивна документація;
- проекти технічних систем, машин, механізмів і приладів;
- документація на впроваджувані відкриття і винаходи;
- діючі та ті, що будуються, технічні системи, аграрні, біо-технічні та інформаційні системи, які спричиняють вплив на навколишнє природне середовище;
- унікальні антропогенні і природні системи і об'єкти (курорти, об'єкти історичної і культурної спадщини, природно-заповідні території);
- стан здоров'я населення і організація охорони здоров'я;
- відомі та нові речовини, енергоносії, сировина, матеріали, корми, продукти харчування, лікарські препарати, відходи;
- природоохоронні заходи, фонди, асигнування, системи стимулювання, ресурсозбереження;
- системи виховання, освіти і пропаганди.
В Україні можуть здійснюватися державна, громадська та інші форми екологічної експертизи.
Для об'єктів, що мають підвищений рівень екологічної небезпеки, проведення державної екологічної експертизи є обов'язковим.
Висновки
В процесі виконання контрольної роботи ми ознайомилися з принципами раціонального природокористування; стандартами і нормативами якості навколишнього середовища; екологічною експертизою; економічними механізмами природокористування; моніторингом навколишнього середовища та правовим регулюванням екологічних відносин, а також з державним управлінням в галузі природокористування.
Література
1. Андрейцев В.І. Екологія і законодавство України: У 2 кн. - К.: Юрінком Інтер, 1997.
2. Білявський Г.О., Бровдій В.М. Про класифікацію основних напрямів сучасної екології // Рідна природа. - 1995. - № 2. - С. 4-7.
3. Білявський Г.О., Бутченко Л.І., Навроцький В.М. Основи екології: Теорія та практикум. - К.: Лібра, 2002.
4. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - К.: Либідь, 1993.
5. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Практикум із загальної екології. -К.: Либідь, 1997.
6. Бровдій В.М., Гаца О.О. Екологічні проблеми України (проблеми ноогеніки). - К.: НПУ, 2000.
7. Волошин В.В. Проблеми сталого розвитку України. - К.: Вид-во "БМТ", 1998.
8. Гебель П. Природное наследие человечества: Ландшафты и сокровища природы под охраной ЮНЕСКО / Пер. с нем. - М.: БММ АО, 1999.
9. Голубець М.А. Плівка життя. - Львів: Афіша, 1997.
10. Голубець М.А., Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та ін. Конспект лекцій з курсу "Екологія і охорона природи". - К.: УМК ВО, 1990.
11. Гончаренко М.С. Валеология в схемах. - Харьков: ХНУ, 2003.
12. Дерій СЛ., Ілюха В.О. Екологія. - К.: Фітосоціоцентр, 1998.
13. Джигирей B.C., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього середовища. - Львів: Афіша, 2001.
14. Дідух Я.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Класифікація екосистем - імператив національної екомережі (ECONET) України // Український ботанічний журнал. - 2000. - Т. 58. - № 4. - С. 393-403.
15. Дорогунцов С.І., Муховиков A.M., Хвесик М.А. Оптимізація природокористування: У 5 т. - К.: Кондор, 2004.
16. Екологія людини / О.М. Микитюк, О.З. Злотін, В.М. Бровдій та ін. - 3-тє вид. - Харків: ХДПУ "ОВС", 2004.
17. Заповідники і національні природні парки України // Мінекобезпеки України. - К.: Вища школа, 1999.
18. Злобін Ю.А. Основи екології. - К.: Либідь, 1998.
19. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2003.
20. Качинський А.Б., Хміль Г.А. Екологічна безпека України: аналіз, оцінка та державна політика. - К.: НІСД, 1997.
21. Крисаченко B.C. Екологічна культура: теорія і практика. - К.: Заповіт, 1996.
22. Крисаченко B.C. Людина і біосфера: основи екологічної антропології. - К.: Заповіт, 1998.
23. Кучерявий В.П. Екологія. - Львів: Світ, 2000.
24. Кучерявий В.П. Урбоекологія. - Львів: Світ, 1999. - 319 с.
25. Лук'янова Л.Б. Основи екології. - К.: Вища школа, 2000.
26. Микитюк О.М., Злотін О.З. Словник з екології: українсько-російсько-англійсько-німецько-французький. - Харків: ХДПУ, 1995.
27. Мороз С.А. Історія розвитку біосфери Землі: У 2 кн. - К.: Заповіт, 1996.
28. Мусієнко М.М., Серебряков В.В., Брайон О.В. Екологія та охорона природи: основні терміни та поняття // Тлумачний словник-довід-ник. - К.: Тов-во "Знання"; КОО, 2001.
29. Назарук М.М. Основи екології та соціоекології. - Львів: Афіша, 2000.
30. Основи екології та екологічного права / Ю.Д. Бойчук, М.В. Шульга, Д.С. Цалін, В.І. Дем'яненко; За заг. ред. Ю.Д. Бойчука і М.В. Шульги. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2004.
31. Приходченко А.А. Клінічна екологія / За ред. М.Д. Волошина. -Дніпропетровськ: Системні технології, 2002. - 288 с.
32. Салтовський О.І. Основи соціальної екології. - К.: МАУП, 1997. -168 с.
33. Семенюк Н.В. Екологія людини. - Хмельницький: ТУП, 2002. -171 с.
34. Серебряков В.В. Основи екології. - К.: Знання-Прес, 2001.
35. Хилько М.І. Екологічна політика. - К.: Абрис, 1999.
36. Царенко О.М., Злобін Ю.А. Навколишнє середовище та економіка природокористування. - К.: Вища школа, 1999.
37. Червона книга України. Вони чекають на нашу допомогу / Упо-ряд. О.Ю. і С.О. Шапаренко. - Харків: Торсінг, 2002.
ЗМІСТ
Вступ
1. Принципи раціонального природокористування
2. Стандарти і нормативи якості навколишнього середовища
3. Екологічна експертиза
4. Економічні механізми природокористування
5. Екологічний моніторинг навколишнього середовища
6. Правове регулювання екологічних відносин
7. Державне управління в галузі природокористування
8. Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища
Висновки
Література
Вступ
Тема контрольної роботи "Наукові основи раціонального користування та управління навколишнім середовищем".
В умовах зростаючого антропогенного впливу на навколишнє середовище очевидною є необхідність переходу до нової форми зв'язку між суспільним виробництвом і навколишнім середовищем - до замкненої системи виробництва і раціонального типу природокористування.
Замкнена система виробництва спирається на два фундаментальні принципи: 1) найбільш повне використання відходів виробництва; 2) доведення використовуваних відходів до такого стану, коли вони можуть бути асимільовані екологічними системами без шкідливих наслідків.
Перехід до раціонального природокористування ставить перед суспільством ряд ще більших проблем.
Теорія наукового природокористування є науковою дисципліною, яка розробляє загальні принципи всієї практичної діяльності, пов'язаної з впливом на навколишнє середовище. Мета природокористування полягає в забезпеченні єдиного підходу до природи як загальної основи праці і життя людства.
Природокористування - це сукупність усіх впливів людства на природу, до яких належать заходи щодо освоєння, перетворення і охорони природи. Необхідно розрізняти природокористування раціональне і нераціональне.
Раціональне природокористування спрямоване на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів.
Нераціональним є таке природокористування, коли вплив людини на природу призводить до знесилення її відновлювальних властивостей, зниження якості і вичерпання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища. Воно може виникнути як наслідок не тільки прямих, але й опосередкованих впливів на природу.
Попередження і подолання результатів нераціонального природокористування складає завдання охорони природи, яке охоплює заходи з підтримання вже існуючої продуктивності природи. Наука про охорону природи созологія вивчає закономірності антропогенної динаміки природних ресурсів у їх взаємозв'язку, обґрунтовує раціональне використання природних багатств, розробляє способи їх збереження і відновлення.
Структурна особливість природокористування полягає в тому, що воно набирає різних форм залежно від типів природних ресурсів - витратних (енергетичних, сировинних, харчових) і ресурсів середовища (умов праці, відпочинку і відновлення здоров'я).
При використанні практично невичерпних ресурсів (енергії Сонця і підземного тепла, припливів і відпливів) раціональність природокористування вимірюється перш за все найменшими експлуатаційними витратами і найбільшим коефіцієнтом корисної дії (ККД) добувних виробництв і установок.
Для ресурсів вичерпних і при цьому невідновних (наприклад, нафта, мінерали) важливими є комплексність і економічність добування, скорочення відходів.
Охорона витратних ресурсів, які відновлюються в ході використання, спрямована на підтримання їх продуктивності і ресурсообороту, а експлуатація повинна забезпечити їх безвідходне добування і перероблення, а також розширене виробництво.
Охорона природних ресурсів означає підтримання їх якостей, сприятливих для господарства, відпочинку і здоров'я, а також недопущення невиправданих перетворень (наприклад, вторинного засолення ґрунтів, виникнення непродуктивного мілководдя).
Раціональне освоєння ресурсів середовища полягає в найбільш повному і вигідному пристосуванні до них господарства.
Перетворення витратних ресурсів виражається в їх примноженні і збагаченні, у підвищенні продуктивності природи. Тут необхідні заходи і всебічне врахування корисних і шкідливих наслідків.
Перетворення ресурсів середовища означає їх покращання, оп-тимізацію, підвищення естетичних достоїнств. До цієї групи процесів природокористування належать рекультивація ландшафту, акліматизація різних видів тварин. Поряд з позитивними прикладами збагачення фауни відомі також випадки, коли акліматизація тварин призводила до багатьох шкідливих наслідків.
Можна виділити два етапи розробки і реалізації проблеми. Перший - програма першочергових заходів, другий - довгострокова програма переходу до системи раціонального природокористування.
Першочергові заходи: створення системи контролю за якістю середовища, урахування заходів з охорони природи при розробці народногосподарських планів, заходів з формування екологічної культури населення.
Довгострокова програма - це програма переходу виробництва до більш високого ступеня розвитку. Сюди належать питання економічної оцінки природних ресурсів, питання створення систем управління ресурсами біосфери, виявлення напрямів і темпів природного і антропогенного розвитку природи в найближчому майбутньому і в перспективний період.
Мета роботи – ознайомитися з принципами раціонального природокористування; стандартами і нормативами якості навколишнього середовища; екологічною експертизою; економічними механізмами природокористування; моніторингом навколишнього середовища та правовим регулюванням екологічних відносин, а також з державним управлінням в галузі природокористування.
Принципи раціонального природокористування
Принципи раціонального природокористування - це основні правила, якими необхідно керуватися при перетворенні природи. Розглянемо деякі з них.
Правило інтегрального ресурсу - конкуруючі в сфері використання природних систем галузі господарства неминуче завдають збитків одне одному тим сильніше, чим більше вони змінюють сумісно експлуатований екологічний компонент або всю екосистему в цілому.
Правило міри перетворення природних систем - у процесі експлуатації природних систем не можна переходити деякі межі, які дозволяють цим системам зберігати властивість самопідтримання (самоорганізації і саморегуляції).
Правило "м'якого" управління природою - "м'яке" управління природними процесами, як правило, здатне викликати бажані природні ланцюгові реакції і тому з соціально-економічного погляду є більш бажаним, ніж "жорстке", техногенне.
Правило ланцюгових реакцій "жорсткого" управління природою - "жорстке", як правило технічне, управління природними процесами може викликати небажані ланцюгові природні реакції (наприклад, порушення динамічної рівноваги), значна частина яких є екологічно, соціально й економічно неприйнятною.
Закон обмеженості природних ресурсів - усі природні ресурси (і умови) Землі є скінченними.
Закон падіння природно-ресурсного потенціалу - у межах однієї суспільно-економічної формації (способу виробництва) і одного типу технологій природні ресурси стають все менш доступними і потребують збільшення витрат праці й енергії на їх добування та транспортування.
Закон зниження енергетичної ефективності природокористування - з плином історичного часу при отриманні з природних систем корисної продукції на її одиницю в середньому витрачається все більше енергії.
Закон відповідності рівня розвитку виробничих сил природно-ресурсному потенціалу - розвиток виробничих сил відбувається відносно поступово до моменту різкого виснаження природно-ресурсного потенціалу, який характеризується як екологічна криза. Криза розв'язується шляхом революційної зміни виробничих сил.
Закон убуваючої родючості - унаслідок постійного вилучення врожаю і порушення природних процесів ґрунтоутворення, а також за тривалої монокультури в результаті накопичення токсичних речовин, що виділяються рослинами, на культивованих землях відбувається зниження природної родючості ґрунтів.
Дата: 2019-07-24, просмотров: 270.