Адекватність та еквівалентність

 

Переклад є ціленаправленною діяльністю, яка відповідає певним оціночним критеріям, тому однією з таких вимог вважається вимога еквівалентності тексту - вихідного та кінцевого [39, с.200].

У давнину вимоги, пред’явлені до перекладу, були найчастіше суперечливими. Ще перекладач Етьен Доле в XІ в. та А. Тайтлер в XVІІІ в. склали досить суперечливі списки вимог до перекладу. Досить подивитися відомий перелік "антиномій перекладу" Т. Сейворі (1968), у якому ці вимоги взаємо виключають один одного [67, с.54]. І при цьому еквівалентності надавалося вирішальне значення в теоретичному описі перекладу та виявленні його сутності.

Подібно тому, як різні визначення перекладу відповідали різним етапам розвитку науки про переклад, різні розуміння еквівалентності відбивали еволюції поглядів на сутність перекладу. Але в перекладознавстві на даний момент ще не склалося однозначного розуміння еквівалентності.

У теорії й практиці перекладу оперують такими тотожними поняттями, як еквівалентність та адекватність [54, с.98].

Варто особливо підкреслити, що еквівалентність оригіналу й перекладу - це насамперед спільність розуміння інформації, що є в тексті, включаючи й ту, котра впливає не тільки на розум, але й на почуття реципієнта і яка не тільки експліцитно виражена в тексті, але й імпліцитно віднесена до підтексту [32, с. 293].

У широкому плані еквівалентність розуміється як щось рівноцінне, рівнозначне чому-небудь, адекватність - як щось цілком рівне [39, с.124]. Тобто, під еквівалентністю, у теорії перекладу варто розуміти збереження відносної рівності змістовної, семантичної, стилістичної й функціонально- комунікативної інформації, яка знаходиться в оригіналі й перекладі. Умова еквівалентності повинна включатися в саме визначення перекладу. Ю.Найда стверджує, що переклад полягає в створенні мовою перекладу "найближчого природнього еквівалента" оригіналу [ 45, с.24].

У теорії закономірних відповідностей, яку розробив Я.І. Рецкер, поняття еквівалентності поширювалося лише на відносини між мікроодиницями тексту, але не на міжтекстові відносини. При цьому еквівалент розумівся як постійна рівнозначна відповідність, як правило не залежна від контексту [54, с.49].

Л. Моліна вважає, що еквівалентність - це коли одна й та сама ситуація описується різними словами. Наприклад, переклад ідіоматичних конструкцій чи прислів'їв (lіke a bull іn a chіna shop – как слон в посудной лавке) [82, с.399].

Вілен Наумович Комісаров розглядає еквівалентність перекладу як "спільність змісту (значеннева близькість) оригіналу й перекладу" [35, с.304].

Залежно від того, яка частина змісту передається в перекладі для забезпечення його еквівалентності, професор В. Комісаров виділяє різні рівні (типи) еквівалентності: 1. рівень мети комунікації; 2. рівень опису ситуації; 3. рівень висловлювання; 4. рівень повідомлення; 5. рівень мовних знаків.

1. Еквівалентність перекладів першого типу полягає в збереженні тільки тої частини змісту оригіналу, що становить мету комунікації:

Maybe there іs some chemіstry between us that doesn't mіx [35, с.304]. – Бывает, что люди не сходятся характерами [35, с.304].

2. У другому типі еквівалентності загальна частина змісту оригіналу й перекладу не тільки передає однакову мету комунікації, але й відбиває ту саму міжмовну ситуацію.

Не answered the telephone [35, с.304]. – Он снял трубку [35, с.304].

3. Третій тип еквівалентності може бути охарактеризований наступним прикладом:

Scrubbing makes me bad-tempered [35, с.305]. – От мытья полов у меня настроение портится [35, с.305].

На цьому рівні виявляються наступні особливості:

§ відсутність паралелізму лексичного складу й синтаксичної структури;

§ неможливість зв'язати структури оригіналу й перекладу відносинами синтаксичної трансформації;

§ збереження в перекладі мети комунікації й ідентифікації тої ж ситуації, що й в оригіналі;

§ збереження в перекладі загальних понять, за допомогою яких здійснюється опис ситуації в оригіналі.

4. У четвертому типі еквівалентності, поряд із трьома компонентами змісту, які зберігаються в третьому типі, у перекладі відтворюється й значна частина значень синтаксичних структур оригіналу. Структурна організація оригіналу репрезентирует певну інформацію, що входить у загальний зміст перекладного тексту.

Mine is a long and a sad tale [35, с.307]. – Повесть моя длинна и печальна [35, с.307].

5. В останньому, п'ятому, типі еквівалентності досягається максимальний ступінь близькості змісту оригіналу й перекладу, що може існувати між текстами на різних мовах.

I saw him at the theatre [35, с.307].– Я видел его в театре [35, с.307].

Мета перекладу полягає не в "підлаштуванні" тексту під чиєсь сприйняття, а в збереженні змісту, функцій, стильових, стилістичних, комунікативних і художніх цінностей оригіналу. І якщо ця мета буде досягнута, то й сприйняття перекладу в мовному середовищі перекладу буде відносно рівним сприйняттю оригіналу в мовному середовищі оригіналу [53, с.76].

У сучасному перекладознавстві існують три основних підходи до визначення поняття "еквівалент":

1. Деякі визначення перекладу фактично підмінюють еквівалентність тотожністю, стверджуючи, що переклад повинний повністю зберігати зміст оригіналу. А.В. Федоров, наприклад, використовуючи замість еквівалентності термін "повноцінність", говорить, що ця повноцінність включає "вичерпну передачу значеннєвого змісту оригіналу"[69, с.90].

2. Другий підхід до вирішення проблеми перекладацької еквівалентності полягає в спробі виявити в змісті оригіналу якусь інваріантну частину, збереження якої необхідно й досить для досягнення еквівалентності перекладу. Найчастіше на роль такого інваріанта пропонується або функція тексту оригіналу, або описувана в цьому тексті ситуація. Іншими словами якщо переклад може виконати ту ж функцію (наприклад, забезпечити правильне використання технічного приладу) або описує ту ж саму реальність, те він еквівалентний [32, с.74].

3. Третій підхід до визначення перекладацької еквівалентності можна назвати емпіричним. Суть його полягає в тому, щоб не намагатися апріорі вирішувати, у чому повинна складатися спільність перекладу й оригіналу, а зіставити велике число реально виконаних перекладів з їхніми оригіналами й подивитися, на чому ґрунтується їхня еквівалентність [34, с.105].

Відомо, що переклад матеріалізується у двох формах, усній та письмовій - рівень еквівалентності усних і письмових перекладних текстів досить різний. Нас цікавить еквівалентність у письмових перекладах. Слід зазначити, що характер текстів, які різні за жанром, стилем, функцією та ін. і визначають підхід та вимоги до перекладу й ступінь його еквівалентності оригіналу.

На відміну від усного перекладу письмовий переклад робиться при постійному зверненні до оригіналу. Звірка перекладу з оригіналом може бути багаторазовою. Перекладач може звертатися за допомогою до різних словників, довідників, енциклопедій для того, щоб перекласти іншомовний текст із найбільшою інформативною точністю.

Одним з видів письмового перекладу є художній переклад, який і буде нас цікавити. У такому перекладі існують певні особливості еквівалентності оригіналу. Переклад може лише нескінченно наближатися до оригіналу. Тому що в художнього перекладі є свій творець, свій мовний матеріал і своє життя в мовному, літературному й соціальному середовищі, що відрізняється від середовища оригіналу.

Художній переклад породжується оригіналом, залежить від нього, але в той же час має відносну самостійність, тому що стає фактом мови на яку робиться переклад. Тому освоєння одного художнього твору в різних культурах має свою специфіку, свої відмінності, свою історію. Таким чином, не тільки оригінал і переклад розрізняються характером осмислення, соціальним значенням і репутацією, але й різномовні переклади того самого літературного джерела [34, с.90]. Але є й інші причини відносної еквівалентності художнього перекладу оригіналу. Вони викликані своєрідністю сприйняття оригіналу перекладачем, різною системою мов, розходженнями соціокультурного середовища. Проявиться й індивідуальність перекладача, обумовлена його художнім сприйняттям, талантом, своєрідністю вибору мовних засобів. Ці обумовлені індивідуальністю перекладача риси не мають ніякого відношення до авторського стилю оригіналу, не співвіднесені безпосередньо з текстом оригіналу. Їхній парадокс у тому, що вони небажані, але неминучі. Це елементи перекладацького стилю. Проблеми стилю перекладача теоретично ще не осмислені в перекладознавстві [65, c.121].

Ще одне джерело зменшення рівня еквівалентності - це вертикальний контекст, різні алюзії, натяки на інші тексти або ситуації, а також різні символи, реалії та ін.

Тож, незважаючи на прагнення перекладача відтворити як можна повніше змістовну, емоційно-експресивну й естетическую цінність оригіналу й домогтися рівноцінного з оригіналом впливу на читача, йому, перекладачеві, можна розраховувати лише на відносну еквівалентність художнього перекладу тексту оригіналу. Еквівалентність впливу оригіналу й перекладу на читача ще більше будуть відносними [6, с.221].

Перекладач-професіонал завжди досягне практичної інформаційної еквівалентності перекладу оригіналу, але в теоретичному плані ця еквівалентність досить різна. Можна заздалегідь стверджувати, що будь-який переклад ніколи не буде абсолютно ідентичний канонічному тексту оригіналу. Еквівалентність перекладу оригіналу завжди поняття відносне. І рівень відносності може бути досить різним. Ступінь зближення з оригіналом залежить від багатьох факторів: від майстерності перекладача, від особливостей мов, що зіставляються, і культур, доби створення оригіналу й перекладу, техніки перекладу, характеру текстів перекладу та ін.

Що стосується адекватності, те вона є першорядною вимогою до перекладу. Неадекватний переклад робить всі інші вимоги безглуздими. Адекватний переклад - це переклад, що сприймається носієм мови перекладу так саме, як оригінал - носієм мови оригіналу [10, с.21].

На думку Ю. Найди, переклад повинен задовольняти чотирьом основним вимогам:

1) передавати зміст,

2) передавати дух та стиль оригіналу,

3) мати легкість і природність викладу,

4) викликати рівнозначне враження [45, с.64].

Таким чином, адекватним перекладом називається переклад, що задовільняє всі зазначені вимоги, і в першу чергу, поставлене прагматичне завдання. У нежорсткому вживанні адекватний переклад - це просто "гарний" переклад, що виправдовує сподівання осіб міжмовної комунікації або осіб, які здійснюють якість перекладу. В той же час еквівалентний переклад - це переклад, що відтворює зміст оригіналу на одному з рівнів еквівалентності. Адекватний переклад повинен бути еквівалентним, але не всякий еквівалентний переклад буде адекватним.

 

Дата: 2019-07-24, просмотров: 139.