Реферат
Дипломна робота на тему: "Управління Херсонським виноробним заводом у кризовій ситуації".
Метою роботи було: на основі вивчення діяльності підприємства запропонувати шляхи по виходу з кризи.
Дипломна робота написана на 100 сторінках, має 12 таблиць, 12 рисунків, 2 додатки та 40 джерел літератури.
| ЗМІСТ |
| Вступ |
| Розділ 1. Характеристика виноробної галузі у сучасних умовах |
| 1.1 Історія виникнення виноробної галузі |
| 1.2. Сучасний стан виноробної промисловості та перспективи її розвитку на Україні та в інших країнах світу |
| 1.3. Використання технологій для виробництва безалкогольних напоїв у виноробній галузі |
| 1.4. Антикризовий менеджмент для підприємств в умовах ринку |
| 1.5. Заходи по покращенню та підвищенню рівня виробництва |
| Розділ 2. Управлінське обстеження Херсонського виноробного заводу |
| 2.1 Історія створення підприємства |
| 2.2. Аналіз факторів зовнішнього середовища підприємства |
| 2.3. Фактори внутрішнього середовища винзаводу |
| Розділ 3. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства Херсонський винзавод. |
| 3.1 Аналіз ліквідності |
| 3.2 Аналіз довгострокової платоспроможності. |
| 3.3 Аналіз коефіцієнтів рентабельності |
| Розділ 4. Управління Херсонським винзаводом у кризовій ситуації |
| 4.1 Оптимізація структури управління. |
| 4.2 Оренда - як додаткове джерело прибутку |
| Висновок |
| Література |
| Додаток |
Вступ
В умовах переходу України на шлях ринкової економіки особливо важливою стає проблема не просто виживання, а успішного функціонування підприємств на гостроконкурентних ринках.
Розвиток ринкових відносин підвищує відповідальність та самостійність управлінських рішень по забезпеченню ефективної їх роботи. Результати виробничої, комерційної, фінансової та інших видів господарської діяльності залежать від різноманітних факторів, які знаходяться у різній ступені між собою та кінцевими показниками.
їх дія та взаємодія різні по своїй силі, характеру та часу. Причини або умови, що сприяють виникненню факторів, також різноманітні. Не розкриваючи та не оцінюючи направлення, активність та період їх дії, не можливо забезпечити ефективність управління. Якісно виконати цю тяжку роботу можна тільки за допомогою вивчення стану підприємства, тому тема даної дипломної роботи: "Управління Херсонським виноробним заводом у кризовій ситуації" є досить актуальною.
Метою роботи було: на основі вивчення діяльності підприємства запропонувати шляхи по виходу з кризи.
Проблемами виноградарства та виноробства займається багато спеціалістів, зокрема, Слюсар В. Д., Бахтін Ю. Г., Великий Ю. В., Гаркуша О. М., Матчина І. Г., Алієва А. Н. та багато інших, бо виноробна промисловість має важливе значення на сьогоднішній день, тоді як покращення показників ефективності виноградарства та виноробства у перспективі.
Розділ 1 Характеристика виноробної галузі у сучасних умовах
Сучасний стан виноробної промисловості та перспективи її
Рис 1. Експорт вина з України.
Українська виноробна продукція постачається у 12 країн ближнього і далекого зарубіжжя. Не дивлячись на значне зниження експорту в Росію, вона залишається основним головним торговим партнером (60 % поставок). На 2 місці - Германія (30 %).
Більше половини експортованої продукції у грошовому вимірі приходиться на ііристі (шампанські) вина.
Згідно даних Держкомстату, у 1999 р. в Україні легальний імпорт вина склав 8,46 млн. доларів, експорт - 13, 4 млн. доларів.
Рис. 2 Імпорт вина в Україну
В Україну імпортуються вина, як із країн СНД, так із далекого зарубіжжя.
Далеке зарубіжжя. По оцінкам регіонального менеджера компанії Seagram Вадима Ушакова Україна споживає не більше 50000 ящиків в рік французьких вин (умовний ящик - 9л. 12 пляшок по 0,75 л.), не більше 10000 ящиків італійських, до 4000 ящиків американських ( в основному "Поль Масон") і десь 2-3 тис. ящиків іспанських сухих вин.
Практично відсутні на ринку вина Германії, спроби вивезти їх на ринок успіху не мали. Зірвались спроби розкрутити південноамериканські, чилійські вина, та вина Ізраїлю.
Кріплених імпортних вин ( головних чином хересів і портвейнів) на ринку мало. І хоча в Україні представлені всі ведучі світові виробники хересів і портвейнів, обсяги продажу їх продукції мізерні. У ведучих португальських виробників (хересів і портвейнів) український ринок "відбирає" всього десь 1500 ящиків цих напоїв у рік. Всього імпорт кріплених і десертних вин (лікерні вина практично не імпортуються), складає не більше 5000 ящиків у рік.
Близьке зарубіжжя. Ввозити вино з країн СНД набагато легше. Наявність сертифікату СТ-1, звільнюється від мита EUR з 1 л, дуже облегшує життя імпортерам молдавського, грузинського і вірменського вина.
Асортимент вітчизняних вин відносно можна розділити на 3 цінових сегменти:
У сегменті дешевих вин позиціонуються ординарні кріплені і столові вина по ціні від 6 до 15 гривень.
До середніх цінових пропозицій можна віднести ординарні і марочні, кріплені і столові вина по ціні від 6 до 15 грн.
До дорогого сегменту відносяться марочні і колекційні вина по ціні вище за 15 гривень.
Винний імпорт із країн СНД теж можна розділити на 3 цінових сегменти.
У нижньому ціновому сегменті (7-8 грн. - вища ступінь мінімальної ціни) і середньому (12-15 гривень) позиціонуються в основному ординарні молдавські вина. У верхньому сегменті (25-80 грн.) розташувались вина Грузії (марок: "Теліані Велі", і "Телавський винний погріб" ), Вірменії ( десятирічні марки "Арени" ). Цей сегмент дуже незначний. По оцінкам спеціалістів винного ринку, всього 3-5 % вин країн СНД можуть вважатися колекційними. З молдавських вин вищого ґатунку можна виділити нещодавно з'явившихся на ринку криковські колекційні вина в запакованих сургучем пляшках.
Імпорт із далекого зарубіжжя також ділиться на 3 цінові групи.
Вина нижньої цінової групи (30-40 грн.) - прості французькі, італійські столові (Vin de Table, Vinotavolo). По ціні вони конкурують з хорошим молдавським, грузинським, і масандрівськими винами - їх споживає велике коло "блудних клієнтів", кількість яких відносно стабільна - тут імпортери і дистриб'ютори вин орієнтуються на 15 % питущого населення. Ці вина зустрічаються у супермаркетах. В Україні їх практично не зустрінеш у дорогому ресторані.
У середній ціновій групі позиціонуються вина відомих світових виробників (в першу чергу Франції і Італії) по ціні від 50 до 100 грн.
Верхній ціновий сегмент - від 100 грн. до 500 дол. і більше за пляшку. Самі дорогі елітні вина Франції привозяться в Україну "чемоданами", під конкретних заказників, у конкретні ресторани. Обсяги продаж дорогих вин не перевищують 3000 пляшок у рік. Ввозити вино вартістю 500 дол. за пляшку великими партіями, віддаючи декілька пляшок на сертифікацію, занадто накладно для імпортера. Проблема контрабанди на ринку елітних вин менш гостра - їх важко продати. Це в якійсь мірі рятує імпортерів.
А ось з оподаткуванням в Україні іде туго. Саме зараз, коли реанімування галузі почало давати якісь результати, виноробам підкладають нові ставки акцизного збору, включені у проект Податкового кодексу України. На вина виноградні натуральні акциз підвищується у 6,3 рази, на коньяк - у 13,3 рази. Різко підвищена ціна продукції не буде продаватись і стане накопичуватися на складах. Максимум, що зможуть зробити підприємства, це робити у повний нуль і то на високорентабельній ранній продукції. Але доповнюватися це положення буде ще тим, що на ринку опиниться маса дешевих підробок, що при низькій платоспроможності і культурі пиття населенню дуже навіть сподобається.
На виноградники зовсім не залишиться коштів, виноробам буде значно важче робити у запропонованих Податковим кодексом умовах, і в результаті, виноробство і виноградарство опиниться у занепаді.
Таблиця 1
Рис.3 Обсяги винного ринку деяких країн в млрд. дол.
Винний стан життя Греції та Іспанії.
Греція. В Греції виробляють виноград та вино не менше 4000 років. Останні десять років країна виробляла в середньому 40-43 млн.дал вина. Кожний грек щорічно "зловживає" 30-32,5 л. цього напою. Асортимент виробленої продукції дуже широкий: це сухі, солодкі, кріплені, ароматизовані, ігристі вина, напої типу "бренді".
Виноградники в Греції займають площу 126 тис га., середня врожайність винограду - 1,2 млн.т., або 98 ц/га. Складені кадастри, в яких зареєстрований кожний виноградник з точною вказівного його місцеположення, аж до того, на якому схилі якого пагорба він знаходиться, площі, сортового складу, зросту кущів, основних елементів технологій його зрошування і економічних показників. Зрошуванням виноградників займаються як крупні так і мілкі сімейні господарства. Більшість мілких власників, не маючи власних переробних потужностей, здають свій врожай великим господарствам, де є заводи по переробці винограду.
Великі виноградарські "радгоспи" належать володарям виноробних та коньячних заводів.
В Греції сформовано велике об'єднання по виробництву та реалізації винограду та отримуваних з нього продуктів. В структуру об'єднання входять 32 кооперативи. Але ця потужна асоціація не користується своєю привілеєм монополіста, про що свідчить той факт, що з нею успішно існують ще 5 кооперативів.
Іспанія. По площі виноградників Іспанія займає 1 місце у світі. Лоза закутала більш 1,2 млн.тис.га. Піренейського півострова, що складає 23,5% виноградників Європи. Але по валовому збору винограду і вину вона поступається Франції та Італії.
У свій час Іспанії дуже пощастило: у той час як у кінці XIX - початку XX ст. виноградники Європи були заражені шкідником (філоксера), а південно-західна частина контингенту майже не була заражена цим шкідником. У той період іспанські вина користувались підвищеним попитом у Франції, Англії, Германії та інших країнах. Але у 1930 році Франція стала стимулювати власного виробника і різко обмежила імпорт виноробної продукції. Це дуже болісно вдарило по гаманцю іспанських підприємців.
Сучасний розвиток виноградарства та виноробства у цій країні можна відраховувати з середини 50-х років, коли почався підйом даної галузі.
Апогея виноробства в Іспанії достигла в кінці 70-х початку 80-х років. Площі виноградників достигли 1,7 млн.га, виробництво вина 400 млн.дал, а споживання на душу населення 90л. у рік.
На початку 80-х у Європі почало спостерігатися перевиробництво вина. Європейська комісія ввела закони, регулюючи ринок вина і обмежила розширення площі під виноградники. Іспанські виробники зараз беруть приклад з Французьких і направляють основні зусилля на випуск якісних вин.
Останнім часом в країні щорічно виробляється в середньому 200-300 млн.дал вина, звеселяється середньо-статична іспанська душа приблизно 40 л. цього напою.
А агропромисловий комплекс південної області України з його природно кліматичними умовами, уставленими традиціями виноградарства та виноробства мають велике економічне значення. Ці галузі істотно впливають на рівень соціально-економічного розвитку півдня України.
Промисловим вирощуванням винограду займаються близько 600 колгоспів та держколгоспів шести областей, чимала кількість винограду вирощується на присадибних ділянках, у колективних садах, селянських господарствах.
Виноробна галузь України представлена понад 200 підприємствами, на яких виробляються виноматеріали і випускають готову продукцію, шампанське, коньяк та інше.
В останні роки у виноградарсько-виноробному підкомплексі здійснюються соціально-економічні перетворення щодо переходу до ринкової економіки. Проводиться земельна реформа, формується багатоукладна економіка на основі розвитку різних форм власності - освоюються орендні відносини, створюються АП (АО).
Разом з тим за останні роки у виноградарстві України посилився вплив ряду негативних тенденцій, які зумовили значне зниження його виробничо-економічних показників, які виражені у наступній схемі.
Рис.4 Виробництво вина в Україні, млн. л*
* Згідно даних Спецмонополії
Рис.5 Випуск виноробної продукції в Україні, млн. USD *
* Згідно даних Мінагрополітики
На спад у виноградарстві, як одній з найбільш капітало- та матеріалоємних галузей АІЖ, особливо негативно вплинуло порушення еквівалентності обміну між сільськогосподарськими виробництвами та промисловістю, згортання поставок техніки, паливно-мастильних матеріалів, пестицидів, добрива тощо, стихійна зміна цін на матеріально-технічні ресурси. У результаті галузь опинилась у глибокій кризі. А це спричинило скорочення закупівлі винограду столових сортів. Через труднощі з реалізацією столового винограду, він використовується за призначенням лише на 25-30 %, а решта йде на промислову переробку. При цьому насиченість ринку столовим виноградом явно недостатня.
Викликає увагу стійка тенденція скорочення площ виноградників у суспільному секторі. У більшості господарств залишається низькою і нестабільною продуктивність насаджень.
До основних проблем у виноградарстві слід віднести і миттєве погіршення стану розсадницької бази. За останні роки значна кількість виноградних розсадників припинили вирощувати посадочний матеріал винограду. [69 J
Останнім часом різко зменшилися обсяги виробництва виноробної продукції. Випуск виноградних вин скоротився. Скорочені потужності по переробці винограду на 11%, виробництву вина на 33%. Сировинна база виноробної промисловості забезпечує завантаження наявних потужностей лише на 45-50%.
Не відповідає сучасним вимогам і оснащення виноробних підприємств технологічним устаткуванням. До 60% технологічного устаткування та ємностей морально і фізично застарілі, багато заводів не оснащені холодильним устаткуванням.
З метою нарощування обсягів виробництва і продажу населенню винограду та продуктів його переробки Кабінет міністрів України спеціальною постановою затвердив "Основні напрями державної підтримки розвитку садівництва, виноградарства: виноробної промисловості на період до 2005 року" [5]
Передбачається провести валовий збір винограду в усіх категоріях господарств до 1042 тис т. Збільшення виробництва продукції буде досягнуто за рахунок підвищення продуктивності насаджень на основі подальшої інтенсифікації галузі. Для успішного виконання передбачених обсягів необхідно щорічно закладати 7,4 тис.га виноградників.
З метою посилення державного контролю за збереженням площ виноградників у суспільному секторі прийнято спеціальний порядок списання насаджень для всіх підприємств, незалежно від їх відомчої підпорядкованості.
Для закладення нових і реконструкції існуючих насаджень на період до 2005 року (з урахуванням потреб присадибних і фермерських господарств) виробництво посадочного матеріалу намічено довести до 15 млн.пгг за рік. Передбачається перевести виноградні розсадники на вирощування тільки елітного, а надалі - сертифікованого посадочного матеріалу. Із цією метою створюється мережа базових господарств у кожній із п'яти областей (Одеській, Херсонській, Миколаївській, Закарпатській, Запорізькій) та Республіці Крим по вирощуванню базового суперелітного посадочного матеріалу.
Визначені обсяги закладання маточників прищепних лоз, найбільш перспективних сортів і маточників підщепних лоз. Розроблена схема передачі садівного матеріалу від центра біотехнології (де вирощується базовий матеріал) базовим, а потім елітним розсадникам.
Виробництво виноградного вина на підприємствах виноробної промисловості намічається довести до 2005р. до 29 млн.дал. Для забезпечення таких обсягів випуску вина відповідно будуть збільшені виробничі потужності, які до 2005р. повинні становити 39 млн.дал. їх розвиток здійснюватиметься головним чином за рахунок реконструкції діючих підприємств і впровадження більш продуктивного технологічного устаткування.
Передбачається розширення асортименту і підвищення якості вин. Питома вага столових і марочних вин у загальному обсязі виробництва зросте на 35-50%. Будуть виділені мікрозони і організоване виробництво вин контрольованих найменувань за походженням.
Враховуючи підвищений попит на ігристі вина, передбачається обсяг виробництва шампанського у 2005 році довести до 72,2 млн. пляшок. Додаткові потужності будуть задіяні на ряді існуючих заводів, а також за рахунок будівництва нових підприємств.
Заплановано збільшити також потужність коньячного виробництва за рахунок реконструкції Одеського та Ужгородського коньячних заводів.
Для виконання наміченої програми вчені ІВЇВ (інституту виноробства і виноградарства) ім. В.Є.Таірова разом із спеціалістами Укрсадвинпрому пропонують здійснити такі основні заходи:
- щороку виділяти централізовані бюджетні кошти для державних виноградницьких господарств і пільгові кредити для господарств інших форм власності на закладення і догляд за молодими насадженнями. Продовжити до 2005 року дію розпорядження Кабінету міністрів України про відрахування від виручки виторгу у відпускних цінах у розмірі 8% на коньяк, шампанське, виноградні вина, які виробляються в Україні, у фонд розвитку виноградарства і розсадництва. На період створення маточних насаджень виділяти кошти на дотацію реалізаційних цін на елітний і сертифікований посадочний матеріал винограду;
- у системі Міністерства сільського господарства і продовольства України створити мережу державних служб для контролю якості садівного матеріалу з покладення на неї завдань сортової, фітосанітарної, технологічної і документальної сертифікації;
- для стимулювання виноградарських господарств різних форм власності, які не мають власної переробки, у збільшенні виробництва винограду і продажу його державі дозволити виноробним підприємствам продавати постачальникам сировини за цінами виробництва до 10% готової винопродукції і відрахувати їм 50% чистого прибутку від реалізації винопродукції із сировини постачальника, згідно з укладеним договором;
- створити мережу фірмових магазинів спеціалізованих господарств і виноробних підприємств у містах та інших населених пунктах України;
- організувати виробництво спеціалізованої техніки для виноградарства і розсадництва на підприємствах Одеської і Львівської областях, у Республіці Крим, а також засобів захисту рослин на підприємствах Одеської та Херсонської областей;
- створити при Інституті гідротехніки і меліорації УААН центр краплинного зрощення багаторічних насаджень, який би здійснював проектування, будівництво і ремонт системи краплинного зрошення;
- внести необхідні зміни у Земельний кодекс України та в інші законодавчі і нормативні акти з метою створення умов для проведення приватизації у виноградарсько-виноробному підкомплексі. Як один з найефективніших варіантів приватизації слід вважати створення на базі переробних підприємств асоціацій і акціонерних товариств з участю виробників сировини, яким доцільно виділити контрольний пакет акцій;
- для раціонального перерозподілу вивозу і ввозу столового винограду між областями, Республікою Крим і експорту-імпорту створити координаційний орган, який би забезпечував укладення договорів контрактації заготівельно-збутовими організаціями і виробниками винограду; як один з варіантів створення фермерських господарств виноградарського напрямку і ефективного використовування існуючих виноградників рекомендувати поступову трансформацію особистого і сімейного підрядів у виноградарстві в самостійні форми господарювання шляхом передачі насаджень у довгострокову оренду з наступним викупом або на безплатній основі в розмірі вартості майна, яке припадає на середньорічного працівника при приватизації (паюванні) власності і землі суспільних господарств;
- реалізація комплексу заходів, передбачених у програмі, поряд з іншими буде сприяти створенню необхідних умов для виведення із кризи і підвищення ефективності діяльності виноградарсько-виноробного підкомплексу, насичення ринку свіжим виноградом і продуктами його переробки.
При закладці нових виноградників необхідно врахувати експозицію ділянок, на яких будуть проводитися посадки. Необхідно врахувати досвід Франції і Італії і спеціальним законодавством заборонити проводити посадки найбільш високоякісних сортів в несприятливих умовах.
Для стимулювання закладки виноградників найбільш високоякісними сортами слід підвищити закупні ціни (на 20-25%) на ці сорти винограду.
Використовувати агротехніку з метою одержання стійких врожаїв з обліком кондицій, що передбачаються для винограду на виноматеріали.
Таблиця 3
ЕКСПОРТ ВИН У 1999 РОЦІ
| Найменування | Кількість кг\л 100%-го спирту | Вартість експорту тис. USD | |
| Всього Країни СНД Рос. Федерація | 6 | 157444090/1132682 10925469/8714506 У тому числі 9641319/7579381 | 13400,35 5879,47 5078,36 |
| Інші країни світу Європа Німеччина | 4818621/2612320 У тому числі 4579660/2499526 У тому числі 341573/1833396 | 7520,88 7285,55 | |
Таблиця 5
ІМПОРТ ВИН В УКРАЇНУ ЗА 1999 РІК*
| Назва | Кількість кг/л | Вартістьть |
| 100%-ного спирту | імпорту,ЦЖ) | |
| Всього | 12273608/9952428 | 8460,65 |
| Країни СНД | 5296723/4495280 | 5512,7 |
| У тому числі | ||
| Грузія Молдавія | 449831/427086 | 1542,45 |
| 4837118/4058420 | 3948,05 | |
| Європа | 6892053/5396128 | 2897,59 |
| У тому числі | ||
| Болгарія | 3539481/2251781 | 660,34 |
| Угорщина | 2220894/2225288 | 922,82 |
| Франція | 376603/254169 | 865,22 |
*Згідно даних Держкомстату
Таблиця 6
ОБСЯГИ ВИРОБНИЦТВА ВИНОГРАДНОГО ВИНА*
| Основні виробники | 1997г. | 1998г. | 1999г. |
| "Кримсовхозвиштром" | 1808 | 1272 | 1137 |
| "Массандра" | 716 | 626 681 | 830 852 |
| "Одесосовховизвиштром" | 1099 | ||
| "Миколаївсадвинпром" | 145 | 43 | 223 |
| "Херсонсадвинпром" | 595 | 306 | 406 |
| "Закарпатсадвинпром" | 398 | 246 | 112 |
| "Україною вина" | 904 | 361 | 386 |
| Інші | 958 | 1927 5492 | 2055 6001 |
| Всього | 6623 |
*Згідно даних "Укрвиштрому"
Таблиця 7
АСОРТИМЕНТ ВИН (КІЛЬКІСТЬ НАЙМЕНУВАННЬ)*
| 1999р. | 1998р. |
| 320 | 264 |
*Згідно даних Спецмонополії
Напоїв у виноробній галузі
З винограду можна одержати більше 50-ти різноманітних продуктів, готових до вживання, або напівфабрикатів.
В наш час значна кількість винограду направляється на виробку натуральних соків.
Технічне переоснащення виноробних підприємств на виробництво безалкогольних продуктів набагато вигідніше, ніж будівництво нових сокових заводів, потребуючих великих капіталовкладень. Тому застосування тих технологій, що є та устаткування для переробки виноградної сировини у безалкогольну продукцію має велике господарське значення. Успішне рішення цієї задачі залежить від результативності НДОКР, від рівня створення принципово нових видів техніки та технології на підприємствах переробної промисловості. Нові технологічні направлення дозволили повніше по зрівнянню з попередніми роками, використовувати виноград на виробництво безалкогольної продукції.
Застосований на підприємствах консервної промисловості метод виробництва соку з асептичним зберіганням складається з роздільної стерилізації продукту (сусла), повітря та послідуючого зберігання соку в стерильних умовах під тиском.
На винзаводах неможливо без значних доробок виробляти соки по технології, застосованій у консервній промисловості. Необхідні пошук та розробка нових технологій, які дозволяють перепрофілювання винзаводів на виробництво безалкогольної продукції з мінімальними витратами.
Запропонований фахівцями спосіб хімічної стерилізації заснований на використанні дешевого і простого у вживанні розчину амтиформіну, котрий показав себе достатньо ефективним засобом інактивації мікрофлори.
Різновидністю асептичного зберігання є розроблена апаратурно-технологічна схема зберігання соку-полуфабрикату на холоді (-1 -2 С) з добавленням консерванту - сорбінової кислоти (до 200 мг/дм3 ). Цей спосіб зберігання дає змогу швидко і з малими витратами перепрофілювати на виробництво соків крупні винзаводи.
Одним із перспективних методів стерилізації соку є мембранна технологія, яка випробувана у виробничих умовах. Мембранна мікрофільтрація забезпечує більш високу якість продукції, а послідовно, й виробку марочних соків, що значно знижує енергетичні і трудові витрати. Вказані технології можна впровадити практично на всіх винзаводах.
Аналіз хімічного змісту виноградного соку показує, що в ньому найбільше води (приблизно 80%), ось чому зберігання цього продукту в великій кількості економічно не вигідно. Найбільш перспективним є виробництво виноградних сокових концентратів. Концентрування виноградного соку здійснюють на підприємствах консервної промисловості з натуральних соків, вироблених на виноробних заводах. Але якість таких виноградних концентратів дуже низька. В них є багато взвесій, в ароматі відчуваються сильні уварені тони, колір дуже темний, невластивий виноградним концентратам.
Раніше концентрований сік (вакуум-сусло) широко використовувався при виробництві низькосортних вин. У зв'язку з скороченням асортименту і обсягів вин низької якості, значно зменшився попит на вакуум-сусло, використовуване в виробництві.
Постало запитання з використанням виноградних концентратів для виробництва безалкогольних напоїв, а також у інших галузях харчової промисловості. Одним з перспективних напрямків є виробництво покращенних по якості виноградних консервантів.
Підвищення якості досягається за рахунок купажування концентрату з виноградним соком, або іншими полуфабрикатами на основі виноградного соку і ароматизаційними настоями із різноманітних рослинних інгредієнтів.
Технологія виробництва ароматизованого виноградного концентрату базується на: виноградний концентрат змішують з пастеризованим виноградним суслом до одержання кондиції по цукру 68-70%. Потім додають настій із рослинних інгредієнтів (10-11% від обсягу купажної суміші). Для підвищення біологічної цінності концентрату використовують аскорбінову кислоту(50-100 мг/дм3).
Біологічної стабілізації виноградного концентрату домагаються шляхом нагрівання його до температури 75- 80 С. Концентрат у гарячому вигляді фільтрують на рамних фільтр-пресах.
Виноградний концентрат покращенної якості може бути реалізований в роздрібній торгівлі ( в пляшках без розбавлення з водою, з вказівками способу його використання ).
Перевага використання ароматизованого концентрату полягає в тому, що його можна транспортувати й використовувати за територією країни. Перевіз концентратів обходиться значно дешевше, ніж перевіз виноградного соку. В перспективі намічається організація випуску безалкогольних напоїв на підприємствах.
Сироп для безалкогольного напою готують гарячим способом з виноградного соку європейських сортів винограду, цукру й лимонної кислоти. Кондиції сиропу: цукор 40-41%, кислотність 11-12 гр/дм3. Гарячий сироп фільтрують і направляють в ємкість для охолодження й зберігання. В охолодежений сироп додають настій з рослинної сировини, в склад якого входять інгредієнти ( трава полині гіркої, трава та листя полині лимонної, трава доника жовтого, майорана, тисячолистника звичайного, м'ята перечна, звіробій, шалфей-мускатний, вівсяна солома, душиця звичайна, плоди фенхеля звичайного, плоди шиповника) і пряності (коріандр, кардамон, поміранцева кірка, ванілін, масло цитрусове, гіраневе).
Розлив напоїв здійснюється на лініях розливу по прийнятій в безалкогольній промисловості схемі, включає такі операції: дозування ароматизованого сиропу; добавлення життєвої охолоджуваної води, насиченої диоксидом-вуглецю; укупорку кронен пробкою; зовнішнє оформлення пляшок.
Ароматизовані виноградні концентрати мають велике застосування при виробництві безалкогольних напоїв. Вони можуть бути використані також у кондитерській промисловості, у виробництві морозива та інших галузях харчової промисловості.
Будь-який безалкогольний напій, якщо його розкласти на складові, має смакові (ароматичні) речовини, барвники, підсолоджувач (цукор або цукрозамінник) вуглекислий газ, кислоту та воду за виключенням останньої, все сміло можна віднести до харчових добавок.
1.4 Антикризовий менеджмент для підприємств в умовах ринку
Антикризовий менеджмент в умовах ринку вирішує безліч запитань, пов'язаних з рішенням проблем виникаючих на підприємстві. Ми особливу увагу приділимо асортиментній та ціновій політиці в процесі виходу будь-якого підприємства з кризисної ситуації.
При проведенні асортиментної політики необхідно враховувати життєвий цикл ринкового продукту, а потім вже змінювати маркетингову структуру підприємства. Життєвий цикл товару на ринку складається, як правило, з 5-ти чітко виділених фаз.(Рис. 6)
Рис. 6 Життєвий цикл ринкового продукту
Коротко розглянемо особливості кожної фази товару, тому що вони визначають в комплексі маркетингу дві важливі проблеми: коли починати відновлення продукції для заміни застарілих товарів і як ефективно працювати з товарами, які вже є на ринку, щоб подовжити термін їх життя.
Перша фаза - розробка товару. Насамперед, ніж виходити на пробний ринок зі своєю продукцією, підприємство повинно провести розрахунки витрат і прибутку, а якщо у нього нема впевненості, що витрати зовсім відкупляться, то немає потреби йти на таке ризиковане вкладення як засвоєння нової продукції.
Друга фаза - введення товару на ринок. Вона охоплює період першочергової пропозиції обмежених партій товару на ринку, а потім і масової ринкової поставки.
В фазі входження у ринок, особливо в самому початку (вже при позиціюванні), велика увага приділяється високій якості товару. Тому що головною ціллю підприємця є не тільки потяг отримати великі обсяги продаж і прибутку, скільки забезпечити виробу престижне положення серед конкурентів, сформувати позитивне відношення до нього споживачів, переконати їх в корисності вкладення коштів у придбання даного виробу. У реалізації антикризової стратегії маркетингу на цьому етапі головна роль приділяється контролю якості товару, впроваджуваного на ринок, та відстеженню реакцій у відношенні його прийняття або неприйняття покупцями.
Третя фаза - розвиток (ріст) продажу товару. Основні зусилля підприємців зосереджені на тому, щоб забезпечити товару швидке просування до споживача, тобто розширити продаж та отримати прибуток, щоб повністю виправдати виробничі витрати та мати кошти на розвиток бізнесу.
На цьому етапі ринок швидко приймає товар, характеризується швидким ростом прибутку. Рівень прибутку досягає своєї вищої точки. Загальні витрати на маркетинг знижуються.
Четверта фаза - зрілість, насиченість та стабілізація ринку. В цей період у підприємців виникають серйозні труднощі - неконкурентоспроможні вироби витісняються з ринку. Щоб підняти падаючий рівень продажу і прибутку, випробовуються нові форми реклами і стимулювання збуту. Виробник намагається стабілізувати своє положення, втримати продаж і прибуток на прийнятному рівні, доки дозволяють умови конкуренції. Рівень прибутку майже завжди досягає своєї вищої точки раніше, ніж рівень продажу, оскільки після визначеного моменту (назвемо його піком життєвого циклу) стає все важче добиватись збільшення обсягів продажу, а кожний послідуючий приріст збільшує витрати в результаті більш високих витрат на рекламу та організацію торгівлі, внесення модифікацій у виріб, зниження цін і т.п.
П'ята фаза - скорочення реалізації (вмирання ринку) і обновлення ринкового продукту. На цьому етапі перед виробником постає дилема: або змиритись з тим, що в результаті неухильного падіння рівня продажу та прибутку виробництво товару стане зовсім неможливим, або знайти допоміжні кошти для підвищення рентабельності його випуску і підтримання положення фірми на ринку, наприклад, за допомогою оригінальних рішень у сфері реклами, більш вдалого і нарядного виду упаковки, зниження цін, і т.п.
Яке значення має в антикризовій стратегії управління концепція життєвого циклу? Вона спонукає керівників аналізувати діяльність підприємства не тільки з точки зору сьогодення, але і з позицій його розвитку в майбутньому, ставить їх перед необхідністю систематичної роботи по плануванню і освоєнню нової продукції. На кожному етапі життєвого циклу товару виникають свої проблеми в освоєнні ринку, тому антикризові маркетингові програми і пов'язані з ними витрати повинні враховувати специфіку окремих фаз життєвого циклу.
Уяву про різні маркетингові стратегії в залежності від фази циклу життя можна отримати з наступної схемі-моделі. (табл.8)
Таблиця 8
Рис. 7. Схема ієрархічної підпорядкованості ціноутворюючих факторів.
Процес ціноутворення дуже складний, бо він включає масу факторів - і власно цінових, і впливаючих не тільки безпосередньо на ціни. З кола факторів, формуючих попит, у ціні, наприклад, враховується психологія її сприймання покупцями: відмічено, що низькі ціни на послуги деяких фірм "відлякують" клієнтів, підчас справедливо вважаючи, що такі фірми в змозі запропонувати тільки послуги низької якості. З факторів пропозиції ціна обов'язково включає сировину, матеріали, якість продукції та ін.; з факторів сервісу - набір, якість, оперативність і доступність послуг.
Крім цього, фірмі треба вирішити й інші запитання, тісно пов'язані з ціновою політикою, наприклад: як міняти первісну піну, щоб отримати необхідний прибуток і хоч би втримати (а краще розширити) свій сегмент ринку.
Спеціалісти по маркетингу для розрахунків ціни використовують різні підходи, котрі залежать від загальної стратегії ринкової діяльності фірми. Можна виявити деякі загальні принципи в цих підходах. Конкретні якісні розрахунки ціни проводяться в залежності від сегменту ринку, життєвого циклу ринкового продукту, характеру цього продукту, потенційних обсягів товарної пропозиції і попиту, положення конкурентів на ринку, особливостей сервісних послуг, умов організації товаропросування, реклами, збуту. В ціні товару або послуги враховуються, таким чином, вироблені витрати, реалізуємий прибуток, відношення попиту або пропозиції. Ті ж самі фактори і регулюють ціноутворення, діючи через економічні закони: попиту і пропозиції, вартості, вирівнюванню норми прибутку.
Специфічним маркетинговим підходом до формування ціни на товар чи послугу є позиція, при якій споживач твердо орієнтується на "свою" фірму, будучи впевненим, що фірма, торгуюча, скажемо, дешевою продукцією, не буде різко піднімати ціни, а якщо введе на ринок новий товар, то ціна його теж буде в повній мірі прийнятною.
Визначаючи конкретні рівні цін, фірми виходять або з вже існуючого на ринку положення з цінами, або формують їх виходячи із виробничих витрат, або на базі так названої цільової норми прибутку. У першому випадку в якості відправного пункту беруться вже існуючі на ринку ціни. Це найбільш поширений підхід на вільному ринку, коли більш або менш стабільний асортимент товарів, наприклад, це характерно для ринку виробів легкої промисловості, продуктів харчування, деяких видів устаткування, послуг. В таких умовах ціна, як правило, не є визначаючим на ринку фактором. Друге діло ринки автомобілів, чорних і кольорових металів, нафти й продуктів її переробки, де виробництво більш монополізовано. Там використовуються принципи формування цін від витрат і від прибутку, при яких цінова політика фірм є визначаючою. Це зовсім не значить, що лише ціни рухають розвитком ринку. Одночасно приходиться вирішувати запитання про рівень цін і обсяги вироблюваних та реалізуємих товарів. Таким чином, на цінову політику чинить непрямий вплив через товарну пропозицію: обсяги виробництва скорочуються, і товарна пропозиція зменшується (або збільшуються запаси); обсяги виробництва збільшуються (використовуються накопичені запаси), і пропозиція зросте. Перший шлях фірми вибирають, щоб підвищити ціни або не допускати їх зниження, так щоб зберегти прибуток або навіть збільшити його. Другий шлях використовується, коли фірма намагається затвердити пануюче положення на ринку.
Вплив на ціни створює і інший елемент ринку - попит. Чим він вище, тим більше зросте ціна, і навпаки, з зменшенням попиту ціна падає. Однак в останні десятиріччя в країнах з розвинутою ринковою інфраструктурою фірми намагаються регулювати попит не за допомогою цін, а в основному через рекламу і нові методи стимулювання попиту і збуту, удосконалення товарів і послуг.
В цілому реальні пропорції в цінах визначаються все ж за рівнем закріпленої на ринку ціни, яка склалась, виходячи із витрат ведучих постачальників і існуючої конкуренції. При усій різності конкурентних умов бізнесу цінову політику в маркетингових програмах фірми будують на основі наступного загального алгоритму дій:
1- Формування маркетингових задач, які допомагають встановити, задоволенню яких цілей використовуваний ціновий механізм: максимізації прибутку завоюванню лідерства, забезпечення виживанню на ринку і т. п.
2 - Визначення попиту: яку кількість товарів та послуг даної фірми може бути продано по однаковим і різним цінам. Визначення максимальної ціни.
3 - Оцінка витрат: витрати виробництва, розподілення, збуту плюс середня норма прибутку.
4 - Аналіз цін конкурентів.
5 - Вибір конкретної методики ціноутворення.
6 - Встановлення кінцевої ціни з урахуванням психології ціносприйняття.
7 - Встановлення знижок з цін і заліків: прямі знижки з прейскурантної ціни товару, за послуги по продажу, зберіганню і т. п., за передчасні закупки використовуються у комплексі з іншими видами знижок - заліками за заміну старого товару новим, дилерські нагороди, за участь у рекламі і таке інше.
Кожна фірма при розрахунку цін на свою ринкову продукцію змінює приведений вище загальний підхід в залежності від конкретних умов виробничої і торгової діяльності. Зупинимося на деяких найбільш поширених методах визначення цін. Це методи:
• повних витрат;
• орієнтація на узагальнені витрати;
• граничні витрати;
• на базі нормальних (стандартних) витрат виробництва;
• цільової ціни (або цільової норми прибутку), виходячи з прямих витрат.
Метод повних витрат заснований на розрахунковій ціні, визначеній по сукупності усіх прямих і непрямих витрат виробництва товару і його реалізації. До них приєднуються накладні витрати і величина прибутку, скоординованого на норму судного відсотку, середню швидкість обігу капіталу та рівень конкуренції у галузі.
Метод орієнтації на узагальнені витрати. Розрахунки тут ведуться, як і в попередньому випадку. Визначаються середні витрати на виробництво одиниці продукції з розподілом витрат на змінні і постійні. Якщо коньюктура змінюється не суттєво, обсяг виробництва не на багато скоротиться або розшириться, тоді ціни не прив'язуються до рівня повних витрат, і фірма намагається їх визначити, орієнтуючись на середні витрати. Метод середніх витрат частіше всього використовується, коли фірма ставить на протязі довгого періоду підтримати стабільні ціни.
Метод граничних витрат дозволяє враховувати застосування витрат, пов'язаних з розширенням масштабів виробництва або продажу. Він використовується тоді, коли фірма тягнеться до граничного розширення виробництва і збуту. Під граничними витратами розуміється зміна суми загальних витрат на одиницю продукції в результаті збільшення виробництва або продажі. Рівень граничних витрат може бути вище або нижче середніх, що залежить від характеру і масштабів збільшення попиту, терміну його зміни, можливостей задоволення попиту при існуючих виробничих і торгових потужностей і від ряду інших факторів.
Метод, оснований на базі нормальних (стандартних) витрат виробництва - специфічний метод розрахунку ціни не з фактичних, а з запропонованих витрат фірми при існуючих умовах виробництва і продажу тих, що є матеріальних і вартісних нормативах. Всі витрати розраховуються тут до початку виробництва і продажу, а собівартість продукції визначається по встановленим нормативам її калькуляції. В рахунок беруться нормативи сировини і матеріалів, норми витрат на виплату робочій силі та ін., а також накладні витрати. Загрузка потужностей на 80% вважається нормою або стандартом.
Метод цільової ціни (або цільової норми прибутку) виходячи з прямих витрат. Вихідним моментом визначення ціни теж є витрати господарської діяльності при визначному рівні загрузки потужностей, однак підхід до встановлення прибутку інший, тобто: фірма установлює таку ринкову ціну на свій товар або послугу, в якій наперед забезпечувався б бажаний розмір прибутку.
При виборі конкретного методу розрахунку ринкової ціни фірми керуються обсягами господарської діяльності, ступеню захвату і стійкості ринку, яка визначається довготою життєвого циклу ринкового продукту, характером самої ціни; видом продукції, виносячої на ринок і ступеню її взаємозамінності по відношенню до аналогічних продуктів фірм-конкурентів.
В немалій ступені ціна залежить і від фаз життєвого циклу продукту на ринку. Більшість товарів і послуг в період зародження їх життєвого циклу використовується максимальна, але еластична ціна, тоді як проектування нових товарів і послуг, створення пробних баз реалізації і "запуск" їх у серію, реклама та інші методи просування на ринок потребують більш значних витрат, ніж витрати на масове збільшення вже прийнятих ринком традиційних товарів та послуг. Тому на стадіях розвитку і зрілості життєвого циклу нової ринкової продукції ціни, як правило, постійно знижуються, зате у фазі старіння продукції вони стабілізуються, після чого у фазі вмирання застосовується мінімальна ціна.
Відносно і прибуток, закладений у ціні, також міняється по фазам циклу життя ринкового продукту:
• від збитків до мінімальної - у фазі зародження;
• від нижче середньої до середньої - у фазі розвитку;
• максимальна - на етапі зрілості;
• від середньої до нижче середньої - в період старіння;
• мінімальна - у фазі вмирання життєвого циклу.
Ціни враховують стержневі фактори маркетингової стратегії товарної пропозиції: якість і ремонтоспроможність продукції, а також рівень сервісу та ін.
Рис.8 Структура вина виноградного.
Одним з важливих фрагментів маркетингу виноробної промисловості є досягнення переваги у вживанні алкогольних напоїв. Це необхідно для виготовлення стратегій виробника, спрямованої на збільшення випуску продукту до обсягів, які відповідають рівню платоспроможного попиту населення; активізацію споживацького попиту на вироблювану продукцію, яка користується недостатнім попитом; проведення маркетингових заходів, які обмежують попит на окремі види алкогольної продукції, наприклад горілки; виявлення споживацьких ніш для розміщення нових видів продукції, пошуки об'єктів, які потребують нових технологічних рішень.
Узагальнення даних анкет проведених на Україні показує, що найбільшою перевагою у всіх категорій опитаних користуються міцні напої (горілка, коньяк, самогон, спирт, вино-виноградне міцне, плодоягідне), на перевагу вживання яких вказали 53% опитаних. Перевага вина виноградного столового у 2,7 рази, пива -4,4 рази, шампанського - 4,6 рази менша. Більшим попитом користуються марочні вина у порівнянні з ординарними (у 2,4 рази), причому столові марочні вина переважають міцні в 1,5 рази.
Ефективність заходів визначається показниками підвищення працездатності, зниження собівартості продукції, підвищення ступеня використання виробничих потужностей, основних виробничих фондів і обігових коштів, підвищення рівня рентабельності виробництва.
В модифікацію систем управління, планування і організації виробництва включаються заходу по наступним напрямкам;
1- удосконалення систем управління;
2- спеціалізація виробничих процесів;
3- удосконалення внутрішньозаводської системи планування і економічного стимулювання;
4- удосконалення оперативно-виробничого планування (впровадження системи безперервного планування);
5- удосконалення технічної підготовки виробництва і систем технічного контролю;
6- впровадження механізації, автоматизації планово-обліковних робіт та процесів управління;
7- удосконалення системи обліку, звітності та діловиробництва;
8- удосконалення системи матеріально-технічного постачання.
По кожному заходу визначається його економічна ефективність, а також вказується місце і строки впровадження, загальна вартість, очікуване виповнення на початок плануємого року, планові витрати на плануємий рік і джерела їх фінансування, ефективність до кінця плануємого року (зниження працеємності, скорочення чисельності; економія в грошовому вираженні -всього, в тому числі: фонд заробітної платні, сировини, матеріалів, палива, енергії); приріст потужності; умовно-річна економія; строки відкупівлі.
Головним інструментом підвищення ефективності виробництва є технічний процес. Враховуючи високу ефективність на підприємствах виноробної промисловості заходів по впровадженню передової технології і найбільш прогресивної технології виробництва, які складають основний зміст плану підвищення ефективності виробництва, якісній розробці повинно придатися особливо важливе значення.
В план впровадження нової техніки і передової технології включають не тільки заходи, здійснення котрих необхідне для виповнення затвердженого плану, але і заходу по удосконаленню виробничого процесу, впровадженню більш удосконалених машин і механізмів: електрифікації, хімізації, механізації та автомеханізації виробництва для забезпечення прискореного технічного прогресу підприємства.
Організаційно-технічні заходи виноробного підприємства передбачаються наступні:
1) впровадження нової і модернізація існуючої техніки;
2) покращення використання матеріальних ресурсів;
3) покращення якості продукції і зовнішнього її оформлення;
4) покращення використання виробництва потужностей;
5) впровадження передової технології;
6) раціоналізація і здешевлення транспортування сировини та інше. Розробка плану організаційно-технічних заходів починається на виробничих дільницях. Всі пропозиції по удосконаленню виробництва групуються по основним напрямкам, і зводяться в суспільно-заводський план, обговорюють у колективі робітників підприємства, вносять також і в колективні договори.
В плані організаційно-технічних заходів повинно бути передбачено:
1) суть і ціль заходу;
2) робоче місце, де намічено його здійснення;
3) виконавці;
4) строк початку і закінчення впровадження заходів;
5) розміри витрат по здійсненню заходу, джерела та строки покриття цих витрат;
6) результати впровадження заходів (вплив заходів на роботу заводу окремо в плануючому та окремо в послідуючих роках):
а) зміцнення тривалості роботи заводу на збільшення випуску продукції;
б) економія у витратах праці і заробітної платні;
в) економія у основних та допоміжних матеріалах, пальному і всіх видах енергії;
г) економія у витратах на управління і обслуговування виробництва;
д) відносна економія по умовно-постійним витратам; є) ефект, немаючий грошової економії;
ж) економія у капітальних витратах;
з) строк відкупівлі заходів; і) ефективність витрат.
Заводу
Рис. 9. Організаційна структура ХВЗ.
Організаційна структура підприємства лінійно-функціонального типу. Вона проста в керуванні, тут чіткий розподіл обов'язків між працівниками відділу. Підприємство працює на поступово зростаючому ринку і захоплює невелике коло споживачів. Тому підприємство вибрало саме цю організаційну структуру. Кожен відділ на заводі виконує задачі, що були йому поставлені, при чому вони повинні вирішуватися в обговорений термін часу. Херсонський виноробний завод здійснює вторинну переробку виноградних та плодово-ягідних вин, розливає вино у пляшку ємністю 0,7 л.
Вторинна переробка вина полягає в обробці вина теплом та холодом, його фільтрації та сульфітації. В технологічний процес також входить миття пляшки, її оформлення, розлив вина в пляшки, закупорка, упаковка в поліетилен.
Всі ці операції проходять в автоматичному режимі. Завантаження та вивантаження тари, готової продукції, наклейка акцизної марки проводиться не автоматизованим шляхом способом.
Горілка виготовляється шляхом змішування спирту етилового з очищеною та пом'якшеною водою з добавленням меду та інших інгредієнтів.
Готова до вживання горілка розливається в нову скляну пляшку. Якість готової продукції та норми витрат на основні та допоміжні матеріали відповідають державним та галузевим стандартам і нормативам:
• горілка - ДГСТ 12782 - 80;
• вино - ДСТУ 202002 - 96. Витрати допоміжних матеріалів відповідають їх нормам.
Відпуск та списання допоміжних матеріалів проходить по лімітно-забірним карткам згідно нормативів, затверджених керівництвом.
Фактичні витрати на допоміжні матеріали зросли у зв'язку з високою закупівельною ціною на такі матеріали, як етикетка, пляшка, клей, пробка.
У таблицях 10 - 11 дана характеристика працюючого персоналу на підприємстві по підрозділах, їхня чисельність, кваліфікація, система заробітної плати на період з 2000 по 2001 роки.
Таблиця 10
Рис. 10 Кількість виноматеріалів які є на винзаводі на початку виробництва, дал.
- Братина (120 дал) - 1
- Херес Український (6309,5) - 2;
- Альминська долина (399,6) - 3;
- Гроно Закарпаття рожеве (98,9) - 4;
- Степовий вітерець рожевий (254,7) - 5;
- Фетяска (116,3) - 6;
- Європейське сухокріплене (6131,2) - 7;
- Ркацителі (736,2) - 8;
- Столове изабельне (459,6) - 9;
- Херес Столовий (3469,3) - 10;
- Європейське кріплене (799,6) -11;
- Столове біле (6520,1) - 12;
- Столове рожеве купажне (2880,2) - 13;
- Совиньон (807,8)-14;
- Сік спиртовий зброджений яблучний (3503,8) - 15;
- Сік зброджений яблучний (1566,4) - 16;
- Сік зброджений сливовий (2302,6) - 17;
- Сік зброджений аличевий (4272,4) - 18.
Основна частина цих виноматеріалів некондиційна. Для їхньої доробки необхідно придбати:
цукру - 24т.;
спирту - 3тис. дал;
Наявність склотари: 1
)Пляшка 0,5 закрита - 79537;
2) Пляшка 0,5 обкатана - 101906;
3)Пляшка 0,5 квадратна сувенірна - 36773;
4)Пляшка 0,5 квадратна різьблена - 1496;
5) Пляшка 0,5 коньячна - 147824;
6) Пляшка 0,5 графінчик - 4187;
7) Пляшка 0,5 Леді - 63525;
8) Пляшка 0,5 Артеміда - 10775;
9) Пляшка 0,7 Водолае- і3085;
10) Пляшка 1,0 літра - 83628;
11) Пляшка 0,7 літра - 16432.
Як показав аналіз, виробничі потужності Херсонського виноробного
заводу становлять:
Рис. 11 Загрузка виробничих потужностей ХВЗ у процентному відношенні
1 - по розливу вина (1,5млн дал);
2 - по розливу лікеро-горілчаної продукції (4млн дал);
3 - по одноразовому збереженню виноматеріалів (500тис дал);
4 - по одноразовому збереженню спирту (40тис дал). Херсонський виноробний завод має як слабкі та сильні сторони, так і загрози та можливості, які відображені на рисунку 12.
| Слабкі сторони: | Сильні сторони: |
| - недостатній попит на продукцію; | - достатній досвід роботи у цій галузі; |
| - велика заборгованість підприємства; | вдале місце розташування |
| - недостаток фінансових коштів; | підприємства; |
| - відсутність служби маркетингу, як | - сучасний метод упаковки продукції. |
| самостійної ланки підприємства. | |
| Загрози: | Можливості: |
| - високий рівень конкуренції; | - укладання договорів на реалізацію |
| - високі податки у виноробній галузі; | продукції без посередників; |
| - низька платоспроможність населення. | - розширення границь ринку. |
Рис. 12 SWOT -аналіз діяльності Херсонського виноробного заводу
Херсонський винзавод.
Аналіз ліквідності
Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки і форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами по сплаті податків, персоналом підприємства. Всі ці грошові відносини відображені у фінансовому звіті підприємства.
Аналіз фінансової звітності підприємства свідчить про те, як за допомогою даних, відображених у цій звітності можна провести поточний фінансовий стан підприємства. Такий аналіз дозволить оцінити співвідношення між заборгованістю підприємства і його активами, структуру активів, розумність величини матеріально-виробничих запасів, дебіторської заборгованості.
Основною метою аналізу фінансового стану підприємства є оцінка результатів ефективності діяльності підприємства за звітний період та його поточного фінансового положення. В залежності від цілей аналізу фінансової звітності застосовують такі прийоми аналізу:
- використання абсолютних показників, дозволяючи зробити висновки по основним джерелам залучення коштів, напрямках їх використання, розмірах отриманого прибутку;
- використання порівнювальних відсоткових показників для читання фінансової звітності та виявлення відхилень по найважливішим статтям;
- горизонтальний аналіз - характеризує зміни окремих статей фінансової звітності за рік або ряд років;
- аналіз тенденцій (трендовий аналіз) - характеризує зміну показників діяльності підприємства на протязі ряду років по порівнянню з базовим показником, який дорівнює 100;
- порівняльний аналіз - порівнює окремі показники діяльності свого підприємства з іншими аналогічними підприємствами у одній галузі; допомагає виявити стратегію конкурентів та перспективи розвитку;
- порівняння з середньо галузевими показниками, він показує стійкість підприємства на даному ринку;
- аналіз фінансових коефіцієнтів.
Проведемо економічний аналіз підприємства за допомогою коефіцієнтного методу. Цей метод дозволяє вивчити такі важливі аспекти фінансового стану і результатів діяльності підприємства як: ліквідність довгострокова платоспроможність, рентабельність, становище на ринку цінних паперів. Він заснований на оцінці перелічених аспектів, що здійснюють за допомогою фінансових коштів, розрахованих на підставі даних, які наведені у формах фінансової звітності.
Ліквідність - означає здатність перетворити актив на гроші швидко і без втрат його ринкової вартості.
Оцінюючи ліквідність підприємства, аналізують його здатність своєчасно і в повному обсязі погасити поточні зобов'язання - короткострокову кредиторську заборгованість.
При оцінці ліквідності розраховують:
1) Коефіцієнт поточної ліквідності;
2) Коефіцієнт швидкої ліквідності;
3) Коефіцієнт абсолютної ліквідності;
4) Коефіцієнт обігу запасів;
5) Коефіцієнт обігу дебіторської заборгованості
6) Коефіцієнт обігу кредиторської заборгованості
Перші три коефіцієнти, які розраховуються на підставі даних форми №1 "Баланс" шляхом порівняння поточних активів і поточних зобов'язань підприємства, характеризують достатність поточних активів для погашення боргів протягом року. Четвертий, п'ятий і шостий коефіцієнти розраховуються на підставі форми №1 "Баланс" у форму №2 "Звіт про фінансові результати". Ці коефіцієнти дозволяють оцінити ефективність використання активів.
Поточні активи - це активи, які постійно обертаються у процесі господарської діяльності підприємства. До поточних активів відносять:
Оборотні активи - це грошові кошти та їх еквіваленти не обмеженні у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу або протягом 12 місяців з дати балансу.
Витрати майбутніх періодів. Віднесення витрат майбутніх періодів до поточних активів пояснюється так: незважаючи на те що це витрати, виплачені наперед, тобто здійснені заради отримання прибутку, очікуваного в майбутньому, цілком імовірно, що частина цього прибутку може бути отримана протягом одного року або операційного циклу підприємства. Тобто, витрати майбутніх періодів зберігають грошові кошти підприємства.
Тепер, враховуючи вищевикладене, шляхом порівняння поточних активів і поточних зобов'язань розрахуємо перші три з вище перелічених коефіцієнтів ліквідності.
1) Коефіцієнт поточної ліквідності. Цей коефіцієнт дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань.
| Коефіцієнт поточної ліквідності | = | Оборотні активи (ряд. 260) + Витрати майбутніх періодів (рад. 270) |
| Поточні зобов'язання (ряд. 620) + Доходи майбутніх періодів (ряд. 630) |
Коефіцієнт поточної ліквідності (99) = (11322+4)/15971 = 0,709
Коефіцієнт поточної ліквідності (2000)=(5779+4)/18965 = 0,305
При нормальному функціонуванні підприємства норма коефіцієнта повинна бути 1-2. У даному випадку видно, що у 2000 році коефіцієнт = 0,305, що у три рази нижче норми, у 1999 році коефіцієнт = 0,709, що майже в 1,5 рази нижче норми. Коефіцієнт 2000 року у порівнянні з коефіцієнтом 1999 року знизився. Це свідчить, про несприятливий стан ліквідності активів підприємства. Херсонський виноробний завод має неліквідний баланс.
2) Коефіцієнт швидкості ліквідності. На відміну від попереднього коефіцієнту він враховує якість оборотних активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи. Цей коефіцієнт розраховується таким чином:
| Коефіцієнт швидкої ліквідності | = | Оборотні активи (ряд. 260) - Запаси (ряд. 100-140) + Витрати майбутніх періодів (ряд. 270) |
| Поточні зобов'язання (ряд. 620) + Доходи майбутніх періодів (ряд. 630) |
Коефіцієнт швидкості ліквідності.(99)=(11322-(13699-1)+4)/15971 =0,478
Коефіцієнт швидкості ліквідності (2000)=(5779-(2024)+4)/18965=0,198
Норма коефіцієнта дорівнює 1-2. У 1999 році коефіцієнт швидкої ліквідності "ХВЗ" = 0,478, що у 2,5 рази нижче норми, а у 2000 ропі коефіцієнт становив 0,198, що майже у 9 разів нижче норми. Коефіцієнт 2000 року у порівнянні з 1999 роком знизився
Ці результати є низькими показниками за мірками більшості галузей. Це значить, що у 1999 році підприємство мало майже 50 копійок ліквідних активів, а у 2000 році майже 20 копійок. Це свідчить про те, що більша частина грошових коштів укладена в запаси.
3) Коефіцієнт абсолютної ліквідності розрахувати неможливо, тому що відсутні показники.
4) Коефіцієнт оборотності запасів. Цей коефіцієнт показує, як часто обертаються запаси для забезпечення поточного обсягу продажу. Він розраховується за формулою:
| Коефіцієнт оборотності запасів | = | Собівартість реалізованної продукції (товарів, робіт, послуг) (ряд. 040 ф. №2) |
| [(Запаси на початок + Запаси на кінепь)/2] (ряд. 100-140гр. 3 ф. №1 + ряд. 100-140гр. 4 ф. №1) |
Коефіцієнт оборотності запасів (2000)=3863,6/((3698+2024)/2)=1,35
Цей коефіцієнт свідчить про те, скільки на одну гривню собівартості 1,35 припадає запасів. Поділивши тривалість звітного періоду (1 рік) на коефіцієнт оборотності запасів, отримаємо кількість днів, необхідну на один обіг запасів: 365/1,35=270 днів. Це означає, що для збереження поточного рівня продажу поповнення запасів необхідно здійснювати через 270 днів.
5) - Коефіцієнт обігу дебіторської заборгованості. Розрив у часі між продажем товару і надходженням оплати за нього виникає дебіторська заборгованість. Коефіцієнт обчислюється:
| Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості | = | Загальний обсяг реалізації ( ряд 010 ф. №2) |
| [(Деб. заборгов. на початок +Деб. заборгов. на кінець)/2] (ряд 160-210гр. 3 ф. №1 + ряд 160-210ГО. 4 А. №П |
Коефіцієнт обігу дебіторської заборгованості =
= 8967,9/((2104-1564)+(2754-49)/2)=5,53
Тобто, у підприємства в 5,53 рази обернулися кошти, вкладенні в розрахунки. Використовуючи цей коефіцієнт розрахуємо час, протягом якого дебіторська заборгованість обернеться у грошові кошти. Для цього поділимо тривалість звітного періоду (1 рік) на коефіцієнт обігу за розрахунками: 365/5,53=66 днів (період очікування підприємством отримання грошових коштів після реалізації продукції).
6) Коефіцієнт обігу кредиторської заборгованості. Кредиторська заборгованість, на відміну від дебіторської, свідчить про наявність грошових коштів, тимчасово залучених підприємством, і таких, що підлягають поверненню. Період погашення кредиторської заборгованості розраховується за допомогою коефіцієнта обігу кредиторської заборгованості.
| Коефіцієнт оборотної кредиторської заборгованності | = | (Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) (ряд 040 ф. №2) |
| [(Кред. заборгов. на початок + Кред. заборгов. на кінець)/2] (ряд 620гр. 3 ф. №1 + ряд 620гр. 4 ф. №1) |
Коефіцієнт обігу кредиторської заборгованості(2000) =
= 3863,6/((15971+18965)/2)=0,22
Поділивши тривалість звітного періоду (1 рік) на коефіцієнт обігу кредиторської заборгованості, отримаємо середню кількість днів, протягом яких підприємство сплачує рахунки кредиторів: 365/0,22=1659 днів (за період яких підприємство повинно сплатити рахунки кредиторів).
Порівняння термінів погашення дебіторської і кредиторської заборгованості дозволить нам зробити висновок про платоспроможність підприємства.
Термін дебіторської заборгованості = 66 днів;
Термін кредиторської заборгованості = 1659 днів.
Ми бачимо, що в даному випадку йде перевищення терміну погашення кредиторської заборгованості над терміном погашення дебіторської заборгованості, що свідчить про погіршення платоспроможності підприємства.
Деякі аналітики для оцінки платоспроможності та фінансової стійкості не тільки розраховують відношення між поточними активами та поточними зобов'язаннями, але й визначають їх різницю. Різниця між поточними активами та поточними зобов'язаннями становить чистий робочий капітал підприємства, який також можна використати в міру платоспроможності та фінансової стійкості підприємства. Чистий робочий капітал (Рк) розраховується по формулі:
Рк = [Обігові активи (ряд 260) + Витрати майбутніх періодів (ряд 270) - [Поточні зобов'язання (ряд 620) + Доходи майбутніх періодів (ряд 630)]
Рк(99)=(11322+4)-15971=-4645 тис.грн.
Рк(2000)=(5779+4)-18965=-17520,25тис.грн.
Від'ємні показники підприємства робочого капіталу свідчать про те, що підприємство не в змозі не тільки сплатити поточні борги, - воно не має фінансових ресурсів для розширення діяльності та залучення інвестицій.
Висновок
Дана дипломна робота написана на основі матеріалів наданих Херсонським виноробним заводом.
В роботі розглянута історія виникнення виноробної галузі та етапи її розвитку до сьогоднішнього часу. В нашій країні виготовляють різноманітні алкогольні напої: горілка, лікери, наливки, коньяки, виноградні та плодово-ягідні вина і пиво. Серед всіх цих напоїв виноградне вино займає особливе місце.
Всього в Україні більше 120 заводів первинного виробництва, більшість яких не працює через нестачу коштів. У самі найкращі роки в Україні перероблювали 900 тис.т. винограду і виробляли з них 48 млн. дал тихих вин.
В роботі наведені заходи по покращенню та підвищенню виробництва та запропоновані перспективи розвитку виноробства та виноградарства, які базуються на даних з наукових джерел.
В роботі проведено управлінське обстеження Херсонського виноробного заводу, яке висвітлило сильні та слабкі його сторони. Сильними сторонами підприємства є його вдале місце розташування, достатній досвід роботи в галузі та сучасний метод упаковки продукції. З слабких сторін виділено відсутність служби маркетингу та велику заборгованість підприємства.
Одним з можливостей підприємства для збільшення готівки може стати укладання додаткових договорів з точками роздрібної торгівлі.
Аналіз фінансово-господарської діяльності Херсонського виноробного заводу, проведенний на основі звітно-фінансової документації за 1999-2000 роки показав, що підприємство на сьогоднішній день є банкрутом. Тому, для поліпшення його діяльності першочерговою задачею є отримання будь-яких коштів.
В роботі пропонуються такі шляхи для поліпшення господарської діяльності:
- скорочення управлінського персоналу у 2,5-3 рази;
- введення до комерційного відділу штатної одиниці - посади маркетолога;
- використання оренди як додаткового джерела прибутку.
Всі вищеназвані доходи дозволять Херсонському виноробному заводу до кінця поточного 2001 року додатково отримати від 2523533,4 до 2531221,8 грн. без залучення зовнішнього капіталу і, таким чином, хоча б частково покрити поточну кредиторську заборгованість підприємства.
На сьогоднішній день Херсонський виноробний завод є збитковим підприємством, і тому, воно не в змозі отримати необхідні кредити у банку. Усі запропоновані нами міроприємства допоможуть йому отримати додаткові кошти, але їх недостатньо, щоб покрити кредиторську заборгованість підприємства на сьогоднішній день. Тому більш вірогідним для підприємства буде оголосити себе банкрутом і почати пошук інвестора, який би купив це підприємство по залишковій вартості.
Список використаних джерел
1. Закон України " Про внесення змін в деякі закони України відносно державного регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів" від 21.04.2002.
2. Закон України "Про підприємства" від
3. Аналіз господарської діяльності у промисловості. Посібник// Богдановська Л. А., Виногорів Г.Г.,Мигун О. Ф. та ін. Під ред. Стражева В. І. - 2-е вид., -М.: «Вища школа», 1996. - 363 с.
4. Герчикова І. Н. Менеджмент: Практикум: Учбовий посібник для вузів. М.: Банки та біржі, ЮНИТИ, 1998 - 335 с.
5. Економіка виноградарства і виноробства. Міжвідомчий тематичний науковий збірник. Українська академія аграрнихнаук. - К.: "Врожай", 1995. -350 с.
6. Економічна ефективність виробництва на підприємствах вторинної переробки. Під ред. Нікольського М. І. М.: "Харч, пром." 1980 - 200 с.
7. Економіка підприємств. // Під ред. Покропивного С.Ф.- К.: Хвиля-Прес, 1995.
8. Економіка підприємств. Навч. посібник// Під ред. д.е.н.; проф. Покропивного С.Ф.- К.: 2000
9. Економічний аналіз діяльності промислових підприємств.// Під ред. Шкрабана СІ.- К.: Вища школа, 1996
10. Економіка харчової промисловості.// Під ред. Кошелюка С.В.- К.: Вища школа, 1994
11. Заяць І. Н., Кружкова Р. В., Петренко І. А. Еономіка організація та планування виноробного виробництва. М.: "Харч, пром.", 1965- 415 с.
12. Івахненко В. М. Курс економічного аналізу: Навчальний посібник. - К.: "Знання - Прес", 2000. - 207 с.
13. Мескон М. X. Та ін. Основи менеджменту: Пер. з англ. - М.: "Діло", 1992. -702 с.
14. Менеджмент організації: Навчальний посібник / Румянцева 3. П., Соломатін Н. А. та ін. - М.: ИНФРА, 1995
15. Охременко Н. С, Гавриш Г. А., Шольц Е. П.Червоні та мускатні ігристі вина та підвищення їх якості. - М.: "Харч, пром", 1975 - 104с.
16. Охременко Н. С. Виноробство та вина України. Москва: "Харч, пром.", 1980.-339 с.
17. Прогресивні технології у виробництві продуктів переробки винограду. Науковий збірник. - Кишинів: "Яловень",1987 - 170 с.
18. Савицька Г. В. Аналіз господарської діяльності підприємства. - Мінськ: ТОВ "Нове знання", 1999. - 398 с.
19. Скурихін І. Н., Нілов В. І. Хімія виноробства. Москва. "Харч, пром.", 1982. -425 с.
20. Тартаковський Е. М. Планування виноробної галузі. - М.: "Харч, пром.", 1981.-300 с.
21. Технологічні процеси у виноробстві. Матеріали Міжнародного симпозіуму по технології виноробства. - Кишинів "Штиинца" 1981 - 363 с.
22. Філатов К. Е. Основні етапи розвитку харчової промисловості. - М.: "Нове слово", 1984.-210 с.
23. Чарквіані К. Н. Виноробство та його місце в економіці. - Грузія: "Зоря сходу", 1987.-415 с.
24. Шапкін Ю. Д. Виноробна промисловість Кримської області та її сировинна база. Видав-во "Крим", 1989. - 390 с.
25. Шварц В. М. Сировинні зони харчової промисловості. - М.: "Харч, пром.", 1986.-270 с.
26. Шегда А. В. Основи менеджменту: Учбовий посібник. -К.: "Знання", 1998. -512 с.
27. Шпріцман Е. М. Соки та інші напої з винограду. - Молдова: "Яловень", 1990-180 с.
28. Великий Ю. В. Відродження виноградарства і виноробства в Україні // Економіка АПК. Міжнародний науково-виробничий журнал. К.: 2000 №12 -с. 29. Гаркуша О.М. Проблеми розвитку виноградарсько-виноробного підкомплексу України // Економіка АПК. Міжнародний науково-виробничий журнал. К.: 2000 №11 - с. З
30. Гаркуша О.М. Відновлення виноградарських насаджень та їх продуктивність // Економіка АПК. Міжнародний науково-виробничий журнал. К.: 2001 №12 -с. 10
31. Осипова В. Свято, якого вистачить усім.// Бізнес, К.:1999 №41 - с.
32. Данілін С. Винники. //Бізнес, К.: 2000 №30 - с. 53
33. Денисенків В. За честь - мундиром. // Бізнес, К.: 2000 №31 - с. 51
34. Дикаленко М. Запамятовали ? // Бізнес, К.: 2002 №16 - с. 79
35. Завгородній Ю. Розвиток виноробної промисловості на Україні. // Економіка АПК. Міжнародний науково-виробничий журнал. К.: 2000 №11 - с. 12
36. Казакова О. Краще пити коньяк. //Гривна, Херсон. 2001 №12 - с. 13
37. Кістанова С. Вино та спирт - кріпка пара. //Напої плюс, К.: 2000 №1 - с. 22
38. Ливчун В. Легенди і міфи про вино. // Алкоголь і тютюн України. Інформаційно-аналітичний журнал. К.: 2000 №1 - с.63
39. Слюсар В. Д., Бахтін Ю. Г. Відродження виноградарства і виноробства в Україні. // Економіка АПК. Міжнародний науково-виробничий журнал. К.: 1999 №4 - с. 37
40. Сєров В. Нам ввели. // Бізнес, К: 1998 №33 - с.27
Реферат
Дипломна робота на тему: "Управління Херсонським виноробним заводом у кризовій ситуації".
Метою роботи було: на основі вивчення діяльності підприємства запропонувати шляхи по виходу з кризи.
Дипломна робота написана на 100 сторінках, має 12 таблиць, 12 рисунків, 2 додатки та 40 джерел літератури.
| ЗМІСТ |
| Вступ |
| Розділ 1. Характеристика виноробної галузі у сучасних умовах |
| 1.1 Історія виникнення виноробної галузі |
| 1.2. Сучасний стан виноробної промисловості та перспективи її розвитку на Україні та в інших країнах світу |
| 1.3. Використання технологій для виробництва безалкогольних напоїв у виноробній галузі |
| 1.4. Антикризовий менеджмент для підприємств в умовах ринку |
| 1.5. Заходи по покращенню та підвищенню рівня виробництва |
| Розділ 2. Управлінське обстеження Херсонського виноробного заводу |
| 2.1 Історія створення підприємства |
| 2.2. Аналіз факторів зовнішнього середовища підприємства |
| 2.3. Фактори внутрішнього середовища винзаводу |
| Розділ 3. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства Херсонський винзавод. |
| 3.1 Аналіз ліквідності |
| 3.2 Аналіз довгострокової платоспроможності. |
| 3.3 Аналіз коефіцієнтів рентабельності |
| Розділ 4. Управління Херсонським винзаводом у кризовій ситуації |
| 4.1 Оптимізація структури управління. |
| 4.2 Оренда - як додаткове джерело прибутку |
| Висновок |
| Література |
| Додаток |
Вступ
В умовах переходу України на шлях ринкової економіки особливо важливою стає проблема не просто виживання, а успішного функціонування підприємств на гостроконкурентних ринках.
Розвиток ринкових відносин підвищує відповідальність та самостійність управлінських рішень по забезпеченню ефективної їх роботи. Результати виробничої, комерційної, фінансової та інших видів господарської діяльності залежать від різноманітних факторів, які знаходяться у різній ступені між собою та кінцевими показниками.
їх дія та взаємодія різні по своїй силі, характеру та часу. Причини або умови, що сприяють виникненню факторів, також різноманітні. Не розкриваючи та не оцінюючи направлення, активність та період їх дії, не можливо забезпечити ефективність управління. Якісно виконати цю тяжку роботу можна тільки за допомогою вивчення стану підприємства, тому тема даної дипломної роботи: "Управління Херсонським виноробним заводом у кризовій ситуації" є досить актуальною.
Метою роботи було: на основі вивчення діяльності підприємства запропонувати шляхи по виходу з кризи.
Проблемами виноградарства та виноробства займається багато спеціалістів, зокрема, Слюсар В. Д., Бахтін Ю. Г., Великий Ю. В., Гаркуша О. М., Матчина І. Г., Алієва А. Н. та багато інших, бо виноробна промисловість має важливе значення на сьогоднішній день, тоді як покращення показників ефективності виноградарства та виноробства у перспективі.
Розділ 1 Характеристика виноробної галузі у сучасних умовах
Дата: 2019-07-24, просмотров: 264.
