Як відомо, малі річки характеризуються більшою нерівномірністю стоку, ніж великі, як у межах року, так і за багаторічний період. Тому при сучасному інтенсивному господарському використанні місцевих водних ресурсів неможливо обійтися без регулювання водності малих річок ставками і водоймищами. Водосховища і ставки – це штучні водойми, які будують в умовах нерівномірного розподілу річкового стоку з метою його регулювання для забезпечення потреб господарства і населення у воді.

Різниці між ставком і водосховищем немає. Умовно прийнято, що штучна водойма об'ємом до 1 млн. м³ є ставком, а з більшим – водосховищем. Ці штучні водойми мають винятково велике господарське значення. Вони використовуються для гідроенергетики, судноплавства, промислового і побутового судноплавства, риборозведення, зрошення та обводнення. Акумулюючи воду під час повені і паводків, ставки і водосховища дозволяють використовувати її в меженний період, коли стік річок малий, а потреба у воді найбільша [1]. Створений при цьому напір може використовуватися для виробництва електроенергії та подачі води самопливом на зрошення.

У недавньому минулому для збільшення водності малих річок у межень на них споруджували численні загати і греблі найпростішого типу, а при них – водяні млини чи інші гідросилові установки, робота яких не пов'язана з вилученням частини стоку річки. Водорегулююче значення мали також поширені в той час лозові перемички впоперек русла з отвором для ловлі риби. Підпір води від цих споруд, збільшуючи глибини вище за течією, поліпшував рівневий режим водотоку. Дивними здаються в наші дні факти “допомоги водотоку” з боку бобрів. Так, є відомості, що Костромській області на р. Болть, яка славилася колись своїми заливними луками, але обміліла з роками, бобри побудували каскад гребель. Це поліпшило травостій на заплаві і дало змогу костромським господарствам збільшити площу сіножатей. Пізніше, на межі XIX і XX ст., водойми на малих річках почали створювати при будівництві на них гідроелектростанцій, а з 1960-х років – головним чином з метою зрошення (зволоження) осушуваних земель, водопостачання і для рибних господарств.

Ставки і невеликі водоймища в Україні будували давно, особливо за часів заселення південних маловодних регіонів. До 1950 р. їх загальна площа не перевищувала 100 тис. га, повний об'єм – 1,4 км³. За рахунок цих водойм можна було зарегулювати не більше 3% річкового стоку. Але вже через 10 років площа водного дзеркала ставків і малих водоймищ збільшилася вдвічі, а об'єм – майже в 3 рази. У 1990 р. порівняно з 1950 р. площа водного дзеркала штучних водойм (без водойм на великих річках) зросла у 4,9 разів, а їх сумарний об'єм – у 8,2 разів. Місткість ставків і малих водоймищ дає змогу зарегулювати понад 22% середнього річкового стоку, що формується в межах України.

На початок 1990 р. в Україні налічувалося 1094 водосховища і 27579 ставків із загальним об'ємом води понад 3 км³ і площею водного дзеркала 2120 км². Їх розподіл по басейнах основних річок показано в таблиці 3 [22].

Таким чином, водосховища і ставки займають 4759 км² площі і утримують 11,4 км³ води, а великі водосховища Дніпра і Дністра – відповідно 11782 км² і 58,2 км³. Це означає, що штучно створені водойми утримують об'єм води, який перевищує середній річний стік Дніпра і в цілому водні ресурси країни, які формуються на її території в середні за водністю роки. Корисний об'єм водосховищ і ставків, тобто об'єм, який використовується для регулювання стоку і забезпечення потреб водогосподарського комплексу, становить 28,2 км³ і відповідає водним ресурсам Дніпра в дуже маловодний рік.

Таблиця 3

Наявність ставків в басейнах основних річок України

Із загальної кількості водосховищ 90% мають об'єм не вище 10 млн. м³, 8% – від 10 до 100 млн. м³ і лише 2% – понад 100 млн. м³.

Ставки і водоймища на малих річках використовуються в основному комплексно. Залежно від водності і господарської спрямованості природних регіонів виділяється їх основне призначення. На півдні республіки і в центральних маловодних районах Лісостепу і Степу ставки та водоймища використовують головним чином для зрошення і обводнення сільськогосподарських угідь, водопостачання та риборозведення; в північній частині і на Поліссі, в зоні надмірного зволоження, – як водоприймачі осушувальних систем, джерела водопостачання, зволоження земель та рекреації; у Прикарпатті їхнє головне призначення – водопостачання, риборозведення і гідроенергетика, а також застосування в якості протипаводкових споруд.

Слід зазначити, що більшість ставків внаслідок тривалої експлуатації перебуває у занедбаному стані. Ставки замулені, заросли водною рослинністю. Внаслідок цього різко зменшився їх об'єм та площа водного дзеркала. Ступінь використання таких ставків дуже низький, що призводить до значних втрат води. Стан більшості ставків вкрай незадовільний. Збудовані вони в основному силами господарств на низькому інженерному рівні за спрощеною проектною документацією, а частіше без неї. Греблі земляні, з незакріпленими укосами, багато з них розмиті. Водоскидні споруди за технічним станом і капітальністю, як правило, не відповідають сучасним вимогам, що перешкоджає регулюванню та раціональному використанню стоку малих річок.

Значна частина ставків має площу до 5 га, глибину – переважно 0,5-1,5 м. При такій глибині ставки прогріваються до дна й інтенсивно заростають. По суті, це штучні басейни-випаровувачі, які марно і безповоротно втрачають воду. Береги ставків дуже часто заболочені, порослі чагарником, очеретом, осокою. Розвиток на водозборі ерозійних процесів, як природних, так і пов'язаних із сільськогосподарським освоєнням схилів долини і балок, зумовлює посилений змив ґрунту та замулення ставків [17].

Дослідженнями встановлено, що втрати стоку на додаткове випаровування з водної поверхні ставків і водосховищ (крім дніпровських і Дністровського) зменшують водні ресурси:

· на Поліссі – на 1-2% в середні за водністю роки і на 5-7% – у дуже маловодні роки;

· в зоні Лісостепу – відповідно на 2-5 і 7-15%;

· в зоні Степу – відповідно на 5-7 і 20-40%.

Більшість гідротехнічних споруд вимагає реконструкції. В деяких випадках їх необхідно ліквідувати, оскільки дрібні, замулені і вкриті рослинністю ставки вже не мають господарського значення. Зайняті ними площі доцільно перетворити на заплавні сіножаті. Важливо також очистити водойми. Вийнятий з них мул – цінне добриво для сільськогосподарських полів. Ставки звичайно утворюються у верхів'ях малих річок, на струмках і тимчасових (пересихаючих) водотоках, в пониззях місцевості. Тому їх водоохоронна роль порівняно з іншими водними об'єктами більша. Велика водорегулююча роль ставків і малих водоймищ і при господарському використанні стоку річок.

Однак при всій очевидності позитивного впливу штучних водойм на результати господарської діяльності їх створення порушує природний режим водотоків і без вжиття відповідних компенсаційних заходів може призвести до небажаних наслідків. Тому збереження природного комплексу малої річки разом із спорудженими на ній ставками і водоймищами необхідно розглядати як єдину проблему. Надмірне захоплення будівництвом ставків може призвести до зовнішнього тимчасового благополуччя, але оскільки надходження води і наносів здійснюється по всій довжині річки, окремі ставки чи їх каскади рано чи пізно будуть замулені. Щоб запобігти цьому, побудувавши ставок, необхідно насамперед дбати про його благоустрій, регулярно чистити, ремонтувати гідротехнічні споруди, будувати греблі з донними водовипусками, створювати водоохоронні зони, регламентовані вимогами збереження малих річок.